Постановление суда № 140654031, 14.10.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

14.10.2026 Справа№914/3212/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Зоряни Горецької, розглянув заяву позивача про забезпечення позову у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріос»,

до відповідача Івано Франківської селищної ради,

про визнання недійсним та скасування рішення, визнання укладеним договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріос» до Івано Франківської селищної ради про визнання незаконними та скасування шести рішень ради від 07.10.2026 про відмову в продовженні терміну дії договорів оренди землі та про визнання укладеними шести договорів оренди на строк 5 років.

Разом з позовною заяву надійшла заява про забезпечення позову. Позивач просить забезпечити позов в наступний спосіб:

- заборонити Івано-Франківській селищній раді Яворівського району Львівської області приймати рішення про передачу у власність або користування (оренду, постійне користування, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі про продаж права оренди на земельних торгах, особам інших, ніж Товариство з обмеженою відповідальністю «МАОРІС», а також про поділ, об`єднання та зміну цільового призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 4625883600:01:000:0441, 4625883600:01:000:0442, 4625883600:01:000:0443, 4625883600:01:000:0444, 4625883600:01:000:0445, 4625883600:01:000:0446;

- заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо державної реєстрації права власності, права оренди, права постійного користування, права суперфіцію та права емфітевзису осіб інших, ніж Товариство з обмеженою відповідальністю «МАОРІС», на земельні ділянки з кадастровими номерами 4625883600:01:000:0441, 4625883600:01:000:0442, 4625883600:01:000:0443, 4625883600:01:000:0444, 4625883600:01:000:0445, 4625883600:01:000:0446; заборонити державним кадастровим реєстраторам вносити до Державного земельного кадастру відомості про поділ, об`єднання та зміну цільового призначення цих земельних ділянок.

Суд, розглянувши вказану заяву про забезпечення позову зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб як наслідок, у випадку прийняття рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.

Згідно із ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, у вирішенні питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 01.04.2024 року у cправі № 922/5184/23.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/2795/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21.

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується вжиття певного виду забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/2795/20, від 17.12.2020 у справі №910/11857/20).

Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (Постанова КГС ВС від від 14.12.2022 у справі № 904/1513/22).

Суд не погоджується з доводами позивача щодо обґрунтованості заходів забезпечення позову шляхом заборони Івано Франківській селищній раді приймати рішення про передачу у власність спірних земельних ділянок, окрім як Товариству з обмеженою відповідальністю «Маоріс».

Згідно із пунктами 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У Постанові Верховного Суду від 09.09.2022 у справі №904/7630/21 висловлено позицію про те, що заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (Постанови Верховного Суду у справах № 906/824/17 (ухвала від 07.08.2018) та № 902/483/18 (постанова від 21.01.2019).

Предметом позову у даній справі є розгляд вимог немайнового характеру про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та визнання укладеними договорів оренди землі, з метою захисту переважного права орендаря на укладення договорів оренди землі на новий строк.

Таким чином, предмет спору не стосується припинення права власності, зміну власника, витребування майна у власність або вирішення інших питань щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Крім того, суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмета спору.

Наявність позову про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування щодо відмови в продовженні терміну дії договорів оренди і продажу права оренди не може слугувати підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони розпоряджатися земельними ділянками її власнику, з огляду на те, що право власності на ці земельні ділянки позивачем не оспорюється.

Тому обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним із предметом спору (Постанова КГС ВС від 04 жовтня 2021 року у справі № 911/1410/21).

Тому, забезпечення позову шляхом заборони приймати рішення про передачу у власність іншим особам, окрім як Товариству з обмеженою відповідальністю «Маріос», спрямовані на передачу права власності на земельну ділянку, виходять за межі предмету спору та не стосуються розгляду спору по суті, такі заходи не містять причинно-наслідкового зв`язку між їх застосуванням та вирішенням спору або виконанням судового рішення.

Також відповідні заходи забезпечення позову не узгоджуються з визначеними ст. 136 ГПК України ризиками їх застосування, оскільки їх дія обмежується побоюваннями позивача щодо утруднення поновлення договірних орендних правовідносин, а не правомочностей власника.

Крім того, стаття 317 ЦК України надає власнику права володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом власності.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Тож при укладанні договору оренди землі до орендаря переходить право володіти і користуватися об`єктом власності, а право розпоряджатися зберігається за власником. Тому власник може на власний розсуд розпорядитись об`єктом і передати право власності на нього іншій особі.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, не спричиняє автоматичного припинення спірних договірних правовідносин, а лише створює правову ситуацію, у якій виникає право вимагати судового захисту шляхом розірвання договору у сторони договору, для якої настали відповідні підстави через зміну фактичних обставин.

Тож після зміни власника земельної ділянки договір не припинив свою дію, натомість сільрада в силу вимог закону набула статусу орендодавця у триваючих правовідносинах оренди разом із належними орендодавцю за договором правами та обов`язками (Постанова ВП ВС від від 08.09.2020 у справі № 920/418/19).

Таким чином, захист прав позивача, у межах спірних правовідносин, не залежить від зміни власника земельної ділянки.

Матеріали справи не містять відомостей щодо вчинення або наміру вчинити дії зі сторони відповідача стосовно розпорядження спірною земельною ділянкою, її поділу, передачу у власність іншим особам, розробки проєктів землеустрою з даного питання.

Таким чином, необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом прийняття рішення про передачу у власність спірних земельних ділянок іншим особам, окрім як Товариству з обмеженою відповідальністю «Маріос» є недоведеною, не відповідає вимогам щодо адекватності та співмірності з предметом позовних вимог, суперечать вимогам ст. ст. 136, 137 ГПК України, наведеним вище правовим висновкам Верховного Суду.

Такі заходи забороняють органу місцевого самоврядування реалізацію повноважень власника земельної ділянки, визначені Законом України Про місцеве самоврядування в Україні.

З аналогічних підстав не підлягає задоволенню вимога позивача про заборону вчинення дій щодо поділу, об`єднання та зміни цільового призначення земельних ділянок. Матеріали заяви не містять жодних доказів на вчинення чи можливе вчинення таких дій органом місцевого самоврядування.

В частині заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій, котрі стосуються обмежень у передачі спірних земельних ділянок в користування, суд зазначає наступне.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ст. 2 ГПК України).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (Постанови ВП ВС від 22.09.2020 у справі N 910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.2022 у справі N 209/3085/20 (пункт 24).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (Постанови ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13).

Виникнення нових орендних правовідносин щодо спірної ділянки з участю третіх осіб зумовить необхідність звернення позивача до суду з новими вимогами про оскарження відповідних правочинів, що не відповідатиме завданню ефективного судового захисту.

З урахуванням заявленого немайнового позову, враховуючи відмову в поновленні договорів оренди, суд погоджується з викладеними у заяві про забезпечення позову обставинами стосовно неможливості захистити порушені права в одному судовому процесі у випадку укладення до вирішення спору договору оренди землі з іншим орендарем.

В даному контексті неправильним є формулювання позивача: «особам іншим, ніж Товариство з обмеженою відповідальністю «Маріос»». Достатнім для захисту прав позивача у випадку задоволення позовних вимог буде заборона передачі в користування спірних земельних ділянок.

Суд зауважує, що на стадії вирішення питання про забезпечення позову не вирішується питання про обґрунтованість позовних вимог по суті.

З урахуванням вимог п. 2 ч. 1 ст. 137 ГПК України, критеріїв щодо співмірності та адекватності заходів забезпечення позову, з огляду на предмет позовних вимог, належними заходами забезпечення позову є:

- заборона Івано-Франківській селищній раді Яворівського району Львівської області приймати рішення про передачу у користування (оренду, постійне користування, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі про продаж права оренди на земельних торгах земельних ділянок з кадастровими номерами 4625883600:01:000:0441, 4625883600:01:000:0442, 4625883600:01:000:0443, 4625883600:01:000:0444, 4625883600:01:000:0445, 4625883600:01:000:0446;

- заборона державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо державної реєстрації права оренди, постійного користування, суперфіцію та емфітевзису на земельні ділянки з кадастровими номерами 4625883600:01:000:0441, 4625883600:01:000:0442, 4625883600:01:000:0443, 4625883600:01:000:0444, 4625883600:01:000:0445, 4625883600:01:000:0446;

Застосування вказаних заходів забезпечення позову не порушує прав та охоронюваних законом інтересів відповідача чи інших осіб, які не є учасниками справи, а лише запровадить законні тимчасові обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду судом позову по суті, а в разі задоволення позову сприятиме ефективному захисту прав позивача.

Такий захід містить заборону на вчинення конкретних, чітких, обмежених дій, які перебувають у причинному зв`язку з предметом спору та є тимчасовим заходом, який обмежується строком судового провадження.

Отже, заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

З приводу застосування п. 12 ст. 137 ГПК України Верховним Судом сформульовано наступні правові висновки.

У справі № 911/1410/21 предметом позову була вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, зокрема, про проведення земельних торгів з продажу права оренди земельної ділянки, і суд апеляційної інстанції зазначив, що на спеціалізованому сайті Державного агентства земельних ресурсів України з`явилися оголошення про проведення земельних торгів права оренди щодо земельних ділянок № 3221288801:01:029:0054 та № 3221288801:01:029:0054.

Тому вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо продажу права оренди земельних ділянок на торгах у формі аукціону суперечить імперативним вимогам частини 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, оскільки можуть зумовити припинення, відкладення або зупинення процедури проведення торгів (Постанова КГС ВС від 04.10.2021 у справі № 911/1410/21).

У Постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 910/5361/22 за заявою щодо забезпечення позову про визнання недійсними електронного аукціону (торгів) з реалізації арештованого майна до подання позовної заяви, у якій заявник просив вжити заходи забезпечення шляхом: 1) зупинення реалізації арештованого майна; 2) заборони відповідачу-1 проводити розрахунки та здійснювати оплату за нежитлову будівлю на електронному аукціоні (торгах); 3) заборони відповідачам та іншим особам вчиняти дії, спрямовані на оформлення результатів торгів, складання, підписання, надсилання протоколів та актів про торги; 4) заборони будь-яким особам (державним реєстраторам на нерухоме майно, нотаріусам та іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів) і органам (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств Міністерства юстиції України), державним виконавцям, приватним виконавцям, ДП "Сетам" і відповідачу вчиняти будь-які дії, у тому числі реєстраційні, щодо продажу, відчуження будь-яким іншим способом, у тому числі шляхом дарування, поділу, виділу, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам, припинення будь-яких обтяжень, передачу в іпотеку тощо, будь-якого іншого обтяження, скасування записів, поновлення записів, відкриття розділів стосовно нежитлової будівлі, наголошено, що норма пункту 6 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачає можливість вжиття такого заходу забезпечення позову, як зупинення продажу майна, проте із застереженням - якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту. Аналогічні висновки викладено також в постанові Верховного Суду від 05.03.2025 у cправі № 910/11409/24.

З метою формування єдиної правозастосовної практики в питанні застосування норми частини 12 статті 137 ГПК України в такій категорії спорів (визнання недійсними результатів електронного аукціону (торгів) з реалізації арештованого майна) та недопущення можливостей довільного трактування цієї норми об`єднана палата вбачає підстави для відступу від висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо питання застосування положень частини 12 статті 137 ГПК України в подібних процесуальних правовідносинах, викладеного в постанові від 01.02.2023 у справі № 910/1539/21 (910/8758/21), оскільки у випадку, якщо такий захід забезпечення позову, як зупинення продажу (реалізації) майна, застосовується судом у межах розгляду позову про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту та супроводжується припиненням, відкладенням, зупиненням чи іншим втручанням у проведення електронного аукціону (торгів), що в рамках примусового виконання судового рішення проводяться органом державної виконавчої служби/приватним виконавцем та/або ДП "Сетам", яким доручено здійснення функцій з організації електронних торгів, то на правовідносини вжиття зазначеного заходу забезпечення позову на час підготовки та проведення електронних торгів не поширюється дія положень частини 12 статті 137 ГПК України, якими заборонено вжиття заходів забезпечення позову, спрямованих на будь-яке втручання в проведення публічних конкурсних процедур (їх припинення, відкладення, зупинення тощо), оскільки ані державний чи приватний виконавець, ані ДП "Сетам" не входять до чітко визначеного законодавцем суб`єктного складу учасників публічних конкурсних процедур (державний орган, орган місцевого самоврядування, призначений державним органом суб`єкт у складі комісії).

Правові висновки щодо поширення визначеної п. 12 ст. 137 ГПК України заборони на вжиття заходів забезпечення позову висловлено у Постанові КГС ВС від 16 березня 2026 року у cправі № 910/1539/21 (910/2112/25) з вимогами про забезпечення позову шляхом заборони ДП "СЕТАМ" та приватному виконавцю, іншим особам здійснювати будь-які дії спрямовані на відчуження майнового комплексу номер лоту 464865, аукціон (торги), які відбулися 30.04.2021, здійснювати будь-які дії спрямовані на проведення оформлення результатів таких торгів, складання, підписання, надсилання протоколів та актів про такі торги.

А також, Постанові КГС ВС від 10 квітня 2026 року у cправі № 910/16129/25 з вимогами про забезпечення позову шляхом заборони Акціонерному товариству "Українські розподільні мережі" вчиняти дії щодо укладення цивільно-правових договорів із новими членами Наглядової ради, яким обмежено дію конкурсної процедури, що фактично мало наслідком втручання у її проведення, оскільки укладення таких договорів є невід`ємною частиною завершення конкурсу та формування складу Наглядової ради.

Однак, фактичні обставини спірних правовідносин у даній господарській справі є відмінними від обставин, на основі яких сформовано відповідні правові висновки Верховного Суду.

Застосування ч. 12 ст. 137 ГПК України спрямовано на обмеження вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) будь-яке втручання у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

Таким чином, істотним для застосування цієї норми є встановлення обставин початку проведення торгів, підготовчих дій стосовно їх проведення, винесення рішень уповноважених органів про реалізацію повноважень, спрямованих на здійснення повноважень з організації та проведення відповідних публічних процедур.

Матеріали справи не містять доказів вчинення дій чи прийняття рішень щодо проведення земельних торгів.

Порядок підготовки, організації та проведення земельних торгів регламентовано положеннями ст. ст. 135-139 ЗК України.

Для проведення земельних торгів організатор земельних торгів укладає з оператором електронного майданчика, підключеного до електронної торгової системи, договір про організацію та проведення земельних торгів (ч. 2 ст. 135 ЗК України).

В силу ч. 4 ст. 136 ЗК України, проведення земельних торгів щодо земельних ділянок або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються:

а) перелік земельних ділянок або прав на них (із зазначенням кадастрових номерів, площі та їх цільового призначення), які виставляються на земельні торги окремими лотами;

б) стартова ціна лота;

в) строк, інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування нею на земельних торгах, обмеження у використанні земельної ділянки;

г) відомості про особу, уповноважену організатором земельних торгів на укладення (підписання) договору купівлі-продажу, оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги;

Земельні торги проводяться не раніше 30 днів та не пізніше 45 днів з дня оприлюднення оголошення про проведення земельних торгів (ч. 6 ст. 137 ЗК України).

Отже, первісними діями, котрі можуть підтверджувати початок підготовчих дій зі сторони організатора аукціону на проведення земельних торгів є прийняття відповідного рішення, зміст якого відповідає вимогам ч. 4 ст. 136 ЗК України, а також укладення з оператором електронного майданчика, підключеного до електронної торгової системи, договору про організацію та проведення земельних торгів.

Однак, матеріали справи не містять доказів вчинення таких дій.

Оцінивши доводи сторін у сукупності, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування, визначених ч. 12 ст. 137 ГПК України у спірних процесуальних правовідносинах.

Враховуючи вищевикладене, суд вбачає підстави для часткового задоволення заяви про забезпечення позову.

Суд не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 136-140, 144, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріос» про забезпечення позову задовольнити частково.

2. Вжити заходи до забезпечення позову у справі №914/3212/26 шляхом:

- заборони Івано-Франківській селищній раді Яворівського району Львівської області приймати рішення про передачу у користування (оренду, постійне користування, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі про продаж права оренди на земельних торгах земельних ділянок з кадастровими номерами 4625883600:01:000:0441, 4625883600:01:000:0442, 4625883600:01:000:0443, 4625883600:01:000:0444, 4625883600:01:000:0445, 4625883600:01:000:0446;

- заборони державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо державної реєстрації права оренди, постійного користування, суперфіцію та емфітевзису на земельні ділянки з кадастровими номерами 4625883600:01:000:0441, 4625883600:01:000:0442, 4625883600:01:000:0443, 4625883600:01:000:0444, 4625883600:01:000:0445, 4625883600:01:000:0446;

3. Строк пред`явлення ухвали до виконання протягом трьох років, починаючи з 14.10.2026.

4. Сторонами у виконавчому провадженні за даною ухвалою є:

Стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Маріос» (81083, Львівська область, село Зелів, вулиця Нова, 1, ЄДРПОУ 44184579);

Боржник Івано Франківська селищна рада (81070, Львівська область, Яворівський район, селище Івано Франкове, площа Ринок, 1, ЄДРПОУ 34106981).

Ухвала набирає законної сили з в порядку статті 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 254-259 ГПК України.

Веб-адреса сторінка суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Суддя Горецька З.В.