Постановление суда № 140679289, 16.10.2026, Хотинський районний суд Чернівецької області

Справа № 724/2869/26Провадження № 1-кп/724/133/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року Хотинський районний суду Чернівецької області в складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

захисника: ОСОБА_4 ,

обвинуваченого: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Хотин кримінальне провадження № 12023260000000611 за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Балківці Новоселицького району Чернівецької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , одруженого, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, депутата Мамалигівської сільської ради VIII скликання Дністровського району Чернівецької області, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Хотинським районним судом Чернівецької області здійснюється розгляд кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023260000000611 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України.

До суду надійшла угода від 18 серпня 2026 року, укладена у даному кримінальному провадженні № 12023260000000611 між прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення Чернівецької обласної прокуратури ОСОБА_3 , якому на підставі ст. ст. 36, 37 КПК України надані повноваження прокурора, з одного боку, та обвинуваченим ОСОБА_5 , з іншого боку, за участі його захисника ОСОБА_4 , на підставі ст.ст. 468, 469, 472 КПК України, про визнання винуватості.

Прокурор ОСОБА_3 у підготовчому судовому засіданні підтримав угоду та просив її затвердити.

Обвинувачений ОСОБА_5 у підготовчому судовому засіданні зазначив, що обвинувачення йому зрозуміле, вину у пред`явленому обвинуваченні визнає в повному обсязі, укладення угоди було добровільним без будь-якого примусу, умови угоди та вид покарання йому зрозумілі. Просив затвердити угоду.

Захисник ОСОБА_4 у підготовчому судовому засіданні також просив затвердити угоду про визнання винуватості, скасувати накладені арешти та повернути майно обвинуваченому. Зазначив, що ОСОБА_5 вперше притягується до кримінальної відповідальності, щиро кається у скоєному, угода відповідає вимогам закону.

Заслухавши думку учасників справи, дослідивши угоду про визнання винуватості та обвинувальний акт, суд дійшов такого висновку.

Положення ст. 2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одним із завдань є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до положень ст. 7 КПК України, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень, змагальність сторін, диспозитивність та розумність строків розгляду справи.

У пункті 18 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» № 13 від 11.12.2015 року зазначено, що за наслідками розгляду угоди в судовому засіданні (під час підготовчого судового провадження або під час судового розгляду) суд, перевіривши відповідність угоди вимогам кримінального процесуального закону і закону про кримінальну відповідальність, врахувавши доводи сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження, має прийняти одне із таких рішень: а) затвердити угоду про визнання винуватості чи про примирення, або б) відмовити у затвердженні угоди в разі встановлення підстав, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК, та: повернути кримінальне провадження прокурору, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, для його продовження у порядку, передбаченому розділом III КПК; або продовжити судовий розгляд у загальному порядку, якщо угоду було укладено під час його здійснення; або призначити судовий розгляд для проведення судового провадження в загальному порядку, якщо до суду надійшов обвинувальний акт, а угоду було укладено під час підготовчого провадження, а також у випадку подання прокурором відповідного клопотання, пов`язаного з відсутністю необхідності продовження досудового розслідування внаслідок його фактичного закінчення. При цьому, зокрема в останньому випадку, слід неухильно дотримуватися вимог закону щодо відкриття сторонами кримінального провадження одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.

Відповідно до частини 7 статті 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: 1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; 2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; 5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань; 6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

Як вбачається з наданої угоди, враховуючи, що ОСОБА_5 вину визнав повністю, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, інкриміноване йому кримінальне правопорушення він вчинив вперше, внаслідок вчиненого злочину тяжких наслідків не настало, матеріальна шкода кримінальним правопорушенням не завдана, потерпілі від злочину відсутні, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, один з яких син (інвалід з народження) має важку хворобу, потребує постійного догляду та реабілітації за межами України, також те, що обвинувачений на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, є депутатом Мамалигівської сільської ради, бере активну участь у громадському житті, є волонтером, здійснив благодійний внесок на підтримку Збройних Сил України у розмірі 100 000 грн., сторони погодилися на призначення покарання ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 332 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років з позбавленням права протягом 2 (двох) років займатися діяльністю, пов`язаною із наданням логістичних послуг і перевезенням громадян через державний кордон України. Також сторони погодилися на звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, якщо останній протягом встановленого судом строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Суд враховує, що добровільне визнання обвинуваченим своєї винуватості та згода сторін на погоджене покарання самі по собі не є достатніми для затвердження угоди. Суд зобов`язаний перевірити її відповідність вимогам кримінального процесуального закону, законність погодженого покарання, дотримання прав учасників кримінального провадження та наявність передбачених законом підстав для її затвердження.

Відповідно до ст. 470 КПК України прокурор під час вирішення питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов`язаний враховувати обставини, передбачені цією статтею, зокрема ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження, характер і тяжкість обвинувачення, наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування та судового провадження, а також інші обставини, що мають значення для укладення угоди.

Так, у поданій угоді зазначено, що обвинувачений ОСОБА_5 здійснив благодійний внесок на підтримку Збройних Сил України у розмірі 100 000 грн., однак жодних доказів на підтвердження перерахування ОСОБА_5 благодійного внеску у розмірі 100 000 грн. на підтримку Збройних Сил України суду не надано і у матеріалах справи такі відсутні.

За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити достовірність цієї обставини, на яку сторони посилаються як на одну з підстав узгодження умов угоди.

Окремої оцінки потребує питання щодо арештованого транспортного засобу, який належить обвинуваченому ОСОБА_5 , та можливості застосування до нього спеціальної конфіскації.

Згідно з положеннями ст. 472 КПК в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов`язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.

Відповідно до ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави у випадках, визначених КК України, грошей, цінностей та іншого майна. Підстави й умови її застосування визначаються ст. 96-2 КК України.

Тому питання про правову долю майна, на яке накладено арешт у межах кримінального провадження, має бути належним чином з`ясоване сторонами та відображене в угоді з урахуванням вимог кримінального закону.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.10.2023 року у кримінальній справі № 727/11473/23 (1-кс/727/3300/23), було накладено арешт, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів та з метою забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна на рухоме майно транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ 316 CDI», д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді заборони на його відчуження, розпорядження та користування ним.

У подальшому, ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 25 жовтня 2024 року у справі № 724/1485/24 (1-кс/724/71/24) скасовано арешт в частині права користування на транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ 316 CDI», д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ 316 CDI», д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 був придбаний під час перебування ОСОБА_5 у шлюбі із ОСОБА_6 .

Водночас, подана угода не відповідає вимогам ст. 472 КПК України, оскільки не містять жодних відомостей для висновку про наявність або відсутність установлених законом підстав для застосування спеціальної конфіскації до транспортного засобу.

Відповідно до ст. 100 КПК України питання щодо речових доказів і документів вирішується судом під час ухвалення судового рішення з урахуванням установлених законом правил. Питання про скасування арешту майна також має вирішуватися з урахуванням процесуальних підстав для його подальшого застосування та необхідності забезпечення можливої спеціальної конфіскації.

При цьому, відповідно до вимог ч. 10 ст. 100 КПК України, під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання. У разі відсутності у винної особи майна, на яке може бути звернене стягнення, крім майна, яке підлягає спеціальній конфіскації, збитки, завдані потерпілому, цивільному позивачу, відшкодовуються за рахунок коштів від реалізації конфіскованого майна, а частина, що залишилася, переходить у власність держави.

Так, у постанові від 15 травня 2025 року у справі № 444/77/24 Верховний суд зробив висновок, що суд, застосувавши спеціальну конфіскацію, вийшов за межі угоди, оскільки «в угоді про визнання винуватості, укладеній між прокурором і обвинуваченою, жодним словом не згадувалося про умови спеціальної конфіскації, але суд першої інстанції, незважаючи на це, застосував до обвинуваченої такий вид примусу».

За висновками Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2026 року у справі № 669/338/24, встановлено, що відповідно до статей 96-1, 96-2 КК майно, що перебуває у спільній власності, підлягає спеціальній конфіскації, якщо співвласник, який є правопорушником, використав його як знаряддя чи засіб вчинення кримінального правопорушення. Якщо майно, яке було використано як знаряддя чи засіб вчинення кримінального правопорушення, перебуває у спільній власності подружжя і воно було використано одним із подружжя в ході вчинення кримінально-караного діяння, то таке майно підлягає спеціальній конфіскації в повному обсязі, оскільки його власник (той з подружжя, який вчинив кримінальне правопорушення) усвідомлено використав його в протиправних цілях.

При цьому, Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в ухвалі від 21 вересня 2026 року у справі № 456/5616/24 зробила висновок, що відсутні абиякі законодавчі зміни до КПК та КК, які би врегульовували передане на її розгляд питання в інший спосіб та потребували би втручання з її боку у формі відступу від попередніх позицій та формулювання протилежного висновку щодо застосування тих самих норм, що і в постанові від 02 лютого 2026 року.

Таким чином, суд має перевірити, чи містить угода передбачені ст. 472 КПК України умови застосування спеціальної конфіскації та чи узгоджуються вони з положеннями статей 96-1, 96-2 КК України. Не вирішення сторонами цього питання або формальне зазначення про відсутність підстав для спеціальної конфіскації без належного з`ясування обставин, які мають правове значення, свідчить про невідповідність угоди вимогам закону.

За відсутності належного з`ясування обставин щодо правової долі арештованого транспортного засобу суд не має достатніх підстав для висновку про відповідність угоди вимогам кримінального процесуального закону в цій частині.

З урахуванням викладених вище обставин, суд приходить висновку про невідповідність угоди про визнання винуватості вимогам ст. 472 КПК України, у зв`язку із чим вважає за необхідне відмовити у її затвердженні.

Разом з тим, суд вважає за необхідне роз`яснити, що відповідно до ч. 8 ст. 474 КПК України, повторне звернення з угодою з тим самим підозрюваним, обвинуваченим в одному кримінальному провадженні допускається одноразово у разі усунення підстав, на основі яких суд відмовив у затвердженні такої угоди.

Таким чином, встановивши відсутність підстав для затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором та обвинуваченим, за участі його захисника, враховуючи, що досудове розслідування кримінального провадження завершене, суд вважає за необхідне продовжити судове провадження на стадії підготовчого судового засідання.

На підставі викладеного, керуючись ст. 372, 376, 474 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної 18 серпня 2026 року, між прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення Чернівецької обласної прокуратури ОСОБА_3 , та обвинуваченим ОСОБА_5 , за участі його захисника ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні № 12023260000000611 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України відмовити.

Продовжити підготовче судове засідання в загальному провадженні.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя:ОСОБА_7