Решение № 140759286, 20.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року № 320/48481/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ у м. Києві), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді роботи суддею в судах України, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 137 Закону України №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" за правилами, передбаченими пунктом 15.3 Регламенту Вищої ради правосуддя, а саме: з дати призначення (обрання) судді на посаду (з 30 жовтня 1999 року) по дату припинення повноважень судді у зв`язку з досягненням суддею шістдесяти п`яти років (25 листопада 2022 року), який має становити 23 роки 25 днів відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 16 лютого 2023 року №51/0/15-23 та відповідно до-вимог пункту 15.3 Регламенту Вищої ради правосуддя;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді трьох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, що передбачено частиною 2 статті 137 Закону України №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та відповідає частині третій статті 127 Конституції України у редакції, яка була чинною на час призначення на посаду судді;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не призначенні та не виплаті ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 62 відсотків суддівської винагороди, як це передбачено частиною 3 статті 142 Закону України №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", виходячи із стажу роботи на посаді судді 26 років 25 днів, обрахованого відповідно до частини 1 та частини 2 статті 137 вказаного Закону, з врахуванням пункту 15.3 Регламенту Вищої ради правосуддя та частини третьої статті 127 Конституції України у редакції, яка була чинною на час призначення на посаду судді;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відповідно до частини 1 та частини 2 статті 137 Закону України №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" зарахувати позивачці до стажу роботи на посаді судді 26 років 25 днів;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відповідно до частини 3 статті 142 Закону України №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" встановити позивачці щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 62 відсотки суддівської винагороди починаючи з 26 листопада 2022 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату позивачці щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 62 відсотки суддівської винагороди, починаючи з 26 листопада 2022 року без обмеження розміру із врахуванням вже виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона є суддею у відставці, яку звільнено рішенням Вищої ради правосуддя від 16.02.2023 №51/0/15-23. Вказаним рішенням визначено загальний стаж роботи на посаді судді - 23 роки 25 днів та три роки стажу роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право на призначення на посаду судді, який, відповідно до статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», дає їй право на звільнення у відставку та право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 62% суддівської винагороди.

Натомість, рішенням відповідача від 06.03.2023 №930050868552 позивачці призначено довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 54% суддівської винагороди, виходячи із стажу, який становить 22 роки 11 місяців 21 день. На переконання позивачки, такий стаж є меншим, ніж визначила Вища рада правосуддя у своєму рішенні про звільнення останньої у відставку.

Так, на думку позивачки, пенсійним органом протиправно не було включено весь стаж її роботи на посаді судді, який становить 23 роки 25 днів, та три роки роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та яка надавала право для призначення на посаду судді.

Отже, позивачка переконана, що зарахування до її спеціального стажу лише 22 роки 11 місяців 21 день вплинуло на відсотковий розмір довічного грошового утримання судді у відставці, який без врахування означених періодів становить 54% суддівської винагороди замість 62%.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 (суддя ОСОБА_2 ) відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

01.03.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що Головним управлінням згідно чинного законодавства здійснено призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці гр. ОСОБА_1 , виходячи з 54% від грошового забезпечення на підставі ч. 3 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вказує, що положення статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не застосовуються при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, а застосовуються лише при визначенні наявності у судді права на відставку.

У зв`язку з цим, відповідач зауважує, що стаж роботи на посаді судді управлінням розраховано вірно, який становить 22 роки 11 місяців 21 день, оскільки обчислення стажу роботи судді проводиться з моменту зарахування його до штату суду (видання наказу голови суду) фактичного виконання обов`язків, а припиняється з моменту видання Указу Президента України чи постанови Верховної Ради України про звільнення з посади.

З огляду на вказане, відповідач вважає, що при призначенні ОСОБА_1 довічного грошового утримання судді у відставці орган Пенсійного фонду України діяв у відповідності до норм чинного законодавства щодо зарахування стажу роботи на посаді судді та визначення загального відсотку для розрахунку щомісячного грошового утримання у розмірі 54%.

21.02.2025 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 з посади справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Дісці А.Б.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 прийнято справу №320/48481/23 до провадження судді Діски А.Б. Продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Указом Президента України від 30.10.1999 №1417/99 призначена у межах п`ятирічного строку на посаду судді Армянського міського суду Автономної Республіки Крим.

Постановою Верховної Ради України від 23.09.2004 №2039-ІV обрана суддею місцевого Армянського міського суду Автономної Республіки Крим безстроково.

Указом Президента України від 26.09.2015 №564/2015 переведено на роботу на посаді судді Оболонського районного суду міста Києва.

У жовтні 2022 року позивачка звернулась до Вищої ради правосуддя із заявою про звільнення її з посади Оболонського районного суду міста Києва у відставку.

Листом від 20.10.2022 №5413/0/9-22 Секретаріат Вищої ради правосуддя повідомив позивачку про те, що на сьогодні відсутній повноважний склад Вищої ради правосуддя, а тому заява про звільнення у відставку може бути розглянута після формування повноважного складу Вищої ради правосуддя, визначеного статтею 131 Конституції України.

Наказом Оболонського районного суду міста Києва від 25.11.2022 №141/к відраховано позивачку зі штату Оболонського районного суду міста Києва 25 листопада 2022 року з посади судді у зв`язку з припиненням повноважень судді - досягнення суддею шістдесяти п`яти років.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 16.02.2023 №51/0/15-23 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Оболонського районного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку. Встановлено, що право на нарахування та виплату щомісячного довічного грошового утримання виникло у ОСОБА_1 з наступного дня після досягнення нею шістдесяти п`яти років.

Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 16.02.2023 №51/0/15-23 суддя ОСОБА_1 має 23 роки 25 днів стажу роботи на посаді судді.

При цьому, в рішенні Вищої ради правосуддя від 16.02.2023 №51/0/15-23 зазначено, що згідно із частиною третьою статті 127 Конституції України у редакції, яка була чинною на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді, на посаду судді міг бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів України громадянин України, який, з-поміж іншого, мав стаж роботи у галузі права не менш як три роки.

Відповідно до пункту 15.3 Регламенту Вищої ради правосуддя при вирішенні питання про звільнення судді з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку стаж роботи на посаді судді обраховується з дати призначення (обрання) судді на посаду по дату ухвалення Радою відповідного рішення або по дату припинення повноважень судді у зв`язку з досягненням суддею шістдесяти п`яти років.

Враховуючи вказане, Вища рада правосуддя в рішенні від 16.02.2023 №51/0/15-23 констатувала, що додані до заяви документи свідчать, що суддя Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 має достатній для звільнення у відставку стаж роботи, визначений на підставі статей 116, 137 Закону №1402-VIII, а також абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону в редакції Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Оболонський район) від 06.03.2023 №930050868552 про перерахунок пенсії визначено, що щомісячне довічне грошове утримання позивачки як судді у відставці становить 54 % суддівської винагороди, виходячи зі стажу роботи суддею 22 роки 11 місяців 21 день.

Згідно вказаного рішення розмір пенсії позивачки з надбавками з 26.11.2022 по 30.11.2022 становить 68104,80 грн, з 01.12.2022 по 31.12.2022 становить 68104,80 грн, з 01.01.2023 по 28.02.2023 становить 68104,80 грн, з 01.03.2023 і довічно становить 66806,41 грн.

У квітні 2023 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просила:

- провести перерахунок не обґрунтовано заниженого стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, де замість помилкового стажу 22 роки 11 місяців 21 день, слід правильно зарахувати стаж 26 років 25 днів, починаючи з 26.11.2022;

- провести перерахунок необґрунтовано заниженого розміру щомісячного довічного грошового утримання суді у відставці, де замість помилкового щомісячного довічного грошового утримання суді у відставці у розмірі 54 відсотки суддівської винагороди, слід правильно рахувати 62 відсотки суддівської винагороди, що у грошовому виразі має становити 78194 грн. 40 коп. на місяць без будь-яких обмежень, починаючи з 26.11.2022, провести відповідне донарахування та виплату недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 26.11.2022 по березень 2023 року включно, після чого починаючи з квітня 2023 року здійснювати подальші виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 78194 грн. 40 коп.;

- роз`яснити з яких складових складається виплачена 13.03.2023 сума 221023,61 грн., а саме який розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці нараховано та виплачено за кожен місяць окремо: за листопад 2022 року, за грудень 2022 року, за січень 2023 року, за лютий 2023 року, за березень 2023 року;

- роз`яснити яким саме Законом передбачено застосоване щодо щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці «обмеження в індексації з 01.03.2023».

Листом від 10.05.2023 №15246-13754/Ш-02/8-2600/23 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивачку, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні (Оболонський район) та з 26.11.2022 отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).

Також у листі від 10.05.2023 відповідачем наведена таблиця розрахунку стажу, який врахований органом Пенсійного фонду при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Поряд з цим відповідач повідомив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання з 26.11.2022 становить 126120,00*74%=68104,80 грн. Звернуто увагу, що матеріали пенсійної справи переглянуто, розмір довічного грошового утримання з 01.03.2023 приведено у відповідність до норм чинного законодавства та з 01.03.2023 він становить 68104,80 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стажу роботи безпосередньо на посаді судді тривалістю 23 роки 25 днів та три роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, визначивши стаж роботи на посаді судді, що дає їй право на відставку, як 22 роки 11 місяців 21 день, а не 26 років 25 днів, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України.

У статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).

Відповідно до пункту 25 «Прикінцевих і перехідних положень» Закону №1402-VІІІ, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

Частиною 3 статті 142 Закону України №1402-VІІІ визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частиною першою статті 116 Закону України №1402-VIIІ передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Абзацом 4 пункту 34 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIIІ визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2020 від 18.02.2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами.

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зокрема зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

З урахуванням наведеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічна за змістом норма міститься у статті 91 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII «Про Конституційний Суд України».

Таким чином, згадані вище положення пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII втратили чинність з 18 лютого 2020 року.

Як наслідок, з 18 лютого 2020 року на порядок обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці поширюються положення статті 142 Закону №1402-VIII.

Суд зазначає, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не розмежовує поняття «суддівський стаж» в розрізі його правозастосування (чи то при звільненні, чи то при обрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці).

Як вбачається судом з матеріалів справи, позивачка була призначена на посаду судді Указом Президента України від 30.10.1999 №1417/99.

На час призначення позивачки на посаду судді питання визначення стажу, який дає право судді на відставку, регулювався частиною 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 №2862-XII.

У зв`язку із цим, суд застосовує положення абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII стосовно визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день обрання позивача безстроково.

Вища рада правосуддя, при визначенні наявного у позивачки стажу роботи, який дає право на відставку та призначення довічного грошового утримання, також застосувала аналогічний підхід.

Отже, Вищою радою правосуддя у тексті рішення від 16.02.2023 №51/0/15-23 чітко і однозначно визначено, що до стажу роботи позивача на посаді судді, який надає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, входять наступні періоди:

- стаж роботи безпосередньо на посаді судді - 23 роки 25 днів;

- стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - стаж роботи у галузі права не менш як три роки.

Частиною першою статті 137 Закону №1402-VIII установлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Згідно з абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 137 Закону №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді (статтю 137 доповнено частиною другою згідно із Законом України від 12.07.2018 №2509-VІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд»).

Системний аналіз вказаної норми в її взаємозв`язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до статті 137 Закону №1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2019 у справі №9901/805/18 зазначила, що частину другу статті 137 Закону №1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.2018) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.

Необхідність зарахування до суддівського стажу, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, підтверджується також постановами Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №9901/537/19, від 17.09.2020 у справі №9901/302/19 та постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №560/499/19.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України від 15.12.1992 №2862-XII, яка була чинною на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді, суддею міг бути громадянин України, який має стаж роботи у галузі права не менш як три роки.

Згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 у період з 02.10.1995 по 03.12.1995 обіймала посаду спеціаліста першої категорії по кваліфікації юрист в Армянському центрі соціальних служб для молоді, у період з 04.12.1995 по 08.07.1998 обіймала посаду начальника інформаційно-консультаційного відділу в Армянському центрі соціальних служб для молоді, у період з 09.07.1998 по 29.10.1999 працювала в складі ГО «Кримська колегія адвокатів» як індивідуальний практикуючий адвокат, який підлягає зарахуванню, як стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.

Враховуючи вищезазначені висновки Верховного Суду, суд вважає, що до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку, додатково підлягають зарахуванню 3 роки у сфері права.

За вказаних обставин та наведеного правового регулювання відмова Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у зарахуванні до стажу роботи позивача на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, 3 (трьох) років роботи у сфері права як стажу роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, є протиправною.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що із матеріалів справи встановлено, що станом на день розгляду Вищою радою правосуддя заяви судді ОСОБА_1 стаж її роботи безпосередньо на посаді судді становив 23 роки 25 днів, а не 22 роки 11 місяців 21 день, як обраховує відповідач.

Відповідно до розрахунку стажу Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врахований стаж її роботи безпосередньо на посаді судді у період, починаючи з 06.12.1999 по 25.11.2022.

У той же час, як вбачається із вказаного розрахунку, Головним управлінням Пенсійного фонду в м. Києві при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці до її стажу роботи суддею всупереч рішенню Вищої ради правосуддя від 16.02.2023 №51/0/15-23 не зараховано стаж роботи позивачки безпосередньо на посаді судді тривалістю 1 місяць 4 дні (з дня видання Указу Президента України про призначення на посаду судді 30.10.1999, а не дня зарахування до штату суду 06.12.1999).

Таким чином відповідачем протиправно не враховано 1 місяць 4 дні стажу безпосередньої роботи позивача на посаді судді, оскільки, як вбачається з рішення Вищої ради правосуддя від 16.02.2023 №51/0/15-23 цей стаж обчислено як 23 роки 25 днів.

Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06.03.2018 у справі №308/6953/17, від 31.10.2019 у справі №766/17221/16-а, від 19.06.2018 у справі №243/4448/17, від 11.09.2018 у справі №428/4671/17, від 01.10.2018 у справі №541/503/17, від 17.10.2018 у справі №140/263/17, від 23.10.2018 у справі №686/10100/15-а, від 30.01.2020 у справі №592/3694/17, від 23.06.2022 у справі №420/1987/21, від 08.09.2022 у справі №380/10696/21), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, зважаючи на обставини, встановлені судом на підставі доказів, досліджених під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві до стажу роботи судді ОСОБА_1 , що враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, протиправно не зараховані наступні періоди:

- стаж роботи позивача на посаді судді - 1 місяць 4 дні;

- стаж (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та яка надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.

Також в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

За змістом пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); судді, які досягли пенсійного віку і які працювали на посаді судді зазначений період, отримують пенсію по старості, рівень якої має бути якомога ближчим до рівня їхньої останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Також суд звертає увагу на рішення Ради суддів України від 11.04.2024 №6, згідно якого Рада суддів України звернула увагу Пенсійного фонду України на необхідність приведення діяльності органів Пенсійного фонду України у відповідність до висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, про те, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру; вказали на неприпустимість перегляду органами Пенсійного фонду України стажу роботи судді, що дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, визначеного у рішенні Вищої ради правосуддя при розгляді заяви про відставку.

Варто зазначити, що у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача (протиправності рішення), зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Суд зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було призначено позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці та зараховано стаж роботи на посаді судді 22 роки 11 місяців 21 день. При цьому не враховано 1 місяць 4 дні стажу безпосередньої роботи позивача на посаді судді та 3 роки стажу (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З системного аналізу вказаних норм статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.

Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на викладене, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 5, ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою забезпечення ефективного захисту прав та інтересів позивачки, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування при призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 1 місяця 4 днів стажу безпосередньої роботи позивача на посаді судді та 3 років стажу (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу роботи позивача на посаді судді, який дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді 1 місяць 4 дні безпосередньої роботи позивача на посаді судді та 3 роки стажу (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, а також провести перерахунок та виплату призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з дня його призначення, а саме з 26.11.2022, з урахуванням стажу роботи на посаді судді 26 років 25 днів в розмірі 62% суддівської винагороди, з урахуванням раніше проведених виплат.

Також, в прохальній частині позовної заяви позивачка просить суд зобов`язати відповідача здійснити згаданий перерахунок і виплату пенсії без обмеження розміру.

Суд зауважує, що у спірних правовідносинах відповідач не вирішував питання про визначення як розміру пенсії та, відповідно, наявність підстав для його обмеження.

Оскільки відповідач ще не ухвалював рішення щодо перерахунку призначеної позивачу пенсії на виконання цього рішення суду, суд зазначає, що відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі №560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 КАС).

Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.

Під час звернення до суду позивачкою був сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн. відповідно до квитанції АТ "Таскомбанк" від 03.09.2023.

Враховуючи задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн, підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Керуючись статтями 9, 14, 77-80, 139, 143, 243-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 1 місяця 4 днів стажу безпосередньої роботи на посаді судді та 3 років стажу (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на посаді судді, який дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді, 1 місяць 4 дні стажу безпосередньої роботи на посаді судді та 3 роки стажу (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) провести перерахунок та виплату призначеного ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 26.11.2022, з урахуванням стажу роботи на посаді судді 26 років 25 днів в розмірі 62% суддівської винагороди, з урахуванням раніше проведених виплат.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) витрати по сплаті судового збору у сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривень 60 копійок).

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Діска А.Б.