Приговор № 140711299, 19.10.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №350/675/25

Провадження № 1-кп/345/96/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н

19.10.2026 м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

у складі колегії суддів: головуючого-судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурорів ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6

потерпілої ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду кримінальне провадження №12025096220000018 від 05.03.2025 з обвинувальним актом по обвинуваченню ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, уродженця с. Новиця, Калуського району, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , не депутата, який не працює, має статус УБД, інваліда ІІІ групи, з середньо-спеціальною освітою, розлученого, не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263, ст. 126-1, ч. 1 ст. 125, ч. 3 ст. 357 КК України, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_9 в сукупності пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п.5 ч. 2 ст. 115 КК України, ч. 1 ст. 263 КК України, ст.126-1 КК України, ч. 1 ст. 125 КК України, ч .3 ст. 357 КК України.

Формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом доведеним:

ОСОБА_9 , перебуваючи на профілактичному обліку у секторі превенції Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області як «кривдник», будучи звільнений ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 18.12.2024 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України на підставі ст.45 КК України, в порушення вимог ст. 28 Конституції України, згідно якої кожен має право на повагу до його гідності, а також в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», умисно та безпричинно, протягом тривалого часу вчиняв по відношенню до своєї дружини ОСОБА_7 психологічне насильство.

Так, 30.11.2024 близько 12:30 год. ОСОБА_9 , перебуваючи за місцем спільного проживання, що в АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_7 , яке виразилось у висловлюваннях нецензурною лайкою та образливими словами в її бік, у зв`язку із чим 02.12.2024 Рожнятівським районним судом його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170 гривень.

Окрім цього, 02.12.2024 близько 20:50 год. ОСОБА_9 , перебуваючи за місцем їхнього проживання, що в АДРЕСА_2 , знову вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_7 , яке виразилось у образах нецензурними словами, внаслідок чого останній завдана шкода психологічного характеру, у зв`язку з чим 06.12.2024 Рожнятівським районним судом його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170 гривень.

Незважаючи на вжиті заходи реагування щодо недопущення вчинення домашнього насильства, ОСОБА_9 правильних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, а продовжив свою протиправну поведінку.

23.02.2025 близько 17 год. ОСОБА_9 , перебуваючи за місцем проживання, що в АДРЕСА_2 , знову вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_7 , яке виразилось у образах нецензурними словами, внаслідок чого останній завдана шкода психологічного характеру, у зв`язку з чим 13.03.2025 Рожнятівським районним судом його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1200 гривень.

02.03.2025 близько 07:00 год. ОСОБА_9 , в порушення вимог ст. 28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», будучи за місцем проживання у АДРЕСА_2 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки щодо здоров`я потерпілої та бажаючи їх настання, умисно, вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_7 , в ході якого криком та нецензурною лайкою ображав останню, словесно погрожував їй фізичною розправою.

Також 14.03.2025 близько 02:00 год. ОСОБА_9 , в порушення вимог ст. 28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», будучи в стані алкогольного сп`яніння за місцем проживання у АДРЕСА_2 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки щодо фізичного і психологічного здоров`я потерпілої та бажаючи їх настання, умисно, вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_7 , в ході якого порушив її спокій у нічний час, стукаючи по дверях та вікнах будинку, вимагаючи його впустити всередину, криком та нецензурною лайкою ображав останню, словесно погрожував їй та матері ОСОБА_10 фізичною розправою.

Вказані систематичні протиправні умисні дії ОСОБА_9 , які об`єднані спільним умислом, призводять психологічних страждань потерпілої ОСОБА_7 , розладів здоров`я, втрати працездатності, емоційної залежності та погіршення якості життя потерпілої особи.

Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_9 у невстановлений слідством період часу та при невстановлених обставинах у невідомому місці придбав і зберігав гранату DM51 та запал дистанційної дії УЗРГМ, що є бойовими припасами.

Розуміючи, що вказані боєприпаси є придатними до використання за призначенням, зберігання, без передбаченого «Положенням про дозвільну систему», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12.10.1992, та «Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України № 622 від 21.08.1998, дозволу, ОСОБА_9 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, 14.03.2025 близько 02.00 год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, приніс вищевказані гранату DM51, яка згідно висновку експерта від 11.04.2025 є боєприпасом та запал дистанційної дії УЗРГМ, який згідно висновку експерта від 08.04.2025 є складовою до боєприпасу, до будинку АДРЕСА_2 , які в подальшому застосував стосовно своєї дружини ОСОБА_7 та її матері ОСОБА_10 .

Не припиняючи своїх злочинних дій ОСОБА_9 14.03.2025 о 02.06. год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, зайшовши у приміщення будинку АДРЕСА_2 , маючи заздалегідь обдуманий злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство своєї дружини ОСОБА_7 , в порушення вимог ст. 28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки у виді заподіяння смерті вказаній особі, бажаючи їх настання, діючи умисно, на ґрунті особистих неприязних відносин, взявши в руки ручну гранату DM51, з якої вийняв чеку, почав погрожувати їй вбивством з використанням гранати.

ОСОБА_7 , реально сприймаючи погрозу вбивством, налякавшись, вибігла з будинку на ґрунтову дорогу, що проходить біля належного їй з матір`ю домоволодіння. З метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на умисне вбивство потерпілої, ОСОБА_9 вибіг вслід за нею, діючи умисно, кинув гранату DM51 в напрямку ОСОБА_7 , тим самим виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення свого злочинного умислу на позбавлення життя потерпілої, однак злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_7 вдалось втекти від епіцентру вибуху гранати на відстань, що забезпечила можливість уникнути смертельних поранень.

В результаті вибуху гранати DM51 ОСОБА_9 заподіяв ОСОБА_7 тілесні ушкодження у вигляді саден в ділянці грудної клітки, саден живота та тазу зліва, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 29.04.2025 року відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Одразу після вчинення замаху на умисне вбивство своєї дружини ОСОБА_7 , ОСОБА_9 повернувся в житловий будинок АДРЕСА_2 , де на ґрунті тривалих неприязних відносин на побутовому рівні, в порушення вимог ст. 28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», перебуваючи у коридорі будинку, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки щодо здоров`я потерпілої, з метою заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , яка є матір`ю дружини, кинув до її ніг запал до гранати УЗРГМ, який розірвався, в результаті чого ОСОБА_10 , отримала тілесні ушкодження у вигляді саден в ділянці голови та обох ніг, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 29.04.2025 відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним:

ОСОБА_9 02.03.2025 перебував в приміщенні будинку АДРЕСА_2 , де спільно проживав з своєю дружиною ОСОБА_7 .

Маючи корисливий умисел на незаконне заволодіння паспортом громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_2 , виданий 27.10.2022 Рожнятівським відділом Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області на ім`я його дружини ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , правовий статус якого затверджено постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон», скориставшись тим, що вона була відсутньою по місцю проживання, переконавшись у тому, що за його діями ніхто не спостерігає, умисно, таємно, шляхом вільного доступу з шухляди шафи в кімнаті, викрав належний потерпілій паспорт громадянина України для виїзду за кордон, яким незаконно заволодів та розпорядився на власний розсуд.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав частково: щодо обвинувачення за ч. 2 ст. 15, п.5 ч. 2 ст. 115 КК України - не погоджується з кваліфікацією діяння за цією статтею, оскільки відсутній умисел на вчинення вбивства; щодо обвинувачення за ч.3 ст.357 КК України - не визнав вини, оскільки паспорт він не викрадав; щодо обвинувачення за ст. 126-1 КК України - вину не визнав; щодо обвинувачення за ч. 1 ст. 263 КК України - вину визнав; щодо обвинувачення за ч.1 ст. 125 КК України - визнав, що від розриву запалу було завдано тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , однак зазначив, що коли він кидав запал, то не бачив тещу та не мав на меті спричинити їй ушкодження.

ОСОБА_9 надав суду усні пояснення, а також пояснення у письмовому вигляді (т.3, а.с.38-41). ОСОБА_9 пояснив наступне. З ОСОБА_7 вони прожили разом 14 років в незареєстрованому шлюбі. В цей час ОСОБА_9 сам їздив до Польщі на заробітки. Всі кошти, які він заробляв, віддавалися на лікування, операції і процедуру ЕКО (яке робили двічі безрезультатно), яка є дороговартісною, а також на будівництво та благоустрій будинку, в якому вони проживали і який належав матері ОСОБА_7 . За час проживання вони неодноразово сварилися, причиною було одне - закінчувалися зароблені гроші. В 2022 році 27 лютого ОСОБА_9 приїхав з Польщі і пішов служити в ЗСУ. В цей період, побачивши жахи війни, ОСОБА_9 запропонував дружині всиновити дитину, дружина зраділа і погодилася, сказала, що для цього потрібно зареєструвати шлюб. Під час відпустки ОСОБА_9 в 2022 році вони розписалися. ОСОБА_9 пішов далі служити, а ОСОБА_7 оформляла документи по усиновленню. В цей період всі кошти, які нараховувались ОСОБА_9 , він пересилав на картку дружини. Вона ж ці кошти витрачала на власний розсуд (давала братам, купляла подарунки племінниці) без згоди ОСОБА_9 . Документи по усиновленню вони зробили і коли ОСОБА_9 приїхав у відпустку, то вони їздили в дитбудинок шукати дитину, стали на чергу. В 2024 році ОСОБА_9 звільнили в резерв по хворобі, дали інвалідність. В день приїзду ОСОБА_9 ОСОБА_7 вже поїхала в Польщу. ОСОБА_9 подзвонив їй, щоб вона вернулася (вона в той час перебувала на митниці), бо треба поновити документи на усиновлення, та ОСОБА_7 відповіла, що не вернеться, усиновлювати дитину нема з ким. ОСОБА_7 залишила ОСОБА_9 без грошей, які вона витратила, з документами по усиновленню, які закінчувалися, та з тещею, яка його постійно виганяла. ОСОБА_9 змушений був поїхати до сестри і тривалий час лікувався (треба було оперуватися). Потім ОСОБА_9 дізнався, що ОСОБА_7 приїхала, вони почали спілкуватися з приводу брата ОСОБА_7 , який зник безвісти. ОСОБА_7 звинувачувала ОСОБА_9 в зникненні свого брата, а також виганяла ОСОБА_9 з дому, відмовлялася віддати йому гроші, казала, що тут немає нічого його. Ще 6 місяців вони прожили разом. ОСОБА_9 знайшов роботу, працював з понеділка по п`ятницю; коли на суботу-неділю приїжджав переодягнутися, то ОСОБА_7 знову його виганяла, вимагала оплачувати їй гроші за проживання. ОСОБА_7 постійно провокувала конфлікти, проявляла до ОСОБА_9 агресію. ОСОБА_9 переніс кілька контузій, проблем зі сном і нервами, а ОСОБА_7 це використовувала. Крім того ОСОБА_7 писала на нього заяви в поліцію. Поліція приїжджала і складала протоколи лише за скандал і притягували його до відповідальності. ОСОБА_7 в суді завжди казала, що вони помирилися, і ОСОБА_9 вірив. ОСОБА_9 зазначив, що щоразу, коли він приходив на суд, йому давали рахунки на оплату штрафів (казали оплатити, бо сума зросте), він штрафи оплачував. ОСОБА_9 не знав, що в суді він мав право не погоджуватися і оскаржувати рішення суду. Одного разу ОСОБА_7 кинула в нього кружку, ОСОБА_9 в лікарні знімав побої і повідомляв про цей факт в поліцію. Також ОСОБА_9 зазначив, що ніколи не бив дружину, у них були тільки словесні конфлікти.

Щодо зникнення закордонного паспорта ОСОБА_7 , то ОСОБА_9 зазначив, що забрав у ОСОБА_7 телефон, однак він не має жодного стосунку до зникнення паспорта. З цього приводу його викликали в поліцію і ОСОБА_9 віддав телефон, а де паспорт він не знає. ОСОБА_9 також зазначив, що він був проти поїздок ОСОБА_7 закордон.

13.03.2025 ОСОБА_9 та ОСОБА_9 були в суді на розгляді справи про адміністративне правопорушення. ОСОБА_9 дали оплатити штраф. Після цього ОСОБА_9 поїхав на роботу. Додому приїхав вночі. Двері були закриті. ОСОБА_9 подзвонив до ОСОБА_7 , щоб та відкрила двері. ОСОБА_7 відкрила двері тільки тоді, коли ОСОБА_9 сказав, що покінчить з життям. ОСОБА_7 знову почала ображати і виганяти ОСОБА_9 , він був на грані нервового зриву і став погрожувати самогубством, порізав собі вени ножем і показав руки дружині. ОСОБА_7 побажала йому смерті. Після конфлікту з ОСОБА_7 він пішов на кухню, випив алкоголю - коньяку (до того моменту тривалий час - близько півроку - він взагалі не вживав алкоголь) і згадав, що є граната (навчальна), яку привіз брат ОСОБА_7 ( ОСОБА_11 ) з полігону та заховав в гаражі. ОСОБА_9 взяв цю гранату в одну руку, а телефон в іншу руку (підсвічував телефоном, оскільки будинок повністю не електрифікований), зайшов в будинок, де в цей час були ОСОБА_7 та її мати ОСОБА_10 , і в будинку погрожував підірвати себе. ОСОБА_7 знову побажала йому смерті, взяла свій телефон і вибігла надвір. Тоді ОСОБА_9 вийшов надвір і кинув гранату біля себе, яка зірвалася. ОСОБА_9 подивився на реакцію ОСОБА_7 , сподівався, що вона повернеться, однак цього не було. Після вибуху ОСОБА_9 був дезорієнтований і перед очима була пелена. Тоді ОСОБА_9 зайшов до будинку і кинув собі під ноги чеку (запал), жодного наміру когось убити він не мав (він не кидав запал в кімнаті тещі). Світла не було, і ОСОБА_9 не знає, де в цей час була теща (проте ОСОБА_9 зазначив, що теща постійно була в будинку). ОСОБА_9 нікуди не тікав, не ховався, залишився в будинку і чекав, коли все закінчиться, він не хотів жити.

ОСОБА_9 також зазначив, що він воював майже 3 роки і добре знає, як треба користуватися зброєю і вибухівкою. Якщо б він мав намір вбити когось, то він би це зробив. ОСОБА_9 зазначив, що він не мав наміру вбивати когось, крім себе. ОСОБА_9 шкодує, що так сталося.

Щодо стосунків з тещею ОСОБА_10 , то ОСОБА_9 зазначає, що він старався з нею не зустрічатися і не спілкуватися, оскільки вона постійно проклинала його і звинувачувала в зникненні безвісти свого сина.

Також ОСОБА_9 засвідчив, що він не обливав хату паливно-мастильними матеріалами з каністр. Він вилив солярку на землю біля гаража і хотів себе підпалити. Наміру спалити хату він не мав. Також він не погрожував спалити хату. ОСОБА_9 зазначає, що ОСОБА_7 дає неправдиві покази.

Захисник ОСОБА_8 у судовому засіданні просила розмежувати відповідальність за визнані ОСОБА_9 дії та обвинувачення, для яких сторона обвинувачення не довела всіх обов`язкових ознак складу кримінального правопорушення. ОСОБА_9 визнає винуватість за частиною першою статті 263 КК України та визнає, що внаслідок застосування ним запалу були спричинені легкі тілесні ушкодження потерпілим. Водночас він заперечує намір позбавити потерпілу ОСОБА_7 життя, викрадення її паспорта та вчинення систематичного домашнього насильства в обсязі пред`явленого обвинувачення. Визнання окремих дій не є визнанням усіх висновків обвинувального акта.

Захисник зазначила, що ОСОБА_9 інкриміновано закінчений замах на умисне вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб: частина друга статті 15, пункт 5 частини другої статті 115 КК України. Це вимагає встановлення саме прямого умислу на позбавлення життя. По-перше, сторона обвинувачення не отримала від допитаних нею свідків підтвердження особисто спостережених попередніх конфліктів між ОСОБА_9 і потерпілою. Це не виключає раптового умислу і не скасовує інших належних доказів, однак не дозволяє посилатися на показання цих свідків як на підтвердження сталої ворожнечі чи заздалегідь сформованого бажання обвинуваченого вбити потерпілу. По-друге, за описом судово-медичних висновків від 29 квітня 2025 року в обвинувальному акті, потерпілим заподіяно легкі тілесні ушкодження. Їх тяжкість не визначає автоматично кваліфікацію, проте характер, розташування та механізм утворення ушкоджень необхідно зіставити з твердженням про цілеспрямоване позбавлення життя. Висновок «могло бути небезпечно» не дорівнює висновку «особа бажала смерті». По-третє, ОСОБА_9 не залишив місця події, чекав поліцію та сам отримав ушкодження. Ця поведінка не створює юридичного імунітету від обвинувачення, але становить частину об`єктивної картини події. Її необхідно оцінити разом із показаннями, матеріальними слідами та медичними даними, а не відкинути лише тому, що вона не узгоджується з обвинувальною версією. По-четверте, у матеріалах провадження є відомості про самоушкодження - порізи зап`ясть. На це вказують судово-медичні матеріали та довідка про стан здоров`я з УВП № 12, у якій такі ушкодження описано у зв`язку з депресивним суїцидальним епізодом. Ці документи мають значення для оцінки психоемоційного стану, поведінки та потреби в лікуванні. Захист не підміняє спеціальних медичних висновків власним діагнозом і не стверджує, що суїцидальна поведінка автоматично виключає умисел щодо іншої особи, неосудність чи обмежену осудність. Проте встановлені самоушкодження не можна замовчувати при оцінці версії про спрямованість дій виключно на вбивство потерпілої. Суд має зіставити час їх виникнення, зміст медичних висновків та поведінку ОСОБА_9 з доводами сторін. За таких обставин розумне пояснення поведінки як небезпечних протиправних дій без доведеного бажання смерті потерпілої потребує предметного спростування.

Захисник зазначила, що обвинувальний акт описує два різні епізоди 14 березня 2025 року: застосування предмета, визначеного обвинуваченням як граната DM51, щодо ОСОБА_7 поза будинком, та застосування запалу УЗРГМ щодо ОСОБА_10 в коридорі будинку. Першому епізоду надано кваліфікацію замаху на вбивство загальнонебезпечним способом, другому - легкого тілесного ушкодження. Захисна позиція ОСОБА_9 стосується застосування запалу та визнання легких ушкоджень. Цю розбіжність суд має вирішити за доказами, а не шляхом ототожнення двох предметів і двох епізодів. В обвинувальному акті наведено посилання на експертні висновки від 11 квітня 2025 року щодо гранати DM51 та від 8 квітня 2025 року щодо запалу УЗРГМ. Захисник просить оцінити їх фактичний зміст: які саме об`єкти досліджено, що встановлено про їх стан і властивості та який зв`язок цих об`єктів із кожним епізодом доведено. Самої назви предмета в обвинувальному акті недостатньо для встановлення всього механізму події. Потрібно зіставити висновки експертів із місцем вибуху, слідами, відстанню до потерпілої, напрямком дії, її переміщенням і механізмом ушкоджень - у тому обсязі, в якому такі обставини підтверджені дослідженими доказами.

Твердження про висловлені погрози та переслідування потерпілої також підлягають оцінці за безпосередніми показаннями, їх послідовністю та узгодженістю з іншими доказами. Захист заперечує можливість вважати їх доведеними лише тому, що вони викладені прокурором. Для ч.2 ст. 15 КК України з прив`язкою до п.5 ч.2 ст. 115 цього Кодексу необхідно встановити, що ОСОБА_9 виконав усі дії, які вважав потрібними для доведення вбивства до кінця, а смерть не настала з незалежних від нього причин. Припущення, що потерпіла вижила тільки тому, що встигла відійти, повинно мати доказове підґрунтя щодо механізму події та спрямованості умислу. Пункт 5 частини другої статті 115 КК України додатково вимагає оцінки реальної небезпеки для життя інших людей та її усвідомлення винним. Пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 пов`язує цю ознаку з небезпекою обраного способу не лише для наміченої жертви, а й для інших осіб. Необхідно встановити, хто саме перебував у зоні небезпеки першого епізоду, де знаходилась ця особа та якими доказами підтверджено небезпеку для її життя. Саме по собі посилання на громадське місце, сусідні будинки чи присутність матері в будинку такого аналізу не замінює. Другий епізод щодо ОСОБА_10 має власні час, місце, предмет і наслідки. Його не можна автоматично використати для доведення небезпеки саме першого вибуху для багатьох осіб. Водночас відсутність цієї кваліфікуючої ознаки сама по собі ще не спростовує основного складу замаху; визначальним залишається доведення прямого умислу на вбивство, якого, на переконання захисту, немає. Тому захисник просить відхилити кваліфікацію за частиною другою статті 15, пунктом 5 частини другої статті 115 КК України та, застосувавши частину третю статті 337 КПК України, надати доведеним діям щодо ОСОБА_7 кваліфікацію за частиною першою статті 125 КК України. Це відповідає визнаному обвинуваченим спричиненню легких ушкоджень та покращує його становище в межах фактичної події, описаної в обвинувальному акті.

За частиною третьою статті 357 КК України ОСОБА_9 інкриміновано заволодіння паспортом потерпілої для виїзду за кордон 2 березня 2025 року. Для обвинувального вироку необхідно довести не лише існування документа та повідомлення про його зникнення, а й факт протиправного заволодіння ним саме ОСОБА_9 і відповідний умисел. За результатами судового розгляду захист не вбачає достатнього підтвердження цих обставин. Обвинувачення спирається на показання потерпілої; свідки обвинувачення не були очевидцями заволодіння документом та не підтвердили його особистим сприйняттям. Інших переконливих доказів причетності ОСОБА_9 , за позицією захисту, у суді не здобуто. Показання потерпілої є самостійним джерелом доказів. Закон не встановлює правила, за яким одного такого джерела завжди недостатньо, як і не вимагає обов`язкового вилучення паспорта в обвинуваченого. Проте суд має відокремити те, що потерпіла безпосередньо сприймала, від її припущення про особу, яка могла взяти документ. Захисник просить перевірити, коли і за яких обставин паспорт востаннє перебував у потерпілої, на чому ґрунтується твердження про заволодіння ним ОСОБА_9 , чи містять показання опис особисто спостережених дій та як усунуто розумні сумніви щодо самої події і причетності обвинуваченого. Це питання достатності доказів, а не вимога до потерпілої надати якийсь наперед визначений їх вид. Зникнення документа та припущення про можливу причетність особи не є тотожними доведенню викрадення. ОСОБА_9 не зобов`язаний встановити, де знаходиться паспорт чи хто інший міг ним заволодіти, щоб скористатися презумпцією невинуватості. Захисник просить виправдати ОСОБА_9 за частиною третьою статті 357 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення цього кримінального правопорушення обвинуваченим. Якщо суд дійде висновку про недоведеність самої події заволодіння паспортом, належною підставою є пункт 1 цієї частини.

У цьому провадженні пред`явлено обвинувачення в домашньому насильстві за статтею 126-1 КК України. Окремого обвинувачення за статтею 126 КК України про побої і мордування обвинувальний акт не містить. Тому оцінювати потрібно ознаки саме статті 126-1: умисність, систематичність насильства, відповідні відносини між особами, передбачені законом наслідки та причинний зв`язок. Захист враховує, що обвинувальний акт посилається на постанови про адміністративні правопорушення щодо подій 30 листопада і 2 грудня 2024 року та 23 лютого 2025 року, а також описує нові епізоди 2 і 14 березня 2025 року. Тому категоричне твердження про повну відсутність будь-яких попередніх юридично зафіксованих конфліктів було б некоректним. Попередні адміністративні постанови можуть мати доказове значення при оцінці систематичності. Але вони не звільняють прокурора від доведення нових інкримінованих дій, їх зв`язку з попередніми та саме кримінально значущих наслідків. Загальна фраза про психологічні страждання чи погіршення якості життя має бути наповнена конкретними встановленими обставинами. Показання свідків обвинувачення про те, що вони не спостерігали конфліктів, не спростовують автоматично показань потерпілої чи адміністративних постанов. Їх значення інше: вони не дають того незалежного підтвердження інкримінованих подій, на яке посилається обвинувачення. Суд повинен оцінити фактичну доказову сукупність, а не кількість названих прокурором свідків. За переконанням захисту, після такої оцінки залишаються неусунуті сумніви щодо доведеності складу систематичного домашнього насильства в пред`явленому обсязі. Захисник просить виправдати ОСОБА_9 за статтею 126-1 КК України на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України - через недоведеність наявності в його діянні складу цього кримінального правопорушення.

Захисник просить призначити покарання за визнаними та доведеними діями з урахуванням статей 50, 65 і 66 КК України. Просить врахувати встановлену обвинуваченому інвалідність III групи, стан здоров`я ОСОБА_9 , медичні відомості про депресивний суїцидальний епізод, статус учасника бойових дій, позитивні характеристики та тривале перебування під вартою. Медичні обставини потребують оцінки як реальних потреб у лікуванні та спостереженні. ОСОБА_9 не залишив місця події та визнає відповідальність за незаконне поводження з боєприпасами і заподіяні легкі ушкодження. Захист не ототожнює часткове визнання вини з автоматично встановленим щирим каяттям і не просить визнати недоведеного активного сприяння розкриттю злочину. Водночас заперечення обвинувачення у замаху на вбивство не може бути самостійною обставиною, що обтяжує покарання. В обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_9 не судимий. При цьому захист враховує згадану в ньому ухвалу від 18 грудня 2024 року про звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 45 КК України та попередні адміністративні стягнення. Тому прохання про м`яке покарання не ґрунтується на твердженні, що він ніколи не притягувався до відповідальності.

Захисник зазначила, що так само необхідно окремо оцінити наведені прокурором обставини, що обтяжують покарання: стан сп`яніння, вчинення діяння щодо особи похилого віку та особи, з якою обвинувачений перебував у сімейних відносинах. Вони потребують встановлення і співвіднесення з конкретним правопорушенням. Ознаку, яка вже утворює склад відповідного правопорушення, не можна повторно враховувати як обтяжуючу всупереч частині четвертій статті 67 КК України. Частина перша статті 263 КК України передбачає позбавлення волі від трьох до семи років. Тому для призначення за нею іншого, м`якшого виду основного покарання необхідне застосування статті 69 КК України, а не лише посилання на загальні засади призначення покарання. Захисник просить визнати сукупність підтверджених обставин - стан здоров`я та інвалідність, позитивні дані про особу, участь у захисті України, поведінку після події та визнання фактично вчиненого - такими, що пом`якшують покарання, у тому числі відповідно до частини другої статті 66 КК України. При вирішенні питання за статтею 69 просить оцінити, наскільки ця сукупність разом із конкретним доведеним обсягом вини істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого. Сам перелік характеристик без такої оцінки був би недостатнім. Основне прохання захисту - застосувати частину першу статті 69 КК України та перейти за частиною першою статті 263 КК України до штрафу як більш м`якого виду основного покарання: 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 17000 гривень. За частиною першою статті 125 КК України захисник просить призначити штраф 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 510 гривень; за сукупністю правопорушень відповідно до статті 70 КК України - поглинути менш суворе покарання більш суворим. Водночас захисник просить застосувати частину п`яту статті 72 КК України: враховуючи фактичну тривалість попереднього ув`язнення, повністю звільнити ОСОБА_9 від відбування призначеного штрафу або, якщо суд не знайде для цього підстав, пом`якшити його. Для штрафу ця норма передбачає судову оцінку, а не автоматичний арифметичний перерахунок днів ув`язнення в гривні. За потреби сплати штрафу захисник просить врахувати майновий стан та вирішити питання про розстрочку відповідно до частини четвертої статті 53 КК України. Як альтернативу, якщо суд не встановить сукупності підстав для статті 69 КК України, захисник просить призначити за частиною першою статті 263 КК України мінімальні три роки позбавлення волі та, після визначення остаточного покарання за статтею 70 КК України шляхом поглинення штрафу за статтею 125, застосувати статтю 75 КК України з іспитовим строком два роки та обов`язками, передбаченими статтею 76 КК України. Це прохання стосується звільнення від реального відбування позбавлення волі, а не зміни його виду. Захисник просить оцінити можливість виправлення ОСОБА_9 за умов контролю органу пробації, дотримання встановлених судом обов`язків і належного медичного спостереження. Питання захисту потерпілих має бути враховано при визначенні законних та індивідуально обґрунтованих обов`язків і, за наявності підстав, обмежувальних заходів за статтею 91-1 КК України.

На підставі викладеного захисник просить суд: 1) визнати недоведеним прямий умисел ОСОБА_9 на позбавлення життя потерпілої; відхилити кваліфікацію за частиною другою статті 15, пунктом 5 частини другої статті 115 КК України та відповідно до частини третьої статті 337 КПК України перекваліфікувати доведені дії щодо ОСОБА_7 на частину першу статті 125 КК України; 2) виправдати ОСОБА_9 за частиною третьою статті 357 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України; якщо суд визнає недоведеною саму подію цього правопорушення - на підставі пункту 1 цієї частини; 3) виправдати ОСОБА_9 за статтею 126-1 КК України на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України через недоведеність у його діянні складу цього кримінального правопорушення; 4) за доведеними діями, кваліфікованими за частиною першою статті 263 та частиною першою статті 125 КК України, призначити покарання за основним варіантом, викладеним у розділі 6: із застосуванням статей 69, 70 та частини п`ятої статті 72 КК України - штраф із вирішенням питання про повне звільнення від його відбування з огляду на попереднє ув`язнення; альтернативно - остаточні три роки позбавлення волі зі звільненням від відбування з випробуванням на два роки за статтями 75, 76 КК України; 5) Встановити за процесуальними документами точні дати фактичного затримання та перебування під вартою і врахувати весь відповідний період попереднього ув`язнення згідно з частиною п`ятою статті 72 КК України. Для покарання у виді позбавлення волі застосувати зарахування день за день; для штрафу - наведений вище механізм пом`якшення або звільнення від відбування; 6) У разі призначення покарання без реального подальшого тримання в установі виконання покарань вирішити питання про запобіжний захід та негайне звільнення ОСОБА_12 з-під варти відповідно до статті 377 КПК України, якщо він не утримується на іншій законній підставі.

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначила, що дії ОСОБА_9 вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 15, п.5 ч. 2 ст. 115 КК України, ч. 1 ст. 263 КК України, ст. 126-1 КК України, ч.1 ст. 125 КК України, ч.3 ст.357 КК України. Його винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень доводиться показаннями потерпілої, свідків, речовими та письмовими доказами, висновками експертів. Прокурор зазначає, що покази обвинуваченого, який не визнав своєї вини у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 15, п.5 ч.2 ст. 115 КК України, ст. 126-1 КК України, ч.1 ст. 125 КК України, ч.3 ст.357 КК України, є такими, що спрямовані на уникнення від кримінальної відповідальності з огляду на покази потерпілих, свідків, які повністю узгоджуються з письмовими та речовими доказами. Обрану обвинуваченим версію подій прокурор вважає способом захисту від пред`явленого обвинувачення. Замах на вбивство ОСОБА_9 було вчинено за допомогою вибухового пристрою ручної осколкової гранати DM51 із запалом типу DM82A3, при вибуху якої, відбувається розрив гранати на осколки, що може призвести до заподіяння смерті або тілесних ушкоджень багатьох осіб. Факт застосування в такій обстановці гранати, яку обвинувачений до цього незаконно придбав і зберігав без передбаченого дозволу, та привів у дію у прямій близькості до потерпілої, властивості даного бойового припасу, пошкодження, виявлені під час огляду приміщення, локалізація виявлених у потерпілої тілесних ушкоджень, конфлікти, які мали місце між обвинуваченим та потерпілою, а також те, що обвинувачений перебував на військовій службі і, відповідно, був обізнаний щодо характеристик та конструкції гранати, усвідомлюючи її підвищену суспільну небезпеку, застосував її у подвір`ї приватного будинку унаслідок таких дій потерпіла отримала тілесні ушкодження, в сукупності свідчать про мету позбавити життя потерпілу, та про те, що обвинувачений вчинив для цього всі необхідні дії, які були для нього завідомо такими, що потягнуть смерть потерпілої, але з причин, які від нього не залежали, кримінальне правопорушення не було закінчено. Таким чином, характер, послідовність, динамічність і направленість дій обвинуваченого, знаряддя злочину, яке використовувалося під час вчинення злочину, локалізація вибуху саме в місці, де перебувала потерпіла у своїй сукупності свідчать про те, що обвинувачений усвідомлював небезпечний характер застосування гранати у подвір`ї будинку, де знаходилася потерпіла, а також, з урахуванням перебування у будинку ОСОБА_13 , вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

Прокурор зазначає, що обираючи покарання обвинуваченому, слід врахувати характер і ступінь суспільної небезпеки вчинених ним кримінальних правопорушень, його особу, те, що на обліку в лікаря нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, являється інвалідом, учасник бойових дій. Згідно висновку експерта № 141/2025 від 24.04.2025 ОСОБА_9 будь-яким психічним захворюванням не страждає і не страждав на період часу, що відноситься до інкримінованих щодо нього дій, виявляє ознаки РПП внаслідок вживання алкоголю, синдрому залежності, що згідно МКХ-10 F10.2. На період часу, що відноситься до інкримінованих йому протиправних дій ОСОБА_9 перебував в стані гострої алкогольної інтоксикації неускладненої. На період часу, що відноситься до інкримінованого йому злочину підекспертний ОСОБА_9 перебував у стані і перебуває на даний час, при якому здатний в повні мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_9 не потребує. Обставин, які згідно ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_9 , не встановлено. Обставинами, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_9 є вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння. При таких обставинах прокурор вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого неможливе без ізоляції від суспільства, а тому йому слід призначити покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчинених злочинів, їх конкретним обставинам і наслідкам, позиції потерпілих, даним про особу обвинуваченого, а також буде відповідати загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, та принципам справедливості, достатності і співрозмірності.

Прокурор просила визнати ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України, ч. 1 ст. 263 КК України, ст. 126-1 КК України, ч. 1 ст. 125 КК України, ч. 3 ст. 357 КК України. Просила призначити покарання: за ч. 2 ст. 15, п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України - 11 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 263 КК України - 3 роки позбавлення волі; - за ст. 126-1 КК України - 1 рік позбавлення волі; - за ч. 1 ст. 125 КК України - штраф у розмірі 50 н.м.д.г., що в твердій грошовій сумі становить 850 гривень; за ч. 3 ст. 357 КК України - штраф 40 н.м.д.г., що в твердій грошовій сумі становить 680 гривень. Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень призначити ОСОБА_9 у виді 11 років позбавлення волі. Строк відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання, а саме з 09 год. 06 хв. 14.03.2025 з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення. Запобіжний захід ОСОБА_9 у вигляді тримання під вартою залишити без змін до вступу вироку в законну силу. Скасувати арешти, накладені на речові докази ухвалами слідчого судді Рожнятівського районного суду. Питання речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України. Стягнути з ОСОБА_9 витрати на залучення експертів у загальній сумі 12989 гривень.

Прокурор ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав позицію прокурора ОСОБА_5 . Вказав, що показання обвинуваченого спростовуються дослідженими судом доказами; кваліфікація інкримінованих ОСОБА_9 кримінальних правопорушень узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема правовому висновку, який сформульовано у постанові від 02.04.2026 у справі № 382/514/23.

Потерпіла ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила наступне. З 2012 року вони з ОСОБА_9 разом проживали, вели спільне господарство. Зареєстрували шлюб вони в 2022 році, тому що хотіли всиновити дитину. Протягом тривалого часу (протягом років - це було ще до війни) ОСОБА_9 вчиняв щодо неї домашнє насильство. Перший час після їх знайомства ОСОБА_9 не вживав алкоголю, однак пізніше почав пити і в цей час обзивав її, бив, душив, забирав телефон, не пускав нікого на подвір`я, звинувачував у зрадах, бігав за нею з ножем, влаштовував стеження. Також ОСОБА_9 вчиняв насильство щодо її мами - ОСОБА_10 , яка тікала з хати, ночувала в стайні. ОСОБА_7 це все терпіла, але з часом (починаючи з 2024 року) ОСОБА_7 почала подавати заяви в поліцію. Протягом 2024-2025 років ОСОБА_9 неодноразово бив ОСОБА_7 , вона лежала в лікарні, в неї зрушилися нерви, погіршився стан здоров`я. 30.11.2024 ОСОБА_7 викликала поліцію з приводу вчинення ОСОБА_9 домашнього насильства. 02.12.2024 його притягнули до відповідальності і в цей же день ОСОБА_7 знову викликала поліцію з приводу вчинення ОСОБА_9 домашнього насильства (напав на неї). Також 02.03.2025 ОСОБА_7 знову викликала поліцію з приводу вчинення ОСОБА_9 домашнього насильства (погрожував їй, виганяв з хати). Також ОСОБА_7 пояснила, що в грудні 2024 відбувався суд за обвинуваченням ОСОБА_9 за ч.1 ст.125 КК України (легке тілесне ушкодження потерпілій ОСОБА_7 ), під час якого вона помирилася з ОСОБА_9 , проте вона це зробила під тиском - через погрози. Також ОСОБА_7 підтвердила факт, що в січні 2025 року, коли між ними виник конфлікт, ОСОБА_7 кинула в ОСОБА_9 кружку.

В день 14.03.2025 відбувалося судове засідання з розгляду справи про домашнє насильство, на якому були присутні ОСОБА_7 та ОСОБА_9 . Під час судового засідання ОСОБА_7 повідомила чоловіку, що подає на розлучення. Після цього вона поїхала додому, пізніше лягла спати. Прокинулася, бо почула гримання у вікнах. Це прийшов ОСОБА_9 і вимагав відкрити двері. ОСОБА_7 спочатку відмовлялася відкрити, потім відкрила. ОСОБА_9 п`яний зайшов до кімнати - в одній руці тримав телефон, а що було в нього в іншій руці ОСОБА_7 не бачила, бо не було світла. ОСОБА_9 сказав, що в нього в руках граната і він зараз всіх зірве. ОСОБА_7 почала заспокоювати ОСОБА_9 , тут прокинулася мама і також почала заспокоювати ОСОБА_9 . ОСОБА_9 штовхнув ОСОБА_10 рукою і вона впала до стіни. ОСОБА_7 боса вибігла надвір (її мама залишилася в будинку) і почула за собою вибух, вона відчула біль від осколків, відчула кров (пізніше 2 осколки їй витягли, а 2 залишилися в тілі). Як саме ОСОБА_9 кидав гранату потерпіла не бачила. Коли ОСОБА_7 вибігла на дорогу, то почула другий вибух. ОСОБА_7 зразу викликала швидку і поліцію. ОСОБА_9 ходив по подвір`ю з каністрами. Приїхала поліція, далі швидка, ОСОБА_7 перев`язали. ОСОБА_7 повернулася на подвір`я і побачила, що ОСОБА_9 затриманий поліцією. Зі слів ОСОБА_10 потерпіла ОСОБА_7 дізналася, що ОСОБА_9 кинув їй під ноги гранату, матері зрешетило ноги до колін (вона довго лікувалася).

Також ОСОБА_7 зазначила, що неправдою є те, що її брат дав гранату ОСОБА_9 , оскільки вона бачила цю гранату раніше. До її стосунків з обвинуваченим брат не має жодного відношення. ОСОБА_7 вважає, що обвинувачений мав умисел на її вбивство і він усе спланував.

Щодо викрадення її закордонного паспорта, то ОСОБА_7 зазначила, що у будинку проживає троє осіб: вона, її мама, та ОСОБА_9 . Крім ОСОБА_9 паспорт більше ніхто не міг забрати. На подвір`я до них ніхто не заходив. Сама ОСОБА_7 не бачила, як обвинувачений забрав її паспорт, проте раніше вже були випадки, коли ОСОБА_9 забирав її паспорт. Крім того, ОСОБА_7 зазначила, що її паспорт зник одночасно з її телефоном, телефон був їй повернутий ОСОБА_9 , а паспорт він не повернув.

ОСОБА_7 щодо призначення обвинуваченому покарання покладається на розсуд суду.

Потерпіла ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що за час спільного проживання ОСОБА_14 неодноразово вчиняв конфлікти, наносив тілесні ушкодження дочці. Були випадки, що серед ночі вона з дочкою йшли з дому в інше село до сина, бо боялись обвинуваченого. В ту ніч, вона прокинулась від того, що в кімнаті була дочка, а ОСОБА_9 тримав в одній руці телефон, яким освічував кімнату, в іншій - тримав предмет темного кольору круглої форми і кричав, що зараз їх зірве. Вона почала заспокоювати його, в цей час дочка вибігла з будинку. Після того вона вийшла в коридор, в цей час обвинувачений кинув їй щось під ноги, від чого відчула біль в ногах. Вона зразу ж вийшла на вулицю, зустріла дочку, з якою разом очікували приїзду працівників поліції та медиків.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснила, що вона є рідною сестрою ОСОБА_9 . Свідок зазначила, що ОСОБА_9 10 років проживав у цивільному шлюбі з ОСОБА_7 в с. Топільське (там він прописаний не був). Розписалися вони тільки в 2022 році. Всі зароблені ОСОБА_9 кошти вкладалися в їх господарство в с. Топільське. Свідок вважає, що ОСОБА_7 використовувала ОСОБА_9 в корисливих цілях. Кожен раз, коли закінчувалися кошти, ОСОБА_7 телефонувала до ОСОБА_15 і казала забирати його собі (про ці дзвінки ОСОБА_15 брату не говорила). Це тривало 10 років. Коли почалася війна, ОСОБА_9 пішов добровольцем служити в ЗСУ, в 2024 році був звільнений за станом здоров`я. В день звільнення ОСОБА_9 з армії ОСОБА_7 поїхала закордон і ОСОБА_9 почав пити. В цей час ОСОБА_9 жив разом із сестрою. Коли ОСОБА_7 приїхала, то вони з ОСОБА_9 помирилися (бо захворіла мама і ОСОБА_7 не хотіла залишатися сама, а ще треба було робити по господарству: дрова і інше). Через якийсь час ОСОБА_7 знову стала писати ОСОБА_15 повідомлення - забирай його.

Свідок ОСОБА_15 показала, що 8 січня зранку ОСОБА_7 подзвонила до неї і сказала, що ОСОБА_9 її побив, двері поламав. ОСОБА_15 разом з чоловіком негайно приїхали в с. Топільське. В цей час ОСОБА_9 спав, а ОСОБА_7 була в церкві. Коли вона прийшла з церкви, то ОСОБА_15 побачила, що на ОСОБА_7 немає слідів побиття. Також двері не були поламані. Таким чином, ОСОБА_15 спіймала ОСОБА_7 на брехні. Така ситуація повторювалася кілька разів. ОСОБА_15 також зазначила, що ніколи не бачила ОСОБА_7 побитою. Також, ОСОБА_7 постійно очорнювала ОСОБА_9 , а також ОСОБА_15 та її сім`ю в соцмережі (чаті села). Останнім часом ОСОБА_15 не вникала в стосунки між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснив, що він проживає в с. Топільське по сусідству з ОСОБА_7 . Минулого року (14.03.2025) він встав зранку відкривати ворота, його побачив поліцейський і покликав взяти свідчення. ОСОБА_16 засвідчив, що дійсно вночі близько 2-3 год. чув якийсь вибух (дружина встала, подивилася в вікно, нічого не побачила). Про подію дізнався зранку. Свідку нічого не відомо про стосунки між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні пояснив, що він проживає разом з дружиною в с. Топільське по сусідству з ОСОБА_7 . Минулого року (14.03.2025) він вночі почув вибух і вийшов надвір. Свідок побачив на дорозі ОСОБА_7 , яка дзвонила в поліцію. Через якийсь час приїхала поліція, швидка, пожежна, служба газу. ОСОБА_9 свідок не бачив. Свідок зазначив, що в період, коли ОСОБА_14 проживав в с.Топільське, то неодноразово безпідставно чіплявся до нього та його дружини, погрожував.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснила, що вона проживає в с. Топільське по сусідству з ОСОБА_7 , знає їх більше 10 років. Вказала, що в кінці серпня 2024 року ОСОБА_7 розповідала їй, що ОСОБА_9 «піднімає на неї руку», бачила у неї на тілі синяки, остання говорила, що побив обвинувачений. Також чула від односельчан, що ОСОБА_7 в лікарні, побив чоловік, вона в той час перебувала в Польщі і про це їй повідомили знайомі односельчани.

14 березня 2025 року біля 2 години ночі свідок ОСОБА_18 прокинулась від вибуху. Через деякий час почула другий вибух. Підійшла до вікна, побачила, що до господарства потерпілих під`їхали пожежна, поліція та швидка. Після цього випадку мала розмову з ОСОБА_7 , остання розповідала, що вона втікала, а обвинувачений вслід за нею кинув гранату, а також кинув запал під ноги матері. Вона була на подвір`ї потерпілих, бачила сліди від гранати, осколки на приміщенні кухні. Також потерпіла повідомляла їй, що обвинувачений забрав у неї паспорт для виїзду за кордон.

Вина обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень доводиться сукупністю досліджених судом доказів, в тому числі наступними матеріалами кримінального провадження, які були оглянуті безпосередньо в судовому засіданні, зокрема:

-рапортом від 14.03.2025, згідно якого 14.03.2025 о 02:14 год. надійшло повідомлення зі служби 102 від ОСОБА_7 , жительки АДРЕСА_2 , про те, що за місцем проживання чоловік колишній військовослужбовець ОСОБА_9 кинув дві гранати, одну в будинку, другу на вилиці біля будинку. В будинку також була мама заявниці ОСОБА_10 , заявниця з мамою обоє втекли з будинку. Внаслідок вибуху потерпілі отримали незначні осколкові поранення (т.2, а.с.33);

-рапортом від 14.03.2025, згідно якого 14.03.2025 о 03:52 год. надійшло повідомлення зі служби 102 від чергової медсестри КНП «Рожнятівська багатопрофільна лікарня» про те, що КШМД доставлено ОСОБА_7 з діагнозом мінно-вибухова травма, множинно-осколкові поранення голови, тулуба, кінцівок, на обстеженні. Також її маму ОСОБА_10 з діагнозом мінно-вибухова травма, множинно-осколкові поранення голови, тулуба, кінцівок (т.2, а.с.34);

-протоколом огляду місця події від 14.03.2025, де оглянуто територію, будинок та інші житлові і нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , а також транспортний засіб марки «Шкода Фабія» з д.н.з. НОМЕР_3 . В протоколі зазначено, що на ґрунтовій дорозі на відстані близько 5 м від будинку наявна вирва овальної форми 37 х 34 см глибиною до 4 см. Під час оброблення вирви магнітом виявлено фрагменти, які притягуються магнітом, діаметром 2,2-2,4 мм, схожі на кульки. Дані схожі на кульки фрагменти упаковано в спецпакет АВ1006267. Із вказаної вирви з епіцентру вибуху було зроблено пробу ґрунту, яку упаковано в спецпакет PSP № 2089882, та контрольний зразок ґрунту PSP № 2089887 - вилучено з місця. Далі по ходу виявлено важіль з маркуванням «HGRZ DM82A3 LOS DNM05A0012» зеленого кольору, який не притягується магнітом. Даний важіль упаковано у спецпакет АВ1006261 та вилучено з місця події. У проекції вхідних дверей, на відстані 25 см від паркану наявний предмет зовні схожий на запал УЗРГМ, який упаковано у спецпакет АВ 1006259, та вилучено з місця події. Перед входом будинку наявна бетонна сходинка із краплями речовини темно-бурого кольору, двері зі слідами пошкодження, а саме на склопакеті наявна тріщина, на металічній частині дверей наявна вм`ятина. На вказаному склі (на даному склопакеті) наявні пошкодження у вигляді наскрізного пошкодження зовнішнього скла склопакета з радіальними тріщинами, діаметром 4,5 мм. На поверхні підлоги в коридорі (вкрита лінолеумом) наявна вирва овальної форми розміром 45 х 33 мм, на поверхні якої є нашарування речовини темно-сірого кольору. Дані нашарування вилучені шляхом вирізання лінолеуму з діркою, який упаковано в спецпакет НПУ PSP № 2089888 та вилучено з місця події. В житловій кімнаті №1 на тумбі з одягом наявний ніж, на якому є обмежувач (упаковано в спецпакет НПУ WAR № 1108581), а також кухонна декоративна сокира (упаковано в спецпакет НПУ PSP № 2089890). Під вікном у даній кімнаті на поверхні підлоги виявлено елемент, схожий на частину гранати, виготовлений із полімерного матеріалу зеленого кольору, який упаковано в спецпакет НПУ АВ 1006260 та вилучено з місця події. У коридорі на лінолеумі наявні краплі речовини бурого кольору, схожі на кров (за допомогою марлевого тампону зроблено змиви, які упаковано у паперовий пакет НПУ, та контрольний зразок, який упаковано у паперовий конверт). Біля будинку наявні дві ємності із залишками рідини з характерним запахом паливно-мастильних матеріалів, які вилучено з місця події. Додатком до протоколу є фото місця події. (т.2, а.с.38-59);

-актом перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів від 14.03.2025, в якому зазначено, що група спеціалістів-вибухотехніків здійснила огляд об`єкта за адресою АДРЕСА_2. Результати огляду: вибухових пристроїв та речовин не виявлено; виявлено залишки без вмісту вибухових речовин, зовні схожі на важіль запалу DM82A3 та залишки запалу УЗРГМ, уражаючі елементи гранати ДМ51, та уламки гранати ДМ51. (т.2, а.с.61);

-довідками про категорію небезпечності виявлених вибухових матеріалів від 14.03.2025, в яких зазначено, що виявлені речі до вибухової категорії не належать (т.2, а.с.62-65);

- постановою про визнання речовими доказами, згідно якої визнано речовими доказами: предмет схожий на кухонний ніж з обмежувачем, кухонну декоративну сокиру, контрольний зразок ґрунту, дві полімерні ємності з залишками паливно-мастильних матеріалів, одяг ОСОБА_9 (т.2, а.с.67);

- листом адміністрації КНП «Рожнятівська багатопрофільна лікарня» від 14.03.2025 про те, що ОСОБА_7 поступила 14.03.2025 в травматологічне відділення з діагнозом: множинні вогнепальні сліпі осколкові поранення м`яких тканин грудної клітки, живота, таза та лівої гомілки, а ОСОБА_10 поступила 14.03.2025 в травматологічне відділення з діагнозом: забійні садна голови та нижніх кінцівок (т.2, а.с.71);

- тестом № 00091 на стан сп`яніння, який проведено 14.03.2025 о 04:40 год. за допомогою приладу Алкофор 507 - результат ОСОБА_9 становив 1,39 проміле (т.2, а.с.72);

- протоколом від 14.03.2025 огляду предмету, в кому зазначено, що було проведено огляд відеозаписів із камери відеоспостереження, яка закріплена на фасаді будинку АДРЕСА_2, яку добровільно видав ОСОБА_9 . На відео помітно, як о 02:42 год. у АДРЕСА_2 із лівого боку заїжджає легковий автомобіль темного кольору та зупиняється на вулиці біля домоволодіння АДРЕСА_2. О 03:06:46 год. зі сторони домоволодіння АДРЕСА_2 видно спалах світла та чутно сильний звук (гуркіт) схожий на вибух. О 03:07:13 год. по вул. С.Бандери швидко рухається жінка ОСОБА_7 з телефоном в руках. О 03:07:20 год. зі сторони домоволодіння АДРЕСА_2 видно спалах світла та чутно сильний звук (гуркіт) схожий на вибух. О 03:07:25 год. зі сторони домоволодіння АДРЕСА_2 видно спалах світла та чутно сильний звук (гуркіт) схожий на вибух. Протокол ілюстровано фото з відеозаписів. В даному протоколі також зазначено, що встановлено, що похибка відеозаписів становить 1 год. вперед. (т.2, а.с.75-78);

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 14.03.2025, згідно якого ОСОБА_7 заявила про вчинення домашнього насильства, а саме вчинення ОСОБА_9 умисного систематичного фізичного, психологічного та економічного насильства, що призводить страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності, погіршення якості життя заявниці. Насильство виразилось у погрозах фізичною розправою, погрозі спалити будинок, обзиванні, штовханні, спричиненні тілесних ушкоджень, ОСОБА_9 без дозволу забрав на кілька днів її мобільний телефон, закордонний паспорт, свідоцтво про шлюб. (т.2, а.с.79);

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 14.03.2025, згідно якого ОСОБА_7 заявила про вчинення домашнього насильства, а саме 02.03.2025 близько 07:00 год. ОСОБА_9 вчинив словесний конфлікт, в ході якого виражався нецензурно, обзивав, після чого забрав закордонний паспорт заявниці, свідоцтво про шлюб, телефон. (т.2, а.с.80);

- інформацією про те, що 30.11.2024 ОСОБА_7 зверталася до поліції з приводу вчинення ОСОБА_9 домашнього насильства. 30.11.2024 було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_9 за ч.1 ст.173-2 КУпАП. Також винесено терміновий заборонний припис (т.2, а.с.81-83);

- інформацією про те, що 02.12.2024 ОСОБА_7 зверталася до поліції з приводу вчинення ОСОБА_9 домашнього насильства. 02.12.2024 було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_9 за ч.1 ст.173-2 КУпАП. Також винесено терміновий заборонний припис (т.2, а.с.84-86);

- постановою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 02.12.2024, згідно якої ОСОБА_9 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_7 ) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170 гривень (т.2, а.с.87);

- постановою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 06.12.2024, згідно якої ОСОБА_9 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_7 ) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170 гривень (т.2, а.с.88);

- постановою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 13.03.2025, згідно якої ОСОБА_9 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_7 ) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1020,00 гривень (т.2, а.с.89);

- терміновим заборонним приписом стосовно кривдника серії АА № 641002 від 30.11.2024 - відносно кривдника ОСОБА_9 та постраждалої особи ОСОБА_7 (т.9, а.с.93);

- формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства - відносно кривдника ОСОБА_9 та постраждалої особи ОСОБА_7 (т.9, а.с.94-95);

- протоколом затримання від 14.03.2025, в якому зазначено, що фактично ОСОБА_9 затримано 14.03.2025 о 09:06 год. (т.2, а.с.96-99);

- додатком до протоколу особистого обшуку - фото телефону, одягу та взуття (т.2, а.с.100-102);

- постановою про визнання речовими доказами від 15.03.2025, згідно якої визнано речовими доказами: мобільний телефон марки VIVO, IMEI1: НОМЕР_4 , IMEI2: НОМЕР_5 із стартовим пакетом, вилучені в ОСОБА_9 (т.2, а.с.103-104);

- протоколом отримання біологічних взірців від 14.03.2025, згідно якого відібрано біологічні взірці у ОСОБА_9 (т.2, а.с.10, 110);

- протоколом освідування особи ОСОБА_9 від 14.03.2025 - виявлено тілесні ушкодження (різані поверхневі рани), проведено огляд на стан алкогольного сп?яніння. До протоколу додано: тест на стан сп`яніння, який проведено 14.03.2025 о 14:17 год. за допомогою спеціального приладу - результат ОСОБА_9 становив 1,08 проміле; висновок щодо результатів медичного огляду, складений 14.03.2025 о 14:19 год., в якому зазначено, що ОСОБА_9 перебуває в стані алкогольного сп?яніння (т.2, а.с.111-113);

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 05.03.2025, згідно якого ОСОБА_7 заявила про викрадення 02.03.2025 ОСОБА_9 її особистих документів (закордонного паспорту, свідоцтва про одруження) та мобільного телефону (т.2, а.с.114);

- ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 18.12.2024, згідно якої ОСОБА_9 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.1 ст.125 КК України (легке тілесне ушкодження потерпілій ОСОБА_7 ), на підставі ст.45 КК України у зв`язку з дійовим каяттям (т.2, а.с.136-137);

- протоколом огляду від 15.03.2025, згідно якого оглянуто речі потерпілої ОСОБА_7 (одяг з плямами бурого кольору), речі упаковані в спецпакет WAR 1478287. Додатком до протоколу є фототаблиця (т.2, а.с.139-143);

- постановою про визнання речовими доказами і передачу їх на зберігання від 15.03.2025, згідно якої визнано речовими доказами одяг, виданий ОСОБА_7 (т.2, а.с.146-147);

- протоколом огляду від 15.03.2025, згідно якого оглянуто речі потерпілої ОСОБА_10 (одяг з плямами бурого кольору), речі упаковані в спецпакет WAR 1478285. Додатком до протоколу є фототаблиця (т.2, а.с.149-153);

- постановою про визнання речовими доказами і передачу їх на зберігання від 15.03.2025, згідно якої визнано речовими доказами одяг, виданий ОСОБА_10 (т.2, а.с.154-155);

- висновком експерта № СЕ-19/109-25/4690-ВТХ від 11.04.2025, в якому зазначено, що на експертизу було надано спецпакети АВ1006267, АВ1006261, АВ 1006260. Надані на дослідження об`єкти є складовими боєприпасу. Предмет №1 із сейф-пакету вибухотехнічної служби НПУ №AB1006261 є важелем запалу DM82A3 до ручних осколкових гранат. Предмет №2 із сейф-пакету вибухотехнічної служби НПУ №AB1006260 є полімерним ковпаком запалу DM82А3 до ручних осколкових гранат. Група об`єктів дослідження №3 із сейфпакету вибухотехнічної служби НПУ №АВ1006267 є осколками корпусу ручної осколкової гранати DM51 після вибуху. (т.2, а.с.159-166);

- висновком експерта № СЕ-19/109-25/4687-ВТХ від 08.04.2025, в якому зазначено, що на експертизу було надано спецпакет АВ1006259. Наданий на дослідження предмет із сейф пакету вибухотехнічної служби НПУ № АВ1006259, вилучений під час огляду місця події, є складовим боєприпасу. Наданий на дослідження предмет є деталями уніфікованого запалу ручних гранат УЗРГМ. (т.2, а.с.168-174);

- постановою про визнання речовими доказами і передачу їх на зберігання від 15.04.2025, згідно якої визнано речовими доказами предмет, що є деталями уніфікованого запалу ручних гранат УЗРГМ та є складовим боєприпасу (т.2, а.с.175-176);

- висновком експерта № СЕ-19/109-25/4707-ФХВР від 30.04.2025, в якому зазначено, що на експертизу було надано спецпакет PSP2089882 з сипучою речовиною. В наданих на дослідження зразках ґрунту виявлено неорганічні окисники, нітроефіри, нітрит- та нітрат-іони, які відносяться до слідів продуктів вибухового перетворення вибухових речовин, а також вибухову речовину підвищеної потужності ТЕН (тетранітропентаеритрит). (т.2, а.с.178-184);

- постановою про визнання речовими доказами і передачу їх на зберігання від 05.05.2025, згідно якої визнано речовими доказами зразки ґрунту, вилучені з місця події в АДРЕСА_2 (т.2, а.с.185-186);

- висновком експерта № СЕ-19/109-25/4703-ФХВР від 30.04.2025, в якому зазначено, що на експертизу було надано частину лінолеуму в спецпакеті PSP2089888. На наданій на дослідження частині лінолеуму виявлено неорганічні окисники, нітрит- та нітрат-іони, які відносяться до продуктів вибухового перетворення вибухових речовин органічного походження. (т.2, а.с.188-195);

- постановою про визнання речовими доказами і передачу їх на зберігання від 05.05.2025, згідно якої визнано речовим доказом частину лінолеуму, вилучену з місця події в АДРЕСА_2 (т.2, а.с.196-197);

- висновком експерта № 53 від 23.04.2025 про проведення експертизи одягу ОСОБА_7 . У висновку зазначено, що на передній та задній поверхнях кофти та штанів, спинної частини бюстгальтера зліва є множинні розриви тканини, які могли утворитися від дії продуктів вибуху та осколків внаслідок вибуху вибухового пристрою. При цьому внаслідок перерозтягнення тканини утворився розрив шва правого рукава кофти. На задній поверхні правої штанини є накладення напівпрозорих частинок піску та непрозорих частинок глини, які могли утворитись внаслідок контакту їх із поверхнею, на якій знаходились зазначені частинки. Визначення виду снаряду не входить у компетенцію судово-медичного експерта криміналіста. Враховуючи характер і розташування пошкоджень на одязі ОСОБА_7 , її тілесних ушкоджень слід вважати, що остання у момент спричинення вказаних пошкоджень на одязі могла бути обернена до вибухового предмету в момент його детонації передньою та задньою поверхнями тіла. Судово-медичних ознак (відповідних слідів крові), які б вказували на положення (вертикальне, горизонтальне, тощо) потерпілої при цьому, на одязі, поданому на експертизу не виявлено. Додатком до висновку експерта є фототаблиця та контакторгами (т.2, а.с.199-205);

- висновком експерта № 52 від 23.04.2025 про проведення експертизи одягу ОСОБА_10 . У висновку зазначено, що на передній та задній поверхнях штанів виявлені множинні розриви тканини, які могли утворитися від дії продуктів вибуху та осколків внаслідок вибуху вибухового пристрою. Визначення виду снаряду не входить у компетенцію судово-медичного експерта криміналіста. Враховуючи характер і розташування пошкоджень на одязі ОСОБА_10 , її тілесних ушкоджень слід вважати, що остання у момент спричинення вказаних пошкоджень на штанах могла бути обернена до вибухового предмету в момент його детонації передньою та задньою поверхнями тіла. Судово-медичних ознак (відповідних слідів крові), які б вказували на положення (вертикальне, горизонтальне, тощо) потерпілої при цьому, на одязі, поданому на експертизу не виявлено. Додатком до висновку експерта є фототаблиця та контакторгами (т.2, а.с.206-202);

- висновком експерта № 45 від 29.04.2025 про проведення судово-медичної експертизи по медичних документах (завірена копія медичної карти стаціонарного хворого №1239 Рожнятівської БЛ від 14.03.2025 року, завірена копія карти виїзду ШМД №33-1А, КТ - грами - 2 шт., СД-диск із записом КТ - грам, описи КТ - грам) ОСОБА_7 . У висновку зазначено, що у гр. ОСОБА_7 згідно даних медичних документів малися тілесні ушкодження: садна в ділянці грудної клітки; садна живота та тазу зліва, які могли утворитись від дії продуктів вибуху та осколків внаслідок вибуху вибухового пристрою і відносяться до легких тілесних ушкоджень. Враховуючи характер i розташування тілесних ушкоджень на тілі гр. ОСОБА_7 та враховуючи пошкодження на її одязі, можна вважати, що остання у момент отримання тілесних ушкоджень, могла бути обернена до вибухового предмету в момент його детонації передньою та задньою поверхнями тіла, і могла перебувати як у горизонтальному так і у вертикальному чи наближеному до них положень тіла. (т.3, а.с.1-3);

- висновком експерта № 47 від 29.04.2025 про проведення судово-медичної експертизи по медичних документах (завірена копія медичної карти стаціонарного хворого №1240 Рожнятівської БЛ від 14.03.2025 року, завірена копія карти виїзду ШМД №33-А, КТ - грама - 1 шт., СД-диск із записом КТ - грами, опис КТ - грами, медична карта амбулаторного хворого без номера та назви медичного закладу) ОСОБА_10 . У висновку зазначено, що у гр. ОСОБА_10 згідно даних медичних документів малися тілесні ушкодження: садна в ділянці голови та обох ніг, які могли утворитись від дії продуктів вибуху та осколків внаслідок вибуху вибухового пристрою і відносяться до легких тілесних ушкоджень. Враховуючи характер і розташування тілесних ушкоджень на тілі гр. ОСОБА_10 та враховуючи пошкодження на її одязі, можна вважати, що остання у момент отримання тілесних ушкоджень, могла бути обернена до вибухового предмету в момент його детонації передньою та задньою поверхнями тіла, і могла перебувати як у горизонтальному так і у вертикальному чи наближеному до них положень тіла. (т.3, а.с.4-6);

- висновком комплексного психологічного дослідження щодо ОСОБА_7 від 29.04.2025, в якому зазначено, що ОСОБА_9 , неодноразово вчиняючи домашнє насильство, завдав шкоди психічному здоров`ю ОСОБА_7 (т.3, а.с.7-8);

- висновком комплексного психологічного дослідження щодо ОСОБА_10 від 29.04.2025, в якому зазначено, що ОСОБА_9 , неодноразово вчиняючи домашнє насильство, завдав шкоди психічному здоров`ю ОСОБА_10 (т.3, а.с.9-10);

- висновком судово-психіатричного експерта від 24.04.2026, в якому зазначено, що ОСОБА_9 психічними захворюваннями не страждає і не страждав на період часу, що відноситься до інкримінованих щодо нього протиправних дій. ОСОБА_9 виявляє ознаки РПП внаслідок вживання алкоголю, синдрому залежності. На період часу, що відноситься до інкримінованих щодо нього протиправних дій, ОСОБА_9 перебував у стані гострої алкогольної інтоксикації неускладненої. На період часу, що відноситься до інкримінованих щодо нього протиправних дій, і на даний час ОСОБА_9 перебуває в стані, в якому здатний в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними. (т.3, а.с.11-16);

- протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 06.05.2025, згідно якого ОСОБА_10 заявила про нанесення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_9 14.03.2025 (т.3, а.с.17);

- постановою про визнання речовими доказами і передачу їх на зберігання від 15.04.2025, згідно якої визнано речовими доказами предмети, що є складовими боєприпасу, а саме важіль запалу, полімерний ковпак DM82АЗ, та осколками корпусу ручної осколкової гранити DM51 (т.3, а.с.18-19);

- висновком експерта № 44 від 02.05.2025 про проведення судово-медичної експертизи по медичних документах (завірена копія протоколу до клінічного обслуговування № 489 від 14.03.2025 року; протокол допиту лікаря травматолога КНП «Рожнятівської БЛ») на ім`я ОСОБА_9 . У висновку зазначено, що у гр. ОСОБА_9 згідно даних медичних документів малися тілесні ушкодження: різані рани лівого передпліччя, які утворились від дії гострого ріжучого предмету, можуть відповідати терміну вказаному і відносяться до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров`я (т.3, а.с.89-91).

В судовому засіданні було оглянуто відеозаписи на диску. На відео помітно, як о 02:42 год. у АДРЕСА_2 із лівого боку заїжджає легковий автомобіль темного кольору та зупиняється на вулиці біля домоволодіння АДРЕСА_2. О 03:06:46 год. зі сторони домоволодіння АДРЕСА_2 видно спалах світла та чутно сильний звук (гуркіт) схожий на вибух. О 03:07:13 год. по вул. С.Бандери швидко рухається жінка ОСОБА_7 з телефоном в руках. О 03:07:20 год. зі сторони домоволодіння АДРЕСА_2 видно спалах світла та чутно сильний звук (гуркіт) схожий на вибух. О 03:07:25 год. зі сторони домоволодіння АДРЕСА_2 видно спалах світла та чутно сильний звук (гуркіт) схожий на вибух.

В судовому засіданні також було проведено огляд наступних речових доказів: предмет, що є деталями уніфікованого запалу ручних гранат УЗРГМ та є складовим боєприпасу, а також предмети, що є складовими боєприпасу, а саме важіль запалу, полімерний ковпак DM82АЗ, та осколки корпусу ручної осколкової гранити DM51; одяг ОСОБА_9 (куртку чоловічу осінню сіро-синього кольору з синіми вставками на замку типу блискавка; джинсові штани синього кольору в передній частині яких, на штанах є нашарування бурого кольору, гольф чорного кольору в передні частині має нашарування сірого кольору схожого на грунт; кросівки фірми KILL білого кольору із сірими вставками на шнурівках, на передній частині яких є нашарування бурого кольору, шкіряний ремінь коричневого кольору); дві полімерні ємності з залишками паливно-мастильних матеріалів.

Крім того, в судовому засіданні було проведено огляд речового доказу - мобільний телефон ОСОБА_9 марки VIVO, IMEI1: НОМЕР_4 , IMEI2: НОМЕР_5 із стартовим пакетом оператора «Київстар» НОМЕР_6 , IMEI НОМЕР_7 . На даному телефоні є відеозапис від 23.02.2025, на якому зафіксовано, як ОСОБА_7 обзиває ОСОБА_9 , кричить на нього, говорить, що він заслуговує такого ставлення. ОСОБА_7 вимагає відкрити двері та обзиває ОСОБА_9 нецензурною лексикою, погрожує йому, що опозорить його на весь район. ОСОБА_7 вимагає у ОСОБА_9 віддати її паспорт, а він каже, що його не брав. Також на даному телефоні є 2 відеозаписи від 11.03.2025 аналогічного змісту.

На огляді решти речових доказів учасники судового розгляду не наполягали.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно постанови Верховного Суду від 19.03.2020 по справі №314/1905/17, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»). Розумний сумнів це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Застосовуючи цей стандарт доведення, необхідно враховувати, що розумний сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами (постанова Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 195/1563/16-к).

Здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази суд визнає належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки, ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Дослідивши безпосередньо в судовому засіданні зібрані у справі докази, в тому числі висновки експертів, інші письмові матеріали справи, відеозаписи, заслухавши покази свідків та потерпілої, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 126-1 КК України (домашнє насильство - умисне систематичне вчинення психологічного та фізичного насильства щодо дружини, що призводить до її психологічних страждань, погіршення якості її життя), ч. 1 ст. 263 КК України (придбання, носіння та зберігання боєприпасів без передбаченого законом дозволу), ч. 1 ст. 125 КК України (умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілій) повністю доведена сукупністю належних, допустимих і узгоджених між собою доказів. Суд розцінює часткове невизнання обвинуваченим своєї вини як спробу уникнути кримінальної відповідальності за вчинене та спосіб захисту.

Твердження сторони захисту про недоведеність наявності в діяннях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України, спростовується дослідженими судом доказами, в тому числі постановами суду за 2024-2025 роки, згідно яких ОСОБА_9 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно своєї дружини ОСОБА_7 , поясненнями потерпілих, та іншими матеріалами справи.

Щодо пред`явленого ОСОБА_9 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п.5 ч. 2 ст. 115 КК України, то суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Закінченим є замах, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч.2 ст. 15 КК України).

Відповідно до положень пунктів 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дії (бездіяльності), безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Отже, замах на умисне вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли вчинене свідчило про те, що винний усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав можливість або неминучість настання смерті іншої людини і бажав її настання, однак смертельний результат не настав з незалежних від нього обставин.

Верховний Суд України в своїх постановах (справи №5-10кс14, №5-32кс14) неодноразово вказував, що вирішуючи в справах про злочини проти життя та здоров`я особи питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяв винуватий, суд має виходити із сукупності всіх обставин справи й ураховувати не тільки поведінку винуватого, потерпілого і їх взаємостосунки до злочину, під час і після його вчинення, але й спосіб учинення злочину, застосовані засоби і знаряддя, сам характер заподіяних потерпілим поранень. Про наявність саме прямого умислу можуть свідчити, зокрема, діяння винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілого і не призвели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі. Суд також звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Ціль досягнення суспільно небезпечного результату - це конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, у тому числі й замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла й вчиняти замах на їх досягнення.

Слід мати на увазі, що спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками (у матеріальних складах злочину). Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинених діянь.

Обвинуваченим ОСОБА_9 замах на вбивство ОСОБА_7 було вчинено за допомогою вибухового пристрою - ручної гранати DM51. ОСОБА_9 14.03.2025 о 02.06. год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, зайшов у приміщення будинку АДРЕСА_2 , тримаючи в руках ручну гранату DM51 з якої вийняв чеку. Побачивши у руках ОСОБА_9 предмет, зовні схожий на гранату, яку потерпіла бачила раніше, ОСОБА_7 , реально сприймаючи загрозу своєму життю, вибігла з будинку на ґрунтову дорогу, що проходить поблизу будинку. Після цього ОСОБА_9 , з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на умисне вбивство потерпілої, вибіг вслід за нею, діючи умисно, кинув гранату DM51 в напрямку ОСОБА_7 , тим самим виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення свого злочинного умислу на позбавлення життя потерпілої, однак злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_7 вдалось відбігти від епіцентру вибуху гранати на відстань, що забезпечила можливість уникнути смертельних поранень. В результаті вибуху гранати DM51 ОСОБА_9 заподіяв ОСОБА_7 тілесні ушкодження у вигляді саден в ділянці грудної клітки, саден живота та тазу зліва, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 29.04.2025 року відносяться до легких тілесних ушкоджень. Це підтверджується дослідженими судом доказами, зокрема показаннями потерпілої, висновками експертів, протоколом огляду місця події.

Факт застосування в такій обстановці гранати, яку обвинувачений ОСОБА_9 привів у дію в прямій близькості до потерпілої ОСОБА_7 , локалізація виявлених у потерпілої ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, конфлікт між обвинуваченим та потерпілою, який передував вчиненню злочину в цей день, в сукупності свідчать виключно про мету позбавити життя потерпілу ОСОБА_7 , та про те, що обвинувачений ОСОБА_9 вчинив для цього всі необхідні дії, які були для нього завідомо такими, що потягнуть смерть потерпілої, але з причин, які від нього не залежали, кримінальне правопорушення не було закінчено.

Таким чином, характер, послідовність, динамічність і направленість дій обвинуваченого, знаряддя злочину, яке використовувалося під час вчинення злочину - граната, локалізація вибуху саме в безпосередній близькості до місцезнаходження потерпілої ОСОБА_7 у своїй сукупності свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_9 усвідомлював небезпечний характер застосування гранати на дорозі поблизу будинку (епіцентр вибуху стався на відстані 5 метрів від вхідних дверей), що належить потерпілій з її матір`ю на праві власності.

Твердження обвинуваченого про те, що він, кинувши гранату, намагався підірвати себе, суд розцінює як спробу уникнути кримінальної відповідальності за вчинене та обраний для цього спосіб захисту. Це твердження спростовується тим, що обвинувачений, перебуваючи в будинку з гранатою в руці, цілеспрямовано вибіг надвір вслід за потерпілою ОСОБА_7 та кинув гранату в її сторону (на потерпілій є відповідні тілесні ушкодження).

Твердження захисника про те, що у обвинуваченого наявні порізи на зап`ястях, а також те, що ОСОБА_9 не залишив місця події і сам отримав ушкодження, не спростовує встановленого судом умислу позбавити життя потерпілу ОСОБА_7 , який не доведено до кінця з незалежних від винної особи причин. Крім того, на тілі обвинуваченого жодних ушкоджень, пов`язаних з дією вибухових речовин внаслідок вибуху гранати DM51 не виявлено. Показання обвинуваченого про навчальний тип гранати суд також оцінює критично, адже на місці вибуху безпосередньо виявлено осколки у вигляді кульок, попадання яких у тіло людини з певної відстані може спричинити смерть останньої.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання захисника про перекваліфікацію дій обвинуваченого щодо потерпілої ОСОБА_7 на ч.1 ст.125 КК України. Його дії щодо потерпілої ОСОБА_7 не можуть бути кваліфіковані як умисне легке тілесне ушкодження.

Щодо кваліфікації стороною обвинувачення дій ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 15, п.5 ч. 2 ст. 115 КК України, то суд зазначає наступне.

Пункт 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» від 7 лютого 2003 року № 2 роз`яснює кваліфікацію умисного вбивства, вчиненого способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України). Як учинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), умисне вбивство кваліфікується за умови, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. У разі, коли винний, позбавляючи життя особу, помилково вважав, що робить це таким способом, який є небезпечним для життя потерпілого та інших людей, в той час як той фактично небезпечним не був, вчинене належить кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК, а якщо заподіяно шкоду її (їх) здоров`ю, - за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК та відповідними статтями цього Кодексу, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень.

Отже, усвідомлення винною особою за обставинами справи небезпечності застосованого винуватцем способу вбивства не тільки для життя потерпілої особи, але й іншого невизначеного кола осіб, відіграє ключове значення для правильної кваліфікації.

Крім того, реальність небезпечності способу вбивства повинна оцінюватися не абстрактно, а в конкретній обстановці вчинення злочину. Зокрема, в даному конкретному випадку для з`ясування наявності чи відсутності реальної небезпеки для життя інших осіб необхідно встановити факт перебування сторонніх осіб у місці, де було кинуто гранату.

За твердженням сторони обвинувачення, небезпечність кинутої ОСОБА_9 гранати DM51 о 02:06 год. 14.03.2025 біля житлових будинків загрожувала життю потерпілої ОСОБА_7 та її матері ОСОБА_10 , яка в момент вибуху достеменно перебувала в житловому будинку.

Під час розгляду цього кримінального провадження в межах висунутого обвинувачення згідно з обвинувальним актом суду необхідно встановити, хто саме перебував у зоні смертельної небезпеки від попадання осколків гранати, що вибухає, де знаходились відповідні особи та якими доказами підтверджується реальність небезпеки для їхнього життя у разі такого вибуху. Саме по собі посилання на громадське місце (ділянку дороги в безпосередній близькості від домоволодіння потерпілої), сусідні будинки чи присутність матері потерпілої в будинку такого аналізу не замінює.

Як встановлено судом, дана подія відбулася близько 2 (другої) години ночі, коли на вулиці не було інших сторонніх осіб. В матеріалах справи відсутня інформація про те, на якій відстані від місця вибуху гранати знаходяться сусідні житлові будинки.

Мати потерпілої ОСОБА_7 - ОСОБА_10 під час вибуху гранати перебувала в житловому будинку. Як зазначено в протоколі огляду місця події, вирву невеликого розміру внаслідок вибуху гранати виявлено на дорозі поблизу домоволодіння на відстані приблизно 5 метрів до вхідних дверей будинку. Проте суду не надано доказів того, де саме в будинку у момент вибуху перебувала ОСОБА_10 та чи була реальна загроза її життю в цей момент. За всіма обставинами цієї справи обвинувачений ОСОБА_9 кинув приведену в готовність гранату DM51 із запалом DM82A3, смертельний радіус дії осколків від вибуху якої становить 10 метрів, прямо в сторону потерпілої ОСОБА_7 , бажаючи настання її смерті.

Аргументи сторони обвинувачення про необхідність врахування висновків щодо застосування положень ч.2 ст.15 п.5 ч.2 ст. 115 КК України, викладених у п.22 постанови Верховного Суду від 02.04.2026 в справі № 382/514/23, колегія суддів вважає нерелевантними до обставин цієї справи, адже у відповідному рішенні йдеться про використання (підрив) винною особою осколкової гранати з дальністю ураження до 200 метрів на подвір`ї приватного будинку, (посеред житлової забудови), де перебували дві інші особи, наявність яких усвідомлював винуватець. Крім того, внаслідок вибуху гранати ушкодження здоров`я випадково отримала стороння особа, а події скоєння цього злочину відбулися в денну пору доби близько 13:10 год.

Другий епізод щодо ОСОБА_10 має власні час, місце, предмет і наслідки. Його не можна автоматично використати для доведення небезпеки саме першого вибуху для багатьох осіб.

Як вбачається з дослідженого судом висновку експерта, обвинувачений в замаху щодо ОСОБА_7 використав ручну осколкову гранату DM51, однак суду не надано інформації, яка саме модель (модифікація) гранати була використана, який діапазон її дії, який радіус розльоту осколків.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_9 не підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 15, п.5 ч. 2 ст. 115 КК України.

Частиною 3 ст. 337 КПК встановлено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Частина 1 ст.115 КК України визначає, що вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, - карається позбавленням волі на строк від семи до п`ятнадцяти років, тоді як пункт 5 частини 2 ст. 115 КК України визначає, що умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, - карається позбавленням волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.

Таким чином, перекваліфікація дій обвинуваченого, які кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, п.5 ч. 2 ст. 115 КК України, - на ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України - покращує становище засудженого.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для кваліфікації дій ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України, суд виходить із фактичних обставин.

Судом встановлено, що ОСОБА_9 , з метою реалізації свого злочинного умислу на умисне вбивство своєї дружини ОСОБА_7 , вибіг вслід за нею з будинку, діючи умисно, кинув гранату DM51 в напрямку ОСОБА_7 , тим самим виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення свого злочинного умислу на позбавлення життя потерпілої, однак злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_7 вдалось відбігти від епіцентру вибуху гранати на відстань, що забезпечила можливість уникнути смертельних поранень.

Достатніх у своїй сукупності доказів для кваліфікації дій обвинуваченого як таких, що вчинені способом, небезпечним для життя багатьох осіб, суду не надано.

На підставі наведеного, враховуючи положення ч. 3 ст. 337 КПК, колегія суддів вважає за необхідне перекваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_9 із ч. 2 ст. 15, п.5 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України - вчинення замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині - умисному вбивстві ОСОБА_7 , і призначити покарання в межах санкції цієї частини статті.

Щодо обвинувачення ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 357 КК України (незаконне заволодіння паспортом громадянина України для виїзду за кордон), то оцінивши у сукупності наявні у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, в порядку ст. 94 КПК України за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, виходячи із засад справедливості, виваженості та неупередженості, керуючись законом, суд прийшов до висновку про недоведеність в ході судового провадження достатніми належними та допустимими доказами вчинення ОСОБА_9 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Потерпіла ОСОБА_7 в своїх показаннях у судовому засіданні зазначила, що у будинку проживає троє осіб: вона, її мама, та ОСОБА_9 . Крім ОСОБА_9 паспорт більше ніхто не міг забрати. На подвір`я до них ніхто не заходив. Сама ОСОБА_7 не бачила, як обвинувачений забрав її паспорт, проте раніше вже були випадки, коли ОСОБА_9 забирав її паспорт. Крім того, ОСОБА_7 зазначила, що її паспорт зник одночасно з її телефоном, телефон був їй повернутий ОСОБА_9 , а паспорт він не повернув.

Жоден із допитаних у судовому засіданні свідків не був очевидцем інкримінованого ОСОБА_9 незаконного заволодіння паспортом громадянина України для виїзду за кордон, належного ОСОБА_7 . Сама потерпіла також не була очевидцем цього.

З урахуванням вищезазначеного, твердження ОСОБА_7 про те, що вона вважає, що обвинувачений забрав її паспорт - не можна визнати достатнім доказом вчинення саме ОСОБА_9 незаконного заволодіння паспортом громадянина України для виїзду за кордон, належного ОСОБА_7 . Жодних інших доказів вини обвинуваченого в даному кримінальному правопорушенні стороною обвинувачення суду не надано. А тому ОСОБА_9 необхідно визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, та виправдати його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку із недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України.

Відтак, колегія суддів за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень знайшла своє підтвердження та кваліфікує його дії за:

-ст. 126-1 КК України - як умисне систематичне вчинення психологічного та фізичного насильства щодо дружини, що призводить до її психологічних страждань, погіршення якості її життя;

-ч. 1 ст. 263 КК України - як придбання, носіння та зберігання боєприпасів без передбаченого законом дозволу;

- ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України - як вчинення замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині - умисне вбивство ОСОБА_7 ;

-ч. 1 ст. 125 КК України - як умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілій.

Обставин, які згідно ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_9 , не встановлено.

Обставинами, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_9 є вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Призначаючи покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного, те що обвинувачений частково визнав свою вину у вчиненні злочинів, особу обвинуваченого, який на «Д» обліку в психіатра та нарколога не числиться (т.2, а.с.117, 118), по місцю проживання (с. Топільське) характеризується негативно - часті випадки агресивного поводження в громадських місцях у нетверезому стані (т.2, а.с.122), по місцю реєстрації (с. Новиця) характеризується позитивно (т.1, а.с.146, т.2, а.с.124), не працює, був військовослужбовцем ЗСУ, з 25.06.2024 взятий на військовий облік військовозобов`язаних (т.2, а.с.129-134), має статус УБД (т.2, а.с.135), не є депутатом (т.2, а.с.119), з середньо-спеціальною освітою, розлучений, раніше не судимий (т.2, а.с.116). Суд також враховує інформацію про стан здоров`я обвинуваченого, який є особою з інвалідністю ІІІ групи, йому встановлено медичні діагнози (т.1, а.с.144, 208, 213, т.2, а.с.27-28).

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24 жовтня 2003 року зі змінами від 06 листопада 2009 року звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винуватого та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, з врахуванням ступеня вини обвинуваченого, з врахуванням позицій прокурорів, потерпілих, обвинуваченого та захисника, суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання:

-за ст. 126-1 КК України - у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією статті;

-за ч. 1 ст. 263 КК України - у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією статті;

-за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України - у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією статті;

-за ч. 1 ст. 125 КК України - у виді штрафу в розмірі, передбачених санкцією статті.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

На підстав ч. 1 ст. 70 КК України слід остаточно визначити обвинуваченому покарання шляхом поглинення менш суворо покарання більш суворим у вигляді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією статті ч. 1 ст. 115 КК України.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

З огляду на обставини даної справи, наявність обтяжуючих обставин, колегія суддів не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України (призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом) та ст.75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням).

Суд також приходить до висновку, що строк відбуття покарання ОСОБА_9 слід рахувати з часу фактичного затримання, а саме з 09:06 год. 14.03.2025 (т.2, а.с.96-99).

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України слід зарахувати ОСОБА_9 у строк відбування покарання строк його перебування під вартою з 09:06 год. 14.03.2025 до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Арешт на майно, накладений ухвалами слідчого судді від 15.03.2025 (т.2, а.с.69-70), 18.03.2025 (т.2, а.с.106-107), 18.03.2025 (т.2, а.с.144-145), 18.03.2025 (т.2, а.с.157-158) - слід скасувати.

Процесуальні витрати за проведення судових експертиз в сумі 12989,00 грн. (т.2, а.с. 160, 169, 179, 189) відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України слід стягнути із обвинуваченого в дохід держави.

Запобіжний захід ОСОБА_9 до набрання вироком законної сили слід залишити тримання під вартою.

Питання щодо речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.08.2022 № 2500-ІХ та положень ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 100, 124, 368-370, 374, ч.15 ст. 615 КПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а:

ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263, ст. 126-1, ч. 1 ст.125 КК України та призначити йому покарання:

-за ст. 126-1 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік;

-за ч. 1 ст. 263 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки;

-за ч. 2 ст.15, ч. 1 ст.115 КК України - у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років 6 (шість) місяців;

-за ч. 1 ст. 125 КК України - у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 (Вісімсот п`ятдесят) грн.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років 6 (шість) місяців.

ОСОБА_9 визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, та виправдати його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку із недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України.

Строк відбуття покарання ОСОБА_9 рахувати з часу фактичного затримання, а саме з 09:06 год. 14.03.2025.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_9 у строк відбування покарання строк його перебування під вартою з 09:06 год. 14.03.2025 до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_9 до набрання вироком законної сили слід залишити тримання під вартою.

Стягнути з ОСОБА_9 в дохід держави витрати за проведення судових експертиз в сумі 12989,00 грн.

Скасувати арешти, накладені на речові докази, ухвалами слідчого судді Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 15.03.2025, 18.03.2025, 18.03.2025, 18.03.2025.

Речові докази:

- предмет схожий на кухонний ніж з обмежувачем (упаковано в спецпакет НПУ WAR № 1108581), кухонну декоративну сокиру (упаковано в спецпакет НПУ PSP № 2089890), дві полімерні ємності з залишками паливно-мастильних матеріалів (які опечатано), що зберігаються в камері зберігання речових доказів відділення поліції № 2 (смт. Рожнятів) Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, що в смт. Рожнятів, вул. Шкільна, 13, - повернути законному володільцю;

- зразок ґрунту, що зберігається в камері зберігання речових доказів відділення поліції № 2 (смт. Рожнятів) Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, що в смт. Рожнятів, вул. Шкільна, 13, - знищити;

- частину лінолеуму, вилучену з місця події в АДРЕСА_2, що зберігається в камері зберігання речових доказів відділення поліції № 2 (смт. Рожнятів) Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, що в смт. Рожнятів, вул. Шкільна, 13, - знищити;

- мобільний телефон марки VIVO, IMEI1: НОМЕР_4 , IMEI2: НОМЕР_5 із стартовим пакетом оператора «Київстар» НОМЕР_6 , IMEI НОМЕР_7 , вилучені в ОСОБА_9 , які упаковані в спец пакет НПУ PSP№1092150, що зберігаються в камері зберігання речових доказів відділення поліції № 2 (смт. Рожнятів) Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, що в смт. Рожнятів, вул. Шкільна, 13, - повернути ОСОБА_9 ;

- куртку чоловічу осінню сіро-синього кольору з синіми вставками на замку типу блискавка; джинсові штани синього кольору в передній частині яких, на штанах є нашарування бурого кольору, гольф чорного кольору в передні частині має нашарування сірого кольору схожого на грунт; кросівки фірми KILL білого кольору із сірими вставками на шнурівках, на передній частині яких є нашарування бурого кольору, шкіряний ремінь коричневого кольору, вилучені в ОСОБА_9 , які поміщено в спец пакет № 7251541, що зберігаються в камері зберігання речових доказів відділення поліції № 2 (смт. Рожнятів) Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, що в смт. Рожнятів, вул. Шкільна, 13, - повернути ОСОБА_9 ;

- бюстгальтер червоного кольору із нашаруванням бурого кольору, чорні штани із червоною полосою у верху із нашаруванням бурого кольору, кофта темно-сірого кольору у вертикальну полосу, на якій наявні отвори-дирки та нашарування бурого кольору, які добровільно видала ОСОБА_7 , які були поміщені в спец пакет WAR1478287, що зберігаються в камері зберігання речових доказів відділення поліції № 2 (смт. Рожнятів) Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, що в смт. Рожнятів, вул. Шкільна, 13, - повернути ОСОБА_7 ;

- штани білого кольору із червони малюнками - вишеньками, на яких є нашарування бурого кольору, кофта білого кольору із розовими малюнками та нашаруванням бурого кольору, які добровільно видала ОСОБА_10 , які було упаковано в спец пакет WAR1478285, - що зберігаються в камері зберігання речових доказів відділення поліції № 2 (смт. Рожнятів) Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, що в смт. Рожнятів, вул. Шкільна, 13, - повернути ОСОБА_10 ;

-предмет, що є деталями уніфікованого запалу ручних гранат УЗРГМ та є складовим боєприпасу, а також предмети, що є складовими боєприпасу, а саме важіль запалу, полімерний ковпак DM82АЗ, та осколками корпусу ручної осколкової гранити DM51, що зберігаються в камері зберігання речових доказів відділення поліції № 2 (смт. Рожнятів) Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, що в смт. Рожнятів, вул. Шкільна, 13, - знищити.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а в разі подання апеляційної скарги - після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо вирок суду не скасований.

Вирок може бути оскаржений до Івано-Франківського апеляційного суду через Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим у той же строк з дня отримання копії вироку.

Копія повного тексту вироку, вручається обвинуваченому та прокурору, негайно після проголошення його резолютивної частини, відповідно до положень ч.15 ст. 615 КПК України (зі змінами, внесеними згідно з Законом № 2462-ІХ від 27.07.2022).

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні, надіслати копію даного вироку суду не пізніше наступного дня після його ухвалення.

Головуючий

Судді