Решение № 140766574, 20.10.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/6549/26 2/335/3457/2026РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Калюжної В.В., за участю секретаря судового засідання Муленко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжя в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного Управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,

за участю представника позивача адвоката Білоуса С.А., представників відповідачів: Бойко У.Р., Фарзаєвої К.А., Демянчук А.С.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в особі представника адвоката Білоуса С.А. звернулася до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до відповідачів про стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 494 320, 17 грн., в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 31 000 грн. та судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначено наступне. 13.12.2019 року СВ Комунарського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області Позивачу ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. Вироком Комунарського районного суду у м. Запоріжжі від 25.08.2021 року у справі № 333/568/20 ОСОБА_1 визнано невинуватою у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення та виправдано. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07.02.2023 року вказаний вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.08.2021 року скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції. Вироком Комунарського районного суду у м. Запоріжжі від 04.03.2024 року ОСОБА_1 визнано винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України та призначено їй покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією усього майна обвинуваченої. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18.09.2024 року вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04.03.2024 року скасовано, а кримінальне провадження закрито у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати. Ухвалою Верховного Суду України від 03.02.2026 року касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора закрито у зв`язку з відмовою прокурора від касаційної скарги.

Таким чином, Позивач ОСОБА_1 знаходилась під слідством та судом з 13.12.2019 року по 18.09.2024 року, тобто 4 роки 9 місяців та 5 днів, що є підставою для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Позивач ОСОБА_1 вважає, що незаконне притягнення її до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.307 КК України, тобто за ознаками тяжкого злочину, принизило її честь та гідність, порушило її нормальні життєві зв`язки, вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, направлених на здійснення свого захисту у кримінальному провадженні та відновлення чесного імені та ділової репутації. Крім того, моральна шкода, спричинена Позивачу, полягає у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, через що різко погіршився її стан здоров`я. Позивачу ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, які Позивач зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою органів досудового розслідування щодо неї та у приниженні честі та гідності Позивача, а також її ділової репутації через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та знаходження під слідством та судом на протязі тривалого часу.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом.

Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури становить: 57 місяців 5 днів х 8647 грн. = 494 320, 17 гривень.

Також позивач під час незаконного знаходження під слідством та судом понесла витрати, пов`язані із наданням їй юридичної допомоги, розмір яких за весь час ведення справи №333/568/20 склав 31000 грн.

Зазначену суму спричиненої моральної та моральної шкоди позивач просить стягнути з Державного бюджету України на свою користь.

Ухвалою судді від 15.06.2026 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрите провадження у справі, визначено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи.

01.07.2026 від відповідача Запорізької обласної прокуратури надійшов відзив на позов, за змістом якого відповідач вважає вірним розрахунок позивача щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню. Щодо стягнення сум, сплачених за надання юридичної допомоги під час розгляду кримінального провадження, вважає заявлений розмір непідтвердженим, оскільки позивачем не підтверджена участь захисника Білоуса С.А. у судовому засіданні 12.06.2024 року, а також складання та подання ним апеляційної скарги і заперечень на касаційну скаргу, що унеможливлює встановлення обсягу та реальності наданих правничих послуг. Враховуючи викладене, вважає вимогу ОСОБА_1 в цій частині такою, що підлягає частковому задоволенню. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу при розгляді даної справи, вважає заявлений розмір витрат на правничу допомогу неспівмірним зі складністю справи, таким, що не відповідає принципу справедливості, тому підлягає зменшенню. Крім того, зазначає, що ці витрати мають бути відшкодовані за рахунок Держави та не підлягають стягненню з Відповідача- Запорізької обласної прокуратури.

01.07.2026 року на адресу суду надійшов відзив відповідача ГУНП в Запорізькій області, у якому Відповідач заперечує проти позову та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав. Відповідач вважає недоведеним факт заподіяння Позивачу моральних страждань, позивачем не долучено жодних належних та допустимих доказів на підтвердження даного факту, у зв`язку з чим неможливо встановити, чи взагалі відбулися негативні зміни у житті Позивача саме внаслідок дій працівників поліції, або ж зазначені обставини існували ще до моменту її притягнення до кримінальної відповідальності. Саме лише посилання представника Позивача на «незаконне притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 307 КК України» без належного доведення факту заподіяння реальних збитків немайнового характеру є виключно суб`єктивним припущенням сторони Позивача. У випадку встановлення судом обґрунтованості позовних вимог, зазначає, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути обмежений виключно визначеним законом мінімальним розміром. Щодо вимог Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зазначає, що Позивачем до матеріалів позовної заяви не долучено документів, визначених чинним законодавством, які б підтверджували правові підстави для здійснення розподілу судових витрат, а надані копії містять суттєві суперечності. Вважає не підтвердженою участь захисника у судовому засіданні 12.06.2024, крім того не підтверджено вчинення адвокатом Білоусом С.А. інших процесуальних дій, зокрема, складання та подання апеляційної скарги, підготовки заперечень на касаційну скаргу тощо. Окремо звертає увагу суду на те, що Позивачем не долучено до матеріалів справи належних документів, що свідчать про фактичну оплату гонорару чи інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку. Вважає, що долучені Позивачем копії квитанцій №№ 15 від 07.11.2023, 06.03.2024, 02.04.2024, 27.09.2024, 13.02.2025 не є розрахунковими документами у розумінні вимог чинного законодавства України та не можуть слугувати належним підтвердженням понесення Позивачем реальних фінансових витрат. Враховуючи викладене, вважає, що правові підстави для стягнення витрат на правничу допомогу повністю відсутні. Стосовно стягнення витрат на правничу допомогу, понесених при розгляді цивільної справи, вважає, що заявлена позивачем сума не є співмірною та не відповідає принципу справедливості. Крім того, у разі задоволення позовних вимог, витрати на правничу допомогу не можуть бути стягнуті з ГУНП в Запорізькій області, а підлягають стягненню виключно з Державного бюджету України.

08.07.2026 року від відповідача Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У відзиві зазначено, що позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди, не надано жодного документа щодо звернення до суду за захистом своєї репутації, яка, на її думку, була порушена, у зв`язку з чим твердження позивачки про її порушення, є лише припущенням. Відтак, визначену позивачем суму відшкодування моральної шкоди не підтверджено належними доказами. Стосовно вимоги про стягнення грошових коштів у якості відшкодування матеріальної шкоди за надання професійної правової допомоги під час розгляду судом кримінального провадження, зазначає про невідповідність у акті виконаних робіт № 7 від 06.02.2026 року номера судової справи, у якій надавалась правнича допомога. Крім того, не підтверджена участь захисника Білоуса С.А. у судовому засіданні 12.06.2024 року, оскільки захист у даному засіданні здійснювався іншим захисником, документи щодо повноважень якого та щодо оплати його послуг суду не надані. Щодо витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду цивільної справи, вважає, що за наявності підстав для задоволення позовних вимог, витрати на правничу допомогу мають бути покладені саме на органи державної влади, якими завдано шкоду позивачці.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Ухвалою суду від 13.08.2026 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Білоус С.А. підтримав позовні вимоги на підставах, викладених у позові. Щодо заперечень відповідачів, викладених у відзивах на позов стосовно невідповідностей у процесуальних документах, зазначив, що дійсно до позову не додано підтверджень його участі у судовому засіданні 12.06.2024 року під час розгляду кримінального провадження, а також документів на підтвердження повноважень іншого захисника та оплати за надані ним послуги. Щодо участі його у судовому засіданні 18.09.2024 року та складання апеляційної скарги, то ці обставини підтверджені журналом судового засідання та ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18.09.2024 року. Також зазначив, що у тексті акту виконаних робіт № 7 від 06.02.2026 року, а саме у другому абзаці мала місце технічна описка у зазначенні номеру справи, в іншій частині акту номер справи зазначений вірно: 333/568/20. Стосовно заперечень відповідача щодо невідповідності квитанції про прийняття готівкових коштів вимогам закону, вважає їх необґрунтованими, оскільки грошові кошти за надання правничої допомоги клієнтом сплачені, ним видані відповідні квитанції, які містять відомості про суми отриманих коштів, підставу, містять підпис отримувача, який скріплений печаткою.

У судовому засіданні Представник відповідача Державної казначейської служби України проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача Запорізької обласної прокуратури у судовому засіданні частково заперечувала проти позовних вимог, підтримала позицію, викладену у відзиві на позовну заяву, вважала, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Запорізькій області проти позову заперечувала та просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 13.10.2026 після проведення судових дебатів, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення до 20 жовтня 2026 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши відповідні норми матеріального і процесуального права, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 13.12.2019 року СВ Комунарського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області Позивачу ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.08.2021 року у справі № 333/568/20 ОСОБА_1 визнано невинуватою та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07.02.2023 року у справі № 333/568/20 вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.08.2021 року, яким ОСОБА_1 визнано невинуватою та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України, скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04.03.2024 року у справі № 333/568/20 ОСОБА_1 визнано винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, на підставі якої призначено їй покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією усього майна обвинуваченої.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18.09.2024 року у справі № 333/568/20 вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04.03.2024 року скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Ухвалою Верховного Суду України від 03.02.2026 року у справі № 333/568/20 касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18.09.2024 року щодо ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відмовою прокурора від касаційної скарги.

За статтями 19, 55 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою маються на увазі втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст. 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Відповідно до ч.1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч.2 ст. 1176 ЦК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до ст. 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, у тому числі, внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до п.п. 4, 5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у наведених в ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що: «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Пунктом 9 постанови Пленуму ВСУ передбачено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи те, що кримінальне провадження відносно позивача ОСОБА_1 закрито на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати, позивач ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в силу положень п. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

З наданих матеріалів кримінального провадження вбачається, що період перебування позивача ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням з 13.12.2019 (дата повідомлення про підозру) по 18.09.2024 (дата ухвалення постановлення ухвали про закриття кримінального провадження Дніпровським апеляційним судом ) становить 57 місяців 5 днів.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) також зроблено висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

На підставі досліджених доказів, суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 доведено те, що внаслідок необґрунтованого пред`явлення обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення вона більше чотирьох років фактично перебувала у невизначеному стані, у зв`язку з чим її права обмежувались.

Весь цей час позивач не могла відносно вільно пересуватись, була змушена з`являтись до органів досудового розслідування та відвідувати судові засідання, за власний кошт уклала договір про надання правової допомоги з адвокатом в межах кримінального провадження.

Безпідставне перебування ОСОБА_1 в статусі підозрюваної та обвинуваченої в будь-якому випадку змінило звичайний уклад її життя, змушувало витрачати значну частину свого часу, зусиль та інших ресурсів на здійснення захисту та відновлення своєї репутації, підтвердження своєї невинуватості у вчиненні кримінального правопорушення, викликало такі негативні емоції як тривога, страх, занепокоєння.

Законом України «Про державний бюджет на 2026 рік» від 03.12.2025 встановлено мінімальний розмір заробітної плати на місяць з 01 січня 2026 року 8647 грн.

Таким чином, виходячи з положень ст. 13 Закону, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача, який гарантовано державою, становить 494320,17 грн. (57 місяців х 8647 грн. = 492879 грн. + 5 днів х 8647 / 30 = 1441,17 грн.).

За таких обставин, суд, враховуючи положення ст. ст. 4, 12, 13 ЦПК України, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь матеріальної шкоди, яка полягає у витратах на правову допомогу у межах кримінального провадження, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що в межах кримінального провадження Позивачу ОСОБА_1 юридичну допомогу на підставі Договору про надання правової допомоги від 02.11.2023 року надавав адвокат Білоус Сергій Анатолійович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП №002960 від 21.06.2022, видане Радою адвокатів Запорізької області).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року в справі № 556/1626/23 (провадження № 61-6821св24) вказано, що: «згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Суд зауважує, що, встановивши факт понесення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги, підлягають стягненню витрати саме за час перебування під слідством і судом.

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим ст. 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні позивачем надано Акт виконаних робіт №7 від 06.02.2026 року щодо виконання адвокатом Білоусом С.А. Договору про надання правової допомоги від 02.11.2023 року, відповідно до якого, розмір витрат ОСОБА_1 на правову допомогу за весь час ведення справи №333/568/20 склав 31000 грн., квитанції про прийняття готівкових коштів на зазначену суму.

Разом з тим, матеріали справи не містять і під час судового розгляду на надано доказів, які підтверджують участь адвоката Білоуса С.А. під час судового засідання 12.06.2024 року, а також складення ним заперечення на касаційну скаргу прокурора. Тобто не підтверджено належними доказами надання правової допомоги під час розгляду кримінального провадження на загальну суму 6000 гривень (2000 гривень за судове засідання та 4000 гривень за складання заперечень на касаційну скаргу).

В іншій частині позовні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу під час розгляду кримінального провадження є обґрунтованими та підтверджені належними доказами та з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в межах кримінального провадження у розмірі 25 000 гривень.

Заперечення відповідачів, викладені у відзивах на позов щодо недоведення вартості наданих послуг правничої допомоги, суд вважає необґрунтованими, оскільки надання правової допомоги адвокатом Білоусом С.А. та участь у інших судових засіданнях під час розгляду кримінального провадження підтверджується копіями журналів судового засідання та судовими рішеннями, в яких зазначена участь адвоката. Також під час судового розгляду цивільної справи встановлено, що акт виконаних робіт № 7 від 06.02.2026 року містить технічну помилку в частині зазначення номеру справи у абзаці другому акту, а саме зазначено номер справи 336/941/19 замість вірного 333/568/20. Оплата наданої правничої допомоги під час кримінального провадження підтверджена квитанціями, які містять обов`язкові реквізити, суми оплати.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність передбачених законом підстав для їх часткового задоволення шляхом стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди грошових коштів в розмірі 494320, 17 грн., та витрат на професійну правничу допомогу в межах кримінального провадження у розмірі 25 000 гривень.

Вирішуючи вимогу позивача про солідарне стягнення з Запорізької обласної прокуратури та ГУНП в Запорізькій області витрат на правничу допомогу під час розгляду цивільної справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

На підтвердження надання правничої допомоги Позивачу адвокатом Білоусом С.А. в межах цивільної справи, надано копію договору про надання правничої допомоги від 06.02.2026, копію акту виконаних робіт № 8 від 13.05.2026 року, відповідно до якого адвокатом надано наступні послуги: проведення первинного консультування, підготовка та подання позовної заяви від імені позивача, на загальну суму 5000 гривень.

Відповідно до п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідачем у справі позивач визначив органи, діяннями яких завдано шкоду - Запорізьку обласну прокуратуру та ГУНП в Запорізькій області, а співвідповідачем - Державну Казначейську службу України.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України визначено, що учасником цивільних правовідносин у тому числі є держава Україна.

Відповідно до статті 170 ЦК України Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Тлумачення правових норм ч. 2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).

Аналогічний висновок неодноразово був викладений Великою Палатою Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц (пункт 28), від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17.

Зазначене також узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.07.2023 у справі № 373/1293/20.

Враховуючи вказані норми права та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь через відповідні органи державної влади, а тому понесені судові витрати, з урахуванням п. 3 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача держави Україна (з Державного бюджету України).

Зазначений підхід до стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок коштів Державного бюджету України відповідає усталеній практиці Верховного Суду, сформованій у аналогічних правовідносинах, зокрема, у постановах від 29.05.2023 у справі № 336/5109/19, від 31.10.2018 у справі № 383/596/15, від 07.07.2021 у справі № 335/10173/19, від 11.05.2022 у справі № 201/4534/20, від 11.08.2022 у справі № 703/468/21.

Виходячи з обставин справи, з огляду на зміст позову, предмет спору в цій справі, який не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, суд вважає, що зазначений розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу не є співмірним зі складністю справи та пропорційним відносно предмету позову.

На переконання суду, послуга адвоката: проведення первинного консультування охоплюється послугою, яка полягає у підготовці позовної заяви, тому стягнення окремо її вартості з відповідача є необґрунтованим.

Взявши до уваги характер правовідносин у цій справі, обсяг наданих адвокатом Білоусом С.А. послуг, а також заяви представників відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням принципу пропорційності, суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 3000 грн., яка підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12-13, 81, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного Управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди -задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 494 320, 17 гривень, витрати на професійну правничу допомогу в межах кримінального провадження у розмірі 25000, 00 гривень, витрати на правничу допомогу під час розгляду цивільної справи в сумі 3 000, 00 гривень, а всього стягнути 522 320 (п`ятсот двадцять дві тисячі триста двадцять) гривень 17 копійок.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, адреса: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601.

Відповідач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, адреса: вул. Дмитра Апухтіна, буд. 29-А, м. Запоріжжя, 69005.

Відповідач: Головне Управління Національної поліції в Запорізькій області, ЄРДПОУ 40108688, адреса: вул.Дмитра Апухтіна, буд.29, м.Запоріжжя, 69005.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20.10.2026.

Суддя: В.В.Калюжна