Решение № 140683829, 15.10.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/4145/26

Провадження № 2/175/1093/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"15" жовтня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Краснокутської Н.С., за участю секретаря судового засідання Волошка А.А., представника позивача - адвоката Мотрука Р.В., прокурора Мельниченка В.С., прокурора Божко В.В., представника відповідача Державної казначейської служби України - Паращенко Ю.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду с-щя Слобожанське цивільну справу № 175/4145/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Центральної окружної прокуратури міста Дніпра, Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням та діями органів досудового розслідування, прокуратури, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Центральної окружної прокуратури міста Дніпра, Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням та діями органів досудового розслідування, прокуратури, у якій позивач просив суд: стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) маральну шкоду, завдану незаконним рішенням та діями органів досудового розслідування, прокуратури у розмірі 15000000 грн (п`ятнадцять мільйонів гривень).

В обґрунтуванні позовної заяви зазначено про те, що 30.12.2017 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України в рамках кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12017040640003536 від 09.12.2017 року. А саме: ОСОБА_1 підозрювали у тому, що він 09.12.2017 року, близько 04 год. 30 хв, перебуваючи у дворі будинку АДРЕСА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків із потерпілим ОСОБА_2 , реалізуючи свій заздалегідь спрямований злочинний умисел на протиправне заподіяння смерті іншій людині, перебуваючи за вищевказаною адресою наблизився до потерпілого ОСОБА_2 та наявним у нього ножем, використовуючи його як знаряддя злочину умисно наніс множинну кількість ударів ножем, що охоплюють декілька ділянок тіла після чого від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_2 помер на місці. Однак кримінальний злочин, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст 115 КК України громадянином ОСОБА_1 вчинений не був так, як він є законослухняним і добропорядним громадянином про що ним було заявлено працівникам прокуратури, але незважаючи на пояснення та на те, що доказів його причетності до умисного вбивства у працівників поліції та прокуратури не було, працівники правоохоронних органів продовжували його звинувачувати. При цьому працівники поліції та прокуратури як було видно з їх дій і вчинків самі не були впевнені, у тому що злочин був вчинений ОСОБА_1 однак показник розкриття злочину мав пріоритетне значення, ніж закон та справедливість. Вже тоді вперше ОСОБА_1 відчув глибокі душевні страждання, пов`язані з відчуттям страху перед правоохоронними органами, також переніс сильний психологічний стрес, фізичний біль, який виражався в психологічному тиску на нього та його сім`ю. Його ображали, брутально висловлюючись в його адрес, заявляли що таким особам як він не місце серед людей, і його потрібно ізолювати від нормального суспільства. 04.01.2018 року ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська було надано дозвіл на затримання з метою приводу до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_1 . 22.02.18 року ОСОБА_1 був затриманий працівниками поліції. 24.02.2018 року відносно ОСОБА_1 на підставі ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У подальшому ОСОБА_1 було вручено обвинувальний акт, відповідно до якого, останній обвинувачувався у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України. 24.11.2023 року вироком колегії суддів Ленінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 було визнано невинним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з тим, що не було доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим. Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою було скасовано, звільнивши останнього з-під варти негайно в залі суду. Не погоджуючись з таким вироком суду прокурор Центральної окружної прокуратури м. Дніпра подав апеляційну скаргу на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.11.2024 року у кримінальному провадженні № 12017040640003536 від 09.12.2017 року. 31.03.2025 року Дніпровським апеляційним судом було розглянуто апеляційну скаргу прокурора Центральної окружної прокуратури м. Дніпра на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.11.2024 року у кримінальному провадженні № 12017040640003536 від 09.12.2017 року та було ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу прокурора Центральної окружної прокуратури м. Дніпра було залишено без задоволення. Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.11.2024 року у кримінальному провадженні № 12017040640003536 від 09.12.2017 року щодо ОСОБА_1 , якого було визнаного невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з тим, що не було доведено, що кримінальне правопорушення було вчинено саме обвинуваченим було залишено без змін. Таким чином, ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством 7 років 3 місяці і 2 дні, з яких 5 років 9 місяців та один день перебував під вартою без можливості внесення застави. Весь період поки тривало досудове розслідування та судовий розгляд кримінальної справи на ОСОБА_1 здійснювався психологічний тиск. З 30.12.2017 року принижується честь, людська гідність позивача як особи, що безпідставно перебувала під слідством довгий час. Порушення відносно ОСОБА_1 кримінальної справи відштовхнуло від нього друзів, товаришів, знайомих. Де б він потім не звертався всі оточуючі знаючи, що відносно нього порушена кримінальна справа за тяжкими статями КК України, відмовляли йому в допомозі по поновленню його порушених прав, боячись при цьому правоохоронних органів. У ході проведення досудового слідства по даній кримінальній справі було допитано ряд свідків, однак доказів вини позивача за ч. 1 ст. 115 КК України отримано слідством не було. У свою чергу це принижувало честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 як чесного громадянина та погіршувало громадську думку про нього. Ці дії призвели до обмеження його конституційних прав на вільне пересування, вільне користування майном, яке йому належить, позбавило можливості реалізувати свої звички та бажання, погіршили відносини з оточуючими людьми, спричинило тривалі моральні та фізичні страждання. Отже, у зв`язку з незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду ОСОБА_1 незаконно знаходився під слідством та тримався під вартою за те, що його було обвинувачено безпідставно. Такі незаконні дії працівників поліції, прокуратури та суду заподіяли ОСОБА_1 сильні душевні страждання та моральну шкоду позивачу. Представник позивача звертає увагу суду на те, що характер довгострокового правопорушення відносно ОСОБА_1 , незаконне притягнення в якості обвинуваченого, арешт, проведення незаконних обшуків, катування, тривале перебування у слідчому ізоляторі становлять підвищену суспільну небезпеку, яка викликали глибокі моральні довгострокові страждання, через усвідомлення, що позивач є безвинною жертвою державного органу. Страждання проявились в душевних переживаннях та муках, занепокоєності, постійному нервуванні, соромі, приниженості, страху, відчаю, фізичній болі на нервовому ґрунті, позивач після звільнення з місць позбавлення волі знаходився в депресії. Перебування під вартою призвело до порушення життєвого ритму, погіршення відносин з оточуючими, перед якими ОСОБА_1 , повинен був виправдовуватись, що він не злочинець, нікого не вбивав, a є жертвою непрофесійності правоохоронних органів. У зв`язку з тривалим перебуванням під слідством та під вартою ОСОБА_1 не може наладити звичний для себе ритм життя по даний час, при нервуванні у нього підскакує тиск, починає тремтіти тіло. Усі вище наведені протиправні, незаконні дії завдали ОСОБА_1 , значну моральну шкоду, яку він оцінює в 15000000 грн (п`ятнадцять мільйонів гривень). Таким чином, вищеперераховані обставини і стали підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано у провадженні судді Краснокутської Н.С.

23.03.2026 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про відкриття загального позовного провадження у справі та цією ж ухвалою було визначено дату підготовчого судового засідання у справі.

07.04.2026 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від Центральної окружної прокуратури міста Дніпра надійшов відзив на позовну заяву, у якому прокуратура просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтуванні відзиву на позовну заяву було зазначено про те, що у матеріалах позовної заяви зазначається, що ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, розмір якої він оцінює в 15 млн гривень. Так, 30.12.2017 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України, в рамках кримінального провадження, відомості про яке 09.12.2017 року було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040640003536. Згодом, 04.01.2018 року ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська було надано дозвіл на затримання з метою приводу до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1 . Далі, 22.02.2018 року ОСОБА_1 було затримано працівниками поліції, а 24.02.2018 року відносно ОСОБА_1 на підставі ухвали Бабушкінського районного суду м Дніпропетровська було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У подальшому ОСОБА_1 було вручено обвинувальний акт, відповідно до якого він обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Вироком колегії суддів Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.11.2023 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК. Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою скасовано, у зв`язку з чим його звільнено з-під варти в залі суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.11.2023 року було залишено без змін. Таким чином, позивач стверджує, що він незаконно перебував під слідством 7 років 3 місяці і 2 дні, з яких 5 років 9 місяців та один день перебував під вартою без можливості внесення застави. Випадки, коли відшкодування завданої шкоди здійснюється з Державного бюджету України, незалежно від вини особи, яка її завдала, визначені ч. 2 ст. 1167, ст. 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, серед іншого, у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Відповідно до вимог ч.ч. 5, 6 ст. 4, ч.ч. 2, 3 ст. 13 зазначеного Закону, п.17 Положення про застосування цього Закону, затвердженого спільним наказом Міністра юстиції України, Генерального прокурора України та Міністра фінансів України від 04.03.1996 №6/5/3/41, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Із роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 3 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 (зі змінами) вбачається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю органів досудового розслідування, прокуратури. Цілком очевидно, що всі перелічені фактори, які повинні були враховуватися для визначення розміру відшкодування самі по собі є оціночними і суб`єктивними, оскільки неможливо оцінити в грошових одиницях глибину фізичних чи моральних страждань, ступінь вини особи тощо. На сьогодні в Україні відсутні нормативно сформульовані критерії та загальний метод оцінки розміру компенсації моральної шкоди. Натомість статтею 23 ЦК України передбачається, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Водночас Міністерство юстиції України сформувало методичні рекомендації «Відшкодування моральної шкоди», що стосуються питання визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Так, розділ 6 цих рекомендацій здебільшого відтворює положення статті 23 ЦК України та пункту 9 відповідної постанови Пленуму Верховного Суду України. У пункті 6.4 зазначено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12 липня 2007 року у справі «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62). Саме через відсутність чітко визначених критеріїв для встановлення розміру моральної шкоди законодавець в окремих випадках передбачив мінімальний поріг її відшкодування. Так, порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина 7 статті 1176 ЦК України). Цим законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», яким передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні зазначеного питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, який є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21). З урахуванням принципів виваженості, розумності та справедливості суд має право збільшити розмір відшкодування, оскільки зазначеним Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не встановлено верхньої межі моральної шкоди. У таких випадках відшкодування здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та не залежить від наявності чи відсутності вини посадових осіб органів досудового розслідування, прокуратури чи суду. У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61 8370св21). Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження законної сили. Зазначений підхід Верховний Суд застосував також у рішенні від 18.02.2026 у справі №554/2052/22. Натомість у п. 67 постанови від 23.10.2024 у справі № 293/174/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Подібний висновок також викладено у постановах Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 214/6982/13-ц, від 15.06.2022 у справі № 521/1347/18, від 16.08.2023 у справі № 466/2780/21. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 1 січня 2026 року мінімальна заробітна плата в Україні у місячному становить 8647 гривень. З матеріалів справи вбачається, що позивач перебував під кримінальним переслідуванням у період з 30.12.2017 року (дата повідомлення про підозру) до 31.03.2025 року (дата постановлення апеляційним судом ухвали про залишення виправдувального вироку без змін), тобто повних 87 місяців, що, враховуючи положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», свідчить про необхідність обчислення розміру відшкодування шляхом множення кількості місяців перебування під кримінальним переслідуванням на встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати, а саме 87 * 8 647 грн = 752 289 грн, тоді як позивач здійснив відповідний розрахунок із порушенням наведеного порядку. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. У пункті 6.5 постанови від 05.02.2024 у справі № 910/4149/21 Верховний Суд зазначив, що при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою. У постанові від 12.09.2018 у справі №335/11779/16-ц Верховний Суд вказав, що сама лише наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Крім того, положення чинного законодавства не звільняють позивача від обов`язку доказування неправомірності дій посадових осіб органів досудового розслідування як підстави для відшкодування моральної шкоди. Проте всупереч указаному позивач не наводить достатньо доказів на підтвердження своїх доводів. Крім того, позивачем не надано всіх належних і допустимих доказів на підтвердження погіршення відносин з друзями, товаришами, знайомими, порушення нормальних зв`язків та життєвого ритму, негативних змін в емоційному стані, погіршення здоров`я, а сам по собі факт притягнення його до кримінальної відповідальності не є безумовною підставою для стягнення шкоди без установлення усіх складових елементів необхідних для цивільно-правової відповідальності. Також відсутнє належне обґрунтування характеру моральних страждань, яких зазнав позивач, а також будь-який розрахунок заявленої суми моральної шкоди. Водночас у позовній заяві позивач без достатніх правових підстав і належного обґрунтування вказує на завдання йому моральної шкоди у розмірі 15 млн грн. Таким чином, позовна заява не містить належного правового та фактичного обґрунтування заявлених вимог у частині відшкодування моральної шкоди. Зокрема, відсутні будь-які докази чи посилання на докази, чим саме підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чим позивач керувався при оцінюванні в матеріальній формі заподіяної йому шкоди. Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Водночас позивачем не надано належних та допустимих обґрунтувань на підтвердження заявлених вимог, що унеможливлює їх задоволення у заявленому обсязі. З огляду на вказане, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заподіяної йому моральної шкоди в розмірі 15 млн грн є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства. Таким чином, вищеперерахованими оргументами обґрунтовано доводи прокуратури.

01.06.2026 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу у справі, якою було залучено у справі у якості другого відповідача Дніпропетровську обласну прокуратуру.

23.06.2026 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, у якому прокуратура просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтуванні відзиву на позовну заяву було зазначено про те, що 30.12.2017 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України, в рамках кримінального провадження, відомості про яке 09.12.2017 року було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040640003536. Згодом, 04.01.2018 року ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська було надано дозвіл на затримання з метою приводу до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1 . У подальшому 22.02.2018 року ОСОБА_1 було затримано працівниками поліції, а 24.02.2018 року відносно ОСОБА_1 на підставі ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Обвинувальний акт 29.03.2018 року було направлено до суду, відповідно до якого ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Вироком колегії суддів Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.11.2023 року ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК. Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою було скасовано, у зв`язку з чим його звільнено з-під варти в залі суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31.03.2025 року було залишено без змін. Відносно стягнення моральної шкоди в розмірі 15 000 000 грн прокуратура зазначає наступне. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до ч.7 ст.1176 ЦК України, порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом, а саме: Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Відповідно п.п.4, 5, ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон №266/94-ВР), у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода. Відповідно до ч.3 ст.13 Закону №266/94-ВР, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відповідно до ч. 5 ст.4 Закону №266/94-ВР передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до частини 6 ст.4 Закону №266/94-ВР, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Таким чином, факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності. Щодо обрахування суми моральної шкоди та визначення розміру мінімальної заробітної плати, яка повинна застосовуватись як розрахункова величина прокуратура зазначає наступне. На підставі системного аналізу наведених норм права Верховний Суд дійшов переконання, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 року у справі № 534/955/17. Згідно з наявними у справі матеріалами ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 30.12.2017 року по 31.03.2025 року, що становить повних 87 місяців. Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02.12.2015 у справі № 6-2203цс15, відповідно до ч.3 ст.13 Закону №266/94-ВР, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного суду від 09.04.2026 року у справі №599/851/25. Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 1 січня 2026 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 8 647 грн. Водночас, у ч.2 ст.8 вказаного Закону встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абзаці сьомому статті 7 цього Закону. Абзацом 7 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму 1 600 грн. Таким чином, з 01.01.2026 року ст.8 та абз.7 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600 грн, що у взаємодії із статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зобов`язує суди при вирішенні спорів про стягнення шкоди здійснювати розрахунки її розміру виходячи саме з даного розміру мінімальної заробітної плати. Саме статтею 13 даного Закону №266/94-ВР встановлено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. При цьому, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним, норми якого регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах, даним Законом розмір мінімальної заробітної плати не визначається і не може визначатися. Таким чином, оскільки ст.8 та абз.7 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» на цей час не скасовані чи змінені іншим законом, не визнані Конституційним Судом України неконституційними, то необхідно застосувати вказані норми. Враховуючи викладене, наявні підстави для застосування спеціального Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік», яким встановлюється розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600 грн. Враховуючи, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 87 місяців, розрахунок моральної шкоди, за наявності відповідних підстав, виходячи з норм чинного законодавства, має бути здійснений наступним чином: 1 600 грн * 87 місяців = 139 200 грн. На дамку відповідача, вказана сума є справедливою, достатньою для сатисфакції моральних страждань та відповідає принципу пропорційності. Застосування мінімальної заробітної плати у розмірі 8 647 грн як базису є помилковим, оскільки мінімальна заробітна плата - це винагорода за працю, тоді як прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього забезпечення життєдіяльності людини. У постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №501/1275/20 зазначено, що суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. У постанові від 29.09.2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61 9023св21), судом викладено наступні висновки: статтею 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Отже, у вищенаведеній постанові Верховний Суд погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, зауважив, що встановлення того факту, що розмір морального відшкодування не може бути меншим за суму, яка визначається з урахуванням встановленого законодавцем розміру мінімальної заробітної плати, не позбавляє суд визначити цей розмір у більшому розмірі. Законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Проте збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано. У постанові Верховного Суду від 28.11.2018 по справі №214/6982/13-ц зазначено, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи, на що також посилаються суди в обґрунтування своїх висновків, відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Як вбачається із тексту позовної заяви, ОСОБА_1 не доведено та не обґрунтовано заподіяння йому тяжких душевних страждань, будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів не долучено до матеріалів справи. Отже, матеріали справи не містять обґрунтованих даних про наявність підстав для збільшення мінімального розміру відшкодування, що гарантований державою. У тексті позовної заяви наявне посилання на приниження честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 . При цьому, позивачем не надано доказів вказаного факту, заподіяного кримінальним провадженням, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань. Будь-яких доказів, що підтверджують погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, моральної втрати, порушення нормальних життєвих зв`язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, відповідно до ст. 11 Закону 266/94-ВР, у разі постановлення виправдувального вироку, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, а також у разі закриття справи про адміністративне правопорушення слідчий, дізнавач, прокурор або суд зобов`язані на прохання особи письмово повідомити у місячний строк про своє рішення трудовий колектив, в якому працює особа, або за її місцем проживання. Якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності були поширені в засобах масової інформації на вимогу цієї особи засоби масової інформації протягом одного місяця роблять повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, відповідно до чинного законодавства України. Однак, позивачем до позовної заяви не надано доказів, що внаслідок спричинених незручностей він звертався з відповідними заявами. Позивач просить стягнути з держави за рахунок бюджету України компенсацію на відшкодування моральної шкоди 15 000 000 грн, однак вказана вимога не знайшла свого обґрунтованого підтвердження з матеріалів позовної заяви. Таким чином, вищезазначеними доводами обґрунтовано відзив на позовну заяву.

25.08.2026 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та цією ж ухвалою було визначено дату судового засідання.

Позивач у судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце слухання справи, його інтереси під час судового розгляду представляв адвокат Мотрук Р.В., який наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, акцентував увагу на тому, що Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», передбачений мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, однак суд має право збільшити розмір відшкодування, оскільки зазначеним Законом не встановлено верхньої межі моральної шкоди. Зазначив, що позивачу було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і позивач більше п`яти років знаходився в слідчому ізоляторі, а тому моральна шкода в розмірі 15000000 гривень буде відповідати та компенсувати його перенесеним страждання за незаконне утримання під вартою, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Прокурора Мельниченко В.С. суду надав пояснення аналогічні викладеним у їх відозві на позовну заяву, акцентував увагу на тому, що факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності, однак позивачем не надано належних та допустимих обґрунтувань та доказів на підтвердження заявлених вимог, що унеможливлює їх задоволення у заявленому обсязі, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Прокурора Божко В.В. надала пояснення аналогічні викладеним у відозві Дніпропетровської обласної прокуратури, акцентувала увагу на тому, що по справі наявні підстави для застосування спеціального Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік», яким встановлюється розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600 грн. Враховуючи, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 87 місяців, розрахунок моральної шкоди, за наявності відповідних підстав, виходячи з норм чинного законодавства, має бути здійснений наступним чином: 1 600 грн * 87 місяців = 139200 грн., також зазначила, що позивачем не доведено та не обґрунтовано заподіяння йому тяжких душевних страждань, будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів не долучено до матеріалів справи, а тому просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача Паращенко Ю.Л. пояснила суду, що Державна казначейська служба України ніяких порушень прав та законних інтересів позивача не допускала і будь-які зобов`язання перед позивачем у неї відсутні, вимога про списання з них коштів не може бути прийнята, оскільки Державна казначейська служба є юридичною особою, відповідачем по категорії таких справах є Держава Україна, просила в задоволенні позову до Державної казначейської служби України відмовити, оскільки вважає, що вони не є належним відповідачем по справі.

Заслухавши учасників справи, вивчивши докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У частинах першій та другій статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому, визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступні фактичні обставини справи.

30.12.2017 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України, в рамках кримінального провадження, відомості про яке 09.12.2017 року було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040640003536.

04.01.2018 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська було постановлено ухвалу у кримінальній справі № 200/158/18, якою було надано дозвіл на затримання ОСОБА_1 з метою приводу до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляду тримання під вартою.

24.02.2018 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська було постановлено ухвалу у кримінальній справі № 200/158/18, якою до ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 04.04.2018 року.

24.11.2023 року Ленінський районним судом м. Дніпропетровська було ухвалено вирок у кримінальній справі № 200/158/18, яким ОСОБА_1 було визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК та виправдано його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з тим, що не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

31.03.2025 року Дніпровським апеляційним судом було постановлено ухвалу у кримінальній справі № 200/158/18, якою апеляційну скаргу прокурора Центральної окружної прокуратури м. Дніпра Михайлова О.М. було залишено без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2024 року у кримінальному провадженні № 12017040640003536 від 09 грудня 2017 року, щодо ОСОБА_1 , яким його було визнаного невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК та виправданого на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з тим, що не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим було залишити без змін.

23.02.2026 року колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду було постановлено ухвалу у кримінальній справі № 200/158/18, якою було закрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2025 року щодо ОСОБА_1 .

Таким чином, наявність невинуватості у кримінальній справі доведено преюдиційними доказами, які у своїй сукупності вказують на безпідставне обвинувачення щодо ОСОБА_1 , тому суд дійшов висновку про встановлення факту заподіяння маральної шкоди останньому.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України №6/5/3/41 від 04.03.1996.

Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17.11.2021 (справа № 522/2493/18).

Таким чином, суд доходить висновку, що у даному випадку наявні підстави для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди за час його перебування під слідством чи судом, виходячи з розміру одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, за період з 30.12.2017 року (дата повідомлення про підозру) до 31.03.2025 року (дата постановлення апеляційним судом ухвали про залишення виправдувального вироку без змін), тобто повних 87 місяців, 1 день (7 років, 3 місяці).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», установлено з 1 січня 2026 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8647,00 грн.

Відтак на момент вирішення даного спору в основу розрахунку моральної шкоди має бути покладено розмір мінімальної заробітної плати в сумі 8647,00 грн.

Враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, обчислений відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 не може бути меншим 752289 грн (87 місяців * 8647 грн).

Визначаючи розмір відшкодування, необхідно керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення особи.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (постанова Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 202/1722/19-ц).

Вказане узгоджується також з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 (справа № 686/23731/15-ц), в якій зазначено, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерела права.

Практика ЄСПЛ у питанні відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

Зокрема у рішеннях ЄСПЛ неодноразово було застережено, що деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами, але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування (рішення у справі Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства від 28.05.1985).

Крім того, у практиці ЄСПЛ визнано презумпцію моральної шкоди, що означає правило, відповідно до якого, у разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну поведінку щодо неї людина відчуває страждання (моральну школу).

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власною практикою в аналогічних справах.

З огляду на те, що позивач перебував під слідством та судом 87 місяців, 1 день (7 років, 3 місяці), з яких 5 років 9 місяців та один день перебував під вартою, суд доходить до висновку про те, що маральну шкоду слід стягнути у розмірі 1500000 грн.

Такий розмір не менший від мінімального і не більший, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не призводить до його збагачення та є достатнім для встановлення сатисфакції порівняно з діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

За таких обставин позовну заяву ОСОБА_1 треба задовольнити частково.

Треба зауважити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 (справа № 752/17832/14-ц) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду.

У постановах Верховного Суду від 10.11.2021 (справа № 346/5428/17), від 14.09.2022 (справа № 415/1009/21), від 07.12.2022 (справа № 461/9982/19) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи, необхідні та достатні для ухвалення даного рішення, отримали достатню оцінку.

Суд зазначає, що відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaariv.Finland» від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Положеннями п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 268, Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Центральної окружної прокуратури міста Дніпра, Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням та діями органів досудового розслідування, прокуратури, шляхом списання коштів з рахунку, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) маральну шкоду у розмірі 1500000 грн (один мільйон п`ятсот тисяч гривень).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.С. Краснокутська