Решение № 140690596, 19.10.2026, Бобровицький районний суд Чернігівської області

Справа № 740/4076/26 2/729/1204/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

19 жовтня 2026 р. Бобровицький районний суд Чернігівської області в складі:

головуючої судді Булиги Н. О.

секретаря Романченко С. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бобровиця у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14.11.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2306-1248-3. Зазначений договір укладено в електронній формі шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті позивача та підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 778184, направленим на номер мобільного телефону, зазначений відповідачем. Відповідно до умов договору відповідачу надано кредит у розмірі 5 000 грн. строком на 365 днів, тобто до 13.11.2024 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 3,50 % від суми кредиту за кожен день користування, що становить 1277,50 % річних.

Кредитні кошти у розмірі 5 000 грн. були надані відповідачу у безготівковій формі шляхом їх перерахування 14.11.2023 року на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», реквізити якої були зазначені відповідачем при укладенні кредитного договору.

Однак, відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, своєчасно не сплачував нараховані відповідно до графіка платежів проценти та не повернув суму отриманого кредиту, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Відповідно до умов кредитного договору проценти за користування кредитом нараховувалися за фактичну кількість календарних днів користування кредитними коштами на залишок заборгованості. Періодичність платежів зі сплати процентів становила кожні 26 днів відповідно до графіка платежів. Позивачем заявлено до стягнення проценти, нараховані в межах установленого договором строку кредитування за період з 14.11.2023 року по 13.11.2024 року.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором № 2306-1248-3 від 14.11.2023 року, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 68 875 грн, з яких: 5 000 грн. заборгованість за основною сумою кредиту та 63 875 грн заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом за період з 14.11.2023 року по 13.11.2024 року.

Оскільки відповідач добровільно заборгованість не погашає та належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, позивач звернувся до суду з указаним позовом та просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» заборгованість за кредитним договором № 2306-1248-3 від 14.11.2023 року у загальному розмірі 68 875 грн, з яких 5 000 грн. заборгованість за кредитом та 63 875 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом, а також понесені судові витрати.

Ухвалою від 15.09.2026 року було відкрито спрощене позовне провадження у даній справі та прийнято рішення про розгляд справи з повідомленням сторін.

30.07.2026 року від відповідача ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він зазначив, що проходив військову службу у період з 05.01.2023 року по 20.12.2025 року та не погоджується з нарахованими позивачем процентами за кредитним договором, посилаючись на свій статус військовослужбовця. Також відповідач зазначив, що кредитор не погоджувався на запропоновану ним сплату лише основної суми кредиту. Просив судові витрати покласти на позивача у зв`язку з наявністю у нього статусу учасника бойових дій та розглянути справу за його відсутності. На підтвердження викладених обставин відповідачем долучено відповідні документи.

03.08.2026 року від представника позивача ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ», адвоката Руденка К.В., надійшли додаткові пояснення, у яких останній заперечував проти доводів відповідача щодо звільнення його від сплати процентів за користування кредитом. Представник позивача зазначив, що, на його думку, на підставі наданих відповідачем доказів передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги на відповідача не поширюються. Також представник позивача підтримав заявлений розмір заборгованості та зазначив, що зміни до кредитного договору, у тому числі щодо процентної ставки та строку його дії, сторонами не вносилися.

Сторони в судове засідання не з`явилися, представник позивача надав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує. Відповідач також у судове засідання не з"явився, будучи належним чином та своєчасно повідомленим про дату, час і місце слухання справи. У поданих ним поясненнях, просив розглянути справу за його відсутності.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази, оцінивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд вважає, що позов належить задовольнити частково з таких підстав.

Судом встановлено, що 14.11.2023 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2306-1248-3, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 5 000 грн. строком на 365 днів, тобто до 13.11.2024 року. За користування кредитом встановлено процентну ставку у розмірі 3,50 % від суми кредиту за кожен день користування, що становить 1277,50 % річних. Періодичність платежів зі сплати процентів відповідно до графіка платежів становила кожні 26 днів (а.с.14-19).

Вказаний договір укладено в електронній формі шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті кредитодавця та підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 778184. При укладенні договору відповідач пройшов ідентифікацію та верифікацію, зазначив необхідні персональні дані та реквізити платіжної картки для отримання кредиту, ознайомився з умовами кредитування та здійснив акцептування кредитного договору шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором (а.с.19-20).

Відповідно до умов кредитного договору, кредитні кошти у розмірі 5 000 грн. надано відповідачу у безготівковій формі шляхом їх перерахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», реквізити якої були зазначені відповідачем при укладенні кредитного договору (а.с.23).

Разом з тим, на виконання ухвали суду про витребування доказів АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надано інформацію, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 . З наданої банком інформації та виписки про рух коштів за відповідним картковим рахунком убачається, що 14.11.2023 року на зазначену платіжну картку було зараховано кошти у сумі 5000 грн.

Згідно з умовами кредитного договору відповідач зобов`язався у встановлений договором строк повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Водночас, відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав, унаслідок чого виникла заборгованість.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором № 2306-1248-3 від 14.11.2023 року, заборгованість ОСОБА_1 становить 68 875 грн, з яких: 5 000 грн. заборгованість за основною сумою кредиту та 63 875 грн. заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом за період з 14.11.2023 року по 13.11.2024 року, нарахованими за ставкою 3,50 % за кожен день користування кредитом відповідно до умов кредитного договору та графіка платежів (а.с.23-35).

Разом з тим, заперечуючи проти стягнення нарахованих процентів, відповідач посилається на те, що у період дії кредитного договору він проходив військову службу, у зв`язку з чим вважає, що на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

На підтвердження зазначених обставин відповідачем надано копію військового квитка та посвідчення учасника бойових дій. Відповідно до наданих відповідачем доказів, військову службу він проходив у період з 05.01.2023 року по 20.12.2025 року.

З наданої відповідачем копії посвідчення учасника бойових дій убачається, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно дост. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 1048 Цивільного Кодексу України, розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстраціїу його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на вищевикладене та на підставі досліджених наданих позивачем належних і допустимих доказів, суд вважає доведеним, що між відповідачем і кредитором на підставі укладеного між ними кредитного договору виникли договірні відносини, у яких відповідач взяв на себе грошове зобов`язання повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, проте, вказане зобов`язання не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за основною сумою боргу в розмірі 5000 гривень, що свідчить про обґрунтованість вимоги позивача в частині стягнення із відповідача такої заборгованості на користь позивача.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача процентів за кредитним договором № 2306-1248-3 від 14.11.2023 року, то суд зазначає таке.

Згідно частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

При цьому, пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду, та/або автомобіля.

Зазначена норма встановлює спеціальну пільгу для визначених нею категорій військовослужбовців, яка полягає, зокрема, у ненарахуванні процентів за користування кредитом у відповідний період.

Національний банк України у листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 роз`яснив, що документами, які підтверджують право військовослужбовця на відповідну пільгу, можуть бути, зокрема, військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана відповідним органом або військовою частиною, а для резервістів витяг з наказу або довідка про зарахування до списків військової частини.

Як убачається з наданих відповідачем документів, ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 05.01.2023 року по 20.12.2025 року. На підтвердження свого статусу та проходження військової служби відповідачем надано, зокрема, копію військового квитка та посвідчення учасника бойових дій. У додаткових поясненнях відповідач посилався на зазначені обставини як на підставу для звільнення його від сплати нарахованих позивачем процентів за кредитним договором.

Судом встановлено, що кредитний договір № 2306-1248-3 укладено 14.11.2023 року, тобто у період проходження відповідачем військової служби. Згідно з розрахунком позивача проценти за користування кредитом у загальному розмірі 63 875 грн. нараховані за період з 14.11.2023 року по 13.11.2024 року, який повністю охоплює період проходження відповідачем військової служби.

Посилання представника позивача у додаткових поясненнях на відсутність підстав для застосування до відповідача пільги, передбаченої пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд оцінює з урахуванням наданих відповідачем документів, які підтверджують проходження ним військової служби у період, за який позивачем здійснено нарахування процентів.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.05.2021 року у справі № 502/1438/18.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 року у справі № 642/548/21 зазначено про необхідність при вирішенні спору про стягнення кредитної заборгованості враховувати поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та відповідно визначати розмір заборгованості, яка підлягає стягненню.

З огляду на викладене, враховуючи, що у період, за який позивачем нараховано проценти за користування кредитними коштами, відповідач проходив військову службу та на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», вимоги ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» про стягнення з ОСОБА_1 процентів за кредитним договором № 2306-1248-3 від 14.11.2023 року у розмірі 63 875 грн. задоволенню не підлягають.

Водночас, факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 5 000 грн. підтверджується матеріалами справи, у тому числі інформацією АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» та випискою про рух коштів, відповідно до яких 14.11.2023 року на належну відповідачу платіжну картку № НОМЕР_3 було зараховано 5 000 грн. Доказів повернення відповідачем основної суми кредиту матеріали справи не містять.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5000 грн. заборгованості за основною сумою кредиту, а у задоволенні позовних вимог про стягнення 63 875 грн. процентів за користування кредитом слід відмовити.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у розмірі 5 000 грн., що становить 7,26 % від заявленої суми, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 193 грн. 28 коп. (2 662,40 грн ? 7,26 %).

Також, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 гривень.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу до матеріалів справи долучено Договір № 03/06-2024 від 03 червня 2024 року про надання правової допомоги (а.с.53-55), Акт приймання - передачі наданих послуг №145 до Договору № 03/06-2024, Витяг з реєстру №1 до Акту приймання - передачі наданих послуг №145 до Договору № 03/06-2024 та платіжну інструкцію (а.с.57-58).

Згідно положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Також необхідно звернути увагу на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі № 916/1283/17, від 30 липня 2019 року у справі № 902/519/18 щодо необхідності застосування судом критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, а також в постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 910/21570/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 921/2/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 18 березня 2021 року у справі № 910/15621/19, за змістом яких для визначення суми відшкодування необхідно виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи.

Оцінюючи заявлені до відшкодування витрати, суд враховує, що ця справа є малозначною, предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, а обсяг наданої адвокатом правничої допомоги, відповідно до поданих документів, обмежувався вивченням матеріалів та підготовкою позовної заяви.

З огляду на характер спірних правовідносин, ціну позову, обсяг виконаних адвокатом робіт та відсутність обставин, які б свідчили про особливу складність справи, суд вважає, що покладення на відповідача всієї заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн. не відповідатиме критеріям обґрунтованості та пропорційності, визначеним ч. 3 ст. 141 ЦПК України.

За таких обставин, виходячи із засад розумності, співмірності та пропорційності судових витрат, суд доходить висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним порівняно зі складністю справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, у зв`язку з чим такі витрати підлягають частковому відшкодуванню відповідачем у розмірі 6000 гривень.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 207, 525, 526, 530, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ЗУ «Про електронну комерцію», пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтями 12, 13, 76-81, 89, 137, 141, 258, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» заборгованість за кредитним договором № 2306-1248-3 від 14.11.2023 року у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» 6000 (шість тисяч) гривень витрат на правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» 193 (сто дев`яносто три) гривні 28 копійок у рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Бобровицький районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ», місцезнаходження 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4, код ЄДРПОУ 41466388.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 .

Суддя Бобровицького районного суду Н.О. Булига