Решение № 140710409, 19.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 рокусправа № 380/14638/26

Львівський окружний адміністративний суд у Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (79007, м. Львів, вул. Батуринська, 2; код ЄДРПОУ 07638027) з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатацiйного вiддiлу м. Львова, що полягає у непідготовці та неподанні до виконавчого органу Львівської міської ради - виконавчого комітету Львівської міської ради клопотання про виключення з числа службового житла наданої ОСОБА_1 трьохкімнатної квартири, жилою площею 41,58 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати Квартирно-експлуатацiйний вiддiл м. Львова подати до виконавчого органу Львівської міської ради виконавчого комітету Львівської міської ради клопотання про виключення з числа службового житла наданої ОСОБА_1 трьохкімнатної квартири, жилою площею 41.58 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у Збройних Силах України з 1977 по 2007 рік, має календарну вислугу 29 років та з 05.02.1994 разом із сім`єю перебуває на квартирному обліку у Львівському гарнізоні. У 2004 році йому та членам його сім`ї було надано службову трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у якій вони зареєстровані та проживають дотепер. 07.01.2026 позивач звернувся до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова із заявою про виключення зазначеної квартири з числа службових, однак рішенням Об`єднаної житлової комісії, оформленим протоколом від 24.02.2026 №2, у задоволенні заяви відмовлено. Позивач вважає таку відмову протиправною та необґрунтованою. Зазначає, що посилання відповідача на подання незасвідчених фотокопій заяви та ордера є надмірним формалізмом, оскільки відповідач міг запропонувати усунути відповідні недоліки або витребувати оригінали документів. Крім того, питання про виключення житла з числа службового вирішується виконавчим комітетом відповідної ради, тоді як КЕВ м. Львова має подати відповідне клопотання. Також позивач заперечує обґрунтованість іншої підстави відмови нездачі кімнати АДРЕСА_3 . Вказує, що така обставина не передбачена законодавством як самостійна підстава для відмови у виключенні квартири з числа службових, а право членів його сім`ї на користування зазначеною кімнатою було підтверджене судовими рішеннями. На переконання позивача, відповідач не довів правового зв`язку між нездачею кімнати у гуртожитку та його правом на зміну статусу іншого житлового приміщення. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 20.07.2026 позовну заяву залишено без руху, а позивачеві надано строк для усунення виявлених недоліків (десять днів з дня вручення цієї ухвали). На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою суду від 27.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі доказами. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

Відповідач позов не визнав, 06.08.2026 за вх.№69919 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що хоча позивач, маючи 29 років календарної вислуги, має право претендувати на виключення наданого йому житла з числа службового, рішенням Об`єднаної житлової комісії від 24.02.2026 йому правомірно відмовлено у зв`язку з поданням копій документів, не засвідчених у встановленому порядку. На думку відповідача, позивач може усунути зазначені недоліки та повторно звернутися із відповідною заявою. Також представник відповідача зазначив, що підготовка та направлення до виконавчого комітету Львівської міської ради клопотання про виключення квартири з числа службових можливі лише після прийняття відповідного рішення житловою комісією та проходження передбаченої Інструкцією №380 процедури. За наявності чинного рішення про відмову від 24.02.2026 підстав для направлення такого клопотання немає. Крім того, вказав, що аналогічні вимоги позивача вже були предметом розгляду у справі №380/17363/23, у якій рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у задоволенні позову відмовлено. З огляду на наведене просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України у період із 1977 по 2007 рік.

07.12.2004 ОСОБА_1 та його сім`ї було надано у користування службову трикімнатну квартиру, загальною площею 70,8 кв.м, жилою площею 41,58 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується ордером на житлове приміщення № 001675 від 07.12.2004.

07.01.2026 позивач разом із повнолітніми членами своєї сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернувся до начальника КЕВ м. Львова із заявою, в якій просив розглянути питання зміни статусу «службового» з 3 кімнатної квартири житловою площею 41,54 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 з виключенням з квартирного обліку.

Відповідно до витягу з протоколу засідання об`єднаної житлової комісії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова №2 від 24.02.2026, комісія постановила в задоволенні фотокопії заяви підполковника запасу ОСОБА_1 про зміну статусу «службового» з 3 кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_4 , з числа службових відмовити.

Під час розгляду наданих документів та вивчення матеріалів облікової справи підполковника запасу ОСОБА_1 об`єднана житлова комісія КЕВ м. Львова прийшла до висновку, що вказані фотокопії документів, а саме заява щодо розгляду питання зміни статусу службового житла та фотокопія ордеру не засвідчені встановленим законом порядком, що ставить під сумнів справжність підписів та волевиявлення громадян, які її підписали. Окрім того, питання щодо зміни статусу службового житла не підлягає задоволенню, а саме: під час проходження військової служби у Львівському гарнізоні, військовослужбовець ОСОБА_1 був забезпечений службовим жилим приміщенням в гуртожитку Міністерства оборони України за адресою АДРЕСА_4 , яке встановленим порядком не здав в квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова.

Вважаючи протиправним оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходить із такого.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.

Військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, у разі звільнення з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення.

Отже, законодавством встановлено спеціальні соціальні гарантії забезпечення житлом військовослужбовців, зокрема тих, які мають вислугу на військовій службі понад 20 років та звільнені з військової служби за станом здоров`я.

Водночас реалізація таких гарантій здійснюється в порядку та за умов, визначених законодавством, і не означає автоматичного набуття військовослужбовцем права на зміну правового статусу конкретного службового житлового приміщення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі Порядок № 1081).

Зазначений Порядок визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів, а також членів їх сімей.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 1081 військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання житлове приміщення.

Таким чином, забезпечення військовослужбовців житлом для постійного проживання є однією з передбачених законом форм реалізації державних соціальних гарантій, проте відповідне право реалізується з дотриманням установленої процедури та з урахуванням фактичних обставин, які мають юридичне значення для вирішення житлового питання.

Порядок використання службових жилих приміщень та виключення їх із числа службових регулюється також Житловим кодексом України та Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37 (далі Положення № 37).

Відповідно до статті 118 Житлового кодексу України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Згідно зі статтею 119 Житлового кодексу України жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету відповідної ради за клопотанням підприємства, установи, організації.

Відповідно до пункту 6 Положення № 37 виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної ради.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли його в установленому порядку виключено з числа жилих приміщень.

Отже, зі змісту наведених положень убачається, що процедура виключення житлового приміщення з числа службових передбачає участь відповідного підприємства, установи чи організації, а остаточне рішення про зміну правового статусу житла ухвалюється уповноваженим виконавчим органом місцевого самоврядування.

При цьому подання відповідного клопотання не є суто технічною дією, яка повинна вчинятися автоматично за кожним зверненням особи. Вирішенню питання про його подання має передувати належний розгляд звернення, перевірка відповідних обставин та встановлення наявності правових підстав для ініціювання процедури виключення житлового приміщення з числа службових.

Разом із тим відсутність у відповідача повноважень самостійно ухвалювати остаточне рішення про виключення квартири з числа службових не звільняє його від обов`язку належним чином розглянути звернення особи та прийняти за результатами такого розгляду законне й обґрунтоване рішення.

Окремо суд ураховує положення Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.09.2018 за № 1020/32472 (далі Інструкція № 380).

Ця Інструкція визначає порядок забезпечення житлом не лише військовослужбовців, які проходять військову службу, а й осіб, звільнених у запас або відставку, які залишилися перебувати на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов.

Водночас положення Інструкції № 380 встановлюють спеціальні правила використання службового житлового фонду Міністерства оборони України, зокрема обмеження щодо виключення службових жилих приміщень із числа службових.

Таким чином, при вирішенні питання про зміну статусу службового житлового приміщення відповідач повинен ураховувати не лише загальні положення житлового законодавства, але й спеціальне нормативно-правове регулювання, яке визначає порядок використання житлового фонду Міністерства оборони України.

Суд наголошує, що наявність у позивача передбачених законом соціальних гарантій щодо забезпечення житлом для постійного проживання не є тотожною безумовному праву на виключення з числа службових саме тієї квартири, яку він займає.

Зазначені обставини підлягають урахуванню при оцінці правомірності оскаржуваного рішення та визначенні належного способу судового захисту.

Щодо правомірності оскаржуваного рішення Об`єднаної житлової комісії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова суд зазначає таке.

Як установлено судом, позивач проходив військову службу в період із 1977 по 2007 рік, має календарну вислугу 29 років та звільнений із військової служби у відставку за станом здоров`я на підставі наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.11.2006 № 412.

Позивач зазначає, що з 05.02.1994 перебуває разом із сім`єю на квартирному обліку у Львівському гарнізоні.

На підставі ордера від 07.12.2004 № 001675 позивачу та членам його сім`ї надано в користування службову трикімнатну квартиру загальною площею 70,8 кв. м, житловою площею 41,58 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

07.01.2026 позивач звернувся до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова із заявою про надання зазначеного житлового приміщення для постійного проживання шляхом виключення його з числа службових.

За результатами розгляду заяви Об`єднаною житловою комісією Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова 24.02.2026 прийнято рішення, оформлене протоколом № 2, яким відмовлено у задоволенні заяви позивача.

Підставами для відмови визначено подання фотокопій документів, не засвідчених у встановленому порядку, а також обставину нездачі позивачем кімнати № 59 у гуртожитку Міністерства оборони України за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 73А.

Оцінюючи наведені підстави, суд виходить із того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно відповідати не лише формальним вимогам законодавства, але й критерію обґрунтованості, який передбачає необхідність з`ясування всіх юридично значущих обставин та наведення мотивів, з яких суб`єкт владних повноважень дійшов відповідного висновку.

Обов`язок належного обґрунтування рішення набуває особливого значення у випадках, коли таке рішення стосується реалізації соціальних гарантій, передбачених законодавством для осіб, звільнених із військової служби.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що однією з підстав відмови у задоволенні заяви позивача стало подання фотокопій заяви та ордера на житлове приміщення, які не були засвідчені у встановленому порядку.

Разом із тим суд зазначає, що недотримання вимог щодо оформлення копій документів саме по собі не свідчить про недостовірність викладених у них відомостей, відсутність волевиявлення заявника чи підроблення відповідних документів.

У разі виникнення обґрунтованих сумнівів щодо справжності поданих документів відповідач повинен був з`ясувати відповідні обставини та визначити, чи можуть такі недоліки бути усунуті шляхом подання оригіналів документів для огляду або належним чином засвідчених копій.

При цьому обставина неналежного засвідчення копій документів повинна оцінюватися з урахуванням характеру таких документів, можливості перевірки їх достовірності та значення для вирішення порушеного заявником питання.

Суд ураховує, що предметом звернення позивача було вирішення питання щодо зміни правового статусу квартири, яка, за його твердженням, була надана йому самим військовим відомством у встановленому порядку.

Відтак обставини надання житлового приміщення, його службового статусу та перебування на відповідному обліку можуть перевірятися, зокрема, за обліковими матеріалами квартирно-експлуатаційних органів.

За таких обставин формальне посилання на незасвідчення фотокопій документів без належного з`ясування можливості перевірки їх достовірності не може вважатися достатнім обґрунтуванням відмови у вирішенні порушеного позивачем питання.

Водночас суд не заперечує право відповідача вимагати подання документів у формі, передбаченій законодавством, та перевіряти їх належність і достовірність.

Однак реалізація такого права повинна відповідати принципам розумності, добросовісності та пропорційності, а виявлені недоліки документів мають оцінюватися з урахуванням їх реального впливу на можливість розгляду заяви.

Щодо посилання відповідача на нездачу позивачем кімнати у гуртожитку суд зазначає наступне.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, Об`єднана житлова комісія також виходила з того, що під час проходження військової служби позивач був забезпечений службовим житловим приміщенням у гуртожитку Міністерства оборони України за адресою: АДРЕСА_4 , яке не було здане до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова.

Суд зазначає, що обставини забезпечення особи іншим житловим приміщенням, правові підстави користування ним, склад осіб, які мають право проживання у такому приміщенні, а також виконання обов`язку щодо його звільнення можуть мати значення для вирішення питань житлового забезпечення військовослужбовців.

Разом із тим наявність таких обставин не звільняє відповідача від обов`язку встановити їх належними доказами, визначити правовий характер користування відповідним житлом та обґрунтувати, яким саме чином вони впливають на вирішення заяви позивача.

Зокрема, для застосування відповідної обставини як підстави відмови необхідно встановити, на якій правовій підставі позивачу було надано кімнату в гуртожитку, чи зберігалося за ним право користування цим приміщенням на час розгляду заяви, чи виник у нього обов`язок щодо його здачі та якою нормою законодавства визначено відповідні правові наслідки.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19.05.2015 та ухвалу цього суду від 05.02.2016 у справі № 464/3780/13-ц, а також на лист Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова від 22.04.2016 № 180.

За твердженнями позивача, зазначеними документами підтверджується право його сина та членів сім`ї сина на користування кімнатою АДРЕСА_5 у гуртожитку та реєстрацію місця проживання за відповідною адресою.

Суд зазначає, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання відповідно до статті 129-1 Конституції України та статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас правове значення зазначених судових рішень для вирішення цього спору визначається їх змістом, установленими обставинами та колом осіб, прав і обов`язків яких вони стосуються.

Саме по собі підтвердження права членів сім`ї позивача на користування кімнатою у гуртожитку не свідчить автоматично про припинення чи відсутність у позивача відповідних житлових обов`язків.

Проте й факт нездачі кімнати не може оцінюватися без урахування правового режиму її використання та прав інших осіб, установлених відповідними судовими рішеннями.

Таким чином, відповідач мав надати належну правову оцінку зазначеним обставинам у їх сукупності, зокрема з`ясувати, чи міг позивач самостійно виконати обов`язок щодо здачі відповідного приміщення, чи зберігав право користування ним та які юридичні наслідки така обставина має для вирішення заяви про зміну статусу іншої квартири.

Натомість наведене у протоколі посилання на нездачу кімнати у гуртожитку без належного розкриття правових підстав і наслідків цієї обставини не дозволяє встановити, чи здійснила житлова комісія всебічний та об`єктивний розгляд звернення позивача.

Суд звертає увагу, що перевірка правомірності рішення суб`єкта владних повноважень передбачає оцінку тих мотивів, які були покладені в основу його прийняття.

Відповідно, відповідач повинен не лише встановити певні фактичні обставини, але й обґрунтувати їх юридичне значення для застосування відповідних положень законодавства.

Відсутність такого обґрунтування свідчить про недотримання критерію обґрунтованості рішення, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суд наголошує, що встановлені недоліки розгляду заяви позивача не означають, що обставини користування іншим житловим приміщенням взагалі не можуть враховуватися відповідачем під час повторного розгляду.

Вони підлягають належній перевірці та правовій оцінці відповідно до вимог законодавства.

Суд також ураховує, що позивач має значну вислугу років на військовій службі, звільнений у відставку за станом здоров`я та тривалий час користується спірною квартирою.

Наведені обставини мають значення для оцінки його правового становища як особи, на яку поширюються спеціальні соціальні гарантії у сфері житлового забезпечення військовослужбовців.

Однак ані тривалість проживання у службовому житловому приміщенні, ані звільнення з військової служби, ані наявність вислуги понад 20 років самі по собі не є безумовними підставами для виключення конкретної квартири з числа службових.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 29.01.2026 у справі № 344/16855/24, відповідно до яких вирішення питання про виключення житлового приміщення з числа службових належить до повноважень відповідного органу, а сам факт припинення службових відносин не зумовлює автоматичної зміни статусу житла.

Таким чином, суд розмежовує право позивача на належний, об`єктивний та обґрунтований розгляд його звернення і право на отримання конкретного позитивного рішення за результатами такого розгляду.

У цьому випадку порушення полягає саме у недостатньому з`ясуванні та правовій оцінці обставин, покладених в основу відмови, а не у встановленому судом безумовному обов`язку відповідача ініціювати виключення спірної квартири з числа службових.

Щодо способу захисту порушеного права позивача суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист.

Згідно з частиною другою цієї статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону та забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зміст наведених положень свідчить, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь особи є можливим за умови встановлення судом усіх юридично значущих обставин, необхідних для прийняття такого рішення, та відсутності передбачених законом підстав для іншого правомірного варіанта поведінки.

Натомість у разі, коли суб`єкт владних повноважень не здійснив належної перевірки всіх обставин або не надав їм необхідної правової оцінки, належним способом захисту може бути зобов`язання повторно розглянути звернення особи з урахуванням висновків суду.

У цій справі позивач просить, зокрема, визнати протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова щодо неподання до виконавчого комітету Львівської міської ради клопотання про виключення квартири з числа службових та зобов`язати відповідача подати відповідне клопотання.

Разом із тим суд установив, що звернення позивача від 07.01.2026 було розглянуто Об`єднаною житловою комісією Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, за результатами чого 24.02.2026 прийнято рішення про відмову у його задоволенні.

Отже, у спірних правовідносинах має місце не повна відсутність розгляду звернення, а прийняття рішення, правомірність якого оспорюється позивачем.

При цьому неподання клопотання до виконавчого комітету Львівської міської ради є наслідком прийняття житловою комісією негативного рішення за результатами розгляду заяви.

За таких обставин суд не вбачає підстав для окремого визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неподання відповідного клопотання, оскільки спірне питання вже було предметом розгляду уповноваженої комісії та щодо нього прийнято індивідуальне рішення.

Скасування такого рішення та покладення на відповідача обов`язку повторно розглянути заяву є належним способом усунення встановлених порушень.

Крім того, суд зазначає, що надання правової оцінки законності рішення про відмову не є тотожним вирішенню питання про наявність усіх передбачених законодавством підстав для виключення конкретного житлового приміщення з числа службових.

Вирішення цього питання потребує перевірки правового статусу квартири, її належності до відповідного житлового фонду, застосовності спеціальних нормативно-правових обмежень, а також інших обставин, що мають значення відповідно до законодавства.

Зокрема, при повторному розгляді відповідачу необхідно встановити, чи допускається чинним спеціальним правовим регулюванням виключення спірної квартири з числа службових, та надати мотивовану оцінку наявності або відсутності правових підстав для відповідного клопотання.

За відсутності встановлення всіх необхідних умов суд не може дійти висновку про наявність у відповідача безумовного обов`язку подати клопотання про виключення квартири з числа службових.

Безпосереднє зобов`язання відповідача подати таке клопотання за наведених обставин означало б фактичне визначення судом позитивного результату розгляду заяви без належного встановлення всіх передбачених законом передумов.

Суд також зазначає, що застосування судового захисту повинно бути спрямоване на поновлення порушеного права, водночас не призводити до підміни судом повноважень відповідного суб`єкта владних повноважень у тих питаннях, вирішення яких законодавством віднесено до його компетенції.

У цьому випадку ефективним способом захисту порушеного права позивача є скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 07.01.2026, надавши належну оцінку всім обставинам, що мають значення для її вирішення, та прийнявши за результатами такого розгляду обґрунтоване рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

При повторному розгляді заяви відповідач повинен урахувати висновки суду щодо необхідності перевірки поданих документів, з`ясування правового значення користування кімнатою в гуртожитку та застосування належних нормативно-правових положень, які регулюють порядок використання службового житлового фонду Міністерства оборони України.

Водночас зобов`язання повторно розглянути заяву не означає обов`язку відповідача прийняти рішення про її задоволення, а передбачає необхідність здійснити належний розгляд із дотриманням вимог законодавства та правової оцінки суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що наведені в оскаржуваному рішенні підстави відмови не свідчать про належне з`ясування всіх обставин, необхідних для вирішення заяви позивача, та не містять достатнього обґрунтування їх правового значення.

За таких обставин оскаржуване рішення не відповідає критеріям обґрунтованості та розсудливості, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Разом із тим підстав для зобов`язання відповідача безпосередньо подати до виконавчого комітету Львівської міської ради клопотання про виключення квартири з числа службових суд не встановив.

З огляду на викладене, з метою ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.01.2026 щодо виключення з числа службових квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 205,246, 255,295,297 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (79007, м. Львів, вул. Батуринська, 2; код ЄДРПОУ 07638027) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Об`єднаної житлової комісії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, оформлене протоколом від 24.02.2026 № 2, у частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні заяви від 07.01.2026 щодо виключення житлового приміщення з числа службових.

Зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.01.2026 щодо виключення з числа службових квартири, житловою площею 41,58 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна