Решение № 140700073, 16.10.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/15406/26

Провадження № 2/127/4439/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що КП Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» є підприємством, яке надає послуги з постачання теплової енергії споживачам відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, та інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Відповідачка ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , опалювальною площею 53,5 кв. м, на яку відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що житловий будинок забезпечується послугою з постачання теплової енергії, а власники квартир у багатоквартирному будинку зобов`язані здійснювати оплату житлово-комунальних послуг та брати участь у витратах, пов`язаних із забезпеченням функціонування внутрішньобудинкових систем і задоволенням загальнобудинкових потреб.

За доводами позивача, відповідачка належним чином не виконувала обов`язку з оплати нарахованих платежів, унаслідок чого за період з 01.06.2022 року по 30.04.2025 року утворилася заборгованість.

Відповідно до наданої позивачем оборотної відомості та розрахунку за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з червня 2022 року по квітень 2025 року включно загальна сума заборгованості, заявлена до стягнення, становить 5 446 грн 61 коп., з яких 4 684 грн 34 коп. заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання, 172 грн 61 коп. три відсотки річних від суми заборгованості та 589 грн 66 коп. втрати від інфляційних процесів.

Сума основної заборгованості в розмірі 4 684 грн 34 коп. складається з 4 112 грн 24 коп. нарахувань за послугу з постачання теплової енергії та 572 грн 10 коп. абонентської плати.

Позивач зазначає, що нарахування здійснювалися відповідно до встановлених тарифів, правил надання послуги з постачання теплової енергії та порядку розподілу між споживачами обсягів теплової енергії у багатоквартирному будинку. Вважає, що відключення окремої квартири від системи централізованого опалення не звільняє її власника від участі у витратах на загальнобудинкові потреби та функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, а також від оплати абонентського обслуговування у встановленому законом порядку.

Посилаючись на зазначені обставини та положення чинного законодавства, позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання за період з 01.06.2022 року по 30.04.2025 року в розмірі 5 446 грн 61 коп., а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 328 грн 00 коп.

Як убачається з матеріалів справи, раніше КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» зверталося до суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відповідний період. Ухвалою суду від 23.07.2025 року у справі № 127/21259/25 у видачі судового наказу відмовлено, після чого позивач звернувся до суду з позовом у порядку позовного провадження.

Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 05 червня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачка ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі.

У відзиві відповідачка зазначила, що не укладала з позивачем письмового договору про надання послуг з постачання теплової енергії, а тому вважає відсутніми договірні підстави для нарахування заявленої заборгованості.

Крім того, відповідачка посилалася на те, що ще у 2007 році зверталася щодо відключення належного їй житлового приміщення від систем централізованого опалення та гарячого водопостачання. За її твердженнями, відповідною міжвідомчою комісією 29 серпня 2007 року було погоджено відключення, а 14 листопада 2007 року складено акт про відключення квартири.

Відповідачка також зазначала, що роботи з відключення проводилися за її рахунок, а надалі квартира обладнана автономною системою опалення.

Відповідачка стверджувала, що в її квартирі відсутні прилади централізованого опалення, а опалювальні прилади та транзитні трубопроводи, за її твердженнями, були демонтовані. На цій підставі вона вважала, що послуга з постачання теплової енергії до її квартири не надається, а тому нарахування плати за неї є безпідставним.

На підтвердження доводів щодо відсутності опалювальних приладів у місцях загального користування відповідачка посилалася на лист МКП «УК «Замостя», в якому зазначено, що під час огляду шостого під`їзду будинку АДРЕСА_2 опалювальних приладів на сходовій клітці не виявлено.

Також відповідачка вказала, що фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , а не за адресою квартири, щодо якої позивачем здійснено нарахування. На підтвердження цього вона посилалася на витяг із реєстру територіальної громади, відповідно до якого зареєстрована за зазначеною адресою з 08 лютого 2019 року.

Відповідачка вважала, що позивач не довів фактичного надання їй послуги з постачання теплової енергії, правильності здійснених нарахувань і наявності правових підстав для стягнення заборгованості, а тому просила відмовити в задоволенні позову.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів відповідачки та просив задовольнити позов у повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відносини з надання послуг з постачання теплової енергії регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами № 830 та Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315.

Позивач наголосив, що індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії, які є публічними договорами приєднання, діють з 01 листопада 2021 року. За доводами позивача, відсутність підписаного відповідачкою примірника договору сама по собі не звільняє її від установленого законом обов`язку оплачувати послуги та відшкодовувати витрати, пов`язані із загальнобудинковими потребами опалення.

Позивач також зазначив, що житловий будинок АДРЕСА_2 повністю не від`єднаний від системи централізованого теплопостачання, а відключення окремої квартири не означає припинення споживання теплової енергії будинком загалом. На думку позивача, власник квартири з індивідуальним опаленням зобов`язаний брати участь у витратах на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

У відповіді на відзив позивач навів положення пунктів 14, 24 та 38 Правил № 830, а також пунктів 2, 3, 8 і 12 розділу IV Методики № 315, відповідно до яких обсяг теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби опалення, може визначатися та розподілятися між усіма власниками приміщень у будинку, зокрема між власниками квартир, відключених від централізованого опалення.

Щодо відсутності опалювальних приладів у місцях загального користування позивач зазначив, що сам по собі факт їх відсутності не припиняє обов`язку співвласників багатоквартирного будинку нести витрати, пов`язані з утриманням спільного майна та функціонуванням внутрішньобудинкових систем. Позивач також послався на положення законодавства, за якими відновлення опалювальних приладів у місцях загального користування за наявності відповідних передумов належить до обов`язків співвласників або управителя будинку.

Крім того, позивач заперечив правове значення доводів відповідачки про проживання за іншою адресою, зазначивши, що фактичне непроживання у квартирі не припиняє права власності на неї та не звільняє власника від виконання майнових обов`язків, пов`язаних із належним йому нерухомим майном.

На підтвердження правової позиції позивач послався, зокрема, на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 703/58/16-ц, від 22 грудня 2020 року у справі № 311/3489/18, від 20 листопада 2024 року у справі № 463/6799/18, а також у постановах від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 369/3682/16-ц та від 07 лютого 2024 року у справі № 372/2236/21.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, а також доводи позовної заяви, відзиву та відповіді на відзив, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Водночас відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, якщо відсутні передбачені законом підстави для проведення судового засідання з повідомленням сторін.

Оскільки справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суд вирішує спір на підставі наявних матеріалів. При цьому неявка сторін до суду не є обставиною, що перешкоджає розгляду справи в такому процесуальному порядку.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона боржник зобов`язана вчинити на користь другої сторони кредитора певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором чи законом.

Правовідносини сторін у цій справі виникли з приводу надання та оплати комунальної послуги з постачання теплової енергії.

За змістом статей 5, 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги з постачання теплової енергії, а індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори на надання житлово-комунальних послуг у випадках та порядку, передбачених законом, і своєчасно оплачувати отримані послуги за встановленими тарифами.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату житлово-комунальних послуг щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором або законом.

Частина п`ята статті 13 цього Закону передбачає, що в разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, який є публічним договором приєднання. Такий договір вважається укладеним, якщо протягом тридцяти днів із дня опублікування його тексту на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця співвласники не прийняли рішення про вибір іншої моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Правила надання послуги з постачання теплової енергії, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, також передбачають договірний характер відносин між виконавцем та споживачем і визначають порядок надання та оплати відповідної послуги.

За змістом пункту 13 Правил № 830 індивідуальний договір, який є публічним договором приєднання, вважається укладеним із споживачем за умов, визначених законодавством. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору може бути вчинення дій, що свідчать про його бажання укласти договір, зокрема подання заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги або факт отримання послуги.

Отже, саме по собі посилання відповідачки на відсутність підписаного нею письмового примірника договору не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами правовідносин щодо надання та оплати комунальної послуги. Виникнення відповідних правовідносин визначається не лише наявністю двостороннього письмового документа, а й положеннями закону та нормативно врегульованим порядком укладення публічного договору приєднання.

Разом із тим, наявність законодавчого регулювання договірних відносин не звільняє виконавця послуги від обов`язку підтвердити обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, зокрема належність відповідачки до кола осіб, на яких покладено обов`язок оплати, факт надання послуги в межах відповідного будинку та правильність визначення суми, що підлягає стягненню.

Суд ураховує, що позивач обґрунтовує свої вимоги не тим, що відповідачка протягом спірного періоду отримувала теплову енергію безпосередньо через опалювальні прилади у квартирі, а тим, що належне їй приміщення розташоване в багатоквартирному будинку, який залишається підключеним до системи централізованого теплопостачання, а тому на відповідачку покладається обов`язок брати участь у відшкодуванні витрат на загальнобудинкові потреби опалення.

З цього питання суд зазначає таке.

Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини другої статті 382 ЦК України власникам квартир у багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового чи нежитлового приміщення, а також права на земельну ділянку та інші відповідні об`єкти спільного майна.

Відповідно до статей 1, 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов`язані забезпечувати належне утримання та експлуатацію спільного майна, а також нести витрати на його утримання пропорційно до своєї частки у праві спільної власності, якщо інший порядок не визначено законом або відповідним рішенням співвласників.

Зазначене свідчить про те, що право власності на окрему квартиру в багатоквартирному будинку пов`язане не лише з правами щодо безпосередньо займаного приміщення, а й із відповідними правами та обов`язками щодо спільного майна такого будинку.

При цьому законодавство розмежовує споживання теплової енергії для опалення окремого приміщення та споживання теплової енергії для загальнобудинкових потреб.

Так, пунктом 14 Правил № 830 передбачено, що відокремлення (відключення) квартир та нежитлових приміщень від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води не звільняє власників таких приміщень від обов`язку відшкодовувати витрати за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування, допоміжних приміщень та функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між споживачами відповідно до Методики № 315.

Аналогічний за змістом обов`язок закріплено пунктами 24 та 38 Правил № 830, які передбачають розподіл обсягів теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування, допоміжних приміщень і забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, також між споживачами, квартири яких обладнані індивідуальними системами опалення або відокремлені від централізованого опалення.

Зазначене нормативне регулювання спрямоване на забезпечення справедливого розподілу витрат на теплову енергію, спожиту багатоквартирним будинком для загальнобудинкових потреб, між власниками приміщень такого будинку. Відключення окремої квартири від системи централізованого опалення не означає, що її власник автоматично звільняється від участі у витратах на спільне майно та функціонування внутрішньобудинкових систем, якщо відповідні витрати виникли та розподілені в порядку, установленому законодавством.

У цій справі відповідачка не заперечує, що квартира АДРЕСА_1 обладнана автономною системою опалення. Водночас сам по собі цей факт не спростовує доводів позивача щодо збереження в будинку системи централізованого теплопостачання та наявності загальнобудинкових потреб опалення.

Доводи відповідачки про те, що відключення квартири відбулося у 2007 році, за умови підтвердження такого відключення, мають значення для визначення обсягу послуг, які могли надаватися безпосередньо до квартири, проте самі по собі не усувають передбаченого чинним законодавством обов`язку власника брати участь у відшкодуванні витрат на загальнобудинкові потреби опалення.

Суд також бере до уваги, що позивач у відповіді на відзив прямо визнав наявність у квартирі відповідачки автономного опалення та пояснив, що спірні нарахування пов`язані із загальнобудинковими потребами опалення та платою за абонентське обслуговування, а не з наданням відповідачці теплової енергії для безпосереднього опалення приміщення, яке обладнане автономною системою.

Отже, факт обладнання квартири індивідуальним опаленням не може сам по собі бути достатньою підставою для відмови у позові. Водночас суд оцінює цей факт у сукупності з іншими доказами, зокрема щодо правового статусу квартири, наявності загальнобудинкової системи та визначення розміру нарахувань.

Щодо доводів відповідачки про відсутність опалювальних приладів у місцях загального користування суд зазначає таке.

Відповідачка посилається на лист МКП «УК «Замостя», в якому зазначено, що під час огляду шостого під`їзду будинку АДРЕСА_2 опалювальних приладів на сходовій клітці не виявлено.

Суд ураховує цей документ як доказ, що стосується фактичного стану місць загального користування на час проведення відповідного огляду. Водночас наведений у листі факт відсутності опалювальних приладів на сходовій клітці сам по собі не є достатнім для висновку про відсутність усіх загальнобудинкових потреб опалення або про припинення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будинку загалом.

Поняття загальнобудинкових потреб опалення, визначене Методикою № 315, охоплює не лише опалення місць загального користування, а й допоміжних приміщень та функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будинку. Отже, відповідні витрати не обмежуються виключно тепловою енергією, що використовується для обігріву сходових кліток або інших приміщень, у яких встановлені опалювальні прилади.

Крім того, пункт 24 Правил № 830 передбачає спеціальне регулювання випадків, коли проєктом будинку було передбачено встановлення опалювальних приладів у місцях загального користування та допоміжних приміщеннях, але такі прилади були демонтовані. За наявності визначених цією нормою умов питання відновлення відповідних приладів вирішується в межах обов`язків осіб, відповідальних за управління та утримання багатоквартирного будинку.

Таким чином, відсутність опалювальних приладів у місцях загального користування не свідчить автоматично про відсутність витрат на загальнобудинкові потреби опалення. Для звільнення від відповідних платежів необхідно встановити обставини, які відповідно до закону виключають обов`язок власника приміщення брати участь у таких витратах, або підтвердити неправильність конкретних нарахувань.

Щодо посилань відповідачки на проживання за іншою адресою суд зазначає, що фактичне місце проживання особи та її право власності на нерухоме майно є різними за правовою природою обставинами.

Сам по собі факт реєстрації місця проживання відповідачки за адресою: АДРЕСА_3 , не підтверджує припинення її права на квартиру АДРЕСА_1 та не доводить відсутності в неї обов`язків, пов`язаних із належним їй майном.

Відповідно до статей 319, 322 ЦК України здійснення права власності покладає на власника також обов`язки щодо утримання належного йому майна. У свою чергу, частина друга статті 382 ЦК України передбачає належність власникам квартир на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Тому реєстрація місця проживання за іншою адресою сама по собі не припиняє обов`язків, які випливають із права власності на квартиру та участі у витратах на спільне майно багатоквартирного будинку.

Оцінюючи докази щодо правового статусу квартири, суд бере до уваги відомості особового рахунку № НОМЕР_1 , у якому квартира АДРЕСА_1 обліковується як приватизована, зазначено площу 53,5 кв. м та відповідачку ОСОБА_1 як власника або наймача.

Крім того, інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 червня 2025 року № 429615416 містить відомості щодо квартири за зазначеною адресою, а також записи про іпотеку та заборону відчуження, в яких ОСОБА_1 зазначена як іпотекодавець. Водночас суд ураховує, що наведена довідка сама по собі не містить окремого запису про державну реєстрацію права власності відповідачки, а тому оцінює її не ізольовано, а в сукупності з іншими матеріалами справи.

За таких обставин суд виходить із того, що матеріали справи містять дані, які пов`язують відповідачку зі спірною квартирою та відповідним особовим рахунком. При цьому суд не вважає факт проживання відповідачки за іншою адресою достатнім доказом припинення її майнових обов`язків щодо спірної квартири.

Щодо визначення обсягу та вартості теплової енергії суд зазначає таке.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» правове регулювання комерційного обліку спрямоване на забезпечення обліку обсягів спожитої теплової енергії та визначення обсягів споживання комунальних послуг відповідно до встановлених законом і нормативно-правовими актами правил.

Пунктами 1820 Правил № 830 передбачено, що одиницею вимірювання обсягу теплової енергії є гігакалорія, а комерційний облік послуги здійснюється за показаннями вузлів комерційного обліку, установлених у будівлі, з подальшим визначенням та розподілом обсягів споживання відповідно до встановленого нормативного порядку.

Методика № 315 визначає порядок розподілу між споживачами обсягів комунальних послуг, спожитих у будівлі, зокрема обсягів теплової енергії, використаної на опалення житлових та нежитлових приміщень, місць загального користування і допоміжних приміщень.

За змістом пункту 2 розділу I Методики № 315 загальнобудинкові потреби на опалення охоплюють витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, а також функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будинку, з урахуванням передбачених Методикою винятків.

Пункт 3 розділу I Методики № 315 передбачає розподіл обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг між споживачами житлових та нежитлових приміщень, у тому числі приміщень з індивідуальним опаленням та приміщень, обладнаних окремим входом, якщо вони є самостійними об`єктами нерухомого майна або використовуються відповідними споживачами

Пунктом 8 розділу IV Методики № 315 передбачена можливість спрощеного визначення обсягу теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби опалення, у разі відсутності в особи, яка здійснює розподіл комунальних послуг, даних щодо площ місць загального користування та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення в підвалах, технічних підпіллях та на горищах.

У такому випадку Методика передбачає визначення відповідного обсягу як установленої частки від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будинку залежно від його поверховості. Зокрема, для будинків заввишки від одного до п`яти поверхів передбачено частку 25 відсотків, від шести до десяти поверхів 20 відсотків, а для будинків вище десяти поверхів 15 відсотків.

Пунктом 12 розділу IV Методики № 315 передбачено розподіл обсягу теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби опалення, між власниками приміщень будівлі, включно з приміщеннями з індивідуальним опаленням, пропорційно до загальних або опалюваних площ чи об`ємів відповідних приміщень.

Таким чином, чинне нормативне регулювання допускає визначення частки витрат на загальнобудинкові потреби опалення для квартири, відключеної від централізованого опалення. Водночас спосіб такого визначення має відповідати положенням Методики № 315 та залежить від установлених нею вихідних показників і умов застосування відповідної формули.

У цій справі позивач подав відомості особового рахунку № НОМЕР_1 , у яких відображено нарахування за спірний період, а також зазначено площу квартири 53,5 кв. м та нарахування плати за абонентське обслуговування. Відповідно до наданих позивачем даних загальна сума нарахувань за теплову енергію становить 4 112 грн 24 коп., а плата за абонентське обслуговування 572 грн 10 коп., що разом становить 4 684 грн 34 коп.

Суд ураховує, що відповідачка не погоджується із самим обов`язком сплачувати за загальнобудинкові потреби опалення, посилаючись на автономне опалення квартири та відсутність опалювальних приладів у місцях загального користування. Однак такі заперечення самі по собі не спростовують нарахувань, здійснених у межах передбаченого законодавством розподілу витрат на загальнобудинкові потреби.

При цьому суд виходить із того, що подана позивачем відомість особового рахунку відображає нарахування за визначений період, їх складові та загальний підсумок заборгованості. Позивач у відповіді на відзив навів нормативне обґрунтування застосування положень Правил № 830 та Методики № 315 до квартир з індивідуальним опаленням, пояснивши, що нарахування здійснювалися за загальнобудинкові потреби та абонентське обслуговування.

Суд бере до уваги також те, що відповідачка не надала альтернативного розрахунку заборгованості, документів про проведення перерахунку нарахувань позивачем або інших розрахункових даних, які б дозволили визначити інший розмір належної до сплати суми. Водночас відсутність альтернативного розрахунку сама по собі не звільняє позивача від обов`язку довести свої вимоги; тому суд оцінює цей факт лише в сукупності з поданими позивачем відомостями та нормативним обґрунтуванням.

Оцінюючи доводи сторін у сукупності, суд виходить із того, що законодавство прямо передбачає участь власників квартир з індивідуальним опаленням у відшкодуванні витрат на загальнобудинкові потреби опалення, а відповідачка не довела обставин, які б самі по собі виключали такий обов`язок.

При цьому суд не ототожнює факт наявності в будинку централізованої системи теплопостачання з фактом надання послуги з опалення безпосередньо квартири відповідачки. Висновок про обов`язок оплати ґрунтується на іншій правовій підставі установленому нормативними актами обов`язку власника приміщення брати участь у витратах на загальнобудинкові потреби опалення за умови визначення відповідної частки в порядку, передбаченому законодавством.

Верховний Суд у справах щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги неодноразово звертав увагу на те, що відсутність письмового договору сама по собі не усуває обов`язку споживача оплачувати фактично отримані послуги, якщо відповідні правовідносини виникли на підставі закону та фактичних обставин. Такий підхід відображено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 та постановах Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 369/3682/16-ц і від 20 листопада 2024 року у справі № 463/6799/18.

Разом із тим, суд ураховує, що правова позиція про існування обов`язку сплачувати витрати на загальнобудинкові потреби не звільняє виконавця послуги від необхідності визначати їх розмір відповідно до спеціальної Методики № 315. Правильність конкретного розрахунку має оцінюватися з огляду на надані документи, застосований спосіб розподілу та обставини відповідного будинку.

У цій справі суд бере до уваги подані позивачем відомості особового рахунку, зазначену в них площу квартири, розподіл загальної суми заборгованості на нарахування за теплову енергію та плату за абонентське обслуговування, а також нормативні положення, на які позивач послався у відповіді на відзив. Відповідачка не надала документів, які б свідчили про здійснення позивачем перерахунку, встановлення іншого обсягу загальнобудинкових потреб або наявність визначеного в установленому порядку рішення про припинення відповідних нарахувань.

За таких обставин суд доходить висновку, що доводи відповідачки про автономне опалення квартири, відсутність опалювальних приладів у під`їзді та проживання за іншою адресою не спростовують у цій справі правової підстави для нарахування плати за загальнобудинкові потреби опалення.

Щодо плати за абонентське обслуговування суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за абонентське обслуговування є платежем, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, і включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору, здійсненням розподілу обсягів спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати, обслуговуванням і заміною вузлів комерційного обліку у випадках, передбачених законом, та виконанням інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням абонентів.

Правила № 830 та типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії передбачають нарахування плати за абонентське обслуговування відповідно до вимог законодавства та умов договору.

Тому плата за абонентське обслуговування за своєю правовою природою не тотожна платі за теплову енергію, спожиту безпосередньо для опалення квартири. Вона пов`язана з виконанням виконавцем визначених законом функцій з обслуговування абонента та обліку комунальної послуги.

Сам по собі факт обладнання квартири індивідуальною системою опалення не є автоматичною підставою для звільнення від плати за абонентське обслуговування, якщо між сторонами існують відповідні правовідносини та нарахування здійснено на законних підставах.

З наданих позивачем відомостей особового рахунку вбачається, що плата за абонентське обслуговування нараховувалася протягом спірного періоду за встановленими щомісячними розмірами, а її загальна сума становить 572 грн 10 коп. Відповідачка не надала розрахунку, який би спростовував зазначену суму, або доказів її сплати.

Оцінивши ці обставини в сукупності з положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил № 830, суд доходить висновку, що доводи відповідачки не є достатніми для спростування заявленої вимоги про стягнення плати за абонентське обслуговування.

Таким чином, загальна сума основної заборгованості, заявлена позивачем до стягнення, становить 4 684 грн 34 коп., з яких 4 112 грн 24 коп. нарахування за теплову енергію на загальнобудинкові потреби опалення, а 572 грн 10 коп. плата за абонентське обслуговування.

Щодо вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначена норма встановлює спеціальні наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання та спрямована на компенсацію кредитору знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і нарахування плати за користування боржником коштами, які належать кредитору.

Для застосування частини другої статті 625 ЦК України необхідною передумовою є встановлення наявності грошового зобов`язання, строку його виконання та факту прострочення. Нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат є похідним від основного грошового зобов`язання, а тому обґрунтованість цих вимог залежить від установленого судом розміру основної заборгованості та періоду прострочення.

У цій справі позивач заявив до стягнення три відсотки річних у розмірі 172 грн 61 коп. та інфляційні втрати в розмірі 589 грн 66 коп. за період, пов`язаний із простроченням оплати нарахувань за послуги з постачання теплової енергії з 01 червня 2022 року по 30 квітня 2025 року.

Суд бере до уваги, що обов`язок щомісячної оплати комунальних послуг передбачений законом, а строк виконання грошового зобов`язання визначається відповідними правилами та умовами договору. Невнесення належних платежів у встановлений строк є простроченням виконання грошового зобов`язання.

З урахуванням установленої судом наявності основної заборгованості та відсутності доказів її погашення суд вважає, що позивач має право вимагати застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Оцінюючи заявлені суми, суд бере до уваги наведений позивачем розмір нарахувань та період виникнення заборгованості. Відповідачка не надала власного контррозрахунку трьох відсотків річних чи інфляційних втрат, не зазначила конкретних арифметичних помилок у розрахунках та не надала доказів, які б свідчили про інший період прострочення або інший розмір простроченої заборгованості.

Водночас відсутність контррозрахунку з боку відповідачки не є самостійною підставою для задоволення вимог, якщо їх неправильність встановлена судом. У цій справі суд оцінює вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат у взаємозв`язку з установленим основним боргом, періодом його виникнення та положеннями статті 625 ЦК України.

За результатами оцінки наданих сторонами матеріалів суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача трьох відсотків річних у розмірі 172 грн 61 коп. та інфляційних втрат у розмірі 589 грн 66 коп.

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, становить 5 446 грн 61 коп., з яких 4 684 грн 34 коп. основна заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та абонентське обслуговування, 172 грн 61 коп. три відсотки річних, 589 грн 66 коп. інфляційні втрати.

Щодо судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в порядку, установленому цією статтею.

Позивач просив стягнути з відповідачки судовий збір у розмірі 3 328 грн 00 коп. На підтвердження сплати судового збору матеріали позову містять платіжні документи, зокрема платіжну інструкцію № 2543 від 16 червня 2025 року на суму 302 грн 80 коп., пов`язану з попереднім зверненням до суду із заявою про видачу судового наказу, а також платіжну інструкцію № 1857 від 27 квітня 2026 року.

Оскільки позовні вимоги задоволено, судові витрати підлягають покладенню на відповідачку в межах суми судового збору, сплата якого підтверджена належними платіжними документами та який відповідно до закону підлягає відшкодуванню з відповідачки на користь позивача в розмірі 3 328 грн 00 коп.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 141, 247, 263265, 268, 279, 354 ЦПК України, статтями 319, 322, 382, 509, 525, 526, 625, 629, 901, 903 ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, та Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01 червня 2022 року по 30 квітня 2025 року в загальному розмірі 5 446 (п`ять тисяч чотириста сорок шість) гривень 61 копійка, з яких: 4 684 грн 34 коп. заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання та абонентське обслуговування; 172 грн 61 коп. три відсотки річних; 589 грн 66 коп. інфляційні втрати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 328 грн 00 коп. (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Якщо учаснику справи повне рішення суду не було вручено в день його складення, він має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», місцезнаходження юридичної особи: м. Вінниця, вул. 600-річчя, буд. 13; код ЄДРПОУ 33126849.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено 16 жовтня 2026 року.

Суддя: