Решение № 140757573, 19.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 160/21847/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (вул. Криворіжсталі,1, м.Кривий Ріг, 50095, ЄРДПОУ 08681870) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

23.07.2026 року ОСОБА_1 звернвся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів, у якому позивач просить:

- визнати протиправними дії 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій з охорони об`єктів у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнути з 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій з охорони об`єктів на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 239 203 (двісті тридцять дев`ять тисяч двісті три) грн. 15 коп;;

- визнати протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій з охорони об`єктів щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати;

- зобов`язати 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій з охорони об`єктів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати допомоги для оздоровлення, допомоги для вирiшення соцiально-побутових питань, премiї виплаченої 22.07.2026 року, у розмірі 239 203 (двісті тридцять дев`ять тисяч двісті три) грн. 15 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу у відповідача до 09.07.2024 року. За рішенням суду від 06.02.2026 у справі №160/25591/25 задоволено його позов до відповідача про перерахунок індексації грошового забезпечення. Виплата відповідачем визначених за результатами виконання судового рішення сум лише 22.07.2026 року свідчить про порушення відповідачем строків проведення з ним остаточного розрахунку та, на його думку, є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. При цьому позивач просить здійснити таку виплату за період з 15.03.2023 року по 22.07.2026 року, а також просить компенсувати втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних йому сум індексації грошового забезпечення. З урахуванням обставин, викладених у позові, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 28 липня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/21847/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 12.08.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Зазначив, що спірні правовідносини щодо проходження служби та грошового забезпечення позивача регулюються спеціальним законодавством про службу цивільного захисту. Посилається на Кодекс цивільного захисту України, Положення №593 та Інструкцію №623, а також зазначає, що виплата грошового забезпечення здійснюється в межах бюджетних асигнувань та кошторису відповідного підрозділу. Водночас відповідач визнає можливість застосування норм КЗпП України до правовідносин, які не врегульовані спеціальним законодавством, та посилається на статті 116, 117 КЗпП України і правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду. Зазначає, що на день звільнення позивача 09.07.2024 між сторонами не існувало спору щодо нарахування та виплати індексації і перерахунку грошового забезпечення, а відповідний спір виник лише у 2025 році та був вирішений рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 у справі №160/25591/25, яке набрало законної сили 21.05.2026. Стверджує, що на виконання зазначеного рішення ним добровільно нараховано та виплачено позивачу 436 394,46 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 20.07.2026 №53. У зв`язку з цим відповідач вважає, що спірні суми стали належними позивачу лише після набрання законної сили судовим рішенням, а тому відсутні підстави для застосування статті 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На підтвердження цієї позиції посилається, зокрема, на рішення ЄСПЛ у справі «Меньшакова проти України». Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач посилається на Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та зазначає, що така компенсація нараховується за затримку виплати вже нарахованого доходу. Відповідач вважає, що до ухвалення рішення у справі №160/25591/25 у нього не було правових підстав для нарахування та виплати спірних сум, а тому відсутні протиправна бездіяльність і вина у їх невиплаті. Також посилається на відсутність відповідних бюджетних асигнувань та вважає, що обов`язок з виплати компенсації не виник. У зв`язку з наведеним відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) проходив службу в підрозділах Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з 07.05.2003 року по 09.07.2024 року, зокрема до 16.03.2023 року - у 4 Державному пожежно-рятувальному загоні ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області з охорони об`єктів, а з 16.03.2023 року - у 3 Державному пожежно-рятувальному загоні ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області, що встановлено судовим рішенням від 06.02.2026 у справі №160/25591/25 яке набрало законної сили.

Наказом Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області від 03.07.2024 №326 ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту за віком відповідно до підпункту 2 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 у справі №160/25591/25, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області з охорони об`єктів щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року та за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року із застосуванням щомісячної індексації (індексації-різниці) відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Також, визнано протиправними дії 4 Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 року по 15.03.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за цей період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.

На виконання рішення суду у справі №160/25591/25 відповідачем здійснено відповідний перерахунок та 22.07.2026 року на картковий рахунок позивача виплачено 436 394,46 грн., що сторони не заперечують та підтверджується банківською випискою.

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що спірні правовідносини пов`язані з проходженням позивачем служби цивільного захисту та регулюються спеціальним законодавством, зокрема Кодексом цивільного захисту України, постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593 та Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою наказом МВС України від 20.07.2018 № 623. Відповідач вказав, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 у справі № 160/25591/25, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.05.2026, на нього покладено обов`язок здійснити позивачу відповідні перерахунки та виплати грошового забезпечення, у тому числі індексації, грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 15.03.2023, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії та компенсації сум податку з доходів фізичних осіб. Зазначене судове рішення відповідач виконав добровільно, здійснивши 20.07.2026 виплату позивачу 436 394,46 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 53. Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач зазначив, що на день звільнення позивача 09.07.2024 між сторонами не існувало спору щодо нарахування та виплати спірних сум. На думку відповідача, право позивача на відповідні виплати було встановлено лише судовим рішенням у справі № 160/25591/25, яке набрало законної сили 21.05.2026, а тому обов`язок щодо їх нарахування та виплати виник саме на підставі цього рішення. З огляду на добровільне виконання судового рішення 20.07.2026 відповідач вважає відсутніми підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, відповідач звернув увагу, що на момент звільнення позивач проходив службу не в 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області з охорони об`єктів, а в 3 ДПРЗ, у зв`язку з чим заперечив наявність у нього обов`язку щодо здійснення відповідних виплат. Щодо вимог про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідач послався на Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та зазначив, що така компенсація пов`язана із затримкою виплати вже нарахованого доходу. На думку відповідача, до ухвалення рішення у справі № 160/25591/25 спірні суми не були нараховані позивачу, а тому підстав для нарахування компенсації не виникло. Також відповідач зазначив про відсутність своєї вини у несвоєчасній виплаті та послався на особливості бюджетного фінансування і необхідність здійснення видатків у межах затверджених бюджетних призначень. На підставі викладеного відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач вважає протиправними дії 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій з охорони об`єктів у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим звернулася до суду з вищезазначеним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також доводи відповідача викладені у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, встановлюючи високий рівень умов праці та охорони трудових прав працівників.

Відповідно до статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я, віком та кваліфікацією громадян України, пов`язаній із забезпеченням пожежної безпеки, захистом населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобіганням їх виникненню, реагуванням на них, ліквідацією їх наслідків.

Правове становище осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, порядок проходження ними служби, їх права, обов`язки та гарантії визначаються Кодексом цивільного захисту України, Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №593, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 115 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту достатнє грошове забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу цивільного захисту України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.

Відповідно до пункту 2 Положення №593 особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту проходять службу в органах та підрозділах цивільного захисту на посадах, визначених штатом, на підставі контракту та у порядку, визначеному цим Положенням.

Водночас спеціальне законодавство про проходження служби цивільного захисту не містить окремого правового механізму відповідальності за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні, аналогічного встановленому статтею 117 КЗпП України.

За таких обставин до спірних правовідносин у відповідній частині підлягають застосуванню положення трудового законодавства, які встановлюють гарантії своєчасного проведення розрахунку при припиненні службових правовідносин, якщо спеціальним законодавством відповідне питання не врегульовано.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Частиною другою статті 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене у цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, для застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності необхідним є встановлення сукупності юридично значимих обставин, а саме: наявності у працівника права на відповідні виплати на момент звільнення, невиплати таких сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, вини роботодавця у такій невиплаті, а також причинного зв`язку між порушенням обов`язку щодо своєчасного розрахунку та виникненням відповідальності.

З 19.07.2022 законодавець прямо обмежив період, за який може бути виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, шістьма місяцями.

Верховний Суд у своїй практиці виходить із того, що стаття 117 КЗпП України має застосовуватися з урахуванням конкретних обставин справи, характеру спірних виплат, поведінки сторін та принципів розумності, справедливості і пропорційності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц сформулювала критерії оцінки співмірності відповідальності роботодавця, серед яких - розмір простроченої заборгованості, період затримки, причини її тривалості, ймовірний розмір майнових втрат працівника та інші обставини справи.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 підтвердила, що зазначені критерії співмірності можуть застосовуватися і до правовідносин, які виникли після 19.07.2022, тобто після встановлення законодавцем шестимісячного обмеження, а розмір відшкодування може бути зменшений з урахуванням конкретних обставин справи та необхідності забезпечення справедливого балансу інтересів сторін.

У постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 наголошено на необхідності розмежування правового регулювання, що діяло до та після 19.07.2022, та застосування чинної редакції статті 117 КЗпП України, яка обмежує період відповідальності шістьма місяцями.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений зі служби цивільного захисту 09.07.2024 року.

Із матеріалів справи та обставин, встановлених рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 у справі №160/25591/25, вбачається, що з 16.03.2023 року позивач проходив службу вже не у 4 Державному пожежно-рятувальному загоні ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області з охорони об`єктів, а у 3 Державному пожежно-рятувальному загоні ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області.

Таким чином, на момент звільнення позивача 09.07.2024 року відповідач - 4 Державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області з охорони об`єктів - не був тим органом (підрозділом), у якому позивач безпосередньо проходив службу.

Відповідно, саме по собі покладення рішенням суду від 06.02.2026 у справі №160/25591/25 на 4 ДПРЗ обов`язку здійснити перерахунок та виплату визначених цим рішенням сум не змінює факту проходження позивачем служби у 3 ДПРЗ у період з 16.03.2023 року по 09.07.2024 року та не покладає на відповідача обов`язку провести остаточний розрахунок з позивачем при його звільненні зі служби 09.07.2024 року.

Суд зауважує, що заявлений позивачем період, за який він просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, визначений ним з 15.03.2023 року по 22.07.2026 року, що не відповідає правовій природі відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки така відповідальність пов`язана саме із затримкою розрахунку при припиненні правовідносин з конкретним роботодавцем (суб`єктом, який здійснює відповідний розрахунок), а не з фактом несвоєчасної виплати будь-яких сум за весь період їх подальшого судового оскарження.

Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 у справі №160/25591/25 не встановлено обов`язку відповідача провести з позивачем остаточний розрахунок при звільненні 09.07.2024 року та не визначено порушення відповідачем строків такого розрахунку.

Зазначеним судовим рішенням вирішено питання щодо правомірності нарахування та виплати конкретних складових грошового забезпечення за визначені у ньому періоди та покладено на 4 ДПРЗ обов`язок провести відповідний перерахунок і виплату.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність правових підстав для покладення на 4 ДПРЗ відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за несвоєчасний розрахунок позивача при звільненні 09.07.2024 року.

Доводи відповідача про те, що спір щодо правильності нарахування відповідних сум виник уже після звільнення позивача, суд оцінює з урахуванням наведених вище обставин. Водночас визначальним у цій справі є не лише факт виникнення спору щодо розміру грошового забезпечення, а передусім відсутність належних доказів того, що саме відповідач був суб`єктом, який мав здійснити остаточний розрахунок з позивачем на дату його звільнення.

Посилання відповідача на добровільне виконання рішення суду та виплату позивачу 22.07.2026 року 436 394,46 грн не створює для відповідача обов`язку сплачувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідальність за статтею 117 КЗпП України є наслідком порушення обов`язку щодо своєчасного розрахунку саме при припиненні відповідних трудових правовідносин.

За таких обставин вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про стягнення 239 203,15 грн середнього заробітку задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати визначені Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані компенсувати громадянам втрату частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати.

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-III компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

До таких доходів належать, зокрема, пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян та інші визначені законом виплати.

За змістом статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Відповідно до статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому самому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Верховний Суд у рішенні від 11.04.2025 у зразковій справі №280/8933/24 зазначив, що для виникнення права на компенсацію необхідна наявність факту порушення встановлених строків виплати доходу, належність такого доходу до визначених Законом №2050-III видів, а також факт виплати раніше нарахованого доходу. При цьому компенсація має компенсаторний характер та спрямована на відшкодування втрати частини купівельної спроможності доходу внаслідок інфляційних процесів.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 07.05.2026 у справі №280/8933/24 погодила відповідний підхід та підтвердила, що грошове забезпечення може бути об`єктом компенсації за Законом №2050-III за умови встановлення факту несвоєчасної виплати відповідного доходу.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 у справі №160/25591/25 відповідача було зобов`язано здійснити перерахунок та виплату позивачу визначених судом складових грошового забезпечення за конкретні періоди.

Водночас позивач у цій справі просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати допомоги для оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, виплачених 22.07.2026 року, визначивши розмір такої компенсації у сумі 239 203,15 грн.

Здійснення відповідачем 22.07.2026 року виплати суми, визначеної за результатами виконання судового рішення, не свідчить про те, що кожна із зазначених позивачем виплат - допомога для оздоровлення, допомога для вирішення соціально-побутових питань та премія - має однаковий правовий режим для цілей застосування Закону №2050-III.

Допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за своєю правовою природою є одноразовими додатковими виплатами, право на які виникає за наявності визначених законодавством умов, а тому суд не може ототожнювати їх із щомісячним грошовим забезпеченням без встановлення конкретного правового механізму та періоду, за який така виплата мала бути здійснена.

Позивач не надав доказів, які б підтверджували саме такий розмір компенсації - 239 203,15 грн, не навів помісячного розрахунку компенсації та не обґрунтував, яким чином зазначена сума визначена відповідно до статті 3 Закону №2050-III.

Суд зауважує, що відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, позивач повинен довести обставини, на яких ґрунтується його вимога про нарахування компенсації, зокрема факт несвоєчасної виплати конкретного доходу, період його затримки, розмір доходу та правові підстави для компенсації.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Оцінюючи надані сторонами докази у їх сукупності, суд не встановив достатніх та належних доказів того, що саме відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у заявленому ним розмірі.

При цьому суд враховує, що відповідач виконав рішення суду у справі №160/25591/25 та здійснив виплату визначених за результатами такого виконання сум у розмірі 436 394,46 грн, а позивач не довів, що після здійснення такої виплати у відповідача залишився обов`язок щодо виплати компенсації саме у визначеному позивачем розмірі 239 203,15 грн.

Посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань як на підставу для невиконання обов`язку щодо своєчасної виплати належного грошового забезпечення с не може звільняти суб`єкта владних повноважень від виконання встановленого законом обов`язку. Водночас у цій справі відсутність підстав для задоволення позовних вимог обумовлена не бюджетним фінансуванням, а недоведеністю саме тих юридичних обставин, з якими закон пов`язує виникнення у відповідача обов`язку щодо виплати заявленої позивачем компенсації.

Таким чином, за результатами оцінки доказів у порядку статті 90 КАС України та з урахуванням розподілу обов`язку доказування, визначеного статтею 77 КАС України, суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності правових та фактичних підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у заявленому розмірі.

За наведених обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Згідно з частиною другою статті 139 КАС України при відмові в задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем, не підлягають стягненню за рахунок суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи, що за результатами розгляду цієї справи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю, правові підстави для відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених позивачем судових витрат відсутні.

Інших судових витрат, розподіл яких належало б здійснити відповідно до статті 139 КАС України, матеріали справи не містять.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (вул. Криворіжсталі,1, м.Кривий Ріг, 50095, ЄРДПОУ 08681870) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Судовий збір розподілу не підлягає.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук