Решение № 140660650, 16.10.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/737/24

Провадження № 2/466/268/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Свірідової В.В.

при секретарі Солиган М.Р.

за участю представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шегинського Р.А.

представників відповідача ОСОБА_2 - адвокатів Ганич І.М., Стабрин В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові у загальному позовному порядку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

встановив:

24.01.2024 року адвокат Шегинський Роман Андрійович звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 4 000 000,00 грн. та судові витрати.(т.1 а.с.1-3)

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 29 вересня 2021 року ОСОБА_1 передала (позичила) відповідачу ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі 3 800 000,00 грн, що підтверджується борговою розпискою, за умовами якої відповідач зобов`язалась повернути вказану суму до 30 березня 2022 року.

На підтвердження укладення договору позики, відповідачем 29 вересня 2021року було особисто написано розписку, у присутності двох свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Проте у встановлений термін зобов`язання виконано не було, кошти не повернуто. Просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Львова від 25.01.2024 р. прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі (т.1 а.с.19).

Ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті (т.1 а.с.53).

30.05.2024р. Шевченківським районним судом м. Львова ухвалено заочне рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, яким позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 800 000,00 (три мільйони вісімсот тисяч гривень) та судові витрати.(т.1 а.с.66-68)

Ухвалою суду від 19.11.2024р. скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30.05.2024 у цивільній справі №466/737/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та призначено справу до розгляду в загальному порядку у підготовчому засіданні.(а.с.212)

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 30.01.2025р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. ( т.1 а.с.222)

В подальшому представником позивача подані заяв, якою зменшено розмір позовних вимог на 200 000,00грн., просить вважати опечаткою зазначене позивачем в прохальній частині позовної заяви суму заборгованості в розмірі 4 000 000,00грн., правильно вважати вимогу про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 3 800 000,00грн.(т.1 а.с.235,т.1 а.с.2).

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні 03.03.2025 року позовні вимоги підтримала, надала пояснення, якими обгрунтовувала свої позовні вимоги. Зазначала, що 29 версеня 2021 року позичила відповідачці ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 3 млн.800 тис.грн,які вона мала повернути до 30.03.2022 року. Передача коштів відбувалась в присутносиі двох свідків. Відповідач добровільно, без будь якого примусу написала розписку про отримання зазначеної вище позики.

В подальші судові засідання позивачка не з"являлась, її представник адвокат Шегинський Р.А. в суді позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, стягнувши з відповідача заборгованість у розмірі 3 800 000,00 грн. і судові витрати, обґрунтовуючи це тим, що відповідач особисто підписала боргову розписку від 29 вересня 2021 року про отримання вказаних коштів у позику зі строком повернення до 30 березня 2022 року, однак у визначений термін зобов`язання не виконала і гроші не повернула, а твердження відповідача про безгрошовість та господарський характер боргу є безпідставними та спрямованими на ухилення від виконання боргового зобов`язання.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні 06.05.2025 року позовні вимоги не визнала та під присягою зазначила, що дійсно вона писала власноручно розписку про отримання грошових коштів 29 вересня 2021 року від ОСОБА_1 , оскільки працювала з фірмою позивача"Міра Міт", спілкувались через ОСОБА_6 , купляли у них м"ясо, яким в подальшому торгували. Оскільки продукція зіпсувалась, написали з чоловіком розписки про повернення коштів, які нібито взяли в кредит у відповідача. Росписку писала в присутності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Заперечує про отримання зазначених у розписці коштів. У правоохоронні органи не зверталась ні вона, ні її чоловік. З позовом про визнання даної угоди удаваної не звертались до суду. ЇЇ чоловік також писав таку розписку, було рішення Шевченківського суду,яким позовні вимоги задоволені та чоловік частково погашав борг.

Представники відповідача адвокати Ганич І.М та, Стабрин В.В. в судовому засіданні щодо позовних вимог заперечили у повному обсязі та просили суд відмовити в їх задоволенні, обґрунтовуючи це тим, що спірна розписка від 29 вересня 2021 року є безгрошовою і реальної передачі коштів у сумі 3 800 000,00 грн. не відбувалося, а сама розписка насправді прикривала існуючу комерційну заборгованість за поставлену продукцію між суб`єктами господарювання ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «Міра Міт» і була складена під тиском, в силу певних життєвих фінансових обставин, що підтверджується актами взаємозвірок, листуванням сторін.

Допитані в судових засіданнях 19.06.2025,11.07.2025 року свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підтвердили факт передачі коштів, їх перерахунок відповідачкою, це відбувалось в конферензалі фірми, писали дві розписки добровільно як відповідач так і її чоловік ОСОБА_9 на суму 3 800 000 грн. та 4 000 0000 грн., про отримання позики. Дані розписки вони засвідчували як присутні особи.

Допитаний свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні 04.08.2026 р. пояснив суду, що ніяких коштів нікому він не видавав, особу відповідача не знає.

Допитаний в судовому засіданні 06.05.2025 року свідок ОСОБА_11 (чоловік відповідачки) пояснив, що дійсно писали він та його дружина розписки про отримання грошових коштів у ОСОБА_12 29.09.2021 року, без будь якого примусу, оскільки займались господарською діяльністю разом з дружиною та фірмою позивача. У правоохоронні органі не звертались. Відносно нього було рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 24.05.2024 по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до нього про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 4 000 000 грн., позов задоволено, апеляційна інстанція 04.03.2025р. залишили в силі рішення суду. Частко виконує рішення суду.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 24.05.2024 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_11 про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 4000 000,00 грн. задоволено позов повністю, постановою Львівського апеляційного суду від 04.03.2025 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення.Заочне рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 24.05.2024 року залишено без змін.(т.1 а.с.236-240).

Суд, заслухавши пояснення позивача та відповідача, їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що 29.09.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, який оформлений у вигляді розписки від 29.09.2021 року.

Згідно вищевказаної розписки від 29.09.2021 року, ОСОБА_2 отримала у позику від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3 800 000,00 гривень та зобов`язалась до 30.03.2022 року повернути грошові кошти, отримані в позику (том 1 а.с.4).

Дану розписку написано у присутності двох свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Станом на час звернення до суду з позовом, відповідачка суму позики не повернула, чим порушила взяті на себе зобов`язання.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Так, у справі яка розглядається, надана відповідачем розписка містить у собі всі складові, які дають підстави вважати про укладення між сторонами саме договору позики. Розписка містить дані щодо умови отримання позичальником у борг із зобов`язанням його повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для його виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України регламентовано, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за розпискою від 29.09.2021 в розмірі 3 800 000,00грн.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог шляхом надання доказів є однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення боргу за договором позики.

Показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 суд приймає до уваги та вважає їх правдивими.

Показання свідка ОСОБА_11 суд критично приймає до уваги, оскільки він є зацікавленою особою (чоловіком відповідача), однак також відносно нього з аналогічних позовних вимог ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили, чим додатково підтверджено позовні вимоги позивача.

Так, виходячи з вищенаведеного та наявних у справі доказів, суд вважає, що розписка від 29.09.2021 року, як борговий документ свідчить про існування між сторонами договірних відносин, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Наявність у позивача оригіналу вказаного боргового документу є належним та допустимим доказом як факту отримання відповідачем ОСОБА_2 від позивача ОСОБА_1 грошових коштів та його волевиявлення повернути борг, так і невиконання відповідачем даних боргових зобов`язань.

Судом встановлено, що на день подання позову загальна сума заборгованості відповідачкою не повернута та становить 3 800 000,00грн.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Крім того, в силу дії ст. 141 ЦПК України до стягнення з відповідача в користь позивача підлягає розмір судових витрат.

У зв`язку з наведеним, з відповідача підлягають стягненню в користь позивача 15 140,00 гривень судового збору.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 247, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 800 000,00 (три мільйони вісімсот тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 15 140,00 (п`ятнадцять тисяч сто сорок гривень).

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення проголошено 16.10.2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за аресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя В. В. Свірідова