Решение № 140681236, 09.10.2026, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/15205/24

провадження № 2/208/8241/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Кам`янське Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Кузнецової А. С.

за участю секретаря судового засідання Вікторовської О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кам`янське в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ

16.09.2025 року Заводським районним судом міста Кам`янського, Дніпропетровської області ухвалено заочне рішення по цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Даним рішенням суду позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 101309030 від 25.03.2021 р. у розмірі 49000 грн (сорок дев`ять тисяч) гривень 00 копійок., сплачений судовий збір в розмірі - 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок, а також витрати на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

27.10.2025 року від представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Троїцької Марини Вадимівни надійшла заява про перегляд вказаного заочного рішення.

Представник відповідача просить переглянути заочне рішення від 16.09.2025 року з тієї причини, що відповідачу не було відомо про розгляд справи, жодних документів з суду він не отримував.

Відповідач вважає, що судом ухвалено рішення на підставі неналежних доказів та недоведених обставин, Зазначає, що позивачем не надано первинних документів, які б підтверджували видачу кредиту відповідачу.

Також вказує, що розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже, не є належним доказом існування боргу.

Зазначає, що відповідно до договору факторингу, позивачем не доведено право вимоги до відповідача.

Просить скасувати заочне рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості та призначити справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 01.12.2025 р. заяву представника відповідача адвоката Троїцької М.В. задоволено, скасоване заочне рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 16.09.2025 року у справі №208/15205/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості і призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання

Сторони на виклик до суду не з`явилися.

Представник позивача ТОВ «ФК «Солвентіс» про дату, час проведення судового засідання повідомлений належним чином відповідно до ст.ст.128,130 ЦПК України, представником позивача було надано заяву, в якій представник просить проводити розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримано.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, у заяві від 01.12.2025 р. представник відповідача, адвокат Троїцька М.В., просила здійснювати розгляд справи за її та відповідача відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, - приходить до наступних висновків.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 25.03.2021 року в особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «МІЛОАН», ОСОБА_1 подав заявку на отримання кредиту № 101309030. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства. ТОВ «МІЛОАН» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов договору про споживчий кредит № 101309030 від 25.03.2021 р, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства. Відповідно до умов договору відповідач отримав кошти у сумі 10000,00 грн строком дії договору 30 днів, базова відсоткова ставка за договором 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування.

08.07.2021 р. згідно умов договору про відступлення прав вимоги №04Т, ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги за кредитним договором № 101309030 від 25.03.2021 р. на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права вимоги до Відповідача.

24 січня 2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» укладено Договір факторингу № 1/15, у відповідності до умов якого та згідно додатку № 1 до договору факторингу, набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 101309030 від 25.03.2021 р.

Згідно додатку № 1 до договору факторингу сума боргу ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» становить 49000 грн., із яких: - заборгованість за тілом кредиту становить 10000 грн.; - заборгованість за відсотками становить 39000 грн. На даний час ОСОБА_1 продовжує ухилятися від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за договором. Вищевикладене змусило ТОВ «Фінансова компанія «Пінг - Понг» в судовому порядку захищати свої майнові інтереси.

У відзиві на позов відповідач знов підкреслив ті ж самі підстави, що й у заяві про скасування заочного рішення, і вказав:

У матеріалах справи відсутні й суду не надано будь-які належні, допустимі та достатні докази перерахування кредитних коштів за вищезазначеним договором.

Підкреслив, що надані позивачем копії кредитного договору, розрахунків заборгованості, договору факторингу та витягу з реєстру боржників не можуть підтверджувати заборгованість за тілом кредиту відповідно до вимог ст.ст. 526,1054,1088 ЦК України. При цьому послався на висновок Верховного Суду у постанові: від 20.05.2022 р. у справі № 336/4796/18, який полягає у такому: «Для стягнення боргу мало надавати кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно надати і доказ видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, виписка по рахунку, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості».

Вважає, що на підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором надано лише відомості щодо загального розміру несплаченого кредиту та відсотків, без детального розрахунку, який включав би суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків по кожному платіжному періоду.

У відповіді на відзив позивач також повторив свої доводи, що ним були викладені у позовній заяві, та висвітив питання щодо механізму перерахування позичальнику кредитних коштів.

Суд, оцінивши доводи сторін і надані ними докази, приходить до таких висновків.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (ЦКУ) зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Ці принципи відносяться до всіх сторін правовідносини, у тому числі й до відповідача.

Стаття 526 ЦКУ передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 625 Кодексу передбачає відповідальність за порушення грошового зобов`язання і наголошує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Стаття 1048 ЦКУ встановлює, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як вбачається з обставин спору, відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим кредитодавець уклав договір факторингу з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», на підставі якого передав останньому права вимоги до відповідача.

Відповідач надав відзив на позов, в якому виклав свої заперечення проти висунутих проти нього вимог.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Завданням суду є оцінити надані сторонами докази на підтвердження своєї позиції і обгрунтувати перевагу однієї з них над іншою і ухвалити власне рішення.

При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Суд зазначає, що представником відповідача обрано саме таку позицію; нею наводяться мотиви на оспорювання позовних вимог без надання будь-яких власних доказів. Ці мотиви уявляють собою набір штампів, які навіть не узгоджуються з тими документами, що є у матеріалах справи.

Так, за першим пунктом заперечень проти позовних вимог представник не заперечує факт укладання відповідачем кредитного договору, а лише будує свою позицію на тезі про недоведеність перерахування позичальнику кредитних коштів. При цьому постійно робить акцент на тому, що належним, допустимим, безспірним доказом є виписка з карткового рахунку позичальника.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявні відомості АТ «КБ «Приват Банк», відповідно до яких на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_1 , та згідно виписки про рух коштів по рахунку, 25.03.2021 року на вказану картку було зараховано грошові кошти у розмірі 10 000,00 гривень.

Суд зазначає, що Виписка з карткового рахунку (або виписка по рахунку) це фінансовий щоденник гаманця клієнта, який детально показує весь рух коштів: надходження, витрати, дати транзакцій, назви торгових точок та залишок балансу.

Наданий АТ «КБ «Приват Банк» звіт-рахунок є той же документ, що має офіційну назву «Виписка з карткового рахунку».

Не орієнтування відповідача та його представника як у термінології, так й у сутності банківських документів, невикористання позичальником своїх прав, передбачених статтею 11 Закону «Про споживче кредитування», щодо отримання інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, отримання виписки з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит, привела до безпідстаного доведення спору до суду. Тому що усі ці відомості містяться у Звіті-рахунку банку.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

В силу частини другої цієї статті Кодексу збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. А відповідач ніяких клопотань щодо призначення експертизи з метою надання незалежної оцінки правильності здійснених позичальником розрахунків заборгованості не заявляв.

Аналогічним чином висунуто й тезу про те, що у матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості, який дозволив б перевірити правильність нарахування відсотків, а також, зробити висновок, що заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем. Тому суд залишає цей довід без додаткових коментарів.

Наступним моментом, висунутим відповідачем проти позовних вимог, є непогодження з правомірністю переходу прав вимоги до нього за договором факторингу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс».

Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 та 18.10.2023 року у справі № 905/306/17 зазначив, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012 тощо).

Позивачем до позовної заяви додані копії договору факторингу, платіжної інструкції на оплату отриманих вимог до боржників, а також Витягу з Реєстру боржників, в якому вказані усі необхідні дані щодо відповідача та його боргових зобов`язань, заборгованості за тілом кредиту у сумі 10000 грн.; заборгованості за процентами у розмірі 39000,00 грн., загальна сума боргу 49 000,00 гривень.

Таким чином, у суду немає ніяких сумнівів щодо законності переходу права вимоги до відповідача.

До того ж, в силу статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦКУ кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦКУ).

Згідно до статті 516 Кодексу заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У відповідності до статті 1077 ЦКУ за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події (ст. 1078 ЦКУ).

Розглядаючи справу, суд керується такими процесуальними нормами.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 76 ЦПК визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Одним з принципів доказів є їх достатність. Стаття 80 ЦПК встановлює, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Стаття 89 цього Кодексу передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи положення наведених норм матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку про належність, допустимість та достатність доказів, що є в матеріалах справи, які дозволяють ухвалити рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, резолютивна частина рішення суду повинна містити висновок суду про розподіл судових витрат. Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до змісту п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом встановлено, що у справі заявлено до відшкодування витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року усправі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

До суду позивач надав договір №43657029 від 07.08.2024 року між ТОВ «ФК «Пінг - Понг» та адвокатом Білецьким Б.М про надання правової допомоги. За умовами зазначеного договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець надає замовнику послуги захисту прав та інтересів замовника під час розгляду судом будь-якої інстанції справи у якій замовник є учасником (а.с.52-56).

11.11.2024 року ТОВ «ФК «Пінг Понг» та адвокатом Білецьким Б.М. підписано Акт про підтвердження факту надання правової допомоги, згідно якого виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги відповідно до договору № 43657029 про надання правової допомоги від 07.08.2024 року. Відповідно зазначено акта вартість послуг складається з: правовий аналіз наявних документів, період надання послуг -1,5 години, вартість 2250,00 грн.; складання позовної заяви, період надання послуг -3 години, вартість 3000,00 грн., формування додатків до позовної заяви, період надання послуг -1 година, вартість 750,00 грн (а.с.57).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, відповідно до положень ч.6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою п`ятою та дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.

Тому виходячи із положень ч.3 ст. 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені ТОВ «ФК «Пінг Понг» витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн. є завищеними.

Зокрема суд звертає увагу, що справа стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто у справі незначної складності, з огляду на ціну позову, а тому, підготовка документів для звернення до суду у рамках даної справи в суді першої інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи. Також суд зауважує що за змістом послуга з консультування з правовим аналізом документів входить до послуги зі складання позовної заяви, її виокремлення має штучний характер

Враховуючи характер виконаної адвокатами робіт, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем під час подачі позову.

Щодо вимоги відповідача по сплаті витрат на правничу допомогу за договором №35/25 від 09.10.2025 року, укладеного між адвокатом Троїцькою Мариною Вадимівною та ОСОБА_1 про надання правової допомоги. За умовами зазначеного договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець надає замовнику послуги захисту прав та інтересів замовника під час розгляду Заводським районним судом міста Кам`янського справи №208/15205/24 у якій замовник є учасником.

16.10.2025 року між адвокатом Троїцькою М.В. та ОСОБА_1 було підписано додаткову угоду №1, яка є підтвердженням сплати гонорара адвоката за представництво інтересів клієнта у розмірі 5 500,00 гривень, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру.

Водночас принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 суд зазначив, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Суд встановив, що адвокат Троїцька М.В. та ОСОБА_1 домовились, що адвокат зобов`язується надавати на користь клієнта послуги правничого та консультаційного характеру, а клієнт приймати та в порядку визначеному цим договором сплачувати такі надані послуги.

Пунктом 3 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги в даній справі задоволено в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотків, тому судові витрати, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з позивача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Враховуючи результат розгляду справи у вигляді задоволення позовних вимог позивача та з урахуванням критеріїв співмірності та розумності, адвокатських витрат, а також виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені представником відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн. не підлягають стягненню з позивача..

На підставі викладеного, керуючись,ст.ст. 509, 526, 512, 514, 526, 536, 625, 629, 1049, 1054, 1077, 1078 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс», код ЄДРПОУ 43657029:

- заборгованість за кредитним договором № 101309030 від 25.03.2021 р. у розмірі 49000 грн (сорок дев`ять тисяч) гривень 00 копійок;

- сплачений судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок, а також витрати на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

В іншій частині вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Дата складення повного судового рішення 09.10.2026 року.

Відомості про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», ЄДРПОУ 43657029, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 21/1;

Представник позивача Лановий Євген Миколайович, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри буд. 21/1, РНОКПП - НОМЕР_3 ;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя А.С. Кузнєцова