Решение № 140653565, 16.10.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2026 р. м. Київ Справа № 911/2460/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МК АГРОТРАНС"

до Фермерського господарства "КРАЙ АГРО"

про стягнення 203 854, 29 грн

Суддя В.М. Антонова

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "МК АГРОТРАНС" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Фермерського господарства "КРАЙ АГРО" (далі - відповідач) про стягнення 203 854, 29 грн, з яких: 200 444, 00 грн основний борг, 2 850, 15 грн пеня та 560, 14 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором перевезення вантажу №14/10-1 від 14.10.2024, в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.

2. Стислий виклад позицій відповідача

Відповідач визнає позов у повному обсязі.

3. Процесуальні дії в справі

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та її розгляд постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

04.09.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому міститься заява про розстрочення виконання рішення суду на шість місяців шляхом сплати присуджених сум рівними частинами по одній шостій від загальної суми щомісяця із внесення першого платежу протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили. Вказана заява обґрунтована тим, що відповідач є сільськогосподарським товаровиробником, надходження якого мають сезонний характер і формуються переважно за результатами реалізації вирощеної продукції, господарська діяльність здійснюється в умовах воєнного стану, що обумовлює нерівномірність надходжень грошових коштів протягом року. Одночасне стягнення всієї присудженої суми в примусовому порядку, з урахуванням блокування рахунків у виконавчому провадженні, здатне унеможливити проведення поточних розрахунків відповідача та зупинити його господарську діяльність, тоді як розстрочення виконання рішення суду забезпечить реальне та повне виконання рішення без застосування заходів примусового виконання. Також, у зв`язку визнання ним позову, просить повернути позивачу 50% сплаченого ним судового збору з державного бюджету.

09.09.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій заперечує проти клопотання відповідача про розстрочення рішення суду, оскільки обставини викладені в клопотанні не підтвердженні жодними доказами

17.09.2026 від позивача надійшло письмове підтвердження, що станом на 17.09.2026 ціна позову залишається незмінною.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

14.10.2024 між позивачем (далі - перевізник) та відповідачем (далі - замовник) укладено договір перевезення вантажу №14/10-1 (далі - договір), відповідно до п.2.1. якого перевізник бере на себе зобов`язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж (згідно із транспортною накладною) з місяця відправлення, до пункту призначення, i видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (далі вантажоодержувач).

Згідно із п.2.3. договору найменування, кількість вантажу або маса (вага), його вартість та інші умови перевезення вантажу за цим договором узгоджуються сторонами в додатках (додаткових угодах) до цього договору, які є невід`ємною частиною даного договору.

Додатками до цього договору маються на увазі додаткові угоди, специфікації, додатки, узгоджені перевізником замовлення покупця, рахунки та акти виконаних робі, які видаються постачальником. Всі додатки до даного договору становлять невід`ємну частину договору (п.2.4. договору).

Підпунктом 3.2.1. пункту 3.2. договору встановлено, що перевізник має право вимагати від замовника здійснення оплати за перевезення вантажу.

Замовник зобов`язаний здійснювати оплату фактично наданих послуг перевізника в обсягах та в строки, передбачені цим договором та/або додатками до нього (пп.4.1.5. п.4.1. договору).

Відповідно до п.5.1. договору ціна (вартість) перевезення вантажу (партії вантажу) та зміни вартості перевезення визначаються сторонами в додатках (заявці, замовленні), які є невід`ємною частиною цього договору.

Розрахунки між перевізником i замовником здійснюються на підставі виставлених рахунків згідно актів виконаних робіт шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок перевізника (п.5.2. договору).

Згідно із п.5.3. договору замовник сплачує перевізникові вартість (ціну) перевезення, визначену відповідно до пунктів 5.1. цього договору та вказану у відповідних рахунках, які виставлені перевізником протягом 3 днів з моменту виконання перевізником свого зобов`язання щодо перевезення вантажу (партії вантажу) за адресою місця розвантаження вантажу (тобто з моменту одержання вантажу одержувачем).

Пунктом 5.4. договору визначено, що загальна вартість договору визначається шляхом додавання загальної вартості перевезення кожного окремого вантажу (партії вантажу) за всіма додатками до даного договору та / або актами виконаних робіт, які є невід`ємною частиною даного договору.

У пункту 6.2. договору сторони погодили, що за прострочення замовником свого зобов`язання щодо оплати послуг з перевезення вантажу, фактично наданих перевізником, замовник сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми прострочення грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент визначений в п.9.1. цього договору та закінчується 31.12.2024 але в будь-якому випадку до його повного виконання. Якщо жодна із сторін за 5 днів до закінчення терміну дії договору не попередить іншу сторону про свій намір припинити дію договору, договір автоматично пролонгується на кожний 1 рік (п.9.1., 9.2. договору).

У період з жовтня по листопад позивачем надано відповідачу послуг з перевезення на загальну суму 618 119, 00 грн, що підтверджується актами надання послуг: №18 від 08.10.2025 на суму 29 400, 00 грн, №56 від 16.10.2025 на суму 29 400, 00 грн, №2 від 02.11.2025 на суму 27 339, 00 грн, №22 від 12.11.2025 на суму 197 760, 00 грн, №38 від 16.11.2025 на суму 141 644, 00 грн, № 72 від 16.11.2025 на суму 66 606, 00 грн та №45 від 18.11.2025 на суму 125 970, 00 грн.

Суд зазначає, що акти надання послуг: №18 від 08.10.2025 на суму 29 400, 00 грн, №56 від 16.10.2025 на суму 29 400, 00 грн та №2 від 02.11.2025 на суму 27 339, 00 грн підписані та скріплені печатками зі сторони позивача та відповідача без зауважень та заперечень, решта актів підписані лише зі сторони позивача.

Сторонами складено та підписано товарно-транспортні накладні: №1 від 07.10.2025, №1 від 14.10.2025, №5 від 31.10.2025, №4 від 09.11.2025, №11 від 15.11.2025, №10 від 15.11.2025, №13 від 15.11.2025, №17 від 17.11.2025, №18 від 17.11.2025

Також позивачем виставлено відповідачу наступні рахунки на оплату: №18 від 08.10.2025 на суму 29 400, 00 грн, №56 від 16.10.2025 на суму 29 400, 00 грн, №2 від 02.11.2025 на суму 27 339, 00 грн, №22 від 12.11.2025 на суму 197 760, 00 грн, №38 від 16.11.2025 на суму 141 644, 00 грн, № 72 від 16.11.2025 на суму 66 606, 00 грн та №45 від 18.11.2025 на суму 125 970, 00 грн, що в загальній сумі складає 618 119, 00 грн.

У свою чергу відповідачем оплачено отримані послуги на загальну суму 417 675, 00 грн, а саме 14.11.2025 в сумі 120 000 грн та 28.11.2025 в сумі 297 675, 00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку по рахунку позивача.

02.07.2026 позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих.№01/07-2 від 01.07.2026, у якій зазначено, що у період з 01.10.2025 по 31.12.2025позивачем надано відповідачу послуги на загальну суму 618 119, 00 грн, що підтверджується підписаними актами надання послуг, відповідачем оплачено отримані послуги частково в сумі 417 675, 00 грн, а тому просив оплатити заборгованість у розмірі 200 444, 00 грн протягом 7 днів з моменту отримання претензії, яка отримана відповідачем 07.07.2026, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0730100409672.

Доказів оплати решти вартості отриманих відповідачем послуг з перевезення на суму 200 444, 00 грн матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 200 444, 00 грн основний борг, 2 850, 15 грн пеня та 560, 14 грн 3 % річних.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення, який підпадає під правове регулювання глави 64 Цивільного кодексу України,

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України).

Так, у період з жовтня по листопад 2025 року позивачем надано відповідачу послуг з перевезення на загальну суму 618 119, 00 грн, що підтверджується актами надання послуг: №18 від 08.10.2025 на суму 29 400, 00 грн, №56 від 16.10.2025 на суму 29 400, 00 грн, №2 від 02.11.2025 на суму 27 339, 00 грн, №22 від 12.11.2025 на суму 197 760, 00 грн, №38 від 16.11.2025 на суму 141 644, 00 грн, № 72 від 16.11.2025 на суму 66 606, 00 грн та №45 від 18.11.2025 на суму 125 970, 00 грн.

Суд зазначає, що акти надання послуг: №18 від 08.10.2025 на суму 29 400, 00 грн, №56 від 16.10.2025 на суму 29 400, 00 грн та №2 від 02.11.2025 на суму 27 339, 00 грн підписані та скріплені печаткою зі сторони відповідача без зауважень та заперечень.

У свою чергу акти надання послуг: №22 від 12.11.2025 на суму 197 760, 00 грн, №38 від 16.11.2025 на суму 141 644, 00 грн, № 72 від 16.11.2025 на суму 66 606, 00 грн та №45 від 18.11.2025 на суму 125 970, 00 грн непідписані з боку відповідача.

Доказів направлення чи отримання відповідачем актів надання послуг: №22 від 12.11.2025 на суму 197 760, 00 грн, №38 від 16.11.2025 на суму 141 644, 00 грн, № 72 від 16.11.2025 на суму 66 606, 00 грн та №45 від 18.11.2025 на суму 125 970, 00 грн, окрім як з даним позовом матеріали справи не містять.

Також сторонами складено та підписано товарно-транспортні накладні: №1 від 07.10.2025, №1 від 14.10.2025, №5 від 31.10.2025, №4 від 09.11.2025, №11 від 15.11.2025, №10 від 15.11.2025, №13 від 15.11.2025, №17 від 17.11.2025, №18 від 17.11.2025, у яких відсутня дата розвантаження вантажу.

Судом враховано, що відповідач визнає даний позов, а тому оскільки останній отримав вказані акти з даним позовом, не надав жодних заперечень, у часткових оплатах здійснених відповідачем міститься посилання на рахунки №22, 72 та 45, які відповідають зазначеним актам, то відповідачем також прийнятті надані позивачем послуги з перевезення за актами надання послуг: №22 від 12.11.2025, №38 від 16.11.2025, № 72 від 16.11.2025 та №45 від 18.11.2025.

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч.1 ст.916 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 Цивільного кодексу України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Розрахунки між перевізником i замовником здійснюються на підставі виставлених рахунків згідно актів виконаних робіт шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок перевізника (п.5.2. договору).

Згідно із п.5.3. договору замовник сплачує перевізникові вартість (ціну) перевезення, визначену відповідно до пунктів 5.1. цього договору та вказану у відповідних рахунках, які виставлені перевізником протягом 3 днів з моменту виконання перевізником свого зобов`язання щодо перевезення вантажу (партії вантажу) за адресою місця розвантаження вантажу (тобто з моменту одержання вантажу одержувачем).

Отже, строк оплати отриманих послуг за вказаними вище актами на загальну суму 618 119, 00 грн є таким, що настав.

У свою чергу відповідачем лише частково оплачено отримані послуги на загальну суму 417 675, 00 грн, а саме: 14.11.2025 в сумі 120 000 грн та 28.11.2025 в сумі 297 675, 00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку по рахунку позивача.

Доказів оплати решти вартості отриманих відповідачем послуг з перевезення на суму 200 444, 00 грн (618 119, 00 грн - суму 417 675, 00 грн) матеріали справи не містять та відповідачем, у порядку передбаченому ГПК України, суду таких доказів не надано.

Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості за договорами щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманих послуг у розмірі 200 444, 00 грн, доказів її погашення відповідачем не надано та вказана заборгованість визнається останнім, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині.

Крім цього, позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 2 850, 15 грн за загальний період з 17.07.2026 по 17.08.2026.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України).

У пункту 6.2. договору сторони погодили, що за прострочення замовником свого зобов`язання щодо оплати послуг з перевезення вантажу, фактично наданих перевізником, замовник сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми прострочення грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за загальний період з 15.07.2026 по 17.08.2026 в розмірі 2 850, 15 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 560,14 грн 3% річних за загальний період з 15.07.2026 по 17.08.2026.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за загальний період з 15.07.2026 по 17.08.2026 в розмірі 560,14 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 200 444, 00 грн основного боргу, 2 850, 15 грн пені та 560, 14 грн 3 % річних.

Крім того, відповідачем подано заяву про розстрочення виконання рішення, в якій останній просив суд розстрочити оплату заборгованості на шість місяців шляхом сплати присуджених сум рівними частинами по одній шостій від загальної суми щомісяця із внесення першого платежу протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили.

Вказана заява обґрунтована тим, що відповідач є сільськогосподарським товаровиробником, надходження якого мають сезонний характер і формуються переважно за результатами реалізації вирощеної продукції, господарська діяльність здійснюється в умовах воєнного стану, що обумовлює нерівномірність надходжень грошових коштів протягом року. Одночасне стягнення всієї присудженої суми в примусовому порядку, з урахуванням блокування рахунків у виконавчому провадженні, здатне унеможливити проведення поточних розрахунків відповідача та зупинити його господарську діяльність, тоді як розстрочення виконання рішення суду забезпечить реальне та повне виконання рішення без застосування заходів примусового виконання.

У свою чергу позивач заперечує проти клопотання відповідача про розстрочення рішення суду, оскільки обставини викладені в клопотанні не підтвердженні жодними доказами.

Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині судового рішення також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (частини перша статті 239 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, питання щодо розстрочення виконання судового рішення може бути ухвалено як одночасно з постановляння судового рішення, так і на стадії його виконання.

Частиною 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Суд зазначає, що можливість розстрочення виконання судового рішення в будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Відтак, суд зобов`язаний врахувати обставини об`єктивної дійсності, які склалися на момент ухвалення рішення по даній справі.

Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін (постанова Верховного Суду від 16.04.2018 в справі N 920/199/16).

Суд звертає увагу, що передбачена процесуальним законом можливість розстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов`язань та виконання безспірних вимог стягувача, проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові питання зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін, а саме: для боржника - загроза неможливості подальшого виконання своїх зобов`язань та припинення своєї господарської діяльності, а для стягувача - загроза можливості неотримання одразу протягом тривалого часу присудженої до стягнення суми коштів внаслідок переходу боржника в стан неплатоспроможності.

Практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі «Крапивницький та інші проти України», заява № 60858/00).

Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд врахував матеріальні інтереси сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору, факт ведення воєнного стану та як наслідок складну економічну ситуацію в господарській діяльності підприємств.

З огляду на викладене вище, суд вбачає підстави для часткового задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення в справі №911/2460/26 строком на два місяці, встановивши відповідачу обов`язок сплачувати заборгованість у загальному розмірі 203 854, 29 грн, щомісяця рівними платежами, до 15 числа кожного місяця, починаючи з листопада 2026 року.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Згідно з частиною другою статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлює Закон України "Про судовий збір".

Відповідно до частини першої статті 1 вказаного Закону судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Стаття 129 Господарського процесуального кодексу України регламентує загальні правила розподілу судових витрат, зокрема визначає, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини першої).

Водночас частина перша статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачає спеціальні правила розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

За змістом цієї норми (частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України), положення якої кореспондуються з частиною третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір", у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, частина перша статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлює спеціальні правила, які стосуються певних окремих випадків розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання розподілу між сторонами судових витрат.

У постанові від 17.11.2022 у справі N 910/14479/21 Верховний Суд зазначив, що системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

При цьому Верховний Суд зауважив, що аналізуючи підстави повернення судового збору, передбачені частиною першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частиною третьою статті 7 Закону України "Про судовий збір" у сукупності з пунктом 12 частини третьої статті 2 та частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України, видається, що закріплення цих підстав виступає проявом паритетності інтересів держави на отримання компенсаційних витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства і інтересів особи на фактичне здійснення самого правосуддя та зацікавленості особи максимально і ефективно реалізувати свої процесуальні справа.

Такий підхід дає змогу урівноважити як інтереси учасників судового процесу, так і держави в питанні співвідношення доступу до правосуддя та компенсації витрат, котрі були задіяні на розгляд такої справи.

За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн 00 коп.) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 164 800 грн 00 коп.).

Відповідач визнав позов у повному обсязі до початку розгляду справи по суті, водночас за звернення з даним позовом до суду позивачем сплачено мінімальний розмір судового збору - 3 328, 00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки, позов у даній справі подано в електронній формі розмір судового збору, який підлягав сплаті складає 2 662, 40 грн.

Враховуючи викладене вище, в його сукупності, оскільки розмір судового збору в даній справі складає його мінімальний можливий розмір, суд дійшов висновку, що витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.86, 130, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МК АГРОТРАНС" до Фермерського господарства "КРАЙ АГРО" про стягнення 203 854, 29 грн задовольнити.

2. Стягнути з Фермерського господарства "КРАЙ АГРО" (07211, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Мусійки, вул. Центральна, буд. 145, оф. 5, ідентифікаційний код 45235917) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МК АГРОТРАНС" (85000, Донецька обл., Покровський р-н, м. Добропілля, пр. Шевченка, буд. 1а, ідентифікаційний код 42432759) 200 444 (двісті тисяч чотириста сорок чотири) грн 00 коп. основного боргу, 2 850 (дві тисячі вісімсот п`ятдесят) грн 15 коп. пені, 560 (п`ятсот шістдесят) грн 14 коп. 3 % річних та 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Заяву Фермерського господарства "КРАЙ АГРО" про розстрочення виконання судового рішення задовольнити частково.

5. Розстрочити виконання рішення строком на 2 місяці, встановивши Фермерському господарству "КРАЙ АГРО" обов`язок сплачувати заборгованість у загальному розмірі 203 854, 29 грн, щомісяця рівними платежами, до 15 числа кожного місяця, починаючи з листопада 2026 року.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя В.М. Антонова