Решение № 140790441, 21.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2026Справа № 910/9927/26

Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Акціонерного товариства "Таскомбанк" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30; код ЄДРПОУ 09806443)

до Фізичної особи-підприємця Дорошенко Анни Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 733 382,90 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Таскомбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Дорошенко Анни Володимирівни про стягнення 733 382,90 грн за кредитним договором, з яких: 628 382,55 грн заборгованості по тілу кредиту, 0,35 грн заборгованості по відсоткам та 105 000,00 грн заборгованості по комісії.

Разом з позовом позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд накласти арешт на грошові кошти, що належать Фізичній особі-підприємець Дорошенко Анна Володимирівна, які знаходяться на всіх рахунках Фізичної особи-підприємець Дорошенко Анни Володимирівни в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, у межах суми позову 733 382 гривень 90 копійок; накласти арешт та заборону на вчинення реєстраційних дій, на майно що належить відповідачу - Дорошенко Анні Володимирівні, а саме:

- квартира, загальна площа 67.6 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1562973780366 (згідно інформаційної довідки № 488751509 від 05.08.2026);

- квартира, загальна площа 39,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 296849280000 згідно інформаційної довідки № 488751509 від 05.08.2026).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2026 у задоволенні заяви Акціонерного товариства "Таскомбанк" про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.08.2024 року між Акціонерним товариством "Таскомбанк" (далі - банк, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Дорошенко Анною Володимирівною (далі - позичальник, відповідач) було укладено заяву-договір № ID27734650 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «Таскомбанк» за кредитним продуктом «Кредит на розвиток бізнесу» (далі - кредитний договір).

Згідно з пунктом 1.1 Кредитного договору за умови наявності вільних коштів Банк зобов`язався надати Позичальникові кредит у розмірі та на умовах, установлених договором, а Позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним, а також інші платежі відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору кредит надається в безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів у сумі кредиту на поточний рахунок Позичальника № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ТАСКОМБАНК», із цільовим використанням на поповнення обігових коштів, придбання основних засобів та рефінансування кредиту іншого банку.

Пунктом 2.1 Кредитного договору сторони погодили розмір кредиту - 1 000 000,00 грн.

Згідно з пунктом 2.2 Кредитного договору валютою кредиту є гривня.

Пунктом 2.3.1 Кредитного договору встановлено процентну ставку за користування кредитом у розмірі 0,0001 % річних.

Водночас, пунктом 2.3.2 Кредитного договору передбачено, що розмір щомісячної комісійної винагороди за управління кредитом є фіксованим і становить 1,80 % від суми виданого кредиту щомісячно.

Відповідно до пункту 2.3.3 Кредитного договору розмір одноразової комісійної винагороди за видачу кредиту становить 0,00 % від суми виданого кредиту.

Згідно з пунктом 2.4.1 Кредитного договору погашення основного боргу за кредитом та сплата процентів здійснюються щомісяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем укладення договору, протягом п`яти робочих днів, які передують календарному числу місяця, в яке було укладено договір, включно із цим числом.

Пунктом 2.4.2 Кредитного договору передбачено, що сплата щомісячної комісійної винагороди здійснюється щомісяця, починаючи з другого місяця, наступного за місяцем укладення договору, до календарного числа місяця, в яке було укладено договір, включно із цим числом.

Відповідно до пункту 2.4.4 Кредитного договору сторони погодили, що графік погашення кредиту надається в додатку № 1 до договору та доступний клієнту в системі «ТАС24 Бізнес».

Пунктом 2.7 Кредитного договору встановлено строк кредитування - 36 місяців із дати укладення договору, з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 01.08.2027, якщо інший строк та/або термін не буде встановлено згідно з умовами договору.

Графіком погашення кредиту передбачено щомісячне погашення основної заборгованості переважно у розмірі 27 778,00 грн, сплату комісійної винагороди у розмірі 18 000,00 грн та процентів відповідно до визначеної договором процентної ставки.

Загальна сума платежів за кредитом відповідно до графіка становить 1 648 001,56 грн, із яких 1 000 000,00 грн становить основна сума кредиту, 648 000,00 грн - комісійна винагорода та 1,56 грн - проценти.

Згідно з пунктом 3.1 Кредитного договору позичальник забезпечує наявність на своєму поточному рахунку грошових коштів у сумі, необхідній для сплати щомісячних платежів відповідно до графіка погашення кредиту.

Відповідно до пункту 3.2 Кредитного договору остаточне погашення заборгованості за кредитом позичальник повинен здійснити з урахуванням строку, на який надається кредит згідно з пунктом 2.7 договору.

Пунктом 3.5 Кредитного договору встановлено черговість погашення заборгованості, відповідно до якої отримані Банком кошти спрямовуються на погашення простроченої комісії, прострочених процентів, простроченого тіла кредиту, пені та штрафів, поточної комісії, поточних процентів, а в останню чергу - тіла кредиту.

Згідно з пунктом 4.4.1 Кредитного договору позичальник зобов`язаний виконувати умови договору та законодавства України.

Пунктом 4.4.2 Кредитного договору визначено обов`язок позичальника оплачувати банківські послуги в порядку та на умовах, визначених договором.

Відповідно до пункту 5.10 Кредитного договору заява-договір, Правила обслуговування корпоративних клієнтів АТ «Таскомбанк» та цінові параметри продукту становлять Кредитний договір.

Пунктом 5.13 Кредитного договору передбачено його укладення у формі електронного документа шляхом накладення електронних підписів обома сторонами.

Надана заява-договір містить відомості про підписання документа кваліфікованими електронними підписами уповноваженого представника банку та позичальника.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також положень Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», електронна форма документа сама по собі не позбавляє його юридичної сили, а використання кваліфікованого електронного підпису забезпечує можливість встановлення підписувача та підтвердження цілісності документа.

З урахуванням викладеного, за умови підтвердження належності електронних підписів, суд доходить висновку, що сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов кредитування та укладено кредитний договір у належній формі.

На виконання умов договору банк здійснив надання позичальнику кредитних коштів у розмірі 1 000 000,00 грн.

Як зазначає позивач, відповідач здійснювала погашення кредитної заборгованості неналежним чином, унаслідок чого виникла заборгованість за основною сумою кредиту, процентами та комісійною винагородою.

Згідно з поданим позивачем розрахунком загальний розмір заборгованості станом на 31.07.2026 визначений у сумі 733 382,90 грн.

Крім того, з матеріалів позову вбачається, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань банк сформував повідомлення-вимогу від 13.05.2026 № 229310/70 про дострокове погашення кредитної заборгованості.

У вказаній вимозі банк повідомив про порушення умов Кредитного договору та вимагав дострокового погашення заборгованості протягом 30 календарних днів із дня отримання повідомлення-вимоги, але в будь-якому випадку не пізніше 45 календарних днів із дня її направлення.

Позивач стверджує, що свої зобов`язання за договором виконав належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти у погодженому сторонами розмірі, водночас відповідач порушив визначені договором строки погашення кредиту, сплати процентів та комісійної винагороди.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача 628 382,55 грн заборгованості по тілу кредиту, 0,35 грн заборгованості по відсоткам та 105 000,00 грн заборгованості по комісії.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною третьою цієї статті встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою наведеної статті встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Порушенням зобов`язання відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, обов`язок відповідача з повернення кредитних коштів та сплати погоджених договором платежів виникає безпосередньо з укладеного сторонами договору та підлягає виконанню відповідно до визначених ним строків.

Звертаючись до суду, позивач заявив до стягнення 628 382,55 грн заборгованості за основною сумою кредиту.

Судом встановлено, що відповідачу було надано кредит у розмірі 1 000 000,00 грн, який підлягав поверненню частинами відповідно до графіка погашення кредиту.

При цьому за умовами договору остаточний строк повернення кредиту встановлено до 01.08.2027.

Разом з тим, погодження сторонами кінцевого строку кредитування не виключає можливості зміни строку виконання зобов`язання у випадках, передбачених законом або договором.

Частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Аналогічний механізм дострокового виконання зобов`язання передбачений умовами погоджених сторонами Правил обслуговування корпоративних клієнтів АТ «Таскомбанк».

Зокрема, відповідно до пункту 18.2.1.2 Правил у випадку порушення позичальником договірних зобов`язань банк має право змінити строки користування кредитом, установивши інший строк його повернення, та направити позичальнику відповідне повідомлення.

За змістом зазначеного пункту, у разі непогашення заборгованості протягом установленого у повідомленні строку вона набуває статусу простроченої.

Суд зазначає, що право кредитора вимагати дострокового повернення кредиту виникає внаслідок порушення позичальником строків виконання зобов`язань, передбачених договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 сформульовано правову позицію щодо наслідків спливу строку кредитування або пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання кредитного зобов`язання.

Зі змісту зазначеного висновку вбачається, що реалізація кредитодавцем права на дострокове повернення кредиту впливає на строк виконання основного зобов`язання та подальший порядок нарахування передбачених договором платежів.

Так, банк посилається на направлення відповідачу повідомлення-вимоги від 13.05.2026 № 229310/70, яким вимагав дострокового погашення кредитної заборгованості. Докази направлення містяться в матеріалах справи.

За умови підтвердження факту належного направлення повідомлення-вимоги та спливу визначеного в ньому строку суд доходить висновку, що у відповідача настав обов`язок достроково повернути непогашений залишок кредиту.

Таким чином, на момент звернення позивача до суду строк виконання зобов`язання з повернення заявленої до стягнення суми основного боргу настав.

Водночас, суд зазначає, що дострокове пред`явлення вимоги про повернення кредиту не звільняє кредитора від обов`язку довести фактичний розмір непогашеної заборгованості.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається.

Банківські виписки з рахунку позичальника можуть підтверджувати здійснення кредитних операцій, фактичне надання коштів, їх погашення та залишок заборгованості, якщо їх зміст дозволяє встановити відповідні обставини та перевірити проведені операції.

Відтак за умови підтвердження поданими банком виписками та розрахунком непогашеного залишку основної суми кредиту у розмірі 628 382,55 грн, а також відсутності доказів її подальшого погашення, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення 0,35 грн заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом.

Як встановлено судом, відповідно до пункту 2.3.1 Кредитного договору процентна ставка за користування кредитом становить 0,0001 % річних.

Згідно з частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються договором.

Таким чином, обов`язок зі сплати процентів є самостійним грошовим зобов`язанням позичальника, яке виникає з умов кредитного договору.

Суд звертає увагу, що встановлений сторонами розмір процентної ставки є незначним, проте зазначена обставина сама по собі не впливає на обов`язковість її застосування.

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, щодо припинення права кредитодавця нараховувати договірні проценти після закінчення строку кредитування або належної реалізації права вимагати дострокового повернення кредиту.

Водночас, зазначена правова позиція не усуває обов`язку позичальника сплатити договірні проценти, правомірно нараховані до відповідної дати.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що заявлена до стягнення заборгованість за процентами у розмірі 0,35 грн підлягає стягненню з відповідача.

Щодо вимоги про стягнення 105 000,00 грн заборгованості зі сплати комісійної винагороди суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, пунктом 2.3.2 Кредитного договору встановлено щомісячну комісійну винагороду в розмірі 1,80 % від суми виданого кредиту.

З огляду на визначений договором розмір кредиту - 1 000 000,00 грн, щомісячний розмір зазначеної комісії становить 18 000,00 грн.

Відповідні платежі відображені й у графіку погашення кредиту, який є додатком до договору.

Відповідно до статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням обов`язкових вимог закону, засад добросовісності, розумності та справедливості.

Вирішуючи питання правомірності нарахування комісійної винагороди, суд враховує правові висновки Верховного Суду щодо необхідності дослідження правової природи відповідного платежу, змісту укладеного договору та характеру кредитних правовідносин.

Зокрема, у постанові від 12.06.2024 у справі № 904/6032/21 (904/5404/23) Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду зазначив про необхідність розмежування кредитних правовідносин, що виникають між банком та суб`єктом господарювання, і відносин споживчого кредитування.

Верховний Суд звернув увагу, що положення Закону України «Про споживче кредитування» та сформована на їх підставі судова практика не можуть автоматично застосовуватися до кредитних правовідносин, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності.

Водночас, суд касаційної інстанції наголосив на необхідності з`ясування правової природи комісії, змісту договірних умов та їх відповідності загальним засадам цивільного законодавства.

Аналогічне значення необхідності оцінки правової природи комісійної винагороди та дотримання принципів справедливості й добросовісності відображено у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 910/6178/20.

Судом встановлено, що кредитний договір укладений із Фізичною особою-підприємцем Дорошенко Анною Володимирівною саме з метою фінансування її підприємницької діяльності.

Пунктом 1.2 Кредитного договору цільове використання коштів визначено як поповнення обігових коштів, придбання основних засобів та рефінансування кредиту іншого банку.

Таким чином, спірні правовідносини виникли не з договору споживчого кредитування, а з кредитного договору, укладеного для забезпечення здійснення господарської діяльності позичальника.

За таких обставин положення законодавства про споживче кредитування, які встановлюють спеціальні вимоги до плати за обслуговування споживчого кредиту, не підлягають безпосередньому застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому, суд бере до уваги, що умову про сплату комісійної винагороди сторони погодили безпосередньо у Кредитному договорі.

Розмір комісії визначений у фіксованому відсотковому співвідношенні до суми виданого кредиту, а її абсолютний щомісячний розмір зазначений у графіку платежів.

Отже, вже на момент укладення договору позичальнику були відомі розмір, порядок обчислення, періодичність сплати та загальний обсяг передбачених договором комісійних платежів.

Дослідивши поданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що протягом періоду з 02.08.2024 по 30.07.2026 банком здійснювалося нарахування комісії за кредитним договором у розмірі 18 000,00 грн за кожний розрахунковий період.

Зокрема, відповідно до наведеного розрахунку комісія нараховувалася за періоди з 02.08.2024 по 02.09.2024, з 03.09.2024 по 02.10.2024, з 03.10.2024 по 03.11.2024 та за наступні розрахункові періоди протягом строку дії кредитних правовідносин, включно з періодом з 26.06.2026 по 30.07.2026.

Загальна сума нарахованої комісії за 24 розрахункові періоди становить 432 000,00 грн (18 000,00 грн Ч 24).

Загальний розмір платежів, зарахованих банком у рахунок погашення нарахованої комісії, становить 327 000,00 грн.

Отже, з урахуванням здійснених позичальником платежів непогашений залишок нарахованої комісії становить 105 000,00 грн (432 000,00 грн - 327 000,00 грн).

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок, враховуючи загальний розмір нарахованої комісії 432 000,00 грн та здійснені відповідачем платежі в сумі 327 000,00 грн, суд дійшов висновку, що вимога Акціонерного товариства «Таскомбанк» про стягнення заборгованості зі сплати комісії у розмірі 105 000,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування обставин, на які сторона посилається на підтвердження своїх вимог, покладається на відповідну сторону.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у постанові від 12.06.2024 у справі № 904/6032/21 (904/5404/23) наголосив, що принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною обставину лише на тій підставі, що про неї стверджує відповідна сторона. Обставина повинна підтверджуватися доказами, які відповідають установленому процесуальним законом стандарту доказування.

За умови підтвердження наведених обставин сукупність доказів є достатньою для висновку про неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань та наявність правових підстав для стягнення заявленої суми заборгованості.

За таких обставин, позовні вимоги Акціонерного товариства "Таскомбанк" є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дорошенко Анни Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Таскомбанк" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30; код ЄДРПОУ 09806443)

заборгованість за тілом кредиту у розмірі 628 382 (шістсот двадцять вісім тисяч триста вісімдесят дві) грн 55 коп., заборгованість за процентами у розмірі 0 грн 35 (тридцять п`ять) коп., заборгованість зі сплати комісійної винагороди у розмірі 105 000 (сто п`ять тисяч) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 800 (вісім тисяч вісімсот) грн 59 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 21.10.2026

Суддя І.О. Андреїшина