Решение № 140706039, 19.10.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/8007/26

2/760/14023/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді - Букіної О.М.,

за участю секретаря - Павліченко Я.С., Пилипенко Д.М.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 ОСОБА_5 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме, квартири АДРЕСА_1 .

Свої вимоги мотивує тим, що перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 1976 по 1977 роки, у 1977 році відповідач заселився до спірної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , де проживав разом із позивачем, а після розірвання шлюбу періодично приїздив до даної квартири і з 1990 року припинив своє відвідування квартири, більше до неї не навідувався та не цікавився нею. Жодних особистих речей відповідача у спірній квартирі немає, спільне майно у сторін також відсутнє. Наразі позивачу невідомо місце проживання відповідача, причини його відсутності за зареєстрованим місцем проживання останній також не відомі.

Наразі у спірній квартирі зареєстрована та проживає позивач та також її син, ОСОБА_4 . Дана квартира не приватизована, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва.

Формальна реєстрація відповідача у спірній квартирі створює певні перешкоди у користуванні даним майном, зокрема не має можливості вільно розпоряджатися даною квартирою, оформити житлову субсидію, реалізувати право на приватизацію квартири, у зв`язку з чим остання звернулась до суду з даним позовом.

23.03.2026 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 13.04.2026 у справі було відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.

Сторонам та третім особам було направлено копію ухвали від 23.03.2026, також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

Протокольною ухвалою суду від 19.06.2026 суд постановив закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд його задовольнити.

Відповідач у призначене судове засідання, про час, дату та місце проведення якого був повідомлений належним чином, не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав.

Від третьої особи, ОСОБА_4 , надійшла заява, в якій останній просив суд провести судовий розгляд без його участі, позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити.

Від представника третьої особи, Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, 13.05.2026 надійшли письмові пояснення, в яких останній просив суд провести розгляд справи без його участі та винести законне на обгрунтоване рішення в даній справі, із позовними вимогами погоджується.

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, враховуючи думку представника позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 47 Конституції України проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Повага до права людини на житло закріплена у ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини та відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантується кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Згідно із ст. 4 ЖК Української РСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає, зокрема, жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд).

Судом встановлено, що спірним жилим приміщенням є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Квартира не приватизована і перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва.

Відповідно до відомостей з Реєстру територіальної громади м. Києва за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано три особи, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована з 04.06.1969, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований з 11.02.1977, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований з 17.07.1992.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , приватизація квартири не здійснювалась.

Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 «Про питання організації управління районами в м. Києві» житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , передано до сфери управління Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації.

Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 04.06.1969 по теперішній час зареєстрована та проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується матеріалами справи.

У вказаній квартирі крім позивача по справі зареєстровані її син, ОСОБА_4 та відповідач, ОСОБА_3 .

Власником особового рахунку є ОСОБА_2 , яка також здійснює оплату комунальних послуг за вказаним особовим рахунком за адресою: АДРЕСА_2 .

Звертаючись до суду з позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, позивач зазначила, що реєстрація відповідача у спірній квартирі носить формальний характер, оскільки він вже близько 35 років в квартирі не проживає, його речі в квартирі відсутні, участі в оплаті квартплати і комунальних послуг не бере.

Реєстрація відповідача в квартирі покладає на позивача додатковий тягар по оплаті житлово-комунальних послуг та унеможливлює в повному обсязі здійснювати користування майном.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У частині третій статті 71 ЖК Української РСР наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців. Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Згідно зі статтею 72 ЖК Української РСР, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

Як роз`яснено у п.п. 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України ), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та відповідно до ст. 264 ЦПК України.

При цьому, ст. 78 ЖК Української РСР встановлені права і обов`язки тимчасово відсутніх наймача та членів його сім`ї, згідно якої - тимчасово відсутній наймач зберігає права і несе обов`язки за договором найму жилого приміщення.

У своїй постанові від 15 січня 2020 року справа №754/613/18-ц провадження № 61-1634св19 Верховний Суд вказав, що, при вирішенні справи, передбачених законом підстав для виселення особи, чи визнавання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Судом встановлено, що відповідач, перебуваючи на реєстраційному обліку у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , протягом тривалого часу (понад шість місяців) за адресою своєї реєстрації не проживає, витрат по утриманню житла не несе. Квартиру відповідач залишив добровільно, забравши з неї усі свої речі.

На підтвердження викладених обставин, якими обгрунтовуються позовні вимоги, позивач надає наступні докази, зокрема, довідку КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» ЖЕД №902 від 18.03.2026 про не проживання особи за адресою місця реєстрації, відповідно до якої ОСОБА_3 фактично не проживає за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , з 2002 року і по теперішній час.

Також факт відсутності відповідача за місцем його реєстрації підтверджений показами свідків, допитаних у судовому засіданні.

Так, свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , є сусідом позивача, та підтверджує факт відсутності ОСОБА_7 досить тривалий проміжок часу у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що проживає за адресою: АДРЕСА_4 , є сусідкою позивача, та зазначає, що відповідач не проживає у спірній квартирі десь приблизно 35 років, у квартирі відсутні його речі.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що проживає за адресою: АДРЕСА_3 , є сусідкою позивача, та підтвердила факт тривалої відсутності відповідача у спірній квартирі, додавши до пояснень вищевказаних свідків, що позивач проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , разом з власним сином, утримує дану квартиру та сплачує комунальні послуги.

Відсутність відповідачів за адресою реєстрації підтверджується також поштовими повідомленнями про не можливість вручення судової повістки про виклик до суду, у зв`язку з відсутністю адресата за адресою місця проживання.

Жодних доказів, які б підтверджували, що відповідач цікавився чи цікавлиться житловою площею, сплачує комунальні послуги та намагається вселитися у спірну квартиру, суду не надано.

Суду також не надано доказів укладення сторонами угоди щодо певного порядку користування спірною квартирою та інших умов припинення права користування житлом.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що внаслідок перебування відповідача на реєстраційному обліку у спірній квартирі, вона змушена щомісячно сплачувати додаткову суму комунальних платежів, що завдає їй матеріальних збитків.

Вказане підтверджується наданими суду квитанціями про сплату житлово-комунальних послуг.

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц висловлений висновок щодо застосування статей 71,72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вказано, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, провадження № 61-30912св18, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, провадження № 61-7317св19, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, провадження № 61-23089св19.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Матеріали справи не містять доказів поважних причин відсутності відповідача за зареєстрованим місцем проживання протягом тривалого часу (понад шість місяців).

Вищевикладені обставини свідчать про те, що відповідач не проживає за місцем реєстрації без поважних причин понад шість місяців, а отже є підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений останньою судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Керуючись ст. 47 Конституції України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 4, 9, 61, 64, 71, 72, 78 ЖК Української РСР, ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП невідомий, місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП невідомий, місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Суддя: Букіна О.М.