Решение № 140673360, 15.10.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/21387/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа: Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Ровкова Світлана Володимирівна, звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач ГУ ДМС України в Одеській області), третя особа: Управління Служби безпеки України в Одеській області (далі - третя особа, УСБУ в Одеській області), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 27.05.2026 року №293340 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 27.05.2026 року №510322600009573 про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 громадянину Азербайджану ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянином Республіки Азербайджан та 19.09.2005 після проведення передбачених законодавством перевірок ВГІРФО ГУМВС в Одеській області прийнято рішення про надання йому дозволу на імміграцію в Україну. В подальшому позивач у 2006 році, 2014 році та 2025 році був документований посвідками на постійне проживання. Управлінням Служби безпеки України в Одеській області унесено відповідачу подання від 19.05.2026 №65.0.5/1/-5676 з вимогою відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , за змістом якого щодо позивача отримано відомості компрометуючого характеру з обмеженим доступом, які дають достатні підстави вважати про сприяння ним представникам силових структур іноземних держав на шкоду державній безпеці України, а отже дії ОСОБА_1 становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України.

На підставі цього подання ГУ ДМС в Одеській області 27.05.2026 затверджено Висновок про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу та 27.05.2026 прийнято рішення №293340 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну, а також рішення № 510322600009573 про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 .

Зазначені рішення позивач уважає протиправними, оскільки, на його думку:

- мотивація висновку про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу повністю дублює зміст подання Управління Служби Безпеки України від 19.05.2026 року №65.0.5/1/-5676, що свідчить про його необ`єктивність;

- в оскаржуваних рішеннях, висновку, а також в поданні УСБУ в Одеській області не зазначено, які саме позивач вчиняв дії, які можуть загрожувати національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, а також чи існують належні та допустимі докази таких дій;

- при затвердженні та складанні висновку про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу, відповідачем не здійснено жодних дій, зокрема, листування з правоохоронними органами, органами державної влади, іншими особами, щодо встановлення обставин, викладених в ньому;

- відповідач формально поставився до вимог пунктів 22, 23 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень», оскільки не провів аналіз матеріалів подання про відкликання дозволу на міграцію;

- ГУ ДМС України в Одеській області не запрошувало позивача для надання пояснень щодо обставин, які викладені у поданні УСБУ в Одеській області від 19.05.2026 року №65.0.5/1/-5676, та письмово не повідомило позивача про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію;

матеріали особової справи позивача не містять жодних доказів, на підставі яких документів зроблено висновок про наявність підстав для відкликання позивачеві дозволу на імміграцію в Україну;

позивач не вчиняв жодних дій, які б становили загрозу національній безпеці, та тривалий час законно проживає в Україні разом з родиною, а тому відкликання позивачеві дозволу на імміграцію в Україну здійснено за відсутності підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію».

Ухвалою від 17.07.2026 провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). До участі у справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління Служби безпеки України в Одеській області. Також ухвалою у відповідача та третьої особи витребовано докази.

24.07.2026 відповідач подав до суду відзив, в якому заперечує проти задоволення позову, уважаючи його необґрунтованим.

Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що підставою для відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання стало вмотивоване подання УСБУ в Одеській області від 19.05.2026 №65.0.5/1/65.1-5676, яке надійшло 20.05.2026 до ГУ ДМС в Одеські області. У цьому поданні міститься вимога про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що дії вказаної особи становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні і це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Подання обґрунтовано тим, що Управлінням Служби безпеки України в Одеській області, в ході виконання завдань у межах компетенції, визначеної статтею 2 Закону України «Про Службу безпеки України», статтею 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» у встановленому порядку отримано інформацію стосовно громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , дії якого становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, охороні здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Зокрема, щодо іноземця було отримано відомості компрометуючого характеру з обмеженим доступом (гриф - таємно), які дають достатні підстави вважати про сприяння ним представникам силових структур іноземних держав на шкоду державній безпеці України.

З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

31.07.2026 представником позивача надана відповідь на відзив, в якій, серед іншого, звернуто увагу на те, що хоча у поданні УСБУ в Одеській області від 19.05.2026 № 65.0.5/1/65.1-5676 зазначено про отримання щодо іноземця відомості компрометуючого характеру з обмеженим доступом (гриф - таємно), проте разом із поданням не було надіслано жодного підтвердження того, що такі відомості дійсно з обмеженим доступом (гриф - таємно). Представник позивача з посиланням на положення статті 10 Закону України «Про державну таємницю» вказує, що відповідач прийняв оскаржувані рішення не пересвідчившись чи дійсно відомості щодо позивача з обмеженим доступом (гриф - таємно). І як наслідок, оскаржувані рішення прийняті без аналізу матеріалів, що підтверджують підстави щодо відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання позивача. Такі матеріали мали б бути досліджені на предмет достовірності інформації для прийняття законного рішення відповідачем.

14.09.2026 до суду надійшли пояснення третьої особи (Управління Служби безпеки України в Одеській області), в яких зазначено, що повноваження Служби безпеки України щодо надання подання відповідному компетентному органу про скасування посвідки на тимчасове проживання є виключними та дискреційними, і суд не може здійснювати переоцінку загрозам національної безпеки України, яка попередньо здійснена Службою безпеки України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №600/6944/21-а. Компетенція встановлення обставин, що певні дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України належить виключно Службі безпеки України. Також третя особа вважає, що оспорюване рішення ГУ ДМС в Одеській області не є втручанням в особисте та сімейне життя позивача та не порушує немайнові права, які визначені законодавством, оскільки бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки. Вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.

18.09.2026 надійшли пояснення представника позивача, в яких позивач не погоджується з доводами Управління, які зазначені у поясненнях та вважає, що вони є безпідставними та необґрунтованими. В поясненнях не зазначено доводів прийняття такого подання, не обґрунтовано які саме дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, не надано доказів вини позивача, не направлено до суду жодних матеріалів, які б підтверджували достовірність викладених в подані обставин. Також третьою особою зазначено, що таке подання Управління не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, водночас, Верховний Суд у постановах від 13.11.2019 року у справі №815/3651/17 та від 13.06.2019 року у справі №825/2971/14 зазначив, що статтею 12 Закону №2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Рішення ухвалюється судом в межах строку розгляду справи з урахуванням строку перебування судді у щорічній основній відпустці та на лікарняному, а також з урахуванням періодів тривалої відсутності електроенергії в будівлі суду внаслідок ракетних обстрілів збройними угрупуваннями російської федерації та тривалості повітряних тривог, оголошених в м. Одесі.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 19.09.2005 ВГІРФО ГУМВС в Одеській області прийнято рішення про надання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки він є повнорідним братом громадянина України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2

17.02.2006 позивача було документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 .

03.04.2014 позивач документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_4 .

17.10.2025 позивач документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 .

Судом також встановлено, що при документуванні позивача посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 , ГУ ДМС в Одеській області направлено 08.10.2025 запит до ГУНП в Одеській області щодо здійснення перевірки за обліками та наявності чи відсутності заперечень, передбачених п.п.7 п. 62 Постанови №321 щодо оформлення та видачі посвідки на постійне проживання іноземних громадян, зокрема і позивача - громадянина Азербайджану ОСОБА_1 .

24.10.2025 ГУНП в Одеській області листом №231289-2025 повідомило ГУ ДМС в Одеській області, що в результаті проведеної перевірки відносно іноземних громадян (серед яких і позивач) заперечення щодо імміграції до України відсутні.

Також судом встановлено, що громадянин Азербайджану ОСОБА_1 19.05.2023 уклав шлюб з ОСОБА_3 , яка 01.06.2016 отримала посвідку на постійне проживання на територій України.

20.05.2026 за вхід.№5386/1/5101-26 ГУ ДМС в Одеській області отримано подання Управління СБУ в Одеській області від 19.05.2026 за вихід.№65.0.5/1/65.1-5676, яким рекомендовано відкликати громадянину Азербайджану ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію.

Начальником ГУ ДМС в Одеській області 27.05.2026 затверджено Висновок про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 .

Рішенням ГУ ДМС в Одеській області від 27.05.2026 №293340 відкликано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пунктів 2, 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Рішенням ГУ ДМС в Одеській області від 27.05.2026 №510322600009573 визнано недійсною посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Постанови №321.

Уважаючи ці рішення протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини першої статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 №3929-XII в редакції чинній на момент отримання позивачем вперше посвідки на постійне проживання (далі - Закон №3929-XII), іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону «Про правовий статус іноземців» від 22.09.2011 № 3773-V, в редакції чинній на момент отримання позивачем пізніших посвідок на постійне проживання (далі - Закон №3773-V), іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Статтею 4 Закону № 3773-V у частині першій визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Згідно частин першої, другої статті 5 Закону № 3773-V іноземці та особи без громадянства, зазначені у частині першій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання. Підставою для оформлення посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства є дозвіл на імміграцію в Україну.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-III (далі - Закон № 2491-III), статтею 1 якого визначено, що іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Частиною четвертою статті 11 Закону № 2491-III визначено, що особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону № 2491-III, зокрема, пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті передбачено, що дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо:

2) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

3) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Частиною другою статті 12 Закону № 2491-III установлено, що у разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

Відповідно до статті 13 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.

На виконання статті 5 Закону України «Про імміграцію» Кабінет Міністрів України постановою від 26.12.2002 № 1983 затвердив, зокрема, «Порядок проведення процедури перевірки обставин, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію» (далі - Порядок № 1983), який визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (іммігранти), відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

За приписами пункту 21 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію відкликається або визнається недійсним органом, що його надав. Питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію» або визнанню недійсним відповідно до статті 12-1 Закону України «Про імміграцію».

За приписами пунктів 22, 23 Порядку № 1983 для прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію в разі, коли ініціатором такого відкликання або визнання дозволу недійсним є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України «Про імміграцію», яке разом з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл.

ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення.

Рішення про відкликання дозволу на імміграцію згідно з додатком 3 або визнання недійсним дозволу на імміграцію згідно з додатком 4 формується за допомогою відомчої інформаційної системи ДМС та підписується Головою ДМС або його заступником, керівником/заступником керівника територіального органу ДМС, керівником/заступником керівника територіального підрозділу ДМС шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису. У випадку відсутності технічної можливості підписання рішення шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису таке рішення підписується власноручно та сканується особою, яка його підписала, із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС до заяви про надання дозволу на імміграцію.

Про прийняте рішення протягом п`яти календарних днів письмово повідомляється ініціатору відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію. У разі коли ініціатором відкликання є іммігрант, копія рішень про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня їх прийняття надсилаються рекомендованим листом іммігранту на адресу, зазначену в його заяві про відкликання дозволу на імміграцію.

Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня їх прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання або на останню відому ДМС, територіальному органу ДМС або територіальному підрозділу ДМС адресу або вручаються їй.

Пунктами 24, 25 Порядку № 1983 установлено, що інформація про рішення щодо відкликання або визнання недійсною посвідки на постійне проживання, прийняте одночасно з рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, надається Держприкордонслужбі в порядку, визначеному законодавством.

Рішення ДМС, територіальних органів ДМС і територіальних підрозділів ДМС, інших органів виконавчої влади, які в межах своєї компетенції зобов`язані забезпечувати провадження у справах з питань імміграції, а також дії чи бездіяльність їх посадових та службових осіб можуть бути оскаржені відповідно до законодавства. У цьому разі провадження у справах з питань імміграції припиняється до прийняття відповідного рішення.

Також суд враховує положення Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (далі - Порядок №321), пунктами 1, 3 якого визначено, що посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну.

Пунктом 64 Порядку №321 передбачено, що посвідка відкликається ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) відкликання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію»;

2) прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства або відкликання рішення про визнання особою без громадянства;

3) коли вона втрачена або викрадена;

4) коли вона не повернута після смерті особи;

5) коли іноземець або особа без громадянства не звернулися для її обміну у строки, визначені пунктом 18 цього Порядку;

6) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктами 65, 66 Порядку №321 рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки приймається Головою ДМС або уповноваженою ним особою, керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її відкликання або визнання недійсною.

Копія рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки із зазначенням причин її відкликання або визнання недійсною надсилається ДМС, територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства на адресу особистої електронної пошти або рекомендованим листом (у разі відсутності електронної пошти) невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня його прийняття (крім випадків, визначених підпунктом 4 пункту 64 цього Порядку).

У разі коли посвідка була відкликана або визнана недійсною одночасно з відкликанням або визнанням недійсним дозволу на імміграцію, на підставі якого вона була оформлена, копія рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки надсилається заявнику в порядку, передбаченому пунктом 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983 (Офіційний вісник України, 2002 р., № 52, ст. 2400), - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2025 р. № 573.

Відповідно підпункту 1 пункту 72, пункту 78 Порядку №321 посвідка підлягає вилученню в разі, зокрема, відкликання або визнання недійсною посвідки.

Рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її відкликання або визнання недійсною може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку протягом тридцяти календарних днів з дня доведення його до відома іноземця або особи без громадянства або до суду в установленому порядку.

Згідно пункту 68 Порядку №321 іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 або підпункті 1 пункту 64-1 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.

Аналіз наведених правових норм дають підстави для висновку, що посвідка на постійне проживання видається у разі отримання дозволу на імміграцію.

Водночас однією з підстав для відкликання такого дозволу є дії іммігранта, які становлять загрозу національній безпеці України чи громадському порядку в Україні.

При цьому питання щодо відкликання дозволу мають право порушувати, зокрема, органи СБУ, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для відкликання дозволу на імміграцію.

Дії проти національної безпеки можуть полягати, зокрема, у:

сприянні агресії, тобто будь-які заяви чи дії, що підтримують збройну агресію проти України або окупацію її територій;

розвідувальній та підривній діяльності, тобто збирання даних на користь іноземних розвідок, вербування агентів або організація актів саботажу;

пропаганді та дезінформації, тобто поширення закликів до зміни конституційного ладу або порушення територіальної цілісності України;

причетності до збройних формувань, тобто належність до силових структур держави-агресора або участь у незаконних збройних формуваннях.

Однак законодавство України не містить вичерпного переліку всіх можливих дій, що кваліфікуються як загроза національній безпеці.

У випадку встановлення підстави для відкликання дозволу на імміграцію, яка полягає у діях іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, рішення про надання дозволу на імміграцію відкликається, що призводить до автоматичного відкликання також і посвідки на постійне чи тимчасове проживання.

При вирішенні цього спору суд на підставі припису частини 5 статті 242 КАС України ураховує нижченаведені висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також суд бере до уваги те, що на час виникнення спірних правовідносин до статті 12 Закону № 2491-III та пункту 23 Порядку № 1983 унесені зміни Законом № 4017-IX від 10.10.2024 та постановами Кабінету Міністрів України № 58 від 19.01.2024, № 573 від 16.05.2025.

Зокрема, відбулась заміна визначень «скасування дозволу на імміграцію», «скасування посвідки на постійне проживання» на «відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію», «відкликання дозволу на імміграцію», «відкликання посвідки на постійне проживання» без зміни підстав для вчинення відповідних дій.

У той же час, процедура прийняття рішень про відкликання дозволу на імміграцію (раніше - скасування дозволу на імміграцію) та про відкликання посвідки на постійне проживання (раніше - скасування посвідки на постійне проживання) суттєвих змін не зазнала.

Тому суд уважає, що враховані та застосовані ним висновки Верховного Суду є релевантними до обставин цього спору та відповідного нормативного регулювання.

Верховний Суд у постанові від 13.06.2019 у справі № 825/2971/14, оцінивши викладені у поданні правоохоронного органу відомості, дійшов висновку, що воно не містить посилань на конкретні обставини, встановлені стосовно іммігранта, які, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 12 Закону № 2491-III, можуть бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 13.06.2019 у справі № 825/2971/14 зазначив, що статтею 12 Закону № 2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого випливає, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Розвиваючи указаний підхід, Верховний Суд у постанові від 13.02.2020 у справі №823/1499/17, яка також стосувалася скасування дозволу на імміграцію з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III, дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Суд підкреслив, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу як вина іммігранта.

У постанові від 17.04.2025 у справі № 420/17661/23 Верховний Суд уважав обґрунтованим урахування ДМС контексту політичної та безпекової ситуації в Україні на момент прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Водночас Верховний Суд наголосив, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС.

Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке, водночас, повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд. Також Верховний Суд зазначив, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень. Цей обов`язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У спірних правовідносинах підставою вважати, що дії позивача становили загрозу національній безпеці та / або громадському порядку в Україні і це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, а відкликання дозволу на імміграцію в Україну пов`язано із захистом прав і законних інтересів громадян України, було подання УСБУ в Одеській області від 19.05.2026 року №65.0.5/1/-5676.

У вказаному поданні йшлося про те, що, дослівно: «Управлінням Служби безпеки України в Одеській області, в ході виконання завдань у межах компетенції, визначеної статтею 2 Закону України «Про Службу безпеки України», статтею 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» у встановленому порядку отримано інформацію стосовно громадянина Азербайджанської Республіки - ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідка на постійне проживання на території України № НОМЕР_2 , користується номером мобільного телефону: НОМЕР_5 , дії якого становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку, охороні здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Зокрема, щодо іноземця було отримано відомості компрометуючого характеру з обмеженим доступом (гриф таємно), які дають достатні підстави вважати про сприяння ним представникам силових структур іноземних держав на шкоду державній безпеці України. Враховуючи необхідність охорони захисту прав і законних інтересів громадян України, загрозу обороноздатності нашої країни внаслідок дій вказаної особи, з урахування запровадження в Україні з 24.02.2022 правового режиму «воєнний стан» у зв`язку із вторгненням в Україну військ російської федерації, керуючись абзацом 2 пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування/відкликання та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. №1983 просимо відкликати громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 ( ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозвіл на Імміграцію в Україну на підставі пункту 2, 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», а також вжити в межах компетенції інші заходи правового реагування».

З наведеного вбачається, що у поданні відсутні конкретні відомості щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем як іммігрантом протиправних дій у розумінні статті 12 Закону № 2491-III.

Дійсно, виходячи із змісту статей 2, 24 Закону України від 25.03.1992 № 2229-XII «Про Службу безпеки України» саме СБУ наділена компетенцією надавати оцінку наявності у діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також повноваженнями щодо вжиття заходів превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України, тим більше в умовах воєнного стану.

Однак це не знімає з органу ДМС обов`язку перевірити обґрунтованість такого подання саме у контексті встановлення підстав для відкликання дозволу на імміграцію і посвідки на постійне проживання та прийняти рішення, яке відповідає критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України.

Як вбачається із затвердженого 27.05.2026 «Висновку про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 », у ньому також відсутні будь-які конкретні відомості щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем протиправних дій у розумінні статті 12 Закону № 2491-III.

Фактично відповідач обґрунтував наявність підстав для відкликання дозволу на імміграцію, посвідки на постійне проживання виключно самою лише подією надходження подання УСБУ в Одеській області від 19.05.2026 №65.0.5/1/65.1-5676 та тим обсягом інформації, яка наведена у цьому поданні.

При цьому до суду відповідач не надав доказів учинення дій, які передбачені пунктом 23 Порядку № 1983, тобто запитування додаткової інформації в ініціатора відкликання дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також аналізу отриманої інформації.

Оскаржувані рішення від 27.05.2026 №293340 та від 27.05.2026 №510322600009573 не містять мотивів й підстав відкликання дозволу на імміграцію в Україну позивачу та посвідки на постійне проживання, отже суд виходить з того, що відповідні обґрунтування наведені саме у затвердженому 27.05.2026 «Висновку про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 ».

В аспекті обставин цієї справи суд також ураховує, що 15.12.2023 набрав чинності Закон України від 17.02.2022 № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон №2073-IX), який згідно з його преамбулою регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у дусі визначеної Конституцією України демократичної та правової держави та з метою забезпечення права і закону, а також зобов`язання держави забезпечувати і захищати права, свободи чи законні інтереси людини і громадянина.

Частиною другою статті 1 Закону № 2073-IX визначено, що дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час:

1) розгляду звернень осіб, що містять пропозиції, рекомендації щодо формування державної політики, вирішення питань місцевого значення, а також щодо врегулювання суспільних відносин;

2) конституційного провадження, кримінального провадження, судового провадження, виконавчого провадження (крім виконання адміністративних актів), оперативно-розшукової діяльності, розвідувальної діяльності, контррозвідувальної діяльності, вчинення нотаріальних дій, виконання покарань, застосування законодавства про національну безпеку і оборону, громадянство, надання притулку в Україні, захист економічної конкуренції;

3) державної служби, дипломатичної та військової служби, служби в органах місцевого самоврядування, служби в поліції, а також іншої публічної служби;

4) реалізації конституційного права громадян брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

5) оскарження процедур публічних закупівель;

6) нагородження державними нагородами та відзнаками;

7) здійснення помилування;

8) здійснення оцінки впливу на довкілля.

Отже, відносини щодо надання права на постійне проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства, у тому числі щодо порядку отримання дозволу на імміграцію в Україну та його скасування не відносяться до вичерпного переліку відносин, на які не поширюється дія Закону № 2073-IX, а тому відповідач у своїй діяльності повинен враховувати норми цього Закону.

Статтею 3 Закону № 2073-IX установлено, що адміністративна процедура визначається Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Законом можуть бути встановлені особливості адміністративного провадження для окремих категорій адміністративних справ. Такі особливості повинні відповідати принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом.

Відповідно до статті 4 Закону № 2073-IX принципами адміністративної процедури є: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.

Принципи адміністративної процедури, визначені цим Законом, поширюються також на адміністративну діяльність адміністративних органів, що не вимагає прийняття адміністративних актів.

Так, відповідно до закріпленого у статті 8 Закону № 2073-IX принципу обґрунтованості адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи. Адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи. Адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.

Згідно з визначеним у статті 11 Закону № 2073-IX принципом пропорційності адміністративний акт повинен прийматися з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для права, свободи чи законного інтересу особи і цілями, на досягнення яких спрямований адміністративний акт. Негативні наслідки для особи та публічних інтересів повинні бути найменшими.

Принцип офіційності згідно із статтею 16 Закону № 2073-IX передбачає, що адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи.

Принцип гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні визначено статтею 17 Закону № 2073-IX, відповідно до якої особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи. Адміністративний орган зобов`язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов`язків. Особа має право у передбаченому законом порядку витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи.

Цій нормі кореспондують положення пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 28 Закону № 2073-IX, відповідно до яких учасники адміністративного провадження мають право: брати участь в адміністративному провадженні особисто або через своїх представників; бути заслуханими адміністративним органом з питань, що є предметом адміністративного провадження, до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес такого учасника; отримувати та надавати документи, інші докази, що стосуються обставин справи.

Статтею 52 Закону № 2073-IX установлено, що адміністративний орган досліджує обставини, що мають значення для вирішення справи, виходячи з принципів законності та офіційності. Адміністративний орган визначає відповідно до законодавства способи та обсяг встановлення обставин справи. При цьому адміністративний орган не обмежений доводами учасників адміністративного провадження, наданими ними доказами та клопотаннями. Адміністративний орган повинен неупереджено дослідити всі обставини справи, у тому числі ті, що є сприятливими, а також ті, що є несприятливими для учасників адміністративного провадження.

Умови правомірності адміністративного акта визначені статтею 87 Закону № 2073-IX, відповідно до частини першої якої адміністративний акт є правомірним, якщо він прийнятий компетентним адміністративним органом відповідно до закону, що діяв на момент прийняття акта.

Частиною другою статті 87 Закону № 2073-IX установлено, що протиправним є адміністративний акт, що не відповідає вимогам, визначеним частиною першою цієї статті, зокрема:

1) прийнятий адміністративним органом, що:

а) не мав на це повноважень;

б) використав дискреційні повноваження незаконно;

2) суперечить положенням закону щодо форми та змісту адміністративного акта;

3) порушує норми матеріального права;

4) не відповідає принципам адміністративної процедури.

Порушення адміністративним органом передбаченої законом адміністративної процедури, якщо воно не вплинуло і не могло вплинути на правомірність вирішення справи по суті, не спричиняє протиправності адміністративного акта (частина 3 статті 87 Закону № 2073-IX).

Суд відзначає, що визначені Законом № 2073-IX принципи адміністративної процедури у повній мірі відповідають визначеним статтею 2 КАС України критеріям, яким повинні відповідати рішення та дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, протиправним є рішення адміністративного органу, яке не відповідає принципам адміністративної процедури, що могло вплинути на правомірність вирішення справи по суті.

Як встановлено судом, відповідач при прийнятті оскаржених рішень не перевіряв обґрунтованість подання УСБУ в Одеській області від 19.05.2026 року №65.0.5/1/-5676, не встановлював жодних фактів щодо вчинення або можливості вчинення позивачем протиправних дій у розумінні статті 12 Закону № 2491-III, не запитував додаткову інформацію в ініціатора відкликання дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також не забезпечив реалізацію права позивача на участь в адміністративному провадженні, наслідком якого стало прийняття актів, які негативно вплинули на право, свободу чи законний інтерес позивача.

Таким чином, оскаржені рішення прийняті з порушенням принципів адміністративної процедури та не відповідають критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.

Верховний Суд неодноразово викладав висновки з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16 квітня 2020 року №495/5105/17, постанова від 13 березня 2020 року №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

Так, у постанові від 30 липня 2020 року у справі №824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду.

Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.

Варто зауважити, що у випадку, який склався у цій справі, позивач як особа, якої стосується рішення про відкликання дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож незапрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання відкликання дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

Ба більше того, відповідач ухвалив оскаржені рішення, не встановивши обґрунтованості подання УСБУ в Одеській області та реальних обставин / фактів, які можуть бути підставою для відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, а отже процедура прийняття цих рішень вочевидь не відповідала принципам правової (справедливої) процедури.

Суд окремо відзначає, що ані відповідач, ані третя особа так і не надали, у тому числі й на виконання ухвали суду від 17.07.2026, жодних доказів або ж інформації на підтвердження того, що конкретно визначені дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні або ж того, що відкликання дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Наведеним спростовуються доводи відповідача та третьої особи про те, що саме лише посилання в поданні Управління Служби безпеки України в Одеській області від 19.05.2026 №65.0.5/1/65.1-5676 на загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, без наведення конкретних фактів винних дій іммігранта є достатньою підставою для відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні, а також про те, що запрошення іммігранта є правом, а не обов`язком міграційного органу, яке реалізується у разі потреби і не може свідчити про позбавленням процесуальних гарантій позивача щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

Такий висновок суду у даній справі ґрунтується як на правовому аналізі приписів статті 12 Закону № 2491-III та пункту 23 Порядку № 1983 у взаємозв`язку із статтею 2 КАС України та Закону № 2073-IX, так і на вищенаведених правових висновках Верховного суду.

Аналіз обставин прийняття оскаржуваних рішень про відкликання позивачу дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання дають підстави для висновку, що при їх прийнятті порушено принцип верховенства права, принципи адміністративної процедури, а самі рішення не відповідають критеріям, установленим статтею 2 КАС України, що свідчить про їх протиправність.

Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 129 Основного Закону суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Враховуючи те, що право позивача, яке є складовою принципу верховенства права, було порушено, суд вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних рішень діяв всупереч статті 19 Конституції України.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Враховуючи те, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень, не довів правомірності оскаржених рішень, то суд дійшов до висновку про задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа: Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 27.05.2026 року №293340 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 27.05.2026 року №510322600009573 про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 громадянину Азербайджану ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний