Решение № 140704807, 12.10.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 185/12186/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області області у складі головуючого судді Спічак В.О., за участю секретаря судового засідання Пірожок В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», юридична адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ: 38750239 до ОСОБА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» збитки в якості відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 2- 6107/09 у розмірі 103924,62 грн, та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що Кредитний договір № 35ДС/00234/К10/2007- від 11.10.2007 р. було укладено між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .

11.06.2010 року Куйбишевський районний суд м. Донецька ухвалив рішення по справі № 2-6107/09, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором № 35ДС/00234/К10/2007- від 11.10.2007 р. у розмірі 336780,95 грн.

В подальшому, право вимоги первісним кредитором було відступлено до ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», який відступив своє право вимоги до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі укладеного договору купівлі-продажу права вимоги № 1930/К від 18 вересня 2019 року.

Позивач зазначає, що даний факт також підтверджено в судовому порядку - 18.12.2019 року Куйбишевський районний суд м.Донецька постановив ухвалу по справі 2-6107/09, якою, серед іншого, підтверджено перехід права вимоги за кредитним договором № 35ДС/00234/К10/2007- від 11.10.2007 до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Позивач вказує, що відповідно до укладених договорів станом на дату звернення до суду, Право вимоги за кредитним договором № 35ДС/00234/К10/2007- від 11.10.2007 р належить ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239).

Позивач зазначає, що рішення суду не виконувалось Відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Позивачем було розраховано, виходячи із загальної суми заборгованості, 3% річних у розмірі 30282,60 грн. та інфляційні збитки у розмірі 73642,02 грн., разом позивач просить становить 103924,62 грн.

Рух справи у суді

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 лютого 2026 року було відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено провадити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив не подав, поважні причини неявки до суду не повідомив.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 11.06.2010 року по справі № 2-6107/09, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором № 35ДС/00234/К10/2007- від 11.10.2007 р. у розмірі 336780,95 грн.

Відповідно до ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2019 року було замінено сторону Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у виконавчому провадженні щодо виконання рішення у цивільній справі № 2-6107/09 .

У зазначеній ухвалі вказано, що 11 червня 2010 року заочним рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька позов ПАТ «Кредитпромбанк» (який відступив право вимоги ПАТ «Дельта Банк») задоволено повністю, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 334960,95 грн., судові витрати 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120грн. 17.05.2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір відступлення прав вимоги №1405/К відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 35ДС/00234/К10/2007 від 11.10.2007р., укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Відомості про виконання відповідачем рішення суду по справі № 2-6107/09 на час розгляду справи судом відсутні.

Позивачем надано суду розрахунок заборгованості, що підлягає сплаті Відповідачем за прострочення виконання рішення суду, відповідно якого3% річних становить 30282,60 грн. та інфляційні збитки становлять 73642,02 грн., разом - 103924,62 грн. Вказані суми позивач нараховує саме за невиконання рішення суду зазначеного вище за вказаний позивачем період.

Суд за результатами пошуку виконавчих проваджень в АСВП відносно боржника ОСОБА_1 , встановив, що позивач не значиться як стягувач відносно боржника ОСОБА_1 щодо виконавчих проваджень які перебувають/перебували на виконанні.

Норми права, застосовані судом, та висновки суду

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом цієї норми зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Так, підстави виникнення цивільних прав та обов`язків наведені в частині другій статті 11 ЦК України, серед яких законодавець розрізняє: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України). Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов`язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов`язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533, 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Судом встановлено, що 18 грудня 2019 року ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області було замінено сторону Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у виконавчому провадженні щодо виконання рішення у цивільній справі № 2-6107/09 .

Натомість позивачем не надано доказів, що заочне рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька 11 червня 2010 року, яким стягнуто солідарно з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 334960,95 грн., судові витрати 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120грн., пред`являлось до виконання. Крім того, суд за результатами пошуку виконавчих проваджень в АСВП відносно боржника ОСОБА_1 , встановив, що позивач не значиться як стягувач відносно боржника ОСОБА_1 щодо виконавчих проваджень які перебувають/перебували на виконанні.

Крім того, ТОВ «Він Фінанс» не надав доказів суду щодо перебування на стадії виконання судового рішення у цивільній справі № 2-6107/09 чи поновлення строку пред`явлення виконавчого листа у цивільній справі № 2-6107/09.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення коштів передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України не підлягає задоволенню, оскільки у позивача втрачена можливість стягнення у примусовому порядку рішення суду від 11 червня 2010, а оскільки вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідною, то така задоволенню не підлягає у зв`язку з відсутністю зобов`язання щодо повернення суми основного боргу.

Так, при виконанні судового рішення необхідно пам`ятати про те, що стадія виконання судового рішення обмежена процесуальними строками та частково обмежує доступ до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

ЄСПЛ у своїй практиці широко тлумачить наведений принцип, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У Законі України «Про виконавче провадження» поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1).

Наведене узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд.

Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції, заява №183571/91» (Case of Hornsby v. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи [справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші].

Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників спірних правовідносин та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Як зазначалося вище, виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Отже, стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто за межами цього строку (строк пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Водночас, у даній справі ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду із позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за ситуації, коли судове рішення у справі №2-6107/09 не може бути виконане у зв`язку з тим, що строк його виконання на підставі вищенаведених норм законодавства сплив та позивачем не було надано доказів переривання, поновлення строку для пред`явлення такого документа до виконання.

Натомість пред`явлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є нерозривно пов`язано з основним зобов`язанням щодо стягнення боргу, оскільки тільки за існування невиконаних зобов`язань про стягнення кредитної заборгованості кредитор має право вимагати стягнення коштів згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України. Такі кошти нараховуються на підставі стягнутої за рішенням суду суми заборгованості.

У разі, якщо примусове виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості є неможливим, то і похідна вимога про стягнення коштів згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України не підлягає до задоволення, оскільки у разі задоволення даних позовних вимог у цій цивільній справі буде створено механізм уникнення стягнення основного зобов`язання та створюється можливість неодноразового стягнення 3% річних та інфляційних втрат безвідносно до основного зобов`язання.

Суд звертає увагу на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №754/511/23, де зазначено наступне.

Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.

У такій ситуації зобов`язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили.

Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення припиненою.

Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання через сплив 3-х років, з дня після набрання рішенням законної сили, не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

Сплив строків пред`явлення судового рішення до виконання та непоновлення вказаного строку стягнувачем є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду.

Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

Водночас, це не позбавляє боржника права самостійно, з власної волі, погасити заборгованість за наявності натурального зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність належних та допустимих доказів, що підтверджують обгрунтованість заявлених вимог, а тому в позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою в позові понесені позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.10,18,23,76,279,258,259,263-265,280,282,352,354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», юридична адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ: 38750239 до ОСОБА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про стягнення заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних від простроченої суми за невиконання рішення суду залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спічак В.О.