Решение № 140756864, 20.10.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

нп 2/490/903/2026 Справа № 490/8404/25

Центральний районний суд м. Миколаєва

______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Романовій К.Т., за участі позивача та його представника адвоката Панчелюга К.М . в режимі відеоконференції,-,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, Служба у справах дітей Шевченківської сільської ради про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

08 жовтня 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача , в якому просить визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_1 .

В обгрунтування позову посилається на те, що увесь час після розірвання шлюбу між сторонами дитина мешкає разом з батьком. На даний час батьки та дитина мешкають за межами України. Між батьками виникли непорозуміння щодо того із ким з батьків має проживати син, у зв`язку з чим звертається до суду з вказаним позовом.

ОСОБА_1 , вважає, що спільний син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є більш прихильним до батька, внаслідок його віку, тісного зв`язку, тих обставин, що дитина тривалий час проживає разом із батьком. Батько повною мірою бере участь у вихованні сина, в змозі належним чином забезпечити та забезпечує його розвиток, утримання, лікування, навчання. Батько створив для сина спокійне та стійке середовище. Спір стосується чутливої сфери правовідносин, а тому вважає, що необхідно надати першочергове значення саме найкращим інтересам дитини та визначення місця проживання сина з батьком не впливатиме на взаємовідносини матері з сином, оскільки таке визначення місця проживання дитини, не позбавляє матері батьківських прав та не звільняє її від виконання своїх батьківських обов`язків.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10.10.2025 року справу прийнято до розгляду та призначено підготовче судове засідання. Зобов`язано орган опіки і піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради встрок до 21.11.2025 року скласти письмовий висновок щодо доцільності/недоцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 .

25.12.2025 року орган опіки і піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради на виконання вимог ухвали суду надійшло повідомлення про неможливість підготовки висновку органу опіки та піклування по справі - у зв`язку із відсутністю дитини та її батьків в Україні та їх постійне проживання за кордоном.

Від третьої особи Служби у справах дітей Шевченківської сільської ради надійшла заява, в якій зазначно, що службою було зроблено запит до Центрального старостинського округу Миколаївського району Миколаївської області за місцем реєстрації гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: АДРЕСА_1 . З наданої інформації стало відомо, що гр. ОСОБА_1 за місцем реєстрації тривалий час не проживає. Його син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька зареєстрований не був, ніколи не проживав та не проживає. Поспілкуватись з батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не вдалося, в зв`язку з їх перебуванням за кордоном. З`ясувати обставини, які призвели до визначення місця проживання дитини з батьком неможливо. Виходячи з вищевикладеного відповідно до абзацу 3 п. 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, служба у справах дітей Шевченківської сільської ради позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього сина з батьком не підтримує та просить розглянути справу без їх участі.

Ухвалою суду від 27 січня 2026 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті та зобов`язано орган опіки і піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради скласти письмовий висновок щодо доцільності/недоцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 - з врахуванням обставин, викладених в мотивувальній частині вказаної ухвали суду, а саме засобів дистанційного зв`язку для комунікації.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги.

Позивач суду пояснив, що наразі забезпечує сина, який проживає з ним в Китаї, усім необхідним, оплачує йому освітні послуги, має хорошу заробітну плату. Син проживає з ним та його новою дружиною з 3-4 річного віку постійно, адже він має стабільну роботу, а коишня дружина працює по ночах і не може здійснбювати догляд за малолітньою дитиною. Але в ОСОБА_4 проживати важко і він має намір переїхати до Європи, проте влада Китаю не випустить з країни дитину з батьком без матері. Просто згоди матері дитини на такий виїзд недостатньо. Отже єдиним виходом для нього є отримання рішення суду про визначення місця проживання сина з ним. Таким чином він зможе виїхати з сином за межі КНР та забезпечити йому належну освіту. Мати дитини, звісно ж згодна на таке, адже вона бажає ще залишится в ОСОБА_4 , але самостійно забезпечувати дитину не має можливості. Він жодним чином не перешкоджає синові спілкуватися з матір`ю, син відвідує матір на вихідні, мати приймає участь в житті сина, отже цей позов жодним чинмо не направлений на позбавлення дитини можливості спілкування з матір`ю.

Представник позивача звернула увагу суду на те, що проживання дитини та обох батьків за кордоном жодним чином не перешкоджає їм, як громадянами України, на доступ до правосуддя - алдже отримання рішення суду про визначення місяця проживання сина з батьком є єдиним законним дозволом на виїзд родини з ОСОБА_4 в Європу - що відповідатиме інтересам дитини, насамперед на належну освіту. Батьком створені усі умови для проживання та належного виховання сина, мати наразі не може таке забезпечити дитині. Батьком використані усі можливості для отримання висновку органу оіпки та піклування в Україні, проте через неналежну роботу останніх, такий висновок не отримано. Так, оскільки позивач та відповідачка постійно проживають у Китайській Народній Республіці та користуються іноземними номерами телефонів, з метою забезпечення повного та об`єктивного розгляду справи, а також для спростування доводів про неможливість встановлення контакту з батьками, стороною позивача було направлено на офіційні адреси відповідних Служб у справах дітей заяви з наданням актуальних контактних даних (номерів телефонів, месенджерів WhatsApp тощо) для відеозв`язку. Працівники служб могли затьелефонувати позхивачеві, він вби включив відеозв`язок і працівники мали б можливість переконатися та побачити, в яких умовах проживає дитина. Отже, позивач вчинив усі необхідні дії для сприяння органам опіки у виконанні ухвали суду, а відсутність комунікації не є наслідком його ухилення від спілкування з представниками служби. А от щодо отримання таких висновків від відповідних органів КНР - то таке є неможливим, адже органи опіки Китаю не реагуть на звернення громадян інших держав і відносно дітей, які не є громадянами КНР.

Відповідачка ОСОБА_2 надала заяву, підписану КЕП через застосунок «ДІЯ» , в якій просить розглядати справу за відсутності відповідача , керуючись ст. 206 ЦПК України повністю визнає позовні вимоги та не заперечує проти визначення місця проживання сина з батьком.

Представники третіх осіб направили до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частиною 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, 20.04.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований посольством України в Китайській Народній Республіці, актовий запис №1 - що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 20.04.2017.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього сина : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтво про народження від 18.09.2016 року, виданим Генеральним консульством України в Шанхаї.

Згідно довідки, виданої Генеральним консульством України в Шанхаї, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстрація народження здійснена Генеральним консульством України в Шанхаї, дитина зареєстрована громадянином України.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у справі №490/5122/22 від 22.03.2023 розірвано шлюб між сторонами по справі.

Як стверджує позивач, увесь час після розірвання шлюбу дитина мешкає разом з батьком.

Представником органу оіпки та піклування виконкому ММР надано суду заяву про розгляд справи за відсутності їх представника. Також надано лист від 10.12.2015 року про неможливість підготовки висновку органу опіки та піклування. Зазначено, що фактичне місце перебування матері дитини ОСОБА_2 службі у справах дітей невідоме. За таких обставин відсутня можливість здійснення заходів, передбачених п. 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 - у зв`язку із відсутністю дитини та її батьків в Україні. Здійснити оцінку потреб сім`ї кожного з батьків - неможливо. Працівникам служби у справах дітей провести відповідну роботу з дитиною, батьками дитини, та отримати необхідні документи , передбачені законодавством , неможливо, через постіне проживання батьків та дитини за кордоном.

Так, у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 756/12509/21, у якій міститься посилання на правовий висновок, висловлений у постанові ОП КЦС ВС від 11.12.2023 у справі № 523/19706/19, вказано, що «органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини, і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України. Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується з урахуванням досвіду у певній сфері, у межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень. Однак невчинення таких захисних дій із боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду, оскільки здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень».

При цьому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в постанові від 23 березня 2023 року у справі № 759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей.

Позивачем надано докази, що на даний час батько та дитина мешкають в КНР.

При цьому суд звертає увагу, що жодних доказів того, що мати дитини, відповідачка по справі ОСОБА_2 також мешкає в ОСОБА_4 - суду не надано взагалі. Позивачем надано лише копію паспорту громадянина України ( навіть не паспорту для виїзду за кордон !) ОСОБА_2 , який отримано нею в м. Миколаєві 17.11.2017 року ( тобто коли дитині виповнилося 4 місяці ). Жодних даних про те, що мати дитини виїхала за межі України з того часу - суду не надано. При зверненні до суду з заявою про визнання позову ОСОБА_2 , зазначила своє місце проживання в АДРЕСА_2 - що наразі є Миколаївським обласним центром обліку бездомних громадян.

Позивач ОСОБА_1 уклав шлюб 03.06.2023 року в окрузі Вашингтон США з ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим відповідно до законів штату Юта та Сполучених Штатів Америки.

Як стверджує позивач, він, його син та його дружина ОСОБА_5 і дитина ОСОБА_3 проживають разом у орендованому житлі, відповідно до Договору оренди від 05.08.2025 року , який укладений на ім`я ОСОБА_5 . Суд звертає увагу, що ні в договорі, ні в додатку до договору (суду надано взагалі ніким не завірений переклад копії цього документу) не зазначено, що в квартирі має проживати будь-хто, крім орендаря.

Позивач стверджує, що оскільки місячна орендна плата становить 11900 юанів на місяць, депозит становить 23800 юанів, що підтверджує наявність стабільного та належного житла для дитини та демонструє фінансову спроможність оплачувати оренду житла відповідної площі і створення належних умов для проживання сина. Проте доказів свого фінансового стану та наявності самостійного заробітку - позивач суду не надав.

Відповідно до форми реєстрації місця проживання для іноземців №Z4401042508061417 ОСОБА_6 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою квартира АДРЕСА_3 , ОСОБА_4 . Статус в ОСОБА_4 - член родини вчителя. Мета перебування в ОСОБА_4 - возз`єднання родини.

Відповідно до форми реєстрації місця проживання для іноземців №Z4401042508061400 ОСОБА_6 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою квартира АДРЕСА_3 , ОСОБА_4 . Статус в ОСОБА_4 - член родини вчителя. Мета перебування в ОСОБА_4 - возз`єднання родини.

Відповідно до листа Британської школи в Гуанчжоу, Мережа приватних шкіл Норд Англія від 01 вересня 2025 року щодо підтвердження зарахування, підтверджує, що ОСОБА_6 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , вступив до Британської школи в Гуанчжоу 21 серпня 2023 року і наразі навчається у третьому класі. Британська школа в Гуанчжоу - це приватна денна школа, яка викладає за англійською національною навчальною програмою у глобальному контексті виключно для іноземних учнів віком від одного до вісімнадцяти років, які проживають у ОСОБА_7 . Школа входить до мережі преміум шкіл Нортанглія Ед`юкейшн і зареєстрована у Міністерстві освіти та навичок Сполученого Королівства та Управлінні кваліфікацій та навчальних програм Сполученого Королівства. Школа має ліцензію Міністерства освіти Китаю.

Суд також звертає увагу, що суду надані взагалі ніким не завірені переклади на українську мову копії цих документів.

Жодних доказів того, що позивач має самостійний заробіток, взагалі є працевлаштованим в КНР- суду не надано, позивач на таке і не посилався. Всі документи щодо проживання дитини та влаштування дитини до шкоди - оформлені виключно на його нову дружину, навіть його статус перебування в ОСОБА_4 зазначено виключно як возз`єднання родини.

При цьому, оскільки і забезпечення житлом дитини, і її навчання наразі згідно поданих ним документів- залежить виключно від його дружини ОСОБА_5 - думка якої , а саме згоду на постійне проживання дитини ОСОБА_8 разом з батьком( її чоловіком, позивачем по справі) суду невідома, оскільки позивач про таке навіть не зазначав при зверненні до суду з цим позовом і жодних доказів того суду не надав.

Суд критично ставиться до пояснень позивача про неможливість отримання будь-яких документів від влади КНР відносно іноземних громадян - адже жодних доказів навіть звернення до відповідних органів суду не надав ( як і їх відмови). Не надав суду і жодних доказів звернення до Генерального консульства Українив Шанхаї тощо з приводу надання допомоги в обстеженні умов сім`ї, оцінки потреб дитини тощо.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору.

Отже, за відсутності відповідного висновку, позивач не звільняється від обов`язку доказування та доведення обставин , на які він посилається в обгрунтування своїх вимог.

Так, за змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайновіта майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

За правилами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ч.3 ст.12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.ч.2,8,9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до положень ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Відповідно до частини другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини четверта та шоста статті 19 СК України).

Сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року), зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі безпечне життя і здоровий розвиток дитини).

У ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц вказала, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків.

Подібний висновок Верховний Суд зробив у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, на яку позивач посилається у касаційній скарзі.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Об`єднана палата зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.

У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:

- особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності);

- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов`язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов`язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);

- можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків);

- стан здоров`я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);

- стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.

Указане тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (див. постанови від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/35714/16-ц, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19).

Аналіз наведених положень норм сімейного права, процесуального закону та судової практики свідчить про те, що суд вирішує питання про визначення місця проживання дитини з одним із батьків та надає оцінку певним обставинам щодо якостей батьків, відношення кожного з них до виконання батьківських обов`язків, ставлення до дитини та відносини з дитиною тощо у разі наявності спору між батьками щодо наявності спору між батьками щодо того, з ким з них має проживати дитина.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України). У частині другійстатті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, на час звернення до суду з цим позовом син сторін ОСОБА_3 , 2017 р.н., проживає разом із батьком та його новою дружиною в КНР, мати дитини проти такого не заперечує, не вимагає зміни місця проживання сина, у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дитиною, а також що порушено права дитини та його батька. Позивач свої позовні вимоги не обґрунтовує наявністю спору з відповідачкою щодо визначення місця проживання дитини, а обгрунтовує виключно наявністю перешкод щодо самостійного вивозу дитини за межі КНР .

За правилами статей12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групидоказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Аналізуючи надані позивачем докази та його пояснення, судом встановлено, що не підтверджено належними та допустимими доказами, що між сторонами по справі існує спір щодо визначення місця проживання їхнього сина ОСОБА_8 , а права ОСОБА_1 як батька дитини порушуються ОСОБА_2 - адже сторони добровільно вирішили між собою, що місцем проживання їх сина буде місце проживання батька ( до того ж суду взагалі не надно жодного доказу, жодного посилання на те, що такі перешкоди дійсно існують -як-то звернення до компетентних органів КНР, існування згоди матері дитини на виїзд, яка не прийнята відповідними органами КНР , посилання на міграційне законодавство китаю - з огляду на те, що,як-то стверджкє позивач, соціальні служби у справах дітей КНР не опікуються іноземними громадянами, проте контролюють їх виїзд тощо) .

Тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком - позивачем у справі.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю.

У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі №487/2001/19-ц (провадження №61-12667св20) зазначено, що закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності.

Проте, суд зауважує, що ОСОБА_6 на час розгляду справи по суті виповнилося дев`ять років - отже він перебуває в тому віці, коли може усвідомлено висловити свою думку, проте позивач не ставив перед судом питання про з`ясування думки дитини, не надав суду доказів того, що з дитиною проводилася будь-яка робота соціального працівника чи психолога за місцем його проживання - з метою з`ясування його думки щодо постійного місця проживання саме з батьком ( хоча під час судового засіданні судом роз`яснювалося таке право позивачеві та його представникові) .

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява №2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява №31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Як свідчить стала судова практика Верховного Суду, вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, необхідно враховувати об`єктивні та наявні у справі докази. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, та передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Суд враховує, що позивачем не надано суду жодного переконливого доказу, що проживання сина разом з ним відповідає найкращим інтересам сина , що у батька сформоване повне уявлення про виховання дитини, а дитина відчуває себе затишно і комфортно в сім`ї батька.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати сплачені позивачем при подачі позову.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 19, 76, 81, 82, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, Служба у справах дітей Шевченківської сільської ради про визначення місця проживання дитини - відмовити .

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.А. Гуденко