Решение № 140660436, 16.10.2026, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/1690/26

Провадження № 2/450/1856/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Мельничук І. І.

секретаря судового засідання Дикої О. Ю.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Солонківська територіальна громада Львівського району Львівської області, приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Бризіцька Г. П. про витребування майна із чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

у провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Солонківська територіальна громада Львівського району Львівської області, приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Бризіцька Г. П. про витребування майна із чужого незаконного володіння, в якому позивач просить суд, витребувати від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з чужого незаконного володіння на мою користь належну мені 1/3 частку об?єкта незавершеного будівництва житлового будинку, загальною площею 288,9 кв. м, житловою площею 121,2 кв. м, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; витребувати від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з чужого незаконного володіння на мою користь 1/3 частку земельної ділянки, площею 0.2046 га кадастровий номер 4623686600:02:001:1648, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. та на якій знаходиться незавершений будівництвом житловий будинок, загальною площею 288,9 кв. м, житловою площею 121,2 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати сплачені нею при поданні позову.

В обґрунтування позову зазначає, що на підставі договору дарування від 20 жовтня 1992 року її батько ОСОБА_5 набув у власність незакінчений будівництвом житловий будинок у с. Малечковичі, будівельна готовність якого становила 12 %, однак після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 будівництво залишилося незавершеним. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 вересня 2001 року за нею та її сестрами визнано право власності по 1/3 ідеальній частці незакінченого будівництвом житлового будинку в порядку спадкування після смерті батька. Однак оформити своє право власності на спадкове майно вона не змогла, оскільки, за її твердженням, унаслідок використання підроблених документів право власності на житловий будинок загальною площею 288,9 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_6 , який надалі відчужив його ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 13 січня 2021 року. Також зазначає, що після набуття права власності на будинок ОСОБА_2 оформив право на земельну ділянку площею 0,2046 га за вказаною адресою. На підтвердження доводів про незаконність набуття права власності на будинок позивачка посилається на кримінальні провадження щодо ймовірного використання підроблених документів та шахрайських дій, зокрема повідомлення про підозру державному реєстратору Поломаному В. Д. та вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 . Крім того, вказує, що попередні судові рішення за позовом ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності на будинок були скасовані Верховним Судом 11 лютого 2026 року з огляду на обрання неналежного способу захисту, при цьому Верховний Суд зазначив, що належним способом захисту особи, позбавленої володіння нерухомим майном, є віндикаційний позов. З огляду на викладене позивачка стверджує, що спірний житловий будинок належить їй на праві власності в порядку спадкування, а ОСОБА_2 володіє ним без належної правової підстави, у зв`язку з чим звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою від 04.05.2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Солонківська територіальна громада Львівського району Львівської області, приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Бризіцька Г. П. про витребування майна із чужого незаконного володіння.

15.06.2026 року відповідачем ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву, у якому він просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 вересня 2001 року за позивачкою визнано право власності лише на 1/3 ідеальну частку незакінченого будівництвом житлового будинку, який перебував у стані готовності 12 % на момент смерті її батька, а не на частку в праві власності на завершений житловий будинок АДРЕСА_1 . Відповідач зазначає, що позивачкою не надано доказів завершення будівництва зазначеного об`єкта, набуття нею права власності на завершений житловий будинок та тотожності незавершеного будівництва, яке належало її батькові, зі спірним будинком, з огляду, зокрема, на відмінності в їхніх проєктних характеристиках і площі земельних ділянок, на яких вони розташовані. На думку відповідача, право на частку в об`єкті незавершеного будівництва не трансформується автоматично у право на частку в завершеному нерухомому майні, а тому позивачка не довела наявності в неї права власності, яке могло б бути захищене шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння. Крім того, відповідач стверджує, що набув право власності на спірний житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу від 13 січня 2021 року, посвідченого нотаріально та не визнаного недійсним, у зв`язку із чим вважає своє набуття майна добросовісним і таким, що відбулося у встановленому законом порядку. Посилаючись на презумпцію правомірності правочину та практику Верховного Суду, відповідач зазначає, що не був зобов`язаний перевіряти всі обставини набуття майна попередніми власниками, а також не міг передбачити можливого зв`язку придбаного ним будинку з незавершеним будівництвом, право на частку в якому було визнано за позивачкою у 2001 році. Також звертає увагу, що зазначеним судовим рішенням право власності на відповідні частки незавершеного будівництва визнано за трьома особами, а не лише за позивачкою. З огляду на викладене відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

23.06.2026 року позивачкою ОСОБА_1 подано до суду відповідь на відзив, у якій вона заперечує проти доводів відповідача та вважає їх такими, що не спростовують заявлених позовних вимог. Зазначає, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 вересня 2001 року за нею та третіми особами визнано право власності на частки незакінченого будівництвом житлового будинку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 . На підтвердження доводів щодо незаконності набуття відповідачем права власності на спірний будинок посилається на рішення суду першої інстанції від 18 січня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року, якими було скасовано державну реєстрацію права власності за відповідачем, а також зазначає, що Верховний Суд постановою від 11 лютого 2026 року скасував ці судові рішення та відмовив у позові з огляду на обрання неналежного способу захисту, водночас роз`яснивши можливість захисту порушеного права шляхом пред`явлення віндикаційного позову. Крім того, позивачка посилається на кримінальні провадження щодо ймовірного використання підроблених документів і шахрайських дій під час оформлення права власності на будинок, зокрема повідомлення про підозру державному реєстратору Поломаному В. Д. та вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 . Також стверджує, що спірний будинок не завершений будівництвом та не введений в експлуатацію, а відповідач не довів законності набуття права власності на нього. З огляду на викладене позивачка вважає позовні вимоги обґрунтованими та просить задовольнити їх у повному обсязі.

18.08.2026 року ОСОБА_1 , яка є позивачем у даній справі, подано клопотання про долучення доказів, в якому просила долучити до матеріалів справи копію вироку Пустомитівського районного суду Львівської області від 09.03.2026 року, який набрав законної сили та Ухвалу Львівського апеляційного суду від 16.07.2026 року, якою вище вказаний вирок залишено без змін, у справі № 450/1044/25, просила також врахувати встановлені вироком обставини при вирішенні цієї справи в межах, визначених статтею 82 ЦПК України. Додатково зазначила, що вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 березня 2026 року містить установлені судом обставини незаконного заволодіння майном та набуття відповідачем ОСОБА_2 права власності на спірний житловий будинок, які, на її думку, спростовують заперечення відповідача щодо відмінності об`єктів нерухомості. Посилаючись на статтю 82 ЦПК України, просила врахувати обставини, встановлені вироком, що набрав законної сили та залишений без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 липня 2026 року, у межах їх преюдиціального значення. Крім того, просила долучити до матеріалів справи рішення Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області № 1538 від 29 липня 2021 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки площею 0,2046 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:1648, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на якій знаходиться спірний житловий будинок, вважаючи цей документ доказом на підтвердження обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги про витребування на її користь 1/3 частки зазначеної земельної ділянки.

Протокольною ухвалою від 26.08.2026 року справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Додатково наполягала на врахуванні обставин, установлених вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 09.03.2026 року. Вказала, що вона спільно із третіми особами, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є співвласниками спірного будинку. До смерті батька ОСОБА_5 , згідно договору дарування процент готовності такого становив 12%, проте він почав будуватися і помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням місцевого суду Пустомитівського району Львівської області визнано за нею та за третіми особами по 1/3 частці будинку. Право власності оформити не змогли , оскільки таке було вже зареєстроване за ОСОБА_6 державним реєстратором Поломаним В. Д. на підставі 2 довідок, щодо останнього скеровано обвинувальний акт в Перемишлянський районний суд Львівської області, копія якого додається до позову та на даний час досі триває розгляд справи. Разом з тим, зазначила, що Пустомитівським районним судом Львівської області 09.03.2026 року винесено вирок, який вже набрав законної сили, щодо ОСОБА_7 , яким також підтверджується те, що її незаконно позбавили, належної їй частки майна. Також вказала, що земельна ділянка під будинком була неприватизована, однак таку приватизував відповідач у справі. Третя особа вже зверталась до суду із позовом про скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , що проведена на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 13 січня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області, зареєстрованого в реєстрі за № 10, однак Верховний суд у справі № 450/4420/20 рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18.01.2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03.10.2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, та роз`яснено позивачу, що належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння нерухомим майном, є віндикаційний позов, у зв`язку з чим, вона і звертається з даним позовом з метою захисту свого права.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, клопотань до суду не скеровував.

Залучена до участі у справі, як третя особа, приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Бризіцька Г. П. у судове засідання не з`явилась, однак в матеріалах справи є її заява про розгляд справи без її участі.

Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Солонківська територіальна громада Львівського району Львівської області у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

07.10.2026 року відповідно до норм ч. ч. 1, 2 ст. 244 Цивільного процесуального кодексу України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та, зважаючи на складність справи, відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 16.10.2026 року.

Суд, заслухавши думку позивача, присутньої в судовому засідання, повно та всебічно дослідивши матеріали цивільної справи та перевіривши їх доказами, приходить до наступного висновку, з огляду на наступні обставини:

відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що на підставі Договору дарування від 20.10.1992 року ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_5 належний їй незакінчений будовою жилий будинок за адресою АДРЕСА_2 (на даний час Львівського району Львівської області, процент готовності якого становить 12%, який розрахований на 5 кімнат з жилою площею 79, 3 кв.м., одну кухню, кладовку, коридор, гараж та госпримішення, що належав дарителю ОСОБА_8 на підставі рішення виконкому Пустомитівської районної Ради народних депутатів від 19.03.1992 року за № 109 «Про надання дозволу будівництва індивідуального жилого будинку в с. Малечковичах « ОСОБА_8 », яке приєднується до примірника договору, що видається обдарованому, як його невід`ємна частина. Вказано, що обов`язки по закінченню будівництва будинку згідно технічної документації та у встановлені строки, приймає на себе набувач цього будинку гр. ОСОБА_5 .. Такий договір посвідчений старшим нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Дмитерко М. І. та зареєстровано в реєстрі за № 3801, а також в погосподарській книзі с/Ради за № 2402 на гр. ОСОБА_5 .

Рішенням Місцевого суду Пустомитівського району Львівської області від 13.09.2001 року у справі № 2-2 вирішено в позові ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про визнання недійсним запису про батьківство відмовити; позовні вимоги ОСОБА_11 до ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 задоволити; позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_10 задоволити частково; встановити факт визнання батьківства ОСОБА_5 відносно ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; заповіт від 26.12.1992 року, складений від імені ОСОБА_5 в користь ОСОБА_9 визнати недійсним; визнати право власності за ОСОБА_1 , за ОСОБА_13 , 30.01.1991 року (в особі ОСОБА_10 ), за ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (в особі ОСОБА_11 ) право власності за 1/3 ідеальну частину будинку в с. Малечковичі Пустомитівського району, який значиться за ОСОБА_5 за кожною, у варіанті незакінченого будівництва на момент смерті ОСОБА_5 .

Згідно відповідної відмітки, рішення набрало законної сили 15.10.2001 року.

Договором купівлі-продажу житлового будинку від 13.01.2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Бризіцькою Г. П. та зареєстрованим у реєстрі за № 10, вбачається, що ОСОБА_6 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_14 , продав, а ОСОБА_2 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 288,9 кв. м, житловою площею 121,2 кв. м, за ціною 860 140 грн, яку покупець, згідно з умовами договору, сплатив продавцеві до його підписання. Право власності ОСОБА_6 на зазначений житловий будинок на момент укладення договору було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що й зазначено в договорі як підтвердження належності відчужуваного майна продавцеві. Водночас перед відчуженням технічна інвентаризація будинку за домовленістю сторін не проводилася, а покупець підтвердив, що оглянув будинок, ознайомився з його станом і технічними характеристиками та не має претензій щодо них.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно пор реєстрацію права власності № 225649769 від 25.09.2020 року, житловий будинок, загальною площею 288,90 кв.м., житлової площею 121,20 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 на праві приватної власності, номер запису про право власності - 38370092, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2178103846236, зареєстроване державним реєстратором Виконавчого комітету Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області, на підставі технічного паспорта, серія та номер: б/н, виданого 20.01.1998 року, Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації № 2517, виданий 17.09.2013 року, видавник: Солонківська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, підставою внесення запису рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54264136 від 25.09.2020 року 15:36:17, ОСОБА_15 , Виконавчий комітет Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області, Львівська обл.

Рішенням № 1538 від 29.07.2021 року ХІХ позачергової сесії ІХ демократичного скликання Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області «Про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд», розглянувши заяву № 2307 від 21.07.2021 року гр. ОСОБА_2 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Малечковичі, Пустомитівського району Львівської області відповідно до протоколу постійної комісії сільської ради з питань агропромислового комплексу. земельних відносин, благоустрою та екології № 20 від 28.07.2021 року, вирішено затвердити технічну документацію із землеутрою гр. ОСОБА_2 щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 , площею 0,2046 га , кадастровий номер: 4623686600:02:001:1648; передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , площею 0,2046 га , кадастровий номер: 4623686600:02:001:1648.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 18.01.2024 року у справі № 450/4420/20, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03.10.2024 року, позов задоволено; скасовано державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , що проведена на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 13 січня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області, зареєстрованого в реєстрі за № 10. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Однак, постановою Верховного суду у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.02.2026 року у справі № 450/4420/20 рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18.01.2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03.10.2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову про скасування державної реєстрації права власності відмовлено.

Верховний суд у справі № 450/4420/20 виходив з того, що у разі, якщо позивач вважає, що право власності на належне їй нерухоме майно було безпідставно зареєстроване за ОСОБА_6 , який в подальшому відчужив його ОСОБА_2 , задоволення вимоги про скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок за останнім його набувачем не призведе до відновлення її порушених прав. Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння нерухомим майном, є віндикаційний позов. За таких обставин, Верховний суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд вважає за необхідне роз`яснити, що факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №922/643/19).

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10.12.2019 по справі №910/6356/19).

Отже, дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин (постанова КАС ВС від 15.10.2019 по справі №813/8801/14).

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова КГС ВС від 19.12.2019 по справі №916/1041/17).

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).

А тому, враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне наголосити, що суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У зв`язку з чим, ОСОБА_1 , 03.04.2026 року звернулась до Пустомитівського районного суду Львівської області із віндикаційним позовом до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Солонківської територіальної громади Львівського району Львівської області, приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Бризіцької Г. П. про витребування майна із чужого незаконного володіння відповідача на її користь 1/3 частку об?єкта незавершеного будівництва житлового будинку, загальною площею 288,9 кв. м, житловою площею 121,2 кв. м, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та 1/3 частку земельної ділянки, площею 0.2046 га кадастровий номер 4623686600:02:001:1648, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. на якій знаходиться незавершений будівництвом житловий будинок, загальною площею 288,9 кв. м, житловою площею 121,2 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно з долученим позивачкою обвинувальним актом у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024141390000644 від 26 червня 2024 року, у якому вона зазначена одною з потерпілих, ОСОБА_15 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 362 та ч. 3 ст. 365-2 КК України. В обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_15 , який відповідно до розпорядження голови Бібрської міської ради № 62 від 26 лютого 2019 року обіймав посаду начальника відділу державної реєстрації виконавчого комітету Бібрської міської ради, 25 вересня 2020 року, перебуваючи на робочому місці за адресою: АДРЕСА_3 , будучи державним реєстратором та маючи доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, всупереч вимогам законодавства у сфері державної реєстрації, за версією обвинувачення, умисно вніс до зазначеного Реєстру недостовірні відомості про право власності ОСОБА_6 на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 288,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2178103846236.

Як зазначено в обвинувальному акті, під час проведення реєстраційних дій ОСОБА_15 прийняв документи, подані від імені ОСОБА_6 , зокрема довідку від 23 вересня 2020 року, видану обласним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», довідку Солонківської сільської ради від 17 вересня 2013 року № 2517 та технічний паспорт від 20 січня 1998 року № 6, виготовлений Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації. При цьому, за версією обвинувачення, документи, які посвідчували право власності на житловий будинок та речове право на земельну ділянку під ним, зокрема відповідне рішення ради про передачу земельної ділянки у власність чи користування ОСОБА_6 , подані не були та державним реєстратором не витребувані. Попри це, ОСОБА_15 , як стверджується в обвинувальному акті, не зупинив розгляд заяви, а здійснив державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_6 . Також зазначено, що ОСОБА_6 фактично не був власником чи користувачем зазначеного житлового будинку та земельної ділянки під ним, а внаслідок описаних реєстраційних дій нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 860 140 грн, за версією обвинувачення, неправомірно вибуло з власності законних володільців ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . З огляду на викладене ОСОБА_15 інкриміновано несанкціоновану зміну інформації, яка оброблюється в автоматизованих системах, що заподіяла значну шкоду, а також зловживання повноваженнями державного реєстратора, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам окремих громадян, тобто кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 362 та ч. 3 ст. 365-2 КК України.

Спеціальним законом, який визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства є ЗУ «Про доступ до судових рішень».

У статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Згідно з ч.3 ст.6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

З наведеного вбачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, про що також зазначено у постанові Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 910/3191/20.

З відкритого доступу в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що у провадженні Перемишлянського районного суду Львівської області перебуває кримінальна справа № 449/939/24 за об`єднаними кримінальними провадженнями, внесеними до ЄРДР за № 42022142270000059 від 19.11.2022 та № 12024141390000644 від 26.06.2024. Ухвалою суду від 14.04.2025 року зазначені кримінальні провадження об`єднано в одне провадження, а ухвалою від 30.04.2025 року призначено судовий розгляд вказаних обвинувальних актів.

У той же час, Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 09.03.2026 року у справі № 450/1044/25 визнано ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.358 КК України, та призначено йому покарання у виді 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.; відповідно до п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити засудженого ОСОБА_7 від призначеного за ч.4 ст.358 КК України покарання у виді 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.; визнано ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.358 КК України, та призначено йому покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі; визнано ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.4 ст.190 КК України, та призначено йому покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, яке є його власністю; згідно ч.1 ст.70 КК України остаточну міру покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_7 у виді 7 (семи) років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, яке є його власністю; строк відбування покарання засудженому ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту його фактичного затримання і обмеження у вільному пересуванні працівниками поліції, зокрема 15.01.2025 р., а запобіжний захід у виді тримання під вартою залишено без змін.; процесуальні витрати за проведення судових експертиз в сумі 22718,40 грн. стягнуто з засудженого ОСОБА_7 в дохід держави; арешт майна, який накладений ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова від 06.03.2025 року - скасовано.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16.07.2026 року у справі № 450/1044/25 постановлено вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 09.03.2026 року залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , захисник Бельдій Н. В. - без задоволення.

Ухвала набрала законної сили 16.07.2026 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду в справі про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відтак, встановлені обставини вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 09.03.2026 року у справі № 450/1044/25 є преюдиційними для розгляду даної цивільної справи в частині правових наслідків дій особи, стосовно якої ухвалений вирок.

Так, у постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 19.12.2019 по справі №520/11429/17, колегія суддів визначила, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного правочину в мотивувальній частині судового рішення.

Вищевказаним вироком суду встановлено також обставини, які стосуються оформлення права власності на спірне майно та його подальшого відчуження, а саме, що «обвинувачений ОСОБА_7 , діючи умисно, за попередньо змовою з невстановленими органом досудового розслідування особами, а також у невстановлений органом досудового розслідування час, але не пізніше 31.10.2020 р., маючи умисел на підроблення посвідчення, яке видається установою та надає права, з метою вчинення пособництва у незаконному заволодінні невстановленими органом досудового розслідування особами об"єкта нерухомого майна у виді житлового будинку АДРЕСА_1 , усвідомлюючи, що реєстрацію місця проживання за вказаною адресою у встановленому законом порядку не здійснював і дозвіл на таку від законних володільців, зокрема потерпілих ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не отримував, будучи обізнаним, що право власності на вказаний об`єкт нерухомості попередньо незаконно зареєстровано невстановленими органом досудового розслідування особами за ОСОБА_6 , отримав за невстановлених обставин і у невстановленому місці паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 26.05.2003 Яворівським РВ УМВС України у Львівській області на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в якому замінив фотознімки на його власні з метою використання цього документу від імені попереднього власника.

31.10.2020 р. о 14 год. 20 хв., обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи у приміщенні, де здійснює свою діяльність приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Олефір Р. В., пред`явив останньому підроблений паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 26.05.2003 Яворівським РВ УМВС України у Львівській області на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а в подальшому видаючи себе за ОСОБА_6 підписав від його імені нотаріально посвідчені довіреності №4538 та №4540 на представництво інтересів ОСОБА_6 , в тому числі з приводу користування та розпорядження всім його майном, рухомим і нерухомим, особою ОСОБА_14 та особою ОСОБА_16 , і отримавши такі документи передав їх особі ОСОБА_14 для подальшого використання.»

Згідно з установленими вироком обставинами, 13 січня 2021 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Бризіцькою Г. П. посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , за яким ОСОБА_14 , діючи від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності № 4540 від 31 жовтня 2020 року, посвідченої приватним нотаріусом Олефіром Р. В., продав зазначений будинок ОСОБА_2 за 860 140 грн.

При цьому судом у кримінальному провадженні досліджено показання свідка ОСОБА_6 , який пояснив, що ОСОБА_17 є його рідним братом і близько десяти років тому забрав у нього паспорт громадянина України, аби той не був утрачений у зв`язку із систематичним вживанням ним алкогольних напоїв. Згодом брат повідомив йому про втрату паспорта. Свідок зазначив, що нового паспорта не виготовляв, місцезнаходження попереднього йому невідоме, ОСОБА_7 він не знає, нерухомого майна не оформляв і документів у нотаріуса не підписував.

Вироком також наведено показання свідка ОСОБА_18 , приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області, який підтвердив, що 31 жовтня 2020 року ОСОБА_7 пред`явив йому паспорт серії НОМЕР_1 , виданий на ім`я ОСОБА_6 , та, видаючи себе за останнього, підписав довіреності № 4538 і № 4540. За показаннями свідка, ОСОБА_14 був присутній під час вчинення зазначених нотаріальних дій, а ОСОБА_7 свідок упізнавав за рисами обличчя.

Крім того, згідно з наведеними у вироку показаннями свідка ОСОБА_2 , він придбав житловий будинок АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу за 860 140 грн, сплативши кошти ОСОБА_14 , а також виконав покладені на нього як покупця податкові зобов`язання.

На підтвердження встановлених обставин у вироку наведено висновок судово-почеркознавчої експертизи № 3116-Е від 2 вересня 2024 року, згідно з яким рукописний текст « ОСОБА_6 » та підпис від його імені у графі «Підпис» у довіреності за реєстровим № 4538, посвідченій 31 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Олефіром Р. В., виконані не ОСОБА_6 , а ОСОБА_7 . Аналогічно, відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 3337-Е від 7 жовтня 2024 року, рукописний текст « ОСОБА_6 » та підпис від його імені в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій (справа № 02-33, том № 4) виконані не ОСОБА_6 , а ОСОБА_7 .

Таким чином, наведені у вироку обставини стосуються не лише підроблення документа, використаного для оформлення довіреностей, а й подальшого відчуження спірного житлового будинку ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 13.01.2021 року.

Доводи відповідача ОСОБА_2 про ненадання позивачкою доказів тотожності незакінченого будівництвом житлового будинку, право власності на частки якого було визнано за нею та іншими спадкоємцями, зі спірним житловим будинком АДРЕСА_1 спростовуються обставинами, встановленими вироком Пустомитівського районного суду Львівської області у справі № 450/1044/25. Так, у вироку прямо зазначено: «Дослідженими судом доказами, встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 , та незакінчений будовою жилий будинок АДРЕСА_2 процентом готовності 12%, що знаходиться в с.Малечковичі, Пустомитівського р-ну, Львівської обл., є одним і тим же об`єктом нерухомого майна, вартість якого станом на 29.09.2020 р. становить 860140,00 грн.»

Суд встановив, що спірний об?єкт незавершеного будівництва житлового будинку вибув із володіння позивачки та інших співвласників, залучених до участі у справі як треті особи, не з їхньої волі, а внаслідок протиправних дій третіх осіб, пов`язаних із використанням підроблених документів для оформлення права власності та подальшого відчуження майна відповідачу, суд доходить висновку, що позивачка фактично була позбавлена можливості володіти та розпоряджатися належною їй 1/3 часткою нерухомого майна, а саме об?єкта незавершеного будівництва житлового будинку.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц зазначено, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Водночас суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 751/1620/23 (провадження № 61-8723св24) а саме, що витребувати можна лише те майно, яке є в наявності та фактично перебуває у незаконному володінні відповідача. Якщо ж майно, яке перебуває у чужому володінні, видозмінилося, було перероблене чи знищене, а позивач довів, що вказане майно йому належить, то в такому випадку стягується вартість майна. Інакше виконати судове рішення про задоволення позову буде неможливо.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 464/12197/14 (провадження № 61-40967св18), зроблено висновок про те, що новоствореним об`єктом нерухомості вважається виключно об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, не є новоствореним об`єктом нерухомого майна вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами (постанова Верховного Суд України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 вересня 2001 року за позивачкою визнано право власності на 1/3 частку незакінченого будівництвом житлового будинку зі ступенем готовності 12 %. Водночас згідно з договором купівлі-продажу від 13 січня 2021 року та відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачем зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 288,9 кв. м, житловою площею 121,2 кв. м.

Однак саме по собі зазначення в договорі купівлі-продажу та реєстрі іншого найменування об`єкта нерухомості, його загальної та житлової площі порівняно з характеристиками об`єкта незавершеного будівництва, право власності на частку якого визнано за позивачкою, не є достатнім для висновку про те, що спірне майно було видозмінене, перебудоване, перероблене або внаслідок таких змін припинило існування як той самий об`єкт нерухомості.

Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували факт та характер видозміни спірного об`єкта, проведення його реконструкції чи перебудови, використання або заміну його конструктивних елементів, знесення первісного об`єкта або створення натомість нового об`єкта нерухомості.

При цьому суд бере до уваги, позицію відповідача ОСОБА_2 , який у судові засідання не з`являвся, доказів на підтвердження відповідних обставин не подавав та клопотань про витребування доказів щодо характеру й обсягу можливих змін спірного майна не заявляв, обмежившись поданням відзиву, мотиви якого фактично зводились до недоведення позивачем тотожності незавершеного будівництва, що значилось за померлим ОСОБА_5 та його будинком, що безпосередньо спростовано вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 09.03.2026 року. Водночас сама по собі неявка відповідача та незаявлення ним відповідних клопотань не звільняють суд від обов`язку повного й об`єктивного дослідження обставин справи, однак за відсутності належних доказів не дають підстав вважати доведеним факт видозміни спірного майна лише на підставі відмінностей у його описі та площі.

Суд також враховує принцип належного урядування, на важливості якого наголошено Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70). ЄСПЛ зазначив, що у справах, які стосуються загального інтересу та майнових прав, державні органи повинні діяти вчасно, належним і послідовним чином, забезпечуючи прозорість та юридичну визначеність у цивільних правовідносинах. У контексті цієї справи наведений принцип має значення з огляду на те, що право власності відповідача було зареєстровано на підставі документів, правомірність оформлення яких стала предметом судового розгляду, а відмінність зареєстрованих характеристик будинку від характеристик об`єкта, право власності на частку якого раніше було визнано за позивачкою, сама собою не може покладати на неї негативні наслідки неналежного оформлення відомостей про нерухоме майно.

Отже, за відсутності належних і допустимих доказів того, що спірний об`єкт незавершеного будівництва був знищений, перероблений або внаслідок законно проведеної реконструкції перетворився на інший, самостійний об`єкт нерухомості, суд не вбачає підстав вважати доведеним заперечення щодо неможливості витребування спірного майна з огляду на його видозміну. Відтак сама лише відмінність опису та площі об`єкта в договорі купівлі-продажу й Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не спростовує можливості витребування належної позивачці частки за умови встановлення інших передбачених законом підстав для задоволення позову.

З матеріалів справи встановлено, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 13.09.2001 року у справі № 2-2 за позивачкою ОСОБА_1 визнано право власності на 1/3 частку незакінченого будівництвом житлового будинку, який належав ОСОБА_5 на момент його смерті. Зазначене рішення набрало законної сили 15.10.2001 року.

Водночас право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 288,9 кв. м, житловою площею 121,2 кв. м, було зареєстровано за ОСОБА_6 25.09.2020 року, після чого 13.01.2021 року на підставі договору купівлі-продажу зазначений об`єкт нерухомості відчужено ОСОБА_2 . Однак вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 9 березня 2026 року у справі № 450/1044/25, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 липня 2026 року, встановлено обставини використання ОСОБА_7 підроблених документів для оформлення довіреностей від імені ОСОБА_6 та подальшого відчуження спірного житлового будинку. Крім того, у зазначеному вироку прямо встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 та незакінчений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_2 зі ступенем готовності 12 % є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна.

Отже, наведені обставини спростовують доводи про відсутність тотожності між об`єктом незавершеного будівництва, право власності на частку якого визнано за позивачкою, та житловим будинком, зареєстрованим і надалі відчуженим відповідачу. При цьому відповідачем не надано належних і допустимих доказів проведення реконструкції чи перебудови спірного майна, зміни його конструктивних елементів, знищення первісного об`єкта або створення нового об`єкта нерухомості. Відповідач також не з`являвся в судові засідання та не подавав доказів на спростування встановлених обставин. Водночас суд бере до уваги, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а сама лише відмінність опису майна в правовстановлювальних документах не є достатньою підставою для висновку про неможливість його витребування.

Постановою Верховного Суду від 11.02.2026 року у справі № 450/4420/20 визначено належний спосіб захисту порушеного права витребування майна з чужого незаконного володіння. У зв`язку із цим ОСОБА_1 звернулася з відповідним віндикаційним позовом, заявивши вимогу про витребування на її користь 1/3 частки спірного об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку та 1/3 частки земельної ділянки, на якій він розташований.

З огляду на встановлені обставини суд доходить висновку, що позивачка набула право власності на 1/3 частку незакінченого будівництвом житлового будинку на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, а подальша реєстрація права власності за ОСОБА_6 та відчуження майна відповідачу відбулися за обставин, пов`язаних із використанням підроблених документів. При цьому спірний об`єкт нерухомості фактично вибув із володіння позивачки та інших співвласників не з їхньої волі, а доказів його знищення, перероблення або перетворення на інший самостійний об`єкт нерухомості матеріали справи не містять.

При цьому суд враховує, що на підставі саме зазначених документів за ОСОБА_2 13.01.2021 року було зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 288,9 кв. м, житловою площею 121,2 кв. м, за ціною 860 140 грн. Отже, спірне майно вибуло з володіння його законного власника ОСОБА_1 поза його волею, оскільки остання не вчиняла дій щодо відчуження належної частки об?єкта незавершеного будівництва житлового будинку та земельної ділянки та не надавала згоди на передачу такої іншій особі.

Разом із тим, щодо позовної вимоги про витребування частки земельної ділянки з чужого незаконного володіння суд зазначає, що на час виникнення у позивачки права власності на 1/3 частку об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку діяла редакція Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII, чинна з 12 липня 2000 року.

Відповідно до ч.ч 1,2 статті 30 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII у редакції, чинній на час виникнення зазначеного права власності, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів».

Відповідно до приписів статті 42 цього Кодексу, громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду. Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі, що сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін установленого порядку використання та розпорядження земельною ділянкою.

Відповідно до частин першої та другої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно з частиною 1 статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час ухвалення судом рішення), у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Ч. 2 вищевказаної статті встановлено, що у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду, також й на об`єкт незавершеного будівництва та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі №364/515/19.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, редакції Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII, чинна з 12 липня 2000 року та інших положеннях законодавства.

Відтак, з урахуванням положень статей 387, 388 ЦК України, вирішуючи питання про витребування майна, суд має виходити з установленого права власності позивача, факту вибуття майна поза її волею та перебування спірного майна у володінні відповідача, надавши оцінку сукупності доказів щодо наявності передбачених законом підстав для задоволення заявлених вимог.

За таких обставин суд доходить висновку, що ОСОБА_1 як законний власник має право на витребування спірної частки об?єкта незавершеного будівництва житлового будинку та земельної ділянки, площею 0.2046 га кадастровий номер 4623686600:02:001:1648, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. та на якій знаходиться незавершений будівництвом житловий будинок від її останнього набувача ОСОБА_2 на підставі статей 387, 388 ЦК України, оскільки такі вибули з володіння власника не з його волі, а внаслідок дій осіб, які не мали права нею розпоряджатися. З огляду на встановлені обставини та спосіб вибуття майна з володіння власника, вимога про витребування об?єкта незавершеного будівництва житлового будинку та земельної ділянки на якій знаходиться незавершений будівництвом житловий будинок з чужого незаконного володіння є належним та ефективним способом захисту порушеного права та підлягає до задоволення.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Умови компенсації, передбачені відповідним законодавством, є суттєвими для оцінки того, чи відповідає оскаржуваний захід вимозі справедливого балансу і, зокрема, чи не покладає він непропорційний тягар на заінтересованих осіб. У цьому зв`язку вилучення майна без виплати суми, пропорційної його вартості, зазвичай становитиме непропорційне втручання, тоді як повна відсутність компенсації може вважатися виправданою відповідно до статті 1 Протоколу першого лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ у справі «Jahn and Others v. Germany», № 46720/99, 72203/01 та 72552/01, § 94).

Суд враховує інтереси позивача як власника 1/3 частки об?єкта незавершеного будівництва житлового будинку, яка здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, вважає, що права та інтереси власника ОСОБА_2 , який позбувся права володіння внаслідок дій третіх осіб, за обставин цієї справи перевищують інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже за обставин цієї справи, суд дійшов висновку про необхідність витребування спірної 1/3 частки об?єкта незавершеного будівництва житлового будинку та земельної ділянки, що знаходиться під таким, з чужого незаконного володіння.

Суд також звертає увагу відповідача ОСОБА_2 , що добросовісний набувач не позбавлений права на захист своїх майнових інтересів, зокрема шляхом пред`явлення до продавця вимог про відшкодування збитків відповідно до статті 661 ЦК України, а розрахунки між власником і добросовісним набувачем у разі витребування майна здійснюються в порядку, визначеному статтею 390 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, або часткове його задоволення. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, тому з ОСОБА_2 у підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 867,50 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15-16, 202-207, 215, 244, 387-388, 627 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 77, 81, 141, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Солонківська територіальна громада Львівського району Львівської області, приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Бризіцька Г. П. про витребування майна із чужого незаконного володіння, задоволити.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_5 ) 1/3 частку об?єкта незавершеного будівництва житлового будинку, загальною площею 288,9 кв. м, житловою площею 121,2 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_5 ) 1/3 частку земельної ділянки, площею 0.2046 га кадастровий номер 4623686600:02:001:1648, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. та на якій знаходиться незавершений будівництвом житловий будинок, загальною площею 288,9 кв. м, житловою площею 121,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 ) на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_5 ) судовий збір у розмірі 2 867,50 грн (дві тисячі вісімсот шістдесят сім гривень 50 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складено 16.10.2026 року.

Суддя: І. І. Мельничук