Решение № 140787756, 14.10.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1104/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року м.Дубровиця

Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» - адвокат Пархомчук Сергій Валерійович звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №278194 від 05 березня 2025 року у загальному розмірі 7620,80 грн, з яких: 4000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 2620,80 грн - заборгованість за процентами та 1000,00 грн - заборгованість за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту. Також представник позивача просив стягнути з відповідача понесені судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15500,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 05 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір №278194, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 4000,00 грн строком на 90 днів, до 02 червня 2025 року. Договором передбачено фіксовану процентну ставку у розмірі 0,72 % на добу, що становить 262,8 % річних, та комісію у розмірі 25 % від суми кредиту.

Кредитний договір укладено шляхом його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а кредитні кошти у розмірі 4000,00 грн 05 березня 2025 року перераховано на зазначену ним банківську картку.

19 грудня 2025 року між ТОВ «Клай Інвест» та ТОВ «ФК «Венера Фінанс» укладено договір факторингу №19122025/1, відповідно до якого позивач набув право вимоги за кредитним договором №278194 від 05 березня 2025 року.

Оскільки відповідач належним чином не виконав зобов`язання за кредитним договором, станом на 20 лютого 2026 року утворилася заборгованість у розмірі 7620,80 грн, з яких: 4000,00 грн - основна сума кредиту, 2620,80 грн - проценти та 1000,00 грн - комісія. Після набуття права вимоги позивач додаткових нарахувань не здійснював.

17 березня 2026 року позивач направив відповідачу вимогу про погашення заборгованості, однак вона залишилася невиконаною.

У позовній заяві представник позивача просив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

01 липня 2026 року представником позивача - адвокатом Пархомчуком С.В. подано заяву про розподіл судових витрат, у якій він просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15500,00 грн.

22 вересня 2026 року відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на проходження з 21 серпня 2026 року військової служби в Державній прикордонній службі України, про що надав відповідну довідку. Також заперечив проти стягнення комісії у розмірі 1000,00 грн та заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

13 жовтня 2026 року відповідач подав клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 6000,00 грн, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи, типовий характер позову та незначний обсяг виконаних адвокатом робіт. Зокрема, вважав необґрунтованими витрати на консультацію у розмірі 1500,00 грн, складення інших процесуальних документів і моніторинг судових рішень у розмірі 4500,00 грн, а також канцелярські витрати у розмірі 500,00 грн. Крім того, зазначив про завищену вартість підготовки позовної заяви у розмірі 9000,00 грн.

Цього ж дня відповідач подав клопотання про розгляд справи без його участі з урахуванням поданих письмових заперечень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі в разі перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 зазначила, що при вирішенні питання про зупинення провадження суд повинен враховувати волевиявлення військовослужбовця щодо продовження розгляду справи.

Враховуючи, що відповідач, незважаючи на проходження військової служби, висловив волю на продовження розгляду справи за його відсутності, суд не вбачає підстав для зупинення провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи позовної заяви, письмові заперечення відповідача, а також надані сторонами докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що 05 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест» та ОСОБА_1 укладено індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту №278194.

Відповідно до пункту 1.1 договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 4000,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у порядку та на умовах, визначених договором.

Пунктом 1.2 договору встановлено строк кредитування тривалістю 90 днів, тобто до 02 червня 2025 року. Продовження строку кредитування та строку повернення кредиту за ініціативою позичальника договором не передбачено.

Відповідно до пункту 1.3 договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 262,8 % річних, що становить 0,72 % на добу. Тип процентної ставки - фіксована.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, пов`язаних із наданням та обслуговуванням кредиту, юридичне оформлення, позичальник сплачує кредитодавцю 25 % від суми кредиту, що становить 1000,00 грн.

Згідно з пунктом 2.6 договору проценти за користування кредитом є платою за користування кредитними коштами, яка нараховується щоденно на фактичний залишок заборгованості в межах строку кредитування відповідно до пункту 1.3 договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору повернення кредиту та сплата процентів здійснюються згідно з графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною договору.

Додатком №1 до кредитного договору визначено графік розрахунків, згідно з яким за погоджений сторонами строк кредитування тривалістю 90 днів загальна сума процентів становить 2592,00 грн, а загальна сума платежів за договором - 7592,00 грн, з яких: 4000,00 грн - основна сума кредиту, 2592,00 грн - проценти та 1000,00 грн - комісія.

Кредитний договір укладено в електронній формі із використанням інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Клай Інвест».

Згідно з довідкою про ідентифікацію клієнта відповідач ОСОБА_1 був ідентифікований первісним кредитодавцем під час укладення кредитного договору, а прийняття умов договору здійснено шляхом використання одноразового ідентифікатора KL8545, надісланого 05 березня 2025 року на зазначений позичальником номер мобільного телефону.

У додатку №1 до кредитного договору також зазначено електронний підпис позичальника KL8545.

На підтвердження виконання первісним кредитодавцем зобов`язання щодо надання кредитних коштів позивачем надано підтвердження ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення переказу грошових коштів, згідно з яким 05 березня 2025 року о 19 год. 38 хв. ТОВ «Клай Інвест» здійснило успішний переказ 4000,00 грн на банківську платіжну картку № НОМЕР_1 , емітентом якої є АТ «Універсал Банк». Номер транзакції - 44119-62898-91174, код авторизації - 323702, код RRN - 506419061322, призначення платежу - видача кредиту №278194.

Таким чином, кредитним договором, довідкою про ідентифікацію позичальника, даними щодо використання одноразового ідентифікатора та документом платіжної установи підтверджується укладення відповідачем кредитного договору і виконання первісним кредитодавцем зобов`язання щодо перерахування кредитних коштів у розмірі 4000,00 грн.

19 грудня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» укладено договір факторингу №19122025/1.

Відповідно до пункту 2.1 договору факторингу клієнт зобов`язався відступити фактору права грошової вимоги, зазначені у реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язався прийняти ці права та сплатити клієнту суму фінансування.

Пунктом 4.1 договору факторингу передбачено, що права вимоги переходять від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги за формою, наведеною в додатку №1 до договору.

Із витягу з реєстру боржників до договору факторингу №19122025/1 від 19 грудня 2025 року вбачається, що до складу відступлених прав вимоги включено право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №278194 від 05 березня 2025 року на загальну суму 7620,80 грн, з яких: 4000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 2620,80 грн - заборгованість за процентами та 1000,00 грн - заборгованість за комісією.

Зазначений витяг містить відомості про боржника, номер і дату укладення кредитного договору, суму виданого кредиту, складові заборгованості та засвідчений сторонами договору факторингу.

На підтвердження здійснення розрахунків за договором факторингу позивачем надано платіжні інструкції №183 від 19 грудня 2025 року на суму 700000,00 грн, №212 від 22 січня 2026 року на суму 650000,00 грн та №236 від 18 лютого 2026 року на суму 650000,00 грн, відповідно до яких ТОВ «ФК «Венера Фінанс» перерахувало ТОВ «Клай Інвест» кошти з призначенням платежу за договором факторингу №19122025/1 від 19 грудня 2025 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Суд враховує, що відповідно до пункту 4.1 договору факторингу момент переходу права вимоги пов`язаний із підписанням сторонами відповідного реєстру, а не з датою здійснення окремих платежів за договором факторингу.

За таких обставин наданими позивачем договором факторингу, витягом із реєстру боржників та платіжними документами підтверджується перехід до ТОВ «ФК «Венера Фінанс» права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №278194 від 05 березня 2025 року, а тому позивач є належним кредитором у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною другою статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір є домовленістю сторін, оформленою в електронній формі, та може бути підписаний, зокрема, шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

З урахуванням встановлених судом обставин щодо укладення кредитного договору з використанням одноразового ідентифікатора KL8545, а також фактичного перерахування кредитних коштів, суд доходить висновку, що кредитний договір №278194 від 05 березня 2025 року укладений у належній письмовій формі та є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Оцінюючи позовні вимоги в частині основної заборгованості, суд враховує, що відповідно до наданої позивачем виписки з особового рахунка за кредитним договором №278194 від 05 березня 2025 року залишок непогашеної відповідачем основної суми кредиту становить 4000,00 грн.

Факт надання відповідачу кредитних коштів у зазначеному розмірі підтверджується кредитним договором, довідкою про ідентифікацію клієнта та підтвердженням ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення 05 березня 2025 року переказу 4000,00 грн на банківську платіжну картку № НОМЕР_1 .

Доказів повернення отриманих кредитних коштів повністю або частково матеріали справи не містять. Відповідач у поданих клопотаннях факту отримання кредитних коштів та розміру заборгованості за основною сумою кредиту не спростував.

За таких обставин позовна вимога про стягнення 4000,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Оцінюючи вимогу позивача про стягнення 2620,80 грн процентів за користування кредитом, суд враховує, що відповідно до умов кредитного договору сторонами погоджено строк кредитування тривалістю 90 днів, з 05 березня 2025 року по 02 червня 2025 року, та фіксовану процентну ставку у розмірі 0,72 % на добу.

Згідно з пунктом 2.6 договору проценти за користування кредитом нараховуються щоденно на фактичний залишок заборгованості в межах строку кредитування.

Відповідно до графіка розрахунків, який є додатком №1 до кредитного договору, загальна сума процентів за погоджений сторонами строк кредитування становить 2592,00 грн.

При цьому за користування кредитом у розмірі 4000,00 грн за процентною ставкою 0,72 % на добу нараховується 28,80 грн процентів за один день, а за 90 календарних днів - 2592,00 грн.

Разом з тим позивачем заявлено до стягнення 2620,80 грн процентів, що відповідає їх нарахуванню за 91 день користування кредитом та перевищує передбачену графіком розрахунків суму на 28,80 грн.

Суд враховує, що пунктом 1.2 договору встановлено строк кредитування тривалістю 90 днів, пунктом 2.6 передбачено нарахування процентів у межах цього строку, а додатком №1 визначено конкретну суму процентів, яку позичальник зобов`язаний сплатити за весь період кредитування.

Водночас пункт 3.3 договору містить положення про нарахування процентів від дня надання кредиту до дня повного погашення заборгованості включно, що не узгоджується з іншими умовами договору щодо визначеного строку кредитування.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі №552/672/23 зазначила, що суд без окремої позовної вимоги споживача може здійснювати тлумачення нечітких або двозначних умов договору про споживчий кредит на користь споживача. Водночас за відсутності відповідної вимоги та передбачених законом підстав суд не вправі самостійно зменшувати розмір договірних процентів лише з мотивів їх несправедливості чи надмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.

Отже, враховуючи погоджений сторонами строк кредитування, зміст пунктів 1.2, 2.6 договору та графік розрахунків, суд доходить висновку, що нарахування процентів за користування кредитом підлягає обмеженню 90 календарними днями, а їх загальний розмір становить 2592,00 грн.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки за споживчим кредитом не може перевищувати 1 %. Згідно з умовами договору загальні витрати за кредитом становлять 3592,00 грн, з яких 2592,00 грн - проценти та 1000,00 грн - комісія. За суми кредиту 4000,00 грн та строку кредитування 90 днів денна процентна ставка становить 0,99778 %, що не перевищує встановленого законом обмеження.

Водночас заявлена позивачем сума процентів у розмірі 2620,80 грн перевищує погоджену сторонами плату за користування кредитом, а підстав для нарахування додаткових 28,80 грн за межами встановленого строку кредитування судом не встановлено.

За таких обставин вимога про стягнення процентів за користування кредитом підлягає задоволенню в розмірі 2592,00 грн, а у стягненні решти 28,80 грн процентів слід відмовити.

Оцінюючи вимогу позивача про стягнення комісії у розмірі 1000,00 грн, суд враховує, що відповідно до пункту 1.4 кредитного договору за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, пов`язаних із наданням та обслуговуванням кредиту, а також юридичне оформлення позичальник сплачує кредитодавцю комісію у розмірі 25 % від суми кредиту.

Водночас пунктом 2.7 договору комісію визначено як одноразову винагороду за підготовку, організацію та надання фінансової послуги.

Таким чином, умовами договору передбачено єдиний платіж за різні за своїм змістом дії кредитодавця, які включають як надання кредиту, так і його подальше обслуговування та інформаційний супровід.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Разом з тим частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено право споживача безоплатно отримувати визначену законом інформацію щодо стану кредитної заборгованості не частіше одного разу на місяць.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 дійшла висновку, що умова договору про споживчий кредит, яка передбачає оплатність інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право отримувати безоплатно, є нікчемною.

Аналогічний підхід щодо необхідності визначення конкретних додаткових та супутніх послуг, за які встановлено комісію за обслуговування кредиту, викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21.

Водночас Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2024 року у справі №331/2974/23 зазначив, що законодавство допускає встановлення комісії за здійснення операції з видачі кредиту, а тому сама по собі наявність у договорі умови про сплату такої комісії не свідчить про її нікчемність.

Однак у цій справі пунктом 1.4 договору передбачено не окрему комісію виключно за здійснення операції з видачі кредиту, а єдиний платіж за комплекс послуг, до яких включено також обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації та довідок, пов`язаних із кредитом.

При цьому договір не містить розмежування вартості зазначених послуг, зокрема не визначає, яка частина комісії сплачується за здійснення операції з видачі кредиту, а яка - за його обслуговування та надання інформації позичальнику.

Крім того, позивачем не надано доказів погодження з відповідачем конкретних додаткових платних послуг, відмінних від передбачених законом обов`язків кредитодавця, та їх фактичного надання.

Сам факт включення комісії у розмірі 1000,00 грн до графіка розрахунків підтверджує її врахування у загальній вартості кредиту, однак не усуває невизначеності щодо змісту послуг, за які встановлено відповідний платіж.

Суд також враховує, що відповідно до пункту 1.4 договору зазначені в ньому послуги надаються протягом строку дії договору та вважаються виконаними у день повного виконання позичальником своїх зобов`язань, тоді як пунктом 2.7 цю саму комісію визначено як одноразову винагороду за підготовку, організацію та надання кредиту.

За таких обставин умови договору щодо призначення комісії є неоднозначними, а встановлений єдиний розмір платежу не дозволяє визначити вартість окремої платної послуги, яка відповідає вимогам законодавства про споживче кредитування.

Враховуючи, що кредитодавець включив до єдиного платежу як дії з надання кредиту, так і дії з його обслуговування та інформаційного супроводу, не визначивши їх окремої вартості, суд не вбачає достатніх правових підстав для стягнення з відповідача всієї заявленої суми комісії.

При цьому суд виходить не із загальної заборони встановлення комісій за споживчим кредитом, а з конкретного змісту пунктів 1.4 та 2.7 спірного договору, характеру передбачених ними послуг і відсутності можливості відокремити плату за допустимі законом дії кредитодавця від інших складових цього платежу.

За таких обставин заперечення відповідача проти стягнення комісії у розмірі 1000,00 грн суд вважає обґрунтованими, а позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд приходить висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» заборгованості за кредитним договором №278194 від 05 березня 2025 року у загальному розмірі 6592,00 грн, з яких: 4000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту та 2592,00 грн - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами, витраченим часом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Згідно з частинами п`ятою, шостою цієї статті у разі недотримання зазначених вимог суд за клопотанням іншої сторони може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу. Обов`язок доведення їх неспівмірності покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15500,00 грн.

На підтвердження зазначених витрат позивачем надано договір про надання правової допомоги від 09 квітня 2026 року, акт про отримання правової допомоги від 30 червня 2026 року, рахунок №30.06.2026-24 від 30 червня 2026 року та платіжну інструкцію №4656 від 30 червня 2026 року, якою підтверджується оплата послуг у розмірі 15500,00 грн.

Відповідно до акта про отримання правової допомоги вартість наданих послуг становить: 1500,00 грн - консультація щодо перспектив судового врегулювання заборгованості; 9000,00 грн - підготовка та подання позовної заяви з додатками; 4500,00 грн - складення інших процесуальних документів та моніторинг судових рішень; 500,00 грн - витрати на виготовлення копій документів і відправлення кореспонденції.

Відповідач подав клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 6000,00 грн, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи, типовий характер позову та завищену вартість окремих послуг.

Оцінюючи зазначене клопотання, суд враховує, що позивачем підтверджено факт оплати правничої допомоги у розмірі 15500,00 грн. Водночас сама по собі сплата цієї суми не свідчить про обов`язок відповідача відшкодовувати її в повному обсязі.

Суд враховує, що предметом спору є стягнення заборгованості за одним кредитним договором у розмірі 7620,80 грн. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, переважно на підставі письмових доказів, а позовна заява має типовий характер.

Підготовка позовної заяви та доданих до неї документів була необхідною для звернення до суду. Однак заявлена вартість цих послуг у розмірі 9000,00 грн є завищеною з огляду на характер спору, обсяг доказів та відсутність необхідності проведення складних розрахунків.

Також суд враховує, що позивачем не обґрунтовано необхідності окремого відшкодування витрат на консультацію у розмірі 1500,00 грн та витрат на складення інших процесуальних документів і моніторинг судових рішень у розмірі 4500,00 грн. Зокрема, не конкретизовано обсяг додаткових робіт, який виправдовував би стягнення зазначених сум понад вартість підготовки позову.

Крім того, витрати на виготовлення копій документів та відправлення поштової кореспонденції у розмірі 500,00 грн належними доказами їх фактичного розміру не підтверджені.

Враховуючи наведене, суд погоджується з доводами відповідача про неспівмірність заявлених витрат зі складністю справи, ціною позову та обсягом виконаних адвокатом робіт.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з 15500,00 грн до 6000,00 грн, які суд вважає обґрунтованими та співмірними з характером і складністю цієї справи.

Водночас відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки із заявлених позивачем 7620,80 грн судом задоволено вимоги на суму 6592,00 грн, що становить 86,50010 % ціни позову, визначені судом витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн підлягають пропорційному розподілу між сторонами.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5190,01 грн (6000,00 грн ? 6592,00 грн / 7620,80 грн).

Вирішуючи питання про розподіл судового збору, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №856 від 20 квітня 2026 року, виконаною 23 квітня 2026 року.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено на 86,50010 % ціни позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2302,98 грн (2662,40 грн ? 6592,00 грн / 7620,80 грн).

Таким чином, загальний розмір судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, становить 7492,99 грн, з яких: 5190,01 грн - витрати на професійну правничу допомогу та 2302,98 грн - судовий збір.

Керуючись статтями 2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, статтями 11, 15, 512, 514, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 626, 628, 629, 638, 639, 1048, 1049, 1050, 1054, 1077, 1082 ЦК України, статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 8, 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» заборгованість за кредитним договором №278194 від 05 березня 2025 року у загальному розмірі 6592 (шість тисяч п`ятсот дев`яносто дві) гривні 00 копійок, з яких:

-4000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту;

-2592,00 грн - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5190 (п`ять тисяч сто дев`яносто) гривень 01 копійка.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» судовий збір у розмірі 2302 (дві тисячі триста дві) гривні 98 копійок.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 19 жовтня 2026 о 11.00 год.

Відомості про учасників справи, згідно з п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс», юридична адреса: вул. Львівська, буд. 23, офіс 703, м. Київ, 03115, код ЄДРПОУ 43561872.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя:підпис

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.