Решение № 140740502, 12.10.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/6222/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Волоско І.Р.

секретар судового засідання Старовецька С.І.

за участю: представника позивача Валько В.Р.

представника відповідача Малетич М.М.

представника відповідача Стегнія А.В.

представника відповідача Майхера М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Позов обґрунтовує невиконанням у повному обсязі рішення Галицького районного суду м. Львова від 05.11.2024, зміненим постановою Львівського апеляційного суду від 27.02.2025 у справі № 461/5635/24, яким частково задоволено позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури та стягнуто з Державного бюджету України на його користь відшкодування моральної шкоди за період з 10 грудня 2013 року по 27 квітня 2021 року в розмірі 730 000 грн., витрати на правову допомогу, понесені під час кримінального провадження, у розмірі 45 000 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. Судом було видано виконавчі листи, які подані до виконання, однак рішення фактично не виконане, а присуджені на користь позивача кошти у загальному розмірі 785 000,00 грн. йому не виплачені, внаслідок чого з 14.08.2025 виникло прострочення виконання грошового зобов`язання. У зв`язку з наведеним, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, просить суд позов задоволити та стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, на користь ОСОБА_1 58 257,36 (п`ятдесят вісім тисяч двісті п`ятдесят сім грн. 36 коп.) грн. інфляційних втрат та 21 614,38 грн. (двадцять одна тисяча шістсот чотирнадцять грн. 38 коп.) трьох процентів річних, а всього - 79 871,74 (сімдесят дев`ять тисяч вісімсот сімдесят одна гривня 74 коп.) грн.

Представник позивача Валько В.Р. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, надала аналогічні пояснення, викладенні у позові.

Представник відповідача Державної казначейської служби України Стегній А.В. у судовому засіданні позов заперечив та просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві. Зазначає, що порядок та механізм стягнення коштів державного бюджету визначені Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 845. Представник відповідача наголосив на відсутності у Державному бюджеті України бюджетних призначень, передбачених для виплати інфляційних втрат та трьох процентів річних у зв`язку з простроченням виконання судових рішень про відшкодування шкоди, завданої державою, як за бюджетною програмою КПКВК 3504030, так і за іншими бюджетними програмами. Водночас наголосив, що використання бюджетних коштів не за цільовим призначенням є кримінально караним діянням. З огляду на викладене, вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відсутні.

Представник відповідача Львівської обласної прокуратури Малетич М.М. у судовому засіданні позов заперечив та просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві. Вважає, що заявлення вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у межах даного спору ґрунтується на помилковому ототожненні обов`язку держави відшкодувати завдану шкоду із борговим грошовим зобов`язанням, а також просить врахувати, що Львівська обласна прокуратура не є суб`єктом обов`язку щодо виплати присуджених позивачу коштів.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області Майхер М.І. у судовому засіданні позов заперечив та просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві. Вказує на те, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог не зазначено та не долучено доказів, яке саме грошове зобов`язання у ГУНП у Львівській області існувало перед позивачем та якими діями чи бездіяльністю органів, саме ГУНП у Львівській області було допущено його прострочення. Вважає, що заявлення вимог до ГУНП у Львівській області про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у межах даного спору є безпідставним.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, виходячи з положень ст. 16 ЦК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.

Вислухавши сторони, перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову у задоволені позову, виходячи з наступних міркувань.

Судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 05 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди за період з 10 грудня 2013 року по 27 квітня 2021 року в розмірі 730 000 грн 00 коп.

Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, понесені під час кримінального провадження, у розмірі 45 000 грн 00 коп.

Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Судовий збір компенсовано за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року апеляційні скарги керівника Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України, задоволено частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 05 листопада 2024 року змінено та викладено його резолютивну частину в такій редакції:

«Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди за період з 10 грудня 2013 року по 27 квітня 2021 року в розмірі 730 000 (сімсот тридцять тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, понесені під час кримінального провадження, у розмірі 45 000 (сорок п`ять тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області та Львівської обласної прокуратури на користь держави по 3 875 (три тисячі вісімсот сімдесят п`ять) грн 00 коп. з кожного судового збору за розгляд справи судом першої інстанції».

В решті рішення суду залишити без змін.

Ha виконання вказаного рішення суду Галицьким районним судом м. Львова було видано виконавчі листи у справі № 461/5635/24, які було подано на виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області.

Як вбачається з листа Державної казначейської служби України від 01 червня 2026 року № 5- 06/14389, у Казначействі за бюджетною програмою 3504030 «Заходи щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» станом на 13.05.2025 на обліку перебувають виконавчі листи Галицького районного суду м. Львова у справі № 461/5635/24.

Зокрема, на обліку Казначейства перебуває виконавчий лист про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шкоди у розмірі 775 000,00 грн, а також виконавчий лист про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на надання правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн.

У даному листі Казначейство повідомило, що станом на дату надання відповіді здійснено виконання судових рішень на загальну суму 60,95 млн грн, а в Казначействі за бюджетною програмою обліковуються невиконані виконавчі документи на суму понад 118,60 млн грн, які надійшли та зареєстровані раніше виконавчих листів по справі № 461/5635/24.

Враховуючи наведене, питання щодо перерахування коштів на користь ОСОБА_1 розглядається Казначейством у порядку черговості та в межах відкритих асигнувань після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше вищевказаних виконавчих листів.

Таким чином, встановлено, що станом на момент розгляду справи, рішення Галицького районного суду м. Львова від 05 листопада 2024 року у справі № 461/5635/24, яке набрало законної сили, фактично не виконане, а присуджені на користь позивача кошти у загальному розмірі 785 000,00 грн. позивачу не виплачені.

Позивач вважає, що у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду у справі № 461/5635/24, він має право на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 14.08.2025р. по 14.07.2026р.

За розрахунком позивача, розмір інфляційних втрат за вказаний період, обчислений із застосуванням індексів інфляції за період із серпня 2025 року до червня 2026 року включно, становить 58 257,36 грн, а розмір трьох процентів річних за період з 14 серпня 2025 року до 14 липня 2026 року 21 614,38 грн. Всього до стягнення позивач заявляє 79 871,74 грн.

У позовній заяві позивач обґрунтовує вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних положеннями статті 625 Цивільного кодексу України та Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Однак, компенсація, відповідно до Закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виплачується в розмірі 3% річних за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу, а стаття ЦК України встановлює обов`язок боржнику сплатити 3% річних та індексу інфляції у випадку прострочення грошового зобов`язання боржником.

Частиною першою статті 5 Закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (далі бюджетна програма 3504040).

При цьому, відповідно до частини першої статті 2 Закону про гарантії, за рахунок бюджетної програми 3504040 виконуються рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 50 Порядку № 845 компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України про гарантії.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно абзацу 2 частини 2 статті 4 БК України якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу.

Порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду чітко регламентується Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», БК України та Порядком №845.

Таким чином, норми законодавства щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду є спеціальними, тому до бюджетних правовідносин загальні правила цивільного законодавства про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних не застосовуються, якщо інше прямо не передбачено законом.

Матеріалами справи встановлено, що на виконання пункту 37 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі Порядок № 845), Головне управління Казначейства листом від 07.05.2025 № 04-04-08/4249 перенаправило зазначені виконавчі листи разом із документами, необхідними для їх виконання, до Державної казначейської служби України.

13.05.2025 вказані документи зареєстровано в Державній казначейській службі України за № 8-37411 та прийняті до виконання.

Таким чином, саме з 13.05.2025 - дати надходження виконавчих листів у справі № 461/5635/24 до Державної казначейської служби України, зазначені виконавчі документи перебувають на виконанні за бюджетною програмою КПКВК 3504030.

Разом із цим, абзацом другим підпункту 1 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та пунктом 3 Порядку № 845, передбачено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження судових рішень до органів Казначейства.

Пунктом 38 Порядку № 845 зокрема передбачено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Отже, виконання судових рішень за рахунок коштів державного бюджету здійснюється з дотриманням установленої законодавством черговості та в межах відповідних бюджетних призначень.

Казначейство не наділене повноваженнями самостійно змінювати обсяг таких призначень або здійснювати видатки понад установлені бюджетні асигнування.

Так, у Законах України про Державний бюджет України на 2025, 2026 роки передбачена спеціальна бюджетна програма КПКВК 3504030, якою передбачено бюджетні призначення у розмірі 150 мільйонів гривень.

За інформацією Державної казначейської служби України, за вказаною програмою протягом 2025 року за КПКВК 3504030 виконано 610 судових рішень на суму 150 мільйонів гривень; протягом січня-липня 2026 року за КПКВК 3504030 виконано 290 судових рішень на суму 89 000,00 тис. гривень.

Залишок коштів складає 61000 тис. гривень.

Окрім цього, станом на момент розгляду справи, на виконанні за КПКВК 3504030 перебувають 280 судових рішень на загальну суму понад 77,83 млн. гривень, які надійшли на виконання раніше, ніж виконавчі листи позивача.

Встановлено, що станом на час надходження пакету документів про стягнення шкоди на користь позивача, на виконанні за КПКВК 3504030 перебували рішення на суму, що перевищувала відповідні бюджетні призначення.

В той же час, строки виконання судових рішень за КПКВК 3504030 насамперед залежать від суми коштів, встановленої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Наведені обставини свідчать про наявність значного обсягу судових рішень, що підлягають виконанню в порядку черговості, та обмеженість бюджетних призначень, передбачених для цієї мети.

Таким чином, як встановлено судом на підставі досліджених матеріалів справи, виконавчі листи у справі № 461/5635/24 з 13 травня 2025 року перебувають на виконанні в Державній казначейській службі України за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 3504030.

Їх виконання здійснюється з дотриманням установленої законодавством черговості надходження виконавчих документів та в межах бюджетних призначень, передбачених на відповідну мету.

Виконання судових рішень за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 3504030 не підпадає під дію Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Ані Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ані Порядок № 845 не передбачають спеціального механізму нарахування та виплати інфляційних втрат у зв`язку з порушенням строку перерахування коштів за судовим рішенням.

Крім того, бюджетною програмою КПКВК 3504030, передбаченою законом про Державний бюджет України, не встановлено окремих бюджетних призначень для здійснення таких виплат.

Водночас, згідно з пунктом 39 Порядку № 845, якщо для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає Міністерству фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Як вбачається з наданих матеріалів, Державна казначейська служба України протягом періоду з травня 2025 року до липня 2026 року зверталася до Міністерства фінансів України з пропозиціями щодо необхідності передбачення достатнього обсягу коштів за бюджетною програмою КПКВК 3504030. На підтвердження зазначених обставин подано копії відповідних листів та відповідей Міністерства фінансів України.

Вказане свідчить про вжиття Казначейством заходів у межах наданих повноважень для забезпечення виконання судових рішень.

Суд приймає до уваги, що безпосередньо Державна казначейська служба України відповідно до наданих повноважень не має права законодавчої ініціативи та не має можливості встановлювати або змінювати бюджетні призначення.

Водночас, саме Міністерство фінансів України як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову і бюджетну політику, відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування; складає розпис Державного бюджету України згідно з бюджетними призначеннями та вносить зміни до нього.

Державна казначейська служба України відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету.

Наведені Казначейством обставини свідчать про вжиття ним заходів, спрямованих на забезпечення виконання судових рішень, а також про залежність фактичного здійснення безспірного списання коштів від установлених бюджетних призначень та черговості надходження виконавчих документів.

Таким чином, сам факт надходження виконавчих листів до Державної казначейської служби України 13.05.2025 не свідчить про виникнення прострочення саме з 14.08.2025, як стверджує позивач, оскільки для визначення правомірності поведінки відповідача необхідно враховувати не лише дату надходження виконавчих документів, а й встановлені законодавством умови та порядок їх виконання, зокрема черговість списання коштів і межі відповідних бюджетних призначень.

Статтею 95 Конституції України та пунктом 8 частини першої статті 7 БК України встановлено правило, за яким виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Частиною першою статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Можливість списання (стягнення) з державного бюджету будь-яких інших видів виплат, в т.ч. інфляційних втрат, законодавством про виконання судових рішень не визначена.

Відповідно до пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» за бюджетною програмою 3504030 «Заходи щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» передбачено видатки в сумі 150000,00 тис. грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 БК України єдиний казначейський рахунок - рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування, кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні (включаючи кошти, зараховані на єдиний рахунок).

Таким чином, єдиний казначейський рахунок є механізмом обліку та здійснення розрахунків у системі казначейського обслуговування бюджетних коштів, а не самостійним джерелом бюджетних видатків поза межами встановлених бюджетних призначень.

При цьому суд бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові у справі № 910/23967/16, відповідно до яких резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомості про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, однак не в резолютивній частині рішення.

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 461/9982/19, від 15.03.2023 у справі № 591/7146/20, від 13.09.2023 у справі № 501/85/22, від 04.10.2023 у справі №757/5351/21-ц, від 18.10.2023 у справі № 127/1407/22, згідно з якими помилковими є рішення судів в частині визначення таких способів відшкодування шкоди як «стягнення шляхом безспірного списання коштів Казначейством з єдиного казначейського рахунку» або «стягнення коштів через Казначейство».

З огляду на викладене, з урахуванням встановлених у справі обставин, змісту заявлених позовних вимог та наведених правових висновків Верховного Суду, виконання рішення суду у визначений позивачем спосіб стягнення коштів шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку через Державну казначейську службу України унеможливлює його виконання, оскільки кошти на виконання зазначеного судового рішення неможливо стягнути безпосередньо з єдиного казначейського рахунку через Державну казначейську службу України.

При цьому, згідно зі статтею 119 БК України, нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: - бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); - напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми або в порядку використання бюджетних коштів; - бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання коштів).

Згідно зі статтею 116 БК України, взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.

Згідно зі статтею 210 Кримінального кодексу України, нецільове використання бюджетних коштів службовою особою, а так само здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Крім того, підпунктом 8 пункту 9 розділу VI БК України передбачено, що рішення суду, що передбачають списання коштів за видатками, бюджетні призначення щодо яких не визначені законом про Державний бюджет України, підлягають оскарженню органами державної влади (органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування) в апеляційному, касаційному порядку.

Списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) на виконання рішень судів здійснюється з часу встановлення щодо таких видатків бюджетних призначень у законі про Державний бюджет України або у змінах до них.

Отже, судове рішення про стягнення коштів (в т.ч. про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних) не може бути виконане в установленому законодавством порядку без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

За відсутності достатнього обсягу бюджетних призначень виконання таких рішень відкладається до надходження необхідних коштів або встановлення додаткових бюджетних призначень, після чого здійснюється в порядку черговості надходження виконавчих документів до органів Казначейства.

З огляду на викладене, суд вважає, що Казначейство вчинило у повному обсязі дії щодо виконання рішення суду, які безпосередньо визначені законом та вжило всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на виконання виконавчих листів на користь позивача у порядку та спосіб, визначені законодавством України, не допускаючи порушення прав і законних інтересів позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, передбачає насамперед існування між сторонами основного грошового зобов`язання, виконання якого прострочено боржником.

Разом з тим правовідносини, з яких виник обов`язок держави здійснити виплату на користь ОСОБА_1 , мають не боргову, а деліктну правову природу.

Так, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних є правовими наслідками прострочення виконання основного грошового зобов`язання та мають додатковий характер щодо такого зобов`язання.

Водночас відшкодування шкоди врегульовано окремими положеннями ЦК України.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а за змістом ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, підлягає відшкодуванню особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно ч. 7 ст. 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно- розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Таким спеціальним законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР.

Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Визначені юридичні факти, з якими пов`язується виникнення права особи на відшкодування шкоди, зокрема постановлення виправдувального вироку суду (ст. 2 Закону № 266/94-ВР).

Згідно зі ст. 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування такої шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Отже, обов`язок держави з відшкодування шкоди виникає в силу прямої вказівки закону за наявності встановлених ним юридичних фактів та є наслідком заподіяння шкоди.

За своєю правовою природою такий обов`язок становить форму цивільно-правової відповідальності держави, а не виконання первісно існуючого боргового грошового зобов`язання.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 05.11.2024 у справі № 461/5635/24 визначено розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню державою.

Ухвалення такого рішення не створило нового самостійного грошового зобов`язання, а визначило розмір відшкодування за зобов`язанням, що виникло на підставі ст. 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.

Оскільки у спірних правовідносинах обов`язок держави виник як обов`язок з відшкодування шкоди на підставі ст. 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР, а не як самостійне боргове грошове зобов`язання, підстави для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України відсутні.

Щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Позивач вважає, що прострочення розпочалося 14.08.2025, тобто після спливу тримісячного строку з дня надходження виконавчих документів до Державної казначейської служби України, яке відбулося 13.05.2025.

Водночас застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-VI потребує врахування предмета його правового регулювання та суб`єктного складу правовідносин, на які поширюється дія цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Згідно ч. 1 ст. 3 цього Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено у Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

Пунктом 35 Порядку № 845 визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Згідно пункту 38 Порядку № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Постановою Львівського апеляційного суду від 27.02.2025 у справі № 461/5635/24 кошти на користь ОСОБА_1 стягнуто саме з Державного бюджету України.

Згідно зі ст. 174 ЦК України держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

За змістом ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР суб`єктом обов`язку з відшкодування шкоди у відповідній категорії правовідносин є саме держава.

Отже, саме держава Україна є одним із учасників цивільних відносин та

набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України), а виконання судового рішення здійснюється за спеціальним механізмом списання коштів державного бюджету.

Натомість ст. 3 та 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»№ 4901-VI регулюють виконання судових рішень, боржником за якими є, зокрема, державний орган, та встановлюють для таких рішень окремий механізм виконання і нарахування компенсації.

Як було встановлено, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 05.11.2024 у справі № 461/5635/24, зміненим постановою Львівського апеляційного суду від 27.02.2025, кошти на користь ОСОБА_1 стягнуто з Державного бюджету України, а не з Львівської обласної прокуратури чи ГУНП у Львівській області.

Виконання зазначеного судового рішення здійснюється Державною казначейською службою України шляхом списання коштів з Державного бюджету України у порядку, визначеному законодавством.

Отже, правовідносини щодо виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 05.11.2024 у справі № 461/5635/24, зміненого постановою Львівського апеляційного суду від 27.02.2025, не є правовідносинами щодо виконання рішення про стягнення коштів з державного органу у розумінні ст. 3 Закону № 4901-VI.

Відтак передбачений ст. 5 Закону № 4901-VI механізм нарахування компенсації у розмірі трьох процентів річних не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а визначення позивачем 14.08.2025 як моменту виникнення прострочення лише з огляду на сплив тримісячного строку з дати надходження виконавчих документів до Казначейства є безпідставним.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до правил ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність вищевказаних обставин.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та їх зміст, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності протиправної бездіяльності Казначейства у визначений ним період, а також наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за заявленими вимогами.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 625 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 20.10.2026.

Суддя Волоско І.Р.