Решение № 140652447, 12.10.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2026м. ДніпроСправа № 904/3494/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Іванової Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра (49051, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Осіння, будинок 8)

в інтересах держави в особі позивача-1 Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Яворницького Дмитра, будинок 75; ідентифікаційний код 26510514)

позивача-2 Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Яворницького Дмитра, будинок 75; ідентифікаційний код 40392181)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Вуйчак Олени Юріївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

про стягнення неустойки у розмірі 286 042,38 грн

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Стислий виклад позиції позивача.

Лівобережною окружною прокуратурою міста Дніпра при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України Про прокуратуру, встановлено порушення інтересів держави у сфері оренди комунального майна, що полягає в систематичній несплаті орендної плати Фізичною особою-підприємцем Вуйчак О.Ю. за користування комунальним майном.

Прокуратурою встановлено, що 25.11.2019 між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Вуйчак О.Ю. укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра № 906-ДРА/19. Предметом договору є комунальне нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 56,3 кв.м., розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Іларіонівська, 29, нежитлове приміщення № 27, розміщене на першому поверсі 3-х поверхового будинку, що перебуває на балансі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради, під використання для розміщення торговельного об`єкту з продажу продовольчих товарів.

Вказаний договір оренди укладений до 28.02.2021 включно.

У зв`язку з систематичним порушенням Фізичною особою-підприємцем Вуйчак О.Ю. умов договору оренди, керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра у 2025 році звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави до Фізичної особи-підприємця Вуйчак О.Ю. про стягнення заборгованості за користування майном.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026 у справі №904/3440/25 частково задоволено позов Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави. Стягнуто з відповідача основну суму боргу за договором оренди у розмірі 47 962,63 грн та зобов`язано повернути Дніпровській міській територіальній громаді нежитлове приміщення, площею 56,3 кв.м, що розташоване по вулиці Іларіонівській, 29 в місті Дніпрі.

Задовольняючи позов прокурора частково, суд зазначив, що договірні відносини припинено з 28.02.2021 (закінчення строку договору оренди), у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування нерухомим майном відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Прокурор зазначає, що починаючи з 28.02.2021 року у відповідача відсутні правові підстави займати та використовувати нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: вулиця Іларіонівська, 29 в місті Дніпрі, а також, враховуючи відсутність підписаного в двосторонньому порядку акту приймання-передачі нерухомого майна з орендного користування, наявні підстави для звернення до суду з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Вуйчак Олени Юріївни неустойки за неправомірне використання комунального майна.

У зв`язку з викладеним, прокурором на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення неустойку за неправомірне використання об`єкту комунального майна - нежитлового приміщення №27, загальною площею 56,3 кв.м., розташованого за адресою м. Дніпро, вул. Іларіонівська, 29 в сумі 286 042,38 грн за період з 01.03.2021 (дата після закінчення строку дії договору оренди) по 30.04.2026.

2. Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 165 Господарського процесуального кодексу України.

З приводу дотримання судом прав відповідача під час розгляду даної справи слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Частиною 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Господарським судом було з`ясовано, що відповідач не має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

Так, відповідно до відповіді про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі №36370843 від 12.06.2026 відповідач не має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с. 85).

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення, окрім іншого є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №2936012 від 25.06.2026 (а.с. 101) місцезнаходженням Фізичної особи-підприємця Вуйчак Олени Юріївни є: АДРЕСА_1 .

Так, з метою належного повідомлення відповідача про обставини даної справи, господарським судом здійснено поштове направлення ухвали суду від 24.06.2026 відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається, поштове відправлення на адресу відповідача №R067210282995 з ухвалою господарського суду від 24.06.2026 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, 13.07.2026 повернуто за зворотною адресою За закінченням встановленого терміну зберігання (а.с. 110-115).

Суд зазначає, що у разі, якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку - суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і вказана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Отже, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем отримання відповідачем ухвали суду від 24.06.2026 є 13.07.2026.

Крім того, слід також зазначити, що відповідно до статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалу господарського суду від 24.06.2026 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/137646071) надіслано судом 24.06.2026, зареєстровано в реєстрі 24.06.2026 та забезпечено надання загального доступу 25.06.2026; отже, у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також реальна можливість отримання такої інформації із вказаного відкритого джерела - у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

До того ж, судом здійснено оприлюднення оголошення про виклик відповідача в судове засідання та повідомлення про судове рішення за допомогою сервісу, розміщеного на сайті Судової влади України (https://court.gov.ua/unknown) (а.с. 109).

Так, ухвалою суду від 24.06.2026, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Отже, станом на час ухвалення рішення суду, строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Слід зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2026, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання

12.06.2026 до Господарського суду Дніпропетровської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Вуйчак Олени Юріївни про стягнення неустойки у розмірі 286 042,38 грн у якій прокурор просить:

- стягнути з Фізичної особи-підприємця Вуйчак Олени Юріївни (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), на користь Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 40392181) (розрахунковий рахунок UA 188999980334199850000004569, одержувач ГУК у Дніпропетровській області/ м. Дніпро/22080400, код ЄДРПОУ 37988155) неустойку за неправомірне використання об`єкту комунального майна - нежитлового приміщення, загальною площею 56,3 кв.м., розташоване за адресою місто Дніпро, вулиця Іларіонівська, 29, нежитлове приміщення 27, в сумі 286042,38 грн за договором оренди № 906-ДРА/19;

- стягнути з відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м. Київ р/р UА228201720343160001000000291 ідентифікаційний код 02909938) понесені судові витрати;

- про час та місце розгляду справи повідомити сторони та Дніпропетровську обласну прокуратуру.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2026 справу №904/3494/26 передано на розгляд судді Івановій Т.В.

17.06.2026 ухвалою господарського суду позовну заяву керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Вуйчак Олени Юріївни про стягнення неустойки у розмірі 286 042,38 грн - залишено без руху.

19.06.2026 до господарського суду від керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра надійшла заява (вх. суду №30527/26 від 19.06.2026) про усунення недоліків.

Розглянувши матеріали справи, позовну заяву з доданими до неї документами, заяву про усунення недоліків, господарський суд дійшов до наступного висновку.

Позовна заява відповідає вимогам, викладеним у статтях 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України. Підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження - відсутні.

24.06.2026 ухвалою господарського суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

10.08.2026 до господарського суду від керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра через систему Електронний суд надійшло клопотання (вх. суду №39320/26 від 10.08.2026), відповідно до якого просить суд: долучити до матеріалів справи № 904/3494/26 копію листа Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 05.08.2026 № 6/5-927 щодо того, що станом на 04.08.2026 приміщення не повернуто відповідачем балансоутримувачу.

06.10.2026 до господарського суду від керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надійшла заява (вх. суду №48890/26 від 06.10.2026) про забезпечення позову, відповідно до якої просить: заборонити Фізичній особі підприємцю Вуйчак Олені Юріївні (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження, у тому числі, шляхом укладання договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, здійснення поділу та об`єднання тощо щодо об`єкту нерухомого майна: квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2650144212020).

08.10.2026 ухвалою господарського суду у задоволенні заяви керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (вх. суду №48890/26 від 06.10.2026) про забезпечення позову - відмовлено.

Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить стаття 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 13 липня 2026 року №596/2026, затвердженим Законом України від 14.07.2026 №4928-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 02 серпня 2026 року строком на 90 діб.

Справа №904/3494/26 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши статті 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 3 Конституції України та статті 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Судове рішення підписано без його проголошення відповідно до приписів частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Спір у даній справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку з повернення орендованого майна після припинення договору оренди №906-ДРА/19 від 25.11.2019. У зв`язку з чим, прокурором на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення неустойку за неправомірне використання об`єкту комунального майна - нежитлового приміщення №27, загальною площею 56,3 кв.м., розташованого за адресою м. Дніпро, вул. Іларіонівська, 29 в сумі 286 042,38 грн за період з 01.03.2021 (дата після закінчення строку дії договору оренди) по 30.04.2026.

Факт припинення дії договору оренди та неповернення орендованого майна з оренди на день припинення договору оренди встановлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026 у справі №904/3440/25, яке набрало законної сили 19.03.2026.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України зазначені обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доказуванню у цій справі.

Перелік обставин, які є предметом доказування у справі:

(1) Факт ухвалення та зміст рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026 у справі №904/3440/25, його преюдиційне значення.

(2) Факт порушення відповідачем зобов`язання з повернення нерухомого майна з оренди після припинення дії договору оренди.

(3) Правомірність розрахунку заявленої до стягнення неустойки

1. Факт ухвалення та зміст рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026 у справі №904/3440/25.

Як вбачається з матеріалів справи, керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра у червні 2025 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі позивача-1: Дніпровської міської ради, позивача-2: Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради з позовом до Фізичної особи-підприємця Вуйчак Олени Юріївни і просив суд: - стягнути з відповідача на користь позивача-2 заборгованість з орендної плати у розмірі 158 712,40 грн., пеню у розмірі 3 237,87 грн.; - розірвати договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра № 906-ДРА/19 від 25.11.2019, укладений між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Вуйчак Оленою Юріївною щодо нежитлового приміщення загальною площею 56,3 кв.м, розташованого за адресою м. Дніпро, вул. Іларіонівська, 29 нежитлове приміщення 27; - зобов`язати відповідача повернути територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення загальною площею 56,3 кв.м, розташоване за адресою м. Дніпро, вул. Іларіонівська, 29, нежитлове приміщення 27, у стані не гіршому порівняно з тим, у якому воно одержало його в оренду, шляхом підписання акту приймання-передачі.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 906-ДРА/19 від 25.11.2019 в частині повної та своєчасної оплати орендованого майна.

Надалі, 25.09.2025 від прокурора надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій він просив суд зменшити розмір позовних вимог, виклавши позовні вимоги у такій редакції: - стягнути з відповідача на користь позивача-2 основну суму боргу за договором оренди у розмірі 158 712,40 грн., пеню у розмірі 3 237,87 грн.; - зобов`язати відповідача повернути територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення загальною площею 56,3 кв.м, розташоване за адресою м. Дніпро, вул. Іларіонівська, 29, нежитлове приміщення 27, у стані не гіршому порівняно з тим, у якому вона отримала його в оренду, шляхом підписання акту приймання-передачі. Вказана заява обґрунтована тим, що договір було укладено до 28.02.2021 включно, тобто строк дії договору закінчився. У зв`язку з цим прокурор виключив з прохальної частини позову позовну вимогу про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра № 906-ДРА/19 від 25.11.2019.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026 у справі №904/3440/25 (а.с. 24-34), яке набрало законної сили 19.03.2026 позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Вуйчак Олени Юріївни на користь Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради основну суму боргу за договором оренди у розмірі 47 962,63 грн; зобов`язано Фізичну особу-підприємця Вуйчак Олену Юріївну повернути територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення загальною площею 56,3 кв.м, розташоване за адресою м. Дніпро, вул. Іларіонівська, 29, нежитлове приміщення 27, у стані не гіршому порівняно з тим, у якому вона отримала його в оренду, шляхом підписання акту приймання-передачі та стягнуто з Фізичної особи-підприємця Вуйчак Олени Юріївни на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 3 139,81 грн.

Вказаним рішенням встановлено, що:

- 25.11.2019 між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради (далі орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Вуйчак Оленою Юріївною (далі відповідач, орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра № 906-ДРА/19 (далі - договір);

- відповідно до пункту 1.1 договору, з метою ефективного використання комунального майна, орендодавець на підставі рішення міської ради від 21.03.07 № 41/11 зі змінами та доповненнями, передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно нежитлове приміщення (далі об`єкт оренди), загальною площею 56,3 кв.м, розташоване за адресою: місто Дніпро, вулиця Іларіонівська, 29, нежитлове приміщення № 27, розміщене на першому поверсі 3-х поверхового будинку, вартість якого згідно з незалежною оцінкою становить 284 687,00 грн, без ПДВ, що перебуває на балансі Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради (далі - балансоутримувач) під використання для розміщення торговельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи 48,3 кв.м; торговельного об`єкту з продажу підакцизної групи товарів 8,0 кв.м.;

- згідно з пунктом 2.2 договору орендар вступає у строкове платне користування об`єктом оренди з дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі об`єкта оренди;

- відповідно до пункту 2.3 договору передача об`єкта оренди в оренду здійснюється за вартістю згідно з незалежною оцінкою, проведеною станом на 11.11.2019 на підставі акта приймання-передачі об`єкта оренди, підписаного балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем;

- за умовами пункту 2.5 договору у разі припинення договору об`єкт оренди повертається протягом 5 календарних днів з дати припинення договору;

- відповідно до пункту 2.6 договору орендар зобов`язаний повернути об`єкт оренди за актом приймання-передачі об`єкта оренди, підписаним балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди;

- згідно з пунктом 2.7 договору обов`язок щодо складання акта приймання-передачі при передачі об`єкта в оренду покладається на балансоутримувача, а при поверненні об`єкта з оренди на орендаря;

- відповідно до пункту 3.1 договору розрахунок орендної плати здійснюється за Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального нерухомого майна, затвердженою міською радою.;

- за умовами пункту 3.2 договору розмір орендної плати відповідно до розрахунку орендної плати, що є невід`ємною частиною договору, становить 2 015,87 грн, без ПДВ базова за лютий 2018 рік;

- нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством та в повному обсязі спрямовується орендарем на рахунок балансоутримувача;

- орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди, починаючи з березня 2018 року;

- у платіжному дорученні обов`язково зазначити номер договору оренди, дату укладення та назву орендаря;

- згідно з пунктом 3.3 договору за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату, яку спрямовує: 70% від загальної суми орендної плати у розмірі 1 411,11 грн до загального фонду міського бюджету; 30% від загальної суми орендної плати у розмірі 604,76 грн на рахунок балансоутримувача об`єкта оренди;

- згідно з пунктом 3.4 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць;

- відповідно до пункту 3.5 договору орендна плата сплачується орендарем щомісяця у термін не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, і не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря. Орендна плата сплачується орендарем за весь час фактичного використання об`єкта оренди до дати підписання акта приймання-передачі об`єкта оренди, включно;

- згідно з пунктом 3.8 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням штрафних санкцій, у співвідношенні, визначеному пунктом 3.3 договору;

- орендар зобов`язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату за весь час фактичного використання об`єкта оренди до дати підписання акта приймання-передачі об`єкта оренди, включно (пункт 5.2 договору);

- за умовами пункту 5.5 договору орендар зобов`язаний у разі припинення договору протягом 5 календарних днів з дати припинення повернути об`єкт оренди за актом приймання-передачі, підписаним балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем, у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди з вини орендаря. Один екземпляр такого акту приймання-передачі надається орендодавцю;

- пунктом 7.1 договору визначено, що орендодавець зобов`язаний передати орендарю в оренду об`єкт оренди згідно з договором за актом приймання-передачі, який підписується балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем одночасно з цим договором;

- відповідно до пункту 7.2 договору орендодавець зобов`язаний здійснювати контроль за своєчасним і повним надходженням платежів до міського бюджету за оренду нерухомого майна;

- пунктом 7.3 договору визначено, що орендодавець зобов`язаний письмово повідомити орендаря, не пізніше ніж за 30 діб про свій намір щодо припинення договору;

- згідно з пунктом 9.2 договору за несвоєчасну сплату суми орендної плати орендар зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від несплаченої суми орендної плати за кожен день прострочення платежу у співвідношенні, визначеному у пункті 3.3 договору;

- пунктом 9.4 договору визначено, що у разі дострокового припинення договору у зв`язку з неналежним виконанням орендарем своїх зобов`язань, несвоєчасного звільнення та повернення орендарем об`єкта оренди орендар сплачує орендодавцю неустойку у розмірі орендної плати за останній місяць оренди, незалежно від сплати інших штрафних санкцій;

- згідно з пунктом 10.1 договору на підставі статті 631 Цивільного кодексу України та статті 180 Господарського кодексу України сторони домовились, що умови договору застосовуються до відносин, які виникли між сторонами з 01.03.2018;

- договір діє до 28.02.2021 включно (пункт 10.2 договору);

- згідно з пунктом 10.3 договору після закінчення терміну дії договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки, має переважне право, за інших рівних умов, на переукладання договору оренди на новий термін. Умови договору оренди на новий термін встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо умов договору, переважне право орендаря на переукладання договору припиняється;

- за умовами пункту 10.4 договору у разі відсутності протягом одного місяця заяви від орендаря про переукладення договору оренди на новий термін після отримання листа від орендодавця про закінчення терміну дії договору договір оренди вважається припиненим з наслідками, передбаченими пунктом 5.5 договору;

- згідно з пунктом 11.1 договору дія договору припиняється внаслідок, зокрема: закінчення терміну, на який його було укладено; дострокового розірвання договору за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; невнесення орендарем орендної плати протягом трьох місяців підряд;

- відповідно до пункту 12.5 договору у випадку припинення дії договору орендна плата сплачується орендарем до дати фактичного повернення об`єкта оренди за актом приймання-передачі;

- об`єкт оренди був переданий відповідачу за актом приймання-передачі від 01.03.2018;

- відповідно до рішення Дніпровської міської ради від 24.04.2024 № 82/49 "Про внесення змін до рішення міської ради від 23.02.2022 № 84/16 "Про затвердження Положення про департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради" затверджено вказане Положення;

- відповідно до пункту 1.1 Положення Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради є самостійним виконавчим органом Дніпровської міської ради, який утворюється Дніпровською міською радою. Департамент є органом приватизації Дніпровської міської ради та орендодавцем нерухомого майна комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади;

- договором чітко визначено, що власником майна (об`єкта оренди) є територіальна громада міста Дніпра (в особі міської ради); за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату, 70% якої спрямовується до загального фонду міського бюджету;

- враховуючи викладене, Дніпровська міська рада (позивач-1) та Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (позивач-2) є органами, чиї інтереси порушено та до компетенції яких віднесено відповідні повноваження у спірних правовідносинах;

- листом за № 6/5-1155 від 03.06.2025 позивач-2 повідомив прокурора (на запит за № 52-3218вих-25 від 17.04.2025) про те, що за адресою: вул. Іларіонівська, 29, укладено договір з відповідачем, загальною площею 56,3 кв.м. Станом на 30.05.2025 відповідач користується спірним приміщенням;

- 02.07.2025 Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра надіслала відповідачу копію листа позивача-2 за № 6/5-1265 від 26.06.2025, в якому останній повідомив прокуратурі, що станом на 24.06.2025 договір є чинним; листом від 27.01.2021 № 8/7-29 Відповідача було повідомлено стосовно закінчення терміну дії цього договору;

- листом за № 2/5-1895 від 04.08.2025 позивач-2 надав позивачу-1 копію листа за № 8/7-29 від 27.01.2021 про закінчення договору, а також зазначив, що докази відправки та отримання відповідачем листа про припинення договору відсутні;

- листом за № 6/5-1421 від 05.08.2025 позивач-2 надав прокурору копію листа за № 8/7-29 від 27.01.2021 про закінчення договору, а також зазначив, що докази відправки та отримання відповідачем листа про припинення договору відсутні;

- листами за № 12/1-253 від 11.12.2025 та за № 4/1-746 від 11.12.2025 Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради повідомив, що за період з 21.01.2021 по 28.02.2021 у Базі за запитуваними у вищезазначеному листі параметрами записи відсутні, лист за № 8/7-29 від 27.01.2021 не виявлено;

- відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати орендованого майна до загального фонду міського бюджету за період з 01.03.2018 по 31.05.2025 у розмірі 158 712,40 грн, об`єкт оренди за актом приймання-передачі не повернув;

- у листі за № 6/5-1265 від 26.06.2025 позивач-2 повідомив прокуратурі, що станом на 24.06.2025 договір є чинним; листом від 27.01.2021 № 8/7-29 відповідача було повідомлено стосовно закінчення терміну дії цього договору;

- при цьому, доказів відправки та отримання відповідачем листа за № 8/7-29 від 27.01.2021 матеріали справи не містять;

- водночас, листом за № 6/5-1265 від 26.06.2025 позивач-2 підтвердив факт повідомлення відповідача листом від 27.01.2021 № 8/7-29 стосовно закінчення терміну дії договору;

- отже, договір оренди діяв до 28.02.2021 включно;

- однак відповідач у встановленому пунктом 5.5 договору порядку майно не повернув;

- за таких обставин після закінчення дії договору у позивача-2 були наявні правові підстави для стягнення з відповідача неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України;

- водночас, підстави для сплати відповідачем позивачу-2 орендної плати після закінчення дії договору відсутні, оскільки, як зазначалось вище, у цьому випадку має місце спеціальне правове регулювання, відповідно до якого з орендаря, що не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 статті 785 Цивільного кодексу України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за користування нею.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлені цим рішенням факти (факт укладення договору оренди, факт передачі майна в оренду за договором, факт припинення дії договору оренди та факт невиконання відповідачем обов`язку з повернення орендованого майна з оренди після припинення дії договору оренди) мають преюдиційне значення для цієї справи та не підлягають повторному доказуванню.

2. Щодо порушення відповідачем зобов`язання з повернення нерухомого майна з оренди після припинення дії договору оренди.

За умовами пункту 2.5 договору оренди у разі припинення договору об`єкт оренди повертається протягом 5 календарних днів з дати припинення договору;

Відповідно до пункту 2.6 договору орендар зобов`язаний повернути об`єкт оренди за актом приймання-передачі об`єкта оренди, підписаним балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Згідно з пунктом 2.7 договору обов`язок щодо складання акта приймання-передачі при передачі об`єкта в оренду покладається на балансоутримувача, а при поверненні об`єкта з оренди на орендаря.

В матеріалах справи відсутні докази вжиття відповідачем будь-яких заходів з метою повернення об`єкта оренди позивачу-2 в тому числі, після ухвалення судом рішення від 26.02.2026 у справі №904/3440/25, яким, зокрема, зобов`язано Фізичну особу-підприємця Вуйчак Олену Юріївну повернути територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення загальною площею 56,3 кв.м, розташоване за адресою м. Дніпро, вул. Іларіонівська, 29, нежитлове приміщення 27, у стані не гіршому порівняно з тим, у якому вона отримала його в оренду, шляхом підписання акту приймання-передачі.

При цьому рішенням суду від 26.02.2026 у справі №904/3440/25 встановлено обставини щодо того, що листом за № 6/5-1265 від 26.06.2025 позивач-2 підтвердив факт повідомлення відповідача листом від 27.01.2021 № 8/7-29 стосовно закінчення терміну дії договору. Отже, договір оренди діяв до 28.02.2021 включно. Однак відповідач у встановленому пунктом 5.5 договору порядку майно не повернув.

Відповідно до наявного в матеріалах справи листа Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 07.05.2026 №6/3-402 листом Департамента від 27.01.2021 № 8/7-29 орендаря було повідомлено стосовно закінчення терміну дії договору оренди комунального нерухомого майна від 25.11.2019 № 906-ДРА/19, укладеного з Фізичною особою-підприємцем Вуйчак О.Ю. Звернень орендаря щодо продовження або розірвання договору оренди не надходило. Звернень орендаря щодо реструктуризації заборгованості не надходило. Заходи претензійно-позовної роботи по вищезазначеному договору оренди не вживалися.

Також в матеріалах справи містяться листи Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 19.05.2026 №6/5-529 (а.с. 41), яким повідомлено, що станом на 15.05.2026 приміщення за договором оренди комунального нерухомого майна від 25.11.2019 № 906-ДРА/19 не повернуто балансоутримувачу та використовується орендарем та від 05.08.2026 №6/5-927 (а.с. 118), яким повідомлено, що станом на 04.08.2026 приміщення, надане в оренду, зокрема, за договором оренди комунального нерухомого майна від 25.11.2019 № 906-ДРА/19 не повернуто балансоутримувачу.

3. Щодо правомірності розрахунку заявленої до стягнення неустойки.

Як вбачається, прокурором нараховано неустойку за період з 01.03.2021 (дата після припинення строку дії договору оренди) по 30.04.2026 (дата звернення з позовом до суду) у розмірі 286 042,38 грн.

Обґрунтовуючи розрахунок, прокурор зазначає, що відповідно до стовпця 8 розрахунку Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур з 15.04.2021 до 15.05.2026 (дата нарахування за договором) Фізична особа-підприємець Вуйчак О.Ю. повинна була сплачувати оренду плату в сумі від 1690,00 грн до 3066,73 грн.

Так, загальна сума заборгованості з орендної плати за період з 01.03.2021 до 30.04.2026 (дата після закінчення договору оренди до моменту звернення з позовною заявою до суду) складає 143 021,19 грн.

Таким чином розмір подвійної плати за користування об`єктом комунального майна складає 286 042,38 грн (заборгованість з орендної плати за час прострочення в сумі 143 021,19 грн помножена на 2).

ІV. Мотиви суду

1. Норми права, які застосував суд.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - обов`язковість фактів, встановлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють дотриманню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанови Верховного Суду від 03.08.2021 у справі №904/2425/20, від 27.07.2021 у справі №910/6161/20, від 27.07.2021 у справі №910/4436/19, від 29.06.2021 у справі №910/11287/16, від 18.06.2021 у справі №910/16898/19 та ін.).

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 §1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Згідно частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Приписами частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України визначено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (частина 2 статті 785 Цивільного кодексу України).

2. Оцінка судом доказів та позицій сторін

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, вірогідність доказів, господарський суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Суд зазначає, що встановлена у межах справи №904/3440/25 обставина щодо того, що останнім днем дії договору оренди є 28.02.2021, має преюдиційне значення для даної справи, а, отже, не потребує повторного встановлення судом.

Згідно з частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Проте, незважаючи на сплив строку дії договору оренди № 906-ДРА/19 від 25.11.2019 (останній день дії договору 28.02.2021), об`єкт оренди не був повернутий позивачу-2.

Аналіз частини 1 статті 759 та частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди, а припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Невиконання наймачем обов`язку щодо повернення речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Зі змісту статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Законодавцем у частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 та від 06.02.2020 у справі № 915/1429/19.

За умовами пункту 2.5 договору оренди у разі припинення договору об`єкт оренди повертається протягом 5 календарних днів з дати припинення договору;

Відповідно до пункту 2.6 договору орендар зобов`язаний повернути об`єкт оренди за актом приймання-передачі об`єкта оренди, підписаним балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Згідно з пунктом 2.7 договору обов`язок щодо складання акта приймання-передачі при передачі об`єкта в оренду покладається на балансоутримувача, а при поверненні об`єкта з оренди на орендаря.

Суд зазначає, що підписанням такого акта сторони договору підтверджують обставини повернення об`єкта оренди, що створює відповідні юридичні наслідки, наприклад, для орендодавця - це можливість передачі об`єкта оренди у користування іншій особі.

Проте в матеріалах справи відсутні докази вжиття відповідачем будь-яких заходів з метою повернення об`єкта оренди позивачу-2 в тому числі, після ухвалення судом рішення від 26.02.2026 у справі №904/3440/25, яким, зокрема, зобов`язано Фізичну особу-підприємця Вуйчак Олену Юріївну повернути територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 56,3 кв.м, розташоване за адресою м. Дніпро, вул. Іларіонівська, 29, нежитлове приміщення 27, у стані не гіршому порівняно з тим, у якому вона отримала його в оренду, шляхом підписання акту приймання-передачі.

Також судом взято до уваги встановлені рішенням суду від 26.02.2026 у справі №904/3440/25 обставини щодо того, що листом за № 6/5-1265 від 26.06.2025 позивач-2 підтвердив факт повідомлення відповідача листом від 27.01.2021 № 8/7-29 стосовно закінчення терміну дії договору. Отже, договір оренди діяв до 28.02.2021 включно. Однак відповідач у встановленому пунктом 5.5 договору порядку майно не повернув.

Відповідно до наявного в матеріалах справи листа Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 07.05.2026 №6/3-402, листом Департамента від 27.01.2021 № 8/7-29 орендаря було повідомлено стосовно закінчення терміну дії договору оренди комунального нерухомого майна від 25.11.2019 № 906-ДРА/19, укладеного з Фізичною особою-підприємцем Вуйчак О.Ю. Звернень орендаря щодо продовження або розірвання договору оренди не надходило. Звернень орендаря щодо реструктуризації заборгованості не надходило. Заходи претензійно-позовної роботи по вищезазначеному договору оренди не вживалися.

Також в матеріалах справи містяться листи Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 19.05.2026 №6/5-529, яким повідомлено, що станом на 15.05.2026 приміщення за договором оренди комунального нерухомого майна від 25.11.2019 № 906-ДРА/19 не повернуто балансоутримувачу та використовується орендарем, та від 05.08.2026 №6/5-927, яким повідомлено, що станом на 04.08.2026 приміщення, надане в оренду, зокрема, за договором оренди комунального нерухомого майна від 25.11.2019 № 906-ДРА/19, не повернуто балансоутримувачу.

Отже, матеріали справи не містять доказів, що відповідач вчиняв активні дії щодо реалізації свого обов`язку із повернення майна балансоутримувачу чи орендодавцю.

Таким чином, висновок суду полягає у тому, що в період з 01.03.2021 до 30.04.2026 відповідач неправомірно користувався майном, яке було предметом договору оренди, який закінчив свою дію.

Як вбачається, прокурором нараховано неустойку за період з 01.03.2021 (дата після припинення строку дії договору оренди) по 30.04.2026 у розмірі 286 042,38 грн. Обґрунтовуючи розрахунок, прокурор зазначає, що відповідно до стовпчику 8 розрахунку Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур з 15.04.2021 до 15.05.2026 (дата нарахування за договором) Фізична особа-підприємець Вуйчак О.Ю. повинна була сплачувати оренду плату в сумі від 1690,00 грн до 3066,73 грн. Так, загальна сума заборгованості з орендної плати за період з 01.03.2021 до 30.04.2026 (дата після закінчення договору оренди до моменту звернення із позовною заявою до суду) складає 143 021,19 грн. Таким чином розмір подвійної плати за користування об`єктом комунального майна складає 286 042,38 грн (заборгованість з орендної плати за час прострочення в сумі 143 021,19 грн помножена на 2).

Судом враховано, що загальна сума орендної плати за лютий 2021 року становила 2 415,25 грн.

Згідно умов договору наймач зобов`язаний був повернути об`єкт оренди протягом 5 днів, тобто з 01.03.2021 по 05.03.2021, однак орендар протягом цих 5 днів майно не повернув (і не вчинив дій, які свідчать про ухилення орендодавця від прийняття). За таких обставин вважається, що він прострочив виконання обов`язку повернення з моменту припинення правових підстав на користування майном, тобто з 01.03.2021.

З огляду на викладене, господарський суд доходить висновку про наявність підстав для нарахування Фізичній особі-підприємцю Вуйчак О.Ю. неустойки за період з 01.03.2021 по 30.04.2026, проте щодо порядку нарахування неустойки та її розміру суд вважає за необхідне зазначити таке.

У розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка), яка передбачена статтею 785 Цивільного кодексу України, є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов`язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном). Відтак, зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями статті 230 Господарського кодексу України та статті 549 Цивільного кодексу України (такі висновки наведено в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19).

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19 також наведено висновок, відповідно до якого при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Верховним Судом у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/3351/22 було вказано, що зазначені вище висновки ґрунтуються на тому, що застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ. Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо). Додана вартість - це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару. Виходячи з аналізу частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Неустойка, нарахована на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України (який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору, невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Враховуючи наведені положення законодавства, можна дійти висновку про те, що з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна, орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати.

При цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27.05.2025 у справі №904/8325/21.

З урахуванням викладеного, господарський суд доходить висновку, що неустойка у розмірі подвійної орендної плати має розраховуватися без урахування ПДВ. При цьому слід враховувати орендну плату на день припинення договірних правовідносин, без подальшої індексації такої орендної плати.

Зазначене не було враховано прокурором, оскільки під час здійснення розрахунку неустойки прокурором було враховано розмір орендної плати на користь місцевого бюджету за кожен місяць після припинення дії договору оренди, а також проіндексовано розмір орендної плати за період нарахування неустойки.

Судом встановлено, що прокурором при розрахунку неустойки взято до уваги, що умовами пункту 3.2 договору оренди визначено, що розмір орендної плати відповідно до розрахунку орендної плати, що є невід`ємною частиною договору, становить 2 015,87 грн, без ПДВ базова за лютий 2018 рік; - нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством та в повному обсязі спрямовується орендарем на рахунок балансоутримувача; - орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди, починаючи з березня 2018 року; - у платіжному дорученні обов`язково зазначити номер договору оренди, дату укладення та назву орендаря.

Проте суд вважає помилковим використання прокурором при розрахунку орендної плати у розмірі 70% від повного розміру орендної плати за місяць, а не повного розміру орендної плати за місяць з огляду на наступне.

Відповідно до сталого правового висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанова від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19) та КГС ВС (постанова від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18), неустойка за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є самостійним заходом відповідальності (санкцією), а не орендною платою.

Умови договору про порядок розщеплення орендної плати (70/30) застосовуються виключно до виконання договірного зобов`язання зі сплати орендної плати у період дії договору. Після припинення договору неустойка обчислюється, виходячи з повного (100%) розміру орендної плати за найм речі, встановленого на момент припинення договору. Норма частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України є імперативною і не передбачає пропорційного зменшення санкції подвійної плати за користування майном.

Неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Натомість, стаття 785 Цивільного кодексу України не ставить визначення розміру плати за найм в залежність від її можливого поділу між кількома отримувачами згідно з умовами договору.

Стаття 785 Цивільного кодексу України лише чітко визначає базу для нарахування неустойки і такою базою є повний розмір плати за найм без жодних обмежень.

При цьому, як зазначалося вище, лише наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки. Будь-які інші особи, в т.ч. на користь яких розподіляється частина плати, правом на отримання такої неустойки не наділені.

Відтак, очевидним є те, що наймодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм, а саме: у повному розмірі такої плати, який визначений договором.

Таким чином у даному випадку право на отримання неустойки має лише наймодавець.

З наданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що орендна плата, яка підлягала сплаті орендарем у лютому 2021 року (з урахуванням інфляційного збільшення станом на лютий 2021), становить 2 415,25 грн, без ПДВ.

Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку, що розмір неустойки, яка підлягає стягненню, за період з 01.03.2021 по 30.04.2026 (за 62 місяці) складає 299 491 грн, без ПДВ.

Неустойка в розмірі 299 491 грн була розрахована судом наступним чином:

2 415,25 (орендна плата у лютому 2021 року)*62 (місяців прострочення)*2 (за ст 785 ЦК)

Враховуючи викладене, з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а стягненню з відповідача на користь позивача-2 підлягає неустойка за період з 01.03.2021 по 30.04.2026 включно у розмірі 286 042,38 грн.

Додатково суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон №540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом №540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.03.2023 у справі №910/18489/20 (провадження №12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон №2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-IX набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України від 08.11.2023 №3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон №3450-ІХ) п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Таким чином в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX.

Закон скасував зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Таким чином, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану та після набрання 04.09.2025 чинності Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX - перебіг позовної давності поновлено.

З огляду на приписи ст. 256, 257 ЦК України, п. 12, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а також враховуючи дату звернення позивача із даним позовом до суду - 11.06.2026 (дата формування позовної заяви в системі Електронний суд) та дату виникнення прострочення з повернення нерухомого майна з оренди - 06.03.2021 року, суд дійшов висновку, що строк позовної давності у даній справі позивачем не пропущений. Висновки суду узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 (провадження №12-19гс25) (п. 86-96).

V. Висновки суду

Суди зобов`язані належно мотивувати свої рішення для забезпечення права сторін на справедливий розгляд та суспільного контролю за правосуддям. При цьому не вимагається відповідати на кожен аргумент сторін: достатньо викласти мотиви у межах конкретних обставин справи, з урахуванням характеру рішення.

Позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене та наявні в матеріалах докази, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача-2 неустойки за період з 01.03.2021 по 30.04.2026 включно у розмірі 286 042,38 грн.

VI. Судові витрати

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури підлягає стягненню 3 432,51 грн витрат на сплату судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вуйчак Олени Юріївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 40392181) (розрахунковий рахунок UA 188999980334199850000004569, одержувач ГУК у Дніпропетровській області/ м. Дніпро/22080400, код ЄДРПОУ 37988155) 286 042,38 грн (двісті вісімдесят шість тисяч сорок дві гривні тридцять вісім копійок) - неустойки за час прострочення повернення об`єкта комунального майна - нежитлового приміщення №27, загальною площею 56,3 кв.м., розташованого за адресою місто Дніпро, вулиця Іларіонівська, 29 за період з 01.03.2021 по 30.04.2026 включно.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вуйчак Олени Юріївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м. Київ р/р НОМЕР_2 ідентифікаційний код 02909938) 3 432,51 грн (три тисячі чотириста тридцять дві гривні п`ятдесят одна копійка) - судових витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 15.10.2026

Суддя Т.В. Іванова