Решение № 140688749, 15.10.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 15.10.2026

Справа № 334/6737/26

Провадження № 2/334/4642/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Фетісова М.В., за участю секретаря судового засідання Засько О.А.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

встановив:

директор ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» Ткаченко М.М. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором № 0502306261 від 31.08.2019 в сумі 109 147,42 гривень.

Позов обґрунтовує тим, що 31.08.2019 між ТОВ «ІНФІНАНС» та відповідачем укладено Договір № 0502306261, відповідно до умов якого сума кредиту 20 000 гривень, строком на 36 календарних днів. 14.07.2021 укладено договір № 14-07/21, відповідно до якого ТОВ «ІНФІНАНС» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за вказаним Договором. 10.01.2023 укладено договір № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за вказаним Договором. Станом на сьогоднішній день заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість в сумі 143 577,98 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 8 130 гривень, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 135 447,98 гривень. Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість в сумі 109 147,42 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 8 130 гривень, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 101 017,42 гривень.

Представник відповідача адвокат Лось І.Г. подала відзив на позов, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог позивача. Зазначила, що позивач посилається на те, що 31.08.2019 між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 нібито укладено Договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0502306261, а 23.01.2020 в рамках цього Договору нібито надано 6 транш кредиту на суму 8 130 гривень. Відповідач заперечує факт укладення зазначеного Договору та факт отримання коштів за ним. З огляду на значний проміжок часу, що минув із моменту виникнення спірних правовідносин, відповідач об`єктивно не має можливості підтвердити або спростувати обставини, на які посилається позивач, а тому останній зобов`язаний довести свої вимоги належними та допустимими доказами. Крім того, у 2020 році ОСОБА_1 виїхав за межі України, де перебував протягом приблизно двох років. Після повернення в Україну розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації, внаслідок чого відповідач та члени його родини були змушені залишити місце постійного проживання і переїхати до більш безпечного місця. За таких обставин відповідач позбавлений можливості надати суду будь-які власні документи, повідомлення чи іншу інформацію на підтвердження або спростування обставин, якими позивач обґрунтовує позов. Крім того, звертає увагу суду на технічну недоведеність факту підписання Договору відповідачем. Позивачем не надано жодних доказів того, що одноразовий ідентифікатор, за допомогою якого нібито підписано Договір, справді надсилався саме на номер телефону, що належить відповідачу. Матеріали справи не містять технічних даних, що дозволяють ідентифікувати особу користувача (IP-адреса, лог- файли системи, інформація про пристрій, з якого здійснювався доступ до особистого кабінету), а також будь-яких підтверджень фактичного використання відповідачем одноразового ідентифікатора як електронного підпису. Позивач обмежився наданням копії електронного договору без належного технічного підтвердження його створення, підписання та цілісності, що не відповідає вимогам належності та допустимості доказів, встановлених статями 77-79 ЦПК України. Крім того, як прямо зазначено в самій позовній заяві, умови, що визначають порядок і умови надання коштів та регулюють відносини сторін, зокрема порядок нарахування процентів понад суму, безпосередньо вказану в Пропозиції на транш, викладені в окремому документі Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «ІНФІНАНС», з яким, за твердженням позивача, відповідач лише «ознайомився» до укладення Договору. Матеріали справи не містять доказів того, що саме ця редакція Правил, чинна станом на момент укладення Договору, була підписана або в інший спосіб безумовно погоджена відповідачем, а сам цей документ міг в односторонньому порядку змінюватися позивачем (його правопопередником) у будь-який час. Тому, відповідач заперечує проти позову в повному обсязі, зокрема проти: - визнання доведеним факту укладення Договору № 0502306261 від 31.08.2019 та факту отримання коштів за 6 траншем кредиту; - нарахування та стягнення процентів за користування кредитом у заявленому позивачем розмірі (101 017,42 гривень, а за первісним розрахунком 135 447,98 гривень), оскільки таке нарахування здійснене поза межами погодженого сторонами 30-денного строку користування траншем; - доведеності позивачем самого факту та розміру заборгованості належними первинними документами; - заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу 25 000 гривень, як явно неспівмірного зі складністю справи; - розгляду позовних вимог з огляду на пропуск позивачем позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявляється у цьому відзиві. Відповідно до Пропозиції надання 6 траншу кредиту від 23.01.2020, розмір кредиту (траншу) становив 8 130 гривень, а строк користування кредитом (траншем) 30 днів. Отже, строк виконання зобов`язання з повернення цього траншу настав не пізніше 2223.02.2020, і саме з наступного дня, тобто не пізніше 24.02.2020, позивач (його правопопередник) довідався або мав об`єктивну можливість довідатися про порушення свого права. Оскільки Пропозиція на отримання 6 траншу кредиту від 23.01.2020 встановлює чітко визначений строк виконання зобов`язання з повернення коштів 30 днів, - саме з дня, наступного за днем спливу цього строку, і починається перебіг позовної давності, а не з дня закінчення строку дії рамкового Договору (36 календарних місяців з можливістю автоматичної пролонгації). Таким чином, позовна давність за вимогою про стягнення заборгованості за 6 траншем Договору № 0502306261 від 31.08.2019 спливла не пізніше 24.02.2023. Відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Отже, ані укладення договору факторингу № 14-07/21 від 14.07.2021 між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», ані укладення договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» не перервали та не зупинили перебігу позовної давності. Матеріали позовної заяви не містять жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач вчиняв будь-які дії, які відповідно до статті 264 ЦК України свідчили б про визнання ним боргу та, як наслідок, переривали перебіг позовної давності. Зокрема, позивачем не надано доказів часткової сплати заборгованості, звернення відповідача з проханням про відстрочення чи розстрочення виконання зобов`язання, письмового визнання боргу або інших дій, які б підтверджували визнання ним свого обов`язку. Позовна заява подана позивачем до суду у липні 2026 року тобто більш ніж через шість років після виникнення права вимоги та більш ніж через три роки після спливу позовної давності. Не визнаючи ні факту укладення Договору, ні факту отримання коштів, і виключно з метою повної реалізації права на судовий захист, відповідач звертає увагу суду на таке: навіть якщо виходити з версії обставин, викладеної позивачем, і припустити, що суд не застосує наслідки спливу позовної давності та визнає факт укладення Договору і отримання коштів доведеним, позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом підлягають задоволенню лише в межах суми, визначеної самим позивачем (його правопопередником) у Пропозиції на отримання 6 траншу кредиту від 23.01.2020, а саме: «Загальна вартість кредиту у грошовому вираженні становить: 4 268 гривень», що прямо відповідає добутку суми траншу (8 130 гривень), денної ставки (1,75%) та погодженого строку користування (30 днів). Отже, максимальний розмір заборгованості, яку позивач мав право нарахувати в межах погодженого сторонами строку кредитування, становить 12 398 гривень (8 130 гривень тіла кредиту + 4 268 гривень процентів), тоді як позивач (з урахуванням «добровільного» зменшення позовних вимог) просить стягнути 109 147,42 гривень, тобто майже у 9 разів більше. Заявлений позивачем розмір процентів у кілька разів перевищує суму основного зобов`язання (тіла кредиту), що свідчить про явну несправедливість умов договору та істотний дисбаланс прав і обов`язків сторін. До позовної заяви позивачем додано «Докази отримання (перерахування) грошових коштів за кредитним договором» та «Розрахунок заборгованості», які є документами, складеними в односторонньому порядку самим позивачем (його правопопередниками) і не є первинними документами бухгалтерського обліку в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Позивач не довів, що картковий рахунок, на який нібито були перераховані кошти, належав саме відповідачу станом на дату здійснення переказу. Поданий позивачем розрахунок заборгованості не містить методики її обчислення, не відображає періоди та дати нарахування процентів за кожний день користування кредитом, не містить відомостей про підстави зміни їх розміру, а також не дозволяє перевірити правильність арифметичного розрахунку заявленої до стягнення суми. За відсутності детального та зрозумілого розрахунку суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість заявлених позивачем вимог, що виключає можливість покладення такого розрахунку в основу судового рішення. З огляду на викладене, відповідач заперечує проти визнання доведеним факту перерахування йому коштів за 6 траншем кредиту наданими позивачем копіями документів. Обов`язок доведення цієї обставини належними та допустимими доказами покладається на позивача.

Представник позивача подала відповідь на відзив, в якому зазначила, що 31.08.2019 між ТОВ «ІНФІНАНС» та відповідачем укладено Договір № 0502306261. Пропозиція (Оферта) на отримання траншу згідно Заявки-анкети № 2628518777 від 23.01.2020 в рамках Договору про надання позики № 0502306261 від 31.08.2019 підписано позичальником 31.08.2019, електронним цифровим підписом (одноразовий ідентифікатор в якості особистого підпису), який було надіслано за допомогою СМС-повідомлення на телефонний номер зазначений позичальником в особистому кабінеті на сайті Кредитодавця. Договір укладено шляхом направлення Первісним кредитором оферти на укладення угоди та прийняття відповідачем пропозиції (акцепту). Підписанням Акцепт оферти відповідач, також підтвердив, що він повністю ознайомився з усіма його умовами, в тому числі з Правилами та йому було надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти. При цьому, перерахування коштів здійснювалось на картковий рахунок відповідача, зазначений ним у Заяві-Анкеті для отримання кредиту. Факт ідентифікація відповідача підтверджується Довідкою про ідентифікацію, наявною в матеріалах справи. Номер договору, зазначений в даній довідці співпадає з ID договору, зазначеного у заявці-анкеті на отримання кредиту. Крім того, відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в Заявці-Анкеті є коректними. Між ТОВ «ІНФІНАНС» та відповідачем укладено електронний кредитний договір, адже без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Оскільки даний договір укладено на сайті позикодавця та відповідач підписав його одноразовим ідентифікатором, отриманим у SMS-повідомленні, тому без отримання SMS-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства договір між відповідачем та товариством не був би укладений. Відповідач неодноразово частково сплачував заборгованість по кредиту, що свідчить про визнання кредитних правовідносин, факту отримання кредитних коштів та погодження з умовами кредитування. Наголошуємо, що відповідач має тривалі правовідносини з первісним кредитором та є його постійним клієнтом. У відповідача наявна заборгованість по черговому траншу, видача якого неможлива без погашення заборгованості по попередньому траншу, що додатково підтверджує обізнаність Позичальника щодо умов договору та визнання факту укладення договору. Враховуючи, що ТОВ «ІНФІНАНС» не є банком, відповідна операція була здійснена ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» на підставі укладеного між сторонами договору. Даний договір є частиною господарської діяльності товариства, а його дослідження судом в рамках даної справи є недоречним. При цьому, перерахування коштів здійснювалось на картковий рахунок відповідача, зазначений ним у Заяві-Анкеті (для отримання кредиту). Відповідно до наявного в матеріалах справи листа вбачається, що 23.01.2020 було перераховано грошові кошти у сумі 8 130 гривень на картку № НОМЕР_1 (повний номер зазначений у заявці-анкеті на отримання кредиту). Звертає особливу увагу, що відповідач неодноразово частково сплачував заборгованість по кредиту, що свідчить про визнання кредитних правовідносин, факту отримання кредитних коштів та погодження з умовами кредитування. Твердження відповідача про те, що він не отримував кредитних коштів, тощо не заслуговують на увагу. Вбачається, що відповідач, отримавши кредитні кошти та уклавши кредитний договір в електронній формі, намагається уникнути обов`язку з повернення грошових коштів, отриманих у кредит. Відповідач вказує лише на недоведеність факту перерахування йому кредитних грошових коштів, але будь-яких доказів цьому не надає. При цьому позивач зазначає, що відповідач має вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах і мав безперешкодну можливість надати суду докази про те, що кредитні грошові кошти на його банківську картку, вказану в договорі чи іншу картку, якою він користується, не надходили. Зокрема, він мав можливість здійснити запит до банку про наявність у нього карткового рахунку, вказаного в заяві на отримання кредиту, та отримати виписку по вказаному рахунку за період кредитування. Проте, відповідач надав виписку по іншому картковому рахунку та зазначає, що це є доказом неотримання ним коштів. Такий доказ очевидно не стосується предмету доказування, не спростовує позовні вимоги та посилання відповідача на такий доказ не заслуговує на увагу. Таким чином відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження своїх заперечень. Відповідно до пропозиції укласти договір, строк дії кредитного договору 3 роки. Кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з максимальним лімітом 20 000 гривень, в межах строку дії Договору 36 календарних місяців з дня підписання Договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем, визначеного Сторонами. Своїм підписом на договорі відповідач підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати. Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося відповідно до умов цього договору в межах строку дії кредитного договору. Звертає особливу увагу суду, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження належного виконання умов договору та контррозрахунок заборгованості, здійснений відповідачем. Таким чином, відсутні підстави для сумніву у правильності здійснених Кредитором розрахунків. Відповідачем було укладено Кредитний договір за власним бажанням, добровільно, без будь-якого примусу з боку третіх осіб. Перед укладенням кредитного договору Позичальник отримав від Кредитодавця всю інформацію стосовно кредиту, ознайомився з усіма умовами Договору та правильно зрозумів суть фінансової послуги. Під час укладання Договору, відповідач усвідомлював всі ризики, пов`язані з укладенням даного договору, а також наслідки і відповідальність у разі неналежного виконання умов договору. Зокрема, відповідачу було відомо про реальну відсоткову ставку за користування кредитними коштами, порядок її зміни та порядок нарахування відсотків. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату ним заборгованості у повному розмірі чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку. У справі, що розглядається, заборгованість складається із: заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за відсотками. Позивач не нараховував пеню, неустойку та/або інші штрафні санкції за невиконання умов договору, а лише відсотки, у розмірі та строк, погоджений сторонами. Враховуючи, що відсотки не є пенею, їх зменшення чинним законодавством не передбачено. Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим. Згідно з пунктом 11.2 Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за умовами програми «MoneyBOOM», які є невід`ємною частиною Договору, сторони домовились, що позовна давність за всіма вимогами за цими Правилами та Договором становить п`ять років починаючи з дати, наступної за датою надання Фінансового кредиту (траншу), вказаною в Договорі, відтак позовна давність, встановлена законом, збільшена за домовленістю сторін відповідно до статті 259 ЦК України. Перебіг таких строків було зупинено у зв`язку з введенням карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Таким чином, з 12.03.2020 по 01.07.2023 перебіг строків позовної давності продовжено та такий строк має спливати 01.07.2026. Отже, строки позовної давності не були пропущені позивачем, а підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності у суду відсутні. Виходячи з чого, посилання відповідача на пропущення строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом є необґрунтованими і заява останнього про застосування наслідків пропуску строку позовної давності не підлягає задоволенню.

Представник відповідача подала заперечення, в якому зазначила, що позивач стверджує, що «Відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в Заявці-Анкеті, є коректними». Це твердження не відповідає дійсності та не підтверджується матеріалами справи. У відзиві на позовну заяву відповідач прямо та недвозначно заперечив факт укладення Договору, а також зазначив, що копії електронного договору й заявки-анкети, створені виключно в інформаційній системі первісного кредитодавця, самі по собі не є достатніми доказами вчинення цього правочину саме відповідачем. Жодного визнання коректності відомостей у заявці-анкеті відзив не містить. Просила не брати до уваги це перекручення позиції відповідача. Позивач стверджує, що «Відповідач надав виписку по іншому картковому рахунку» як доказ неотримання коштів. Це твердження також не відповідає дійсності: відповідачем разом із відзивом чи в будь-який інший спосіб жодної банківської виписки або іншого документа аналогічного змісту до суду не подавалося, і в матеріалах справи такого документа немає. Джерело цього твердження позивачем не зазначено і незрозуміле. Просила не брати це твердження до уваги як таке, що не підтверджене жодним доказом. Позивач стверджує, що відповідач «неодноразово частково сплачував заборгованість по кредиту», а також що відповідач «має тривалі правовідносини з первісним кредитором та є його постійним клієнтом», у якого нібито є заборгованість «по черговому траншу, видача якого неможлива без погашення заборгованості по попередньому траншу». Але, жодного первинного бухгалтерського документа, платіжної інструкції, банківської виписки або іншого належного доказу до відповіді на відзив не додано. За таких обставин ці твердження не можуть бути покладені в основу судового рішення. Відповідно до статті 81 ЦПК України обов`язок доведення обставин, на які посилається сторона, покладається саме на цю сторону; доказування не може ґрунтуватися на голослівних твердженнях. Відповідач заперечує факт здійснення ним будь-яких платежів за Договором та наявність у нього будь-яких інших кредитних правовідносин з ТОВ «ІНФІНАНС», і просить суд не брати ці необґрунтовані твердження позивача до уваги. Відповідач не заперечує факту існування зазначених законодавчих положень про продовження строків позовної давності на час карантину. Разом з тим, відповідач звертає увагу суду, що: договірне збільшення позовної давності до п`яти років, на яке посилається позивач (пункт 11.2 Правил надання грошових коштів у позику), не є належною домовленістю сторін у розумінні статті 259 ЦК України, яка вимагає письмової форми такої домовленості. Саме лише «ознайомлення» відповідача зі стандартними Правилами, розробленими та в односторонньому порядку встановленими кредитодавцем, не є письмовою домовленістю про збільшення позовної давності, а сам цей документ не може вважатися доведеною складовою частиною Договору з підстав, детально викладених у відзиві. Незалежно від остаточного висновку суду щодо обчислення строку позовної давності, заперечення відповідача проти позову ґрунтуються на самостійних підставах, які не залежать від спливу чи не спливу позовної давності, а саме: недоведеність позивачем факту укладення Договору саме відповідачем, недоведеність факту фактичного перерахування коштів відповідачу, а також неправомірність нарахування процентів за межами погодженого сторонами строку користування конкретним траншем. Ці підстави детально викладені у відзиві на позовну заяву. Позивач посилається на Довідку про ідентифікацію, номер якої нібито співпадає з ID договору у заявці-анкеті, а також на результат перевірки перших шести цифр номера картки (BIN-коду) через загальнодоступний онлайн-сервіс bincheck.io, за результатами якої встановлено, що картка емітована АТ «АКЦІОНЕРНИЙ БАНК «ПІВДЕННИЙ». Відповідач не заперечує саму по собі можливість того, що вказаний позивачем номер телефону та факт наявності у відповідача рахунку в зазначеному банку в спірний період відповідають дійсності. Разом з тим, збіг цих загальних ідентифікаційних даних (номер телефону, банк-емітент картки) сам по собі не є безумовним доказом того, що саме відповідач особисто здійснив вхід до особистого кабінету на сайті кредитодавця, заповнив заявку-анкету та підписав електронний договір одноразовим ідентифікатором. Позивачем не надано жодних технічних даних (IP-адреси, відомостей про пристрій, з якого здійснювався доступ, журналів системи), які б підтверджували, що саме відповідач вчинив ці дії. З огляду на значний проміжок часу (понад шість років), відповідач не має чітких спогадів про обставини, викладені позивачем, і не може ні підтвердити, ні спростувати їх виключно власними поясненнями. Показово, що сам позивач у клопотанні про витребування доказів просить суд витребувати в банку-емітента відомості про власника картки № НОМЕР_1 та підтвердження зарахування коштів, що є прямим визнанням позивачем відсутності в нього на момент подання позову належних і допустимих доказів на підтвердження цих обставин. Разом з тим, до моменту отримання судом такої інформації обов`язок доведення факту укладення Договору та отримання коштів саме відповідачем позивачем не виконано. Позивач вказує, що нарахування процентів здійснювалося «в межах строку дії кредитного договору» - 36 календарних місяців з можливістю автоматичної пролонгації ще на 36 місяців. Відповідач звертає увагу, що це саме той підхід, який прямо відхилений правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 58): встановлення строку кредитування (рамкового Договору чи кредитної лінії) має значення не для визначення можливості нарахування процентів, а насамперед для визначення параметрів самої кредитної лінії. Право нараховувати проценти за конкретним траншем обмежується погодженим сторонами строком користування саме цим траншем 30 днями, як прямо зазначено в Пропозиції на 6 транш від 23.01.2020, де також вказано граничну «загальну вартість кредиту» - 4 268 гривень. Щодо посилання позивача на статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у відповіді на відзив, відповідач уточнює, що заперечення проти заявленого розміру процентів ґрунтується не на цій нормі, а на вказаній усталеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яку позивач у відповіді на відзив жодним чином не спростував і не прокоментував. Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15 про необхідність надання відповідачем контррозрахунку, відповідач звертає увагу, що такий контррозрахунок фактично наведений у відзиві: у межах погодженого сторонами строку користування 6 траншем (30 днів) загальний розмір заборгованості не може перевищувати 12 398 гривень (8 130 гривень тіла кредиту та 4 268 гривень. процентів, розмір яких визначено самим позивачем (його правопопередником) у Пропозиції на транш). Розбіжність із заявленою позивачем сумою 109 147,42 гривень виникає не з арифметичної помилки, а з нарахування процентів за межами строку, погодженого сторонами, що є питанням права, а не розрахунку.

Представник позивача подала додаткові пояснення, які суд не бере до уваги, оскільки при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, якими є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову та відзиву.

Ухвалою про відкриття провадження у справі від 13.07.2026 відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін. Ухвалою про витребування доказів від 28.09.2026 витребувані у АТ «АКЦІОНЕРНИЙ БАНК «ПІВДЕННИЙ» докази подані суду 13.10.2026.

Ухвала про відкриття провадження у справі була направлена позивачу в його електронний кабінет та отримана ним 13.07.2026. Отже відповідно до пункту 2 частини шостої статті 272 ЦПК України позивач є належним чином повідомленим про розгляд справи. Також ухвала про відкриття провадження у справі надсилалась відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за зареєстрованим у встановленому законом порядку його місцем проживання, який повернувся до суду з відміткою про відсутність відповідача за адресою місцезнаходження від 21.07.2026. Таким чином відповідно до пункту 5 частини шостої статті 272 ЦПК України відповідач є належним чином повідомленим про розгляд справи.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що передбачено частиною другою статті 247 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

31.08.2019 між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 укладений Договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0502306261 (далі Договір), відповідно до умов якого відповідачу встановлено кредитний ліміт в сумі 20 000 гривень, строком на 30 календарних днів, максимальною відсотковою ставкою, яка нараховується за один календарний день на суму фактичного залишку заборгованості 1,75% (пункт 1.6). У разі прострочення позичальником строків сплати поточного кредиту та відсотків за користування кредитом частково/або у повному обсязі позичальник самостійно нараховує та сплачує Товариству, на його вимогу, пеню в розмірі 1,75% від несвоєчасно сплаченої суми (кредиту та відсотків) за кожен день прострочення (пункт 5.3).

Відповідно до пункт 3.1.1 вказаного Договору другий, третій, четвертий та наступний фінансовий кредит (транш) надається Позичальнику на підставі заповненої та особисто підписаної Позичальником Заявки-Анкети (Додаток №5) та Додатку №4, які є невід`ємною частиною даного Договору. В Заявці-Анкеті на отримання другого та наступних траншів кредиту зазначається сума кредиту (траншу), строк користування, у Додатку №4 зазначається відсоткова ставка за кожен день користування кредитом, річна відсоткова ставка, загальна вартість такого кредиту (траншу), реальна річна процентна ставка та інше.

23.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «ІНФІНАНС» з Заявкою-Анкетою на отримання кредиту та пропозицією надання 6 траншу кредиту згідно Заявки-Анкети на отримання кредиту № 2628518777 від 23.01.2020 в рамках Договору надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0502306261 від 31.08.2019 (оферта), та просив надати йому кредит в сумі 8 130 гривень, строком користування кредитом (траншем) на 30 днів, строком дії Договору № 0502306261 на 3 роки, відсотковою ставкою 1,75% за один день користування кредитом, річною відсотковою ставкою 638,75%, загальною вартість кредиту у грошовому вираженні в сумі 4 268 гривень, реальною річною процентною ставкою за кредитом (траншем) у розмірі 638,75%.

Того ж дня позивач акцептував вищевказану пропозицію відповідача, що підтверджується Акцептом оферти від 23.01.2020 на отримання 6 траншу кредиту згідно Заявки-анкети № 2628518777 від 23.01.2020 в рамках Договору надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0502306261 від 31.08.2019.

Отримання відповідачем кредиту на картку № НОМЕР_2 рахунок № НОМЕР_3 в сумі 8 130 гривень підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 07.07.2025 № 8083_25707143521, листом ТОВ «ІНФІНАНС», листом АТ «АКЦІОНЕРНИЙ БАНК «ПІВДЕННИЙ» від 06.10.2026 № 28/001/22664/2026-БТ та випискою з рахунку приватного клієнта № 090000-2026/1006.

Згідно з розрахунком заборгованості за Договором № 0502306261 від 31.08.2019 заборгованість відповідача перед ТОВ «ІНФІНАНС» становить 84 818,41 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 8 130 гривень, заборгованість за процентами 76 688,41 гривень.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 6 Закону України від 12.07.2001 № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який був чинним на момент укладання кредитного договору, договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Примірник договору, укладеного у вигляді електронного документа, та додатків до нього (за наявності) вважається отриманим клієнтом, якщо договір за домовленістю особи, яка надає фінансові послуги, і клієнта або за вибором клієнта направлений на електронну адресу клієнта чи направлений йому в інший спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення. Договір, укладений у вигляді електронного документа, та додатки до нього (за наявності) повинні містити відомості про клієнта, у тому числі зазначені ним контактні дані. Положення цього абзацу не застосовується до договорів, зазначених у пункті 4 цієї частини.

У разі якщо договір укладається шляхом приєднання, договір складається з публічної частини договору та індивідуальної частини договору, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому. Публічна частина договору про надання фінансових послуг оприлюднюється та повинна бути доступною для ознайомлення клієнтів на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, і надається клієнту за його вибором у спосіб, що дає змогу встановити дату надання, з використанням контактних даних, зазначених клієнтом. Усі редакції публічної частини договору повинні зберігатися на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, із зазначенням строку їх дії.

У пункті 5 частини першої статті 3 Закону України від 03.09.2015 № 675-VIII «Про електрону комерцію» (далі Закон № 675-VIII) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону № 675-VIII).

Частиною п`ятою статті 11 Закону № 675-VIII передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону № 675-VIII визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином ознайомлений із умовами Договору, підписавши його електронним підписом одноразовим ідентифікатором 6r2g9r.

Таким чином суд не бере до уваги аргументи представника відповідача щодо не укладення Договору № 0502306261 від 31.08.2019.

Крім того відповідач не звертався до суду із позовними вимогами або зустрічними позовними вимогами про визнання недійсним вказаного Договору.

За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: (1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); (2) правонаступництва; (3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); (4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога), що передбачено частиною першою статті 1078 ЦК України.

У статті 1082 ЦК України зазначено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Відповідно до Договору факторингу № 14-07/21 від 14.07.2021, акту приймання-передавання реєстру боржників, акту приймання-передавання реєстру боржників в електронному вигляді, реєстрів боржників, платіжного доручення № М1 від 14.07.2021, 14.07.2021 між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу № 14-07/21, за умовами якого останнє набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за Договором № 0502306261 від 31.08.2019 в сумі 84 818,41 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 8 130 гривень, заборгованість за процентами 76 688,41 гривень.

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» станом на 10.01.2023 заборгованість складає 143 577,98 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 8 130 гривень, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 76 688,41 гривень, нараховані відсотки за кредитним договором 58 759,57 гривень.

Договором про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023, актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023, актом прийому-передачі реєстру боржників, актом прийому-передачі реєстру боржників в електронному вигляді, реєстрами боржників підтверджується перехід права вимоги від ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до Договором № 0502306261 від 31.08.2019 в сумі 143 577,98 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 8 130 гривень, заборгованість за нарахованими процентами 135 447,98 гривень.

Відповідно до розрахунку заборгованості заборгованість відповідача перед ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» станом на 23.06.2026 складає 143 577,98 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 8 130 гривень, заборгованість за нарахованими процентами 135 447,98 гривень. Загальна заборгованість заявлена до стягнення складає 109 147,42 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 8 130 гривень, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 101 017,42 гривень.

Таким чином, позивач ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» є новим кредитором за Договором.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Судом встановлено, що відповідач отримав у ТОВ «ІНФІНАНС» шостий транш кредит в сумі 8 130 гривень на платіжну картку № НОМЕР_2 , строком на 30 календарних днів, строком дії Договору № 0502306261 на 3 роки, відсотковою ставкою 1,75% за один день користування кредитом, річною відсотковою ставкою 638,75%.

Аргументи представника відповідача щодо не отримання відповідачем кредиту в сумі 8 130 гривень є безпідставними, оскільки отримання коштів підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 07.07.2025 № 8083_25707143521 та листом ТОВ «ІНФІНАНС».

Відповідно до розрахунків заборгованості заборгованість відповідача перед позивачем станом на 23.06.2026 складає 143 577,98 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 8 130 гривень, заборгованість за нарахованими процентами 135 447,98 гривень.

Проте у розрахунку заборгованості ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та позовній заяві позивач вказує та просить стягнути заборгованість в сумі 109 147,42 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 8 130 гривень, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 101 017,42 гривень.

Перевіривши розрахунок заборгованості кредитодавця ТОВ «ІНФІНАНС» за період з 31.08.2019 по 22.01.2020 (попередній день перед зверненням відповідача з Заявою-Анкетою від 23.01.2020 та погодженням умов за шостим траншем), суд вважає його обґрунтованим.

Перевіривши розрахунки заборгованості кредитодавця ТОВ «ІНФІНАНС» та наступного кредитора ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» за період з 23.01.2020 по 30.08.2022, суд дійшов висновку про те, що розрахунок процентів є необґрунтованим.

Відповідно до пропозиції надання 6 траншу кредиту згідно Заявки-Анкети на отримання кредиту № 2628518777 від 23.01.2020 в рамках Договору надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0502306261 від 31.08.2019 (оферта), яка акцептована кредитодавцем ТОВ «ІНФІНАНС», строк користування кредитом (траншем) 30 днів, тобто з 23.01.2020 до 21.02.2020.

З вказаних розрахунків вбачається, що заборгованість по процентами нарахована в період з 23.01.2020 по 30.08.2022, тобто заборгованість за період з 22.02.2020 по 30.08.2022 нарахована поза межами строку.

Відповідно до пункту 54 постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Крім того за період з 23.01.2020 по 30.08.2022, а саме 08.06.2021 відповідачкою була сплачена заборгованість по процентам в сумі 0,51 гривня, яку необхідно вирахувати з заборгованості по процентам.

Провівши власний розрахунок заборгованості по процентам, суд дійшов до висновку, що заборгованість за процентами у межах строку кредитування складає 4 267,74 гривень (8 130 гривень (тіло кредиту) х 1,75% х 30 днів) - 0,51 гривень (сплачені проценти 08.06.2021).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позов необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором № 0502306261 від 31.08.2019 в сумі 12 397,74 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 8 130 гривень, заборгованість за нарахованими процентами 4 267,74 гривень.

У відзиві відповідачем заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із приписами статей 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Відповідно до пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12, набрав чинності 02.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин.

Дію карантину, встановленого зазначеною постановою, продовжено на всій території України згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 291 від 22.04.2020, № 343 від 04.05.2020, № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 360 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023, тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року № 651, карантин скасовано з 24.00 години 30.06.2023.

Крім того відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

На підставі Закону України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Закон набрав чинності 04.09.2025.

Таким чином на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положення ЦК України строк з 02.04.2020 до 04.09.2025 не включається до перебігу строку позовної давності.

Заборгованість відповідача виникла з 23.01.2020 до 21.02.2020. Позивач звернувся до суду з позовом 07.07.2026.

Перебіг строку позовної давності почався з 22.02.2020 (наступний день після закінчення строку кредиту (траншу)) по 01.04.2020 (попередній день перед початком встановлення карантину), з 02.04.2020 по 04.09.2025 позовна давність зупинена, та її строк продовжений з 05.09.2025.

Таким чином строк позовної давності за вимогами позивача не є пропущеним.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), згідно з якою, принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи вищевказане та часткове задоволення позову із зазначених судом підстав, суд вважає недоцільним надавати детальну відповідь на інші аргументи позивача та відповідача.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Як передбачено у статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (частина перша статті 133 ЦПК України).

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Судом встановлено, що 01.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» в особі керуючого партнера Бурдюг Тетяни Вікторівни укладений Договір про надання правової допомоги № 01-07/2024.

Відповідно до заявки на надання юридичної допомоги № 2733 від 01.05.2026, витягу з Акту № 22 про надання юридичної допомоги від 29.05.2026, вартість витрат на надання професійної правничої допомоги складає 25 000 гривень, яка складається з надання усної консультації з вивченням документів (2 години) 4 000 гривень, складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (6 години) 18 000 гривень, письмової (вивчення документів Клієнта з посиланням на нормативно-правові акти та підготовкою аналітичної довідки щодо судової практики) (1 година) 3 000 гривень.

З огляду на наведені мотиви та надані позивачем докази на обґрунтування розміру заявлених до розподілу витрат на професійну правничу допомогу та матеріали справи, суд відзначає таке.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 137 ЦПК України, визначені також положеннями частин п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (п`ятої та встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Верховний Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 81 ЦПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-79 ЦПК України.

Отже, у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15-ц);

- витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).

Суд, оцінивши надані позивачем в обґрунтування адвокатських витрат документи, вважає, що такі дії (послуги), як надання усної та письмової консультації є складовими процесу складання позовної заяви.

Схожа права позиція викладена у постанові Верховного Суду від 6 березня 2024 року у справі № 918/535/23.

Стягнення витрат на правничу допомогу, до складу якої включено витрати на складання позовної заяви, суд визнає виправданим.

Однак, враховуючи те, що позовна заява є типовою для аналогічних заяв з приводу мікрокредитування, більшу частину її змісту складає цитування норм права, а також її обсяг (10 сторінок), суд дійшов висновку про те, що витрата адвокатом 6 годин часу для її складання є нереальним.

Суд вважає, що складання позовної заяви, у тому числі надання усної та письмової консультації, не могло перевищувати двох годин часу, а тому виправданими є витрати позивача в сумі 6 000 гривень.

У відзиві відповідач зазначив, що позивачем заявлено до стягнення 25 000 гривень витрат на правничу допомогу за підготовку стандартної позовної заяви у справі, яка є малозначною, розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, не потребує проведення судових засідань, збору доказів поза межами наявних у позивача документів чи вирішення складних правових питань. За аналогічними позовами ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» суди неодноразово визнавали заявлені цим позивачем витрати на правничу допомогу неспівмірними та зменшували їх у рази: до 4 500 гривень (справа № 950/3645/23), до 1 870 гривень (справа № 552/1441/24, за заявлених 13 000 гривень), до 1 735,50 гривень (справа № 572/1421/24, за заявлених 13 000 гривень). Заявлені у цій справі 25 000 гривень за обсягом та складністю виконаної роботи є ще більш непропорційними, ніж у наведених прикладах.

Отже, з огляду на положення статей 89, 133, 137, 141 ЦПК України, зважаючи на фактичний об`єм послуг, наданих адвокатом позивачу, розгляд справи у спрощеному провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності цивільного судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про те, що реальні витрати позивача на професійну правничу допомогу складають 6 000 гривень.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 681,52 гривня (6 000 гривень (реальні витрати на професійну правничу допомогу) х (12 397,74 гривень (задоволена частина позову) х 100 % : 109 147,42 гривень (ціна позову)). Також з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 378,02 гривень (3 328 гривень (сплачений судовий збір) х (12 397,74 гривень (задоволена частина позову) х 100% : 109 147,42 гривень (ціна позову)).

Керуючись статтями 10-13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за Договором № 0502306261 від 31.08.2019 в сумі 12 397 (дванадцять тисяч триста дев`яносто сім) гривень 74 копійки.

У позові в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» судові витрати у сумі 1 059 (одна тисяча п`ятдесят дев`ять) гривень 54 копійки, які складаються із: судового збору в сумі 681 (шістсот вісімдесят одна) гривня 52 копійки та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 378 (триста сімдесят вісім) гривень 02 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити учасників справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», місцезнаходження: вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, м. Київ, код ЄДРПОУ 44276926,

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя М.В. Фетісов