Решение № 140748827, 07.10.2026, Господарський суд Чернігівської області

Іменем України

РІШЕННЯ

07 жовтня 2026 рокум. Чернігівсправа № 927/586/26Господарський суд Чернігівської області в складі судді Фесюри М.В., за участю секретаря судового засідання Ткачової А.Ю., розглянувши справу за правилами загального позовного провадження

за позовом: Прилуцької окружної прокуратури,

вул. В`ячеслава Чорновола, 50-а, м. Прилуки, 17500, код ЄДРПОУ 0291011425,

в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради,

проспект Миру, 43, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 25618741,

до відповідача: Ічнянської міської ради,

пл. Шевченка Т.Г., буд.1, місто Ічня, Прилуцький район, Чернігівська область, 16700, код ЄДРПОУ 04061748,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Ічнянське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство Ічнярайагролісництво, вул. Воскресінська, 32-К, м. Ічня, Прилуцький район, Чернігівська область, 16700, код ЄДРПОУ 312372330,

предмет спору: про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

за участю представників сторін:

прокурора: Лепська М.П.,

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився.

Прилуцькою окружною прокуратурою подано позов в інтересах держави в особі позивача Чернігівської обласної ради до Ічнянської міської ради, у якому прокурор просить суд: витребувати з незаконного володіння Ічнянської міської ради (код ЄДРПОУ 04061748) на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради земельну ділянку з кадастровим номером 7421783200:02:000:0953, площею 23,7765 га.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2026 справу передано на розгляд судді Фесюри М.В.

Суд ухвалою від 26.06.2026 року прийняв позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження; призначив підготовче засідання в справі на 10.07.2026, 09:45; залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Ічнянське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство Ічнярайагролісництво; встановив учасникам справи процесуальні строки для подачі письмових заяв по суті спору.

Ухвала від 26.06.2026 доставлена в електронні кабінети учасників судового процесу 26.06.2026, про що складені довідки Господарським судом Чернігівської області.

29.06.2026 від Прилуцької окружної прокуратури надійшла заява щодо уточнення прохальної частини у позовній заяві, в якій прокурор уточнює позовну вимоги через описку в позовній заяві, просить в п. 3 прохальної частини позовної заяви вважати вірним наступну редакцію: «Витребувати з незаконного володіння Ічнянської міської ради (код ЄДРПОУ 04061748) на користь територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради (код ЄДРПОУ 25618741) земельну ділянку з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593, площею 23,7765 га»; в п. 4 прохальної частини вважати вірним у наступній редакції: «Стягнути з відповідача на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір в сумі 2 662,40 грн. за наступними реквізитами: отримувач Чернігівська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ 02910114; банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача UA248201720343140001000006008)».

01.07.2026 від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому Ічнянська міська рада проти позову заперечує та зазначає про те, що позивач не надав доказів існування рішення власника (Чернігівської обласної ради) або іншого уповноваженого органу про вилучення земель із постійного користування ДП «Ічнярайагролісництво» та передачу їх у власність чи інше користування третім особам у спосіб, що суперечить вимогам Земельного та Лісового кодексів. Акти та накази органів Держгеокадастру, що стали підставою для формування та реєстрації земельної ділянки в ДЗК, мають презумпцію правомірності до їх скасування в адміністративному або судовому порядку. Позивач не оскаржував у встановленому порядку відповідні розпорядчі акти Держгеокадастру. Відповідач зазначає про те, що матеріали лісовпорядкування (накладки) свідчать про фактичне накладання частини площі на межі лісового кварталу, але не доводять, що при формуванні ділянки були порушені вимоги законодавства щодо вилучення земель лісового фонду або зміни цільового призначення. Інформація про відсутність зареєстрованих речових прав у ДРРП лише підтверджує, що право власності на ділянку не зареєстроване.

06.7.2026 від Прилуцької окружної прокуратури надійшов письмовий відзив на позов, в якому зазначено про те, що Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593 площею 23,7765 га на даний час не зареєстровано, окружною прокуратурою встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7421782000:02:000:0593 площею 23,7765 га сформована за рахунок земельної ділянки лісового фонду, переданої у постійне користування ДП «Ічнярайагролісництво».

У відповіді на відзив від 06.07.2026 прокурор зазначає, що окружною прокуратурою встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7421782000:02:000:0593 площею 23,7765 га сформована за рахунок земельної ділянки лісового фонду, переданої у постійне користування ДП «Ічнярайагролісництво». Факт належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та факт постійного користування ДП «Ічнярайагролісництво» вказаною земельною ділянкою підтверджується державним актом на право постійного користування, матеріалами лісовпорядкування (картографічними матеріалами), інформацією ВО «Укрдержліспроект». Натомість, згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593 площею 23,7765 га зареєстрована в ДЗК як земельна ділянка сільськогосподарського призначення. Вимога про визнання незаконним та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на підставі яких земельну ділянку з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593 сформовано як земельну ділянку сільськогосподарського призначення та у подальшому передано у комунальну власність Ічнянської міської ради за рахунок земель лісогосподарського призначення, не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах. ДП «Ічнярайагролісництво» хоч і не отримало державний акт на спірну земельну ділянку та не здійснило державну реєстрацію цього права, однак це не спростовує тієї обставини, що воно є землекористувачем спірної земельної ділянки. Право користування спірною земельною ділянкою посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП «Ічнярайагролісництво».

У підготовчому засіданні 10.07.52026 суд постановив ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 12.08.2026, 09:45.

У підготовчому засіданні 12.08.2026 суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання про закриття підготовчого засідання та призначення розгляду справи по суті на 14.09.2026, 10:00.

21.08.2026 від Ічнянської міської ради надійшла заява про розгляд справи без участі представника №02-04/4686, в якій відповідач просить провести судове засідання без участі його представника, яке судом задоволено.

В судовому засіданні 14.09.2026 суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання про оголошення перерви до 07.10.2026, 10:15 год.

В судове засідання 07.10.2026 прибув прокурор.

Судом 07.10.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши прокурора,, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд ВСТАНОВИВ:

Ічнянське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство «Ічнярайагролісництво» створене на підставі наказу Обласного комунального спеціалізованого агролісогосподарського підприємства «Чернігівоблагроліс» Чернігівської обласної ради від 27.12.2000 № 14 «Про дочірнє підприємство «Ічнярайагролісництво», за розпорядженням Ічнянської районної державної адміністрації №99, на базі відокремленої частини майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, входить до сфери Управління комунального майна Чернігівської області (п. 1.1. Статуту ДП Ічнярайагролісництво, затвердженого наказом КП Чернігівоблагроліс Чернігіської обласної ради від 27.09.2022 №48).

Третя особа є лісокористувачем за рішенням Чернігівської обласної ради від 27.03.2001, основним видом діяльності якого є спеціалізоване ведення лісового господарства. Засновником Підприємства є комунальне підприємство Чернігівоблагроліс Чернігівської обласної ради (пункти 1.2., 2.2., 3.8., 3.9. Статуту ДП Ічнярайагролісництво).

За рішенням Чернігівської обласної ради (15 сесія 23 скликання) Про надання в постійне користування земель лісового фонду від 27.03.2001, відповідно до Указу Президента України від 03.12.1999 №1529/99, дочірньому агролісогосподарському спеціалізованому підприємству Ічнярайагролісництво (третя особа) надані в постійне користування для ведення лісового господарства земельні ділянки лісового фонду, що були в користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, які припинили своє існування в процесі реформування і належать до земель запасу на території Ічнянського району, площею 8663,0 га.

Зазначене рішення прийняте Чернігівською обласною радою в межах своїх повноважень, є чинним.

Відповідно до Додатку №1 до рішення обласної ради дочірньому агролісогосподарському спеціалізованому підприємству Ічнярайагролісництво на території Ічнянського району надано в постійне користування 8663,0 га земель лісового фонду.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області №25-1367/14-20-сг від 24.01.2020 «Про проведення державної інвентаризації земель» наказано провести державну інвентаризацію земель на території Чернігівської області загальною площею 31509 га несформованих земельних ділянок державної власності та земельних ділянок державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі шляхом формування земельних ділянок для наповнення Державного земельного кадастру.

На замовлення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до «Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності на території Городнянської сільської ради Ічнянського району Чернігівської області», разом з іншими сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593 площею 23,7765 га, з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, землі запасу, за видом угідь - сіножаті. Згідно з технічною документацією, обмежень у використанні щодо вказаної земельної ділянки не зареєстровано.

10.08.2020 проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593 площею 23,7765 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 23-ОТГ вирішено передати у комунальну власність Ічнянській міській раді земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2312,5634 га, та за актом приймання-передачі передано у комунальну власність серед інших земельних ділянок, у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593 площею 23,7765 га, з цільовим призначенням 16.0 землі запасу, розташовану на території Городнянської сільської ради (на даний час Городнянський старостинський округ Ічнянської міської ради).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.06.2026 №482456940 право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593 площею 23,7765 га на даний час не зареєстровано.

Разом з цим, прокурор зазначає, що у силу пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України власником земельної ділянки в силу вимог закону є Ічнянська міська рада Прилуцького району Чернігівської області.

Факт належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та факт постійного користування ДП «Ічнярайагролісництво» з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593 площею 23,7765 га підтверджується матеріалами лісовпорядкування (картографічними матеріалами), інформацією ВО «Укрдержліспроект».

Відповідно до Проєкту організації та розвитку лісового господарства, ДП «Ічнярайагролісництво» 2015 року у користуванні ДП «Ічнярайагролісництво» на території Городнянської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області перебувають земельні ділянки в межах лісового кварталу № 60 площею 92 га.

Підтвердження факту права постійного користування землями 60 кварталу ДП «Ічнярайагролісництво» міститься у проекті організації та розвитку лісового господарства, лісотаксаційному описі 60 кварталу, плані лісонасаджень, планшету № 27.

Згідно з таксаційним описом 60 кварталу ДП «Ічнярайагролісництво», земельна ділянка з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593, накладається на землі лісогосподарського призначення, покриті лісовою рослинністю (таксаційні характеристики: вік рослин від 15 до 109 років, висота від 8 до 24 метрів, діаметр від 10 до 44 см).

Відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 17.04.2025 № 203 та доданим фрагментом ортофотоплану з нанесеними межами 60 кварталу ДП «Ічнярайагролісництво», відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року та межами земельної ділянки, згідно наданих координат поворотних точок, передбачено, що земельна ділянка з кадастровими номером 7421783200:02:000:0593 має частковий перитин з межами кв.60 ДП «Ічнярайагролісництво», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593 з межами кв.60 ДП «Ічнярайагролісництво» становить 21,7012 га з загальної площі ділянки 23,7765 га.

Відповідно до листа Чернігівської обласної ради №01-05/447 від 20.05.2025, обласна рада не приймала рішень про надання згоди на вилучення із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 23,7765 га (кадастровий номер: 7421783200:02:000:0593) іншим суб`єктам господарювання та органам місцевого самоврядування, і про зміну цільового призначення вищезазначеної земельної ділянки.

Підстави представництва прокурором інтересів держави в особі Чернігівської обласної ради.

Відповідно до частин 3, 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

За частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави (1); необхідність їх захисту (2); визначені законом підстави для звернення до суду прокурора (3); а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (4).

За статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вказаною нормою гарантований захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом набула його у власність, у зв`язку з чим для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність.

Відтак виправданість втручання в право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявності суспільного інтересу, з метою задоволення якого здійснюється втручання держави.

При цьому, Європейський суд з прав людини також дотримується позиції, що в демократичному суспільстві право на справедливий суд є основою правової держави, а гарантіями справедливого судочинства є доступ до суду (справи Delcourtv.Belgium, Belletv.France). Ураховуючи вказаний принцип, суди не повинні обмежувати право держави на доступ до суду.

У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення в справах Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Новоселецький проти України від 11.03.2003, Федоренко проти України від 01.06.2006).

У своїй практиці Європейський суд з прав людини зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення в справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 07.12.1976, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.01.1986).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні в справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 категорично ствердив: правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Чернігівської обласної ради.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, організаційна-правова форма Чернігівської обласної ради - орган місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 181 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Частиною 2 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Відповідно до п. а статті 8 Земельного кодексу України до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями, що знаходяться в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Статтею 30 Лісового кодексу України визначено, що, зокрема, обласні ради, у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території: забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; забезпечують виконання загальнодержавних і державних програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів і затверджують регіональні (місцеві) програми з цих питань; передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад та припиняють права користування ними; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок на землях спільної власності відповідних територіальних громад.

У даній справі прокурор подав позов в особі Чернігівської обласної ради, яка неналежно виконує повноваження щодо захисту порушеного права власності територіальної громади сіл, селищ, міст Чернігівської області на спірну земельну ділянку, що належить до земель лісогосподарського призначення, та є об`єктом підвищеного захисту зі сторони держави, зі спеціальним режимом її використання.

Прилуцька окружна прокуратура листом №54-77-3268вих2554-10431-25 від 05.05.2026 поінформувала Чернігівську обласну раду про виявлені порушення з проханням повідомити, чи вживала облрада заходи з метою витребування земельної ділянки з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593 у своє розпорядження, а також про заходи, які планується вживати у подальшому.

Чернігівська обласна рада у листі №02-03/584 від 19.06.2026 повідомила прокуратуру про те, що заходи претензійно-позовного характеру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593 площею 23,7765 га, а не вживалися; через обмежене фінансування обласної ради на судові витрати обласна рада не заперечує проти вжиття заходів представницького реагування прокуратурою.

У порядку частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор, попередньо, до звернення до суду, повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради до Ічнянської міської ради про витребування з незаконного володіння земельної ділянки (повідомлення №54-73-4245вих-26 від 12.06.2026).

Представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави.

З огляду на невжиття самостійно уповноваженим органом у спірних правовідносинах, ефективних заходів щодо усунення виявлених порушень, вбачаються підстави для представництва Прилуцькою окружною прокуратурою інтересів держави в особі Чернігівської обласної ради та звернення до суду із вказаним позовом у даній справі.

За таких обставин в їх сукупності суд дійшов висновку про доведення прокурором факту бездіяльності Чернігівської обласної ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, а тому відхиляє доводи відповідача про відсутність таких підстав.

Нормативно-правове обґрунтування та оцінка аргументів.

Статтями 14 Конституції України та 373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 1 Лісового кодексу України (далі ЛК України) визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до статті 6 ЛК України (в редакції, чинній станом на 27.03.2001) всі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначеними цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів у межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду в постійне користування або вилучають їх у порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

За частиною 1 статті 4 Земельного кодексу України (далі ЗК України) від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції, чинній станом на 27.03.2001) у державній власності перебувають усі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають, зокрема, обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають у загальнодержавній власності.

Згідно з п. 1 частини 1 статті 12 та п. 1 частини 1 статті 13 ЛК України (в редакціях, чинних станом на 27.03.2001) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленому статтею 19 цього Кодексу, за частиною 4 якої обласні Ради народних депутатів повноважні надавати в користування земельні ділянки із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; та в усіх інших випадках, крім передбачених частинами 1 - 3 і 5 цієї статті.

До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

Отже на момент прийняття рішення до повноважень Чернігівської обласної ради належали питання надання у користування земельних ділянок із усіх категорій земель, у тому числі лісогосподарського призначення.

За статтею 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Виходячи з приписів частин 1, 2 статті 9 ЛК України (в редакції чинній на момент прийняття Чернігівською обласною радою рішення від 27.03.2001) користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, в яких створені спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 21 частини 1 статті 43 Закону України Про місцеве самоврядування від 21.05.1997 № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Як встановлено судом, на підставі рішення Чернігівської обласної ради (15 сесія 23 скликання) від 27.03.2001, прийнятого в межах повноважень ради, дочірньому агролісогосподарському спеціалізованому підприємству Ічнярайагролісгосп (третій особі) надані в постійне користування для ведення лісового господарства земельні ділянки лісового фонду, що були в користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, які припинили своє існування в процесі реформування і належать до земель запасу на території Ічнянського району, загальною площею 8663,0 га, до складу яких увійшла спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593 площею 23,7765 га.

Відповідно до п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності ЗК України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України (що були чинні на момент виникнення спірних відносин), якими визначено, що до одержання в установленому порядку лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (правові позиції Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 № 278/1735/15-ц., постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц).

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16 право постійного користування землею, яке виникло до набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ (01.01.2002), продовжує зберігатись надалі, в той час як відсутність у підприємств актів про право постійного користування не є достатньою підставою для позбавлення права землекористування. Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою є документом, який посвідчує наявність такого права. Існування права постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності в нього такого державного акту.

Право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень від 01.07.2004 № 1952-IV визнаються державою.

Пунктом 1 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України внормовано, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Отже, рішення Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 про надання у постійне користування земельних ділянок лісового фонду є чинним та підлягало виконанню відповідно до вимог цього кодексу.

Згідно з п. 2 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про державний земельний кадастр від 07.07.2011 № 3613-VI земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

На замовлення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до «Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності на території Городнянської сільської ради Ічнянського району Чернігівської області», разом з іншими сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593 площею 23,7765 га, з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, землі запасу, за видом угідь - сіножаті. При цьому, згідно з технічною документацією, обмежень у використанні щодо вказаної земельної ділянки не зареєстровано.

10.08.2020 проведено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки.

Відповідно до частин 2 і 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до положень статті 9 ЛК України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Статтею 11 ЛК України визначено, що право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI з дня набрання чинності цим Законом (01.01.2013) землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Пунктом 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" наведеного Закону визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

За приписами частини 2 статті 122 ЗК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини третьої статті 30 ЛК України, зокрема, обласні ради у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території: передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад, власності територіальних громад міст Києва і Севастополя та припиняють права користування ними.

Відповідно до ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об`єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об`єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключних повноважень обласних рад належить вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частиною другою пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи.

Судом встановлено, що Ічнянське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство Ічнярайагролісгосп створене на підставі наказу Обласного комунального спеціалізованого агролісогосподарського підприємства Чернігівоблагроліс від 27.12.2000 №14 та зареєстроване 26.01.201 року розпорядженням Ічнянської районної державної адміністрації №99 на базі відокремленої частини майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, входить до сфери Управління комунального майна Чернігівської області (п. 1.1. Статуту ДП Ічнякарайагролісгосп, затвердженого наказом КП Чернігівоблагроліс Чернігівської обласної ради від 27.09.2026 №48).

Ічнянське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство Ічнярайагролісгосп є лісокористувачем за рішенням Чернігівської обласної ради від 27.03.2001, основним видом діяльності якого є спеціалізоване ведення лісового господарства.

Засновником Підприємства є комунальне підприємство Чернігівоблагроліс Чернігівської обласної ради (пункти 1.2., 2.1., 3.8., 3.9. Статуту Ічнянське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство Ічнярайагролісгосп).

Згідно з пунктом 4.2 статуту третьої особи, її майно є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області і перебуває у підприємства в господарському віданні.

Земельна ділянка, що має статус лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Ічнянського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства Ічнярайагролісгосп у силу закону належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області.

Розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області віднесено до повноважень обласної ради (п. а ст. 8 ЗК України).

Отже суд виснує, що на момент прийняття рішення від 27.03.2001, яким надано земельні ділянки лісового фонду площею 8663,0 га у користування третьої особи, до складу яких увійшла спірна земельна ділянка, до повноважень обласної ради належало і на даний час належить вирішення питання розпорядження землями лісового фонду комунальної форми власності та передача їх у користування спеціалізованому лісогосподарському підприємству.

Таким чином, обласні ради здійснюють функції власника майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, у тому числі землею.

Матеріали справи не містять доказів прийняття обласною радою рішень про передачу земель лісогосподарського призначення, переданих рішенням у постійне користування Ічнянського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства Ічнярайагролісгосп іншим суб`єктам. Також відсутні докази прийняття рішень щодо припинення права постійного користування на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які перебували у постійному користуванні Ічнянського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства Ічнярайагролісгосп (добровільна відмова, вилучення тощо).

Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї? категорії?, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий? фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тварин-ного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідних територіальних громад, що виражається у підвищеній? увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної? ситуації.

Таким чином, прийняття Ічнянською міською радою у комунальну власність земельних ділянок з земель державної власності, зокрема у земельну ділянку з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593, площею 23,7765 га прийнято з перевищенням повноважень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка протиправно вибула зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України).

Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Віндикаційний позов є речовим позовом, який належить до речових способів захисту права власності. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Зміст віндикаційного позову полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником.

Тобто, предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) із чужого незаконного володіння.

Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така інша особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19.03.2025 у справі № 927/222/24).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

У п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц) "…Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності".

Вказану правову позицію підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, у випадку, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зокрема запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем. Подібні висновки також викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц..

Отже, належним та ефективним способом захисту у зв`язку з протиправним вибуттям земельної ділянки лісового фонду з володіння держави є віндикаційний позов про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Враховуючи викладене вище, вимоги прокурора про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593, площею 23,7765 га є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі Hirvisaari v. Finland, заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У іншому рішенні, зокрема, у справі Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі Hirvisaari v. Finland, заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, Богатова проти України, Нечипорук і Йонкало проти України та ін.).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Зважаючи на викладене, суд відзначає, що всі інші доводи та міркування сторін взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі основні питання, винесені на його розгляд, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як в матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (частина 4 статті 191 ГПК України).

Виходячи з викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

При ухваленні рішення в справі, суд, зокрема, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких належать витрати пов`язані з залученням спеціалістів та судовий збір.

За частиною 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, судовий збір в сумі 2662,40 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 130, 191, 233, 236 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Витребувати з незаконного володіння Ічнянської міської ради (код ЄДРПОУ 04061748) на користь територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради (код ЄДРПОУ 25618741) земельну ділянку з кадастровим номером 7421783200:02:000:0593, площею 23,7765 га.

3. Стягнути з Ічнянської міської ради (пл. Шевченка Т.Г., буд.1, місто Ічня, Прилуцький район, Чернігівська область, 16700, код ЄДРПОУ 04061748) на користь Чернігівської обласної прокуратури (отримувач: Чернігівська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ 02910114; банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача: UA248201720343140001000006008) судовий збір в сумі 2 662,40 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк та в порядку, встановлені ст.256, ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 19.10.2026.

Суддя М.В. Фесюра

Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua