Решение № 140791224, 21.10.2026, Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/283/26

Провадження №:2/138/821/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026 м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі:

головуючого судді Київської Т.Б.,

за участю секретаря Бугери І.С.,

представника позивача Чехун Ю.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області надійшов вказаний вище позов до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, зокрема, що 24.05.2023 позивач та відповідач уклали кредитний договір №24.05.2023-100002861. Договір укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача. Згідно з умовами даного договору сума кредиту становить 3500,00 грн., строк кредитування 36 днів. Процентна ставка стандарт 3% за один день користування кредитом. Процентна ставка «економ» - 2% за один день користування кредитом. За умовами договору кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Разом з тим, відповідач не виконує умови договору щодо його повернення, що призвело до виникнення заборгованості.

За таких підстав позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним вище договором у розмірі 7000,00 грн.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 10.02.2026 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними матеріалами.

17.03.2026 до суду надійшов відзив на позов, який мотивований тим, зокрема, що жодних кредитів від ТОВ «Споживчий центр» вона не отримувала. Крім того, позивачем не надано доказів проходження нею ідентифікації та верифікації її платіжної картки. Відсутні також докази направлення повідомлень з одноразовим ідентифікатором на її мобільний номер телефону. Банківська картка на яку було здійснено переказ грошових коштів їй не належить. На підставі викладеного, просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

31.03.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що жодних доказів на підтвердження своїх заперечень відповідач не надала. Відповідач при укладенні кредитного договору підтвердила факт ознайомлення зі його змістом та погодилась на відповідні умови кредитування. Крім того, відповідач не надала суду доказів оскарження умов кредитного договору у судовому порядку. Позивачем надано докази на підтвердження видачі кредитних коштів на банківський рахунок, який було зазначено у кредитному договорі та зазначений документ і є первісним бухгалтерським документом. При укладенні договору кредиту відповідач була ідентифікована через систему BankID.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 10.04.2026 поновлено позивачу строк на подання відзиву на позов, прийнято його до розгляду, витребувано у позивача докази, постановлено здійснювати подальший розгляд справи з повідомленням та викликом сторін, призначено судове засідання у справі.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01.06.2026 задоволено клопотання представника відповідача та визнано потрібним, щоб представник позивача надав суду особисті пояснення по суті спору щодо обставин викладених у мотивувальній частині ухвали суду.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 29.07.2026 задоволено клопотання представника позивача та витребувано у АТ «Універсал банк» докази.

Представник позивача у судовому засіданні позові вимоги підтримала з підстав зазначених у позові та відповіді на відзив. Також пояснила, що товариство є не банківською установою, а тому не відкриває рахунки

Відповідач та її представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав зазначених у відзиві на позов. Представник відповідача також пояснила, що у ОСОБА_1 відсутні відкриті банківські рахунки, окрім як у АТ КБ «Приватбанк» та з наданої до суду виписки по вказаному рахунку слідує, що кредитні кошти вона не отримувала. Відносно відповідача було здійснено шахрайство. Крім того, відповідач у судовому засіданні 07.05.2026 надала суду пояснення в яких зазначала, що 24.05.2023 вона перебувала у Дніпропетровській області та їй подзвонили з Київстару та сказали набрати цифри і букви, які їй задиктують, однак вона відмовилась. Ввечері їй знову зателефонували і вона все таки набрала цифри і букви в телефоні. Через тиждень їй зателефонували та повідомили про необхідність повернення кредиту. В поліцію заяву не подавала, оскільки їй сказали, що це немає сенсу. Банківська картка у неї лише в Приватбанку, інших немає.

В судовому засіданні 13.10.2026 суд ухвалив відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на 21.10.2026 08 год. 45 хв.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази суд, приходить до такого висновку.

24.05.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір № 24.05.2023-100002861. За цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію (п.3.1 договору).

Дата надання/видачі кредиту, сума кредиту, строк, на який надається кредит, дата повернення (виплати) кредиту, проценти за користування кредитом (проценти) та графік платежів встановлюються у заявці, яка є невід`ємною частиною кредитного договору, тип кредиту фінансовий кредит (п.3.3.1 - 3.3.7 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача НОМЕР_1 .

Як слідує із заявки від 24.05.2023, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладання кредитного договору (оферти), відповідачу надано кредит у розмірі 3500,00 грн, строк надання кредиту 36 днів з дати його надання, дата надання/видачі кредиту 24.05.2023, дата повернення (виплати) кредиту 28.06.2023. Процентна ставка "Стандарт" фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 3% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом усього періоду користування кредитом. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Процентна ставка "Економ" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду "Економ". Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Пунктом 14 вказаної вище заявки передбачено, що спосіб (способи) ідентифікації та верифікації споживача: отримання ідентифікаційних даних через Систему BankID НБУ.

Позивачем також надано до суду інформацію отриману з центрального вузла системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача, зокрема, відповідача.

Також, у заявці зазначено реквізити електронного платіжного засобу для перерахування коштів за даним та наступними договорами, а саме 4441-11* НОМЕР_2 .

Даний електронний кредитний договір, частиною якого є відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), укладається у порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію". Підписавши вказану заяву позичальник підтвердив, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору №24.05.2023-100002861 від 24.05.2023, з якими попередньо він уважно ознайомився.

Вказані вище документи підписані 24.05.2023 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «С614».

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як зазначено в правій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 02.11.2021 у справі №243/6552/20 (провадження №61-1347св21), з урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Крім того, без здійснення входу позичальником на сайт кредитодавця, без отримання ним умов договору (оферти) і повідомлення з одноразовим ідентифікатором та без введення відповідачем одноразового ідентифікатора, що означає прийняття пропозиції (акцепту), кредитний договір не був би укладеним.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі№640/7029/19.

Враховуючи наведене вище, положень чинного законодавства та встановлених обставин справи слідує, що 24.05.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір № 24.05.2023-100002861.

Сам по собі факт заперечення відповідачем укладення електронного договору без надання належних та допустимих доказів на підтвердження таких тверджень не може свідчити про недійсність правочину.

Наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності (див. постанову Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 489/1649/17).

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №401/1658/23.

Відповідач під час судового розгляду підтвердила ту обставину, що вона повідомила невідомій особі набір букв та цифр, які у неї запитували, тобто самостійно сприяла незаконному використанню інформації, яка в подальшому дала змогу ініціювати платіжну операцію.

Крім того, сам по собі факт звернення відповідача до органів поліції щодо вчинення відносно неї шахрайства не підтверджує незаконність укладення кредитного договору. При цьому, суд звертає увагу на те, що до правоохоронних органів відповідач лише після першого судового засідання у даній цивільній справі, тобто 08.05.2026.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19, від 11 грудня 2024 року у справі № 725/5919/19 та інших).

Матеріали справи не містять доказів того, що кредитний договір 24.05.2023-100002861 від 24.05.2023 був визнаний недійсним у встановленому законом порядку, а відповідачем не заявлялося самостійних вимог про визнання цього правочину недійсним.

При цьому, посилання сторони відповідача на те, що позивач не надав жодних електронних документів, які б дозволяли ідентифікувати відповідача, як особу, що фактично вчинив дії з укладення договору, є необґрунтованими, оскільки наведений вище договір містить інформацію, яка ідентифікує позичальника, зокрема, щодо її особистих персональних даних, а саме: дані паспорту та ідентифікаційний код, тобто в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» договір підписаний відповідачем, і є належним та допустимим доказом на підтвердження кредитних зобов`язань.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами частини 2 статті 1054 та частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами ).

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді ( статті 205, 207 Кодексу ).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

Згідно ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладення кредитних договорів онлайн знаходиться в рамках правового поля України. Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов`язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором. Повернення позики за електронним договором є обов`язковим.

На підтвердження виплати кредитних коштів, позивачем надано до суду договір №4507 про надання послуг в системі LiqPay від 01.11.2020, укладений між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Споживчий центр, а також квитанції із системи LiqPay №2318004326 від 24.05.2023 в якій зазначено про успішність перерахування коштів на платіжну картку клієнта: 24.05.2023 11:49 на суму 3500,00 грн, номер картки НОМЕР_3 *50.

Отже позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу LiqPay.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 1 закону України «Про платіжні послуги» еквайрингова установа (далі - еквайр) - надавач платіжних послуг, який надає послугу еквайрингу платіжних інструментів та має ліцензію на надання такої послуги.

Частиною четвертою статті 31 закону України «Про платіжні послуги» визначено, що після виконання платіжної операції надавач платіжних послуг платника зобов`язаний надати платнику у спосіб та в порядку, визначені договором, таку інформацію: відомості, які дають змогу платнику ідентифікувати виконану платіжну операцію та інформацію про отримувача (за наявності технічної можливості); суму платіжної операції у валюті рахунку платника та у валюті платіжної операції; суму всіх комісійних винагород та зборів, що утримані з платника за виконання платіжної операції (за наявності технічної можливості розмір кожної комісійної винагороди зазначається окремо); курс перерахунку іноземної валюти (якщо платнику надавалися послуги з виконання операцій з обміну іноземної валюти); дату і час прийняття до виконання платіжної інструкції, дату валютування (у разі її зазначення).

Еквайр зобов`язаний надати держателю платіжної картки (платнику) квитанцію платіжного терміналу (пункти 156, 160 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління НБУ від 29.07.2022 №164.

Згідно з договором про надання послуг еквайрингу, порядок здійснення платіжної операції відбувався за умови надання позивачем платіжної інструкції через інформаційний обмін електронними повідомленнями між програмно-технічними комплексами, у зв`язку з чим такі платіжні інструкції у позивача відсутні.

Отже, позивач надав на підтвердження переказу коштів квитанцію із системи LiqPay №2318004326 від 24.05.2023, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції відповідно до зазначеного вище закону, а відтак є належним та допустимим доказом видачі коштів.

Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наведений позивачем у позовній заяві розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Крім того, згідно листа АТ «Універсал банк» №Е/4754 від 14.08.2026 на ім`я ОСОБА_1 банком не емітовано банківських карток. Разом з тим, як зазначалось вище, при укладенні кредитного договору позичальником самостійно було надано реквізити платіжної картки, на яку необхідно перераховувати кредитні кошти.

Суд бере до уваги висновки викладені у постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19. Так, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі №234/7159/20.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором №24.05.2023-100002861 від 24.05.2023 слідує, що у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, станом на 19.01.2026, виникла заборгованість в розмірі 7000,00 грн., яка складається: заборгованості за основним боргом у розмірі 3500,00 грн.; заборгованості за відсотками у розмірі 3500,00 грн.

Вказаний розрахунок здійснено в межах погодженого сторонами строку договору з застосуванням процентної ставки визначеної договором, а тому суд вважає вказаний розрахунок відсотків вірним.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

При цьому відповідачем не надано доказів на спростування вказаного розрахунку та розміру заборгованості за відсотками.

Зважаючи на викладені вище норми права та встановлені обставини, у тому числі те, що відповідач своїми діями сприяла незаконному використанню інформації, яка далаа змогу ініціювати платіжні операції, і враховуючи те, що кредитний договір, укладений між сторонами, встановлює обов`язок позичальника повернути кредит та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов`язання за цим договором, а також те, що позичальник не виконує взятті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 7000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.3, 525, 526, 626, 629, 641, 644, 1048, 1049, 1054, 1077 ЦК України, ст. 12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-268, 279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №24.05.2023-100002861 від 24.05.2023 в розмірі 7000 гривень 00 копійки, а також судових витрат у виді судового збору в сумі 2662 гривні 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», Код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: вул.Саксаганського, 133-а, м.Київ, 01032.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Т.Б.Київська