Решение № 140790552, 21.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2026Справа № 910/10000/26Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою "Сфералайн ЛТД" (просп. Берестейський, 67, корп. Р, м. Київ, 03062, ідентифікаційний код 39734946)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАУЕР СУПЛАЙ ІНЖИНІРИНГ" (вул.Тираспольська, буд. 54, кв. 243, м. Київ, 04079; ідентифікаційний код 44902637)

про стягнення 131 400,66 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою "Сфералайн ЛТД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАУЕР СУПЛАЙ ІНЖИНІРИНГ" про стягнення заборгованості за договором поставки № 283/2 від 19.11.2025 у розмірі 131 400,66 грн, з яких: 109 231,67 грн основного боргу, 5 707,87 грн пені, 15 893,62 грн штрафу та 567,50 грн трьох відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сфералайн ЛТД" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАУЕР СУПЛАЙ ІНЖИНІРИНГ» (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 283/2.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується систематично постачати і передавати у власність покупцю товар, передбачений у рахунках-фактурах або специфікаціях, на підставі яких здійснюється відвантаження товару, а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що асортимент товару передбачається у рахунках-фактурах або специфікаціях, які додаються до договору.

За умовами пункту 4.1 договору товар постачається покупцю протягом строку, узгодженого сторонами в додатках, специфікаціях до договору, або може бути вказаний у рахунках-фактурах у порядку, передбаченому договором.

Відповідно до пункту 4.3 договору у разі відсутності відповідної специфікації та/або додатка, що містять перелік, асортимент, ціни, якість, комплектність, строки та інші умови поставки товару, зазначені умови можуть визначатися у відповідних рахунках-фактурах, які виставляються постачальником за цим договором.

Згідно з пунктом 4.5 договору покупець повинен прийняти товар за кількістю, якістю та асортиментом, що зазначаються у відповідних специфікаціях, додатках до договору або рахунках-фактурах, виставлених постачальником.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, передбаченою у рахунку-фактурі або специфікації.

Відповідно до пункту 5.3 договору сторони погодили, що загальна сума поставленого товару, яка зазначається у відповідних видаткових накладних, підписаних сторонами протягом строку дії договору, становить остаточну договірну ціну цього договору.

Пунктом 6.2 договору визначено, що покупець зобов`язаний оплатити вартість товару, вказану у відповідному рахунку-фактурі, протягом 30 календарних днів з моменту його відвантаження, що зазначається у відповідній видатковій накладній, підписаній сторонами.

Згідно з пунктом 7.3 договору перехід права власності на товар відбувається в момент підписання видаткової накладної.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що належним та достатнім підтвердженням передачі товару за кількістю є підписання сторонами відповідної видаткової накладної у день такої передачі.

Відповідно до пункту 10.1 договору останній набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2025 або до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною № 78066 від 05.12.2025 на суму 65 203,10 грн та видатковою накладною № 84626 від 29.12.2025 на суму 87 704,64 грн.

Позивач зазначає, що відповідач прийняв товар без зауважень щодо кількості, асортименту, комплектності та якості.

29.12.2025 відповідач повернув позивачу частину товару, отриманого за видатковою накладною № 78066 від 05.12.2025, на загальну суму 5 676,07 грн. Зазначена господарська операція оформлена накладною на повернення постачальнику № 5 від 29.12.2025.

Гарантійним листом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАУЕР СУПЛАЙ ІНЖИНІРИНГ» від 19.05.2026 № 19052026-01 відповідач повідомив про наявність заборгованості за договором поставки № 283/2 від 19.11.2025 та визнав її у загальному розмірі 112 231,67 грн.

Крім того, у гарантійному листі відповідач зобов`язався погасити заборгованість за рахунком № 140782 у розмірі 52 704,64 грн до 31.05.2026, а за рахунком № 136182 у розмірі 59 527,03 грн - до 15.06.2026.

Позивач у позовній заяві зазначає, що зобов`язання щодо погашення заборгованості відповідач виконав лише частково, здійснивши 15.06.2026 платіж у розмірі 3 000,00 грн.

Внаслідок зазначеного платежу заборгованість за рахунком № 140782 зменшилася з 52 704,64 грн до 49 704,64 грн.

Таким чином, позивач зазначає, що станом на дату звернення позивача до суду загальна сума непогашеної заборгованості відповідача становить 109 231,67 грн, з яких 59 527,03 грн за видатковою накладною № 78066 від 05.12.2025 та 49 704,64 грн за видатковою накладною № 84626 від 29.12.2025.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, за твердженнями позивача, виконанням відповідачем свого обов`язку зі сплати за товар, внаслідок чого позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 109 231,67 грн, 5 707,87 грн пені, 15 893,62 грн штрафу та 567,50 грн трьох відсотків річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема передати майно або сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо інший строк оплати не встановлений договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої зазначеної статті покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною № 78066 від 05.12.2025 на суму 65 203,10 грн та видатковою накладною № 84626 від 29.12.2025 на суму 87 704,64 грн.

Загальна вартість поставленого товару становила 152 907,74 грн.

Видаткова накладна № 78066 від 05.12.2025 містить відомості про поставку шести найменувань електротехнічної продукції, зокрема автоматичних вимикачів та допоміжних контактів Schneider Electric.

Видаткова накладна № 84626 від 29.12.2025 підтверджує поставку одинадцяти найменувань товару, зокрема випробувальних блоків, перемикачів, ламп, світлодіодних ламп та іншої електротехнічної продукції.

Зазначені видаткові накладні містять підписи представників постачальника та покупця. Від імені покупця товар отримано Потапенком Сергієм Володимировичем за довіреністю № 17-10/25 від 17.10.2025.

Відповідач прийняв товар без зауважень щодо кількості, асортименту, комплектності та якості.

Судом також встановлено, що 29.12.2025 відповідач повернув позивачу частину товару, отриманого за видатковою накладною № 78066 від 05.12.2025, на загальну суму 5 676,07 грн.

Отже, з урахуванням повернення частини товару вартість продукції, яка залишилася у відповідача за видатковою накладною № 78066 від 05.12.2025, становить 59 527,03 грн.

Щодо товару, поставленого за видатковою накладною № 84626 від 29.12.2025 на суму 87 704,64 грн, судом встановлено, що відповідач здійснив часткову оплату.

Так, відповідно до наданої позивачем банківської виписки за рахунком, відкритим в АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК», відповідачем здійснено платежі на загальну суму 38 000,00 грн.

З урахуванням зазначених платежів залишок несплаченої вартості товару за видатковою накладною № 84626 від 29.12.2025 становить 49 704,64 грн.

Відповідно до пункту 6.2 договору відповідач зобов`язався здійснювати оплату поставленого товару протягом 30 календарних днів з моменту його відвантаження.

Отже, з огляду на дати підписання видаткових накладних № 78066 від 05.12.2025 та № 84626 від 29.12.2025 строк виконання відповідачем грошового зобов`язання настав.

При цьому, суд враховує, що гарантійним листом від 19.05.2026 відповідач повторно підтвердив наявність заборгованості та визначив конкретні строки її погашення.

Однак і в зазначені строки відповідач не здійснив повного розрахунку за отриманий товар.

Таким чином, судом встановлено факт порушення відповідачем узятих на себе договірних зобов`язань.

Суд зазначає, що підписані сторонами видаткові накладні підтверджують факт здійснення господарських операцій з поставки товару, накладна на повернення постачальнику підтверджує зменшення обсягу фактично отриманої продукції, банківська виписка підтверджує здійснення часткової оплати, а гарантійний лист відповідача підтверджує визнання останнім існування непогашеної заборгованості.

Наведені документи у своїй сукупності є послідовними та взаємопов`язаними, дозволяють встановити фактичний обсяг виконаних сторонами зобов`язань і розмір несплаченої вартості товару.

Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували зазначені обставини.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 109 231,67 грн основного боргу є обґрунтованою, підтверджується належними доказами та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Позивачем заявлено до стягнення також пеню у розмірі 5 707,87 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 11.2 договору покупець за цим договором несе відповідальність за несплату товару у зазначений у договорі строк у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, але не більше ніж 10 % від вартості поставки.

Судом встановлено, що до заборгованості за видатковою накладною № 84626 від 29.12.2025 позивач здійснив нарахування пені на суму 52 704,64 грн за період з 01.06.2026 до 14.06.2026, а після часткової оплати 3 000,00 грн на залишок заборгованості 49 704,64 грн за період з 15.06.2026 до 10.08.2026.

Щодо заборгованості за видатковою накладною № 78066 від 05.12.2025 позивач здійснив нарахування пені на суму 59 527,03 грн за період з 16.06.2026 до 10.08.2026.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлена до стягнення сума пені є арифметично правильною та обґрунтованою.

Щодо вимоги про стягнення штрафу в розмірі 15 893,62 грн суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 6.5 договору у разі порушення покупцем умов оплати згідно з пунктом 6.2 договору більше ніж на 30 календарних днів покупець, крім пені згідно з пунктом 11.2 договору, сплачує постачальнику за кожні наступні 30 днів прострочення оплати штраф у розмірі 10 % від суми простроченого платежу.

Отже, сторони передбачили додаткову відповідальність покупця за тривале прострочення оплати товару.

При цьому пункт 6.5 договору прямо визначає, що штраф застосовується крім пені, передбаченої пунктом 11.2 договору.

Судом встановлено, що відповідач не виконав обов`язку з оплати товару протягом установленого пунктом 6.2 договору строку, а прострочення виконання грошового зобов`язання тривало понад 30 календарних днів.

За розрахунком позивача, штраф нараховано за два 30-денні періоди прострочення оплати заборгованості у розмірі 49 704,64 грн та за один 30-денний період прострочення оплати заборгованості у розмірі 59 527,03 грн.

Відповідно, позивач визначив штраф за першою заборгованістю у розмірі 9 940,92 грн та за другою - 5 952,70 грн, що разом становить 15 893,62 грн.

Відповідачем не наведено заперечень щодо підстав застосування штрафу, не надано доказів своєчасного виконання грошового зобов`язання та не заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та встановив, що заявлена до стягнення сума штрафу є арифметично правильною та обґрунтованою.

Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних у розмірі 567,50 грн суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України три проценти річних є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації за користування боржником грошовими коштами, що належали до сплати кредиторові.

Оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, позивач набув право на нарахування трьох процентів річних.

З поданого розрахунку вбачається, що позивач здійснив нарахування трьох процентів річних на суму 52 704,64 грн за період з 01.06.2026 до 14.06.2026, на суму 49 704,64 грн за період з 15.06.2026 до 10.08.2026 та на суму 59 527,03 грн за період з 16.06.2026 до 10.08.2026.

При цьому, розрахунок враховує часткову оплату заборгованості у розмірі 3 000,00 грн, здійснену відповідачем 15.06.2026.

За результатами арифметичної перевірки розрахунку з округленням нарахувань за кожним окремим періодом до копійок три проценти річних становлять 567,50 грн.

Таким чином, вимога позивача про стягнення 567,50 грн трьох процентів річних є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Крім того, позивач просить суд відповідно до частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України зазначити у рішенні про подальше нарахування трьох процентів річних на непогашену суму основного боргу до моменту фактичного виконання рішення суду.

Відповідно до частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Отже, наведеною нормою процесуального законодавства передбачено право суду, а не його обов`язок, визначити у рішенні порядок подальшого нарахування відповідних платежів до моменту фактичного виконання рішення суду.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач у її мотивувальній частині зазначив про необхідність застосування положень частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України та просив здійснювати подальше нарахування трьох процентів річних на непогашену суму основного боргу до моменту виконання рішення суду.

Водночас, у прохальній частині позовної заяви позивачем сформульовано вимоги про стягнення з відповідача 131 400,66 грн, з яких 109 231,67 грн основного боргу, 5 707,87 грн пені, 15 893,62 грн штрафу та 567,50 грн трьох процентів річних, а також судових витрат.

Окремого прохання про зазначення в резолютивній частині рішення порядку подальшого нарахування трьох процентів річних до моменту фактичного виконання рішення суду прохальна частина позовної заяви не містить.

Таким чином, позивачем визначено конкретний розмір трьох процентів річних, заявлених до стягнення станом на 10.08.2026, тоді як питання подальшого їх нарахування не було належним чином відображене у сформульованих позовних вимогах.

При цьому суд зазначає, що положення частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України мають диспозитивний характер та не передбачають автоматичного застосування відповідного механізму в кожному випадку задоволення вимог про стягнення заборгованості.

З огляду на наведене, враховуючи зміст та обсяг заявлених позовних вимог, а також дискреційний характер повноваження, передбаченого частиною десятою статті 238 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає підстав для визначення в резолютивній частині рішення порядку подальшого нарахування трьох процентів річних до моменту його фактичного виконання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Позивачем також заявлено до відшкодування 14 800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір № 01/01-26-АД про надання юридичних (консультаційних) послуг від 01.01.2026, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «СФЕРАЛАЙН ЛТД» та адвокатом Кацинським Олександром Володимировичем, а також акт приймання-передачі наданих послуг від 06.08.2026.

Із зазначеного акта вбачається, що адвокатом надано позивачу правничу допомогу, пов`язану з підготовкою позовної заяви про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАУЕР СУПЛАЙ ІНЖИНІРИНГ» за договором поставки № 283/2 від 19.11.2025.

Загальна вартість наданих послуг становить 14 800,00 грн.

Акт від 06.08.2026 підписаний адвокатом та уповноваженим представником позивача, скріплений печаткою товариства.

У пункті 4 акта сторони підтвердили, що правова допомога надана в повному обсязі, належної якості та відповідає умовам договору.

Відповідно до частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою.

Таким чином, відсутність окремого доказу фактичної оплати послуг на момент розгляду справи сама по собі не виключає можливості розподілу таких витрат, якщо їх розмір та обов`язок оплати підтверджуються належними доказами.

Судом встановлено, що заявлені позивачем витрати безпосередньо пов`язані з підготовкою та поданням позову у цій справі.

При визначенні співмірності витрат суд враховує характер спірних правовідносин, необхідність дослідження первинних документів щодо двох поставок, повернення частини товару, здійснення часткових оплат, аналізу умов договору та підготовки розрахунків штрафних санкцій.

Заявлений розмір витрат підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг.

Відповідач заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу не подав, клопотання про їх зменшення не заявив.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 14 800,00 грн є документально підтвердженими, пов`язаними з розглядом цієї справи та підлягають покладенню на відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАУЕР СУПЛАЙ ІНЖИНІРИНГ" (04079, м. Київ, вул. Тираспольська, буд. 54, кв. 243; ідентифікаційний код 44902637) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфералайн ЛТД" (03062, м. Київ, просп. Берестейський (Перемоги), буд. 67, корпус Р; ідентифікаційний код 39734946) 109 231 (сто дев`ять тисяч двісті тридцять одна) грн 67 коп. основного боргу, 5 707 (п`ять тисяч сімсот сім) грн 87 коп. пені, 15 893 (п`ятнадцять тисяч вісімсот дев`яносто три) грн 62 коп. штрафу, 567 (п`ятсот шістдесят сім) грн 50 коп. 3% річних, 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору та 14 800 (чотирнадцять тисяч вісімсот) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 21.10.2026

Суддя І.О. Андреїшина