Решение № 140720525, 19.10.2026, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/1795/26

Провадження №: 2/332/2421/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді - Марченко Н.В.,

при секретарі судового засідання - Волкові Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі судових засідань Заводського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини,-

ВСТАНОВИВ:

24.03.2026 ОСОБА_1 звернулась до Заводського районного суду м. Запоріжжя із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Позов обґрунтований тим, що 04.08.2022 вона уклала шлюб з відповідачем. Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На час подання цього позову, у провадженні Заводського районного суду ми. Запоріжжя знаходиться позовна заява про розірвання шлюбу. Діти мешкають разом із позивачкою та находяться на її матеріальному утриманні. Відповідач до теперішнього часу не бажає надавати дітям допомогу, тому виникла необхідність у зверненні з даним позовом до суду. Просить суд стягнути з відповідача на свою користь, на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку ( доходу) платника аліментів на двох дітей, але не більше ніж десять прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину щомісячно. Стягнення аліментів здійснювати з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення дітьми повноліття. Крім того, просить суд покласти на відповідача судові витрати, а саме: витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01.04.2026 по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а також роз`яснено право відповідача, відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України, у строк для подання відзиву пред`явити зустрічний позов.

27.04.2026 від відповідача надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 , третя особа: Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.

Позов обґрунтований тим, що він у 7-му класі перевівся на навчання до 75 школи, яка знаходиться у Заводському районі м. Запоріжжя. В одному класі з ним навчалася ОСОБА_5 . В паралельному класі навчався ОСОБА_6 . Через 3 роки, орієнтовно зимою з 2017 на 2018 роки, він та ОСОБА_5 почали зустрічатися. Вона на той час навчалася у 10 класі, а він - в училищі. Між ними були інтимні стосунки, але вона на той час «офіційно» зустрічалась з іншим хлопцем ОСОБА_7 , який теж навчався з ним в училищі. Він у той час «офіційно» зустрічався з іншою дівчиною. Для уникнення непорозумінь та ревнощів, він з ОСОБА_5 дуже ретельно приховували стосунки. Вони зустрічалися таємно. Для всіх оточуючих вона зустрічалась з ОСОБА_7 , а він - з іншою дівчиною. Наприкінці зими, початку весни 2018 року ОСОБА_5 повідомила йому, що вагітна від нього. Він це не виключав, оскільки характер їх стосунків міг привести до вагітності. На моє припущення про можливе батьківство її «офіційного» хлопця ОСОБА_8 , вона відповіла категоричною відмовою, що це не можливо. Він їй повірив. Підстав не довіряти не було. На той час йому їй було 15 років. Він не був готовий до батьківства та одруження, оскільки у нього не було освіти, грошей, роботи, житла та бажання та можливості створення і утримання сім`ї. На цій підставі між ними почали виникати суперечки. Врешті вони посварилися і перестали зустрічатися та спілкуватися. Через деякий час, від спільних знайомих, він дізнався, що всі вже знають про її вагітність, батьком всі вважають ОСОБА_9 . Вона також всім говорила, що дитина від нього. ОСОБА_10 також це підтвердив під час їхньої розмови, оскільки вони товаришували по училищу. Пізніше, від спільних знайомих він дізнався, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 народила сина, якого назвала ОСОБА_11 . Її відносини з ОСОБА_10 не склалися, він зник. Казали, що виїхав за кордон. Через декілька років, його відносини з ОСОБА_5 відновились. Спочатку вони винаймали житло, пізніше у 2021 році вона з сином переїхала жити до нього. Тоді ж вона знову підтвердила, що дитина від мене. У РАГСі вона дитину записала зі слів матері без батька. Всім знайомим про батьківство ОСОБА_12 вона навмисно придумала. ОСОБА_13 , щоб він одружився та виховував дитину, але він злякався та втік. На початку березня 2022 року він мобілізувався до ЗСУ. Наприкінці літа 2022 року, його підрозділ перевели у Сумську область, с. Охтирка. ОСОБА_14 приїхала до нього в гості та 04.08.2022 вони одружилися. Невдовзі після того, як вони одружились та, зважаючи на відсутність запису про визнання батьківства ОСОБА_11 при його народженні, вони звернулись у РАГС та 09.09.2022 записали ОСОБА_11 на йогоім`я. Для всіх знайомих вони продовжували казати, що він усиновив ОСОБА_11 , насправді, він записав сина на своє ім`я. Пізніше у нас народилась спільна донька ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Нажаль їх подружнє життя не склалося. Під час чергової сварки, ОСОБА_5 згаряча сказала, що якщо вони розлучаться, то він усе життя буде сплачувати аліменти на свою доньку та чужого сина. Невдовзі після цього, він отримав позови про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. З огляду на вказані обставини та твердження дружини, у ОСОБА_2 виникли обґрунтовані сумніви щодо наявності кровної спорідненості між ним та сином ОСОБА_11 .

На підставі викладеного, просить суд виключити відомості про ОСОБА_2 як батька дитини ОСОБА_4 з актового запису про народження та внести відповідні зміни до актового запису про народження. Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.

28.04.2026 від ОСОБА_1 надійшов відзив на зустрічну позовну заяву про оспорювання батьківства, в якому зазначено, що відповідно до обставин, викладених самим ОСОБА_2 , у його заяві, він добровільно та усвідомлено звернувся до органів РАЦС 09.09.2022 для реєстрації батьківства ОСОБА_11 . На той момент дитині вже було 4 роки. Позивач стверджує, що знав про мої стосунки з іншим чоловіком ( ОСОБА_7 ) та про те, що тривалий час батьком дитини вважали саме ОСОБА_16 . Отже, навіть за його версією, він мав усі підстави сумніватися у батьківстві ще у 2018 році, проте, через чотири роки після народження дитини вирішив офіційно визнати себе батьком. ОСОБА_4 тривалий час сприймав ОСОБА_2 , як свого батька, вони проживали однією сім`єю з січня 2021 року. Оспорювання батьківства зараз, під час розгляду справи про стягнення аліментів, є виключно спробою уникнути матеріальних обов`язків щодо дитини, яку він добровільно визнав своєю.

На підставі викладеного, просить суд у задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05.05.2026 прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини. Перейдено до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

23.06.2026 від представника Заводського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

Надійшли пояснення у справі, в яких зазначено, що 09.09.2022 на підставі спільної заяви матері дитини та ОСОБА_2 до актового запису про народження №168 від 13.09.2018 були внесені зміни щодо відомостей про батька дитини, а саме батьком дитини зазначено ОСОБА_2 . Таким чином, відповідач добровільно реалізував передбачене статтею 126 СК України право на визнання свого батьківства та надав згоду на внесення відповідних відомостей до актового запису про народження дитини.

25.06.2026 від представника позивача за зустрічною позовною заявою - адвоката Сердюка Р.В. надійшло клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи.

Клопотання обґрунтоване тим, що, предметом зустрічного позову є встановлення відсутності кровного споріднення між ОСОБА_17 та дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відомості про батька якого внесені до актового запису про народження №168 від 13.09.2018 року. Встановлення наявності або відсутності біологічного батьківства потребує спеціальних знань у сфері генетики. Без проведення судової молекулярно-генетичної експертизи об`єктивно встановити цю обставину неможливо. Саме результат ДНКдослідження має вирішальне доказове значення для правильного розгляду зустрічного позову та пов`язаних із ним вимог за первісним позовом про стягнення аліментів.

На підставі викладеного, просить суд призначити у цивільній справі №332/1795/26 судову молекулярно-генетичну експертизу для встановлення наявності або відсутності біологічного батьківства.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21.07.2026 у задоволенні клопотання представника позивача за зустрічною позовною заявою позивача - адвоката Сердюка Р.В. - відмовлено.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач та її представник за первісним позовом, відповідач та її представник за зустрічною позовною заявою позовні вимоги підтримали повністю. Проти задоволення зустрічної позовної заяви заперечували з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву.

У судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом та представник позивача за зустрічною позовною визнали вимоги первісного позову частково. Не заперечував проти задоволення в частині стягнення аліментів на утримання спільної дитини сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх доходів батька. У частині вимог про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_4 відмовити. Також просив зустрічну позовну заяву задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві, зауваживши, що позиція ОСОБА_1 ґрунтується не на доказах, а на припущенні того, що ОСОБА_2 начебто визнав факт того, що він був обізнаний, що не є біологічним батьком ОСОБА_11 , у своєму зустрічному позові. Але у зустрічному позові такий контекст відсутній.

Вислухавши пояснення сторін, розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази, суд встановив фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, які склалися між сторонами, суд дійшов до наступних висновків.

04.08.2022 між ОСОБА_17 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 04.08.2022, серія НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 24.05.2023, серія НОМЕР_2 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження, виданого 09.09.2022 повторно, серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Запоріжжі, про що 13.09.2018 складено відповідний актовий запис №168, у відповідній графі міститься запис про ОСОБА_2 , як батька дитини, та ОСОБА_1 , як матір дитини.

За даними повного витягу про народження ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , №00057671744 від 10.04.2026 вбачається, що, державна реєстрація народження ОСОБА_18 проводилась відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України ( за вказівкою матері), згідно зі статтею 126 СК України, 09.09.2022 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в Заводському відділі ДРАЦС у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Дніпро склали та підписали спільну заяву про визнання батьківства №82/21/15-41, після чого були внесені відомості про прізвище дитини з « ОСОБА_14 » змінено на « ОСОБА_4 », відомості про батька з « ОСОБА_14 » на « ОСОБА_19 », з « ОСОБА_20 » на « ОСОБА_21 », з « ОСОБА_22 » на « ОСОБА_23 ».

Відповідно до ч. 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина перша статті 121 СК України).

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).

Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України).

Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком (згідно із частиною п`ятою статті 136 СК України).

Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав (частина перша статті 22 Закону України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

Відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у судовому порядку батьківство може бути оспорено як у випадках, коли в Книзі реєстрації народжень батьками дитини записано осіб, які перебували у шлюбі між собою (статті 122, 124 СК України), так і тоді, коли при реєстрації народження дитини її батьком на підставі спільної заяви батьків або заяви чоловіка, котрий визнавав себе батьком, записано особу, яка не перебувала у шлюбі з матір`ю дитини (статті 126, 127 СК України).

Згідно із пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (стаття 136 СК України), - шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.

За приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.

Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 127/25686/17 (провадження № 61-43951св18), від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц (провадження № 61-38660св18), від 22 грудня 2020 року у справі № 127/25686/17 (касаційне провадження № 61-13452св19), від 05 лютого 2021 року в справі № 615/483/20 (касаційне провадження № 61-17337св20).

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частин третя статті 13 ЦПК України).

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Зокрема, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України, на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач у момент реєстрації себе батьком дитини знав,що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року у справі № 172/1206/21 (провадження № 61-9183св22) зазначено, що: «за приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 127/25686/17 (провадження № 61-43951св18), від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц (провадження № 61-38660св18), від 22 грудня 2020 року у справі № 127/25686/17 (касаційне провадження № 61-13452св19), від 05 лютого 2021 року в справі № 615/483/20 (касаційне провадження № 61-17337св20).

Посилаючись на ст. 136 СК України, ОСОБА_2 просив виключити відомості про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як батька дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з актового запису про народження №168 від 13.09.2018, складеного Заводським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Позивач вказує, що дізнався про те, що ОСОБА_11 не є його біологічним сином зі слів відповідача ОСОБА_14 після сварки, яка сказала згаряча, що якщо вони розлучаться, то він все життя буде сплачувати аліменти на свою доньку та чужого сина.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 визнала, що ОСОБА_2 не є біологічним батьком її сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Відповідні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі №172/1206/21.

Як вже зазначено, за приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.

Відповідач за зустрічною позовною заявою заперечила ту обставину, що при реєстрації себе батьком дитини, ОСОБА_2 не знав, що він не є біологічним батьком ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вказавши, що відповідно до обставин, викладених самим позивачем він добровільно та усвідомлено звернувся до органів РАЦС для реєстрації батьківства щодо дитини. На той момент дитині було вже 4 роки. Позивач стверджує, що знав про її стосунки з іншим чоловіком та про те, що тривалий час батьком дитини вважали саме його ( ОСОБА_24 ) . Отже, навіть за його версією, він мав усі підстави сумніватися у батьківстві ще у 2018 році, проте, через чотири роки після народження дитини вирішив офіційно визнати себе батьком.

Суд зазначає , що сумнів не є знанням. Обмеження частини 5 статті 136 СК України застосовується виключно тоді, коли чоловік точно і напевно знав, що дитина не є його біологічною, але все одно погодився записати себе батьком.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач за зустрічною позовною заявою при реєстрації себе батьком дитини знав, що він не є його біологічним батьком чи за обставинами справи не міг не знати цього, відповідні пояснення відповідача, які не підтверджені жодними іншими доказами, не можуть підтверджувати факту обізнаності позивача на момент реєстрації себе батьком про те, що ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не є його біологічним сином.

Відповідач за зустрічною позовною заявою в даному випадку є заінтересованою особою щодо відмови у задоволенні позову, а, відтак, може використовувати, викладати та співставляти факти на власний розсуд. Однак, в будь-якому разі, повідомлені нею факти є лише її поясненнями, які в силу ч. 1 ст. 81 ЦПК України підлягають доказуванню на загальних підставах, якими є, зокрема, показання свідків, листування, фотографії тощо.

Таким чином, оскільки під час розгляду справи доведено факт відсутності кровного споріднення Клочек- ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та не спростовано необізнаності позивача під час реєстрації дитини, що він не є його біологічним батьком, є підстави до задоволення зустрічних позовних вимог та виключення відомостей про позивача, як батька дитини з актового запису про його народження.

Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав (частина перша статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

Відповідно до п. 2.13 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 № 96/5, підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.

Щодо посилань відповідача за зустрічною позовною заявою, що Судова практика Верховного Суду наголошує на пріоритеті інтересів дитини та стабільності її статусу. Вони вимагають, щоб при ухваленні будь-яких рішень ( судами, органами опіки) пріоритет надавався не інтересам батьків, а безпечному та стабільному середовищу для дитини, суд зазначає наступне.

ЄСПЛ визнає існування сімейного життя з урахуванням біологічного та фактичного сімейного зв`язку. Існують випадки, коли наявність «сімейного життя» встановлювалася навіть попри відсутність біологічного споріднення. Наприклад у тих випадках, коли відсутність біологічного зв`язку встановлювалася після тривалого фактичного контакту батьків і дітей.

Однак недоцільно визначати мінімальну тривалість спільного життя, яка могла б обов`язково уважатися de facto сімейним життям, адже оцінка будь-якої ситуації повинна ураховувати «якість» зв`язку та обставини кожної справи. Тривалість стосунків з дитиною є ключовим фактором у визнанні ЄСПЛ наявності сімейного життя. Так у справі Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg (no. 76240/01, § 117, 28 червня 2007) співжиття тривало більше десяти років; у справі Nazarenko проти росії § 58), в якій одружений чоловік взяв на себе батьківські обов`язки до того, як дізнався, що він не є біологічним батьком дитини, період, проведений разом, тривав більше п`яти років (пункт 153 рішення).

Важливою складовою сімейного життя є право жити разом, щоб сімейні стосунки могли нормально розвиватись (Marckx проти Бельгії, § 31), а члени сім`ї могли спілкуватись одне з одним (Olsson проти Швеції (no. 1), § 59). Поняття сімейного життя є автономним (Marckx проти Бельгії, § 31). Відповідь на питання, існує чи ні «сімейне життя», залежить переважно від факту реального існування у дійсності тісних особистих зв`язків (Paradiso і Campanelli проти Італії [ВП], § 140).

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що врахування інтересів дитини може і має здійснюватися винятково у тому випадку, коли встановлені ознаки сімейного життя. За умови відсутності таких критеріїв особа, яка оспорює батьківство, має право на відповідний захист своїх прав.

Отже, ураховуючи відсутність будь-якого біологічного зв`язку дитини та батька, коротку тривалість його стосунків з дитиною ( з дитиною позивач проживав з 2021 року, позивач дізнався що він не є її біологічним батьком приблизно на початку 2025 році ( як зазначає ОСОБА_1 у своєму позову про стягнення аліментів - не проживають разом з березня 2025 року) немає умов, які дозволяли б зробити висновок про наявність de facto сімейного життя між дитиною і позивачем, а тому він має право на захист своїх прав, що в цьому випадку не суперечить інтересам дитини.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 940/919/22 (провадження № 61-625св24).

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері батька і (або) у твердій грошовий сумі.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина та інші обставини, що мають істотне значення.

На підставі ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

У зв`язку із задоволення зустрічної позовної заяви, первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей підлягає до часткового задоволення, а саме: в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку ( доходу) платника аліментів на дитину, але не більше ніж десять прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно. Стягнення аліментів здійснювати з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття, а саме: з ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Щодо розподілу судових витрат за первісним позовом суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів, тому в порядку ч. 2 ст.141 ЦПК України з відповідача належить стягнути судовий збір на користь держави.

Відповідач ОСОБА_2 є опікуном над недієздатною інвалідом 2 групи ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ,, а отже на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей мають компенсуватися за рахунок держави.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача на її користь 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат позивача на правову допомогу до матеріалів позову додано копію Договору про надання правничої допомоги від 18.03.2026, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.01.2017, серія ЗП 001226; Акт виконаних робіт від 18.03.2026; розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу від 18.03.2026 та касовий ордер від 18.03.2026, серія 026 №07 про отримання адвокатом Новіковим І.О. від ОСОБА_1 3000,00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача пропорційно до задоволеної суми, що становить 1500,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини суд зазначає наступне.

Оскільки позивач по справі звільнено від сплати судового збору на підставі п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд вважає за необхідне, відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір, відповідно до задоволених позовних вимог в сумі 1331, 20 грн.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу.

У зустрічній позовній заяві позивач зазначає, що докази розміру судових витрат у суді першої інстанції наразі не надаються, оскільки їх остаточна сума не затверджена Клієнтом та Адвокатом. Остаточна сума може бути змінена в залежності від складності та тривалості розгляду справи, необхідністю участі у судових засіданнях, їх кількості, тощо. Наразі розмір витрат в суді першої інстанції становить близько 22000,00 грн. Документи, що підтверджують вищевказані судові витрати, будуть подані у встановленому законом порядку, у відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено після надання відповідних доказів у встановлений законом строк.

Керуючись ст.ст. 133, 141, 263-265, ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з дня подачі позову до суду, а саме з 24.03.2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей компенсувати за рахунок держави.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини - задовольнити.

Виключити відомості про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як батька дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з актового запису про народження №168 від 13.09.2018, складеного Заводським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Внеси зміни до актового запису про народження №168 від 13.09.2018, складеного Заводським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про виключення відомості про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 як батька дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з актового запису №168 від 13.09.2018, складеного Заводським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1331, 20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повний текст рішення виготовлено 19.10.2026 року.

Суддя Н.В. Марченко