Решение № 140656305, 15.10.2026, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

15 жовтня 2026 рокум. Чернігівсправа № 927/806/26

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Новик Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання) справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Корма України" (код ЄДРПОУ 39090919), вул. Криворізька, буд. 12, смт. Новогродка, Кіровоградська область, 28200

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИНИЦЯ АГРО" (код ЄДРПОУ 33233246), вул. Першотравнева, 69, с. Тиниця, Бахмацький район, Чернігівська область, 16560

про стягнення 188 222,68 грн

представники сторін не викликались

Суть спору. Позиції учасників справи, їх заяви і клопотання та процесуальні дії суду щодо розгляду справи.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Корма України" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИНИЦЯ АГРО" про стягнення 188222,68 грн боргу, з яких 162361,60 грн - сума основної заборгованості, 4621,47 грн - інфляційні втрати, 18222,15 грн - неустойка (пеня) та 3017,46 грн - 3% річних.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача понесені ним судові витрати із сплати судового збору у розмірі 3328,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 14000,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань зі сплати вартості отриманого товару по договору поставки № 01/01/25-П від 01.01.2025.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 19.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.

Ухвала суду від 19.08.2026 надіслана сторонам до електронних кабінетів ЄСІТС 19.08.2026 о 12:10, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

В розумінні положень ст. 242 ГПК України сторони належним чином повідомлені про розгляд справи в суді, встановлені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.

02.09.2026 відповідачем поданий відзив на позов, відповідно до якого останній не заперечує факту укладення договору поставки, отримання товару за видатковою накладною № РН-0000271 від 26.03.2026 на суму 302361,60 грн та здійснення платежів на суму 100000 грн 31.03.2026 і 40000 грн 15.06.2026.

Проте, відповідач зазначає про те, що позивач:

- невірно визначив дату почату прострочення,

- допустив помилку при розрахунку 3% річних,

- а розрахунок інфляційних нарахувань є необґрунтованим.

Крім того, відповідач просить зменшити розмір пені на підставі ст. 551 ЦК України, а також зменшити витрати на професійну правничу допомогу.

Відзив на позов прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи. Справа розглядається з рахуванням поданого відзиву на позов.

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Будь-яких інших заяв та клопотань від сторін не надходило.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення в межах процесуального строку розгляду справи.

Будь-яких інших заяв та клопотань від сторін не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

01.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Корма України» (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро» (далі - Покупець) укладено Договір поставки № 01/01/25-П (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору:

п. 1.1. Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця сільськогосподарську продукцію (в подальшому - Товар), згідно з умовами і в порядку, передбаченим даним Договором, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар.

п. 1.4. Найменування та кількість Товару визначається у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного Договору.

п. 2.1. Ціна за тону Товару, а також вартість кожної партії Товару, вказується у специфікаціях, які є невід`ємними частинами даного Договору.

п. 2.2. Загальна сума за цим Договором визначається виходячи з вартості кожної партії Товару, згідно з специфікаціями до даного Договору.

п. 2.3. Оплата кожної партії Товару здійснюється Покупцем у національній валюті України, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на протязі строку, визначеного у специфікаціях до кожної партії Товару. Датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

п. 5.3. За несвоєчасну оплату за Договором Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення платежу.

п. 8.1. Даний договір набирає чинності з дати підписання Сторонами і діє до 31.12.2026.

Між сторонами підписано Специфікацію № 11 до договору поставки № 01/01/25-П від 01.01.2025, відповідно до умов якої:

1. Постачальник передає у власність покупцю наступну партію Товару: Шрот соняшниковий, 25000 кг, ціна товару за 1 кг без ПДВ 9,92 грн, вартість товару без ПДВ 248000,00 грн, ПВД 49600,00 грн. Всього 297600,00 грн.

2. Термін відвантаження (передачі) товару: на протязі п`яти календарних днів з моменту підписання даного договору та специфікації сторонами.

3. Умови поставки: склад Покупця, за адресою: м. Бахмач, Бахмацький р-н, Чернігівська обл..

4. Термін оплати: 100% на розрахунковий рахунок Постачальника по факту поставки Товару на протязі 14 (чотирнадцяти) календарних днів.

Відповідно до видаткової накладної № РН-0000271 від 26.03.2026 Постачальник передав, а Покупець прийняв Товар на загальну суму 302361,60 грн.

26.03.2026 Позивачем виставлено рахунок на оплату № СФ-0000263 на суму 302361,60 грн.

З урахуванням умов Специфікації термін оплати до 09.04.2026.

Відповідно до наявної у матеріалах справи картки рахунку відповідачем 31.03.2026 сплачено 100000,00 грн, 15.05.2026 40000,00 грн.

05.06.2026 позивач звернувся до відповідача вимогою про сплату 162361,60 грн заборгованості.

Докази повної оплати вартості отриманого товару у матеріалах справи відсутні.

У зв`язку з простроченням оплати вартості отриманого товару, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 18222,15 грн пені за період прострочення з 09.04.2026 по 12.08.2026; 3017,46 грн 3% річних за період прострочення з 09.04.2026 по 12.08.2026 та 4621,47 грн інфляційних нарахувань за період прострочення з квітня 2026 року по липень 2026 року.

З огляду на те, що відповідач вартість отриманого товару не сплатив, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Нормативно-правове обґрунтування, оцінка доказів та висновки суду.

Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони відповідно до статті 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В частині 1 статті 638 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав і обов`язків.

Суд при вирішенні спору враховує, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а правовідносини, що склалися між сторонами, підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України .

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві ціну проданого товару.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що принцип належного виконання полягає в тому, що воно має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №910/11949/21).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов`язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо оплати отриманого товару, а тому несвоєчасне виконання/невиконання в повному обсязі зобов`язання є його порушенням.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано Товар на загальну суму 302361,60 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000271 від 26.03.2026.

З урахуванням умов п. 4 Специфікації № 11 до Договору строк оплати поставленого товару до 09.04.2026.

Відповідач свої договірні зобов`язання з оплати поставленого товару виконав частково, сплативши 140000 грн, що підтверджується карткою рахунку (а.с.22), а саме: 31.03.2026 відповідачем сплачено 100000,00 грн, 15.05.2026 40000,00 грн.

Отже, станом на день подачі позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 162361,60 грн.

Протягом розгляду справи відповідачем до господарського суду не подано жодного належного, допустимого та вірогідного доказу на спростування як факту передачі позивачем товару, що є предметом спору у цій справі, так і доказів повної оплати вартості отриманого товару.

Враховуючи наведене, за висновком суду відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, і його заборгованість перед позивачем, яка підтверджується матеріалами справи, становить 162361,60 грн, тому вимога про стягнення боргу підлягає задоволенню в цій сумі.

Щодо заявленої до стягнення пені.

За порушення строку оплати товару позивач на підставі п. 5.3. нарахував та заявив до стягнення з відповідача 18222,15 грн пені за період прострочення з 09.04.2026 по 12.08.2026.

Відповідно до статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом статей 509, 524, 533 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Судом встановлено, що враховуючи приписи статей 251, 253 ЦК України та умови п. 4 Специфікації № 11, строк оплати поставленого товару визначений до 09.04.2026, отже прострочення оплати за поставлений товар починається з 10.04.2026, а не з 09.04.2026, як помилково зазначає позивач.

В контексті наведеного суд звертає увагу на положення ч. 3 ст. 549 ЦК України та кореспондуючу їй умову пункту 5.3. Договору, які визначають механізм нарахування (обчислення) пені.

Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати.

Застосування формулювання в тексті договору «за кожен день прострочення» повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує її механізм визначення (розрахунку), встановлюючи строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), передбачених частиною 3 статті 549 ЦК України.

Правовий аналіз статей 253, 255, 549 ЦК України та погоджені умови Договору свідчать про те, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичного виконання зобов`язання не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені, адже повним днем прострочення виконання зобов`язання не є (див. постанову Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 910/9078/18).

Отже, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені за прострочення оплати товару, з урахуванням дат, з яких і до яких є правомірним її нарахування, та здійснених відповідачем часткових оплат, суд дійшов висновку про її обґрунтованість в розмірі 17889,50 грн, зокрема: за період з 10.04.2026 по 14.05.2026 з розрахунку суми боргу 202361,60 грн - 5821,36 грн пені, з 15.05.2026 по 12.08.2026 із розрахунку суми боргу 162361,60 грн 12068,14 грн пені.

Отже, правомірний і обґрунтований розмір пені складає 17889,50 грн, а тому вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в обрахованому судом розмірі.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.

Позивачем нараховано та пред?явлено до стягнення 3017,46 грн 3% річних за період прострочення з 09.04.2026 по 12.08.2026 та 4621,47 грн інфляційних нарахувань за період прострочення з квітня 2026 року по липень 2026 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла в постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Як встановлено судом, прострочення оплати за поставлений товар починається з 10.04.2026, тому за перерахунком суду, з урахуванням дат, з яких і до яких є правомірним її нарахування, та здійснених відповідачем часткових оплат 3% річних становлять 1783,17 грн, у тому числі за період з 10.04.2026 по 14.05.2026 582,14 грн, з 15.05.2026 по 12.08.2026 1201,03 грн; інфляційні нарахування становлять 4621,47 грн за період з квітня 2026 року по липень 2026 року.

При цьому, при перевірці розрахунку інфляційних нарахувань судом враховувалось таке.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язаннях і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ.

Отже, за перерахунком суду загальний розмір 3% річних становить 1783,17 грн, а інфляційних нарахувань 4621,47 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження повної та вчасної сплати передбачених Договором платежів.

Щодо посилань відповідача, що позивачем неправомірно застосовані положення Господарського кодексу України, які втратили чинність станом на день звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.06.2021 року в справі № 904/5726/19, в процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.10.2021 року в справі № 910/17324/19, за принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 року в справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 12.06.2019 року в справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25.06.2019 року в справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 11.09.2019 року в справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 04.12.2019 року в справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16.06.2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1).

Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року в справі № 917/1739/17 (пункт 85). З`ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року в справі № 924/1473/15 (пункт 7.43) та від 04.12.2019 року в справі № 917/1739/17 (пункт 85).

Саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року в справі № 917/1739/17 (пункт 86).

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013).

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Суд зазначає, що статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПК України.

В контексті означеного, суд звертає увагу на те, що наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.

Проте, всупереч викладеного вище, відповідачем не було доведено суду таких обставин як, наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, винятковість випадку, з урахуванням інтересів обох сторін, не наведено причин неналежного виконання зобов`язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем, враховуючи, що порушення зобов`язання продовжує тривати, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

З наведеного слідує, що на момент вирішення спору по суті у суду відсутні підстави вважати наявними та належним чином доведеними обставини, що свідчать про наявність підстав для зменшення розміру неустойки у розумінні ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та сталої практики Верховного Суду.

За таких обставин, клопотання відповідача про зменшення розміру пені задоволенню не підлягає.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 162361,60 грн боргу, 17889,50 грн пені, 1783,17 грн 3% річних та 4621,47 грн інфляційних нарахувань.

В решті вимог в частині 332,65 грн пені, 1234,29 грн 3% річних позов задоволенню не підлягає за безпідставністю.

Розподіл судових витрат.

Згідно з пунктом 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позов підлягає частковому задоволенню, за рахунок відповідача позивачу відшкодовуються судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2640,24 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в частині 22,16 грн покладається на позивача.

В контексті наведеного розподілу судом враховано таке.

Позивачем при зверненні до суду сплачено 3328 грн судового збору.

Позов ТОВ «Торговий Дім Корма України» подано через підсистему "Електронний суд".

Законом України від 26.05.2021 №2147а-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" включено частину третю, відповідно до якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (підпункт "б" підпункту 1 пункту 17 § 1 розділу 4).

Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22 особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням підсистеми "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір". При цьому надані Державною судовою адміністрацією України в листі від 29.10.2021 №10-19326/21 та Вищою радою правосуддя в листі від 30.11.2021 №28581/0/9-21 роз`яснення щодо того, що вказана норма (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір") не набрала чинності у порядку, встановленому Законом, не змінюють установленого порядку та умов набрання чинності нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням зазначених положень та висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22, а також з огляду на обставини подання позивачем позову через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору, який підлягав сплаті за звернення до суду, становить 2662,40 грн (3328 грн х 0,8), який і був розподілений за результатами розгляду даної справи.

При цьому, суд зауважує, що у зв`язку зі сплатою позивачем при зверненні до суду судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом, він не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про повернення надлишково сплаченого судового збору в сумі 665,60 грн в порядку, передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Позивачем заявлено до стягнення 14000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В якості доказів понесення витрат позивачем надано: договір від 23.05.2026 про надання правничої допомоги, звіт № 1/08 від 12.08.2026, рахунок-фактуру № 12/08 від 12.08.2026 на суму 14000,00 грн.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Статтею 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено,, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 вказаного вище Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Зі змісту наданого до матеріалів справи Договору про надання правничої допомоги від 23.05.2026 не вбачається, що сторонами погоджена істотна умова договору, а саме розмір гонорару, зокрема і порядок його обчислення.

Наявний у матеріалах справи звіт № 1/08 від 12.08.2026 не приймається судом як доказ погодження сторонами розміру гонорару, оскільки останній складений в односторонньому порядку, підписаний тільки адвокатом.

Будь-яких інших доказів погодження ТОВ «ТД Корма України» розміру гонорару (актів виконаних робіт, додаткових угод тощо) матеріали справи не містять.

Отже, з огляду на те, що за наявними у матеріалах справи не вбачається за можливе здійснити оцінку витрат, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, у суду відсутні підстави для розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИНИЦЯ АГРО" (код ЄДРПОУ 33233246, вул. Першотравнева, 69, с. Тиниця, Бахмацький район, Чернігівська область, 16560) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Корма України" (код ЄДРПОУ 39090919, вул. Криворізька, буд. 12, смт. Новогродка, Кіровоградська область, 28200) борг в сумі 162361,60 грн, пеню в сумі 17889,50 грн, 3% річних в сумі 1783,17 грн, інфляційні нарахування в сумі 4621,47 грн, судовий збір в сумі 2640,24 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України подається безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя Т.О. Новик