Решение № 140672457, 16.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДР І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/19289/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши у письмовому порядку за правилами загального позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд:

визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати вихідної допомоги ОСОБА_1 та щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку;

стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги з 21.11.2019 по 24.04.2025 у розмірі 3358143,63 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що відповідачем невчасно було виплачено вихідну допомогу при звільненні, з огляду на що, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати цих коштів згідно з приписами ст. 117 КЗпП.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 даний позов було залишено без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

До суду від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить в задоволенні адміністративного позову відмовити, з урахуванням того, що на момент звільнення позивача спеціальне законодавство не передбачало виплати вихідної допомоги прокурорам. Також, відповідач наголосив на тому, що з 19.07.2022 набрала чинності нова редакція ст. 117 Кодексу законів про працю України, яка обмежує виплату середнього заробітку шестимісячним строком. Окрім того, відповідач заявив про необхідність застосування принципу співмірності та значного зменшення розміру відшкодування, оскільки сума заборгованості з вихідної допомоги є неспівмірно меншою за заявлений позивачем середній заробіток.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій вказав на тривалий розгляд справи в судах публічної служби, що підтверджено рішенням Європейського суду з прав людини від 18.07.2024 у справі «Буглов та інші проти України», та наполягав на незворотності дії закону в часі, відповідно до ст. 58 Конституції України.

На підставі заяв від сторін, 11.07.2025 судом ухвалено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора України від 15.11.2019 № 1518ц, ОСОБА_1 звільнено з посади з 20.11.2019, на підставі п. 9 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі № 640/1127/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2025, стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 51980,98 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що Офіс Генерального прокурора виплатив позивачу вказану суму вихідної допомоги лише 23.04.2025.

Позивач вважає, що дії відповідача щодо відмови виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є протиправними, що і зумовило останнього на звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до норм ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з ч. 3 ст. 14 КАС України невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлені випадки виплати вихідної допомоги у разі припинення трудового договору, зокрема, з підстав, зазначених у п. 6 ч. 1 ст. 36 та п. 1, 2 і 6 ч. 1 ст. 40, п. 6 ч. 1 ст. 41 цього Кодексу. Саме у цих випадках працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

З огляду на наведене, ч. 5 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 4 ст. 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з цим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень ст. 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі № 640/1127/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2025, стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 51980,98 грн, однак, сторонами не заперечується, що Офіс Генерального прокурора виплатив позивачу вказану суму вихідної допомоги лише 23.04.2025.

Оскільки остаточний розрахунок при звільненні з позивачем не було здійснено, такими діями відповідач порушив вимоги ст. 116 КЗпП України, а тому наявні правові підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України.

Тож, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд в постанові від 25.05.2023 у справі № 540/1218/21, яка стосувалась вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, вказав, що враховуючи, що вихідну допомогу особі мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв`язку з чим і виник спір), то задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.

При вирішенні цього питання суд керувався, як зазначено у постанові, принципами розумності, справедливості та пропорційності, а також враховував висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначено про те, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини другої цієї статті при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Також, відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Наведена редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.

Верховний Суд у своїх постановах вже зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

У даній справі період затримки становить з 21.11.2019 по 24.04.2025 та заявлено та розраховано позивачем у розмірі 3 358 143,63 грн, за виплаченої суми вихідної допомоги в розмірі 51 980,98 грн.

Таким чином, суд вважає, що знайшли своє підтвердження доводи позивача про наявність затримки з боку відповідача виконання рішення суду та виплати вихідної допомоги при звільненні, що є підставою для стягнення на користь позивача з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У зв`язку з тим, що відповідачем порушено строки виплати вихідної допомоги у розмірі 51 980,98 грн, а розрахований позивачем та заявлений до стягнення розмір середнього заробітку складає 3358143,63 грн, є непропорційним до розміру невиплаченої суми, суд дійшов до висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням принципу пропорційності та справедливості.

Відтак, враховуючи вказані Великою Палатою Верховного Суду критерії розміру простроченої заборгованості, періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача суми у розмірі 51980,98 грн, що є сумою самої вихідної допомоги, з приводу невчасної виплати якої і виник даний спір. Також, підлягає врахуванню й те, що затримка виплати виникла не з усієї заробітної плати, а лише з вихідної допомоги, що становить не менше середньомісячного заробітку.

Також, суд враховується й позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, в якій зауважено на тому, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак, загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців, (п. 106).

При цьому, належним та ефективним способом захисту порушеного права є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19.

Згідно з приписами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідачем під час розгляду даного спору не було доведено обґрунтованості та законності затримки розрахунку з позивачем. Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими, знайшли своє підтвердження під час розгляду спору та підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу, згідно норм ч. 1 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги з 21.11.2019 по 24.04.2025 у розмірі 51980,98 грн (п`ятдесят одна тисяча дев`ятсот вісімдесят гривень 98 коп).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.