Решение № 140780219, 19.10.2026, Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/1194/26 Провадження № 2/358/1044/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Буравової К.І.,

за участю секретаря судових засідань Зеленько О.Д.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

1.Стислий виклад позиції позивача

23.06.2026 до Богуславського районного суду Київської області через підсистему «Електронний суд» звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. № 1, корпус № 28, поверх № 4) із позовом до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 84 555,96 грн. та судових витрат по справі.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.10.2015 між первісним кредитором ПАТ «Ідея Банк» та відповідачем було укладено кредитний договором №Р99221.71144, згідно з умовами якого відповідачу на умовах строковості, зворотності та платності було надано фінансовий кредит у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки. Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надано кредит у розмірі 35 345,00 грн на строк 60 місяці за ставкою 1,9900 % річних.

26.11.2020 року АТ «Ідея Банк» і ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір факторингу № 12/85, за яким до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним кредитним договором. Відповідно до витягу з реєстру боржників і поданого позивачем розрахунку загальна заборгованість становить 84 555,96 грн, з яких 31 335,47 грн заборгованість за основним боргом і 53 220,49 грн заборгованість за процентами.

Позивач зазначив, що відповідач належним чином не виконав зобов`язань за кредитним договором, унаслідок чого станом на дату подання позову утворилася заборгованість у загальному розмірі 84 555,96 грн, з яких: 31 335,47 грн заборгованість за основною сумою кредиту; 53 220,49 грн заборгованість за процентами. Заборгованість за комісією позивачем визначена в розмірі 0,00 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № Р99.221.71144 від 23 жовтня 2015 року в загальному розмірі 84 555,96 грн, а також понесені судові витрати: 2 662,40 грн судового збору та 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2. Процесуальні дії у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 23.06.2026 головуючою суддею визначено суддю Буравову К.І. (а.с. 31).

На підставі частини восьмої статті 187 ЦПК України, суддею здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру та отримано інформацію щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача ОСОБА_1 .

Відповідно до отриманої відповіді № 2929674 від 24.06.2026, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Дата реєстрації: 22.04.1992. Дата зняття з реєстрації: 14.10.2025 (а.с. 33).

Крім того, відповідно до відповіді № 2929758 від 24.06.2026, отриманої з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, відомості про наявність в ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , статусу внутрішньо переміщеної особи відсутні, довідка ВПО не видавалася (а.с. 34).

24.06.2026 на виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України, суддя звернулася до відділу надання адміністративних послуг виконавчого комітету Богуславської міської ради Київської області щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_1 (а.с. 36).

02.07.2026 до суду надійшла відповідь відділу надання адміністративних послуг виконавчого комітету Богуславської міської ради Київської області за № 23-23/2462/2026, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знятий з реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 . Дата зняття: 14.10.2025 (а.с.37).

Ухвалою судді від 06.07.2026 витребувано від Державної міграційної служби України наявну інформацію щодо останнього відомого зареєстрованого на території України місця проживання/перебування, фактичного або повідомленого відповідача ОСОБА_1 (а.с.38-39).

13.07.2026, на виконання вимог ухвали суду від 06.07.2026, від Державної міграційної служби України надійшла витребувана інформація. За наявними даними ДМС місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14.10.2025 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 41).

Встановивши невідповідність позовної заяви вимогам ЦПК України, 16.07.2026 суддя постановила ухвалу про залишення позовної заяви без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня вручення копії ухвали (а.с. 42-44).

20.07.2026 на виконання ухвали суду від 16.07.2026 представник позивача

Усенко М.І. через підсистему «Електронний суд» надіслала заяву про усунення недоліків. До заяви було долучено докази надсилання відповідачу документів, а саме: опис вкладення АТ «Укрпошта» №0505664577342 від 20.07.2026, список згрупованих поштових відправлень АТ «Укрпошта» № 3391 від 20.07.2026 та чек про оплату поштового відправлення № 119 від 20.07.2026.

Таким чином, на виконання ухвали від 16.07.2026 позивач усунув недоліки у встановлений законом строк.

Ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 21 серпня 2026 року о 13 год. 30 хв., яке надалі було відкладено востаннє на 14 жовтня 2026 року о 15 год. 00 хв. (а.с. 53-55, 63).

У судове засідання, призначене на 14.10.2026, представник позивача не з`явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. У прохальній частині позовної заяви представник позивача просив розгляд справи проводити за його відсутності та не заперечував проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання, призначене на 14.10.2026, не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи, заяв про оголошення перерви або про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило, причини неявки суду не повідомлені, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подано.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач був належним чином та завчасно повідомлений про дати, час і місце розгляду справи. Зокрема, судову повістку про виклик у судове засідання, призначене на 21 серпня 2026 року, відповідач отримав особисто 13 серпня 2026 року, а повістку про виклик у судове засідання, призначене на 14 жовтня 2026 року, особисто 15 вересня 2026 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями АТ «Укрпошта» про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи.

Суд бере до уваги, що учасник справи зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах судового розгляду, що стосуються безпосередньо його прав та обов`язків, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі надані внутрішнім законодавством засоби для прискорення процедури слухання. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22), відповідно до якої пасивна поведінка сторони у процесі, зокрема відсутність зацікавленості у перебігу справи, не може розцінюватися як підстава для покладення на суд обов`язку відкладати розгляд справи або створювати умови для штучного затягування судового процесу.

Отже, відповідач зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, а їх невиконання не може перешкоджати суду у здійсненні правосуддя та забезпеченні розгляду справи у розумний строк.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22), якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він має право, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. При цьому відкладення розгляду справи є правом суду, а не його обов`язком, і застосовується лише у разі неможливості вирішення спору у відповідному судовому засіданні без участі сторін за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на неявку в судове засідання всіх учасників справи, на підставі положень ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Оскільки відповідач не з`явилвся на судовий розгляд справи, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відзив на позов, а також заяву про розгляд справи у його відсутності не надав, представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд ухвалою внесеною до протоколу судового засідання від 14.10.2026 вирішив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній матеріалів, перейшовши на стадію ухвалення рішення, яке буде проголошене 19.10.2026 року о 10 годині 00 хвилин.

3. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 23.10.2015 між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №Р99221.71144, відповідно до п. 1.1. якого Банк надає Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 35 345,00 грн включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п.п 1.2., 1.3, 1,4 Договору №Р99221.71144 від 23.10.2015 строк кредиту 60 місяців, зі сплатою процентів в розмірі 1.9900% річних від залишкової суми кредиту. За обслуговування кредиту Банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 3.5500% від початкової суми кредиту.

Видача ОСОБА_1 кредиту у розмірі 35 345,00 грн. підтверджується Ордером розпорядженням № 1 на суму 35 345,00,00 грн. та ордером про сплату страхового платежу на суму 5 518,00 грн.

Факт руху грошових коштів на рахунку відповідача підтверджується наданою позивачем Випискою за період з 01.01.2000 по 26.11.2020 (а.с. 16-17).

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором № Р99.221.71144 від 23 жовтня 2015 року за період із 23 жовтня 2015 року до 26 листопада 2020 року за ОСОБА_1 обліковувалася заборгованість у загальному розмірі 84 555,96 грн, з яких: 31 335,47 грн заборгованість за основною сумою кредиту; 53 220,49 грн заборгованість за процентами (а. с. 17).

26 листопада 2020 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 12/85, відповідно до умов якого АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права грошової вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняло такі права вимоги (а. с. 1820).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 12/85 від 26 листопада 2020 року до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Р99.221.71144 від 23 жовтня 2015 року. У витягу зазначено загальний розмір вимоги 84 555,96 грн, з яких: 31 335,47 грн основний борг; 53 220,49 грн проценти (а. с. 21).

4. Застосовані норми права.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частин першої та третьої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона боржник зобов`язана вчинити на користь другої сторони кредитора певну дію, зокрема передати майно або сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України й інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні визначений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто неналежне виконання.

За змістом частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в такій самій сумі, що була йому передана, у строк та в порядку, встановлених договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором установлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати належних йому процентів.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якими врегульовано відносини позики, якщо інше не встановлено положеннями про кредит і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума, якщо інше не встановлено договором або законом, погашає вимоги кредитора у такій черговості: у першу чергу витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; у другу чергу проценти і неустойку; у третю чергу основну суму боргу.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Після спливу строку кредитування права кредитора охороняються частиною другою статті 625 ЦК України, а не шляхом подальшого нарахування договірних процентів.

Відповідно до пункту 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, послугою є діяльність виконавця з надання споживачеві певного визначеного договором матеріального або нематеріального блага, яка здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Абзацами другим і третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, було встановлено, що споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю збори, проценти, комісії або інші вартісні елементи кредиту, не зазначені у договорі. Кредитодавцю заборонялося встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, проценти, комісії чи інші платежі за дії, які не є послугою у розумінні цього Закону. Умова договору, що передбачає здійснення платежів за такі дії, є нікчемною.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною першою статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім наслідків, пов`язаних із його недійсністю. Відповідно до частини п`ятої цієї статті суд має право застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину загалом, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 9 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зазначила, що надання кредиту є обов`язком банку за кредитним договором і не може обумовлюватися зустрічною оплатою з боку позичальника. Дії банку з надання фінансового інструменту та моніторингу кредитної заборгованості здійснюються банком на власну користь і не є самостійними послугами, замовленими споживачем. Тому умова договору споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає сплату комісії за такі дії, є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу одна сторона фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи боржника.

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, а також право вимоги, яке виникне в майбутньому.

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами договору факторингу є фактор і клієнт, а фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім установлених законом випадків.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи лише за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

За змістом частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги чи заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для її вирішення.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням установленого законом порядку, а обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленої сили. Суд окремо оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Мотиви та висновки суду

Оцінивши доводи сторін у їх сукупності, суд враховує, що Відповідач відзиву на позовну заяву, письмових заперечень та будь-яких пояснень щодо заявлених позовних вимог до суду не подав. Водночас неподання відповідачем відзиву не звільняє позивача від обов`язку довести належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема склад і розмір заявленої до стягнення заборгованості.

Матеріалами справи підтверджено укладення 23 жовтня 2015 року між ПАТ «Ідея Банк» і ОСОБА_1 кредитного договору № Р99.221.71144, надання відповідачу кредиту в загальному розмірі 35 345,00 грн, до якого включено 29 827,00 грн, перерахованих позичальнику, та 5 518,00 грн страхового платежу, а також перехід до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права вимоги за цим договором на підставі договору факторингу № 12/85 від 26 листопада 2020 року.

Разом із тим договір факторингу та витяг із реєстру боржників підтверджують перехід до позивача права вимоги в тому обсязі й на тих умовах, які існували на момент такого переходу, але самі собою не підтверджують правильності визначеного первісним кредитором розміру заборгованості.

Щодо плати за обслуговування кредитної заборгованості

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит і сплатити проценти.

Оскільки кредитний договір укладено 23 жовтня 2015 року, до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення договору.

За змістом частини четвертої статті 11 зазначеного Закону кредитодавцю заборонялося встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, проценти, комісії та інші платежі за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умови договору, якими передбачалася сплата споживачем таких платежів, були нікчемними.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом. У такому разі визнання правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із частинами першою та п`ятою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 9 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18), у розділі «Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права», зазначила, що надання кредиту є обов`язком банку за кредитним договором, тому надання фінансового інструменту та моніторинг кредитної заборгованості не є самостійними послугами, які замовляються позичальником і підлягають окремій оплаті. Такі дії відповідають економічним потребам самого банку та вчиняються ним під час виконання прав і обов`язків за кредитним договором.

У цій постанові Об`єднана палата також сформулювала висновок, що умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення платежів за дії, що не є послугою у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 цього Закону.

Пунктом 1.4 кредитного договору № Р99.221.71144 установлено обов`язок позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 3,55 % від початкової суми кредиту.

Водночас кредитний договір не містить переліку конкретних самостійних послуг, які банк зобов`язався надавати відповідачу за зазначену плату. Позивач також не надав доказів фактичного надання відповідачу окремих банківських послуг, замовлених ним додатково до послуги кредитування.

Отже, передбачена пунктом 1.4 договору щомісячна плата фактично встановлена за дії, які банк учиняв під час виконання кредитного договору у власних інтересах, зокрема за ведення й облік кредитної заборгованості. Тому умова договору про сплату такої плати є нікчемною та не створює для відповідача обов`язку її сплачувати.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 34.1, 34.3 та 39 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначила, що в разі нікчемності умови кредитного договору підлягають застосуванню наслідки її недійсності шляхом здійснення перерахунку заборгованості.

У постановах від 17 серпня 2022 року у справі № 180/1434/20, від 8 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 та від 1 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виходив із того, що фактично сплачена позичальником комісія підлягає зарахуванню в рахунок дійсних зобов`язань за кредитним договором, а за наявності виписки та відповідного розрахунку суд може самостійно здійснити такий перерахунок.

Отже, наслідком нікчемності пункту 1.4 кредитного договору є виключення нарахованої, але не сплаченої комісії та перезарахування сплачених у рахунок такої комісії коштів на погашення заборгованості за тілом кредиту і процентами.

Щодо заборгованості за процентами

Пунктом 1.2 кредитного договору визначено строк кредитування тривалістю 60 місяців до 23 жовтня 2020 року.

Відповідно до пункту 1.3 договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 1,99 % річних від залишкової суми кредиту.

Згідно з пунктом 2.3 договору проценти нараховуються за методом «факт/факт», а базою їх нарахування є непогашена сума кредиту.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України вимоги про дострокове повернення кредиту. Після цього права кредитора охороняються положеннями частини другої статті 625 ЦК України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів зміни строку кредитування або погодження сторонами нарахування процентів після його закінчення як міри відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, договірні проценти за ставкою 1,99 % річних могли нараховуватися лише в межах строку кредитування до 23 жовтня 2020 року.

Визначена графіком платежів загальна сума процентів у розмірі 2 321,80 грн обчислена з урахуванням своєчасного внесення позичальником передбачених графіком платежів і поступового зменшення залишку основної заборгованості. Оскільки фактичне виконання зобов`язання не відповідало графіку, зазначена сума не визначає остаточного розміру процентів, нарахованих за фактичний період користування неповернутими кредитними коштами.

Водночас відображена у виписці сума 15 712,20 грн не є виключно договірними процентами. Зіставлення змісту виписки з графіком платежів свідчить, що банк обліковував за відповідними операціями як проценти за користування кредитом, так і щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості.

Так, 24 листопада 2015 року у виписці відображено списання 1 673,76 грн як погашення заборгованості за процентами. Проте згідно з графіком платежів внесок, строк сплати якого настав 23 листопада 2015 року, складався із 59,73 грн процентів та 1 614,03 грн плати за обслуговування кредитної заборгованості, що разом становить 1 673,76 грн.

Отже, зазначене у виписці найменування операцій не відповідає складовим платежів, визначеним кредитним договором і графіком, а тому відображена у виписці сума 15 712,20 грн не може бути визнана в повному обсязі сумою сплачених відповідачем договірних процентів.

Щодо перерахунку заборгованості

Відповідно до статті 534 ЦК України в разі недостатності суми платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума, якщо інше не встановлено договором або законом, погашає насамперед витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання, у другу чергу проценти і неустойку, а в третю основну суму боргу.

Оскільки умова про щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною, суми, спрямовані банком на її погашення, підлягають перезарахуванню на дійсні зобов`язання відповідача. Такий перерахунок необхідно здійснювати з моменту внесення кожного платежу, оскільки за умовами договору проценти нараховуються саме на фактичний залишок непогашеної суми кредиту.

Із виписки за особовим рахунком убачається, що відповідач у період із 23 листопада 2015 року до 19 жовтня 2018 року вніс загалом 22 185,80 грн.

Здійснюючи перерахунок, суд виходить із початкової суми кредиту 35 345,00 грн, процентної ставки 1,99 % річних, методу нарахування «факт/факт», фактичних дат і розмірів внесених відповідачем платежів та кінцевої дати кредитування 23 жовтня 2020 року.

Після кожного внесеного платежу його сума зараховується спочатку в рахунок погашення договірних процентів, нарахованих на фактичний залишок основного боргу до дати платежу, а решта в рахунок зменшення основної суми кредиту. Наступне нарахування процентів здійснюється на вже зменшений залишок кредиту.

За результатами такого перерахунку загальна сума договірних процентів, нарахованих за період із 23 жовтня 2015 року до 23 жовтня 2020 року, становить 1 663,07 грн.

Із загальної суми фактично внесених відповідачем коштів 1 092,59 грн зараховується в рахунок погашення процентів, нарахованих до відповідних дат платежів, а 21 093,21 грн у рахунок погашення основної суми кредиту.

Залишок основної суми кредиту становить:

35 345,00 грн 21 093,21 грн = 14 251,79 грн.

Після останнього платежу від 19 жовтня 2018 року до закінчення строку кредитування 23 жовтня 2020 року на залишок основного боргу нараховано 570,48 грн процентів, які відповідачем не сплачені.

Отже, загальний розмір підтвердженої заборгованості становить:

14 251,79 грн + 570,48 грн = 14 822,27 грн,

з яких:

14 251,79 грн заборгованість за основною сумою кредиту;

570,48 грн заборгованість за договірними процентами.

Відображений у виписці платіж 3,20 грн від 24 грудня 2015 року має призначення «стягнення коштів на погашення простроченої кредитної заборгованості», а не сплату комісії, тому він уже врахований у загальній сумі внесених відповідачем коштів і не підлягає повторному відніманню від визначеного судом залишку боргу.

У виписці також містяться операції із зарахування 2,49 грн, 0,19 грн та 27,77 грн, усього 30,45 грн, у рахунок погашення пені. Однак позивач не надав деталізованого розрахунку, який давав би змогу встановити підставу, період, базу та правильність нарахування цих санкцій. Тому суд не має підстав виключати зазначені кошти із загальної суми платежів відповідача та враховує їх під час погашення доведених зобов`язань за тілом кредиту і процентами.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 14 822,27 грн. У задоволенні вимог про стягнення 17 083,68 грн заявленої заборгованості за основною сумою кредиту та 52 650,01 грн заявленої заборгованості за процентами слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.

6. Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп.

Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 84 555 грн 96 коп., з якої судом задоволено 14 822 грн 27 коп., що становить 17,53 % від розміру заявленої вимоги (14 822,27 * 100 / 84 555,96).

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 466 грн 72 коп. пропорційно розміру задоволених позовних вимог (17,53 * 2 662,40 / 100).

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до наступного висновку.

Представником позивача в позовній заяві заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн.

Так, позивачем на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу надано суду такі документи: Договір про надання правової допомоги № 0107 від 01.07.2025, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» та Адвокатським обєднанням «Апологет» в особі адвоката Усенка М.І.; Акт надання послуг №1431 від 08.06.2026 на суму 8 000, 00 грн.; Детальний опис наданих послуг до акта №1431 за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, ордер на ім`я адвоката Усенка М.І. Серії ВС №1443723 від 02.03.2026 (а.с. 2930, 52).

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами першою та другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Оскільки позов задоволено частково, судові витрати підлягають розподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України в разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено позовні вимоги майнового характеру на загальну суму 84 555,96 грн, із яких судом задоволено вимоги на суму 14 822,27 грн, що становить 17,53 % від заявлених вимог. Отже, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн підлягають стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 1402,40 грн (17,53 * 8 000,00 / 100).

Таким чином, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 402,40 грн. Решта таких витрат покладається на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 204, 207, 512, 514, 526, 527, 530, 610, 612, 615, 634, 1048, 1050, 1054, 1078, 1079 Цивільного кодексу України, статтями 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 280-283, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ: 35234236), заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № Р99.221.71144 від 23 жовтня 2015 року в розмірі 14 822 (чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять дві) гривні 27 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ: 35234236), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ: 35234236) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 466 (чотириста шістдесят шість) гривні 72 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 1 402 (одна тисяча чотириста дві) грн. 40 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем до Київського апеляційного суду в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Інформація про учасників справи:

Позивач:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: код ЄДРПОУ: 35234236, місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. № 1, 28 корпус, 4-й поверх.

Відповідач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

СуддяК. І. Буравова