Решение № 140709375, 19.10.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2026 р. справа № 300/3309/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні пенсії від 12.03.2026 №092950022695, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до аб. 5 п.2 ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до аб. 5 п.2 ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення №092950022695 від 12.03.2026 про відмову в призначенні пенсії, оскільки документально не підтверджено факт постійного проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993. Позивач вважає вказане рішення протиправним, оскільки відповідачами не було взято до уваги рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 20.09.2004 №2-1044, яким встановлено факт постійного проживання позивача в селі Стецева Снятинського району Івано-Франківської області з дня народження до 2001 року. При цьому, на думку позивача, обставини, встановлені рішенням суду у справі, що набрало законної сили, не доводиться знову при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відтак проситься суд позов задовольнити.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

18.06.2026 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця щодо задоволення позову заперечив. У відзиві вказано, що 04.03.2026 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку згідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням 12.03.2026 №092950022695 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання чи роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 рік. Представниця стверджує, що однією із обов`язкових умов для призначення пенсії із застосуванням ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особа мала постійно проживати чи постійно працювати в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4 років, що підтверджується довідкою про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування. При цьому, період роботи (проживання) позивача на території радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіологічного контролю відповідно до статті 55 Закону країни «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» станом на 01.01.1993 рік складає 3 роки 25 днів, тобто менше 4 років. Вважає, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі й на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, проте матеріали справи не містять достатніх, належних, допустимих доказів, які б вказували на наявність підстав для зниження позивачу віку та призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ (відсутні підтвердження його постійного проживання або постійної роботи у зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років у період з 26.04.1986 по 01.01.1993), що також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду викладеним Верховним Судом у постанові від 11.11.2024 у справі №460/19947/23.

23.06.2026 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на позову заяву, в якому представниця заперечила щодо задоволення позовних вимог. Представниця зазначає, що за принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яким було прийнято рішення №092950022695 від 12.03.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку у зв`язку із відсутністю необхідного періоду проживання чи роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993. Зазначає, що згідно довідкою №102 період проживання на території радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 3 роки 25 днів. На думку представниці рішення районного суду про встановлення факту проживання в селі Стецева Снятинського району не може бути прийняте органом Пенсійного фонду як підстава призначення пільгової пенсії, оскільки чинне законодавство не передбачає підтвердження періоду проживання в зонах радіоактивного забруднення в судовому порядку для цілей пенсійного забезпечення. Вважає, що за відсутності офіційних відомостей про реєстрацію місця проживання чи відомостей про роботу у зоні посиленого радіоекологічного контролю, право на призначення до строкової пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону №796 не виникає.

У період з 13.07.2026 по 07.08.2026, з 13.08.2026 по 21.08.2026, з 05.10.2026 по 09.10.2026 головуючий суддя у справі перебував у відпустці, та у період з 10.08.2026 по 12.08.2026 на лікарняному за листком непрацездатності.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, встановив таке.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення №092950022695 від 12.03.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку у зв`язку із відсутністю необхідного періоду проживання чи роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993. У рішенні зазначено, що період роботи (проживання) на території радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіологічного контролю відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» станом на 01.01.1993 складає 3 роки 25 днів (а.с.15-16).

Вважаючи рішення про відмову в призначенні пенсії від 12.03.2026 №092950022695 протиправним, позивач звернувся із даним позов до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно з частиною 3 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" призначення та виплата пенсій, особам які мають право на її отримання із зменшенням пенсійного віку, провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Статтею 55 Закону визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Приписами пункту 2 частини 1 статті 55 Закону передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

- особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - зменшення віку передбачено на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років (абзац 5).

Згідно із приміткою до зазначено пункту, початкова величина зниження пенсійного віку (2 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Таким чином, аналіз статті 55 зазначеного закону свідчить про те, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абз.5 ч.2 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є факт постійного проживання та (або) праці такої особи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення протягом 4 років до 01 січня 1993 року.

Судом з`ясовано, що рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області у справі №2-1044 від 20.09.2004 встановлений юридичний факт, що ОСОБА_1 проживав в селі Стецева, Снятинського району з дня народження до 2001р. (а.с.13).

Відповідно до паспорту серії НОМЕР_1 від 01.04.1997 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5-10).

Згідно з довідкою №102 від 13.02.2026 ОСОБА_1 проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 16.03.1971 по 20.05.1989 (а.с.18).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991 року, село Стецева відноситься до населених пунктів 4 категорії, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

При цьому, суд зауважує, що рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області у справі №2-1044 від 20.09.2004 позивачем було надано до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи".

Отже, враховуючи інститут преюдиції, слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, факти встановлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер, а саме обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ.

З наведеного слідує, що позивач проживає у зоні посиленого радіологічного контролю більше 4 років до 01 січня 1993 року

Аналізуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач набув право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Більше того, позивач є громадянином, який постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 30.12.2004 (категорія 4) (а.с.12).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду (ухвала від 04.09.2015 року у справі №690/23/15-а, постанова від 18.09.2018 року у справі №520/9284/17) єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, у тому числі призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем надано відповідачу усі необхідні документи для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Суд ще раз наголошує, що основним документом що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, у тому числі призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_2 від 30.12.2004, яке видавалося лише за умови, що станом на 1 січня 1993 року такий громадянин проживав у цій зоні не менше чотирьох років.

Підсумовуючи вищевикладене у сукупності, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.03.2026 №092950022695 є протиправним, а тому, таке підлягає скасуванню.

Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Разом з тим, суд зауважує таке.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Харківській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, повторно розглянути заяву від 04.03.2026 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до аб. 5 п.2 ч.1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає задоволенню частково.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 931,84 грн (70%), понесення яких підтверджується квитанцією від 14.05.2026, яка міститься серед матеріалів справи.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні пенсії від 12.03.2026 №092950022695, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до аб. 5 п.2 ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов. м. Харків, Харківська область, 61000) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) від 04.03.2026 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до аб. 5 п.2 ч.1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов. м. Харків, Харківська область, 61000) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 931,84 грн (дев`ятсот тридцять одна гривня вісімдесят чотири копійки).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Гомельчук С.В.