Решение № 140707888, 19.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 160/29196/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

15.09.2026 через підсистему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до страхового стажу роботи для обчислення пенсії за віком ОСОБА_1 у період роботи з 10 січня 1994 року по 06 серпня 1997 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу роботи для обчислення пенсії за віком ОСОБА_1 , період роботи з 10 січня 1994 року по 06 серпня 1997 року, та здійснити призначення і виплату пенсії з врахуванням даного страхового стажу з 04 травня 2026 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач отримує пенсію за віком, однак відповідач не зарахував до його страхового стажу період роботи в Костогризівській середній школі Каховського району Херсонської області з 10.01.1994 по 06.08.1997 з тих підстав, що запис про звільнення скріплено печаткою, яка не відповідає назві установи під час прийняття на роботу. Позивач зазначає, що неналежне ведення трудової книжки роботодавцем не може позбавляти його права на зарахування стажу, а отримати документи про перейменування школи неможливо, оскільки архівні документи перебувають на тимчасово окупованій території.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 16.10.2026, відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов з дня отримання копії цієї ухвали, у відповідача витребувано матеріали пенсійної справи позивача.

02.10.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача у встановлений судом строк надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що страховий стаж позивача становить 30 років 2 дні, а період роботи з 11.01.1994 по 06.08.1997 до страхового стажу не зараховано, оскільки запис про звільнення скріплено печаткою, що не відповідає назві установи під час прийняття на роботу, а запису про перейменування установи, вимогу про який містить пункт 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка не містить. Відповідач також посилається на те, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, а суд не може перебирати на себе повноваження органів Пенсійного фонду України щодо призначення, перерахунку та виплати пенсій.

02.10.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечує проти доводів відзиву та зазначає, що формальні неточності в трудовій книжці, зокрема невідповідність печатки на записі про звільнення назві установи при прийнятті на роботу, допущені з вини роботодавця, не можуть позбавляти особу права на зарахування стажу та на пенсію, і посилається на практику Верховного Суду. Період роботи з 29.06.1988 по 19.05.1989 позивач предметом спору не вважає. Позивач просить позов задовольнити в повному обсязі.

Витребуваних ухвалою від 17.09.2026 матеріалів пенсійної справи позивача відповідач у встановлений строк не подав і про причини їх неподання суд не повідомив.

Відповідно до частини дев`ятої статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами. Наявних у справі доказів - копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , форми РС-право та рішення відповідача за пенсійною справою № 046050027504, листа відповідача від 28.05.2026 № 64672-45596/К-01/8-0400/26 -достатньо для вирішення спору, тому суд розглядає справу за наявними в ній доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах, призначену з 27.03.2026.

Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 19.05.1992, позивача 21.10.1993 призначено на посаду старшого вожатого Костогризівської СШ (наказ № 518 від 25.10.1993, запис № 5), 10.01.1994 переведено на посаду військового керівника Костогризівської СШ (наказ № 6 від 03.01.1994, запис № 6), 06.08.1997 звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності працівників (наказ № 72 від 06.08.1997, запис № 7). Запис № 6 засвідчено підписом директора та печаткою Костогризівської середньої школи, запис № 7 - підписом директора та печаткою Костогризівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.

04.05.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою з питання зарахування до страхового стажу спірних періодів.

Листом від 28.05.2026 № 64672-45596/К-01/8-0400/26 відповідач повідомив позивача, що за даними електронної пенсійної справи його страховий стаж становить 30 років 2 дні, та що до страхового стажу не зараховано, зокрема, період з 11.01.1994 по 06.08.1997, оскільки запис про звільнення скріплено печаткою, що не відповідає назві установи під час прийняття на роботу, що суперечить пункту 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58): запису про перейменування установи трудова книжка не містить.

Позивач звертався до архівних установ за підтвердженням перейменування школи.

Листом від 29.07.2026 № 05-11/К-791 Державний архів Херсонської області повідомив, що документи Костогризівської середньої школи (Костогризівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів) на зберігання до нього не надходили. Листом від 06.08.2026 № К-54 Каховська районна військова адміністрація, з посиланням на лист Зеленопідської сільської військової адміністрації від 06.08.2026 № 1833, повідомила, що територія Зеленопідської територіальної громади перебуває під тимчасовою окупацією, доступ до архівного фонду відсутній і підтвердити факт перейменування школи немає можливості.

Не погоджуючись з незарахуванням до страхового стажу спірного періоду роботи, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Далі - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.

Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Порядок обчислення страхового стажу визначено ст. 24 Закону № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 2.15 Інструкції № 58 (у редакції, чинній на час внесення запису про звільнення позивача 06.08.1997) передбачено, що якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис «Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то», а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Обов`язок внесення до трудової книжки запису про перейменування установи покладено на роботодавця, а не на працівника.

За позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист. У постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17 Верховний Суд зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Ці висновки Верховний Суд підтвердив у постанові від 31.01.2025 у справі № 120/8471/23 (пункти 33-38), наголосивши також, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб та перевіряти достовірність поданих відомостей, однак перекладання обов`язку доказування на особу є неприйнятним, а неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи в реалізації конституційного права на соціальний захист.

Суд встановив, що записи № 6 і № 7 трудової книжки позивача внесено послідовно, без виправлень, із зазначенням підстав - наказів, їх дат і номерів, та засвідчено підписом директора школи. Переведення позивача 10.01.1994 і його звільнення 06.08.1997 відбулися в межах однієї установи - Костогризівської школи Каховського району Херсонської області.

Відтиск печатки «Костогризівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» на записі про звільнення свідчить лише про зміну найменування тієї самої установи, а не про зміну роботодавця. Відповідач не ставить під сумнів ні факт роботи позивача у спірний період, ні достовірність записів про прийняття, переведення та звільнення; єдиною підставою незарахування стажу є відсутність у трудовій книжці запису про перейменування, внесення якого було обов`язком роботодавця.

Позивач вжив заходів для отримання документів про перейменування школи, однак їх отримання неможливе з причин, від нього не залежних: архівні документи установи до державного архіву не передавалися, а територія громади, де вони зберігаються, перебуває під тимчасовою окупацією. Доказів того, що відповідач скористався наданим йому частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV правом на перевірку відомостей або вжив інших заходів для їх підтвердження, матеріали справи не містять.

За таких обставин відсутність у трудовій книжці запису про перейменування установи не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 11.01.1994 по 06.08.1997, а дії відповідача щодо незарахування цього періоду є протиправними.

Доводи відзиву цього висновку не спростовують. Відповідач повторює ту саму підставу незарахування, що й у листі від 28.05.2026, і не заперечує ні факту роботи позивача у спірний період, ні достовірності записів трудової книжки. Посилання відповідача на відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу не узгоджується з матеріалами справи: позивач отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням, виданим 06.05.2026, а предметом спору є зарахування спірного періоду до страхового стажу для обчислення вже призначеної пенсії. Довід відповідача про неприпустимість перебирання судом його повноважень суд відхиляє: зарахування до страхового стажу періоду роботи, підтвердженого записами трудової книжки, не є дискреційним повноваженням органу Пенсійного фонду України, а тому зобов`язання відповідача вчинити такі дії відповідає абзацу першому частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас період роботи позивача з 21.10.1993 по 10.01.1994 включно відповідач зарахував до страхового стажу, що вбачається з розрахунку стажу та листа відповідача від 28.05.2026, у якому спірним визначено саме період з 11.01.1994. Отже, щодо дня 10.01.1994 порушення прав позивача відсутнє, а позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Позивач просить зобов`язати відповідача «здійснити призначення і виплату пенсії з врахуванням даного страхового стажу з 04 травня 2026 року». Водночас пенсію за віком позивачу вже призначено з 27.03.2026, а 04.05.2026 він звернувся до відповідача з питанням зарахування спірного періоду до вже призначеної пенсії, тобто фактично - за її перерахунком.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 45 Закону № 1058-IV перерахунок призначеної пенсії у разі виникнення права на її підвищення провадиться з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно.

Оскільки позивач звернувся до відповідача 04.05.2026, тобто до 15 числа, належним способом захисту його прав є зобов`язання відповідача зарахувати спірний період до страхового стажу та провести перерахунок пенсії з урахуванням цього періоду з 01.05.2026. Вимога про «призначення» пенсії, яка вже призначена, задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позовну заяву подано в електронній формі, позивач сплатив судовий збір у розмірі 1064,96 грн, що відповідає ставці за одну вимогу немайнового характеру із застосуванням коефіцієнта 0,8. Оскільки спір виник внаслідок протиправних дій відповідача, а часткова відмова в позові пов`язана з уточненням способу захисту та періоду, який уже зараховано, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 9, 77, 80, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 11.01.1994 по 06.08.1997.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 11.01.1994 по 06.08.1997 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , заповненою 19.05.1992, та провести перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 з урахуванням цього періоду з 01.05.2026.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез