Решение № 140655007, 16.10.2026, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/2391/25

Провадження № 2/945/519/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області, в складі головуючої судді Лопіної О.О., за участю секретаря судового засідання Сербиної К.Ю., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Кучерявої Т.Ю., представника третьої особи Чабанюк С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області про визначення місця проживання дитини,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області через свого представника адвоката Кучеряву Т.Ю. з позовною заявою, сформованою в системі «Електронний суд» до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області про визначення місця проживання дитини.

В обгрунтування позову зазначив, що 25.05.2021 між ним та відповідачкою було зареєстровано шлюб. Сторони від даного шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та фактично проживає разом з батьком. Наразі позивач та відповідачка не проживають разом, не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету. Позивач продовжує дбати про фізичний та емоційний стан дитини, займається питаннями харчування, розвитку, матеріально забезпечує, піклується про її здоров`я. В цьому позивачу допомагає його мати, яка проживає по сусідству. За місцем реєстрації та фактичного проживання позивач створив всі необхідні умови для комфортного, безпечного проживання разом з донькою. Батько систематично відвідує з дитиною садок, центр розвитку дітей, де є послуги логопеда, психолога, оскільки донька мала досить малий словниковий запас для її віку, мала небагато навичок, притаманних дитині. Мати дитини цим не займалась, вона має ще двох дітей від попередніх відносин, не має часу для виховання їх спільної з позивачем дитини і не заперечує проти того, що батько забрав дитину до себе та займався її вихованням, дбав про її побутові потреби тощо. Однак постійно виникають непорозуміння та необґрунтовані вимоги щодо сплати аліментів на дитину, яка не проживає разом з нею. Матір бачить дитину раз або двічі на місяць, при цьому кожного разу батько самостійно веде та забирає доньку. Мати не займається дитиною, не приділяє їй часу, чим викликає у доньки сумбурні почуття, тривожність тощо. Мати постійно загрожує позивачеві, що забере дитину, позивач не виключає, що мати в силу свого неврівноваженого характеру може це зробити, що спричинить дитині непоправних наслідків, вплине на її емоційний стан, така поведінка є несприятливою для дитини, не відповідає її інтересам, потребам. Батько дитини має бажання жити зі своєю дитиною однією сім`єю, виховувати її, матеріально забезпечувати всім необхідним, донька є очікуваною дитиною в житті Позивача. За місцем проживання і реєстрації, за місцем роботи позивач характеризується позитивно, з сусідами підтримує нормальні відносини, не зловживає алкогольними напоями та наркотичними речовинами, не веде антисоціальний спосіб життя, у квартирі створені всі належні умови для зростання і розвитку дитини, має постійний дохід, отримує заробітну плату, слідкує за станом здоров`я доньки, у відносинах батько-дитина добре налагоджений психологічний контакт. Проживання з батьком виключає ризики, які можуть негативно вплинути на фізичний чи психічний стан дитини. Разом з батьком дитина почувається комфортно, захищено, вона має стабільний режим дня, знає де її кімната, речі тощо. Старші діти відповідачки народжені від різних чоловіків і тому позивач не вважає доцільним та сприятливим, якщо його дитина буде жити у чужій родині, з чоловіками, які ніколи не зможуть замінити справжнього батька. На підставі вищенаведеного, просить визначити місце проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, ОСОБА_1 за місцем реєстрації батька.

Вказана цивільна справа згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями розподілена головуючому судді ОСОБА_4 .

Ухвалою судді Миколаївського районного суду Миколаївської області вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 10.11.2025 позовну заяву залишено без руху, оскільки судом після відкриття провадження встановлено, що позовна заява подана без додержання вимог викладених у ст.ст.175,177 ЦПК України.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17.11.2025 прийнято заяву про усунення недоліків позовної заяви, на виконання ухвали від 10.11.2025 про залишення позовної заяви без руху та продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Розпорядженням керівника апарату суду № 331 від 29.06.2026 року було призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_4 відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 1224/0/15-26 від 18.06.2026.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026 головуючим суддею по даній справі визначено суддю Лопіну О.О.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02.07.2026 справу прийнято до свого провадження. Постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 07.09.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кучерява Т.Ю. позовні вимоги підтримали з підстав та мотивів, викладених у позові, просили їх задовольнити.

Представник ОСОБА_5 , наполягаючи на задоволенні позовних вимог зауважила, що ухвалене судом рішення про визначення місця проживання дитини внесе визначеність у стосунки між позивачем та відповідачем, такий документ гарантуватиме, що відповідачка в якийсь момент не забере доньку до себе, дозволить позивачу оформлювати без згоди відповідачки будь-які документи, що стосуються доньки, у тому числі виїзд за кордон. Стверджує, що між позивачем та відповідачем до подачі позову до суду виникав спір щодо сплати аліментів.

Позивач ОСОБА_1 суду повідомив, що у 2023 році фактично шлюбні стосунки з ОСОБА_2 припинились, вона з двома старшими дітьми переїхала, а молодша донька залишилась з ним. З того часу ОСОБА_2 жодного разу не висловила бажання, щоб донька проживала з нею. Зазначив, що на його думку, така ситуація її влаштовує, їй не треба займатись дитиною, може приділити собі час. Були суперечки між ними, але не через місце проживання дитини, а відповідачка хотіла, щоб він їй сплачував аліменти. Це питання піднімалось до розірвання шлюбу.

Зауважив, що прийняття рішення судом про визначення місця проживання дитини усуне занепокоєння, що колись дочці прийдеться проживати з матір`ю, яка веде не дуже нормальний спосіб життя.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, причин неявки суду не повідомила. У матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без її участі, також зазначає що позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області у судовому засіданні пояснила, що сім`ю ОСОБА_6 знає давно, наразі ОСОБА_2 перебуває на обліку через неналежну поведінку. Ще коли існували шлюбні відносини, ОСОБА_2 неналежно виконувала батьківські обов`язки по відношенню до доньки, та маніпулювала дитиною, щоб отримувати кошти від ОСОБА_1 .

Крім того представник зазначила, що ОСОБА_2 не зверталась до органу опіки та піклування з питанням визначення місця проживання доньки з нею, спору між сторонами щодо місця проживання дитини з батьком не має, відповідачка не бажає цього і не має можливості виховувати дитину.

Суд, заслухавши позивача та його представника, представника третьої особи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, повно і всебічно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Суд установив, що сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про її народження серії НОМЕР_1 , видане 05.08.2025 Миколаївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Позивач та відповідач проживають окремо один від одного, дитина ОСОБА_3 зареєстрована разом з позивачем.

Згідно довідки Трихатського ЗДО Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області № 5 від 03.09.2025 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідує Трихатський заклад дошкільної освіти Миколаївського району Миколаївської області з 01.09.2025.

Відповідно до довідки КУ ІЦР Ольшанської селищної ради позивач звертався до фахівців ІЦР з донькою ОСОБА_7 .

З витягу з протоколу засідання комісії з питань захисту дитини при виконавчому комітеті Ольшанської селищної ради вбачається, що 24 листопада 2025 року комісією розглядалось питання про визначення місця проживання дитини ОСОБА_8 , 2022 р.н., у зв`язку з розірванням шлюбу між громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Під час розгляду зазначеного питання ОСОБА_2 зазначила, що раніше виникав спір щодо визначення місця проживання дитини у зв`язку з розладом сімейних стосунків. Після подачі позову, ОСОБА_2 не заперечує проти проживання дитини з батьком.

Орган опіки та піклування Ольшанської селищної ради у висновку, затвердженого рішенням виконавчого комітету Ольшанської селищної ради від 24.11.2025 № 128 вважав за доцільне визначити місце проживання дочки сторін ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою його проживання.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач) вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 522/3747/22).

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом. І суд може задовольнити позов у справі щодо дитини лише тоді, коли дійде висновку, що це є необхідним і корисним для інтересів та благополуччя дитини.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 295/13519/22, від 26 серпня 2025 року у справі № 753/18526/21, від 01 жовтня 2025 року у справі № 760/18574/22, від 05 листопада 2025 року у справі № 645/5180/19, від 12 листопада 2025 року у справі № 202/2883/22, від 12 листопада 2025 року у справі № 686/31442/24, від 04 березня 2026 року у справі № 188/846/23, від 27 квітня 2026 року у справі № 501/2820/21, від 03 липня 2026 року у справі № 752/13051/22.

При цьому Верховний Суд також зауважував, що відсутність між батьками спору щодо місця проживання дитини свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі (постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 та від 19 червня 2026 року у справі № 166/1168/25).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE,№ 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).

У частині шостій статті 19 СК України передбачено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що висновком органу опіки та піклування Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області від 24.11.2025 № 128, визначено за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_8 з батьком ОСОБА_1 , що відповідатиме інтересам дитини. При цьому зміст цього висновку не містить тверджень щодо наявності між батьками дитини спору щодо місця проживання дитини.

Натомість, позивач, представник третьої особи суду підтвердили, що між позивачем та відповідачем відсутній спір про місце проживання дитини, у матері не створені належні умови для проживання доньки ОСОБА_9 і вона жодного разу не висловила бажання проживати з донькою. Відповідач, окрім цього, позовні вимоги визнала, про що надала суду заяву.

У цьому випадку, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 зазначено, що «суди врахували, що ще до звернення до суду з позовом сторони, які проживають окремо, фактично дійшли згоди про те, що малолітня дочка проживатиме разом із батьком, що також підтверджено відповідачем, яка не просила змінювати місце проживання дитини. Крім того, згідно з висновком від 23 лютого 2024 року № 02-1-15/870 орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Закарпатської області також вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої разом із батьком. Верховний Суд звертає увагу, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни місця проживання дочки, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дитиною...Зазначення фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 визначено, що «малолітня дитина проживає разом із батьком, а мати дитини як на час подання позову, так і під час розгляду справи в суді не заперечувала проти цього, підтвердивши тим самим, що сторони дійшли домовленості щодо проживання доньки саме з позивачем. З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2026 року у справі № 953/5480/22.

У постанові Верховного Суду від 10.04.2025 у справі № 189/1176/24 визначено Суди встановили, що малолітня проживає разом із батьком в його будинку, де створені всі умови для комфортного проживання, дитина повністю матеріально забезпечена, дитина має з батьком емоційний контакт, мати дитини не вимагає зміни місця проживання дитини; орган опіки не зазначає у висновку про наявність спору між батьками щодо місця проживання дитини; мати дитини, яка надала заяву про розгляд справи без її участі, позов визнала, не вимагає від батька дитини змінити її місце проживання, не порушує в судовому порядку питання про відібрання дитини у позивача. За таких обставин, суди обґрунтовано вважали, що в позивача відсутнє порушене право, яке підлягає захисту.

Судом з пояснень учасників справи та досліджених доказів встановлено, що дитина постійно проживала з позивачем як станом на час пред`явлення позову, так і станом на час ухвалення даного рішення. У справі відсутні докази того, що позивач забороняє відповідачці бачитися з дитиною. Відповідачка протягом всього часу перебування справи в провадженні суду не заперечувала проти проживання дитини з позивачем та надала заяву в якій визнала позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи позивача відносно того, що позов пред`явлений з метою досягти правової визначеності в питанні місця проживання дитини з огляду на складнощі у відносинах між позивачем та відповідачем, суд відхиляє, оскільки, як зазначено Верховним Судом в постанові від 05.03.2025 у справі № 953/2568/23, судове рішення у справі про визначення місця проживання дитини з одним із батьків може бути ухвалено, коли між батьками немає домовленості про те, з ким із них буде проживати дитина.

Натомість у даній справі дитина постійно проживає з позивачем, відповідач не заперечувала щодо її проживання разом із батьком, а тому вказані доводи є помилковими щодо наявності підстав для визначення місця її проживання за рішенням суду, оскільки суд уповноважений на це у випадку недосягнення згоди між батьком і матір`ю.

Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Відповідачка не вимагала та не вимагає зміни місця проживання дитини, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дитиною. З урахуванням наведеного позивачем не доведено, що на час звернення його до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача.

Ураховуючи вищенаведене, з огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про відмову у позові, зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у сімейні відносини, пов`язані з місцем проживання дитини, які врегульовані за згодою (домовленістю) їх учасників, та недоведеність порушення (невизнання або оспорювання) прав і законних інтересів позивача та/або дитини як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення даного рішення.

Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України,

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрований: АДРЕСА_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстрована: АДРЕСА_2 .

Суддя Олена ЛОПІНА