Решение № 140662485, 15.10.2026, Тетіївський районний суд Київської області

15.10.2026 Провадження по справі № 2/940/807/26

Справа № 940/1204/26

РІШЕННЯ

Іменем України

15 жовтня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: Косович Т.П.

при секретарі: Козуб І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації 44652 доларів США моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації проти України.

Свої вимоги мотивує тим, що з 1984 року проживала та працювала у м. Маріуполь Донецької області. Там же 05.12.1997 року уклала шлюб із ОСОБА_2 та 11.09.2003 року вони разом придбали у спільну часткову власність квартиру площею 53,4 кв.м., розташовану в АДРЕСА_1 , яка і була їх постійним місцем проживання.

Однак 24 лютого 2022 року почалась збройна агресія російської федерації на територію України та рідне місто позивача почали нещадно обстрілювати як військові російської федерації і військові так званої «донецької народної республіки», яка була «прийнята до складу» російської федерації. На момент початку активних бойових дій позивачка проживала за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 , та постійно ховалася від постійних обстрілів та вибухів, які лунали в безпосередній близькості до її будинку, уламки снарядів розліталися навколо житлової забудови, кожен день становив реальну небезпеку та загрозу її життю та здоров`ю.

24 лютого 2022 року близько 11 години у квартирі позивачки було припинено електропостачання, а невдовзі зникли водопостачання, газопостачання та опалення. У подальшому дані комунальні послуги були взагалі відсутні, що унеможливило забезпечити найнеобхідніші умови життя.

Маючи пенсійний вік, перебування в умовах постійної небезпеки, без належного доступу до безпечних умов проживання, стабільного електропостачання, води, зв`язку та медичної допомоги, посилювало відчуття безпорадності, страху та невизначеності, в зв`язку з чим позивачкою з чоловіком було прийняте рішення про виїзд до більш безпечного регіону України.

В зв`язку з терміновою евакуацією під час виїзду позивачка мала можливість взяти із собою лише частину особистих речей, речі, які становлять немайнову цінність, зокрема сімейні реліквії, пам`ятні речі та фотокартки залишися в квартирі, що є окремим джерелом моральних страждань.

Сам виїзд із Маріуполя був вкрай важким та небезпечним, шлях пролягав через численні блокпости окупаційних військ, зруйновані дороги, обірвані лінії електропередач, постійно зберігалася загроза артилерійських та авіаційних обстрілів, велися активні бойові дії. Пережиті події задали позивачці глибоких моральних страждань, спричинили відчуття страху, безпорадності, відсутність безпеки, душевної рівноваги та впевненості у майбутньому. Все це негативно вплинуло на її психоемоційний стан та якість життя.

Внаслідок збройної агресії російської федерації позивачка була позбавлена можливості мирно володіти та користуватися своїм майном, безпечно проживати у власному житлі та користуватися результатами багаторічної праці. Остання була змушена повністю змінити свій спосіб життя, адаптуватися до нових умов, шукати житло, відновлювати побут, фактично розпочати життя заново.

Позивачка не має можливості і повернення додому, так як м. Маріуполь по теперішній час знаходиться під окупацією російської федерації Всі ці обставини негативно відобразились на її моральному, психологічному та фізичному стані. Враховуючи вищенаведене, й те що відповідачем завданий душевний невгамовний біль та безперервні страждання, які досі тривають та які привели до погіршення психологічного стану, остання змушена звернутись до суду за захистом своїх прав, просить стягнути з відповідача завдану їй моральну шкоду в сумі 44652 доларів США, що станом на 03.07.2026 року еквівалентно 2000000 грн по курсу НБУ.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не прибула, до суду надала заяву про слухання справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений на веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

При цьому суд враховує, що відповідно до правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. Окрім того, у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства російської федерації в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням останньою збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з російською федерацією.

Аналогічний висновок навів Верховний Суд в постанові від 14.05.2025 року у справі №686/15038/23 (провадження №61-5664св24) де звернув увагу судів на те, «…що позивач як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі зазначила адресу російської федерації - Повітрофлотський проспект,27, м.Київ. Проте, посольство російської федерації в Україні за вказаною адресою не здійснює своєї дипломатичної діяльності задовго до початку війни, а з 24 лютого 2022 року дипломатичні відносини України з російською федерацією припинені.

У зв`язку із цим, суд зобов`язаний належно повідомити відповідача про дату судового засідання не за вказаною адресою, а відповідно до судової практики Верховного Суду, а саме згідно із ч.11 ст.128 ЦПК України- через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України».

Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1984 року працювала в м. Маріуполь Донецької області, що підтверджується копією її трудової книжки НОМЕР_1 від 03.11.1983 року, згідно якої остання 11.06.1984 року була прийнята на роботу в НВО «Ждановтяжмаш» (після перейменування ПАТ «Азоімаш»).

05.12.1997 року позивачка в м. Маріуполь уклала шлюб із ОСОБА_2 (копія свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_2 від 05.12.1997 року) та 11.09.2003 року вони разом придбали у спільну часткову власність квартиру площею 53,4 кв.м., розташовану в АДРЕСА_1 (копія договору купівлі-продажу ВАО № 266882 від 11.09.2003 року, копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 269723615 від 11.08.2021 року).

В даній квартирі позивачка зареєстрована та постійно проживала з 24.10.2003 року, що підтверджується копією її паспрту ВВ 158505 від 14.01.1998 року.

У зв`язку з введенням воєнного стану в Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, позивачка як внутрішньо переміщена особа проживає за адресою: АДРЕСА_2 (копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3245-7000263480 від 05.04.2022 року).

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності дост. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

24 лютого 2022 розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на території України, у зв`язку із чимУказом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженимЗаконом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», в Україні введено воєнний стан.

Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Частина перша ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено ч. 4 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стаття 28 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).

Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року №9-рп/2012 (справа №1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).

Суд враховує, що п. 120 Резолюції нагадує про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву.

Відповідно до п. 122 Резолюції підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Згідно ст.1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.

Відповідно до ст.ст.1-3 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії російської федерації з 20.02.2014 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

При цьому, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача. До таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 року у справі №635/6172/17, провадження №14-167 цс 20, (пункт 49).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 року №760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: «Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782 св 21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17, провадження №14-167 цс 20, (пункт 58).

Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України».

У зв`язку з наведеним можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок вимушеного переїзду, втрати власного житла та звичного ритму життя, постійні переживання про своє життя та безпеку, втрату особистого безпечного простору, місця, з яким було пов`язано її життя та багаторічна праця, соціальні зв`язки та відчуття стабільності.

У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ, оскільки такі дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, так як будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

Згідно із статтею 8 Європейської Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Як кореспондують ч.1, пункт 2 ч.2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

За загальним правилом моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 3-5 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п.15 п.3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.

Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

В результаті збройної агресії російської федерації проти України та вимушеного переселення з м. Маріуполь Донецької області, України, позивач зазнала моральних страждань. Завдана моральна шкода позивачу обумовлена зокрема тим, що проживаючи на території місті Маріуполь, вона мала налагоджений побут, була матеріально забезпечена та мала можливість вести повноцінне життя на рідній землі, користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, які гарантовані кожній людині. Проте, з початком повномасштабного вторгнення російської федерації проти України з 24.02.2022 року вона була позбавлений можливості користуватися цими благами.

Переміщення на підконтрольну Україні територію в результаті збройної агресії російської федерації спричинило об`єктивну необхідність позивачу облаштовувати звичний для неї спосіб життя. Нанесена позивачу російською федерацією моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного, психологічного та матеріального стану та продовжує їй завдавати чималих моральних страждань.

Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду позивачкою доведено, що внаслідок її вимушеного переселення з м. Маріуполь Донецької області внаслідок саме збройної агресії російської федерації проти України вона відчуває душевні страждання, що не дають їй можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вона проживала до збройної агресії російської федерації проти України.

Отже, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі 44652 доларів США, що становить на день ухвалення рішення 2008451, 43 гривень.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимогю

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно із п. 22 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Таким чином, враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору, останній стягується з відповідача в дохід держави в розмірі 20000 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 258, 259, 263-265, 268, 254 ЦПК України, ст.ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди задовольнити.

Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації, місцезнаходження: 119991, росія, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої в АДРЕСА_1 , жительки АДРЕСА_2 , - 44652 (сорок чотири тисячі шістсот пятдесят два) долари США моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації проти України, що станом на день ухвалення рішення суду становить 2008451 (два мільйони вісім тисяч чотириста п`ятдесят одну) гривню 43 копійки.

Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації, місцезнаходження: 119991, росія, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1, в дохід держави судовий збір у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень на рахунок UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП).

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Суддя: Т.П.Косович