Постановление суда № 140688653, 16.10.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ

м. Запоріжжя

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 рокуСправа № 2н-248/2009

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Губанова Р.О.,

секретарка судового засідання Владиченко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу

ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Чіп Ярослав Миколайович,

заінтересовані особи: ДРУГИЙ ПРАВОБЕРЕЖНИЙ ВІДДІЛ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У ЧЕЧЕЛІВСЬКОМУ ТА НОВОКОДАЦЬКОМУ РАЙОНАХ МІСТА ДНІПРА ДНІПРОВСЬКОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ,

Акціонерне Товариство «СЕНС БАНК» (стягувач)

на дії/бездіяльність органу примусового виконання,

встановив:

06.07.2026 до суду надійшла зазначена скарга, в якій представник скаржниці просив:

- визнати протиправною бездіяльність зазначеного відділу щодо невжиття заходів до зняття арешту з майна боржника по виконавчому провадженні № 45291924.

- скасувати арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений постановою серія та номер 452919224/29 від 05.11.2014 у межах виконавчого провадження № 45291924.

- зобов`язати Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі ВДВС), вжити заходів до вилучення запису про обтяження № 7580674 (спеціальний розділ) від 05.11.2014 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 07.07.2026 скаргу залишено без розгляду.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22.09.2026 ухвалу судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 07.07.2026 скасовано і справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду

В обґрунтування скарги вказано, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 466630954 від 04.03.2026 щодо майна ОСОБА_1 зареєстровано обтяження № 7580674 від 05.11.2014 (вид обтяження арешт нерухомого майна; опис предмета - все нерухоме майно боржника в межах суми боргу 399 639,88 грн). Підстава внесення запису - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер 452919224/29 від 05.11.2014, винесена державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.

На адвокатський запит від 02.04.2026 Другий Правобережний відділ ДВС листом від 09.04.2026 № 70268/21 повідомив, що арешт на майно ОСОБА_1 накладено в межах виконавчого провадження № 45291924 з виконання судового наказу № 2н-248/2009, виданого 12.11.2009 Шахтарським міськрайонним судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» суми боргу 399639,88 грн. У цьому ж листі відділ прямо зазначив, що вказане виконавче провадження завершено 16.12.2015 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

З метою отримання виконавчого документа для вирішення питання про його скасування скаржник звернувся до суду. Олександрівський районний суд міста Запоріжжя листом від 22.04.2026 № 01/125/2026 повідомив, що при перевірці Єдиного державного реєстру судових рішень наказу № 2н-248/2009 не виявлено, а письмові матеріали справ із тимчасово окупованої території до суду не передавалися, у зв`язку з чим надати засвідчену копію наказу неможливо.

АТ «Сенс Банк» як правонаступник ПАТ «Альфа-Банк» (стягувача за наказом) листом від 11.05.2026 № 21086-33.4-б/б повідомив, що за результатами перевірки облікових даних і внутрішніх архівів у розпорядженні Банку відсутні будь-які документи щодо заявленої заборгованості.

10.06.2026 скаржник подав до Другого Правобережного відділу ДВС заяву про зняття арешту з нерухомого майна та вилучення запису про обтяження № 7580674.

Листом від 29.06.2026 № 176379/30 відділ фактично відмовив у знятті арешту, пославшись на вичерпний перелік підстав за ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» та на те, що повернення виконавчого документа стягувачу нібито не зобов`язує виконавця знімати арешт. Водночас у цьому ж листі відділ навів суперечливі відомості, зазначивши як окреме виконавче провадження № 41188529 (05.11.201416.12.2015) за тим самим наказом, а також вказавши ще низку проваджень (№ 26444651, № 31691824, № НОМЕР_2 ) щодо того самого боржника, і запропонував сплатити борг та виконавчий збір.

Враховуючи вказані обставини, представник вважає, підстави для арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 відсутні, а відмова ВДВС у його скасуванні є протиправною і порушує право скаржниці на мирне володіння майном.

Представником скаржниці подана заява про розгляд скарги без участі скаржниці і її представника.

15.10.2026 представником ВДВС подано заперечення на скаргу (яке названо відзив на позовну заяву/скаргу), у якому останній посилаючись на положення ст. 59 Закону «Про виконавче провадження» просить відмовити у задоволенні скарги Листопад М.А. Зверталась увага, що у відповіді на адвокатський запит була допущена описка, помилково вказано виконавче провадження № 41188529 замість правильного № 45291924. Заперечення містило в собі клопотання про розгляд скарги без участі представника ВДВС.

Стягувачем будь-яких заяв чи заперечень в контексті скарги не подано.

Учасники судового провадження будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду скарги в судове засідання не прибули.

У зв`язку з неявкою у судове засідання учасників провадження на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Встановлено, що 12.11.2009 Шахтарським міськрайонним судом Донецької області видано судовий наказ № 2н-248/2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» суми боргу 399639,88 грн

На підставі вказаного виконавчого листа у ВДВС у відповідні періоди перебувала низка виконавчих проваджень зокрема:

в період з 13.10.2010 по 20.12.2011 перебувало виконавче провадження № 26444651, яке 20.12.2011 завершено на підставі п. 6 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент прийняття рішення);

в період з 01.03.2012 по 23.05.2014 перебувало виконавче провадження № 31691824, яке 23.05.2014 завершено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент прийняття рішення);

в період з 05.11.2014 по 16.12.2015 перебувало виконавче провадження № 45291924, яке 16.12.2015 завершено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент прийняття рішення);

в період з 18.08.2016 по 22.09.2017 перебувало виконавче провадження № 51965282, яке 22.09.2017 було завершено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент прийняття рішення).

Відповідно до інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на нерухоме майно Листопад Марини Анатоліївни накладено арешт: номер запису про обтяження 7580674 (спеціальний розділ), зареєстроване 05.11.2014 державним реєстратором Говорухою Наталією Олександрівною Дніпропетровське міське управління юстиції, Дніпропетровська область, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер 452919224/29 від 05.11.2014, Обтяжуач Ленінський ВДВС Дніпропетровського МУЮ.

Відомостей про подальше повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання, відкриття на його підставі іншого виконавчого провадження або наявність станом на дату надання відповіді чинного виконавчого провадження щодо виконання зазначеного виконавчого листа у доступних ВДВС відомостях не встановлено.

В АСВП відсутні відомості про відкриті виконавчі провадження де боржником виступає ОСОБА_1 .

Інформація в Єдиному реєстрі боржників про ОСОБА_1 .

За приписами частини першої статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (стаття 447-1 ЦПК України).

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 6 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Принцип обов`язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі Шахтарським міськрайонним судом Донецької області виконавчого листа, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржниці були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 5 жовтня 2016 року.

На підставі статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

5 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

У цій справі встановлено, що після повернення виконавчого документу стягувачу 22.09.2017, державним виконавцем арешт з нерухомого майна боржниці ОСОБА_1 не знімався.

На теперішній час в АСВП відсутні відомості про відкриті виконавчі провадження де боржником виступає ОСОБА_1 .

Інформація в Єдиному реєстрі боржників про ОСОБА_1 , також відсутня.

Стягувач після повернення йому виконавчого документа 22.09.2017, не ініціював продовження виконавчих дій щодо боржниці ОСОБА_1 , майнових претензій до ОСОБА_1 , стягувач не пред`являє.

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 5 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 9 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 7 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У частині четвертій статті 59 Закону № 1404-VIII передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).

Враховуючи вказане, суд дійшов переконання, що збереження арешту, який накладався державним виконавцем з метою виконання судового рішення понад 11 років тому і продовжує свою дії понад 9 років після повернення виконавчого документа стягувачу, за відсутності відкритого виконавчого провадження та можливості продовження примусового виконання рішення суду щодо боржниці ОСОБА_1 , є невиправданим втручанням у її право на мирне володіння своїм майном.

Водночас, вимога скаржниці виключити відомості про відповідне обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно задоволенню не підлягає, оскільки ухвала суду про скасування арешту є самостійною підставою для виключення відповідного запису про накладення арешту на нерухоме майно у згаданому реєстрі.

Керуючись ст.ст. 260, 261, 263, 272 ЦПК України, суд

постановив:

скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Зобов`язати державного виконавця або іншу уповноважену посадову особу ДРУГОГО ПРАВОБЕРЕЖНОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У ЧЕЧЕЛІВСЬКОМУ ТА НОВОКОДАЦЬКОМУ РАЙОНАХ МІСТА ДНІПРА ДНІПРОВСЬКОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ зняти арешт з майна, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який накладений постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Соболь Ганною Володимирівною, серія та номер: 452919224/29 від 05.11.2014, реєстраційний номер запису про обтяження 7580674 (спеціальний розділ), зареєстроване 05.11.2014 15:49:12 державним реєстратором Говорухою Наталією Олександрівною, Дніпропетровське міське управління юстиції, Дніпропетровська область.

В іншій частині скарги відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.О. Губанов