Решение № 140757565, 19.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 160/21674/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до відповідача 1: Міністерство Оборони України Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), відповідача 2: Головне управління Національної гвардії України (Код ЄДРПОУ: 08803498 Адреса: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 9-А), відповідача 3: Міністерство оборони України (Код ЄДРПОУ: 00034022 Адреса:03168, м. Київ, просп Повітряних Сил, 6), відповідача 4: Національна Гвардія України Управління 1 корпусу "АЗОВ" (08292,м. Буча, Київська обл., код ЄДРПОУ 14323646) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

22.07.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача 1: Міністерство Оборони України Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України, відповідача 2: Головне управління Національної гвардії України, відповідача 3: Міністерство оборони України, відповідача 4: Національна Гвардія України Управління 1 корпусу "АЗОВ", у якому позивач просить:

- визнати дії протиправними та скасувати рішення комісії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, оформлене Витягом з протоколу №9 від 18.02.2026 року, в частині пункту 2.1 про відмову у призначенні виплати винагороди ОСОБА_1 ;

- стягнути солідарно з Відповідач 1: Міністерство Оборони України Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України, Відповідач 2: Головне управління Національної гвардії України, Відповідач 3:Міністерство оборони України, Відповідач 4: Національна Гвардія України Управління 1 корпусу «АЗОВ» розрахунок грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ від 11.02.2025 №153.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення Комісії військової частини НОМЕР_2 є протиправним, оскільки при його прийнятті відповідач неправильно застосував пункт 4 Постанови КМУ № 153 та не врахував передбачену ним можливість виплати одноразової грошової винагороди військовослужбовцям, які на дату набрання чинності постановою мали менше шести місяців участі у бойових діях, але отримали поранення під час захисту України. Позивач такі поранення отримав, у зв`язку з чим був визнаний непридатним до військової служби та звільнений. На думку позивача, зазначені обставини дають йому право на виплату винагороди, а тому рішення про відмову у її призначенні підлягає скасуванню із зобов`язанням відповідача повторно розглянути питання про її виплату. З урахуванням обставин викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Ухвалою від 28 липня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/21674/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач-1 на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 08.08.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позивач проходив строкову військову службу у відповідача з 15.09.2021 року, а 22.02.2023 року між позивачем та відповідачем було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу. Під час проходження військової служби 10.04.2025 року під час бойового чергування позивач отримав бойове травмування, а 01.06.2025 року під час виконання робіт з облаштування позиції поранення. Внаслідок зазначених травм військово-лікарською комісією 01.01.2026 року позивачу видано свідоцтво про хворобу № 4в/с/зв, відповідно до якого його визнано непридатним до військової служби. При цьому у висновку військово-лікарської комісії зазначено, що травма, поранення та захворювання пов`язані із захистом Батьківщини та проходженням військової служби. На підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби наказом командира Військової частини НОМЕР_2 НГУ від 27.03.2026 року № 96 контракт між позивачем та відповідачем було розірвано, а позивача виключено зі списків особового складу військової частини. У лютому 2026 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 НГУ з рапортом про нарахування та виплату на його особистий картковий рахунок одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». Рішенням комісії про призначення виплат одноразової грошової винагороди відповідно до постанови № 153 від 18.02.2026 року позивачу відмовлено у виплаті винагороди з підстав невідповідності вимогам, визначеним постановою № 153 у редакції постанови № 942. Посилаючись на статтю 19 Конституції України та правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.01.2026 року у справі № 200/8730/24, зазначив, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Навів положення пункту 4 постанови № 153 у первісній редакції, відповідно до яких одноразова грошова винагорода у розмірі 1 000 000 гривень виплачується, зокрема, військовослужбовцям, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, за умови відповідності визначеним постановою критеріям, у тому числі щодо безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025 року. Також зазначив, що позивач не відповідає встановленим постановою № 153 вимогам, оскільки строк його безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій становить менше шести місяців станом на 13.02.2025 року. У зв`язку з цим відповідач дійшов висновку, що комісією правомірно прийнято рішення про відмову позивачу у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень. Заперечив проти заявленої позивачем вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 1, 2, 3 та 4 грошової винагороди відповідно до постанови № 153. Посилаючись на положення Кодексу адміністративного судочинства України та правові висновки Верховного Суду щодо ефективного способу захисту порушеного права, відповідач зазначив, що належний спосіб судового захисту має бути достатнім, виконуваним, не порушувати права чи інтереси інших осіб та не суперечити закону. Зокрема, послався на постанову Верховного Суду від 23.12.2021 року у справі № 480/4737/19, відповідно до якої ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання, бути адекватним фактичним обставинам справи, не суперечити суті позовних вимог та узгоджуватися з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно в межах, порядку та способом, передбаченими законом. Вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів 1, 2, 3 та 4 грошової винагороди відповідно до постанови № 153 не ґрунтується на нормах матеріального чи процесуального права, суперечить правовій природі спірних правовідносин, заявлена із застосуванням неналежного способу судового захисту та не може бути виконана у порядку, встановленому законодавством України. Заперечив проти доводів позивача щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду. Зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом. Посилаючись на частини першу, третю та п`яту статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначив, що для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Положення статті 122 КАС України не містять спеціального регулювання щодо звернення осіб, які перебувають або перебували на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати чи грошового забезпечення. Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11.07.2024 року у справі № 990/156/23, зазначив про необхідність застосування положень статті 233 Кодексу законів про працю України щодо строку звернення до суду. У випадку позивача початок перебігу строку звернення до суду пов`язується з моментом отримання ним достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, зокрема з датою вручення грошового атестата, розрахункового листа або довідки про нараховані та виплачені суми. 27.03.2026 року позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення, а при звільненні йому видано грошовий атестат, отримання якого підтверджено підписом позивача. На думку відповідача, саме 27.03.2026 року позивач отримав достовірну інформацію щодо належних йому при звільненні виплат, а тому саме з цієї дати почався перебіг строку звернення до суду. Контракт із позивачем було розірвано у зв`язку зі станом здоров`я, внаслідок чого позивач не зміг виконати умову контракту щодо обов`язкової безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій протягом шести місяців. Пункт 19 постанови № 153, відповідно до якого у разі припинення (розірвання) контракту з визначених постановою підстав, за умови наявності у військовослужбовця захворювань, поранень, травм, контузій або каліцтв, одержаних під час захисту Вітчизни, через які військовослужбовець не зміг виконати умови контракту щодо обов`язкової безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій протягом шести місяців, невиплачена частина одноразової грошової винагороди виплачується у повному обсязі в день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Відповідач-4 на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 10.08.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що не є військовою частиною, в якій позивач проходив військову службу, не здійснює його фінансового забезпечення та не наділений повноваженнями щодо виплати йому грошового забезпечення, в тому числі додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідач-2 на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 27.08.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що НГУ жодних рішень щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги не приймав.

Відповідач-3 на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 04.08.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що заявлені позовні вимоги не належать до компетенції Міністерства оборони України. МОУ не має жодних правових підстав для здійснення виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю Національної гвардії України.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, має статус УБД, що підтверджується посвідченням черії НОМЕР_4 від 02.12.2025, витягом із наказу від 15.09.2021 №187, витягом із наказу від 27.03.2026 № 96.

22.02.2023 позивач уклав контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу, строком на три роки, що підтверджується відповідним контрактом.

На момент укладення контракту позивачу не виповнилося 25 років, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_5 , орган, що видав 1244.

У період з 09.10.2024 по 01.06.2025 позивач безпосередньо брав участь у бойових діях на Куп`янському напрямку Харківської області загальною тривалістю 247 діб, що підтверджується Довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України від 26 січня 2026 №103.

10.04.2025 та 01.06.2025 позивач отримав поранення під час виконання бойових завдань, що підтверджується довідками про обставини травми № 1500 від 18.05.2025 та № 1568 від 26.06.2025, а також медичними документами наявними у матеріалах справи.

04.03.2026 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, а 01.01.2026 військово-лікарською комісією його визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, що підтверджується відповідними рішеннями та Свідоцтвом про хворобу № 4/в/с/зв від 01.01.2026.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 96 від 27.03.2026 позивача звільнено з військової служби.

У лютому 2026 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із рапортом про виплату одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

Рішенням Комісії військової частини НОМЕР_2 , оформленим витягом із протоколу № 9 від 18.02.2026, позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової винагороди.

16.04.2026 року позивач звернувся зі скаргою на зазначене рішення до Міністерства оборони України та органів Національної гвардії України, однак за результатами розгляду звернень рішення Комісії залишено без змін, що підтверджується відповідними листами-відповідями в/ч НОМЕР_2 НГУ №10/27/14/27-3881-2026 від 13.04.2026 (31667), ГУ НГУ №27/2/1/2-Ж-3996 від 22.04.2026 (349217), в/ч НОМЕР_2 НГУ №10/27/14-3139-2026 від 25.03.2026 (29992), МОУ 220/63/ВихЗВГ/1932 від 29.04.2026, в/ч НОМЕР_2 НГУ №10/27/14-Ж-98 від 01.05.2026 (33357), ГУ НГУ №27/2/1/2-Ж-4505 від 05.05.2026 (365582), ГУ НГУ №27/2/1/2-Ж-4505 від 05.05.2026 (365582), ГУ НГУ №27/2/1/2-Ж-5181 від 19.05.2026 (380971).

Відповідач-1 08.08.2026 року надав до суду письмовий відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що позов є необґрунтованим та безпідставним, оскільки позивач не відповідає встановленим постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» умовам для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн, оскільки строк безпосередньої участі позивача у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій за сукупністю становить менше шести місяців станом на 13.02.2025 року, у зв`язку з чим комісією Військової частини НОМЕР_2 НГУ правомірно прийнято рішення, оформлене витягом з протоколу № 9 від 18.02.2026 року, про відмову у призначенні відповідної виплати; посилаючись на статтю 19 Конституції України та правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.01.2026 року у справі № 200/8730/24, відповідач зазначив, що військова частина як суб`єкт владних повноважень зобов`язана діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені законом, а тому за відсутності визначених постановою № 153 умов для виплати винагороди не мала правових підстав для її нарахування та виплати; при цьому відповідач зазначив, що позивач під час проходження військової служби 10.04.2025 року отримав бойове травмування, 01.06.2025 року - поранення, 01.01.2026 року визнаний військово-лікарською комісією непридатним до військової служби, а наказом командира Військової частини НОМЕР_2 НГУ від 27.03.2026 року № 96 контракт із ним розірвано та його виключено зі списків особового складу військової частини, пославшись на пункт 19 постанови № 153, відповідно до якого у разі припинення контракту з визначених цією постановою підстав за наявності у військовослужбовця захворювань, поранень, травм, контузій або каліцтв, одержаних під час захисту Батьківщини, через які він не зміг виконати умову контракту щодо безпосередньої участі у бойових діях протягом шести місяців, невиплачена частина одноразової грошової винагороди виплачується у повному обсязі в день виключення зі списків особового складу; також відповідач вказав, що заявлена позивачем вимога про солідарне стягнення з відповідачів 1, 2, 3 та 4 грошової винагороди відповідно до постанови № 153 є неналежним способом захисту, оскільки не ґрунтується на нормах матеріального чи процесуального права, суперечить правовій природі спірних правовідносин та не може бути виконана у встановленому законодавством порядку, пославшись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.12.2021 року у справі № 480/4737/19; крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, оскільки з урахуванням положень статей 122 КАС України, 233 КЗпП України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.07.2024 року у справі № 990/156/23, перебіг строку звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання позивачем достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, яким, на думку відповідача, є 27.03.2026 року - дата звільнення позивача з військової служби, виключення його зі списків особового складу та отримання ним грошового атестата, у зв`язку з чим відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач-4 10.08.2026 надав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що не є військовою частиною, в якій позивач проходив військову службу, не здійснює його фінансового забезпечення та не наділений повноваженнями щодо виплати йому грошового забезпечення, в тому числі додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідач-2 27.08.2026 надав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що НГУ жодних рішень щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги не приймав.

Відповідач-3 04.08.2026 надав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що заявлені позовні вимоги не належать до компетенції Міністерства оборони України. МОУ не має жодних правових підстав для здійснення виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю Національної гвардії України.

Позивач вважає дії відповідачів протиправними, та просить скасувати рішення комісії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, оформлене Витягом з протоколу №9 від 18.02.2026 року, в частині пункту 2.1 про відмову у призначенні виплати винагороди ОСОБА_1 , що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним у позовній заяві, а також доводам відповідачів у відзивах, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців регулюються: Конституцією України; законами України: від 25 березня 1992 року №2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі ЗУ №2232-XII), від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі ЗУ №2011-XII), від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі Закон №2262-ХІІ); постановою КМУ від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Також 11.02.2025 Кабінет Міністрів України виніс постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - постанова КМУ №153).

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України №2232-XII проходження військової служби здійснюється:

громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом;

іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 1 Постанови КМУ №453 вирішено погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект).

Пунктом 2 постанови КМУ від 11.02.2025 №153 затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок №153).

Пунктом 3 постанови КМУ №153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 4 постанови КМУ №153 в чинній на дату виникнення спору редакції установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Тобто, приписи постанови КМУ №153 встановлюють обов`язкові умови, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн гривень (диспозиція правової норми):

1) приналежність на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2) вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою №153 (11 лютого 2025 року) - до 25 років;

3) факт прийняття або призову на військову службу, у т.ч. на умовах контракту під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64;

4) фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;

5) безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних бойових дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11 лютого 2025 року) (абз. 2 п. 4); або безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11 лютого 2025 року) у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) (абз. 4 п. 4).

Згідно з п.3 Порядку №153 громадяни України, зазначені в пунктах 2 і 2-1 цього Порядку, які уклали відповідно контракт про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу та контракт про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу, пов`язаних з експлуатацією безпілотних систем (далі - контракт), відповідно до цього Порядку, приймаються та проходять військову службу, звільняються з військової служби відповідно до вимог законодавства у сфері проходження військової служби з урахуванням особливостей, визначених у цьому Порядку.

Пункт 8 вказаного Порядку припису, що відбір громадян України, зазначених у пунктах 2 і 2-1 цього Порядку, для проходження військової служби за контрактом, надання консультативної та роз`яснювальної допомоги здійснюється центрами рекрутингу, положення про які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 564 Про затвердження положень про центри рекрутингу (Офіційний вісник України, 2024 р., № 49, ст. 2981).

Суд встановив, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 22.02.2023 уклав контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу. Таким чином, на момент укладення контракту позивач не досяг 25-річного віку, а контракт укладено у період дії воєнного стану.

Вказані обставини відповідачем-1 по суті не заперечуються.

Суд зауважує, що позивач безпосередньо брав участь у бойових діях на Куп`янському напрямку Харківської області, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, від 26.01.2026 № 103.

Відповідач-1 не заперечує того, що на 13.02.2025 тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях становила менше шести місяців. Саме ця обставина була покладена Комісією в основу рішення про відмову у призначенні винагороди.

10.04.2025 під час бойового чергування позивач отримав бойове травмування, а 01.06.2025 під час виконання робіт з облаштування позиції отримав поранення, що підтверджується довідками про обставини травми № 1500 від 18.05.2025 та № 1568 від 26.06.2025, а також іншими медичними документами, наявними в матеріалах справи.

01.01.2026 військово-лікарською комісією позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. При цьому у свідоцтві про хворобу № 4/в/с/зв зазначено, що травма, поранення та захворювання пов`язані із захистом Батьківщини та проходженням військової служби.

04.03.2026 позивачу також встановлено ІІ групу інвалідності.

Суд констатує, матеріалами справи підтверджується наявність у позивача поранень, отриманих під час виконання завдань із захисту України, а також причинний зв`язок таких поранень із захистом Батьківщини.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача-1 про те, що отримання позивачем поранень 10.04.2025 та 01.06.2025, тобто після 13.02.2025, виключає можливість застосування абзацу четвертого пункту 4 постанови № 153. Зі змісту зазначеної норми не вбачається, що захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), які зумовили недосягнення військовослужбовцем шестимісячного строку безпосередньої участі у бойових діях, повинні бути отримані саме до дати набрання чинності постановою № 153.

Натомість буквальне та системне тлумачення абзаців 2-4 пункту 4 постанови № 153 свідчить, що дата набрання чинності постановою є моментом, на який визначається тривалість участі у бойових діях, тоді як захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), що є підставою для застосування спеціального правила, має бути одержане під час захисту Вітчизни та бути причиною неможливості подальшого виконання відповідних умов військової служби.

Інше тлумачення призвело б до фактичного нівелювання абзацу четвертого пункту 4 постанови № 153 у випадках, коли військовослужбовець на дату набрання чинності постановою ще проходив військову службу, однак у подальшому отримав поранення під час захисту Вітчизни, внаслідок чого був позбавлений об`єктивної можливості продовжувати участь у бойових діях та виконати умову щодо шестимісячного строку.

Зазначений підхід узгоджується і з метою постанови № 153, яка спрямована на підвищення мотивації до проходження військової служби та встановлює відповідну соціальну гарантію для визначеної категорії військовослужбовців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 до постанови № 153 були внесені зміни, якими, зокрема, уточнено категорії військовослужбовців, на яких поширюється дія пункту 4 постанови. Водночас зазначені зміни не можуть змінювати обсяг прав позивача, який визначається за правилами, чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Застосовуючи положення пункту 4 постанови № 153, суд також враховує принцип правової визначеності та недопустимість довільного звуження змісту встановленої нормативним актом соціальної гарантії.

Суд бере до уваги і близьку за змістом правову позицію Верховного Суду у справі № 160/23634/25 від 19.08.2026 року щодо необхідності оцінки суб`єктом владних повноважень усіх обставин, які мають юридичне значення для прийняття рішення, а не формального встановлення лише однієї з умов.

Зазначене узгоджується також із принципами адміністративної процедури, закріпленими у Законі України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 №2073-IX (далі - Закон №2073-IX в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 8 Закону №2073-IX адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи, а також враховує всі обставини, що мають значення для її вирішення.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону №2073-IX дії та вимоги особи є правомірними, доки інше не буде доведено під час розгляду та/або вирішення справи.

Частиною 1 статті 16 Закону №2073-IX визначено, що адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи. Саме необхідність комплексної оцінки доказів зумовлює підвищені вимоги до мотивування рішення комісії про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

У спірному випадку Комісія військової частини НОМЕР_2 , приймаючи рішення від 18.02.2026, фактично обмежилася встановленням того, що станом на 13.02.2025 позивач не мав шестимісячного строку безпосередньої участі у бойових діях.

Комісією не було належним чином оцінено обставини отримання позивачем 10.04.2025 та 01.06.2025 поранень під час виконання бойових завдань, причинний зв`язок цих поранень із захистом Батьківщини, подальше визнання позивача непридатним до військової служби, встановлення йому ІІ групи інвалідності та звільнення з військової служби саме за станом здоров`я.

Отже, оскаржуване рішення Комісії не містить належного обґрунтування щодо застосування до позивача спеціального правила, передбаченого абзацом четвертим пункту 4 постанови №153, та не містить оцінки обставин, які безпосередньо мають значення для вирішення питання про право позивача на отримання винагороди.

Суд зауважує, що відповідно до висновку військово-лікарської комісії від 01 січня 2026 року позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, при цьому у відповідних медичних документах зазначено причинний зв`язок отриманих ним травм, поранень та захворювань із захистом Батьківщини та проходженням військової служби. У подальшому, 04 березня 2026 року, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності.

Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що отримані позивачем під час проходження військової служби поранення не були формальною або такою, що не має юридичного значення, обставиною, а безпосередньо вплинули на можливість подальшого проходження ним військової служби та виконання завдань у районах ведення бойових дій.

Після отримання поранень позивач був визнаний непридатним до військової служби, а наказом військової частини від 27 березня 2026 року №96 його контракт було припинено та виключено зі списків особового складу військової частини за станом здоров`я.

Таким чином, у спірних правовідносинах наявний саме той причинно-наслідковий зв`язок, для врахування якого абзацом четвертим пункту 4 постанови №153 встановлено спеціальне правило: військовослужбовець не досяг визначеної тривалості безпосередньої участі у бойових діях не внаслідок добровільного припинення участі у бойових діях чи інших обставин, залежних від його волі, а у зв`язку з пораненнями, одержаними під час захисту Вітчизни.

Суд враховує, що положення абзацу четвертого пункту 4 постанови №153 не містять прямої вказівки на те, що поранення, яке є підставою для застосування передбаченого ним спеціального правила, має бути отримане виключно до 13 лютого 2025 року.

Дата набрання чинності постановою №153 використовується законодавцем для визначення тривалості безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, тоді як юридично значущою обставиною для застосування спеціального правила є наявність захворювання, поранення (травми, контузії, каліцтва), одержаного під час захисту Вітчизни, у зв`язку з яким військовослужбовець не досяг установленого шестимісячного строку.

Тлумачення зазначеної норми як такої, що виключає можливість її застосування у випадку отримання поранення після 13 лютого 2025 року, за відсутності прямої вказівки на це у постанові №153, призвело б до звуження змісту встановленої нею соціальної гарантії та фактично поставило б право військовослужбовця у залежність від календарної дати отримання поранення, незважаючи на те, що таке поранення одержано під час захисту Вітчизни та саме воно об`єктивно унеможливило подальше виконання військовослужбовцем завдань у бойових умовах.

Суд також враховує положення пункту 19 постанови №153, відповідно до якого у визначених цією постановою випадках військовослужбовцям, які припинили проходження військової служби, зокрема у зв`язку з пораненням, захворюванням чи іншими обставинами, пов`язаними із захистом Вітчизни, підлягає виплаті невиплачена частина винагороди у повному обсязі.

Зміст наведеного положення у системному зв`язку з пунктом 4 постанови №153 свідчить про те, що нормативне регулювання передбачає врахування ситуацій, коли військовослужбовець через стан здоров`я, зумовлений виконанням завдань із захисту України, об`єктивно не може продовжувати військову службу та виконати встановлену тривалість безпосередньої участі у бойових діях.

Отже, обставина подальшого звільнення позивача з військової служби за станом здоров`я не може бути залишена поза увагою при вирішенні питання про його право на винагороду, оскільки вона є безпосереднім продовженням обставин, пов`язаних з отриманням поранень під час захисту Вітчизни.

Таким чином, Комісія військової частини НОМЕР_2 , вирішуючи питання про призначення позивачу винагороди, була зобов`язана дослідити не лише тривалість його безпосередньої участі у бойових діях станом на 13 лютого 2025 року, а й встановити, чи були подальші поранення позивача отримані під час захисту Вітчизни, чи перебувають вони у причинному зв`язку з проходженням військової служби та чи саме вони об`єктивно зумовили неможливість подальшого проходження військової служби і досягнення встановленої тривалості безпосередньої участі у бойових діях.

Оскільки зазначені обставини Комісією належним чином не досліджувалися та не отримали оцінки в оскаржуваному рішенні, таке рішення не відповідає вимогам обґрунтованості, повноти з`ясування обставин та пропорційності, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення Комісії військової частини НОМЕР_2 , оформлене витягом з протоколу № 9 від 18 лютого 2026 року в частині відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди, є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо способу захисту порушеного права позивача, суд враховує положення статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист у спосіб, визначений цією статтею.

Частиною другою статті 245 КАС України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта, а також зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Верховний Суд у своїй практиці виходить із того, що судовий захист має бути ефективним, тобто таким, який реально відновлює порушене право особи, а у випадку наявності у суб`єкта владних повноважень дискреційних повноважень суд не повинен підміняти такий орган, якщо закон залишає йому можливість вибору одного з декількох правомірних варіантів рішення. Водночас якщо для прийняття рішення встановлені всі необхідні юридичні факти, а суб`єкт владних повноважень протиправно відмовив у реалізації права особи, суд вправі зобов`язати його прийняти відповідне рішення. Такий підхід, зокрема, сформульований Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 у справі № 821/925/18.

Належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у цьому випадку є скасування протиправного рішення Комісії та зобов`язання військової частини НОМЕР_2 повторно розглянути питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 постанови №153, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Під час повторного розгляду відповідач зобов`язаний надати належну оцінку обставинам отримання позивачем поранень під час захисту Вітчизни, їх причинному зв`язку з проходженням військової служби, подальшому визнанню позивача непридатним до військової служби та звільненню за станом здоров`я, а також вирішити питання про застосування до нього положень абзацу четвертого пункту 4 постанови №153.

Вимога про стягнення винагороди солідарно з усіх відповідачів задоволенню не підлягає, оскільки обов`язок щодо вирішення питання про її призначення та виплату покладається на уповноважений орган, тоді як належних правових підстав для солідарного стягнення заявленої суми з інших відповідачів судом не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України відповідачами не доведено правомірності оскарженого рішення та неврахування заяви позивачки, тоді як позивачкою належними доказами підтверджено обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до статті 90 КАС України сукупність наявних у справі доказів є достатньою для висновку про те, що позивачка належить до кола осіб, які мають право на отримання ОГД, а відповідачі не здійснили належної правової оцінки її заяви та не довели законності визначення іншої особи єдиним отримувачем усієї суми допомоги без врахування заявленого позивачкою права.

За таких обставин суд зробив висновок про часткове задоволення позовних вимог.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з цим позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак питання щодо розподілу витрат на сплату судового збору судом не розглядається. Інші судові витрати позивачем не заявлено.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до відповідача 1: Міністерство Оборони України Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), відповідача 2: Головне управління Національної гвардії України (Код ЄДРПОУ: 08803498 Адреса: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 9-А), відповідача 3: Міністерство оборони України (Код ЄДРПОУ: 00034022 Адреса:03168, м. Київ, просп Повітряних Сил, 6), відповідача 4: Національна Гвардія України Управління 1 корпусу "АЗОВ" (08292,м. Буча, Київська обл., код ЄДРПОУ 14323646) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії військової частини НОМЕР_2 , оформлене витягом з протоколу №9 від 18 лютого 2026 року, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо надання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження військової служби в бойових умовах».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та встановлених судом обставин отримання позивачем поранень під час захисту Вітчизни, їх причинного зв`язку з проходженням військової служби, подальшого визнання позивача непридатним до військової служби та звільнення його з військової служби за станом здоров`я.

В решті заявлених позовних вимог - відмовити.

Судові витрати у справі не стягуються.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук