Решение № 140748259, 20.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/2863/26

Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2863/26

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Продінвест сервіс" (54001, м. Миколаїв, вул.Потьомкінська, буд. 76, кв. 8, код ЄДРПОУ 37992093)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Гленпорт Одеса" (65045, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 101, код ЄДРПОУ 38721941)

про стягнення 415 469,62 грн,

обставини справи:

13.07.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "Продінвест сервіс", в якій просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю (далі- ТОВ) «Гленпорт Одеса» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінвест сервіс» основний борг по договору поставки №КГ2604 2201П від 22.04.2026 у розмірі 404 498,30 грн, пеню у розмірі 9 973,93 грн та 3% річних у розмірі 997,39 грн.

В обґрунтування позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Продінвест сервіс"посилається на невиконання відповідачем умов названого договору в частині оплати за поставлений товар.

Ухвалою суду від 20.07.2026 позовну заяву залишено без руху.

30.07.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 11.08.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 916/2863/26, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).

15.09.2026 до суду від відповідача надійшли пояснення у справі.

18.09.2026 до суду від позивача надійшли заперечення на пояснення.

01.10.2026 до суду від позивача надійшла заява про закриття провадження у справі в частині та розподіл судових витрат, згідно з якою ТОВ "Продінвест сервіс" просить:

- закрити провадження у справі № 916/2863/26 у частині позовної вимоги про стягнення 404 498,30 грн основного боргу на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

- продовжити розгляд справи в частині стягнення 9 973,93 грн пені та 997,39 грн трьох процентів річних, усього 10 971,32 грн.

- стягнути з ТОВ «Гленпорт Одеса» на користь ТОВ «Продінвест сервіс» 4 853,98 грн судового збору відповідно до частини третьої статті 130 ГПК України.

- питання про розподіл решти судового збору в сумі 131,66 грн вирішити за результатами розгляду справи в частині вимог, що залишилися.

Щодо строку розгляду справи господарський суд зауважує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених ст.2,4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Отже, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

установив:

22.04.2026 між ТОВ «Продінвест сервіс» (Постачальник) та ТОВ «Гленпорт Одеса» (Покупець) було укладено Договір поставки №КГ2604-2201П (далі Договір), відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов`язався поставити і передати у власність, а Покупець зобов`язався прийняти і оплатити кукурудзу українського походження врожаю 2025 року, (надалі «Товар»), код Товару згідно з УКТ ЗЕД 1005 90 00 00, насипом відповідно до умов дійсного Договору, загальною кількістю в заліковій вазі 300000 кг +/- 10% (п.2.1. Договору).

Відповідно до розділу 4 Договору ціна Товару за 1 кг становить 11,10 грн. з ПДВ.

Загальна вартість Товару з ПДВ становить 3 331 080,00 грн. (+/-10%.). Строк поставки Товару з 22.04.2026 до 05.05.2026 включно (п. 5.3. Договору).

Позивач зазначає, що на виконання вимог Договору ТОВ «Продінвест сервіс» за видатковими накладними № 562 від 22.04.2026, № 563 від 23.04.2026, № 564 від 24.04.2026, № 565 від 25.04.2026, № 567 від 26.04.2026 передало у власність ТОВ «Гленпорт Одеса» Товар в загальній кількості 296 640 кг на суму 3 293 771,90 грн з ПДВ, разом з документами, передбаченими п.п.6.1.1.-6.1.4. Договору, тобто виконало свої зобов`язання по Договору у повному обсязі.

Податкові накладні зареєстровано 11.05.2026.

Відповідно до п. 6.1. Договору Покупець здійснює 86 відсотків оплати за Товар в українських гривнях шляхом банківського переведення на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту надання Постачальником Покупцю сканкопій наступних документів: рахунку на оплату (п.6.1.1.); реєстру по вивантаженню Товару в місці призначення, підготовленого Покупцем, згідно товаро-транспортних накладних та вагових даних пункту приймання, вказаного в п. 5.2. даного договору (п.6.1.2.); видаткової накладної на відповідну кількість Товару згідно реєстру, вказаному в п. 6.1.2 (п.6.1.3.); товарно транспортних накладних на відвантаження Товару з відмітками одержувача про його приймання Товару (п.6.1.4.). Відповідно до п.6.4. Договору решту оплати за Товар у розмірі 14 відсотків здійснюється Покупцем у разі отримання Товару, підтвердженого первинними документами в місці призначення, а також оригіналами документів, переліченими в підпунктах 6.1.1.-6.1.5. та копій документів, перелічених в пункті 11.6. Договору, протягом 30 календарних днів після реєстрації податкової накладної.

Отже, граничний строк для остаточної оплати вартості Товару настав 09.06.2026.

Позивач повідомив, що ТОВ «Гленпорт Одеса» здійснило часткову оплату поставленого Товару в сумі 2 889 273,60 грн, а саме: платіжним документом № 182 від 13.05.2026 238 630,00 грн; платіжним документом № 179 від 13.05.2026 478 623,60 грн; платіжним документом № 183 від 13.05.2026 482 714,40 грн; платіжним документом № 178 від 13.05.2026 488 363,60 грн; платіжним документом № 184 від 13.05.2026 1 200 942,00 грн. Заборгованість по оплаті поставленого Товару станом на 08.07.2026 складає 404 498,30 грн.

Відповідно до п. 8.13. Договору у випадку несвоєчасної оплати ТОВ «Гленпорт Одеса» зобов`язаний сплатити на користь ТОВ «Продінвест сервіс» пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на день прострочення, від неоплаченої суми за кожний день прострочення.

Посилаючись на цей Договору та ст. 625 ЦК України позивач нарахував пеню у розмірі 9 973,93 грн та 3% річних у розмірі 997,39 грн.

У зв`язку із існуванням заборгованості позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав не виконання позивачем п. 6.3. Договору, а саме: ненадання податкової накладної в електронному вигляді належним чином оформлену у відповідності до правил, які встановлені п. 201.1 Податкового кодексу України, зокрема, із обов`язковим зазначенням коду Товару згідно УКТ ЗЕД та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних через систему електронного документообігу в момент першої події з урахуванням граничних строків, встановлених абзацом 14 п. 201.10 Податкового кодексу України.

ТОВ «Продінвест сервіс» подало заяву про закриття провадження у справі №916/2863/26 в частині стягнення основної заборгованості на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України суд зазначає про таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 404 498,30 грн.

Господарський суд установив, що згідно з інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 507 від 29.09.2026 відповідач повністю оплатив основний борг у розмірі 404 498,30 грн, які є предметом спору.

За таких обставин, ураховуючи сплату відповідачем суми основної заборгованості, наявні підстави для закриття провадження в частині у справі №916/2863/26 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, предметом розгляду цієї справи є стягнення з відповідача пені у розмірі 9 973,93 грн та 3% річних у розмірі 997,39 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов такого висновку.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами ч.ч. 1-2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, між сторонами у справі склалися правовідносини щодо купівлі-продажу товару.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже було зазначено, відповідач оплатив заборгованість після відкриття провадження по справі, а тому прострочив виконання зобов`язання щодо поставки товару у строк, передбачений договором.

Доводи відповідача про ненадання позивачем податкових накладних на виконання п. 6.3. Договору спростовуються належними та допустимими доказами які містяться у матеріалах справи, а саме: податковими накладними № 132 від 22.04.2026, № 143 від 23.04.2026, № 151 від 24.04.2026, № 159 від 25.04.2026, № 166 від 26.04.2026 та квитанціями ДПС України про те, що податкові накладні доставлено до центрального рівня Державної податкової служби України 11.05.2026, прийнято, та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, у позовній заяві позивач прямо зазначив, що податкові накладні за здійсненими поставками були зареєстровані в ЄРПН 11.05.2026.

Згідно з нормами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Відповідач здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому укладаючи спірний договір із строком поставки товару у погоджений відповідачем строк - повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний договором строк. (Постанови ВС від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19)

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд установив, що він є арифметично правильним, у зв`язку з чим стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 9 973,93 грн.

За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (такий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15- ц, у постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Перевіривши наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок 3% річних суд установив, що він є арифметично правильний і стягненню з відповідача підлягає 3% річних у розмірі 997,39 грн.

За таких обставин та правового регулювання господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

У силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст.130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Беручи до увагу заяву позивача, закриття провадження по справі у частині стягнення основної заборгованості, задоволення позовних вимог у повному обсязі, судовий збір підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст. 129, 145, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Продінвест сервіс" про закриття провадження по справі у частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 404 498,30 грн задовольнити.

2. Закрити провадження по справі №916/2863/26 у частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гленпорт Одеса" суми основної заборгованості за договором поставки №КГ2604 2201П від 22.04.2026 у розмірі 404 498,30 грн.

3. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Продінвест сервіс" -задовольнити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гленпорт Одеса" (65045, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 101, код ЄДРПОУ 38721941) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продінвест сервіс" (54001, м. Миколаїв, вул.Потьомкінська, буд. 76, кв. 8, код ЄДРПОУ 37992093) пеню у розмірі 9 973,93 грн, 3% річних у розмірі 997,39 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 985,64 грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з приписами ч.5 ст.240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 20 жовтня 2026 р.

Суддя Т.І. Демченко