Решение № 140669056, 06.10.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/35858/26

Провадження № 2/761/16025/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Маковській Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України», Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

30.08.2026 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України», державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України», у якому просить стягнути з Державного бюджету України на її користь у солідарному порядку відшкодування моральної шкоди в розмірі 9 500 євро, що на день пред`явлення позову, за наведеним Позивачем розрахунком, становить 493 083 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу.

Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що під час перебування в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах їй не було забезпечено належних матеріально-побутових умов тримання та належної медичної допомоги, що спричинило фізичні й душевні страждання, погіршення стану здоров`я та приниження людської гідності. Зокрема, Позивач посилається на переривання антиретровірусної терапії в період з 08.07.2025 до 22.08.2025, незабезпечення постільними речами, неналежний санітарний стан приміщень, наявність побутових комах та незадовільне харчування під час перебування, за її твердженням, у державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» з 05.09.2025 до 19.09.2025. Щодо перебування в державній установі «Кам`янська виправна колонія (№ 34)» з 19.09.2025 до 30.04.2026 Позивач зазначає про неналежне забезпечення одягом і постільними речами, незадовільні санітарно-гігієнічні та температурні умови, обмеження доступу до гарячої води й користування пральною машиною, неналежне ставлення з боку персоналу та інших засуджених, порушення під час залучення до праці й проведення відрахувань із заробітної плати, а також ненадання належної медичної допомоги. Позивач вважає, що відповідачі, з огляду на покладені на них повноваження щодо організації виконання покарань, матеріально-побутового та медичного забезпечення засуджених, мають нести солідарну відповідальність за завдану їй моральну шкоду.

Ухвалою від 05.11.2025 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Департамент з питань виконання кримінальних покарань надав суду відзив, в якому зазначив, що позов не визнає у повному обсязі, посилаючись на те, що у справі відсутні докази протиправних рішень, дій чи бездіяльності з боку Департаменту, а також причинного зв`язку між його діяльністю та завданою моральною шкодою. Наголошує, що організаційні, координаційні та контрольні повноваження не передбачають безпосереднього забезпечення повсякденних побутових чи медичних потреб засуджених. Посилається на розмежування повноважень із адміністраціями установ виконання покарань і відсутність підстав для солідарної відповідальності.

ДУ «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» у своєму відзиві на позовну заяву просить відмовити в задоволенні позову. Вказує, що здійснює лише централізовані закупівлі й постачання ресурсів для установ ДКВС, тоді як безпосереднє забезпечення побуту, харчування та речового майна покладено на адміністрації конкретних установ як самостійних юридичних осіб. Наводить докази належного постачання продуктів, майна та мийних засобів до Дніпровської УВП (№ 4) і Кам`янської ВК (№ 34). Заперечує наявність підстав для солідарної відповідальності та вважає заявлені витрати на професійну правничу допомогу недоведеними й неспівмірними.

Також, ДУ «Центр охорони здоров`я Державної крифікаційно-виконавчої служби України» у своєму відзиві просить відмовити у позові до Центру. Щодо переривання антиретровірусної терапії (АРТ) зазначає, що воно було пов`язане з перебуванням Позивача на тимчасово окупованій території та в Грузії, при цьому звернень щодо забезпечення препаратами з-за кордону не надходило. Після прибуття до Одеського СІЗО та в подальшому в Кам`янській ВК (№ 34) Позивач перебувала під медичним наглядом, забезпечувалася необхідними ліками (у тому числі запасом перед звільненням), а її лікування мало позитивну динаміку. Наголошує на відсутності протиправної поведінки медичних працівників, непричетності Центру до матеріально-побутового забезпечення, а також заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн через їхню неспівмірність і наявність шаблонних даних у позові.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, наведених у позовній заяві.

Представники відповідачів проти позову заперечували, просили відмовити в його задоволенні повністю, посилаючись на аргументи, викладені у письмових відзивах.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України розгляд справи здійснюється на засадах змагальності та в межах заявлених вимог. Кожна сторона повинна підтвердити доказами обставини, на які посилається на обґрунтування своєї позиції, за винятком установлених законом випадків звільнення від доказування. Висновки щодо обставин справи не можуть спиратися на припущення.

Стаття 28 Конституції України гарантує повагу до людської гідності та забороняє катування, жорстоке, нелюдське й принизливе поводження або покарання. Стаття 56 Конституції України передбачає можливість отримання від держави компенсації матеріальної та моральної шкоди, спричиненої незаконною поведінкою органів влади або їх посадових і службових осіб під час виконання повноважень.

Згідно зі статтею 23 ЦК України порушення прав особи може бути підставою для компенсації моральної шкоди, зокрема фізичного болю, душевних страждань та приниження гідності. Визначаючи суму компенсації, суд враховує характер порушення, тяжкість його немайнових наслідків для потерпілої особи та інші істотні обставини, дотримуючись розумності й справедливості.

Статтями 1173, 1174 ЦК України встановлено спеціальні правила відповідальності держави за шкоду, спричинену незаконною поведінкою органу державної влади або його посадової чи службової особи під час здійснення повноважень. За цими правилами обов`язок держави компенсувати шкоду не залежить від доведення вини відповідного органу чи особи.

Із наведених положень випливає, що для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити протиправну поведінку, завдану шкоду та причинний зв`язок між ними. Відсутність необхідності доводити вину не усуває потреби встановити зазначені обставини. Саме посилання на порушення прав без дослідження фактичних підстав заявленої вимоги не є достатнім для присудження компенсації.

У цій справі Позивач пов`язує моральну шкоду з декількома обставинами, які стосуються різних періодів, установ та напрямів їх діяльності. Тому кожний довід підлягає окремій перевірці з установленням змісту стверджуваного порушення, часу й місця його виникнення, відповідних обов`язків органу або установи та доказів, якими сторони підтверджують свої позиції.

При цьому суд оцінює як конкретність і послідовність пояснень Позивача, так і зміст документів, наданих відповідачами на їх спростування. Загальні відомості про організацію роботи установи підлягають зіставленню з обставинами тримання саме в цій установі Позивача у вказаний нею період.

Визначена Позивачем сума відшкодування сама по собі не підтверджує наявності підстав для її стягнення. Питання розміру компенсації вирішується після встановлення порушення та спричинених ним немайнових наслідків. З огляду на це суд послідовно оцінює доводи щодо матеріально-побутових умов тримання, медичного забезпечення, залучення до праці та інших наведених у позові обставин, ураховуючи розмежування повноважень відповідачів.

Перевіряючи доводи Позивача щодо неналежних матеріально-побутових умов її тримання, суд ураховує відомості та документи, надані Департаментом з питань виконання кримінальних покарань на обґрунтування заперечень проти позову.

Відповідно до листа державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» від 10.09.2026 № 4/16-19476 та відомостей архівної транзитно-пересильної картки ОСОБА_1 перебувала в установі з 06.09.2025 до 19.09.2025 та трималася в камері № 976 корпусного відділення № 9. За актом вимірювання житлова площа зазначеної камери без урахування санітарного вузла становить 12,9 кв. м.

За інформацією установи, камера була обладнана спальними місцями, меблями та санітарним вузлом, відокремленим від житлової частини. Приміщення мали природне і штучне освітлення, провітрювалися через вентиляційні отвори, вікна та кватирки. Водопостачання здійснювалося централізовано, а відповідність питної води встановленим вимогам перевірялася лабораторними дослідженнями. Отже, надані відомості не підтверджують відсутності водопостачання, освітлення або можливості провітрювання приміщення.

На підтвердження організації лазне-прального обслуговування Департаментом надано витяги з журналу відвідування лазні за відповідний період. Проведення дезінсекції та дератизації приміщень підтверджується договором із ТОВ «Дезінфекція ДОМ» та актами наданих послуг. Ці документи свідчать про проведення санітарних заходів і підлягають урахуванню при оцінці тверджень Позивача щодо санітарного стану установи та наявності побутових комах.

Харчування в державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» організовувалося тричі на добу, що підтверджується наданими меню-розкладками продуктів, зокрема за вересень 2025 року. Опис Позивачем їжі як непридатної до споживання не містить конкретних відомостей про порушення норм харчування та не підтверджений іншими матеріалами, які в сукупності давали б підстави встановити такі порушення.

Щодо умов перебування в державній установі «Кам`янська виправна колонія (№ 34)» суд ураховує, що після прибуття 19.09.2025 Позивача було розподілено до відділення соціально-психологічної служби № 7, а 06.02.2026 переведено до відділення № 3. Відповідно до технічного паспорта площа спального приміщення відділення № 3 становить 209 кв. м. Навіть за зазначеної самим Позивачем кількості 52 засуджених на одну особу припадає понад 4 кв. м. Тому наведений у позові розрахунок 1,67 кв. м на одну особу, здійснений на підставі приблизно визначених розмірів приміщення, не узгоджується з його документально встановленою площею.

За інформацією установи, житлові приміщення опалювалися від власної газової котельні, відключень газопостачання в період з 19.09.2025 до 27.03.2026 не було, а температура в житлових приміщеннях підтримувалася на рівні не нижче +18 °C. Відомостей, які підтверджували б наведене Позивачем твердження про температуру +5 °C у конкретні дати її перебування у відповідному приміщенні, за результатами оцінки матеріалів справи не встановлено.

Гуртожиток № 1 був забезпечений резервним електропостачанням від дизельного генератора потужністю 75 кВт. За повідомленням установи, відключень від електропостачання протягом перебування Позивача не зафіксовано. Таким чином, твердження про неналежне забезпечення електропостачанням не знаходить підтвердження в наданих матеріалах.

Водопостачання колонії здійснювалося централізовано комунальним підприємством Дніпропетровської обласної ради «Аульський водовід». За інформацією установи, протягом 2025-2026 років обмежень централізованого водопостачання не запроваджувалося, холодна та гаряча вода до душових приміщень подавалася регулярно, каналізаційна система була справною. Відділення було обладнане умивальниками, водорозбірними кранами та приміщеннями особистої гігієни, наявність яких відображена у фотоматеріалах. Отже, відсутність водопостачання та умов для проведення гігієнічних процедур наданими матеріалами не підтверджується. Щодо стверджуваних індивідуальних заборон користуватися гарячою водою або пральною машиною Позивач не навела конкретних обставин таких відмов, які дозволяли б перевірити їх та пов`язати з рішеннями або бездіяльністю Департаменту.

За відомостями установи, при прибутті ОСОБА_1 була забезпечена одягом і постільними речами. Для забезпечення засуджених установою отримувалися матраци, подушки, ковдри, мило та інше речове майно. Харчування Позивача здійснювалося тричі на добу за нормою № 1-А, перед видачею їжі проводився контроль її якості, результати якого вносилися до відповідного журналу. Зазначені відомості суд ураховує при оцінці тверджень про незабезпечення Позивача речовим майном та харчуванням.

Письмові скарги ОСОБА_1 щодо неналежних матеріально-побутових умов до адміністрації колонії, за наданою інформацією, не надходили. Скарг від неї також не надходило під час відвідувань установи представниками комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання 23.09.2025, 02.10.2025, 15.10.2025, 13.11.2025 та 06.01.2026. Позивач не надала відомостей про конкретні звернення, які були залишені без реагування Департаментом.

Посилання на результати відвідування Дніпровської установи виконання покарань 16-17.10.2025 стосується періоду після вибуття Позивача. Документи щодо відвідування Кам`янської виправної колонії у 2023 році складено до її прибуття. Такі матеріали можуть характеризувати загальний стан установ, однак без зіставлення з іншими доказами не підтверджують існування кожного зазначеного в них недоліку саме в приміщеннях та протягом періодів тримання ОСОБА_1 .

Суд також ураховує, що відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України розгляд справи здійснюється на засадах змагальності та рівності процесуальних прав сторін. Кожна сторона повинна підтвердити обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення, та несе ризик наслідків невчинення відповідних процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, оцінює докази обох сторін та не може вважати протиправність поведінки відповідача встановленою лише на підставі тверджень Позивача.

Як зазначено вище, за інформацією установи, письмові скарги Позивача щодо неналежних матеріально-побутових умов до адміністрації колонії та представників комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання не надходили. Доказів звернення з відповідними скаргами до Департаменту та залишення їх без належного реагування також не надано. Тому твердження про невжиття Департаментом заходів за зверненнями Позивача не знаходить підтвердження в матеріалах справи.

Матеріали справи також не містять відомостей про звернення Позивача до адміністративного суду щодо визнання протиправною бездіяльності Департаменту стосовно зазначених обставин. Відповідного судового рішення не надано. Отже, протиправність такої бездіяльності не встановлена іншим судовим рішенням і підлягає перевірці в цьому провадженні.

Крім того, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині неналежного матеріально-побутового забезпечення, Позивач спирається на помилкове ототожнення функцій централізованого постачальника та безпосереднього виконавця.

Відповідно до Положення про державну установу «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10.07.2024 № 2070/5 (надалі - Положення), завданням Генеральної дирекції ДКВС України є, зокрема, виконання функцій замовника при закупівлі товарів, робіт та послуг відповідно до вимог законодавства для забезпечення потреб органів і установ ДКВС України, а також таборів для тримання військовополонених (дільниць для тримання військовополонених); здійснення управління та контролю у сфері ресурсного забезпечення, використання матеріально-технічних ресурсів, необхідних для здійснення діяльності, у тому числі комунальних послугах, продуктах харчування, речовому майні та мийних засобах, органів і установ ДКВС України, а також таборів для тримання військовополонених (дільниць для тримання військовополонених).

З метою вказаних завдань Генеральна дирекція ДКВС України здійснює функції збору інформації і узагальнення потреби органів і установ, навчальних закладів ДКВС України, а також таборів для тримання військовополонених (дільниць для тримання військовополонених), у матеріально-технічних ресурсах, необхідних для здійснення їх діяльності, у тому числі комунальних послугах, продуктах харчування, речовому майні та мийних засобах, і в установленому порядку подає до Міністерства юстиції України.

Враховуючи вказане, зі свого боку Генеральна дирекція ДКВС України свій основний функціонал виконала в повному обсязі та належним чином, а саме: здійснила узагальнення потреб, провела закупівлі та забезпечила безпосереднє постачання продуктів харчування, речового майна і мийних засобів до органів і установ, навчальних закладів ДКВС України, а також таборів для тримання військовополонених (дільниць для тримання військовополонених).

Водночас, державні установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» та «Кам`янська виправна колонія (№ 34)» є самостійними юридичними особами з власною цивільною процесуальною дієздатністю. Будь-які суб`єктивні претензії Позивача щодо розміру порцій, стану посуду чи недопущення до бані стосуються виключно внутрішнього розпорядку вказаних державних установ, які діють як самостійні суб`єкти господарювання та окремі юридичні особи.

Щодо речового забезпечення та побутових умов у державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» у період з 05.09.2025 по 19.09.2025, суд зазначає, що речове забезпечення осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, здійснюється суворо в межах виділених бюджетних асигнувань з урахуванням наявних товарно-матеріальних цінностей на складах Генеральної дирекції ДКВС України та діючих норм забезпечення речовим майном. У період з 2023 по 2024 роки на ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» було розподілено і передано зі складів Генеральної дирекції ДКВС України речове майно, придбане за централізованим постачанням: подушка ватяна - 523 шт., матрац ватяний - 545 шт., наволочка на подушку верхня - 2392 шт., простирадло бавовняне - 3867 шт., а також комплект постільної білизни - 158 шт., ковдри - 1662 шт., матраци - 176 шт., подушки - 176 шт., отримані як благодійна допомога від Міжнародного Комітету Червоного Хреста, що підтверджується наказами Міністерства юстиції України від 23.03.2023 № 691/7, від 20.12.2023 № 2948/7, від 14.12.2023 № 2904/7, від 17.01.2024 № 107/7, від 22.01.2024 № 188/7. Термін експлуатації вказаного майна охоплює і 2025 рік, у зв`язку з чим Генеральна дирекція ДКВС України у повному обсязі виконала покладені на неї завдання щодо організації постачання та передачі майна, а облік заяв ув`язнених та безпосередня роздача речового майна в камери належить до виключної компетенції самої установи.

Крім того, Генеральна дирекція ДКВС України здійснює контроль стану енергозабезпечення та функціонування інженерної інфраструктури, контролює стан підготовки органів і установ ДКВС України до роботи в осінньо-зимовий період. З метою профілактики інфекційних захворювань ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» щорічно укладається договір з КП ТОВ «Дезінфекція ДОМ» щодо проведення дератизації та дезінсекції у відповідності до ст. 23 ЗУ «Про систему громадського здоров`я». Вода в установу постачається безперебійно, централізовано за договором з КП «Дніпроводоканал», а за лабораторними обстеженнями Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби вода відповідає ДСанПіН 2.2.4-171-10. Освітлення камер відповідає вимогам ДБН В.2.5-28-2018, вікна обладнані ґратами відповідно до наказу ДДУПВП від 21.07.2000 № 158. Електрична енергія постачається за договором з ТОВ «Дніпровські електричні послуги», а для роботи під час блекаутів на балансі установи перебуває 10 генераторів (зокрема дизельні генератори 2 шт. по 100 кВт, 1 шт. - 100 кВт, 1 шт. - 17 кВт, 1 шт. - 50 кВт та бензинові генератори 1 шт. - 60 кВт, 4 шт. - по 2,8 кВт), що підтверджується Довідкою щодо матеріально-побутового забезпечення, наданою установою. Таким чином, Генеральна дирекція ДКВС України у спірний період вжила всіх необхідних заходів щодо контролю за станом інфраструктури.

Стосовно забезпечення харчовою продукцією ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», організація харчування здійснюється відповідно до Положення, затвердженого наказом Мін`юсту від 15.06.2021 № 2160/5, та норм, затверджених постановою КМУ від 16.06.1992 № 336 (Позивач харчувалася за нормою № 3А). Забезпеченість продуктами складає 100%, перебоїв не було, ув`язнені щоденно забезпечуються триразовим гарячим харчуванням згідно з Правилами внутрішнього розпорядку СІЗО (наказ Мін`юсту № 1769/5). В період з 05.09.2025 по 09.09.2026 Генеральною дирекцією ДКВС України здійснено централізоване постачання якісних продуктів харчування за договорами: №241-К-25 (крупа ячмінна - 9160 кг), №242-К-25 (крупа ячна - 7390 кг), №244-К-25 (крупа пшенична - 8380 кг), №252-К-25 (олія - 23354,2 кг), №258-К-25 (крупа кукурудзяна - 3440 кг), №262-К-25 (крупа вівсяна - 4510 кг), №265-К-25 (картопля - 130100 кг), №272-К-25 (цукор - 8850 кг), №277-К-25 (борошно - 82750 кг), №282-К-25 (цибуля - 8250 кг), №288-К-25 (крупа пшоняна - 5140 кг), №294-К-25 (буряк - 7300 кг), №303-К-25 (морква - 7400 кг), №309-К-25 (блоки з яловичини - 2710 кг), №316-К-25 (капуста - 57150 кг), №336-К-25 та №341-К-25 (хек та мінтай с/м - по 5720 кг), №342-К-25 (картопля - 20000 кг), №361-К-25 (хек с/м - 6584 кг), №362-К-25 (яловичина - 7570 кг), №382-К-25 (тушкована яловичина - 4305 кг), №4-К-26 (тушкована свинина - 2142 кг), №14-К-26 (яловичина - 3579 кг), №17-К-26 (картопля - 13700 кг), №38-К-26 (хек с/м - 6450 кг), №39-К-26 (крупа кукурудзяна - 3230 кг), №44-К-26 (крупа пшенична - 4375 кг), №45-К-26 (олія - 8326 кг), №51-К-26 (борошно - 56500 кг), №56-К-26 (яловичина - 4930 кг), №62-К-26 (аргентина с/м - 10200 кг), №66-К-26 (крупа вівсяна - 3500 кг), №72-К-26 (цукор - 6140 кг), №76-К-26 (свинина - 3030 кг), №86-К-26 (картопля - 28180 кг), №90-К-26 та №91-К-26 (яловичина та свинина - по 1880 кг), №94-К-26 (горох - 4225 кг), №96-К-26 (борошно - 44200 кг), №114-К-26 (пшоно - 3800 кг), №119-К-26 (аргентина с/м - 8210 кг), №121-К-26 (яловичина - 5040 кг), №124-К-26 (борошно - 52500 кг), №127-К-26 (крупа ячна - 3000 кг), №128-К-26 (крупа пшенична - 2000 кг), №129-К-26 (макарони - 4220 кг), №141-К-26 (картопля - 15220 кг). Твердження Позивача щодо неналежного харчування стосуються виключно питань внутрішнього розпорядку, кулінарної обробки та порціонування страв, що належить до повноважень самої установи, тоді як Генеральна дирекція ДКВС України як централізований замовник свої обов`язки виконала повністю.

Щодо речового забезпечення та побутових умов у державній установі «Кам`янська виправна колонія (№ 34)» у період з 19.09.2025 по 30.04.2026, на баланс установи зі складів Генеральної дирекції ДКВС України за тими ж наказами Мін`юсту було передано: подушка ватяна - 114 шт., матрац ватяний - 229 шт., ковдра напіввовняна - 90 шт., а також 327 ковдр як благодійну допомогу, термін експлуатації яких охоплює 2025 рік. В опалювальний сезон пуск системи опалення проводився своєчасно з власної газової котельні (постачальник ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»), температурний режим підтримувався +18 °C і вище відповідно до ДБН В.2.5-67:2013, відключень не було. Гуртожиток №1 забезпечено автономним електроопаленням від дизельгенератора 75 кВт (постачальник електроенергії ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги»). Вода постачається безперебійно за договором з КП «ДОР» Аульський водовід», що підтверджується Довідкою щодо матеріально-побутового забезпечення, наданою установою.

В частині неналежного надання медичної допомоги Позивачу судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, зокрема, просить захистити її права у зв`язку з тим, що, на її думку, під час перебування у місцях несвободи вона зазнала жорстокого поводження та неналежного медичного забезпечення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначає, що у період з 01 березня 2021 року до початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, а також під час тимчасової окупації міста Мелітополя відбувала покарання у державній установі «Мелітопольська установа виконання покарань», звідки 11 липня 2025 року була вивезена до Грузії.

За твердженням позивачки, у Грузії вона перебувала протягом 41 дня без антиретровірусної терапії (АРТ), необхідної для лікування ВІЛ-інфекції. Також позивачка посилається на відсутність у неї можливості своєчасно вимірювати температуру тіла через відсутність градусника, а також на ненадання лікарських засобів для лікування застудних захворювань.

У частині позовних вимог, заявлених до державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» (далі - ЦОЗ ДКВС України), судом встановлено наступні обставини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була доставлена з Грузії до державної установи «Одеський слідчий ізолятор» 22 серпня 2025 року близько 23 год. 00 хв. Після прибуття позивачка була оглянута черговим медичним персоналом Одеської міської медичної частини № 21 філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях. Під час огляду скарг на стан здоров`я позивачка не висловлювала, повідомила медичних працівників про наявність у неї ВІЛ-інфекції та про те, що не приймала антиретровірусну терапію у зв`язку з її вивезенням із тимчасово окупованої території України та перебуванням протягом 41 дня на території Грузії. Після прибуття до установи позивачці було призначено необхідні лабораторні дослідження, електрокардіографію, рентгенологічне дослідження органів грудної клітини, проведено огляд лікарем-інфекціоністом. За результатами медичного обстеження позивачці були видані препарати антиретровірусної терапії для лікування ВІЛ-інфекції першої клінічної стадії з безсимптомним перебігом. Надалі, у період з 19 вересня 2025 року по 30 квітня 2026 року, ОСОБА_1 перебувала у державній установі «Кам`янська виправна колонія (№ 34)» під амбулаторним медичним наглядом працівників медичної частини № 34 філії ЦОЗ ДКВС України у Дніпропетровській та Донецькій областях. До зазначеної установи позивачка прибула із запасом препаратів антиретровірусної терапії до 20 жовтня 2025 року. Вказаний запас був виданий їй Одеською міською медичною частиною № 21 філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях. Наступна видача препаратів АРТ здійснена 21 жовтня 2025 року. Надалі препарати антиретровірусної терапії видавалися позивачці щомісячно - 01 листопада 2025 року, 01 грудня 2025 року, 01 січня 2026 року, 01 лютого 2026 року, 01 березня 2026 року та 01 квітня 2026 року. Перед звільненням у зв`язку з відбуттям строку покарання, 21 квітня 2026 року, позивачці було видано запас препаратів антиретровірусної терапії у кількості 90 таблеток. Факт отримання зазначених препаратів підтверджується власноручним записом ОСОБА_1 у медичній документації. При цьому схема антиретровірусної терапії протягом зазначеного періоду не змінювалася.

Медична документація свідчить про позитивну динаміку лікування. Незважаючи на перерву у прийомі АРТ протягом 41 дня, результати проведених досліджень свідчать про високу прихильність позивачки до лікування препаратами антиретровірусної терапії. Суд також враховує, що саме по собі перебування позивачки протягом певного періоду за межами України та відсутність прийому нею препаратів АРТ у цей період не є достатньою підставою для висновку про протиправну бездіяльність медичних працівників ЦОЗ ДКВС України, якщо не встановлено, що відповідний суб`єкт мав реальну можливість здійснювати медичний нагляд за позивачкою та забезпечувати її лікарськими засобами у цей період.

Матеріали справи не містять доказів того, що у період перебування ОСОБА_1 на території Грузії вона перебувала під медичним наглядом працівників ЦОЗ ДКВС України або що ЦОЗ ДКВС України мав фактичну чи юридичну можливість забезпечувати її препаратами АРТ на території іноземної держави. За таких обставин суд не вбачає причинно-наслідкового зв`язку між перервою у прийомі позивачкою АРТ під час її перебування на території Грузії та діями чи бездіяльністю працівників ЦОЗ ДКВС України.

Судом враховується, що після прибуття позивачки на територію України та її поміщення до державної установи «Одеський слідчий ізолятор» медичними працівниками було вжито необхідних заходів для встановлення стану її здоров`я, проведено відповідні обстеження, консультацію лікаря-інфекціоніста та забезпечено препаратами АРТ. Таким чином, після виникнення у ЦОЗ ДКВС України фактичної можливості здійснювати медичний нагляд за ОСОБА_1 їй було забезпечено необхідне медичне спостереження та лікування.

Відповідно до положення Стандарту медичної допомоги «ВІЛ-інфекція», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 03 червня 2026 року № 916. Відповідно до зазначеного Стандарту пацієнтам пропонують відвідування суб`єктів господарювання у сфері охорони здоров`я для отримання клінічних консультацій та поповнення запасів антиретровірусних лікарських засобів один раз на місяць упродовж першого кварталу лікування від початку АРТ, якщо клінічний стан пацієнта не потребує частіших візитів.

За наявності позитивної динаміки перебігу захворювання, належної прихильності до лікування, відсутності побічних реакцій та ознак невдачі лікування у наступних кварталах першого року лікування пацієнт може отримувати запас препаратів на три місяці лікування, а надалі - за визначених Стандартом умов - на більш тривалі строки.

Стандартом також враховано необхідність забезпечення безперервності АРТ в умовах надзвичайних ситуацій, у тому числі воєнного стану, вимушеного переміщення та порушення логістики, що допускає видачу антиретровірусних лікарських засобів на більш тривалий строк.

Судом встановлено, що після прибуття до установ виконання покарань на території України позивачці препарати АРТ видавалися систематично, відповідно до призначеної схеми лікування, а перед звільненням їй було видано запас препаратів у кількості 90 таблеток. Отже, суд не встановив порушення ЦОЗ ДКВС України вимог зазначеного Стандарту щодо забезпечення позивачки антиретровірусною терапією.

Щодо доводів позивачки про ненадання їй лікарських засобів для лікування застудних захворювань та відсутність градусника суд зазначає таке.

Медична документація не містить відомостей про встановлення ОСОБА_1 діагнозу «гостра вірусна інфекція дихальних шляхів» або «грип». Разом із тим встановлено, що позивачка неодноразово зверталася за медичною допомогою у зв`язку зі скаргами на стан здоров`я, а саме 06 листопада 2025 року, 05 лютого 2026 року, 09 лютого 2026 року, 20 лютого 2026 року, 23 лютого 2026 року та 25 лютого 2026 року. За результатами відповідних звернень їй було діагностовано гострий назофарингіт, призначено необхідне лікування та видано лікарські засоби у повному обсязі відповідно до призначень медичних працівників. Доказів того, що позивачка зверталася за медичною допомогою у зв`язку із захворюванням, але така допомога їй не була надана, матеріали справи не містять. Так само позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відсутність у неї можливості вимірювати температуру тіла була наслідком протиправної бездіяльності саме ЦОЗ ДКВС України та що така обставина призвела до порушення її права на медичну допомогу.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», систему стандартів у сфері охорони здоров`я складають державні соціальні нормативи та галузеві стандарти. Галузевими стандартами у сфері охорони здоров`я є, зокрема, стандарт медичної допомоги (медичний стандарт) - сукупність норм, правил і нормативів, а також показників (індикаторів) якості надання медичної допомоги відповідного виду, які розробляються з урахуванням сучасного рівня розвитку медичної науки і практики.

Судом встановлено, що медичні працівники ЦОЗ ДКВС України діяли відповідно до вимог законодавства у сфері охорони здоров`я, у тому числі Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ», Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого спільним наказом Міністерства охорони здоров`я України та Міністерства юстиції України від 15 серпня 2014 року № 1348/5/572, а також галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до частини першої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, саме на позивачку покладається обов`язок довести обставини, якими вона обґрунтовує позовні вимоги, у тому числі факт порушення її права, протиправність поведінки відповідача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та завданою шкодою.

Суд вважає, що позивачкою не доведено факту ненадання або неналежного надання їй медичної допомоги працівниками ЦОЗ ДКВС України, оскільки не наданожодного доказу на підтвердження цих обставин, а посилання представника позивачки на звіт про результати відвідування державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» від 16-17 жовтня 2025 року та звіт про результати відвідування державної установи «Кам`янська виправна колонія (№ 34)» від 09 листопада 2023 року не спростовують наведених висновків суду.

Зазначені звіти не містять конкретних відомостей щодо ОСОБА_1 , не підтверджують факту неналежного надання їй медичної допомоги та не встановлюють протиправності дій чи бездіяльності працівників ЦОЗ ДКВС України саме щодо позивачки.

Крім того, зазначені документи стосуються загальних питань функціонування установ виконання покарань та виявлених у них недоліків, у тому числі в організації медичного забезпечення засуджених, осіб, узятих під варту, та ув`язнених, однак самі по собі не підтверджують порушення прав конкретної особи. Судовому захисту підлягає конкретне порушене право особи, а не абстрактна можливість його порушення чи загальні недоліки у функціонуванні відповідної установи.

Суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 квітня 2023 року у справі № 443/284/19 відповідно до якої під невиконанням чи неналежним виконанням лікарем своїх професійних обов`язків слід розуміти, зокрема, погане, байдуже, без належної старанності, неуважне, неакуратне, халатне їх виконання, наприклад несвоєчасне проведення процедур, перев`язок чи огляду. У цій справі таких обставин щодо медичних працівників ЦОЗ ДКВС України судом не встановлено.

Сам факт наявності у позивачки ВІЛ-інфекції, факт перерви у прийомі нею АРТ під час перебування за межами України, а також факт звернення за медичною допомогою у зв`язку із захворюваннями верхніх дихальних шляхів не свідчать самі по собі про неналежне виконання медичними працівниками своїх професійних обов`язків.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що після прибуття позивачки до установ на території України медичними працівниками були вжиті необхідні заходи для забезпечення її медичного спостереження та лікування.

Щодо доводів позивачки про бездіяльність відповідача суд зазначає, що бездіяльність суб`єкта полягає у пасивній поведінці, тобто невчиненні дій, які такий суб`єкт відповідно до закону був зобов`язаний та мав можливість вчинити. У даному випадку судом не встановлено конкретних дій, які ЦОЗ ДКВС України був зобов`язаний та мав реальну можливість вчинити щодо позивачки, однак безпідставно не вчинив. Відсутність медичного нагляду за позивачкою в період її перебування на території Грузії не може вважатися з вин ЦОЗ ДКВС України, оскільки ЦОЗ ДКВС України не мав фактичної можливості здійснювати медичне забезпечення позивачки за межами України. Також судом не встановлено, що після прибуття позивачки до України медичними працівниками ЦОЗ ДКВС України було допущено перерву в забезпеченні її препаратами АРТ або відмову у наданні необхідної медичної допомоги.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивачкою не доведено протиправності дій чи бездіяльності ЦОЗ ДКВС України, факту неналежного надання їй медичної допомоги, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю відповідача та заявленою позивачкою моральною шкодою.

Оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що Позивачем не доведено порушення її прав унаслідок конкретних протиправних рішень, дій або бездіяльності відповідачів. Наведені в позові твердження щодо умов тримання та медичного забезпечення не знайшли достатнього підтвердження під час розгляду справи. Досліджені документи щодо матеріально-побутового забезпечення, організації харчування, водопостачання, опалення та надання медичної допомоги не дають підстав установити стверджувані порушення саме щодо ОСОБА_1 у відповідні періоди.

З огляду на те, що позивачка не довела протиправності дій відповідачів та наявності причинного зв`язку між ними й погіршенням свого стану здоров`я, а заявлений розмір компенсації в розмірі 493 083 грн є необґрунтованим за відсутності підстав для відповідальності, суд не вбачає законних підстав для задоволення позову щодо відшкодування моральної шкоди.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд ураховує, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України в разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. До таких витрат належать витрати на професійну правничу допомогу.

Враховуючи викладене, а також оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, понесені нею витрати на професійну правничу допомогу залишаються за Позивачем, а тому вимога про відшкодування зазначених витрат задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України», Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» про відшкодування моральної шкоди.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: