Решение № 140758775, 20.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року Київ № 320/19299/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Спеціалізованої прокуратури y сфері оборони Центрального регіону (далі - відповідач), у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури y сфері оборони Центрального регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі місячного грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 31.01.2015 по 28.02.2018;

- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі місячного грошового забезпечення, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 04.07.2016 по 28.02.2018.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не виплачено щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі місячного грошового забезпечення, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з 31.01.2015 по 28.02.2018.

Відповідач проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просили суд відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому.

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просили суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 07.06.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Із урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Відповідно до наказу Міністра оборони України від 30.01.2015 № 53, із позивачем був укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на п`ять років, та на підставі статті 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивача прийнято на військову службу.

Згідно з пунктом 153 «Положення про проходження військової служби» Міністром оборони України позивача відряджено до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідні військові посади, передбачені Указом Президента України від 22.09.2014 № 737/2014 «Про Перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами».

31.01.2015 наказом військового прокурора Центрального регіону України № 78 о/с позивача призначено на посаду старшого прокурора відділу процесуального керівництва досудовими розслідуваннями та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу військової прокуратури Центрального регіону.

У період із 12.05.2015 по 27.12.2018 позивач проходив військову службу на посаді заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону, тобто на адміністративній посаді, передбаченій пунктом 13 частини першої статті 39 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру».

З`ясовано, що військова прокуратура Білоцерківського гарнізону Центрального регіону України у розумінні вимог статті 7 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» прирівнювалась до місцевої (окружної) прокуратури.

27.12.2018 позивача наказом Генерального прокурора України від 27.12.2018 № 719 вк виведено у розпорядження, а наказом військового прокурора Центрального регіону України від 03.01.2019 № 3 о/с переведено для подальшого проходження військової служби у військову прокуратуру Центрального регіону України.

Наказом Генерального прокурора України від 21.01.2019 № 35 вк позивача з 28.01.2019 переведено для подальшого проходження служби до Головної військової прокуратури, де останній проходив військову службу до 21.02.2020.

Військова прокуратура Центрального регіону України у розумінні вимог статті 7 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» прирівнювалась до регіональної (обласної) прокуратури.

Відповідно до наказу Генерального прокурора від 05.02.2020 № 66 «Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)» юридичну особу «Військову прокуратуру Центрального регіону України» перейменовано у «Спеціалізовану прокуратуру y військовій та оборонній сфері Центрального регіону» (на правах обласної прокуратури) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Названий наказ набрав чинності з дня початку роботи обласних прокуратур 11.09.2020, згідно з наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414.

17.03.2023 Спеціалізовану прокуратуру y військовій та оборонній сфері Центрального регіону перейменовано у Спеціалізовану прокуратуру y сфері оборони Центрального регіону.

20.04.2023 позивач звернувся до відповідача з проханням нарахувати та виплатити за період з 31.01.2015 по 28.02.2018 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».

Втім, 03.05.2023 відповідач повідомив позивача листом № вих. № 21-23ВИХ-23 про відсутність підстав для нарахування та виплати спірної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889.

Повідомили, що грошове забезпечення позивачу виплачувалось у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 № 104, а також у період із 31.01.2015 по 28.02.2018 оплата праці працівників (військовослужбовців) військових прокуратур гарнізонів здійснювалась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505.

Як видно з розрахункових листів за 2015-2018 роки, спірна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою № 889, позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.

V. Норми права, які застосував суд

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини п`ятої статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

За правилами частин другої, четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до частини четвертої статті 83 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.

VI. Оцінка суду

Положеннями пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 889, у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 01.04.2013 - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01.09.2013 - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01.01.2014 - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01.04.2014 - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01.07.2014 - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 Постанови № 889).

Відповідно до пункту 2 Постанови № 889 та з метою впорядкування виплати щомісячної грошової винагороди військовослужбовцям льотного складу Національної гвардії України наказом Міністерства внутрішніх справ від 23.01.2015 № 72 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, які займають посади льотного складу (чинну на момент виникнення спірних правовідносин).

Верховний Суд у постанові від 31.01.2023 у справі № 520/21428/21 дійшов висновку, що на військовослужбовців військової прокуратури поширюються законодавчі акти про військову службу, які регулюють порядок призначення, проходження, звільнення з військової служби, у тому числі й приписи Постанови № 889.

Верховний Суд у названій постанові також указав, що зі змісту Постанови № 889 випливає, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер. Оскільки підпунктом 2 пункту 1 Постанови № 889 установлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби), тому позивач має право на отримання щомісячної додаткової грошової винагороди у спірний період.

Інструкція визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах, підрозділах і загонах, вищих навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, установах та закладах Національної гвардії України щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - Інструкція № 72).

За положеннями пункту 3 Інструкції № 72, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад (з урахуванням підвищення), оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений).

Відповідно до положень пункту 1.2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 № 260 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 13.1 Порядку № 260 передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за вислугу років на військовій службі виплачується надбавка у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням.

Положеннями пункту 9 Інструкції № 72 передбачено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Щодо нарахування та виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889 у розмірі місячного грошового забезпечення, суд виходив із такого.

Так, обов`язок визначення розміру щомісячної грошової винагороди законодавством покладено на відповідача та належить до сфери його повноважень.

Для цілей розгляду цієї справи під оціночними повноваженнями слід розуміти такі повноваження суб`єкта владних повноважень, за яких нормативне регулювання допускає визначення конкретного показника у встановлених межах або вибір одного з кількох юридично допустимих варіантів рішення з урахуванням передбачених критеріїв.

Наявність такого оціночного елемента не означає довільності: відповідні повноваження реалізуються в межах компетенції, мети та критеріїв, визначених нормативними приписами, і підлягають судовому контролю щодо дотримання цих меж та недопущення свавільного застосування. У цьому контексті суд також ураховує, що процесуальне законодавство пов`язує можливість зобов`язання відповідача до прийняття рішення конкретного змісту з наявністю чи відсутністю у нього права діяти на власний розсуд.

Виходячи з обставин цієї справи, повноваження відповідача щодо спірної виплати можуть містити обмежений оціночний елемент, який полягає не у вирішенні питання про вчинення чи невчинення дій щодо нарахування, а у первинному визначенні (індивідуалізації) конкретного розміру додаткової винагороди в межах установленої верхньої межі («не більше місячного грошового забезпечення») та з урахуванням нормативно визначених критеріїв. Такий оціночний елемент реалізується шляхом встановлення фактичних даних, що мають значення для нарахування, застосування до них передбачених критеріїв і здійснення первинного розрахунку суми, що підлягає нарахуванню.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09.03.2026 у справі № 420/15636/23, яка у силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України врахована судом у спірних правовідносинах.

Верховний Суд у названій постанові зауважив, що визначення конкретного розміру спірної додаткової винагороди віднесено до компетенції відповідача та здійснюється з урахуванням критеріїв, установлених нормативним регулюванням. За змістом підпункту 2 пункту 1 Постанови № 889 така винагорода виплачується у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, тобто її розмір не є фіксованим і підлягає індивідуальному визначенню.

З огляду на обставини цієї справи, за яких відповідач не здійснив нарахування та виплату спірної винагороди й одночасно заперечує право позивача на таку виплату, саме на відповідача покладається обов`язок первинно визначити (обчислити) її розмір і прийняти відповідне рішення про нарахування. За відсутності такого рішення та розрахунку вимога про виплату спірної винагороди у максимальному розмірі місячного грошового забезпечення є передчасною.

Із урахуванням викладеного, спір у цій справі щодо розміру виплати набуває предметності після нарахування відповідачем конкретної суми, тоді як за відсутності нарахування предметом судового контролю є правомірність невчинення відповідачем дій щодо нарахування та виплати, і, за наявності підстав, обов`язок здійснити відповідне нарахування, що свідчить про відсутність підстав для зобов`язання відповідача здійснити нарахування і виплату позивачу спірної винагороди саме у максимальному розмірі (в розмірі місячного грошового забезпечення), оскільки такий розмір підлягає індивідуальному визначенню відповідачем за встановленими критеріями.

За вказаних обставин, позовні вимоги є обґрунтованими у частині ненарахування та невиплати позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з 31.01.2015 по 28.02.2018.

У частині нарахування та виплати спірної щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі місячного грошового забезпечення, позов є необґрунтованим та безпідставним із наведених підстав.

VII. Висновок суду

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом установлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, тож підстави розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури y сфері оборони Центрального регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з 31.01.2015 по 28.02.2018.

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону (код ЄДРПОУ: 38347014; місцезнаходження: 01104, м. Київ, вул. Петра Болбочана, буд. 8) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з 31.01.2015 по 28.02.2018.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.