Решение № 140729930, 19.10.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/5899/26

Провадження № 2/127/1659/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокумісто ВінницяВінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Сичука М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 04.08.2025-100000051 від 04 серпня 2025 року в загальному розмірі 36 240 грн, а також судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 серпня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено кредитний договір № 04.08.2025-100000051, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 8 000 грн строком на 168 днів, із кінцевою датою повернення кредиту 18 січня 2026 року.

Позивач зазначає, що укладення договору здійснювалося в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», шляхом ознайомлення позичальника з офертою, формування заявки до кредитного договору та прийняття пропозиції кредитодавця за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого на фінансовий номер телефону відповідача.

За твердженням позивача, кредитодавець виконав свої зобов`язання з надання кредиту, перерахувавши відповідачу 8 000 грн на платіжну картку, реквізити якої зазначені в заявці до кредитного договору. Водночас відповідач належним чином свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Відповідно до розрахунку, доданого до позовної заяви, позивач визначив заборгованість відповідача в загальному розмірі 36 240 грн, яка складається з 8 000 грн заборгованості за основною сумою кредиту, 10 640 грн процентів за користування кредитом, 400 грн комісії за надання кредиту, 1 200 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості та 16 000 грн процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань, позивач просить стягнути зазначену заборгованість у повному обсязі, а також понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу, попередній розмір яких визначено в сумі 6 000 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі, копія позовної заяви з доданими до неї документами були направлені відповідачу за адресою його зареєстрованого місця проживання, однак поштове відправлення повернулося до суду без вручення адресату із відміткою оператора поштового зв`язку про закінчення строку зберігання.

У встановлений судом строк відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив, клопотань про розгляд справи з викликом сторін не заявлено, у зв`язку з чим справа вирішується за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 8 ст. 178, ст. 279 ЦПК України.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.113 Розділу V Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей.

Відповідно до наказу ДСА «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» від 20.08.2019 № 814, у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, складання внутрішнього опису здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).

Дослідивши письмові докази, надані позивачем на підтвердження заявлених вимог, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Саме по собі неподання відповідачем відзиву на позовну заяву не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги, та не є безумовною підставою для задоволення позову в повному обсязі. Вирішуючи спір, суд має перевірити наявність договірних правовідносин, факт надання кредитних коштів, зміст погоджених сторонами умов кредитування, а також правові підстави та правильність розрахунку кожної складової заявленої до стягнення заборгованості.

Як убачається з матеріалів справи, 04 серпня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 оформлено електронний кредитний договір № 04.08.2025-100000051, складовими частинами якого є пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), заявка до кредитного договору, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) та інформаційне повідомлення позичальника.

Заявка до кредитного договору містить відомості про кредитодавця та позичальника, суму кредиту, строк кредитування, дату повернення, процентні ставки, комісії, графік платежів та інші умови кредитування.

Зокрема, у заявці визначено суму кредиту в розмірі 8 000 грн, строк кредитування 168 днів з дати надання кредиту, а датою його повернення зазначено 18 січня 2026 року.

Умовами договору передбачено застосування фіксованої процентної ставки «Стандарт» у розмірі 1 % за кожний день користування кредитом протягом перших семи чергових періодів, а надалі фіксованої процентної ставки «Економ» у розмірі 0,5 % за кожний день користування кредитом. Графік платежів визначає розмір процентів за кожний черговий період, строки їх сплати та кінцевий платіж, до складу якого включено основну суму кредиту.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надісланий ними до інформаційно-комунікаційної системи, якою користуються сторони.

За змістом статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та прийняття такої пропозиції (акцепту) іншою стороною. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до вимог цього Закону.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному законом, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

У наданих позивачем документах зазначено, що заявка та акцепт кредитного договору оформлені 04 серпня 2025 року о 01:25, а як одноразовий ідентифікатор для підписання договору вказано код E312. В акцепті зазначено, що позичальник приймає пропозицію про укладення кредитного договору, попередньо ознайомившись з офертою та заявкою, які містять погоджені сторонами умови кредитування.

Таким чином, надані документи в сукупності підтверджують оформлення електронного кредитного договору між сторонами та визначення його істотних умов. Доказів того, що договір було змінено або припинено, матеріали справи не містять.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, щодо можливості укладення кредитного договору в електронній формі та правових наслідків використання одноразового ідентифікатора для його підписання.

Водночас сам факт оформлення договору не є достатнім доказом виконання кредитодавцем обов`язку з надання коштів. Ця обставина підлягає перевірці за документами, які підтверджують фактичне перерахування кредиту позичальнику.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» листом від 16 лютого 2026 року № 239-1602 повідомило ТОВ «Споживчий центр» про здійснення 04 серпня 2025 року о 01:25:55 переказу коштів у розмірі 8 000 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 . У листі також зазначено ідентифікатор транзакції iPay.ua 822256821 та призначення платежу видача кредиту за договором № 04.08.2025-100000051.

Зазначені реквізити переказу узгоджуються з умовами заявки до кредитного договору, в якій визначено суму кредиту 8 000 грн, дату його надання 04 серпня 2025 року та платіжний засіб, на який кредитодавець мав перерахувати кошти.

Оцінюючи вказаний доказ у сукупності з електронними документами кредитного договору, суд вважає доведеним факт перерахування відповідачу 8 000 грн на виконання договору № 04.08.2025-100000051 від 04 серпня 2025 року.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Отже, після отримання кредитних коштів у відповідача виник обов`язок повернути отриману суму та сплатити проценти в розмірі й порядку, визначених договором.

Як убачається з заявки до кредитного договору, кінцевою датою повернення кредиту визначено 18 січня 2026 року. Позивач стверджує, що відповідач свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим заборгованість залишилася непогашеною.

Відповідач не подав до суду доказів повернення основної суми кредиту, сплати процентів або наявності інших обставин, які б свідчили про припинення зобов`язань у відповідній частині. Разом із тим відсутність таких доказів з боку відповідача не звільняє суд від обов`язку перевірити розрахунок заборгованості, поданий позивачем.

Щодо вимоги про стягнення основної суми кредиту

Як установлено судом, за договором № 04.08.2025-100000051 відповідачу було перераховано 8 000 грн. Ця сума зазначена в заявці до договору, підтверджується листом платіжної організації про переказ коштів та включена позивачем до розрахунку заборгованості як неповернута основна сума кредиту.

Надані матеріали не містять доказів повернення відповідачем зазначених коштів або часткового погашення основного боргу. Не подано таких доказів і у відповідь на позовні вимоги.

За наведених обставин суд доходить висновку, що вимога про стягнення з відповідача 8 000 грн заборгованості за основною сумою кредиту є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування кредитом

Відповідно до статей 1048, 1054 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що за відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У заявці до кредитного договору сторони погодили фіксовану процентну ставку «Стандарт» у розмірі 1 % за кожний день користування кредитом протягом перших семи чергових періодів та фіксовану процентну ставку «Економ» у розмірі 0,5 % за кожний день користування кредитом у наступних періодах.

Згідно з графіком платежів за перші сім чергових періодів передбачено сплату процентів у розмірі 1 120 грн за кожний період, а за наступні п`ять чергових періодів у розмірі 560 грн за кожний період. Таким чином, загальна сума процентів за весь передбачений договором строк кредитування становить 10 640 грн.

Розрахунок позивача щодо процентів за користування кредитом у розмірі 10 640 грн відповідає сумі процентів, передбаченій графіком платежів, доданим до заявки, та погодженим сторонами процентним ставкам.

Заявлена до стягнення сума процентів не перевищує загального розміру процентів, визначеного сторонами за весь строк кредитування, і не включає окремо нараховані позивачем платежі за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем процентів за користування кредитом, а також доказів зміни погоджених умов кредитування.

Оцінивши надані документи в їх сукупності, суд вважає, що вимога про стягнення 10 640 грн процентів за користування кредитом підтверджена належними доказами, відповідає умовам договору та підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредитної заборгованості

Позивач просить стягнути з відповідача 400 грн комісії за надання кредиту та 1 200 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості, посилаючись на відповідні умови заявки до кредитного договору.

Пунктом 8 заявки передбачено комісію, пов`язану з наданням кредиту, в розмірі 5 % від суми кредиту, що становить 400 грн. У договорі зазначено, що ця комісія нараховується кредитодавцем та обліковується в день видачі кредиту, а її сплата здійснюється згідно з графіком платежів.

Пунктом 9 заявки передбачено комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 400 грн у кожному з трьох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, тобто загалом 1 200 грн.

За змістом зазначеного пункту комісія за обслуговування встановлена за організацію та забезпечення інформаційної підтримки позичальника телефоном, в особистому кабінеті та у відділеннях кредитодавця, забезпечення можливості здійснювати платежі, відновлювати пароль для входу до особистого кабінету, отримувати інформацію про дати сплати чергових платежів, консультаційні та інші послуги, пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованості.

Вирішуючи питання про стягнення цих платежів, суд виходить із того, що свобода договору не є абсолютною та реалізується з урахуванням імперативних вимог законодавства, зокрема спеціальних положень, які регулюють відносини у сфері споживчого кредитування.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються, зокрема, загальний розмір кредиту, строк кредитування, умови та порядок його надання й повернення, процентна ставка, а також інші платежі, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Водночас установлення платежів за дії кредитодавця, які не є послугами в розумінні цього Закону, не допускається.

За змістом частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір заборгованості, суму кредиту, повернуту кредитодавцю, та іншу передбачену законом інформацію про виконання договору.

Отже, вирішальне значення має не лише формальне включення відповідного платежу до тексту договору, а й установлення того, чи є такий платіж платою за окрему послугу, чи пов`язаний він із діями, за які кредитодавець вправі отримувати винагороду, та чи не покладено на споживача обов`язок оплачувати дії, які кредитодавець має здійснювати безоплатно або які не становлять самостійної послуги.

Такий підхід відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, а також висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеному в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, відповідно до якого умови договору про споживчий кредит щодо стягнення плати за обслуговування кредиту можуть бути нікчемними, якщо кредитодавець не визначив належним чином перелік додаткових та супутніх послуг, за які встановлено відповідну комісію, та не довів, що такі послуги є самостійними й можуть оплачуватися споживачем.

У цій справі комісія за надання кредиту визначена як плата за надання кредиту. Позивач у позовній заяві зазначає, що вона пов`язана з перерахуванням коштів через платіжну інфраструктуру. Однак сам факт здійснення переказу коштів платіжною організацією підтверджує виконання операції з перерахування кредиту, але не доводить сам по собі, що відповідачу була надана окрема додаткова послуга, яка відповідно до закону може оплачуватися ним окремо від основного кредитного зобов`язання.

Надані матеріали не містять окремих доказів погодження відповідачем самостійної платної послуги з переказу коштів, її окремого замовлення або фактичного надання відповідачу додаткової послуги, відмінної від дій кредитодавця з виконання власного обов`язку щодо видачі кредиту. Саме зазначення в договорі комісії за надання кредиту та її розміру не усуває необхідності перевірити правову природу такого платежу.

За таких обставин суд не вбачає достатніх правових підстав для стягнення з відповідача 400 грн комісії за надання кредиту.

Щодо комісії за обслуговування кредитної заборгованості суд ураховує, що визначені договором дії охоплюють інформаційну підтримку позичальника, інформування про строки платежів, можливість відновлення пароля та консультації. Водночас позивач не надав доказів фактичного надання відповідачу окремих платних послуг, які становили б самостійну споживчу цінність і не зводилися б до виконання кредитодавцем звичайних дій з адміністрування кредитного договору.

Саме по собі передбачення в договорі можливості отримувати інформацію або звертатися за консультацією не підтверджує фактичного надання конкретної послуги в обсязі, за який заявлено до стягнення 1 200 грн. Не надано також доказів, які давали б змогу відмежувати платні послуги від дій, що відповідно до законодавства мають здійснюватися безоплатно.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач не довів наявності достатніх правових підстав для стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1 200 грн.

Таким чином, у задоволенні вимог про стягнення 400 грн комісії за надання кредиту та 1 200 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення 16 000 грн процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України

Позивач також просить стягнути з відповідача 16 000 грн, які в розрахунку заборгованості зазначені як неустойка, а в позовній заяві обґрунтовані як проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Заявлена вимога ґрунтується на пункті 17 заявки до кредитного договору, яким передбачено, що в разі прострочення виконання грошового зобов`язання позичальник на вимогу кредитодавця сплачує проценти річних у розмірі 170 000 % річних від суми простроченого грошового зобов`язання за весь час прострочення. Водночас договором передбачено обмеження розміру такого нарахування сумою 120 грн за один день прострочення, а також установлено, що проценти річних не нараховуються, якщо сума простроченого грошового зобов`язання є меншою за 100 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, загальне правило частини другої статті 625 ЦК України допускає встановлення договором іншого розміру процентів річних. Однак реалізація сторонами свободи договору має здійснюватися з урахуванням спеціальних законодавчих обмежень, які регулюють відповідні правовідносини.

Так, пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Цим самим пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) грошових зобов`язань за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Зазначене положення поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання за кредитним договором. Договір, за яким заявлено вимогу про стягнення процентів річних, укладено 04 серпня 2025 року, а кінцеву дату повернення кредиту визначено 18 січня 2026 року. Отже, заявлене нарахування стосується періоду, на який поширюється дія зазначеного законодавчого положення.

За таких обставин положення договору про сплату процентів річних за прострочення не можуть бути застосовані всупереч імперативній нормі пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яка звільняє позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, за прострочення виконання грошового зобов`язання протягом установленого законом періоду.

Крім того, поданий позивачем розрахунок визначає суму 16 000 грн як «неустойку», тоді як у позовній заяві ця сума заявлена як проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України. Сам по собі такий спосіб найменування платежу не визначає його правової природи. Для вирішення вимоги суд має виходити зі змісту договору та характеру нарахування, а не лише з назви, наведеної в розрахунку.

Водночас навіть за умови кваліфікації зазначеної суми як договірних процентів річних за статтею 625 ЦК України стягнення її в цьому випадку виключається з огляду на спеціальне законодавче регулювання.

За наведених обставин суд доходить висновку, що вимога про стягнення з відповідача 16 000 грн процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, не підлягає задоволенню.

Таким чином, загальний розмір заборгованості, стягнення якої підтверджується наданими доказами та відповідає вимогам закону, становить 18 640 грн, з яких 8 000 грн основна сума кредиту та 10 640 грн проценти за користування кредитом.

Інші заявлені до стягнення суми 400 грн комісії за надання кредиту, 1 200 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості та 16 000 грн процентів річних за статтею 625 ЦК України задоволенню не підлягають з наведених вище підстав.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено до стягнення 36 240 грн заборгованості та сплачено судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп.

Оскільки позов задоволено частково на суму 18 640 грн, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Розрахунок судового збору, що підлягає відшкодуванню позивачу, становить: 2 662 грн 40 коп. ? 18 640 грн / 36 240 грн = 1 369 грн 40 коп.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 369 грн 40 коп.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що позивач визначив їх попередній розмір у сумі 6 000 грн та вказав про намір подати докази, які підтверджують їх розмір і фактичне понесення, у строк, передбачений процесуальним законом. На час ухвалення цього рішення відповідні докази в матеріалах справи відсутні, тому підстав для стягнення зазначених витрат у цьому рішенні немає. Питання про їх розподіл може бути вирішене за наявності передбачених ЦПК України процесуальних підстав та належних доказів.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 7681, 89, 133, 141, 178, 263265, 279 ЦПК України, статтями 205, 207, 509, 525, 526, 530, 625, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 04.08.2025-100000051 від 04 серпня 2025 року в розмірі 18 640 (вісімнадцять тисяч шістсот сорок) грн 00 коп., з яких 8 000 грн 00 коп. заборгованість за основною сумою кредиту; 10 640 грн 00 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 1 369 (одна тисяча триста шістдесят дев`ять) грн 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Суддя: