Решение № 140754279, 20.10.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/3290/26

Провадження № 2/204/3087/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у місті Дніпрі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

У С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФК «Позика» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 із вимогами про стягнення заборгованості, яку передано судді працівниками суду 31 березня 2026 року (а. с. 1-6 та на звороті).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 03 червня 2021 року між відповідачкою та АТ «ФК «ІРБІС» було укладено кредитний договір № 88488609 від 03 червня 2021 року на суму 7000 гривень, за яким 01 вересня 2025 року між АТ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ПОЗИКА» було укладеного договір факторингу № 01092025/1, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № 88488609 від 03 червня 2021 року в сумі 13000 гривень, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 7000 гривень, заборгованості за відсотками у сумі 6000 гривень, перейшло до ТОВ «ПОЗИКА». Вважає, що таким чином позивач набув право вимоги до відповідачки за вищевказаним кредитним договором та прохає суд стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 88488609 від 03 червня 2021 року, у сумі 13000 гривень, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 7000 гривень, заборгованості за відсотками у сумі 6000 гривень, разом із судовими витратами по справі у сумі 2662 гривні 40 копійок та витратами на правову допомогу у сумі 5500 гривень.

Ухвалою суду від 22 травня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 55), копія якої надіслана учасникам справи за супровідним листом від 22 травня 2026 року (а. с. 56).

07 липня 2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представниці відповідачки Тисячник Р.Р. (а. с. 61-69), що зареєстрований 08 липня 2026 року та переданий судді працівниками апарату суду 13 липня 2026 року, в якому прохає відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

В обґрунтування відзиву вказала, що позивачем не доведено набуття права вимоги саме до відповідачки, оскільки з наданих ним витягів і не повних копій документів не можна достовірно встановити набуття права вимоги саме за вказаним ним договором. Також, позивачем не надано жодних об`єктивних доказів того, що відповідачка зареєструвалась у інформаційній системі позивача, не надано роздруківки СМС-повідомлень з кодом, що були надіслані на номер телефону відповідачки (наприклад: довідки від оператора мобільного зв`язку), а також доказів їх успішного введення. Матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, а довідка про ідентифікацію є внутрішнім документом позивача тому жодним чином не підтверджує проходження ідентифікації та підписання Кредитного договору. Відповідачка заперечує проти поданих копій електронних документів та ставить під сумнів їхню достовірність і допустимість як доказів. На її думку, єдиним підтвердженням дотримання письмової форми правочину є оригінал кредитного договору, який дає змогу перевірити його цілісність та справжність. Оскільки позивач не надав оригіналу, підписаного обома сторонами в день укладення (зокрема в електронній формі), ані суд, ані відповідачка не мають змоги пересвідчитися в незмінності його змісту. На підтвердження переказу коштів в розмірі 7000 гривень, позивач посилається на лист від ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» (iPay.ua), однак підтвердженням передання коштів є відповідна квитанція (меморіальний ордер), а підтвердженням зарахування кредитних коштів на картковий рахунок та користування кредитними коштами може бути виписка по рахунку, проте таких документів матеріали справи не містять. Звертає увагу, що розмір заявлених до стягнення відсотків у сумі 6000 гривень є надмірно великим та непропорційним до суми самого кредиту (7000 гривень),а тому вважає, що правильним було б зменшити розмір процентів за вказаним договором. Зважаючи на те, що вказана справа є справою незначної складності та шаблонною, вважає що розмір витрат на правову допомогу у сумі 5500 гривень є неспіврозмірним та підлягає зменшенню.

14 липня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив від представниці позивача Дубовик В.О. (а. с. 74-81 та на звороті), в якому остання прохає задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, витребувати інформацію та поновити строки на подання клопотання про витребування.

В обґрунтування відповіді на відзив зазначила, що договір про надання фінансового кредиту № 88488609 від 03 червня 2021 разом із відповідними додатками укладено відповідачкою із первісним кредитором шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що підтверджує вчинення правочину в електронній формі, при цьому таке підписання стало можливим виключно після авторизації відповідачки в особистому кабінеті на сайті кредитора з використанням логіна та пароля, а також внесення персональних даних і номера телефону, без чого укладення договору та додатків до нього було б неможливим. Вказує, що необхідно відрізняти примірник електронного документа, який є оригіналом, від електронної копії. У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або у разі його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»), тому якщо створюється електронний документ на комп`ютері чи ноутбуці, а потім зберігається на інший носій (флеш-накопичувач, картка, диск), то відповідно до Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», збережений примірник буде оригіналом електронного документа. Зауважує, що ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» є платіжною установою (платіжним сервісом), яка виступає посередником під час здійснення переказу грошових коштів від первісного кредитора до відповідачки. Зокрема, перерахування кредитних коштів здійснюється первісним кредитором через зазначену платіжну платформу шляхом ініціювання переказу грошових коштів на банківський рахунок (платіжну картку) відповідачки. Вважає, що незважаючи на наявність у матеріалах справи належних та допустимих доказів перерахування кредитних коштів, представник позивача прохає витребувати додаткові докази такого перерахування з метою забезпечення повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, підтвердження того, що заборгованість підлягає стягненню саме з особи, яка фактично отримала та використовувала кредитні кошти, з урахуванням того, що позивач позбавлений можливості самостійно отримати відповідні докази, оскільки вони містять інформацію, що становить банківську таємницю. Отже, позивач заявляє клопотання про поновлення процесуального строку на подання клопотання про витребування доказів, вважаючи підстави для його поновлення поважними та обґрунтованими, оскільки на момент подання позову було надано всі наявні у позивача докази, а додаткові, які дають можливість однозначно встановити факт отримання або неотримання відповідачем кредитних коштів за спірним договором, можуть бути отримані лише шляхом їх витребування судом. Щодо нарахування відсотків, звертає увагу, що відповідно до умов договору про надання фінансового кредиту № 88488609 від 03 червня 2021 року, а також згідно з п. 1.2. Договору, пропозиція набирає чинності з 03 червня 2021 року та діє до 23 годин 59 хвилин 03 липня 2021 року, тобто нарахування відсотків здійснювалося виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування. Пояснює, що додаток № 1 до договору факторингу (реєстр прав вимоги) містить у собі інформацію щодо великої кількості боржників, що становить таємницю фінансової послуги (відповідно до ч. 1-2 ст. 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії»), до позовної заяви позивачем було долучено саме витяг з додаток № 1 до договору факторингу (реєстр прав вимоги), який був підписаний сторонами, з однієї сторони - Директором ТОВ «ФК «ІРБІС», і іншої сторони - Директором ТОВ «ФК «ПОЗИКА», що не суперечить вимогам п. 2 ст. 95 ЦПК України. Вважає, що позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 5500 гривень підлягають до задоволенню.

07 вересня 2026 року ухвалою суду витребувано докази (а. с. 85-86).

10 вересня 2026 року представниця позивача на ухвалу про витребування надала заяву (а. я. 92-96), в якій остання пояснює, що відповідно до пп. 13.113.4 Договору № 88488609, цей Договір є електронним договором у розумінні Закону України «Про електронну комерцію», укладеним українською мовою в електронній формі та підписаним із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, у зв`язку з чим він має повну юридичну силу, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі, а всі згоди/дозволи, надані Клієнтом за цим Договором та виражені в ньому, вважаються такими, що надані у письмовій формі. Таким чином, договір про надання фінансового кредиту № 88488609 від 03 червня 2021 року разом із відповідними додатками укладено відповідачем із первісним кредитором шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що підтверджує вчинення правочину в електронній формі, при цьому таке підписання стало можливим виключно після авторизації відповідача в особистому кабінеті на сайті кредитора з використанням логіна та пароля, а також внесення персональних даних і номера телефону, без чого укладення договору та додатків до нього було б неможливим. У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Відповідно до абз. 1-2 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа та допустимість електронного документа як доказу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Звертаємо увагу суду, що з метою підтвердження факту укладення правочину в електронній формі позивачем через електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» додано до позовної заяви візуальну форму оригіналу електронного доказу - договору про надання фінансового кредиту № 88488609 від 03 червня 2021 року разом із відповідними додатками, укладеними між відповідачем та первісним кредитором, у преамбулі яких зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, прізвище, ім`я та по батькові відповідача, його електронну поштову адресу (e-mail), номер телефону та одноразовий ідентифікатор. У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або у разі його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Тому якщо створюється електронний документ на комп`ютері чи ноутбуці, а потім зберігається на інший носій (флеш-накопичувач, картка, диск), то відповідно до Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», збережений примірник буде оригіналом електронного документа. Наголошує, що згідно з положеннями Законів України «Про електронні довірчі послуги» та «Про електронну торгівлю», різниця між Одноразовим ідентифікатором та ЕЦП полягає лише в способі ідентифікації підписувача та ступеня захисту такого підпису, але юридично вони мають однакову силу. Таким чином, позивач надав до суду всі наявні у нього докази у спосіб та формі, що відповідають вимогам чинного законодавства України, зокрема електронний доказ - договір про надання фінансового кредиту № 88488609 від 03 червня 2021 року разом із відповідними додатками, укладеними між відповідачем та первісним кредитором.

14 вересня 2026 року на адресу суду надійшли заперечення від представниці відповідачки на заяву представниці позивача (а. я. 104-105), в яких зазначено, що позивач вимоги ухвали не виконав, оскільки замість надання файлу оригінального електронного документа, який містить необхідні метадані для перевірки його незмінності, позивач обмежився посиланням на те, що до позовної заяви вже додано «візуальну форму оригіналу електронного доказу». Позивачем не доведено факт проходження ідентифікації саме відповідачкою та не надано логін системи або довідок від оператора, які б підтверджували направлення СМС з кодом саме на номер відповідачки. Враховуючи вищевикладене, позивач не виконав ухвалу суду щодо надання оригіналу електронного доказу, не надав жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження видачі коштів, а нові подані докази є неналежними, недопустимими та подані з порушенням процесуальних строків без поважних причин.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 03 червня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ІРБІС» укладено договір про надання фінансового кредиту № 88488609 від 03 червня 2021 року (а. с. 17-22), за умовами якого товариство надає кредит клієнту у розмірі 7000 гривень, з оплатою по процентній ставці, що вираховується у наведеному графіку згідно з п. 3.1.1 цього договору та становить 3% за день від суми наданого кредиту, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти. Кількість днів користування 30 днів. Загальна сума процентів за весь період користування кредитом 6300 гривень та річна процентна ставка 1080%.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. кредитного договору, видача (надання) товариством кредиту клієнту за цим договором проводиться протягом трьох операційних банківських дні з моменту укладення цього договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом у особистому кабінеті, та, яка визначена клієнтом у якості основної платіжної картки. Клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за кредитом до 03 липня 2021 року шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок товариства.

Пунктами 13.1.-13.3 кредитного договору передбачено, що цей Договір є електронним договором у розумінні Закону України "Про електронну комерцію", оформленим в електронній формі, складений українською мовою та має повну юридичну силу. Договір підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, використання якого допускає Закон України "Про електронну комерцію". Оскільки цей Договір укладено (підписано) із дотриманням порядку, передбаченого Законом України "Про електронну комерцію", цей Договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Так, судом встановлено, що відповідачка акцептувала оферту та для укладання кредитного договору №88488609 зі своєї сторони ТОВ «ФК «ІРБІС» направило відповідачці, через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор 326354 на номер телефону НОМЕР_1 (а. с. 13), що підтверджується довідкою про ідентифікацію клієнта від 01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «ІРБС».

Таким чином, 03 червня 2021 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 88488609 та додаток № 1 до нього (графік погашення боргу), підписаний одноразовим ідентифікатором 326354 у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», та введений останньою (а. с. 22).

Первісний кредитор зобов`язання за вказаним договором виконав у повному обсязі, перерахувавши відповідачці грошові кошти у сумі 7000 гривень на її картку № НОМЕР_2 , яка вказана у реквізитах (п.14) кредитного договору, що підтверджується листом ТОВ «ФК «ІРБІС» №3152_251023172112 від 23 жовтня 2025 року (а. с. 29).

З розрахунку заборгованості ТОВ «ФК «ІРБІС» (а. с. 54 та на звороті) убачається, що за договором № 88488609 від 03 червня 2021 року за відповідачкою рахується заборгованість у сумі 13000 гривень, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 7000 гривень, заборгованості за відсотками у сумі 6000 гривень.

01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ПОЗИКА» укладено договір факторингу № 01092025/1 (а. с. 23-27), за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до вимог п. 4.1 право вимоги переходить до фактора з моменту підписання сторонами реєстру прав вимог у формі наведеній в додатку № 1 до цього договору.

Як убачається з матеріалів справи, такий реєстр сторонами підписаний 01 вересня 2025 року (а. с. 11).

Також, наданий Акт приймання-передачі реєстру прав вимоги зо договором факторингу № 01092025/1 підписаний сторонами 01 вересня 2025 року (а. с. 8).

02 вересня 2025 року ТОВ «ФК «Позика» оплатила суму фінансування за договором факторингу № 01092025/1 ТОВ «ФК «ІРБІС» (а. с. 31).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Так, приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з вимогами п. 5 ч. 3 Постанови про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України, цифровий власноручний підпис власноручний підпис фізичної особи, створений на екрані електронного сенсорного пристрою та нерозривно пов`язаний з електронним документом, підписаним цим підписом;

Як убачається зі змісту кредитного договору № 88488609 від 03 червня 2021 року сторони узгодили те, що його підписання буде в електронному вигляді, в даному випадку шляхом введення одноразового ідентифікатора.

Позивачем надано суду довідку про ідентифікацію, із якої убачається, що для укладання кредитного договору №88488609 зі своєї сторони ТОВ «ФК «ІРБІС» направило відповідачці, через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор 326354 на номер телефону НОМЕР_1 (а. с. 13), підтверджується довідкою про ідентифікацію клієнта від 01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «ІРБС».

Однак при цьому, відповідачка у відзиві на позовну заяву жодним чином не заперечувала, що вказаний номер телефону їй не належить.

Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а відповідачкою належним чином не спростовано того, що вказаний кредитний договір нею був підписаний в електронному вигляді, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», а отже остання погодилася зі всіма умовами та правилами даних договорів, умовами кредитування, графіком повернення, штрафами, пенею, відсотками за користування кредитними коштами.

Факт користування відповідачкою кредитними коштами з використання платіжного засобу не спростовано нею належними доказами.

Разом з цим, із листа АТ «Універсал Банк», який надійшов на ухвалу суду про витребування доказів від 17 вересня 2026 року (а. с. 107), убачається, що на ім`я ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 ), Банком було емітовано банківську картку № НОМЕР_4 . Номер телефону, на який надсилалася інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_4 за період з 03.06.2021 по 08.06.2021 року, - НОМЕР_5 .

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальниці обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачкою.

У матеріалах справи міститься від АТ «Універсал Банк» рух по картці від 16 вересня 2026 року по рахунку відповідачки (картка № НОМЕР_4 ) НОМЕР_6 (а. с. 109-110), відповідно до якого 03 червня 2021 року було здійснено надходження через платіжну систему iPay.ua у сумі 7000 гривень.

Відповідно до принципу змагальності сторін та загальних правил розподілу тягаря доказування, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відзиві на позовну заяву відповідачка не заперечувала сам факт укладання нею договору, а також факт отримання кредитних коштів у позивача.

Відповідачка обмежилася лише процесуальним запереченням обставин справи та перекладенням усього тягаря доказування виключно на позивача, не надавши при цьому жодного доказу на підтвердження своїх заперечень. При цьому відповідачка не була позбавлена можливості самостійно подати належні докази на спростування вказаних обставин (зокрема відомості про належність номера телефону іншій особі чи витяг про відсутність рахунку), однак вказаним процесуальним правом не скористалася.

Разом з цим, відповідачкою не надано контррозрахунку заборгованості, не зазначено власного розрахунку процентів чи суми фактично отриманих та повернутих коштів, а наведені у відзиві заперечення мають загальний характер та не підтверджені належними доказами.

Саме лише посилання сторони на недоведеність обставин, на які посилається позивач, без подання доказів на підтвердження власних заперечень, не може бути достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами договірних правовідносин чи невиконання позивачем обов`язку доказування.

Кредитодавець свої зобов`язання виконав повністю та надав позичальнику можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого строку кредитним договором, на підтвердження чого позивачем було надано належні, достатні та допустимі докази.

Відповідачка скористалася наданим кредитом, проте зобов`язання належним чином за договором не виконала, в результаті чого виникла заборгованість, що також підтверджується розрахунком заборгованості первісного кредитора.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною 1 ст. 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).

На підтвердження переходу права вимоги за Договором про надання споживчого кредиту № 88488609 від 03 червня 2021 року, позивачем надано суду Договір факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року з додатками (а. с. 23-27), відповідно до умов п. 4.1 право вимоги переходить до фактора з моменту підписання сторонами реєстру прав вимог у формі, наведеній в додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Позивачем наданий витяг з реєстру прав вимог, який підписаний 01 вересня 2025 року (а. с. 11).

Також, наданий Акт приймання-передачі реєстру прав вимоги за договором факторингу № 01092025/1, підписаний сторонами 01 вересня 2025 року (а. с. 8).

02 вересня 2025 року ТОВ «ФК «Позика» оплатила суму фінансування за договором факторингу № 01092025/1 ТОВ «ФК «ІРБІС» (а. с. 31).

З наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне. 03 червня 2021 року відповідачка уклала кредитний договір № 88488609 з ТОВ «ФК «ІРБІС», право вимоги за яким перейшло позивачу. Позичальниця умови договору належним чином не виконує, тому позивач має право вимагати стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , яке він реалізував, звернувшись до суду, натомість відповідачка заявлені позивачем вимоги належним чином не спростувала, доказів зворотнього не надала.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 88488609 від 03 червня 2021 року у сумі 13000 гривень, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 7000 гривень, заборгованості за відсотками у сумі 6000 гривень.

Щодо витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Як убачається з матеріалів справи, правову допомогу позивачу у даній справі на підставі договору про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02 січня 2026 року (а. с. 14-16 та на звороті) надавала ФОП Горобей Руслана Геннадіївна, свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 11628/10 від 29 липня 2024 року (а. с. 34 та на звороті).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Акт надання послуг від 16 лютого 2026 року (а. с. 9) та детальний опис робіт від 16 лютого 2026 року (а. с. 12) на загальну суму 5500 гривень.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Також, Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зробила висновок про законність включення «гонорару успіху» адвоката до судових витрат і наголосила на необхідності визначення сторонами розумних меж такого гонорару. ВП ВС виходила із того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом і клієнтом, у межах правовідносин, між якими й може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. Суд зазначив, що в контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх сумірність із ціною позову та складністю справи.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, зважаючи на обсяг і складність виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, приймаючи до уваги заявлену позивачем ціну позову, співмірність та пропорційність понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість стягнення з відповідачки на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 гривень.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить обґрунтованого висновку, що позовна заява підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 88488609 від 03 червня 2021 року у сумі 13000 гривень, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 7000 гривень та заборгованості за відсотками у сумі 6000 гривень.

Понесені позивачем судові витрати суд стягує з відповідачки на користь позивача, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; ЄДРПОУ 39493634) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за кредитним договором № 88488609 від 03 червня 2021 року у сумі 13000 (тринадцять тисяч) гривень, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 7000 (сім тисяч) гривень, заборгованості за відсотками у сумі 6000 (шість тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» витрати по сплаті судового збору у сумі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» витрати правову допомогу у сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна