Постановление суда № 140752283, 20.10.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/20353/26-Е

Провадження № 2/522/13016/26

УХВАЛА

20 жовтня 2026 року м. Одеси

у складі: головуючого судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Зелінської К.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про відвід судді по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР УКРАЇНА» про стягнення заробітної плати

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Приморського районного суду міста Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР УКРАЇНА» про стягнення заробітної плати.

19.10.2026 року представником позивача подано заяву про відвід судді.

Заявник обґрунтовує заяву тим, що у провадженні судді Приморського районного суду м. Одеси Науменка А.В. перебуває малозначна цивільна справа за позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати, під час відкриття провадження в якій суддею було допущено процесуальні порушення та внутрішню суперечність ухвали щодо призначення судового засідання з викликом сторін всупереч положенням процесуального закону та волевиявленню позивача. Крім того, між заявником та суддею існує об`єктивний публічно-правовий конфлікт, зумовлений раніше ініційованим дисциплінарним провадженням щодо останнього, а також наявний необґрунтований відступ від єдності судової практики та попередніх рішень цього ж суду у подібних трудових спорах між тими самими сторонами, що викликає обґрунтовані сумніви в неупередженості та об`єктивності судді.

Таким чином заявник зазначає наступні підстави для відводу:

?Наявність попереднього дисциплінарного провадження щодо судді ОСОБА_2 , ініційованого позивачем до Вищої ради правосуддя, що створює об`єктивний конфлікт інтересів.

?Допущені суддею внутрішня суперечність ухвали про відкриття провадження та ігнорування клопотання позивача про розгляд малозначної справи без виклику сторін із безпідставним призначенням судового засідання.

?Порушення єдності судової практики та відступ від преюдиційних рішень цього ж суду у тотожних трудових спорах між тими самими сторонами, де аналогічні справи розглядалися без виклику сторін.

Ознайомившись із заявою про відвід, суд встановив наступне.

13.10.2026 до Приморського районного суду м. Одеси через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР УКРАЇНА» про стягнення заробітної плати.

За результатами автоматизованого розподілу справа передана для розгляду судді Приморського районного суду міста Одеси Науменко А.В.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2026 року судом вирішено відкрити провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР УКРАЇНА» про стягнення заробітної плати. Розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначенням судового засідання в залі засідань № 215, в приміщенні Приморського районного суду м. Одеси за адресою: 65029, м. Одеса, вул. Балківська, 33, на 12 годин 05 хвилин «17» листопада 2026 року.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справ`і; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Крім того, статтею 37 ЦПК України вказано на недопустимість повторної участі судді в розгляді справи, а саме, якщо:

1. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.

2. Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення.

3. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.

4. Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а також у новому її розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції.

5. Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі.

6. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у цій справі.

Відтак, перелік підстав для задоволення заяви про відвід є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Заявник посилається на те, що ним було ініційовано дисциплінарне провадження щодо судді до Вищої ради правосуддя, і вважає це обставиною, яка створює конфлікт інтересів. Суд не погоджується з такою позицією.

Звернення зі скаргою на дії судді є законним способом реалізації права особи на захист своїх прав та інтересів і елементом громадського контролю за здійсненням правосуддя. Водночас сам факт подання скарги не свідчить про її обґрунтованість. Не кожна скарга знаходить підтвердження, а обставини, викладені в ній, підлягають перевірці уповноваженим органом у встановленому законом порядку.

Тому наявність скарги, поданої учасником справи, сама по собі не доводить ані особистої заінтересованості судді в результаті розгляду справи, ані упередженості чи необ`єктивності. Протилежний підхід означав би, що будь-який учасник процесу може відсторонити суддю від розгляду справи простим зверненням зі скаргою. Це перетворило б право на звернення на інструмент зловживання процесуальними правами та механізм впливу на склад суду і порушило б принципи незалежності суддів і неможливості свавільного вилучення справи з провадження судді, визначеного автоматизованою системою розподілу. Подання заявником скарги до подачі вказаного позову вирішального значення не має.

Заявник не навів жодних конкретних фактів, які об`єктивно підтверджували б, що суддя має особисту неприязнь до заявника чи прямо або побічно заінтересований у результаті розгляду справи. Не надано й відомостей про те, що за результатами скарги було встановлено наявність дисциплінарного проступку чи обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді.

Щодо призначення справи до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін.

Заявник вважає, що суддя допустив процесуальні порушення та внутрішню суперечність ухвали, призначивши судове засідання з викликом сторін усупереч клопотанню позивача про розгляд справи без виклику сторін. Це не є підставою для відводу.

Суд вбачає за необхідно роз`яснити, що принцип змагальності становить основу сучасного цивільного процесу та передбачає, що судовий розгляд здійснюється виключно на підставі ініціативи та активної участі сторін у справі. Згідно з цим принципом, суд не проводить самостійного дослідження обставин справи, а приймає рішення на основі доказів, аргументів та правових позицій викладених сторонами.

Змагальна модель судочинства кардинально відрізняється від інквізиційної системи, де судовий орган самостійно з`ясовує фактичні обставини справи та встановлює порушення правових норм незалежно від активності учасників процесу. У рамках змагального підходу суд виконує роль неупередженого арбітра, який оцінює представлені сторонами матеріали та на їх основі ухвалює справедливе рішення.

Невід`ємною складовою принципу змагальності є процесуальна рівноправність сторін, яка гарантує кожній стороні рівні можливості для захисту своїх прав та законних інтересів. Це означає надання сторонам однакового доступу до процесуальних засобів, можливості представляти докази, заявляти клопотання та оскаржувати дії суду в установленому законом порядку.

Реалізація принципу змагальності покладає на сторони обов`язок активно доводити обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. Кожна сторона несе тягар доказування тих фактів, які є підставою її правової позиції. Такий розподіл процесуальних обов`язків забезпечує всебічне та повне дослідження обставин справи.

Історичні витоки принципу змагальності сягають римського права, де діяла максима "Audiatur et altera pars" ("Нехай буде вислухана й інша сторона"), яка підкреслювала необхідність надання можливості кожній стороні викласти свою правову позицію для досягнення справедливого вирішення спору.

У сучасному розумінні принцип змагальності є фундаментальною гарантією справедливого судочинства, що забезпечує об`єктивність та неупередженість судового розгляду через створення рівних умов для всіх учасників процесу та їх активну участь у встановленні істини у справі.

Питання про необхідність проведення судового засідання з викликом сторін належить до дискреційних повноважень суду. Воно вирішується судом із урахуванням обставин справи, її предмета та необхідності забезпечення змагальності й рівності сторін, а клопотання сторони для суду не є обов`язковим.

Призначення судового засідання з викликом сторін не суперечить закону і не порушує прав позивача, оскільки забезпечує учасникам справи, а навпаки забезпечує додаткові гарантії для реалізації процесуальних прав, зокрема права бути почутими. Така практика є усталеною для розгляду справ цим складом суду.

Незгода заявника з процесуальним рішенням судді не є обставиною, що викликає сумнів у його неупередженості. Оцінка законності та обґрунтованості процесуальних рішень суду не може здійснюватися в порядку розгляду заяви про відвід. Вона можлива лише в порядку, передбаченому процесуальним законом для перегляду судових рішень, зокрема шляхом включення заперечень проти ухвали до апеляційної скарги на рішення суду.

Щодо порушення єдності судової практики та відступу від рішень у подібних спорах.

Ця підстава також не може бути підставою для відводу. Єдність судової практики забезпечується системою апеляційного та касаційного перегляду судових рішень, а не інститутом відводу. Крім того, у справі лише відкрито провадження і спір по суті не вирішувався. Тому твердження про відступ від раніше сформованого підходу є передчасним і не підтверджується матеріалами справи.

Суд також зазначає, що рішення у справах за участю тих самих сторін не мають преюдиційного значення для вирішення питань процесуального характеру (форми розгляду справи, необхідності виклику сторін). Преюдиційними можуть бути лише встановлені судом обставини. Відмінність у порядку розгляду різних справ не є ознакою упередженості, оскільки кожна справа розглядається з урахуванням її конкретних обставин, а суд діє в межах наданих йому повноважень. Відповідно до принципу незалежності суддів кожен суддя самостійно застосовує норми процесуального та матеріального права та розглядає справу так, як це передбачено законом, за своїм внутрішнім переконанням.

Доводи заявника зводяться до незгоди з процесуальними діями судді та до факту подання ним скарги щодо судді. Жодна із зазначених ним обставин не підпадає під ознаки, передбачені п. 1-4 ч. 1 ст. 36 ЦПК України, і не є «іншою обставиною» у розумінні п. 5 цієї норми, що об`єктивно викликала б сумнів у неупередженості чи об`єктивності судді. Підстав для застосування ст. 37 ЦПК України також немає.

Отже, суд приходить до висновку, про необґрунтованість заявленого відводу.

Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, Європейський суд з прав людини розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги, чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому. Крім того, згідно принципу, який є стабільним, суд має бути неупередженим і безстороннім.

З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" ("De. Belgium"), від 26 жовтня 1984 року, п.26).

Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії", від 28 жовтня 1998 року, п.45).

У справі "П`єрсак проти Бельгії" Європейський суд з прав людини висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, або, навпаки, її наявність може бути перевірено різноманітними способами провів розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання громадянина у конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспект.

Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі "Хаушильд проти Данії" зазначається, що Європейському суду з прав людини не потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного.

Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, але якщо з`являються сумніви щодо цього, то для його відводу достатньо заяви сторони про сумнів в об`єктивному розгляді справи.

Враховуючи вищевикладене, а також практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що презумпція особистої неупередженості судді діє до тих пір, поки не доведено інше, суд вважає, що зазначені в заяві обставини, не викликають сумнів в об`єктивності, однобічності та неупередженості судді Науменко А.В. при вирішенні даної цивільної справи.

Частиною 3 статті 40 ЦПК України встановлено, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Відповідно до ч. 7, ч. 8 ст. 40 ЦПК України, питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження. Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.

З огляду на те, що відповідно до ст.36 ЦПК України заявлений відвід є необґрунтованим, суд вважає що наявні правові підстави для передачі заяви до канцелярії Приморського районного суду м. Одеси для визначення в порядку ч.1 ст.33 ЦПК України судді, який буде вирішувати питання про відвід судді Науменко А.В.

Керуючись: ст. ст. 36, 40, 260, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про відвід судді по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР УКРАЇНА» про стягнення заробітної плати - передати до канцелярії Приморського районного суду м. Одеси для визначення в порядку ч.1 ст. 33 ЦПК України судді, який буде вирішувати питання про відвід судді Науменко А.В.

Зупинити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР УКРАЇНА» про стягнення заробітної плати - до вирішення питання про відвід.

Ухвала оскарженню не підлягає. Ухвала в частині зупинення провадження може бути оскаржена протягом 15 днів з дня її проголошення.

Суддя А.В. Науменко

20.10.26