Решение № 140729892, 19.10.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/5910/26

Провадження № 2/127/1663/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Сичука М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 26.05.2024-100000839 від 26 травня 2024 року в розмірі 12 439,77 грн та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 травня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферту) № 26.05.2024-100000839, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у розмірі 8 000,00 грн строком на 98 днів, з кінцевою датою повернення кредиту 31 серпня 2024 року.

Позивач зазначає, що кредитний договір укладено в електронній формі шляхом прийняття відповідачкою пропозиції про укладення договору із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. На підтвердження укладення договору позивач посилається на кредитний договір, заявку до нього та електронний документ про прийняття пропозиції. Надання кредитних коштів, за доводами позивача, підтверджується квитанцією про перерахування коштів від 26 травня 2024 року.

Відповідно до умов договору процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та становить 1,35 % за кожен день користування кредитом протягом погодженого строку кредитування. Договором також передбачено комісію, пов`язану з наданням кредиту, у розмірі 15 % від суми кредиту, що становить 1 200,00 грн, а також неустойку в розмірі 80,00 грн за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання.

Позивач стверджує, що відповідачка належним чином не виконала зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Згідно з розрахунком позивача, станом на дату звернення до суду заборгованість за кредитним договором становить 12 439,77 грн, з яких 650,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 7 731,45 грн проценти за користування кредитом, 298,32 грн комісія, пов`язана з наданням кредиту, та 3 760,00 грн неустойка.

Разом із тим позивач зазначає, що відповідачка здійснювала часткові платежі на погашення заборгованості за кредитним договором, а саме: 2 653,68 грн 11 червня 2024 року, 1 000,00 грн 11 липня 2024 року, 2 000,00 грн 14 серпня 2024 року, 1 300,00 грн 20 серпня 2024 року, 500,00 грн 3 вересня 2024 року, 1 300,00 грн 25 вересня 2024 року та 1 250,00 грн 1 жовтня 2024 року. Загальна сума зазначених платежів становить 10 003,68 грн. Як указує позивач, ці платежі враховано під час визначення залишку заборгованості.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення комісії, позивач зазначає, що вона пов`язана з перерахуванням кредитодавцем коштів на рахунок, указаний позичальником, із використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу.

Позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у розмірі 12 439,77 грн, а також судові витрати, у тому числі судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. У позовній заяві також зазначено попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн із повідомленням про намір подати докази таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі, копія позовної заяви з доданими до неї документами були направлені відповідачу за адресою його зареєстрованого місця проживання, однак поштове відправлення повернулося до суду без вручення адресату із відміткою оператора поштового зв`язку про закінчення строку зберігання.

У встановлений судом строк відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив, клопотань про розгляд справи з викликом сторін не заявлено, у зв`язку з чим справа вирішується за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 8 ст. 178, ст. 279 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статей 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою, третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, й інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 7780 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; допустимість доказів визначається законом; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, суд виходить із такого.

Згідно зі статтями 11, 202, 205 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. Правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній, формі у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статей 207, 639 ЦК України правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою електронних чи інших технічних засобів зв`язку у встановленому законом порядку.

Правові засади укладення електронних правочинів визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та прийняття такої пропозиції (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про її прийняття в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або іншого передбаченого законом засобу підписання електронного правочину.

Отже, укладення кредитного договору в електронній формі саме по собі не свідчить про недійсність такого договору чи відсутність між сторонами договірних правовідносин. Водночас для встановлення факту укладення договору необхідно з`ясувати, чи містять подані документи відомості про погоджені сторонами істотні умови та чи підтверджують вони волевиявлення позичальника на прийняття відповідної пропозиції.

Як убачається з матеріалів справи, позивач на підтвердження своїх вимог надав кредитний договір (оферту) № 26.05.2024-100000839 від 26 травня 2024 року, заявку до договору та документ про акцепт пропозиції із застосуванням одноразового ідентифікатора. У поданих документах зазначено кредитодавця, позичальника, суму кредиту, строк кредитування, дату повернення, процентну ставку та інші умови кредитування.

Зміст наданих документів свідчить про погодження сторонами умов кредитування, зокрема щодо суми кредиту в розмірі 8 000,00 грн, строку кредитування 98 днів та дати повернення кредиту 31 серпня 2024 року.

Таким чином, надані документи підтверджують укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі, за яким позивач зобов`язався надати відповідачці грошові кошти на погоджених умовах, а відповідачка повернути кредит та сплатити передбачені договором платежі в межах, установлених законом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства.

За змістом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто неналежне виконання.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

На підтвердження виконання власного зобов`язання щодо надання кредиту позивач посилається на квитанцію про перерахування коштів від 26 травня 2024 року. За доводами позивача, кредит у розмірі 8 000,00 грн перераховано на платіжну картку, реквізити якої зазначені в заявці до договору.

Оцінюючи зазначені докази в сукупності з кредитним договором та заявкою, суд виходить із того, що належне підтвердження факту перерахування коштів має істотне значення для встановлення виникнення обов`язку позичальника повернути кредит. Саме лише існування договору без підтвердження фактичного надання коштів не було б достатнім для стягнення основної суми кредиту. У цій справі позивач на підтвердження надання коштів посилається на платіжний документ, дата якого відповідає даті укладення договору, а сума погодженій сумі кредиту.

Водночас розмір заборгованості не може визначатися лише на підставі зазначеної в позовній заяві загальної суми. Суд має перевірити кожну складову заявленої заборгованості, врахувати здійснені платежі, строки нарахування процентів та вимоги законодавства щодо допустимості стягнення комісій і неустойки.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту суд зазначає таке.

Позивач визначив залишок основної суми кредиту в розмірі 650,00 грн. При цьому в позовній заяві зазначено сім платежів відповідачки загальною сумою 10 003,68 грн, здійснених у період з 11 червня до 1 жовтня 2024 року.

Факт здійснення часткових платежів має значення для визначення розміру невиконаного грошового зобов`язання, оскільки зобов`язання припиняється належним виконанням у відповідній частині. Водночас саме по собі зазначення загальної суми платежів не дає змоги автоматично визначити залишок основного боргу, оскільки необхідно враховувати правову черговість зарахування кожного платежу та умови договору, які не суперечать імперативним нормам законодавства.

Відповідно до статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання в повному обсязі така сума погашає вимоги кредитора в установленій законом черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже, визначаючи залишок основної суми кредиту, суд повинен ураховувати не лише суму здійснених платежів, а й те, які саме вимоги кредитора були погашені кожним платежем. З огляду на межі заявлених позовних вимог суд не вирішує питання про стягнення суми, більшої за заявлену, однак перевіряє, чи підтверджується доказами залишок основної суми боргу, визначений позивачем.

Позивач заявив до стягнення 650,00 грн заборгованості за тілом кредиту та зазначив, що здійснені відповідачкою платежі враховані під час визначення залишку боргу. За умови підтвердження цього залишку поданим розрахунком та платіжними документами, за відсутності доказів повного погашення основної суми кредиту, вимога в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування кредитом суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Згідно зі статтею 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок її сплати за кредитним договором визначаються договором з урахуванням вимог законодавства.

За умовами кредитного договору № 26.05.2024-100000839 від 26 травня 2024 року процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та становить 1,35 % за кожен день користування кредитом протягом погодженого строку кредитування. Строк кредитування становить 98 днів, а дата повернення кредиту визначена 31 серпня 2024 року.

Позивач просить стягнути 7 731,45 грн процентів, нарахованих за договором з урахуванням здійснених відповідачкою платежів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або в разі пред`явлення вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу строку кредитування права та інтереси кредитодавця в частині простроченого грошового зобов`язання охороняються положеннями статті 625 ЦК України за наявності передбачених законом підстав.

Отже, договірні проценти за користування кредитом підлягають нарахуванню в межах погодженого строку кредитування, якщо інше не передбачено законом, із дотриманням умов договору щодо процентної ставки та бази нарахування. Нарахування договірних процентів за період після закінчення строку кредитування не може бути обґрунтоване лише фактом неповернення кредиту, оскільки після настання строку виконання зобов`язання правові наслідки прострочення визначаються відповідними положеннями закону.

При цьому суд ураховує, що відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит повинні зазначатися процентна ставка, денна процентна ставка, порядок їх обчислення, загальні витрати за споживчим кредитом та інші передбачені законом відомості. Розрахунок денної процентної ставки здійснюється за правилами статті 8 цього Закону з урахуванням загальних витрат за споживчим кредитом, розміру кредиту та строку кредитування.

У заявці до договору зазначено фіксовану процентну ставку 1,35 % за день користування кредитом, а також денну процентну ставку 1,13 %, визначену виходячи із загальних витрат за споживчим кредитом у сумі 8 895,70 грн, суми кредиту 8 000,00 грн і строку кредитування 98 днів.

Суд бере до уваги, що вказані показники мають різне призначення: договірна процентна ставка визначає плату за користування кредитом, тоді як денна процентна ставка використовується для відображення загальних витрат за споживчим кредитом за правилами Закону України «Про споживче кредитування». Тому сам по собі факт зазначення в договорі денної процентної ставки 1,13 % не означає автоматичної заміни нею погодженої сторонами ставки 1,35 % за день. Водночас законність та обґрунтованість нарахованих сум підлягають оцінці з урахуванням усіх умов договору й установлених законом обмежень.

Визначаючи належну до стягнення суму процентів, суд виходить із того, що нарахування має здійснюватися за погодженою сторонами ставкою в межах строку кредитування з урахуванням зміни залишку кредиту внаслідок здійснених платежів. Після кожного платежу розрахункова база підлягає визначенню з урахуванням суми, яка зарахована в погашення відповідного зобов`язання.

Нарахування процентів на суму, яка вже погашена, не відповідає самій природі плати за користування кредитом.

З огляду на наведене розмір процентів, заявлений позивачем, у сумі 7 731,45 грн не може бути прийнятий без перевірки періоду нарахування, застосованої ставки, бази розрахунку та врахування здійснених платежів. Зокрема, платежі від 11 червня 2024 року, 11 липня 2024 року, 14 серпня 2024 року та 20 серпня 2024 року здійснені до закінчення погодженого строку кредитування, а тому мають бути враховані при визначенні залишку кредиту, на який нараховуються проценти.

За розрахунком, наведеним позивачем, виходячи з процентної ставки 1,35 % на день та з урахуванням зазначених у позові платежів, здійснених до закінчення строку кредитування, сума процентів за період з 26 травня 2024 року до 31 серпня 2024 року становить 6 247,78 грн. У цій частині вимоги позивача підлягають задоволенню, а в частині стягнення решти заявлених процентів у розмірі 1 483,67 грн належить відмовити як у сумі, що не підтверджена перевіреним розрахунком у межах строку кредитування.

Таким чином, заборгованість за процентами, яка підлягає стягненню, визначається в розмірі 6 247,78 грн.

Щодо вимоги про стягнення комісії в розмірі 298,32 грн суд зазначає таке.

За умовами договору комісія, пов`язана з наданням кредиту, визначена в розмірі 15 % від суми кредиту та становить 1 200,00 грн. Позивач обґрунтовує вимогу про стягнення залишку комісії тим, що вона пов`язана з перерахуванням кредитодавцем коштів на рахунок, указаний позичальником, із використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу.

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом можуть включати проценти, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, та інші передбачені законом платежі. Водночас можливість включення певного платежу до загальних витрат за споживчим кредитом не означає, що будь-яка передбачена договором комісія автоматично підлягає стягненню незалежно від її правової природи та змісту відповідної послуги.

Для вирішення питання про стягнення комісії суд має з`ясувати, чи є відповідний платіж оплатою самостійної послуги, наданої позичальникові, чи фактично він є платою за виконання кредитодавцем власного зобов`язання з надання кредиту.

Саме по собі перерахування кредитодавцем коштів позичальникові є способом виконання кредитодавцем зобов`язання за кредитним договором. Витрати кредитодавця на використання платіжної інфраструктури або стороннього сервісу самі по собі не підтверджують надання позичальникові окремої додаткової послуги, за яку може стягуватися самостійна плата.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 звернула увагу на необхідність перевірки правової природи комісій за кредитним договором та встановлення того, чи надається споживачеві окрема послуга, за яку передбачена відповідна плата.

Отже, для стягнення комісії позивач повинен довести не лише наявність відповідної умови в договорі, а й правову підставу нарахування платежу, зміст послуги та обставини, які свідчать про її фактичне надання відповідачці.

За відсутності належного підтвердження того, що відповідачці надано окрему послугу, відмінну від виконання позивачем зобов`язання з надання кредиту, вимога про стягнення 298,32 грн комісії задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення неустойки в розмірі 3 760,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Розмір неустойки може бути встановлений договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме або нерухоме майно. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо це не заборонено законом. Суд має право зменшити розмір неустойки за наявності передбачених законом підстав.

У заявці до кредитного договору передбачено неустойку в розмірі 80,00 грн за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання. Позивач просить стягнути з відповідачки 3 760,00 грн неустойки.

Разом із тим умова договору про неустойку підлягає застосуванню з урахуванням спеціальних норм законодавства, які регулюють відповідальність позичальника за прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після дня його припинення або скасування в разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за кредитним договором позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Законодавством також передбачено списання неустойки та інших платежів, нарахованих за прострочення виконання зобов`язань у визначений законом період.

Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір укладено 26 травня 2024 року, а строк повернення кредиту спливав 31 серпня 2024 року, тобто в період дії воєнного стану в Україні.

Отже, вимога про стягнення неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором не підлягає задоволенню, оскільки її стягнення суперечило б спеціальному законодавчому регулюванню відповідальності позичальника в період дії воєнного стану.

Крім того, саме по собі передбачення в договорі неустойки в розмірі 80,00 грн за кожен день невиконання або неналежного виконання зобов`язання не звільняє кредитодавця від обов`язку довести правомірність її нарахування та відповідність заявленої суми вимогам законодавства. Однак у цій справі вирішальним є те, що спеціальні положення законодавства виключають можливість стягнення неустойки за прострочення грошового зобов`язання за кредитним договором у відповідний період.

Відмова у стягненні неустойки не припиняє зобов`язання відповідачки повернути основну суму кредиту та не виключає стягнення належно нарахованих процентів за користування кредитом у межах строку кредитування. Водночас такі складові заборгованості мають бути підтверджені належними та допустимими доказами й визначені відповідно до умов договору та вимог закону.

Таким чином, дослідивши обставини укладення кредитного договору, надання коштів, здійснення відповідачкою часткових платежів та правову природу заявлених до стягнення складових заборгованості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 650,00 грн та проценти за користування кредитом у розмірі 6 247,78 грн, а всього 6 897,78 грн.

У задоволенні вимог про стягнення решти процентів у розмірі 1 483,67 грн, комісії в розмірі 298,32 грн та неустойки в розмірі 3 760,00 грн належить відмовити.

Щодо судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову становить 12 439,77 грн. Суд задовольняє майнові вимоги в розмірі 6 897,78 грн, що становить приблизно 55,45 % від ціни позову.

Позивач просить стягнути судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. За умови підтвердження сплати зазначеної суми належним платіжним документом з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 1 476,29 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд ураховує, що позивач зазначив попередній розрахунок таких витрат у розмірі 6 000,00 грн та повідомив про намір подати докази їх понесення протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів у встановлений строк заява про відшкодування відповідних витрат залишається без розгляду.

Самого лише попереднього розрахунку витрат на професійну правничу допомогу недостатньо для визначення їх фактичного розміру та вирішення питання про відшкодування. Питання про такі витрати може бути вирішене після подання належних доказів у порядку, передбаченому ЦПК України.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 7681, 89, 141, 247, 259, 263265, 268, 274, 279 ЦПК України, статтями 11, 202, 205, 207, 525, 526, 530, 534, 549, 551, 610, 612, 626, 629, 639, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про споживче кредитування», суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 26.05.2024-100000839 від 26 травня 2024 року в розмірі 6 897 (шість тисяч вісімсот дев`яносто сім) гривень 78 копійок, з яких: 650,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 6 247,78 грн проценти за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, судовий збір у розмірі 1 476 (одна тисяча чотириста сімдесят шість) гривень 29 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Якщо справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Суддя: