Решение № 140696868, 19.10.2026, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/556/26

Провадження № 2/348/893/26

19 жовтня 2026 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Бурдун Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Лейб`юк Є.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Паньківа В.Я.,

представника відповідача адвоката Коваленко Д.А. (в режимі відео конференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Надвірна в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Управління транспорту акціонерного товариства «Укрнафта» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Панків В.Я., звернувся до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Управління транспорту акціонерного товариства «Укрнафта» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з 13 грудня 2019 року позивач був прийнятий на роботу водієм автотранспортних засобів 1 класу в автоколону № 3 групи транспортних сервісів (Надвірна). Наказом № 4849 від 11.12.2025 його звільнено роботи у зв`язку із закінченням стоку трудового договору на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України. 3 грудня 2025 року (тобто до моменту звільнення з роботи) в кінці робочого дня в нього погіршився стан здоров`я, та вже 4 грудня 2025 року він викликав швидку медичну допомогу та він був госпіталізований до КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради». На стаціонарному лікуванні він перебував з 04.12.2025 до 18.12.2025 включно. З 19.12.2025 до 30.01.2026 він проходив амбулаторне лікування в КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги Івано-Франківської міської ради». Отже, термін його тимчасової непрацездатності та перебування становив період з 04.142025 по 30.01.2026 включно.

Оскільки 31 січня та 01 лютого були неробочими днями, то 02 лютого він прибув на робоче місце, де знаходився цілий день, жодних повідомлень про його звільнення з 15 грудня 2025 року роботодавець не вказав. Оскільки йому не було відомо про звільнення, він цього ж дня написав заяви на відпустку, одна посадові особи відповідач прийняти заяву відмовилися, тому заява була відправлена поштовим відправленням. Натомість посадовою особою відповідача йому було надано направлення на обов`язковий попередній медичний огляд працівника, який він мав пройти 03.02.2026 в медико-санітарній частині АТ «Укрнафта», який знаходиться в м. Долина Івано-Франківської області.

03 лютого 2026 року він прибув до медико-санітарної частини АТ «Укрнафта», де пройшов огляд та отримав висновок медкомісії про придатність до роботи від 03.02.2026, довідку № 116 про проходження обов`язкового медичного огляду працівника від 03.02.2026 року та лист допуску до роботи. З огляду даних документів, йому стало зрозуміло, що відповідач має намір прийняти його на роботу. Отримавши дані документи, він поїхав за місцем роботи, де йому було повідомлено, що з 15 грудня 2025 року він звільнений з роботи та в цей же день (03.02.2026) йому видали трудову книжку. Однак. зі змістом наказу про звільнення ніхто із посадових осіб відповідача його не ознайомив до моменту звернення з позовною заявою, хоча він просив надати копію наказу для ознайомлення.

Вважає дії відповідача під час його звільнення з роботи є неправомірними, а наказ № 4849-к від 11.12.2025, яким його звільнено у зв`язку із закінченням строку трудового договору, є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки відповідач видав оскаржуваний наказ під час його тимчасової непрацездатності та перебування на лікарняному, який тривав з 04 грудня 2025 року до 30 січня 2026 року включно.

На підставі наведеного, позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ № 4849 від 11.12.2025 року, яким його звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України; поновити його на посаді водія АТ «Укрнафта» в особі Управління транспорту АТ «Укрнафта» з 11.12.2025; стягнути з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу; та стягнути відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного звільнення у розмірі 200000,00 грн.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 06 березня 2026 було відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

16.04.2026 через систему «Електронний суд» представник відповідача подав до суду письмові пояснення, які по суті є відзивом на позовну заяву, в яких просить суд взяти до уваги наведені пояснення як належну реалізацію права на захист та принципу змагальності сторін, оскільки вони містять правову оцінку обставин справи та обґрунтовані заперечення проти позовних вимог. Зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 13.12.2019 року №961-к/тр позивач був прийнятий на роботу до АТ «Укрнафта» на посаду водія автотранспортних засобів. У подальшому його трудові відносини здійснювались у межах структурних змін підприємства, що підтверджується наказом №565 від 28.11.2023 року. Наказом від 11.12.2025 року №4849-к трудовий договір з позивачем було припинено на підставі пункту 2 статті 36 Кодекс законів про працю України, а саме у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Вказана підстава є самостійною та не потребує наявності будь-яких додаткових умов чи доведення вини працівника. Вважає доводи позивача про визнання незаконним звільнення його у період, коли він перебував на лікарняному, юридично неспроможними. Частина третя статті 40 КЗпП України встановлює заборону звільнення працівника під час тимчасової непрацездатності лише у випадках звільнення з ініціативи роботодавця. Натомість у даному випадку трудові відносини припинено не з ініціативи роботодавця, а у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд від 03.07.2019 у справі №522/1910/17, в якій суд прямо зазначив, що перебування працівника на лікарняному не перешкоджає припиненню строкового трудового договору.

Крім того, доводи позивача про те, що він не був повідомлений про звільнення, спростовуються належними та допустимими доказами. Зокрема, 04.02.2026 року позивачу було вручено копію наказу про звільнення та трудову книжку, про що він особисто поставив підпис у відповідних документах. При цьому позивач, підписуючи лист ознайомлення, власноруч зазначив неправильну дату - 02.03.2026 року, що не відповідає фактичним обставинам. Вказане було зафіксовано відповідним актом. Така поведінка свідчить про недобросовісність позивача та намагання штучно створити підстави для спору, що суперечить вимогам статті 13 ЦПК України щодо обов`язку учасників процесу діяти добросовісно. Роботодавцем під час звільнення ОСОБА_1 з роботи проведено всі належні розрахунки у встановлені законом строки.

Посилання позивача на те, що 02.02.2026 року він перебував на робочому місці, не має правового значення, оскільки станом на цю дату трудовий договір вже був припинений. Відповідно до правової позиції Верховний Суд, викладеної у постанові від 17.04.2019 у справі №761/3994/16-ц, фактичне перебування особи на робочому місці за відсутності чинного трудового договору не породжує трудових правовідносин.

Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі. Відповідно до статті 235 КЗпП України така виплата можлива лише у разі встановлення незаконності звільнення. Оскільки звільнення позивача є правомірним, підстави для стягнення середнього заробітку відсутні. Окремо слід зазначити про безпідставність вимог щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000 грн. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода підлягає відшкодуванню лише за умови доведення протиправності дій відповідача, наявності шкоди, причинного зв`язку та вини. Позивач не надав жодного належного доказу на підтвердження зазначених елементів. У постанові Верховний Суд від 31.10.2018 у справі №761/19448/16-ц суд зазначив, що сама по собі незгода з діями роботодавця або факт звільнення не є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди. Таким чином, аналіз фактичних обставин справи та норм чинного законодавства свідчить про те, що АТ «Укрнафта» діяло у повній відповідності до вимог трудового законодавства, а позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню у повному обсязі.

Ухвалою Надвірнянського районного суду від 21.05.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити. Додатково зазначив, що після лікарняного, 02.02.2026 він вийшов на роботу, йому дали обхідний та направлення на проходження медичної комісії. Після проходження огляду, він зрозумів, що це була комісія як при прийнятті на роботу, поїхав на робоче місце, просив наказ про звільнення, однак, копію наказу йому не дали, видали трудову. Йому було дуже образливо, що так вчинили з ним, в нього піднявся тиск. За 20 років роботи у нього не було жодних стягнень, лише подяки. За той період коли, він хворів, його ніхто не підтримав, допомоги на лікування теж не надали. Про те, що в нього закінчується контракт 15.12.2025 він знав. Не пригадує, що підписував 04.02.2026.

Представник позивача адвокат Паньків В.Я. в судовому засіданні позов підтримав з підстав, зазначених у ньому. Додатково зазначив, що позивач працював на підприємстві 20 років. Був звільнений в період тимчасової непрацездатності, що є незаконним. Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди є похідними вимогами. Незаконне звільнення призвело до позбавлення страхових виплат.

Представник відповідача адвокат Коваленко Д.А. в судовому засіданні зазначив, що позов є необґрунтованим. Контракт закінчився 15.12.2025, перебування позивача на лікарняному не заперечує його звільнення. Посилання сторони позивача на гарантії ст. 40 КЗпП України є помилковим. 04.02.2026 позивач отримав копію наказу.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до таких висновків.

Статтями 12,13,81,89 ЦПК України передбачено: суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В судовому засіданні встановлено, що наказом № 961-к/тр від 13 грудня 2019 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу водієм автотранспортних засобів 1 класу в автомобільну колону № 3 групи транспортних сервісів (Надвірна) Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» за строковим трудовим договором з 17.12.2019 по 16.12.2020 включно (а.с.84-зворот).

Наказом Управління транспорту ПАТ «Укрнафта» №857-к від 15.03.2022 «Про переведення на іншу роботу» позивача, на підставі поданої ним заяви, продовжено строковий трудовий договір з 01.04.2022 по 31.03.2023 включно за його згодою на посаді водія автотранспортних засобів автомобільної колони № 3 групи транспортних сервісів (Надвірна) (а.с.80-зворот). Згода ОСОБА_1 викладена в заяві від 15 квітня 2022 року.

В подальшому на підставі заяви позивача від 22.03.2023 строковий трудовий договір був продовжений наказом № 1020-к/тр з 01.04.2023 по 01.03.2024;

на підставі заяви від 01.04.2024 наказом № 1238-к/тр ОСОБА_1 був переведений тимчасово з 01.04.2024 по 30.09.2024 включно;

на підставі заяви від 23.09.2024 наказом № 3657-к/тр строковий трудовий договір був продовжений з 01.10.2024 по 31.03.2025;

на підставі заяви від 01.04.2025 наказом № 1207-к строковий трудовий договір був продовжений з 01.04.2025 по 30.09.2025;

на підставі заяви від 01.04.2025 наказом № 3817-к строковий трудовий договір був продовжений з 01.10.2025 по 15.12.2025 включно.

на підставі заяви від 01.10.2025 наказом ПАТ «Укрнафта» № 3817-к від 30.09.2025 строковий трудовий договір було продовжено з 01.10.2025 по 15.12.2025. ОСОБА_1 ознайомився з вказаним наказом, що засвідчив своїм підписом.

Наказом АТ «Укрнафта» №4849-к від 11.12.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 звільнено з посади з 15 грудня 2025 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. ОСОБА_1 ознайомився з вказаним наказом та копію наказу отримав 02.03.2026, що засвідчив своїм підписом.

Копія наказу також містить власноручний запис такого змісту: «У зв`язку з тим, що мій строковий трудовий договір мав закінчитися 15.12.2025, а наказу про припинення його дії своєчасно не видано до положення ст. 39-1 КЗпП вважаю продовженим на невизначений строк».

Також суду наданий акт, складений фахівцями групи кадрових сервісів Надвірнянського району вд 04.02.2026 про те, що звільнений 15.12.2025 водій ОСОБА_1 (табельний номер 4195) при ознайомленні з наказом № 4849-к від 11.12.2025 АТ «Укрнафта» про припинення трудового договору, невірно вказав дату і місяць в листі ознайомлення - 02.03.2026, тоді як фактична дата ознайомлення - 04.02.2026, що підтверджується реєстрацією співробітників за 04.02.2026 (а.с.70-71).

Трудова книжка позивачу була видана 04.02.2026, що підтверджується записом у книзі обліку руху трудових книжок та підписом позивача (а.с.69)

Отже, з 17.12.2019 по 15.12.2025 позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача (а.с.11-12).

Згідно виписки № 20148/25 позивач з 04.12.2025 по 18.12.2025 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради». В подальшому позивач продовжив амбулаторне лікування в КНП «Центр первинної медичної та консультатично-діагностичної допомоги Івано-Франківської міської ради», де перебував на лікуванні у період з 19.12.2025 по 30.01.2026 року включно, що підтверджується медичними висновками про тимчасову непрацездатність № 1111-АРР5-В27К-7НМ5 від 19.12.2025 року; №1111-2395-64АК-7КТТ від 26.12.2025; №1111-А2КН-9СКМ-4К5М від 02.01.2026; № 1111-374С-КАЕК-Е7НК від 09.01.2026; №1111-9ТМ3-ЕХ74-ААЕХ від16.01.2026; № 1111-Т7МХ-СНХ4-69 Т3 від 23.01.2026 (а.с.13-27).

Отже, позивач був тимчасово непрацездатний у період з 04.12.2025 по 30.01.2026 включно.

Предметом судового розгляду справи є звільнення працівника на підставі строкового контракту, строк якого закінчився,

При вирішенні спірних правовідносин суд застосовує наступні норми права.

Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Відповідно до частини другої статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим, але факт укладення трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.

В цьому випадку обов`язку власника чи уповноваженого ним органу повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту чинним трудовим законодавством не передбачено.

Із закінченням строку трудового договору трудові відносини припиняються навіть тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган.

При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин, зокрема, до такого висновку дійшов у своїй постанові від 22 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі №607/18964/18, така позиція узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 29.01.2021 року у справі № 761/14427/19 провадження № 61-15423св20.

Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії.

За змістом ст. 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, тобто, коли сторони самі визначають строк дії трудового договору, який укладають або переукладають між собою. Строковий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.

Відтак, КЗпП України не містить заборон щодо продовження строку трудового договору, і навіть у разі переукладання строкового трудового договору, якщо він переукладався на підставі ч.2 ст. 23 КЗпП України, він не стає безстроковим.

Строковий договір може бути укладено між сторонами як при прийнятті на роботу працівника, так і в процесі виконання трудових обов`язків, якщо є підстави для його укладення (переукладення). Застережень або обмежень з цього питання КЗпП України або інші нормативні акти, які регулюють правовідносини у сфері праці, не мають.

Судом встановлено, що наказом № 961-к/тр від 13 грудня 2019 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу водієм автотранспортних засобів 1 класу в автомобільну колону № 3 групи транспортних сервісів (Надвірна) Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» за строковим трудовим договором з 17.12.2019 по 16.12.2020 включно. Із вказаним наказом позивач ознайомився, що засвідчив своїм підписом. У подальшому строковий трудовий договір із позивачем неодноразово продовжувався на підставі відповідних наказів, останній раз з 01.10.2025 по 15.12.2025 включно. Усі перераховані вище накази видавалися на підставі відповідних заяв позивача про продовження трудового договору в його інтересах та, ознайомившись із такими наказами, позивач продовжував працювати на вказаній посаді.

Зазначені вище обставини позивач не заперечував в ході судового розгляду.

В судовому засіданні позивач підтвердив, що йому було відомо про те, що строк дії трудового договору закінчувався 15.12.2025.

Дані факти свідчать про згоду позивача працювати на умовах строкового договору.

Суд критично відноситься до посилання позивача про те, що він не отримував копії наказу, оскільки копія наказу АТ «Укрнафта» №4849-к від 11.12.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 містить власноручний підпис позивача та дату «02.03.2026», та відповідно до акту фактична дата ознайомлення - 04.02.2026.

Також суд критично ставиться до змісту власноручного запису позивача на копії наказу про те, що він відповідно до положення ст. 39-1 КЗпП вважає строковий трудовий договір продовженим на невизначений строк, оскільки на момент здійснення такого запису - 04.02.2026, строковий трудовий договір був вже припинений відповідно до наказу від 11.12.2025.

Ураховуючи, що між сторонами діяв строковий трудовий договір із 01 жовтня 2025 року до 15 грудня 2025 року, факт укладення якого підтверджено як власноручно написаною заявою, так наказом про продовження строку дії трудового договору, що засвідчує добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і у період, які визначені у контракті, суд дійшов висновку про те, що звільнення позивача з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України є правомірним.

Однак 15 грудня 2025 року позивач був тимчасово непрацездатний.

Згідно із статтею 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України та зазначено, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) викладено правовий висновок про те, що в разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

За таких обставин порушення прав позивача, а саме звільнення його у день перебування на лікарняному, може бути усунено шляхом зміни дати звільнення, з визначенням дати припинення трудових відносин після закінчення періоду непрацездатності є перший робочий день. Зважаючи на те, що листок непрацездатності був закритий 30.01.2026, 31.01.2026 та 01.02.2026 вихідні дні, то датою припинення трудових правовідносин є саме 02 лютого 2026 року (перший робочий день).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що підстави для визнання оскаржуваного наказу від 11.12.2025 незаконним та його скасування відсутні. Однак, враховуючи перебування позивача у період часу з 04.12.2025 по 30.01.2026 на лікарняному, слід внести зміни у цей наказ, змінивши дату звільнення на 02.02.2026.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачем порушення норм частини третьої статті 40 КЗпП України шляхом зміни дати звільнення позивача.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 207/831/20 (провадження № 61-11014св22) та від 09 вересня 2026 року у справі № 758/10703/21 (провадження № 61-16439св25).

Відповідно до вимог ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У випадках зміни дати звільнення відсутній склад трудового майнового правопорушення, тобто підстава і умови матеріальної відповідальності роботодавця. Причинами того, що працівник не виконував свої трудові обов`язки і не отримував заробітну плату, є тимчасова непрацездатність, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця. Ураховуючи викладене, зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток. У випадку зміни дати звільнення середній заробіток за весь час вимушеного прогулу не виплачується, а працівникові за його заявою чи за позовом до суду за період тимчасової непрацездатності виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Оскільки трудові відносини між сторонами припинені у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, що є підставою для звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про поновлення на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку.

В силу вимог ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та те, що в даному випадку судом не встановлено порушення роботодавцем законних прав працівника, підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди позивачу відсутні, а тому позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди також не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч. 1 та ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12-13, 76-81, 89, 258-259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Управління транспорту акціонерного товариства «Укрнафта» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади водія автотранспортних засобів 1 класу в автоколону № 3 групи транспортних сервісів (Надвірна) Акціонерного товариства «Укрнафта» на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зазначену в наказі №4849-к від 11.12.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)», з 15 грудня 2025 року на 02 лютого 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування, ім`я сторін та інших учасників справи :

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Укрнафта» в особі Управління транспорту акціонерного товариства «Укрнафта», код ЄДРПОУ 42475044, адреса місця знаходження, 04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5.

Повний текст рішення складено 19.10.2026.

Суддя Т.А.Бурдун