Постановление суда № 140695616, 19.10.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/19220/26

Провадження № 1-кс/369/2898/26

УХВАЛА

19.10.2026 м. Київ

Слідчий суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

представника заявника ОСОБА_3 ,

розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна ЗСУ» на постанову слідчого ВП №3 Бучанського РУП ГУНП в Київській області про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100080002742 від 18.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До Києво-Святошинського районного суду Київської області з вказаною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фортуна ЗСУ», в якому просило скасувати постанову т.в.о. начальника слідчого відділення відділу поліції № 3 Бучанського РУП ГУНП у Київській області капітана поліції ОСОБА_4 від 20 серпня 2026 року про закриття кримінального провадження № 12023100080002742 від 18.07.2023. Зобов`язати уповноважену особу органу досудового розслідування відновити досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023100080002742 та провести повне, всебічне й неупереджене розслідування.

В обґрунтування вказаних вимог заявник посилався на те, що у провадженні органу досудового розслідування перебувало кримінальне провадження № 12023100080002742 від 18.07.2023, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України. 10.12.2025 директором ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ» ОСОБА_3 було подано заяву про вчинення кримінального правопорушення щодо протиправних дій ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які, діючи за попередньою змовою та в умовах воєнного стану, здійснюють дії, спрямовані на незаконне заволодіння нерухомим майном, яке належить ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ». ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ» є потерпілим у кримінальному провадженні № 12025111350000220 від 10.12.2025, про що у оскаржуваній постанові не зазначено. У самій оскаржуваній постанові зазначено, що 19.08.2026 постановою прокурора матеріали відповідних досудових розслідувань були об`єднані в одне кримінальне провадження № 12023100080002742 незрозуміло які справи були об`єднанні. Із самої постанови прослідковується, що об`єднання відбулося 19.08.2026 на підставі ч. 1 ст. 217 КПК України, після чого вже 20.08.2026 прийнято рішення про закриття кримінального провадження. Сумнівним є висновок про «всебічне дослідження» з огляду на об`єднання проваджень 19.08.2026 та закриття 20.08.2026. Оскаржувана постанова прямо зазначає, що постановою прокурора від 19.08.2026 матеріали двох кримінальних проваджень були об`єднані в одне провадження № 12023100080002742. Вже наступного дня 20.08.2026 слідчим прийнято рішення про закриття провадження. У постанові не наведено, які саме матеріали другого провадження були досліджені після об`єднання, які нові докази були отримані або перевірені, які суперечності між матеріалами двох проваджень усунуті та яким чином ці матеріали вплинули на остаточний висновок. Що ставить під сумнів висновок слідчого про завершене, повне та неупереджене дослідження всіх версій. Більше того, потерпілий звертався до прокурора з клопотанням від 31.08.2026 про надання інформації про стан досудового розслідування, перевірку обставин виконання ухвали суду та вжиття відповідних заходів реагування. Зазначене клопотання підтверджує подальшу процесуальну позицію потерпілого та необхідність перевірки обставин, які потерпілий вважає кримінально значущими. 20.08.2026 т.в.о. начальника слідчого відділення відділу поліції № 3 Бучанського РУП ГУНП у Київській області ОСОБА_4 винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ» із зазначеною постановою не погоджується, вважає її незаконною, необґрунтованою та передчасною, а тому такою, що підлягає скасуванню з огляду на таке.

Слідчим проігноровано та не враховано наявність наступних судових рішень: Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.03.2026 року у справі № 369/3061/26 суд постановив: «Клопотання прокурора Києво-Святошинського відділу Бучанської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025111350000220 від 10.12.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України - задовольнити. Накласти арешт у кримінальному провадженні № 12025111350000220 від 10.12.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, на наступне нерухоме майно із забороною його використання, відчуження та розпорядження: 1) житловий будинок площею 248, 8 кв.м, який розташований за адресою: Київська область, Фастівський район, с. Тарасівка, вул. Героїв Маріуполя (колишня - вул. Ватутіна), 6- В (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1783305432224), що належить на праві власності ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ» (код ЄДРПОУ 45855892) згідно акту приймання-передачі майна до статутного капіталу товариства від 05.12.2024, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинський районний суд Київської області Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 , 2) земельну ділянку площею 0,0804 з кадастровим номером 3222486601:01:010:5018 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 686359932224, що належить на праві власності ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ» (код ЄДРПОУ 45855892) згідно акту приймання-передачі майна до статутного капіталу товариства від 05.12.2024, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 ». Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 червня 2026 року у кримінальному провадженні № 369/3061/26 - залишено без змін Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.03.2026 року у справі № 369/3061/26 (про накладення арешту на житловий будинок та земельну ділянку, що належать ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ»). Суд визнав наявність передбачених законом підстав для обмеження права власності на це майно у межах кримінального провадження. Більше того, у матеріалах, оцінених Київським апеляційним судом, зазначено обставини щодо фактичного користування ОСОБА_5 вказаним майном та створення ним ( ОСОБА_5 ) перешкод представникам власника у користуванні будинком і земельною ділянкою. ОСОБА_5 незаконно (без будь-яких на те законних підстав) проживав (проживає) у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 та на земельній ділянці площею 0,0804 з кадастровим номером 3222486601:01:010:5018 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 686359932224, - що належить на праві власності ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ» (код ЄДРПОУ: 45855892) згідно витягів із Державного реєстру речових прав. Зокрема, судом наведено обставини щодо того, що ОСОБА_5 фактично проживає у будинку, використовує земельну ділянку без належних правових підстав та не допускає представника власника до будинку. Також у судовому рішенні зазначено, що матеріали та відомості з державних реєстрів підтверджують належність будинку та земельної ділянки на праві власності - ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ». Ухвала Київського апеляційного суду від 03.06.2026 року у справі № 369/3061/26 підтверджує та фіксує обставини щодо належності нерухомого майна ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ», та містить оцінку обставин фактичного користування цим майном ОСОБА_5 . У межах кримінального провадження № 12025111350000220 від 10.12.2025 (порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України) ухвалою слідчого судді накладено арешт на зазначене майно та встановлено заборону ОСОБА_5 користуватися ним. Виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил КПК України (ч.3 ст. 170 КПК України). Тобто ухвала слідчого судді, суду згідно вимог КПК України є пріоритетною для виконання. Оскільки, ОСОБА_5 разом із ОСОБА_6 вступили у злочинну змову з метою заволодіння чужим майном (будинком та земельною ділянкою) шляхом обману, створили штучну заборгованість на підставі розписок, і водночас на підставі розписки від 08.10.2022 (у якій підтверджується факт отримання ОСОБА_6 від ОСОБА_5 910 тис. доларів США в погашення боргу) яку приховали - і самі ж визнали, що жодної заборгованості між ними немає. ОСОБА_5 незаконним шляхом не дає можливості власнику користуватися будинком та земельною ділянкою, так як ОСОБА_5 особисто незаконно проживав/є у будинку по АДРЕСА_1 та незаконно користується земельною ділянкою на якій знаходиться будинок, і до будинку ОСОБА_5 - власника не допускає.

Оскаржувана Постанова є передчасною, оскільки досудове розслідування проведено неповно. Із самої оскаржуваної постанови вбачається, що слідчим не було проведено повного комплексу необхідних слідчих та процесуальних дій для перевірки версії ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ». Навпаки, у постанові зазначено, що заявником та допитаними особами висловлювалися твердження про можливе штучне створення боргу та використання цивільних і інших судових процедур з метою повернення спірного нерухомого майна. Тобто орган досудового розслідування фактично визнав існування версії про можливу злочинну схему, однак не навів, які конкретні слідчі та процесуальні дії були проведені для її перевірки. Самого посилання на те, що відповідні твердження «не підтверджені достатніми доказами», недостатньо для висновку про відсутність складу кримінального правопорушення.

Слідчим неправильно застосовано п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Оскаржувана постанова мотивована тим, що нібито встановлено відсутність у діях ОСОБА_5 та ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення. Однак із змісту постанови вбачається зовсім інше. Слідчий фактично зазначає про відсутність достатніх доказів, які б підтверджували відповідні обставини. Водночас відсутність достатніх доказів та встановлення відсутності складу кримінального правопорушення це не тотожні поняття. Якщо необхідні обставини не досліджені, докази не зібрані, відповідні версії не перевірені, а можливості отримання доказів не вичерпані, висновок про відсутність складу кримінального правопорушення є передчасним. Підставою закриття визначено п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Така підстава може застосовуватися лише тоді, коли після належного, повного та неупередженого дослідження обставин провадження встановлено саме відсутність у діянні необхідних ознак складу кримінального правопорушення. Натомість сама постанова демонструє, що між сторонами існує складний комплекс майнових, договірних та судових відносин, які безпосередньо пов`язані з правом на конкретне нерухоме майно. За таких обставин висновок про відсутність кримінально-правового аспекту потребував перевірки кожної версії щодо способу, мети, моменту виникнення умислу та фактичного результату відповідних дій. Орган досудового розслідування фактично зробив висновок про відсутність складу кримінального правопорушення на підставі неповноти доказової бази.

Наявність цивільного спору сама по собі не виключає можливості вчинення кримінального правопорушення. Одним із основних мотивів постанови є те, що між сторонами існує тривалий цивільно-правовий спір щодо нерухомого майна. Оскаржувана постанова фактично виходить із того, що тривалі цивільні спори, укладення правочинів, наявність боргових документів та звернення до суду свідчать про цивільно-правовий характер відносин. Такий висновок є недостатнім. Верховний Суд послідовно зазначає, що відмежування шахрайства від цивільно-правового спору здійснюється не лише за формою правочину, а з урахуванням того, чи мала особа умисел на заволодіння майном уже на відповідному етапі та чи могли цивільно-правові відносини бути способом реалізації такого умислу. Такий підхід викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 755/10138/16-к, від 20.10.2021 у справі № 759/14119/17, від 19.03.2024 у справі № 295/17062/15-к та від 19.02.2026 у справі № 607/15446/24. Проте сам факт існування цивільного спору не відповідає на питання про те: чи існував реальний борг у розмірі 910 000 доларів США; за яких обставин він виник; чи передавалися фактично відповідні кошти; хто, коли і за яких обставин складав боргові документи; чи відповідали такі документи реальним господарським/ цивільним відносинам; чи були ці документи створені заднім числом; чи мали ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спільний умисел щодо нерухомого майна; чи використовувалося судове провадження як спосіб досягнення незаконної мети; чи пов`язані між собою боргові документи, договори дарування, судові спори та подальші дії щодо спірної нерухомості. Саме ці обставини і мали бути предметом належної перевірки під час досудового розслідування. Належним предметом перевірки було не питання «чи існує цивільний спір?», а питання «чи могли використані цивільно-правові механізми бути способом реалізації умислу на заволодіння чужим майном або правом на нього шляхом обману чи зловживання довірою?». Наявність цивільного спору не звільняє орган досудового розслідування від обов`язку перевірити повідомлені відомості про можливе кримінальне правопорушення.

Слідчим не встановлено та не перевірено момент виникнення умислу. Для відмежування шахрайства від невиконання цивільно-правового зобов`язання принципове значення має момент виникнення умислу. Саме тому слідство мало встановити хронологію подій та фактичну мету кожного юридично значущого кроку. Постанова не містить належного аналізу: коли саме у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , за версією потерпілого, виник умисел; які конкретні дії були спрямовані на його реалізацію; які відомості були неправдивими; кому вони повідомлялися; які документи створювалися або використовувалися; як ці дії були пов`язані зі спірним нерухомим майном та які наслідки вони спричинили. Фактична відсутність такого аналізу означає, що орган досудового розслідування не встановив обставини, які є визначальними саме для розмежування складу шахрайства та цивільного делікту. А також не перевірено версію про штучне створення боргу у розмірі 910 000 доларів США. У Постанові зазначено, що матеріали кримінального провадження містять відомості про укладення 03.09.2022 р. між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 угоди про врегулювання взаєморозрахунків, відповідно до якої ОСОБА_9 визнав заборгованість у сумі 910 000 доларів США. Також зазначено, що у жовтні 2022 року ОСОБА_6 звернувся до Постійно діючого Третейського суду при асоціації «Український правовий Альянс» з позовом про стягнення цієї заборгованості, а рішенням від 20.10.2022 № 10-10/22 позов було задоволено. При цьому у Постанові прямо зафіксовано, що учасники провадження заявляли про наявність штучного створення відповідного боргу. Однак у постанові не наведено результатів перевірки: фактичної передачі коштів у сумі 910 000 доларів США; джерел походження таких коштів; банківських операцій; фінансової спроможності сторін; реальності господарських/цивільних відносин, які нібито породили борг; обставин укладення угоди від 03.09.2022; причин та підстав виникнення саме такого розміру заборгованості; обставин звернення до третейського суду; можливого взаємозв`язку між цим боргом та подальшими діями щодо спірного нерухомого майна. Без встановлення цих обставин висновок про відсутність кримінального правопорушення є передчасним. Більше того, якщо боргові документи використовувалися як інструмент подальшого набуття майнових прав, їх походження, достовірність, дата створення, фактичність передачі коштів, джерела коштів та економічний зміст правовідносин є безпосередньо пов`язаними з предметом доказування. Постанова не містить належного аналізу результатів перевірки цих обставин і не пояснює, якими саме доказами достовірно спростовано версію про штучне створення боргу. Не досліджено рух коштів та реальність виконання заявлених боргових зобов`язань. Для об`єктивної перевірки версії про борг у 910 000 доларів США необхідно було встановити фактичну передачу коштів, джерело їх походження, спосіб передачі, дати операцій, рахунки, документи, які підтверджують рух коштів, а також відповідність заявлених сум фактичним фінансовим операціям. За відсутності такого дослідження висновок про відсутність кримінального правопорушення є передчасним, оскільки невстановленими залишаються фактичні обставини, на яких побудована одна з ключових версій сторін. Не досліджено використання цивільних та судових процедур як можливого способу реалізації умислу. Матеріали провадження містять відомості про судову справу № 369/4978/23 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_10 та ОСОБА_5 про визнання договорів дарування недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів, а також про інші судові процеси. Сам факт звернення до суду не є злочином і не може розглядатися як доказ шахрайства. Водночас він також не може автоматично виключати кримінально-правову оцінку, якщо існують дані про те, що цивільно-правовий інструментарій міг використовуватися як елемент реалізації умислу на заволодіння чужим майном. Саме цю версію слідство мало перевірити. Не перевірено часовий та причинно-наслідковий зв`язок між боргом та спірним майном Особливо важливим є встановлення хронології подій. З матеріалів, наведених у самій постанові, вбачається: у 2019 році нерухомість переходила за договорами дарування; 03.09.2022 р. укладено угоду щодо заборгованості 910 000 доларів США; 20.10.2022 р. ухвалено рішення третейського суду; надалі виникли судові спори щодо договорів дарування; після цього виник конфлікт щодо фактичного користування майном та допуску власника до нього. Саме ця послідовність подій мала бути предметом детального кримінального аналізу. Натомість слідчий обмежився констатацією існування цивільного спору, не встановивши, чи може сукупність зазначених подій свідчити про єдиний умисел та узгоджені дії відповідних осіб. 6. Порушено вимоги ст. 9, 91, 93, 94 та 110 КПК України. Відповідно до ст. 9 КПК України слідчий і прокурор зобов`язані всебічно, повно і неупереджено досліджувати обставини кримінального провадження. За ст. 91 КПК України доказуванню підлягають, зокрема, подія кримінального правопорушення, винуватість особи, форма вини, мотив і мета, вид і розмір шкоди та інші обставини, що мають значення для провадження. Відповідно до ст. 94 КПК України докази мають оцінюватися за належністю, допустимістю та достовірністю, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку. Оскаржувана Постанова не демонструє такого аналізу. У ній переважає опис цивільних спорів та висновок про те, що переходу права власності шляхом обману не встановлено, однак не наведено вичерпної перевірки альтернативної версії потерпілого щодо використання боргових документів, правочинів та судових процедур для заволодіння майном. За ст. 110 КПК України постанова повинна бути законною, обґрунтованою і вмотивованою. Обґрунтованість рішення про закриття за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК передбачає наведення фактичних даних, які дозволяють зробити висновок про відсутність складу кримінального правопорушення, а не лише констатацію недостатності окремої групи доказів. Водночас оскаржувана Постанова не містить детального аналізу: доказів, наданих ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ»; доказів щодо штучності або реальності боргу; матеріалів третейського провадження; доказів фактичного користування майном; обставин недопуску представників товариства; можливого зв`язку між діями ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Фактично у постанові наведено лише загальний висновок про те, що таких доказів «не отримано», без пояснення, які саме заходи були здійснені для їх отримання та чому відповідні версії вважаються спростованими.

Слідчим не використано всі передбачені законом можливості для отримання доказів. Згідно з вимогами КПК України орган досудового розслідування зобов`язаний здійснювати збір та перевірку доказів. У цьому кримінальному провадженні необхідним було, зокрема, перевірити: документи щодо виникнення боргу 910 000 доларів США; банківські документи щодо можливого руху коштів; матеріали третейського провадження; документи, подані сторонами до третейського суду; походження документів, якими підтверджувався борг; обставини їх складення та підписання; листування між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та іншими особами; матеріали цивільної справи № 369/4978/23; обставини фактичного користування нерухомістю; дії щодо недопуску представників ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ». Із постанови не вбачається, що весь зазначений комплекс обставин був належним чином перевірений.

Висновки слідчого не відповідають фактичним обставинам, викладеним у самій постанові Слідчий одночасно зазначає: про наявність тривалого конфлікту; про судові спори; про борг у розмірі 910 000 доларів США; про твердження щодо можливого штучного створення боргу; про твердження щодо попередньої змови; про існування зареєстрованого права власності ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ»; про фактичне проживання ОСОБА_5 у будинку; про недопуск представників ТОВ до майна. Проте замість перевірки взаємозв`язку цих обставин слідчий фактично виключив їх із кримінально-правового аналізу лише на тій підставі, що існує цивільний спір. Такий підхід не відповідає вимогам повного та неупередженого досудового розслідування.

Право ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ» на ефективний судовий контроль Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржене рішення слідчого про закриття кримінального провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 307 КПК України за результатами розгляду скарги слідчий суддя має право, зокрема, скасувати рішення слідчого чи прокурора. ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ» реалізує передбачені ст. 56 КПК України права потерпілого. Після фактичного отримання інформації про постанову потерпілий невідкладно вжив заходів для її оскарження. Оскаржувана Постанова є передчасною, безпідставною та невмотивованою, оскільки органом досудового розслідування не встановлено всіх обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, не перевірено належним чином версію заявника, не досліджено взаємозв`язок між борговими документами, судовими процедурами, правочинами щодо нерухомого майна та подальшими діями щодо майна ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ». Слідство не продемонструвало належного встановлення моменту виникнення умислу, способу можливого обману або зловживання довірою, походження та реальності боргу у 910 000 доларів США, фактичної передачі коштів, походження спірних документів, мети використання цивільних та судових процедур, а також взаємозв`язку дій окремих осіб із правом на конкретне нерухоме майно. Особливого значення набуває те, що об`єднання двох кримінальних проваджень відбулося 19.08.2026, а рішення про закриття прийнято вже 20.08.2026, при цьому в постанові не наведено повного аналізу матеріалів, які були об`єднані. За таких обставин висновок про відсутність складу кримінального правопорушення є не обґрунтованим, а постанова підлягає скасуванню. При цьому висновок про відсутність складу кримінального правопорушення фактично зроблено на підставі недостатності доказів, тоді як така недостатність сама по собі не є підставою для висновку про відсутність складу злочину за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Таким чином, постанова від 20.08.2026 підлягає скасуванню, а досудове розслідування - продовженню.

В судовому засіданні заявник вимоги скарги підтримав. Слідчий в судове засідання не з`явився. Відсутність слідчого, дізнавача чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши докази, подані на їх підтвердження, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні вказаної скарги з таких підстав.

Відповідно до ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.

Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути, зокрема, про скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора (п. 1 ч. 2 ст. 307 КПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 284 КПК України про закриття кримінального провадження слідчий, дізнавач, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.

Слідчий, дізнавач приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4-1, 9, 9-1 частини першої цієї статті, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається, зокрема, в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення .

Згідно з ч. 2 ст. 9 КПК України слідчий зобов`язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення ; обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру та спеціальної конфіскації.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Судом встановлено, що закриваючи кримінальне провадження слідчий ВП №3 Бучанського РУП ГУНП в Київській області зазначив, що слідчими слідчого відділення відділу поліції № 3 Бучанського РУП ГУНП в Київській області за процесуального керівництва прокурорів Києво-Святошинського відділу Бучанської окружної прокуратури Київської області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023100080002742 від 18.07.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України. Так, до Святошинського УП ГУНП в м. Києві надійшла заява від ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , діючи за попередньою змовою групою осіб, заволоділи чужим майном заявниці в особливо великих розмірах, яке знаходиться за адресою: Київська область, Фастівський район, с. Тарасівка, вул. Героїв Маріуполя (колишня - вул. Ватутіна), 6-В. За вказаним фактом слідчим відділом Святошинського УП ГУНП у м. Києві внесені відомості до єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023100080002742 від 18.07.2023 за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України. Крім того, 10.12.2025 до відділу поліції № 3 Бучанського РУП ГУНП в Київській області надійшла заява про вчинення кримінального правопорушення від директора ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ» (код ЄДРПОУ 45855892) ОСОБА_3 , згідно з якою ОСОБА_5 , діючи спільно за попередньою змовою із ОСОБА_6 , в умовах воєнного стану, шахрайським шляхом здійснюють протиправні дії з метою незаконного заволодіння нерухомим майном, яке належить на праві власності товариству, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою прокурора від 19.08.2026 матеріали досудових розслідувань вищевказаних кримінальних проваджень на підставі ч. 1 ст. 217 КПК України об`єднано в одне кримінальне провадження за № № 12023100080002742. У ході досудового розслідування допитано представника потерпілого ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ» ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та інших осіб, досліджено надані документи та відомості щодо виникнення, переходу оспорювання права власності на об`єкти нерухомого майна: земельну ділянку площею 0, 0804 з кадастровим номером 3222486601:01:010:5018 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 686359932224, а також розташовану на цій ділянці житловий будинок площею 248, 8 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1783305432224).

З матеріалів кримінального провадження встановлено, що житловий будинок та земельна ділянка перебували у власності ОСОБА_13 , після чого у 2019 році були передані за договорами дарування ОСОБА_5 , а в подальшому ОСОБА_5 за нотаріально посвідченими договорами дарування передав зазначене нерухоме майно ОСОБА_10 . 05.12.2024 ОСОБА_10 передала зазначений житловий будинок та земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ» на підставі відповідного акта приймання-передачі. Одночасно встановлено, що між ОСОБА_5 , ОСОБА_10 та ОСОБА_6 протягом тривалого часу існують судові спори щодо зазначеного нерухомого майна та правочинів, на підставі яких право власності на нього переходило від однієї особи до іншої. Зокрема, у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 369/4978/23 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_10 та ОСОБА_5 про визнання договорів дарування недійсними та застосування наслідків недійсності правочину. Підставою відповідних позовних вимог с твердження про існування зобов`язань ОСОБА_5 перед ОСОБА_6 на загальну суму 910 000 доларів США. Цивільний спір щодо дійсності договорів дарування спірного майна триває рішення по суті спору не ухвалено та не набрало законної сили. Матеріали провадження також містять відомості про укладення 03.09.2022 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 угоди про врегулювання взаєморозрахунків, i 3 відповідно до якої ОСОБА_5 визнав заборгованість у сумі 910 000 доларів CIA. У жовтні 2022 року ОСОБА_6 звернувся до Постійно діючого Третейського суду при асоціації «Український правовий Альянс» із позовом про стягнення зазначеної заборгованості. Рішенням від 20.10.2022 № 10-10/22 позов було задоволено. Під час досудового розслідування заявником та допитаними особами висловлено твердження про те, що відповідні боргові документи могли бути створені штучно, а цивільні та інші судові процедури використовуються ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з метою повернення спірного нерухомого майна у власність ОСОБА_5 .

Разом із тим сам факт існування між особами цивільно-правового спору, подання позовів, укладення угод, наявність боргових документів та звернення до суду за захистом заявленого цивільного права не с самі по собі достатніми обставинами для висновку про вчинення шахрайства. Відповідальність за ст. 190 КК України пов`язується із заволодінням чужим майном або придбанням права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Для встановлення складу шахрайства необхідним є встановлення конкретного способу обману або зловживання довірою, причинного зв`язку між таким обманом та переходом майна чи права на нього, а також умислу особи, спрямованого на протиправне заволодіння чужим майном або придбання права на нього. У ході проведеного досудового розслідування достатніх об`єктивних даних, які б підтверджували, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 шляхом обману або зловживання довірою фактично заволоділи майном ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ» або набули право на таке майно, не отримано. Наразі право власності на житловий будинок та земельну ділянку відповідно до матеріалів кримінального провадження зареєстроване за ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ».

Саме по собі проживання ОСОБА_5 у спірному житловому будинку та недопущення до нього представників ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ», за встановлених у провадженні обставин, не свідчить про заволодіння зазначеним нерухомим майном саме шляхом обману або зловживання довірою, тобто способом, який є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України. Так само факт оспорювання в судовому порядку договорів дарування та намагання сторони цивільного спору домогтися застосування наслідків недійсності відповідних правочинів не може автоматично розцінюватися як кримінально каране заволодіння чужим майном. Звернення особи до суду із позовом с процесуальною формою реалізації права на судовий захист, а обґрунтованість заявлених позовних вимог, достовірність доказів, поданих сторонами, та наявність підстав для визнання відповідних правочинів недійсними підлягають оцінці судом у межах відповідного судового провадження.

Твердження ОСОБА_10 , представника потерпілого ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ» ОСОБА_11 та інших осіб про попередню змову між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та штучне створення боргу самі по собі, без сукупності належних та допустимих доказів, які підтверджували б конкретні умисні дії, спрямовані на заволодіння майном саме шляхом обману чи зловживання довірою, не є достатньою підставою для констатації наявності складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України. Наявність між сторонами тривалого конфлікту щодо права власності, користування нерухомим майном, дійсності правочинів та існування боргових зобов`язань свідчить про наявність спору щодо цивільних прав та обов`язків, який вирішувався та продовжує вирішуватися сторонами шляхом використання передбачених законом судових процедур. При цьому матеріалами досудового розслідування не встановлено достатніх фактичних даних, які б свідчили, що на момент виникнення відповідних цивільних правовідносин ОСОБА_5 та ОСОБА_6 мали прямий умисел на заволодіння майном ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ» шляхом обману чи зловживання довірою.

Також не встановлено фактичного переходу спірного нерухомого майна або права на нього від ТОВ «ФОРТУНА ЗСУ» до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 чи інших осіб саме внаслідок обману або зловживання довірою. Таким чином, зібрані під час досудового розслідування матеріали у своїй сукупності свідчать про наявність між сторонами тривалого майнового та цивільно-правового спору, однак не містять достатніх об`єктивних даних, які б утворювали обов`язкові ознаки складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається у разі встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення. Враховуючи викладене, за результатами всебічного дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено відсутність достатніх фактичних даних, які б свідчили про наявність у діяннях ОСОБА_5 та ОСОБА_6 об`єктивних та суб`єктивних ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, у зв`язку з чим наявні підстави для закриття кримінального провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

На підставі викладеного слідчий постановив, що кримінальне провадження № 12023100080002742 від 18.07.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України, необхідно закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 284 КПК України дізнавач приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої ст. 284 КПК України, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру.

Згідно з ч.ч.1, 4 ст. 190 КК України заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) карається штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від двохсот до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або обмеженням волі на той самий строк.

Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років (ч. 4 ст. 190 КК України).

У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2026 року у справі № 607/15446/24 викладено правовий висновок про те, що:

«Відхиляючи твердження сторони захисту про те, що між обвинуваченим і потерпілими існували цивільно-правові відносини, оскільки всі угоди були оформлені розписками і потерпілі обирали як спосіб захисту своїх порушених прав звернення із цивільними позовами в порядку цивільного судочинства, апеляційний суд зазначив, що за результатами розгляду справи встановлено, що обвинувачений, заволодіваючи чужим майном шляхом обману під виглядом позики або завдатку, при цьому беручи на себе певні зобов`язання, одразу не мав наміру вказані зобов`язання виконувати, а гроші повертати, й оформлені розписками правовідносини використовував як спосіб реалізації злочинного умислу, що утворює склад злочину, передбаченого ст. 190 КК, а саме шахрайство - заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Таке рішення апеляційного суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 755/10138/16-к про те, що для відмежування шахрайства від цивільно-правових деліктів необхідно виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов`язання не виконувати. Розмежування кримінально караного злочину від цивільно-правової угоди необхідно здійснювати не за тим, як оформлені укладені між сторонами договори, а за тим, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов`язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, йдеться про шахрайство.

За правовим висновком Верховного Суду України в постанові від 24 листопада 2016 року у справі № 5-250кс16 факт формальних (навіть належним чином оформлених) цивільно-правових відносин, за допомогою яких суб`єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за наявності підстав не повинен бути перешкодою для оцінки скоєного як злочину, передбаченого ст. 190 КК. Існування між обвинуваченим і потерпілим деяких цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, які були закріплені в певному правочині, саме собою не виключає можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства, коли є усі необхідні елементи складу цього злочину. В окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Принциповим у цьому питанні є встановлення і доведення поза розумним сумнівом, що особа, умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном або набуваючи права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, зокрема беручи на себе при цьому певні зобов`язання, одразу не мала наміру їх виконувати, а використовувала певні правовідносини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Висновок про це може бути зроблений у тому числі виходячи із сукупності фактичних дій такої особи.

З роз`яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», убачається, що шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати в потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Обов`язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього. Зловживання довірою полягає в недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого, тобто коли винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає в повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховуванні певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого».

З цієї постанови Верховного Суду, а також з інших постанов, наведених заявником слідує, що у вказаних справах обвинувачений під виглядом цивільно-правової угоди, укладеної з потерпілим, намагався заволодіти його майном шляхом обману самого потерпілого, оскільки з моменту укладення такої угоди не мав наміру виконувати таку угоду, що відповідає складу шахрайства -- заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Водночас у даному кримінальному провадженні за версією заявника спірна цивільна угода була укладена з метою створення штучних обставин для звернення із завідомо безпідставним позовом до суду. Розгляд цивільної справи 369/4978/23 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_10 та ОСОБА_5 про визнання договорів дарування недійсними та застосування наслідків недійсності правочину триває.

Згідно з ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема , подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

У постанові Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі 947/5939/20 встановлено таке.

«Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 16 ЦК України).

Касаційний суд вже вказував, що потрібно розмежовувати:

матеріальну та процесуальну добру совість як за сферою застосування, так і наслідками. Матеріальна добра совість регулюється, зокрема, пунктом 6 статті 3 ЦК України, а процесуальна, зокрема, статтею 44 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24));

зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року в справі № 318/89/18 (провадження № 61-128св19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року в справі № 904/2979/20, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 757/30424/18 (провадження № 61-993св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року у справі № 932/4154/22 (провадження № 61-10679св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року в справі № 686/16569/22 (провадження № 61-1306св23)).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Касаційний суд вже зазначав, що

учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), тобто з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. Суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Якщо пов`язані чи афілійовані особи, наприклад, родичі, ініціюють судовий розгляд, зокрема, про стягнення боргу, для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), формування пасиву (боргів), виключення певного майна з поділу на час виникнення (існування) спору (спорів) про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), тощо, такі учасники судового розгляду діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно другого із подружжя (чи жінки або чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Тому в такому разі відбувається використання приватно-правових конструкцій не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів іншого із подружжя (чи жінки чи чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року в справі № 759/11754/23 (провадження № 61-17672св24));

досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22));

учасники цивільного обороту, які є пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі, подружжя (чи жінка та чоловік, які проживають однією сім`єю або мають близькі відносини, але не перебувають у шлюбі між собою), доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій, зокрема позов про оспорювання правочину (ресцисорний позов), всупереч своїй попередній поведінці, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. В такій ситуації вони діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно іншої сторони такого договору, тобто з неправомірною метою. Зловживання матеріальними правами є самостійною підставою для відмови у позові (частина третя статті 16 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2025 року в справі № 369/10615/19 (провадження № 61-17939св23)).

Обміркувавши викладене, касаційний суд підкреслює, що

учасники цивільного обороту, які є пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі (батько і син), які вчиняють договір позики, чи ними складається розписка на підтвердження укладення договору позики, в яких вказано про передання грошових коштів на придбання певного конкретного майна з метою, зокрема, покладення на колишню дружину сина солідарного обов`язку щодо повернення позики, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно колишньої дружини сина. Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) правопорядок не може залишати поза реакцією, оскільки такі дії, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом;

очевидно, що для мотивування наявності зловживання правами пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичами (батьком і сином), які вчиняють договір позики, чи ними складається розписка на підтвердження укладення договору позики, в яких вказано про передання грошових коштів на придбання певного конкретного майна з метою, зокрема, покладення на колишню дружину сина солідарного обов`язку щодо повернення позики недостатньо ствердження про наявність зловживання правом. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють констатувати зловживання правом. До таких обставин, зокрема, належать:

контрагент, з яким вчиняється договір позики (наприклад, родичі (зокрема, син, онук, мати, батько). Тобто пов`язаність осіб може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами, які вчиняють договір позики, можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини;

вказівка в договорі позики чи розписці про передання грошових коштів саме на придбання певного конкретного майна;

визнання позову про солідарне стягнення боргу за договором позики пов`язаною чи афілійованою особою, наприклад, родичем (сином позивача)».

З наведеної постанови Верховного Суду слідує, що обставини щодо того, що певні учасники цивільного обороту, які є пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичами, намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій, зокрема позов про оспорювання правочину (ресцисорний позов), всупереч своїй попередній поведінці, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів, а отже, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно іншої сторони з неправомірною метою, мають встановлюватися судом під час розгляду такої цивільної справи.

А отже, як зазначив слідчий у своїй постанові між потерпілими особами та особами, яких потерпілі підозрюють у вчиненні шахрайства, склалися саме цивільно-правові відносини, які мають бути дослідженні під час розгляду цивільної справи № 369/4978/23 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_10 та ОСОБА_5 про визнання договорів дарування недійсними та застосування наслідків недійсності правочину.

Водночас завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ч. 1 ст. 2 КПК України).

Оскільки судом встановлено, що у постанові слідчого наявний виклад змісту обставин, які слугували підставою для прийняття вказаної постанови, а також мотивів, із яких він дійшов висновку про необхідність закриття кримінального провадження, та судом не встановлено, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні було проведене із порушенням ст. 9 КПК України в частині забезпечення всебічного, повного та неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, слідчим були з`ясовані всі обставини справи, що можуть мати істотне значення для встановлення істини у даному кримінальному провадженні, а рішенню про закриття кримінального провадження передувало повне, всебічне та неупереджене дослідження усіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, суд дійшов висновку про те, що постанова слідчого про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення відповідає обставинам справи та є правомірною. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що підстав для скасування вказаного рішення дізнавача судом не встановлено. В зв`язку з чим у задоволенні скарги необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна ЗСУ» на постанову слідчого ВП №3 Бучанського РУП ГУНП в Київській області про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100080002742 від 18.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України, відмовити.

Ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення. Якщо ухвала постановлена без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Повний текст ухвали складений 19.10.2026.

Слідчий суддя ОСОБА_1