Решение № 140709343, 19.10.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2026 р. справа № 300/3055/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі відповідачі) про визнання протиправним та скасування рішення від 15.01.2025 про відмову у призначенні пенсії, зобов`язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 25.03.1986 по 01.02.1988 та з 12.10.1994 по 29.09.2003.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком та відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи згідно записів у трудовій книжці. Позивачем зазначено, що вказані періоди підтверджується відповідними записами в трудовій книжці, яка відповідно до вимог чинного законодавства є основним документом, що підтверджує стаж роботи та була надана пенсійному органу. Зазначено, що основною причиною для відмови у призначенні пенсії та зарахуванні стажу згідно трудової книжки було те, що за періоди з 25.03.1986 по 01.02.1988 відсутні відомості про встановлений та вироблений мінімум трудової участі, а у записі за період з 12.10.1994 по 29.09.2003 неможливо ідентифікувати дату прийняття на роботу та дата наказу про прийняття, відсутня інформація про сплату страхових внесків. Проте, всі записи у трудовій книжці виконані без перекреслень, не містять виправлень, записи є послідовними та завірені печатками. Окрім цього, вказано, що позивач не повинен нести відповідальність за заповнення трудової книжки чи за помилку (описку, виправлення) допущену роботодавцем. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи, а тому позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків. На переконання позивача, вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення його права на належний соціальний захист. Просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 12.05.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На виконання вимог підпункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 №39, проведено повторний автоматизований розподіл даної судової справи між суддями.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи визначено суддю Скільського І.І.

Ухвалою суду від 15.05.2026 прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Зазначив про правомірність прийняття рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутність достатнього страхового стажу 31 рік. Страховий стаж становить 25 років 2 місяці 23 дні. Вказав, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 25.03.1986 по 01.02.1986 у колгоспі, оскільки відсутні відомості про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі, а період роботи у фермерському господарстві « ОСОБА_2 » відповідно до записів трудової книжки з 12.10.1994 по 29.09.2003, оскільки неможливо ідентифікувати дату прийняття на роботу та дату наказу на прийняття на роботу - « 12.010.1994» та, оскільки відсутня довідка про сплату соціальних внесків безпосередньо на ОСОБА_1 за цей період. Просив в задоволенні позову відмовити.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив з аналогічних підстав, що зазначені у відзиві ГУ ПФУ в Івано-Франківській області. Просив в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено наступне.

Су дом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08.01.2025 року звернувся із заявою про призначення пенсії за віком.

За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області від 15.01.2025 року прийнято рішення №092550008274 про відмову у призначенні пенсії позивачу. Надалі пенсійним органом прийнято рішення про перегляд рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.01.2025 року №092550008274.

Так, вказаним рішення позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з відсутністю у нього необхідного страхового стажу 31 рік. Зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж становить 25 років 2 місяці 23 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.07.1983 з урахуванням архівних витягів від 07.01.2025 № 10/01-20 і № 11/01-20 за період з 25.03.1986 по 01.02.1986, оскільки відсутні відомості про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі у колгоспі. Довідки із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі відсутня.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи у фермерському господарстві « ОСОБА_2 » відповідно до вищезазначеної трудової книжки з 12.10.1994 по 29.09.2003, оскільки неможливо ідентифікувати дата прийняття на роботу та дату наказу на прийняття на роботу - « 12.010.1994» та відсутня довідка про сплату соціальних внесків безпосередньо на ОСОБА_1 . Довідку від 17.12.2024 № 3168/06-16 неможливо взяти до уваги, оскільки відсутня інформація про сплату соціальних внесків безпосередньо на ОСОБА_1 .

До страхового стажу вищезазначений період роботи згідно реєстру застрахованих осіб зараховано частково, а саме: з 01.07.1999 по 31.12.1999, з 01.04.2000 по 30.06.2000 та з 01.08.2000 по 31.08.2003 та як фізична особа підприємець - з 01.05.1999 по 31.05.1999.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи як приватний підприємець з 01.01.2004 по 30.06.2004, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного пенсійного страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб до страхового стажу враховано всі періоди трудової діяльності.

Не погоджуючись з вказаною відмовою позивач звернувся з даним позовом до суду.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV).

За приписами статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п.3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Згідно з п.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 (далі Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Так, відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 28.07.1983 позивач працював, зокрема:

з 25.03.1986 по 01.02.1988 інструктором по спорту в колгоспі імені Дзержинського;

з 12.10.1994 по 29.09.2003 у фермерському господарстві «Кретович Іван Іванович».

Як зазначено вище, підставою для відмови у врахуванні стажу позивача згідно поданої трудової книжки було те, що у записі за період роботи з 12.10.1994 по 29.09.2003 неможливо ідентифікувати дату прийняття на роботу та дату наказу на прийняття на роботу - « 12.010.1994».

Суд зазначає, що вказані записи є чіткими, без перекреслень, містять підпис відповідальної особи та печатку підприємства, дати та номера наказів про зарахування та звільнення позивача з роботи не містить ніяких виправлень, хоча місяць дати призначення позивача на посаду містить додатково цифру « 0».

Судом також встановлено, що дата « 12.10.1994» є саме датою прийняття позивача на роботу, оскільки згідно попереднього запису позивав отримував допомогу по безробіття до 12.10.1994.

Так суд зазначає, що у трудовій книжці в записі за період з 12.10.1994 по 29.09.2003 наявний номер та дата наказу про прийняття та звільнення, з яких можна чітко ідентифікувати відповідні дати. При цьому всі попередні та наступні записи є послідовними, чіткими, без перекреслень, містять підпис відповідальної особи та печатки підприємств, номер і дату наказу про прийняття та звільнення з роботи.

Також суд зазначає, що жодних неправильних чи неточних записів саме про періоди роботи позивача, у зв`язку з чим необхідно підтверджувати трудовий стаж, контролюючим органом не виявлено.

Окрім цього, відповідачем також не вказано жодних підстав, за яких таке оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.

Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, зазначене не може бути підставою для не зарахування оспорюваного періоду роботи позивача до його трудового стажу.

Суд зазначає, що, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 Про трудові книжки працівників №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Отже, з вище наведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства, а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії.

Відтак, враховуючи вищезазначені обставини, на переконання суду, записи трудової книжки НОМЕР_1 від 28.07.1983 відповідають періодам трудової діяльності позивача, а тому посилання на неможливість врахування періоду роботи з 12.10.1994 по 29.09.2003 у зв`язку з тим, що неможливо ідентифікації дати прийняття на роботу та дати наказу на прийняття на роботу не є достатньою обґрунтованою підставою для не врахування періоду трудової діяльності позивача до його стажу.

Щодо посилання відповідача на неможливість врахування періоду роботи з 12.10.1994 по 29.09.2003, оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду України, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною 6 статті 20 Закону №2464-VI відомості про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплаченого єдиного внеску та інші дані, що містяться в реєстрі застрахованих осіб, використовуються для обчислення та призначення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням.

Отже, починаючи з 01.01.2004 (день набрання чинності Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування) обов`язковою умовою зарахування певного періоду до страхового стажу є проміжок часу, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Таким чином, суд зазначає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата таких внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивача періодів його роботи на таких підприємствах.

Як вже встановлено судом, позивач з 12.10.1994 по 29.09.2003 працював у фермерському господарстві « ОСОБА_2 ». Періоди роботи з 01.07.1999 по 31.12.1999, з 01.04.2000 по 30.06.2000 та з 01.08.2000 по 31.08.2003 та як фізична особа підприємець - з 01.05.1999 по 31.05.1999 зараховані, згідно даних про сплату страхових внесків.

При цьому, згідно розрахунку стажу до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 13.10.1994 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.06.1999, 01.01.2000 по 31.03.2000, з 01.07.2000 по 31.07.2000, які на переконання суду підлягають до зарахування. Відтак вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення.

Щодо періоду в колгоспі імені Дзержинського з 25.03.1986 по 01.02.1988 на посаді інструктором по спорту суд зазначає, що окрім записів трудової книжки такий період підтверджується архівними витягами з протоколу від 07.01.2025 виданих архівним відділом Івано-Франківської РДА.

При цьому щодо спірного запису будь-яких зауважень щодо записів у трудовій книжці позивача від відповідача не надходило, період роботи записаний чітко, записи скріплені печатками та підписами уповноваженої особи, а тому сумніватись у достовірності відомостей, внесених у трудову книжку у суду немає.

Таким чином фактично наявний період роботи позивача не може взагалі не враховуватися при обчисленні трудового стажу.

Так, неможливість підтвердити певні обставини за відсутності інформації не є підставою для висновку, що такі відомості неправдиві. Навпаки, відповідачем не отримано від будь-яких установ достатніх доказів на підтвердження своїх доводів щодо невиконання позивачем встановленого мінімуму трудової участі в колгоспі та відсутності поважних підстав такого невиконання.

Отже, відповідачем не доведено, що позивач, як особа, яка працювала в колгоспі, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, а тому вказані періоди його роботи у колгоспі слід враховувати повністю незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв чи виконання встановленого мінімуму трудової участі.

Окрім цього на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

При цьому суд зазначає, що такий стаж підтверджується записами саме трудової книжки НОМЕР_1 від 28.07.1983, а не трудової книжки колгоспника у якій визначається характер праці та кількість відпрацьованих днів. Відтак посада на якій працював позивач взагалі могла не враховувати кількість відпрацьованих трудоднів.

Суд зазначає, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних та сама по собі не здача облікових книг в архівний відділ не є беззаперечним доказом відсутності у позивача страхового стажу у зазначений період. Тобто, відсутність відповідних документів на зберіганні в архівних установах не може анулювати записи трудової книжки та позбавити позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним трудового стажу.

Верховний Суд в постанові від 12.12.2019 за результатом розгляду справи №229/3431/16-а дійшов висновку про безпідставність доводів пенсійного органу про неможливість підтвердження трудового стажу через відсутність на зберіганні в державному архіві запитуваних документів та вказав про неможливість надання повного об`єму необхідних для реалізації прав позивача документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Знову ж таки, відповідачем жодних дій щодо перевірки наявності у позивача даного стажу не здійснено.

Отже, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених обставин щодо відсутності підстав для зарахування до стажу роботи позивача періоду роботи в колгоспі імені Дзержинського з 25.03.1986 по 01.02.1988.

Підсумовуючи все вище викладене, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 25.03.1986 по 01.02.1986, з 13.10.1994 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.06.1999, 01.01.2000 по 31.03.2000, з 01.07.2000 по 31.07.2000 слід зарахувати до страхового стажу позивача.

Отже страховий стаж позивача, з урахуванням зарахованого пенсійним органом страхового стажу, складає більше 32 років.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Як встановлено судом, вік позивача станом на час звернення до органів пенсійного забезпечення становив 60 років, страховий стаж, з урахуванням висновків суду про зарахування спірних періодів, складає більше 32 років, а тому доводи відповідача щодо відсутності у позивача необхідного страхового стажу та, відповідно, права на пенсію за віком є безпідставними.

Таким чином, оскаржувані рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 15.01.2025 року №092550008274 та Рішення про перегляд рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.01.2025 року №092550008274 про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У даній справі, територіальним органом Пенсійного фонду України щодо розгляду заяви позивача за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, рішенням якого відмовлено позивачу у призначенні пенсії.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).

З огляду на наведене в задоволенні позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з цього приводу слід відмовити.

При вирішенні даного спору суд бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Судом встановлено, що 07.12.2024 позивачу виповнилось 60 років, із заявою про призначення пенсії за віком звернувся 08.01.2025, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку. Враховуючи викладене пенсію слід призначити з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто 08.12.2024 року.

Враховуючи вищевикладене та з огляду на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту порушеного права позивача, слід вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги шляхом:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 15.01.2025 року №092550008274 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та рішення про перегляд рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.01.2025 року №092550008274, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 25.03.1986 по 01.02.1986, з 13.10.1994 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.06.1999, 01.01.2000 по 31.03.2000, з 01.07.2000 по 31.07.2000;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити з 08.12.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком.

Таким чином, позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 3 вказаної статті при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково, слід стягнути пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судовий збір в розмірі 1000 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 15.01.2025 року №092550008274 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та рішення про перегляд рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.01.2025 року №092550008274, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 25.03.1986 по 01.02.1986, з 13.10.1994 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.06.1999, 01.01.2000 по 31.03.2000, з 01.07.2000 по 31.07.2000.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити з 08.12.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341) 1000 (одну тисячу) гривень судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, код ЄДРПОУ 13559341, вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирська область, 10003;

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018;

Суддя /підпис/ Скільський І.І.