Решение № 140674746, 16.10.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року Справа № 480/6820/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6820/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Сумській області), у якій просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 № Ф-5235-54-У, винесену Головним управлінням ДПС у Сумській області;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Сумській області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску, визначеної вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 № Ф-5235-54-У у розмірі 37 788,74 грн, та закрити інтегровану картку платника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає протиправною вимогу ГУ ДПС у Сумській області від 24.02.2021 №Ф-5235-54-У про сплату недоїмки з єдиного внеску у сумі 37788,74 грн, оскільки після набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» він не подавав державному реєстратору реєстраційну картку, не отримував свідоцтва про державну реєстрацію нового зразка та, за його твердженням, не здійснював підприємницької діяльності. Позивач зазначає, що внесення у 2014 році до Єдиного державного реєстру відомостей про нього як про фізичну особу-підприємця з відміткою про недійсність свідоцтва старого зразка без його волевиявлення не свідчило про набуття ним статусу фізичної особи-підприємця у розумінні чинного законодавства та, відповідно, не створювало обовязку зі сплати єдиного внеску за пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування». На обґрунтування своєї позиції позивач посилається, зокрема, на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Щодо ухвали про відкриття провадження відповідачем отримано 01.06.2026 через систему «Електронний суд»

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позову. ГУ ДПС у Сумській області зазначило, що за обліковими даними позивач перебував на обліку як платник податків та єдиного внеску, а державну реєстрацію припинення його підприємницької діяльності за власним рішенням проведено лише 21.08.2025.

Відповідач вважає, що визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію старого зразка не є тотожним державній реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, у звязку з чим позивач у 2017-2020 роках був зобовязаний нараховувати та сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі незалежно від отримання доходу.

Також відповідач зазначив, що недоїмка у загальній сумі 37788,74 грн складається із нарахувань єдиного внеску за 2017-2020 роки, а підставою для формування оскаржуваної вимоги були наявні в інформаційних системах контролюючого органу облікові відомості про позивача як про фізичну особу-підприємця та платника єдиного внеску.

У відповіді на відзив позивач не погодився з доводами відповідача та наголосив, що після зміни законодавчого регулювання державної реєстрації не вчиняв дій, які б свідчили про його волевиявлення на продовження підприємницької діяльності, зокрема не подавав реєстраційну картку та не отримував свідоцтво про державну реєстрацію нового зразка.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач підтримав позицію, викладену у відзиві, та додатково зазначив, що включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про недійсність свідоцтва старого зразка саме по собі не є державною реєстрацією припинення підприємницької діяльності. Просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Матеріалами справи встановлено, що 23.02.1996 виконавчим комітетом Зарічної районної Ради народних депутатів м. Суми ОСОБА_1 видано свідоцтво №1869-66535332 про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, сформованим 29.08.2025, 27.02.2014 щодо позивача внесено запис №26321750000032886 про включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним.

У цьому ж витягу зазначено про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця за власним рішенням 21.08.2025.

Із витягу також вбачається, що позивача взято на облік у контролюючому органі як платника податків 14.04.2001, а знято з такого обліку 21.08.2025. Як платника єдиного внеску його взято на облік 28.02.2014. Відомості про види економічної діяльності у витягу відсутні.

За даними відповідача, у 2017-2020 роках позивачу нараховано єдиний внесок у загальному розмірі 37788,74 грн, у тому числі: за 2017 рік - 8448,00 грн, за 2018 рік - 9828,72 грн, за 2019 рік - 11016,72 грн та за 2020 рік - 8495,30 грн.

24.02.2021 ГУ ДПС у Сумській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5235-54-У, якою визначено до сплати 37788,74 грн недоїмки з єдиного внеску.

На підставі зазначеної вимоги 24.01.2024 державним виконавцем відкрито виконавче провадження №73952384.

У межах виконавчого провадження державним виконавцем вчинялися виконавчі дії, у тому числі накладено арешт на кошти боржника та оголошено розшук належного йому майна.

Як зазначає позивач, про існування виконавчого провадження та оскаржуваної вимоги він дізнався у серпні 2025 року після зупинки працівниками поліції належного йому транспортного засобу, який перебував у розшуку в межах виконавчого провадження.

21.08.2025 виконавче провадження №73952384 закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним повним виконанням виконавчого документа.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

За змістом пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI для фізичних осіб-підприємців, крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. У редакції, чинній у спірний період, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток), він зобов`язаний визначити базу нарахування, при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, обов`язок зі сплати мінімального страхового внеску за відсутності доходу виникає саме у особи, яка має статус платника єдиного внеску, визначений статтею 4 Закону № 2464-VI. Тому для вирішення цього спору визначальним є питання, чи мав позивач у 2017-2020 роках належним чином підтверджений статус фізичної особи-підприємця.

Частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

01.07.2004 набрав чинності Закон України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», яким було запроваджено Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та визначено процедури державної реєстрації і підтвердження відомостей про суб`єктів підприємницької діяльності.

Пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV у первинній редакції було передбачено заміну у 2004-2005 роках раніше виданих свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва єдиного зразка за умови подання державному реєстратору реєстраційної картки.

03.03.2011 набрав чинності Закон України від 01.07.2010 № 2390-VI, яким, зокрема, було встановлено строк для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004. Особам, які були зареєстровані до цієї дати, було надано строк для подання державному реєстратору реєстраційної картки, а свідоцтва старого зразка після спливу встановленого строку визнавалися недійсними. Відомості про осіб, які самостійно не звернулися до державного реєстратора, могли бути включені до реєстру на підставі інформації уповноважених органів з відміткою про недійсність свідоцтва старого зразка.

25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру», яким було змінено відповідне перехідне регулювання. Разом з тим ці зміни не усували необхідності встановлення волевиявлення особи на продовження підприємницької діяльності у нових умовах державної реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 (провадження № 11-118апп20) сформулювала висновок щодо застосування наведених норм у правовідносинах зі сплати єдиного внеску особами, які отримали свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004, але не зверталися до державного реєстратора з реєстраційною карткою для включення відомостей до Єдиного державного реєстру.

За змістом указаного висновку статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права особи на підприємницьку діяльність. Відсутність підтвердженого у визначеній державою формі волевиявлення на реалізацію такого права в умовах нового нормативного регулювання виключає автоматичне перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання. Неподання особою реєстраційної картки та внесення до Єдиного державного реєстру відомостей з відміткою про недійсність свідоцтва старого зразка виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак - і участі такої особи у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічний підхід щодо необхідності встановлення фактичної наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця у спірний період з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 260/81/19 застосовано Верховним Судом у постанові від 10.03.2023 у справі № 540/232/20.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

У цій справі матеріали підтверджують, що позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004 та отримав свідоцтво старого зразка. Водночас відсутні дані про подання ним реєстраційної картки для підтвердження наміру продовжувати підприємницьку діяльність після запровадження Єдиного державного реєстру. Навпаки, сам витяг з Єдиного державного реєстру містить відмітку про включення 27.02.2014 відомостей про позивача з одночасним зазначенням, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним.

Посилання відповідача на те, що недійсність свідоцтва старого зразка не є державною реєстрацією припинення підприємницької діяльності, саме по собі не спростовує наведений правовий висновок. Для цілей визначення обов`язку зі сплати єдиного внеску у спірний період вирішальним є не лише наявність технічного запису в реєстрі чи обліковій системі податкового органу, а наявність належним чином підтвердженого статусу фізичної особи-підприємця, що передбачає волевиявлення особи на реалізацію права на підприємницьку діяльність у порядку, встановленому законом.

Те, що 21.08.2025 до Єдиного державного реєстру внесено окремий запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача за його рішенням, не є достатньою підставою для висновку про наявність у нього підтвердженого статусу фізичної особи-підприємця у 2017-2020 роках. Такий запис фіксує реєстраційну дію, вчинену у 2025 році, але не усуває необхідності оцінки правового статусу позивача саме у період, за який відповідач нарахував єдиний внесок.

Відповідач у відзиві обґрунтовує нарахування єдиного внеску наявністю облікових даних про позивача як про фізичну особу-підприємця та фактом проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності лише у 2025 році. Разом з тим таких обставин, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 260/81/19, недостатньо для підтвердження статусу позивача як платника єдиного внеску за пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI у 2017-2020 роках.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин відповідач не довів наявності законних підстав для віднесення позивача у спірний період до платників єдиного внеску як фізичної особи-підприємця та, відповідно, для нарахування йому мінімального страхового внеску за 2017-2020 роки у загальній сумі 37 788,74 грн.

Таким чином, вимога ГУ ДПС у Сумській області від 24.02.2021 № Ф-5235-54-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 37 788,74 грн не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Факт сплати позивачем суми, визначеної оскаржуваною вимогою, у межах виконавчого провадження не свідчить про правомірність цієї вимоги на момент її прийняття та не усуває правового інтересу позивача у встановленні її протиправності, оскільки саме вимога була підставою для примусового виконання. Разом з тим питання повернення сплачених коштів позивачем у межах заявлених у цій справі позовних вимог не порушено, а тому суд його не вирішує.

Щодо позовної вимоги про коригування даних інтегрованої картки платника та її закриття суд зазначає наступне.

Відповідно до Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 № 5, інтегрована картка платника є формою оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску, яка ведеться за відповідним видом платежу.

Верховний Суд у постанові від 26.02.2019 у справі № 805/4374/15-а виходив з того, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника відомостей щодо нарахування та сплати зобов`язань створює для платника юридичні наслідки, у зв`язку з чим належним способом захисту є приведення таких даних у відповідність до фактичного стану зобов`язань перед бюджетом.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність вимоги від 24.02.2021 № Ф-5235-54-У та відсутність правових підстав для нарахування позивачу недоїмки з єдиного внеску у сумі 37 788,74 грн, подальше відображення цієї недоїмки в інтегрованій картці платника не відповідатиме встановленому судом фактичному та правовому стану розрахунків.

Крім того, з витягу з Єдиного державного реєстру встановлено, що 21.08.2025 проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача. За таких обставин вимога про виключення спірної недоїмки та закриття інтегрованої картки платника є похідною від вимоги про скасування протиправного нарахування та спрямована на повне відновлення порушеного права позивача.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про стягнення заборгованості задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 № Ф-5235-54-У у сумі 37 788,74 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Сумській області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 № Ф-5235-54-У у розмірі 37 788,74 грн, та закрити інтегровану картку платника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1937 (одна тисяча дев"ятсот тридцять сім) грн., 92 коп. судових витрат по сплаті судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець