Постановление суда № 140733197, 19.10.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 1-кс/754/2288/26

Справа № 754/18469/26

У Х В А Л А

Іменем України

19 жовтня 2026 року слідчий суддя Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна по матеріалах досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №12026100030001840 від 31.08.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України,

ВСТАНОВИВ:

15 жовтня 2026 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна, а саме: грошових коштів в сумі 59 284 гривні 49 копійок, які розміщені на банківському рахунку АТ «Перший Український Міжнародний Банк» (ПУМБ) № НОМЕР_1 , відкритому на ТОВ «Промкомтрейд» (код ЄДРПОУ 46401510).

Обґрунтовуючи клопотання прокурор посилається на те, що перебуваючи у невстановленому місці, за допомогою електронно-обчислювальної техніки, мережі Інтернет та програмного забезпечення, невстановлена особа здійснювала пошук інформації щодо товарів для забезпечення енергонезалежності, зокрема акумуляторних батарей, інверторів, генераторів та інших товарів відповідної категорії, які користуються підвищеним попитом серед споживачів та реалізуються через мережу Інтернет.

В подальшому невстановлена особа на підставі отриманої інформації, з метою залучення потенційних покупців та поширення фіктивних відомостей, створила та налаштувала веб-сайт за доменним ім`ям « idf.com.ua », на якому розмістила раніше згенероване інформаційне наповнення щодо продажу товарів для забезпечення енергонезалежності, у тому числі їх описів, технічних характеристик, фотографій та інших відомостей, необхідних для формування пропозицій щодо їх продажу, а саме: акумуляторних батарей, інверторів, генераторів та інших товарів відповідної категорії, фактичної наявності яких у її розпорядженні не було.

Так, в ході досудового розслідування встановлено, що 17.08.2026 гр. ОСОБА_5 з метою придбання акумуляторних батарей перейшов за посиланням « idf.com.ua », де ознайомився з розміщеною пропозицією щодо продажу відповідного товару. Та у подальшому ОСОБА_5 здійснив спілкування з особою, яка представлялася менеджером вказаного веб-сайту, за номером телефону НОМЕР_2 у месенджері «Viber, у ході якого отримав інформацію щодо можливості придбання акумуляторних батарей.

Будучи введеним в оману щодо фактичної наявності товару та намірів продавця виконати взяті на себе зобов`язання, ОСОБА_5 здійснив перерахування грошових коштів у сумі 86 250 гривень на розрахунковий рахунок АТ «ПУМБ» № НОМЕР_3 , який належить ТОВ «Промкомтрейд», ЄДРПОУ 46401510.

Після отримання вказаних грошових коштів товар ОСОБА_5 направлений не був, грошові кошти йому не повернуті.

Таким чином, невстановлена особа, діючи умисно, з корисливих мотивів та з метою заволодіння чужим майном шляхом обману, заволоділа грошовими коштами гр. ОСОБА_5 на загальну суму 86 250 гривень, чим спричинила останньому матеріальну шкоду на вказану суму, що підтверджується наданою останнім платіжною інструкцією від 17.08.2026.

Крім того, встановлено, що за таких же обставин 19.08.2026 ОСОБА_6 здійснив замовлення товару на сайті idf.com.ua, a саме акумуляторної батареї, вартістю 29300 грн. Того ж дня йому зателефонував невстановлений чоловік з номера телефону НОМЕР_2 стосовно його замовлення. Наступного дня, 20.08.2026 о 15:12 год. з того ж номера телефону у «Viber» йому надійшов рахунок на оплату товару в сумі 29300 грн., який він оплатив 21.08.2026 о 09:59 год. з власного банківського рахунку АТ КБ «Приватбанк» на рахунок АТ «ПУМБ» № НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Промкомтрейд», ЄДРПОУ 46401510. Після здійснення оплати з ним припинили спілкування, а товар ОСОБА_6 не отримав, внаслідок чого останньому завдано матеріальної шкоди в сумі 29300 грн., що підтверджується наданою платіжною інструкцією від 21.08.2026

Крім того, встановлено, що за таких же обставин 19.08.2026 ОСОБА_7 здійснив замовлення товарів на сайті idf.com.ua, сплативши кошти у сумі 79800 грн. на рахунок AT «ПУМБ» № НОМЕР_1 , який належить «Промкомтрейд», ЄДРПОУ 46401510. Після здійснення оплати з ним припинили спілкування, а товар ОСОБА_7 не отримав, внаслідок чого останньому завдано матеріальної шкоди в сумі 79800 грн., що підтверджуються наданою платіжною інструкцією від 21.08.2026.

Надалі при відпрацюванні доручення, наданого в порядку ст. 40 КПК України, співробітниками оперативних підрозділів встановлено, шо за весь запитуваний у банківській установі період (з 22.06.2026 по 24.09.2026) на рахунок № НОМЕР_3 AT «ПУМБ», відкритий на ТОВ «Промкомтрейд», надійшло 5 485 549 грн., з яких 5 426 264 грн. 51 коп. виведено на інші банківські рахунки.

Залишок коштів станом на 01.09.2026 на вищевказаному розрахунковому рахунку АТ «ПУМБ», відкритому на ТОВ «Промкомтрейд», становить 59284 гри. 49 коп.

16.09.2026 року грошові кошти в сумі 59 284 грн. 49 коп., розміщені на банківському рахунку АТ «ПУМБ» НОМЕР_4, відкритому на ТОВ «Промкомтрейд» (код ЄДРПОУ 46401510), визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

З метою отримання актуальної інформації про рух грошових коштів на вказаному рахунку окружною прокуратурою 24.09.2026 скеровано запит до АТ «ПУМБ». Відповідно до отриманої 01.10.2026 інформації залишок коштів рахунку АТ «ПУМБ» № НОМЕР_3 , відкритому на ТОВ «Промкомтрейд» (код ЄДРПОУ 46401510) залишився незмінним 59 284 грн. 49 коп.

З метою попередження проведення подальших перерахунків та/або готівкування грошових коштів потерпілих чи інших негативних наслідків, які можуть перешкодити а проведенню всебічного та повного досудового розслідування, необхідним є накладення арешту на грошові кошти в сумі 59 284 гривні 49 копійок, розміщені на банківському рахунку АТ «Перший Український Міжнародний Банк» (ПУМБ) № НОМЕР_3 , відкритому на ТОВ «Промкомтрейд» (код ЄДРПОУ 46401510), задля забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні.

В судовому засіданні прокурор клопотання підтримала та просила його задовольнити за викладених у ньому обставин.

Власник майна, про арешт якого подано клопотання, будучи належним чином повідомленим про дату та час судового розгляду, в судове засідання не з`явився, жодних клопотань до суду не надсилав.

Відповідно до ч.1 ст. 172 КПК України, слідчий суддя вважає за можливе провести розгляд клопотання за відсутності вказаних осіб.

Дослідивши клопотання та долучені до нього матеріали, слідчий суддя дійшов таких висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Згідно з ч.2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Як вбачається з матеріалів клопотання, прокурор звертаючись до суду із клопотанням про арешт майна, зазначив, що метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів.

Згідно положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З огляду на положення ч.ч.1, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, і у кого і де воно знаходиться, незалежно від того, чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить об`єктивному встановленню обставин кримінального провадження.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказане майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з`ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.

Оглянувши клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про його передчасність та необґрунтованість.

Так, постановою слідчого від 16.09.2026 року грошові кошти в сумі 59 284 грн. 49 коп., які розміщені на рахунку АТ «ПУМБ» № НОМЕР_3 , що належить ТОВ «Промкомтрейд», ЄДРПОУ 46401510, визнані речовим доказом, оскільки, на думку слідчого, вони є об`єктом кримінально протиправних дій та отримані підприємством внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, відповідно до матеріалів клопотання, ТОВ «Промкомтрейд», як цивільний відповідач у цьому кримінальному провадженні під час досудового розслідування не залучалось.

Крім того, в клопотанні належним чином не доведено відповідність такого майна критеріям речових доказів, визначеним ст.98 КПК України, та можливість його використання як доказу у кримінальному провадженні, а також, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права ТОВ «Промкомтрейд».

При цьому, слідчий суддя зауважує, що сама по собі наявність в матеріалах кримінального провадження постанови про визнання того чи іншого майна речовими доказами ще не свідчить про те, що таке майно безумовно відповідає критеріям, передбаченим ст.98 КПК України.

Суд констатує відсутність належних доказів того, що грошові кошти на рахунках ТОВ «Промкомтрейд» відповідають таким критеріям, тобто є об`єктом вчинення конкретного кримінального правопорушення, чи зберігають на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Так, відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні послуги» грошові кошти існують в Україні у готівковій (формі грошових знаків) та безготівковій (формі записів на рахунках) формах.

Таким чином, безготівкові гроші - це гроші (грошові кошти), які існують у вигляді записів на рахунках у банках на відміну від готівкових коштів, які існують у вигляді банкнот та мають всі необхідні ознаки речей. Натомість, безготівкові кошти не відповідають визначенню речей закріпленому у ст. 179 ЦК України. Готівкові кошти можуть бути індивідуально визначені шляхом переліку їх серій та номерів, номіналу у банківських документах. У свою чергу, безготівкові гроші на банківських рахунках не є речами, вони існують у формі записів. Таким чином, грошові кошти у безготівковій формі на банківському рахунку (без найменування номіналів купюр, їх серійних номерів та інших родових та індивідуальних ознак, властивих для готівкових коштів), не підпадають під визначення речових доказів у кримінальному провадженні, оскільки не є матеріальними об`єктами, які можуть зберегти сліди злочинів. Тому накладення арешту на грошові кошти, що обліковуються на рахунках, враховуючи їх нематеріальний і не індивідуалізований характер, не узгоджується з заявленою метою - збереження речових доказів, адже їх неможливо використати як доказ у кримінальному провадженні.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатись між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи. (Рішення у справі "АГОСЬ" проти Сполученого Королівства" від 24 жовтня 1986 року, серія А.№108, п.52).

Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Слідчий суддя бере до уваги, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як представник сторони обвинувачення в судовому засіданні не надав слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.

На переконання слідчого судді, таке накладення арешту фактично може призвести до перешкоджання господарській діяльності підприємства. Відтак в даному конкретному випадку, серед іншого, на Товариство, як третю особу, щодо майна якої вирішується питання про арешт, покладається індивідуальний та надмірний тягар, за відсутності обґрунтованого пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку має бути досягнуто.

Враховуючи викладене, вимоги, передбачені ч.2 ст. 173 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання прокурора не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна по матеріалах досудового розслідування внесеного до ЄРДР за №12026100030001840 від 31.08.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а особою, яка не викликалась в суд протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.

Слідчий суддя: ОСОБА_1