Решение № 140758554, 19.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 280/8298/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ: 42098368)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) щодо припинення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виплати пенсії за вислугу років згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виплату пенсії за вислугу років, призначену з 12.02.2026 та здійснити виплату недоотриманої пенсії, починаючи з дати її припинення.

Позов обґрунтовано тим, що ПФУ безпідставно припинив виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, оскільки його прийнято на службу до підрозділу поліції особливого призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а частини 3 та 4 статті 2 Закону №2262-XII передбачають збереження пенсійних виплат для цієї категорії осіб. Трудова книжка позивача містить запис про прийняття на службу до зазначеного підрозділу та не містить інших подальших записів, зокрема про звільнення чи повторне прийняття на службу. Позивач наголошує, що службове переміщення не є повторним прийняттям на службу та не створює підстав для припинення пенсії.

В позовній заяві просить суд позовні вимоги задовольнити повністю, а також стягнути з відповідача суму судового збору та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою судді від 17 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі відповідач отримав в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи 18.08.2026. Отже, відповідач належним чином повідомлений про місце та строки розгляду справи.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву до суду не подав. Клопотань про продовження цього строку чи заяв із зазначенням поважних причин неподання відзиву від нього не надходило.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) проходив службу в Бюро економічної безпеки України.

Наказом Бюро економічної безпеки України від 02.02.2026 № 28-к/ДСК-ДП «Про звільнення ОСОБА_2 », зі змінами, внесеними наказом від 11.02.2026 № 43-к/ДСК-ДП, позивача звільнено зі служби з 11.02.2026.

Наказом Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 »» (далі ДПОП « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») від 10.02.2026 № 83 о/с позивача прийнято на службу в поліції з 13.02.2026 його призначено по управлінню поліції особливого призначення № 1 (штурмовий полк « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») інспектором взводу № 4 роти № 1 батальйону № 2 («Еней») полку. Підставами видання наказу зазначено заяву ОСОБА_1 від 10.02.2026 та протокол поліцейської комісії № 1 ДПОП «Лють» від 10.02.2026 № 4.

Так, 13.02.2026 у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 Департаментом поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 »» зроблено запис №12: «…Прийнятий на службу до Національної поліції України…».

Підставою запису зазначено наказ ДПОП ОШБ «Лють» від 10.02.2026 № 83 о/с. Інших записів після запису № 12 трудова книжка не містить.

26.03.2026 позивач подав через уповноважений орган Бюро економічної безпеки України заяву про призначення пенсії за вислугу років. У графі заяви «На сьогодні» незакресленим залишено варіант «працюю».

Бюро економічної безпеки України листом і поданням про призначення пенсії від 26.03.2026 № 11/11.1/3393-26 направило матеріали для призначення позивачу пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі ГУ ПФУ в м. Києві).

Протоколом ГУ ПФУ в м. Києві від 23.06.2026 за пенсійною справою № 2616069590 позивачу з 12.02.2026 довічно призначено пенсію за вислугу років згідно із Законом України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-XII).

10.07.2026 позивач подав до ГУ ПФУ в м. Києві заяву (повідомлення) відповідно до статті 60 Закону № 2262-XII. Заява зареєстрована 10.07.2026 за № 44450/8. У ній позивач повідомив:

-про звільнення зі служби в Бюро економічної безпеки України 11.02.2026;

-про прийняття з 13.02.2026 на службу до ДПОП «Лють» на підставі наказу від 10.02.2026 № 83 о/с;

-про те, що наказом ДПОП «Лють» від 26.02.2026 № 116 о/с його переведено для подальшого проходження служби до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.

Позивач просив під час вирішення питання щодо подальшої виплати пенсії врахувати вимоги частин третьої та четвертої статті 2 Закону № 2262-XII.

Атестатом ГУ ПФУ в м. Києві № 1651 про зняття з обліку відповідач повідомив, що позивачу припинено виплату пенсії з причини «поновлення на службі».

Листом від 07.08.2026 № 2600-0309-8/133003 ГУ ПФУ в м. Києві за результатами розгляду заяви позивача від 10.07.2026 № 44450/8 повідомило таке:

- на підставі інформації, викладеної в заяві, відповідач переглянув умови призначення позивачу пенсії за вислугу років;

- підстави для призначення пенсії відсутні, оскільки на дату написання заяви про призначення пенсії (26.03.2026) позивач, згідно з наказом від 26.02.2026 № 116 о/с, перебував на службі в Департаменті стратегічних розслідувань Національної поліції України;

- за період з 12.02.2026 по 30.06.2026 позивачу нараховано 119 555,36 грн, а за період з 12.02.2026 по 31.07.2026 виникла переплата в сумі 145 505,36 грн.

У листі відповідач також послався на статтю 2 Закону № 2262-XII, за якою пенсії призначаються і виплачуються після звільнення зі служби.

Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про припинення виплати пенсії за вислугу років, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ), відповідно до якого держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі-Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до пункту «б» абзацу 1 статті 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань;

Пунктом «б» статті 12 Закону №2262-XII передбачено призначення пенсії за вислугу років відповідним категоріям осіб у разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, за наявності страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах, перелічених у цій нормі, зокрема в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції та Бюро економічної безпеки України.

При цьому пункт «в» статті 50 Закону №2262-XII встановлює, що особам, які мають право на пенсію відповідно до пункту «б» статті 12 цього Закону, пенсія призначається з наступного дня після звільнення зі служби.

Судом встановлено, що протоколом від 23.06.2026 за пенсійною справою №2616069590 ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років з 12.02.2026 довічно. Таким чином, датою, з якої позивачу призначено пенсію, є 12.02.2026, тоді як 23.06.2026 є датою оформлення відповідного рішення пенсійним органом.

Вирішуючи питання про правомірність подальшого припинення її виплати, суд враховує, що частина 1 статті 2 Закону №2262-XII передбачає призначення і виплату пенсій після звільнення особи зі служби. Позивач цю умову виконав, оскільки був звільнений зі служби в Бюро економічної безпеки України 11.02.2026.

Водночас частина 2 статті 2 Закону №2262-XII встановлює загальне правило, за яким у разі повторного прийняття пенсіонера на визначені цією нормою види служби, зокрема до Національної поліції, виплата пенсії на час служби припиняється.

Однак, зазначене правило підлягає застосуванню з урахуванням спеціальних положень частин 3 та 4 цієї статті.

Зокрема, першим реченням частини 3 статті 2 Закону №2262-XII передбачено, що пенсіонерам із числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийняття за контрактом на військову службу чи службу цивільного захисту, в тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, служби цивільного захисту, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється.

Частина 4 статті 2 Закону №2262-XII встановлює, що зазначений у частині 3 цієї статті порядок збереження, нарахування та виплати пенсій поширюється на пенсіонерів з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, прийнятих на службу на посади поліцейських до підрозділів поліції особливого призначення.

Отже, законодавець установив спеціальну гарантію збереження пенсійних виплат для осіб, прийнятих на посади поліцейських до підрозділів поліції особливого призначення. Тому сам факт проходження особою служби в Національній поліції не є достатнім для припинення пенсії без перевірки того, чи поширюється на неї зазначений виняток.

Так, правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.

За визначенням статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період настає, зокрема, з моменту оголошення рішення про мобілізацію або введення воєнного стану та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій. Відтак передбачена частинами третьою та четвертою статті 2 Закону №2262-XII гарантія має оцінюватися з урахуванням її призначення - збереження пенсійного забезпечення визначених законом категорій осіб, які повертаються на службу в особливий період.

В свою чергу правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що до складу апарату центрального органу управління поліції входять організаційно поєднані структурні підрозділи, що забезпечують діяльність керівника поліції, а також виконання покладених на поліцію завдань.

У складі поліції функціонують зокрема поліція особливого призначення (пункт 6 частини 3 статті 13 Закону України «Про Національну поліцію».

Наказом Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 »» від 10.02.2026 №83 о/с позивача прийнято на службу в поліції та з 13.02.2026 призначено інспектором взводу №4 роти №1 батальйону №2 «Еней» полку управління поліції особливого призначення №1 «Сафарі».

Суд звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.2023 №30 утворено міжрегіональний територіальний орган Національної поліції - Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 »».

Отже матеріали справи свідчать про те, що після звільнення з Бюро економічної безпеки України позивач був прийнятий саме до підрозділу, служба в якому охоплюється положеннями частини 4 статті 2 Закону №2262-XII. При цьому прийняття позивача на службу з 13.02.2026 відбулося після дати, з якої йому призначено пенсію, - 12.02.2026.

Так, судом досліджено заяву позивача від 10 липня 2026 року відповідно до якої повідомлено пенсійний орган про те, що «…Наказом Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 »» від 10.02.2026 № 83 о/с мене прийнято на службу до цього підрозділу з 13.02.2026 на посаду інспектора взводу № 4 роти № 1 батальйону № 2 («Еней») полку управління поліції особливого призначення № 1 (штурмовий полк « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 »».

В подальшому під час проходження служби Наказом Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 »» №116 о/с від 26.02.2026 мене переведено для подальшого проходження служби до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України. …».

07 серпня 2026 року Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві у формі листа повідомлено ОСОБА_1 про те, що «…враховуючи всі обставини, підстави для призначення пенсії відсутні, оскільки на дату написання заяви про призначення пенсії, 26.03.2026 Ви, згідно наказу від 26.02.2026 № 116 о/с, перебували на службі в Департаменті стратегічних розслідувань Національної поліції України.

За період з 12.02.2026 по 31.07.2026 виникла переплата в сумі 145505,36 грн. …».

Суд критично відноситься до такого рішення пенсійного фонду на підставі наступного.

Так, частина 4 статті 2 Закону № 2262-XII визначає коло осіб, на яких поширюється порядок збереження виплати пенсії, через юридичний факт прийняття на службу на посаду поліцейського до підрозділу поліції особливого призначення. Законодавець ужив формулювання «прийнятих на службу», а не «які проходять службу». Норма не містить вимоги про безперервне перебування особи на посаді в такому підрозділі протягом усього строку служби і не передбачає втрати цього статусу у разі переміщення.

В свою чергу частина 3 статті 2 Закону № 2262-XII, порядок якої поширено на цих осіб, встановлює, що виплата пенсії не припиняється на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. Інших підстав для припинення дії цього порядку, зокрема переведення до іншого органу поліції, закон не передбачає.

Суд наголошує, що переведення не є звільненням зі служби. Відповідно до частини 7 та абзацу 1 частини 9 статті 65 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» переведення є формою переміщення поліцейського. Воно здійснюється шляхом звільнення із займаної посади та призначення на посаду в іншому органі поліції. Підстави ж звільнення зі служби в поліції вичерпно визначені частиною 1 статті 77 цього Закону, і переведення серед них не названо. Отже, переведення є продовженням тих самих службових правовідносин, які виникли з прийняттям позивача на службу до підрозділу поліції особливого призначення.

Судом досліджено надану копію трудової книжки, яка містить запис від 13.02.2026 про прийняття позивача на службу до Національної поліції в Департаменті поліції особливого призначення «Лють» і не містить подальших записів про звільнення зі служби та повторне прийняття на неї.

Системне тлумачення частин другої та четвертої статті 2 Закону №2262-XII у взаємозв`язку зі статтями 65 та 77 Закону України «Про Національну поліцію» дає суду підстави для висновку, що переведення позивача для подальшого проходження служби не утворює самостійного юридичного факту повторного прийняття на службу, з яким частина друга статті 2 Закону №2262-XII пов`язує припинення пенсійних виплат. Таке переведення є кадровим переміщенням у межах системи Національної поліції, що забезпечує подальше проходження служби, а звільнення із займаної посади у зв`язку з переведенням не є тотожним звільненню зі служби в поліції.

Суд звертає увагу, що відповідач помилково ототожнив різні за правовою природою поняття звільнення зі служби, переведення та поновлення на службі. Жоден із наданих документів не засвідчує звільнення позивача зі служби в поліції під час її проходження в підрозділі поліції особливого призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та подальшого поновлення чи повторного прийняття на службу до ДСР. Натомість документально оформлено саме переведення позивача для подальшого проходження служби, що свідчить про продовження службових правовідносин у межах системи Національної поліції. При цьому звільнення із займаної посади у зв`язку з переведенням не означає звільнення зі служби в поліції.

Таким чином, статус, з яким частина 4 статті 2 Закону № 2262-XII пов`язує збереження виплати пенсії, набувається з прийняттям на службу до підрозділу поліції особливого призначення. Цей статус зберігається до закінчення особливого періоду або до фактичного звільнення особи зі служби. Висновок відповідача про втрату позивачем такого статусу внаслідок переведення ґрунтується на розширювальному тлумаченні закону і фактично запроваджує не передбачену ним підставу для припинення виплати пенсії, а це суперечить частині другій статті 19 Конституції України.

Отже, за встановлених обставин суд доходить висновку, що позивач набув право на пенсію за вислугу років після звільнення зі служби в Бюро економічної безпеки України, а його подальше прийняття до підрозділу поліції особливого призначення підпадало під спеціальний порядок збереження пенсійних виплат. Переведення для подальшого проходження служби до іншого органу Національної поліції не є повторним прийняттям на службу та за наведеного тлумачення законодавства не припиняє застосування цієї гарантії. Відтак припинення виплати пенсії з указаних відповідачем підстав є протиправним, а порушене право позивача підлягає відновленню шляхом поновлення виплати пенсії та виплати сум, недоотриманих унаслідок її припинення.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

За приписами частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи з`ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) тому така сума підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 .

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що на час ухвалення рішення позивачем не надано доказів, які підтверджують розмір таких витрат, сплачених або належних до сплати у зв`язку з розглядом цієї справи. За відсутності відповідних доказів суд розподіл зазначених витрат не здійснює.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ: 42098368) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) оформлене Атестатом №1651 щодо припинення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виплати пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виплату пенсії за вислугу років, призначену з 12.02.2026 протоколом №2616069590 від 23.03.2026 та здійснити виплату недоотриманої пенсії, починаючи з дати її припинення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ: 42098368) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова