Решение № 140683105, 28.09.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/6421/26

(2/199/5597/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

28.09.2026

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання Захожа К.О.,

за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Довгаля С.М., представника Дніпровської міської ради Боговенко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що з 2000 р. він вселився до житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 житловою площею 23,8 кв.м, допоміжна площа 19,1 кв.м; будинок складається з житлових кімнат та допоміжних приміщень (кухні, передпокою, сараю, вбиральні, літнього душа). Як зазначається позивачем при зверненні до суду, його невідомо чи зареєстровано на цей будинок право власності, чи ні. за ці роки жодна людина, яка б могла заявити право на цю садибу не з`являлася. Позивачем зазначається, що з комунальних послуг він сплачує лише за електричну енергію, користується. автономним опаленням та водою зі свердловини.

Предмет позову становить вимога про визнання за позивачем права власності на зазначене вище нерухоме майно на підставі ст. 344 ЦК України.

В судовому засіданні позивач та представник позивача вимоги позову підтримали повністю, просили суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав. Представник відповідача, заперечуючи проти позову, посилався на те, що в КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» наявні відомості про реєстрацію права власності на спірний будинок за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.10.1977 р., що, на його думку, унеможливлює задоволення позову.

У відповіді на відзив представник позивача заперечив проти доводів відповідача, зазначивши, зокрема, те, що відповідач не надав жодних доказів того, що позивач міг знати про те, що у будинку, до якого він вселився ще у 2000 році, є власник чи власники, оскільки доступів до відповідного реєстру прав на нерухоме майно він не має, і витяг з такого реєстру не надав і відповідач, як і не надав доказів щодо того, що громадяни ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , починаючи з 2000 року, хоча б якийсь інтерес до цього майна виявляли і в чому цей інтерес полягав.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Процесуальні дії у справі:

- ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 25.05.2026 р. прийнято до розгляду, відкрито за правилами загального позовного провадження;

- ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 20.07.2026 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті..

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76 - 80 ЦПК України, встановлено, що позивач з 2000 року фактично володіє та користується житловим будинком садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до технічного паспорта від 30.12.2025 року, загальна площа житлового будинку становить 42,90 кв.м, житлова площа 23,80 кв.м.

Згідно з листом Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 19.06.2026 № 2/5-1280, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 31.05.2010 р. по теперішній час.

Згідно звіту про оцінку майна № 62022002-5 від 20.02.2026 року ринкова вартість житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 становить 315 000 грн.

Разом з тим, відповідно до листа КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 29.06.2026 р. №8327, станом на 31.12.2012 р. в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 , містяться відомості про право власності на нерухоме майно за громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зазначене право власності зареєстровано в КП «ДМБТІ» та записано в реєстрову книгу № 145 за реєстровим № 10 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.10.1977 р., виданого Четвертою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим №2-3181, після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом були допитані свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 дали суду аналогічні показання, відповідно до яких вони мешкають по сусідству з ОСОБА_1 , знайомі з ним приблизно з 2000 р., невідомо звідки ОСОБА_1 приїхав, втім, він почав проживати в будинку за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_8 , яка там мешкала, померла, після її смерті будинок був пустий, потім в ньому хтось мешкав, згодом туди вселився ОСОБА_1 . ОСОБА_3 виїхав у ОСОБА_9 , у 1995 році померла його мачуха, він прибув та після цього не повертався до будинку.

Правовідносини між учасниками справи виникли з захисту прав позивача на нерухоме майно, яке перебуває у його користуванні.

Дослідив докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову повністю, враховуючи наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.

Вказані правові висновки також викладені постановах Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 23 грудня 2025 року у справі № 535/885/23.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первісних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 643/13004/23.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 зазначила про те, що підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи позивача про те, що він тривалий час безперервно володіє відкрито та добросовісно нерухомим майном, несе обов`язки з утримання спірного майна не можуть бути підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю; за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

В цій справі набуття права власності на нерухоме майно відбувалося в порядку спадкування: відповідно до листа КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 29.06.2026 р. №8327, станом на 31.12.2012 р. в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 , містяться відомості про право власності на нерухоме майно за громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зазначене право власності зареєстровано в КП «ДМБТІ» та записано в реєстрову книгу № 145 за реєстровим № 10 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.10.1977 р., виданого Четвертою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим №2-3181, після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, спірне майно має власників та останні відомі, суду не було надано доказів про відмову власників від права власності на належне їм нерухоме майно, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати підлягають віднесенню на рахунок позивача.

Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 3, ст. 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264 - 265, ст. 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Дата складення повного судового рішення 08.10.2026 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї